Позначка: персонал

Категорії
Новини

Правило номер один…

Про перше з «Золотих правил» говоримо з працівниками одного з цехів підприємства з найбільшою кількістю ризиків.

Людина, у якої все в нормі з інстинктом самозбереження, не сяде у маршрутку з водієм, який ледь не засинає находу і від якого ще й тхне спиртним? Краще вже дочекатись іншої маршрутки. Робота в цехах гірничо-металургійного підприємства не менш, а часто й більш небезпечна, ніж жвавий дорожній рух. Тож не дивно, що першим з оновлених «Золотих правил» з охорони праці є таке: «Я працюю у працездатному та тверезому стані».

Нагадаємо, що в новому варіанті «Золотих правил» разом з основним формулюванням та візуалізацією є ще й приклади застосування. Ось як виглядає зараз перше правило:

Якщо на нашому підприємстві визначати цех з найнебезпечнішими умовами виробництва, то теплоелектроцентраль посіла б один з перших щаблів у цьому рейтингу. Тут виробляють для цехів електроенергію, пару та гаряче дуття (нагріте стисле повітря) .

«Тиск, електрообладнання під величезною напругою, височезні температури – ось далеко не повний перелік того, що може миттєво вбити, – розповідає інженер електростанції ТЕЦ-1 Вадим Гуща. – Майже 100 кілограмів на квадратний сантиметр – такий тиск в парових котлах. А ще є паропроводи та турбоповітродувки. Температура пару сягає 540 градусів за Цельсієм. А напруга в електромережах – 6000 вольт. Уявляєте, якщо цими стихіями будуть керувати люди, у яких з різних причин порушені концентрація, координація чи інстинкт самозбереження? Помилки можуть призвести до розривів паропроводів, гідроударів, викидів факела, пожеж, враження струмом з трагічними наслідками. Тому алкоголь, наркотики, непрацездатний стан у нас недопустимі».

Старший майстер дільниці електричного цеху № 1 ТЕЦ-1 Сергій Сидоренко працює в цеху вже близько 35 років. Він залюбки поділився своїм досвідом, як доводити до працівників необхідність ставати до роботи лише у належному стані, а також забезпечувати виконання правила № 1.

«Ми живі люди, – почав Сергій. – Хтось не вживає алкоголь взагалі, але давайте будемо чесними, більша частина дорослого населення в міру вживає: свято, зустріч з друзями, наприклад. Але для всього є свій час. Напередодні робочого дня я ніколи собі цього не дозволяю, не кажучи вже про роботу. І для всіх це суворо заборонено! Вранці я зустрічаюсь з людьми, питаю, як вони почуваються. Якщо хтось поводиться не так, як завжди, одразу необхідно визначити причину».

Сергій розповів нам, що майже у всіх випадках зміна поведінки пов’язана з родинними чи побутовими обставинами. Але всіляке траплялося.

«Дійсно, кілька разів доводилося відправляти підлеглих дихати в трубку, – говорить старший майстер. – Тут компромісів немає. Краще не встигнути виконати роботу, ніж хтось загине від п’яної помилки. Тай я сісти за ґрати не хочу. Маємо електричні схеми, які постійно змінюються. Коли електромонтер заступає на зміну, то йому необхідно в цих схемах розібратись. Є такий жарт, що без пляшки не розібратися. А в нас навпаки, до електроустаткування після пляшки годі й підходити, лише по тверезому. Тому з алкоголем і наркотиками у нас все суворо. Ті, хто попався, самі звільнювалися, не чекаючи статті».

Як розповів далі Сергій, інколи незвичний стан працівників може бути пов’язаний з тим, що людина приїхала на роботу хворою.

«Якщо бачу, що хтось не дуже добре себе почуває, – продовжив Сидоренко, – то негайно закріплюю супроводжуючого, руки в ноги, як кажуть, і до здоровпункту. Я не фахівець. Фельдшер повинен вирішити, що робити: дати пігулку та почекати або направити до медичного закладу. Уявляєте, якщо у людини під час роботи з нашим обладнанням запаморочиться голова чи вона втратить свідомість? Інколи працівник свідомо приховує свій стан, наприклад, підвищений тиск. Боїться, що не пройде медкомісію і втратить роботу. Я ж завжди кажу: краще втратити роботу, ніж втратити життя чи забрати його в когось».

Сергій та Вадим зазначили, що такі інциденти трапляються, але переважна більшість працівників ставляться серйозно до свого стану на роботі. «Були непоодинокі випадки, коли бригада сама просила колегу, стан якого викликав підозру, звернутися до фельдшера, – розповів Вадим Гуща. – А якщо той відмовлявся, то сповіщали про це керівника. Так і говорили: «Ми відмовляємося поруч з ним сьогодні працювати, бо це небезпечно для всіх». І більшість в цеху це вважає не «стукацтвом», а навпаки – порятунком від можливої біди. Кому ж як не людям, що працюють у небезпечних умовах, знати, як важливо дотримуватися першого правила? І не лише на роботі, а під час ремонту вдома, нарізки картоплі на кухні чи керування автомобілем».

Також читайте про “Золоті правила” за посиланням.

Що каже про нову політику в галузі охорони праці Адітья Міттал, Генеральний директор компанії “АрселорМіттал” – тут.

Категорії
Наші люди

Унікальний дует з унікальним значенням

У ремонтно-механічному цеху № 2 Ливарно-механічного заводу є верстат і є фахівець, яких більше немає на підприємстві.

Деякі специ стверджують, що, ймовірно, цей дует унікальний на всю Україну. Володимир Астапенко все життя працював різьбошлифувальником. Він каже, що його напарник – різьбошлифувальний верстат – здатен робити унікальні речі.

Нарізати різьбу та відшліфувати одночасно, до того ж з точністю до мікрона – це завдання під силу лише цим двом, говорять у цеху. Значення цього тандему важко переоцінити. Тому для верстата відведена окрема кімната. Цікаво, що і верстат, і Володимир – обидва досить поважного віку, але про це можна дізнатися, лише коли дивишся у їхні паспорти.

«В РМЦ-2 я працюю з 2002 року, а от у професію прийшов ще раніше, – розповідає різьбошлифувальник РМЦ-2 Володимир Астапенко. –  На цьому верстаті ми робимо інструмент, який потім сам нарізає різьбу. Я слідкую, аби мій верстат завжди був у найкращому стані, а в кімнаті, де він розташований, були майже стерильна чистота та взірцевий порядок. До «напарника» у мене підхід, як до хірургічного інструменту, адже від нас вимагається у роботі майже ювелірна точність та якість. Ми виготовляємо калібри (шаблони для перевірки складних профілів), мітчики (інструмент для нарізання внутрішнього різьблення), спеціальні болти тощо. Усього асортименту й не перерахувати. Потім вже ці вироби самі стають інструментом, який допомагає ремонтникам виготовляти інші деталі. Наша продукція не ширвжиток, а ексклюзив. Я впевнений, що якщо буде потрібно, то й для космічних кораблів деталі зможемо нарізати та відшліфувати».

Колеги цінують Володимира не лише за його професіоналізм, а й за щиру та відкриту вдачу. Він завжди у гарному настрої, може впоратися з найскладнішим завданням і ніколи не нарікає на втому чи завантаженість. А через те, що різьбошлифувальник та його верстат єдині на все величезне підприємство, то без роботи вони не залишаються ані хвилини навіть за воєнних умов.

Володимир попри свій величезний досвід ще й досі продовжує навчатися. Йому цікаві всі новинки, технології, які розвивають його, як професіонала. Саме на різьбошлифувальника зараз майже не навчають в освітніх закладах, у кращому випадку – на верстатника широкого профілю, а вже далі (як було і з Володимиром) – лише практика та  досвідченіші колеги допоможуть стати професіоналом у цій справі.

Зараз наш колега готовий передати свої знання та професійні секрети молоді, аби ця професія, принаймні на нашому підприємстві, не відійшла у минуле. А ще він мріє про новий верстат чи хоча б його модернізацію, бо є куди рухатися і є бажання над цим попрацювати. В цеху зазначають, що учня для Володимира вже знайшли. Отже є всі шанси, що ця справа, ця рідкісна професія на нашому підприємстві житиме й далі.

Категорії
Наші люди

Шахтний «годинникар»

Чи існує людина, яка майже все шахтне обладнання нашого підприємства впізнає навпомацки із закритими очима і закохана в свою роботу так, що навіть не полюбляє вихідні? А таки ж є. Це головний механік шахтоуправління Андрій Сідлерук, який нещодавно відзначив своє  55-річчя.

Вже протягом більше двадцяти років Андрій Дмитрович працює в ШУ нашого підприємства. Натяки, що професійні шляхи приведуть його до шахти, були ще, здається, в юності. Але, як зізнається ювіляр, він тоді казав усім, що у шахту ані ногою. Правду кажуть, не зарікайся!

Вчитися Андрій починав на геолога. До речі у цьому мав успіх, зібрав найкращий альбом з палеонтології на курсі, але після армії вирішив продовжити навчання вже на механіка. Юнака вабили шестерні, гвинтики, як все це працює та взаємодіє. Потім була праця на рудоремонтному заводі, який займався ремонтом шахтного обладнання. У 2001 році Андрія покликали до шахтного господарства нашого підприємства, і тоді він остаточно «потрапив у полон» до шахти.

«Я не уявляю своє життя без своєї роботи. Мені навіть вихідні не потрібні. Бо коли ти займаєшся улюбленою справою, то це тебе не втомлює. Кожне обладнання, що надходить до шахти, я намагаюся сам буквально промацати. Кожен злам чи проблему з роботою шахтних механізмів сприймаю наче виклик, а в цьому я людина азартна», – розповідає головний механік ШУ.

Величезна відповідальність, масиви інформації, сотні людей і до тисячі механізмів, від бурових молотків до екскаватора завантаження. Як це може викликати захоплення? Яким чином цьому взагалі можна дати раду?

«Я вважаю, нам пощастило, що така людина працює у команді, – говорить директор ШУ ГД Антон Чирва. – Андрій про шахтні механізми знає все. Спитай його, що це за запчастина і для чого вона нам – він миттєво відповідає. Немає ділянки, де б він не був. Все, що я доручаю йому, виконується бездоганно. Він відповідає за те, щоб люди могли безпечно спуститися до шахти, щоб не відбулося затоплення шахти шахтними водами, щоб порода успішно транспортувалася. Чому саме Андрій та його команда? Тому, що тисячі механізмів, без яких жоден процес в шахті неможливий, – це зона відповідальності головного механіка та його підлеглих. Ми разом переживали чимало складних випробувань. Андрій вміє не лише прискіпливо слідкувати за роботою усіх механізмів, працювати на випередження, а ще й пропонує нестандартні рішення, здатні розв’язати найскладніші проблеми. Пам’ятаю, як ми міняли підіймальна машину у шахті. Тоді використали нестандартну схему із заміни. Під час блекауту виводили людей з шахти на поверхню. Запропоноване Андрієм рішення допомогло це зробити навіть з того горизонту, з якого не було звичайного пішого виходу на поверхню».

Головний механік говорить, що у роботі потрібно постійно рухатися вперед, а не сидіти на місці. Це у буквальному та у переносному сенсі. Хоча є в Андрія Сідлерука захоплення, яке змушує його зупинитися та схилитися над столом. Йому подобається ремонтувати механічні годинники. Справжнє диво, коли кожна окрема шестерня, кожне окреме коліщатко у вправних руках майстра стають одним  «організмом». Втім шахта все ж залишається у житті головного механіка головною.

Андрій щодня мандрує шахтою і постійно шукає якихось нових розробок, знань, які можна буде успішно використовуватися на рідному виробництві. Він сумує за конференціями та виставками, які давали змогу познайомитися з досвідом колег, напряму поспілкуватися з виробниками шахтного обладнання та побачити, помацати новинки власноруч. На жаль, війна поки ще не дає змогу це зробити.

Зараз шахта перебуває на паузі, під час якої виконується чимало ремонтних робіт. ЇЇ запуск – це чергове випробування, яке, ми впевнені, Андрій та його колеги витримають з гідністю. А успішний запуск шахти, каже ювіляр, буде найкращим подарунком.

Категорії
Новини

Війна забрала життя коксохіміка Ігоря Крохмаля

Захисник працював люковим у коксовому цеху №1 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Колеги згадують Ігоря як спокійну та врівноважену людину. Праця люкового нелегка, та захисник ніколи не скаржився і завжди викладався на повну.

«Люкові відповідають за обробку люків після видачі коксу піччю. Це фізично складна праця, яку не кожен витримує. А от Ігор робив це якнайкраще. З самого початку війни він був налаштований захищати країну на полі бою. Тому й був серед перших працівників, які зі зброєю у руках пішли на передові бойові позиції. Його загибель вразила нас усіх. Ми пам’ятатимемо нашого героя завжди», – говорить заступник начальника КЦ-1 КХВ Олексій Маренич.

10 березня 2022 року Ігоря Кромаля призвали до лав Національної гвардії України. Загинув герой 22 березня 2023 року під час артилерійського обстрілу поблизу села Стельмахівка Луганської області. Влітку захиснику мало виповнитися 33 роки.

Колеги та керівництво підприємства висловлюють щирі співчуття матері та друзям загиблого героя.

Вічна шана та пам’ять!

Категорії
Новини

Беремо страховку, щоб голова за здоров’я менше боліла

«За ліки плачу сам. Чому не «беру» медстраховку? А що, можна було?» Ці слова пролунали в одній із розмов з працівником нашого підприємства.

Людина з «букетом» захворювань і карткою застрахованої особи роками самостійно оплачує своє лікування і їй навіть на думку не спадає те, що ці витрати може і має взяти на себе медична страховка. І такий випадок не поодинокий. «Металург» провів дослідження деяких причин такого явища. Прокоментувала їх Олена Власенко, менеджер з KPI, пільг та компенсацій департаменту з персоналу. 

Знайте: ви не самі

Заболіло у боці, схватило серце, тривалий час болить голова… Хочеш чи ні, але будь-яка з цих ситуацій вимагає візиту до лікарні. Втім, кожен похід туди у більшості випадків додає ще більше стресів. По-перше, ти дізнаєшся про реальні проблеми власного здоров’я, по-друге – вже «прикидаєш», скільки тобі треба заплатити за діагностику, аналізи, лікування. А скільки часу треба витратити на черги у лікарнях! А як поставляться до цього на роботі? А якщо раптом потрібно ще й операцію робити? Від цих думок голову розриває і настрій летить на нуль.

Знайома вам така ситуація?

Олена Власенко: «На жаль так, схожі випадки трапляються у багатьох з нас, ось чому в разі погіршення здоров’я підприємство пропонує не залишатися працівникам сам на сам зі своїми проблемами із здоров’ям, а користуватися медичною страховкою. Завдання медичного страхування – вберегти особисті кошти людини на лікування. Цим ми можемо значно спростити своє життя й процес оздоровлення.

Але, на жаль, деякі люди, навіть знаючи, що вони застраховані, продовжують за звичкою покладатися лише на власні сили і платити за лікування з власної кишені. Коли ми запитуємо їх, чому так, люди відповідають, що не хочуть втрачати час на оформлення паперів та здійснення інших процедур. Як свідчить практика, деякі з них навіть не спробували отримати страховку.

Хочу ще раз нагадати людям алгоритм дій у разі настання страхового випадку. Якщо ви захворіли і звернулися до свого сімейного лікаря, обов’язково повідомте йому, що ви є застрахованою особою. Далі отримайте від лікаря потрібний рецепт або направлення на діагностику. Ліки ви можете отримати (навіть без лікарняного), звернувшись в аптеку, яка працює з СК «Країна».  Дізнатися про знаходження найближчої до вас аптеки можна за телефоном 890  інфоцентру СК «Країна».

З направленням на діагностику також треба звернутись телефоном за номером 890 і дізнатися, у якому діагностичному центрі краще пройти обстеження.

Якщо ви самостійно купуєте ліки або обстежуєтесь, вам треба негайно (але не пізніше 72 годин) повідомити про це в інфоцентр СК «Країна» за телефоном 890 з мобільного (ці дзвінки безкоштовні), зберегти чеки або інші документи, які підтверджують факт покупки. Документи необхідно надавати в регіональне представництво СК «Країна» або в наше «Єдине вікно» не пізніше 45 календарних днів після оплати».

Якусь пам’ятку дали, але хто в неї вчитуватися буде?

…Як і кожного року, Олег В. отримав чергову картку свого медстрахування на рік, а з нею пам’ятку з інформацією. «Багато літер та ще й дрібним шрифтом. Потім почитаю, якщо захочеться», – подумав Олег та поклав нові «папери» до кишені, а згодом взагалі забувся за них. Згадав лише тоді, коли на дачі отримав травму, і в лікарні, коли дізналися що він із підприємства, самі запитали в нього про страховку. Олег не знав, чи може він у випадку травми у побуті користуватися нею. Запитати у лікарів про це не наважився, до якого спеціаліста звернутися теж не знав, адже ті самі «папери» з пам’яткою вже кудись поділися. В результаті – платив за все з власної кишені…

Олена Власенко: «Картки застрахованих осіб та пам’ятки на поточний рік ми, як завжди, отримуємо  в «Єдиному вікні». Ми маємо їх зберігати протягом всього року і краще завжди мати цей документ при собі. Порада: збережіть номер картки у мобільному телефоні і у разі виникнення запитань щодо меддопомоги дзвоніть за номером 890 з мобільного, назвавши номер своєї картки .

Хочу ще раз наголосити, що медстраховкою можуть скористатися працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», ЛМЗ та інших дочірніх підприємств «АрселорМіттал» в Україні.

У разі страхового випадку людям безкоштовно надаються стаціонарна, поліклінічна, швидка допомоги, послуги денного стаціонару, обстеження, медикаменти та витратні матеріали для лікування. Більш детально про них ви можете прочитати у Пам’ятці, яка видається працівникові разом із страховою карточкою.

Звертаю вашу увагу, що серед 21-ї додаткової програми страхування є операції на коронарних судинах, лікування глаукоми, катаракти, аневризму головного мозку тощо. Якщо людині важко розібратися у медичних термінах, за допомогою і поясненнями можна звернутися до свого лікаря або до інфоцентру СК «Країна».

Щоб не подорожувати по кабінетах, краще звернуся я до «платних» лікарів

…Було дуже холодно, вітер аж завивав і ніс у повітрі ще й краплі дощу. Оксана В. наскрізь змокла, коли йшла після денної зміни з роботи. Наступного дня їй треба було йти «в ніч», але вже зранку Оксана навіть встати не змогла – дуже болів бік, біль віддавала і в спину. Сусідка-лікарка сказала, що дуже схоже на невралгію і терміново треба звертатися до лікаря…

Одразу потрапити до нього Оксана не змогла, бо треба було спочатку записатися до сімейного лікаря. Потім, як їй сказали, що він має направити її до «вузького» спеціаліста, який і призначить лікування. Але, щоб потрапити і до цього фахівця, треба теж було чекати. Але біль був настільки сильним, що чекати вже не було змоги. Оксана звернулася до платної клініки. Та в цьому випадку про медстраховку, яка в неї була, вона вже навіть не думала…

Олена Власенко: «Звісно, людина може обрати для себе візит до лікаря у приватній клініці. В такому випадку, звичайно, за прийом у лікаря їй доведеться платити зі своєї кишені.

Але й у цьому випадку для застрахованих теж є вихід. Усі призначення лікаря (діагностика або ліки) люди можуть отримати вже за страховкою. Для цього працівникам підприємства треба звертатися до страхової фірми за тим же самим алгоритмом – звернувшись до аптеки, щоб отримати ліки, а краще за все – зателефонувати 890 для узгодження діагностики та визначення подальших дій щодо лікування по страховці».

І на останок: варто пам’ятати, що якісні медичні послуги та ліки зараз коштують недешево. Будь-хто з нас може раптом опинитися на лікарняному, можливо і з тривалим лікуванням. Медичне страхування, яке «АрселорМіттал Кривий Ріг» надає працівникам, забезпечить фінансовий захист і не дозволить думати про те, де взяти гроші на лікування. Головне, не варто відмовлятися від оформлення необхідних процедур. І намагайтесь не здійснювати помилки в цьому, найчастіші з яких:

  • Самостійне отримання медичної послуги,  проведення діагностики, купівля ліків без узгодження або сповіщення СК «Країна».
  • Неповідомлення або несвоєчасне (пізніше 72 год.) повідомлення в СК про настання страхового випадку;
  • Відсутність фіскальних чеків за оплату ліків чи медпослуг.

Залишайтеся здоровими! А якщо захворієте – обов’язково користуйтеся медстраховкою!

Категорії
Новини

Цех вірить у перемогу

Без продукції вогнетривно-вапняного цеху, який 25 березня відзначає своє 65-річчя,  неможливе виробництво сталі на нашому підприємстві.

Вапно є обов’язковим матеріалом для сталеплавильного процесу. Воно видаляє зі сталі шкідливі домішки – сірку та фосфор, а цетакож сприяє збереженню футеровки конвертера. До того ж, вапно використовується в аглодоменному виробництві – в агломераційних та доменних цехах.

Як розповів заступник начальника ВВЦ з технології Валерій Вєлікжанін, вапно в цеху виробляють в обертових випалювальних печах. «Я виріс у цьому цеху, – посміхається Валерій, – тому можу все про нього розповісти. Зараз ми маємо п’ять обертових печей. За останнє десятиліття у цеху сталися масштабні зміни, спрямовані на підвищення ефективності роботи агрегатів, якості продукції та на енергозбереження. Поетапно, починаючи з 2013 року чотири обертові печі були переведені на біопаливо, тобто ми використовуємо лушпиння соняшникового насіння замість дуже дорогого нині природного газу. Професіоналізм та наполеглива робота дозволили підібрати теплотехнічні режими випалу вапняку, які дали економію дуже значних коштів для підприємства».

У 2015 та 2019 роках було проведено реконструкції двох печей з установкою автоматичних систем керування процесами та устаткування з підігріву вапняку перед завантажуванням в піч. Використання підігріву дало змогу забезпечити додаткову економію енергоресурсів, а системи керування – це можливість змінювати параметри виробничих процесів дистанційно, більш оперативно та точно. А це зручність та швидкість роботи персоналу.

Зараз у цеху налічується 146 працівників. «Люди – це без перебільшення наша головна цінність, – говорить начальник ВВЦ Олег Бельгер. – Роботою обертових печей керують випалювальники вапна. Серед них багато класних фахівців. А найкращі – бригадири: Сергій Верещук, Іван Проноза, Андрій Ганець та Віталій Фесенко. Для подавання вапняків до печей та транспортування готового вапна на склади в цеху працює складна система конвеєрів. Її безперебійною роботою вміло опікуються транспортувальники. Серед них хочу виділити Олену Кравченко, Світлану Нашатирьову. Електроустаткування вправно обслуговують та ремонтують електромонтери Сергій Абрамсон, Володимир Савчук, механоустаткування – слюсарі-ремонтники Микола Онуфрієнко, Юрій Швець. Загалом успішна робота залежить від усіх: операторів пульта керування, робітників механо- та електрослужби, від кожного працівника. А роботою виробничих бригад вміло керують старші змінні майстри виробництва».

Десятеро працівників цеху захищають Україну зі зброєю в руках. Багато працівників волонтерять. Цех допомагав нашим захисникам на блокпостах «буржуйками», скобами для бліндажів, матеріалами для облаштування укріплень. У березні 2022 року цех зупинився, бо практично зупинилося підприємство. Влітку відновила роботу одна з п’яти печей, і, за зізнанням людей, то була велика радість, велика надія. У цеху скористалися простоями й зробили ремонти, які не могли зробити під час роботи устаткування, наприклад, замінили 96 метрів ставу (каркасу) конвеєра ЛК-10, який транспортує вапняки до печей. Багато зроблено з благоустрою цеху. Попри все, цех працює, життя триває.

Віталій Фесенко, бригадир випалювальників вапна:

– Я у цеху з 1999 року, і мені тут подобається. Уявляєте, як воно керувати агрегатом довжиною 75 метрів та діаметром 3,6 метри? А температура всередині якого більш ніж 1000 градусів Цельсію! Звичайно ж, це адреналін. А коли вдається виробити максимально якісну продукцію з мінімальними затратами енергоресурсів, то це неабияке задоволення. Складна робота, але дуже потрібна людям.

Тетяна Галкіна, транспортувальник:

– Люблю свою роботу, свою бригаду. Наш майстер добре організовує, пояснює, підказує. Він сам починав робітником і знає процеси та обладнання. Допомагаємо одне одному, підтримуємо. Я контролюю роботу конвеєрів, контролюю вихід готової продукції. Якщо виникає несправність, то я маю безпечно зупинити конвеєр і швидко повідомити майстра. Якщо швидко не знайти причину й знову не пустити конвеєри, може зупинитись піч, а це величезні втрати. У нас працюють сумлінні професійні люди. Бажаю всім нам, щоб нас цінили, а нашу працю належно оцінювали.

Олег Бельгер, начальник ВВЦ:

– Ми чекаємо перемоги та наближаємо її, як можемо. Вітаю кожного працівника з нашим спільним 65-річчям. Свято припало на дуже складні часи. Від щирого серця бажаю всім перемоги, щоб цех запрацював на всю потужність, хлопці повернулися неушкодженими, і щоб були у нас мир і достаток».