Позначка: персонал

Категорії
Наші люди

Якщо «портал» працює – варто ризикнути

Швидко перекваліфікуватися з металурга в рудозбагачувальника і навпаки – це реально. Про що свідчить приклад нашого колеги Олександра Григор’єва.

Сьогодні «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з усією Україною переживає непрості часи. Сортопрокатний цех № 1, як і більшість цехів, на даний момент не випускає продукцію. Але обладнання підтримується у належному стані і готове до запуску у будь-який момент. За це відповідає заступник начальника сортопрокатного цеху №1 з виробництва Олександр Григор’єв, який нещодавно отримав найвищу нагороду підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»».

Як розповів начальник СПЦ-1 Олександр Курочкін, заступник з виробництва виконує величезний обсяг роботи і робить це сумлінно та талановито. До війни замовлень на продукцію було достатньо, і всі три стани працювали. «Зона відповідальності у Олександра дуже широка, – говорить начальник цеху. – Не даремно ж заступника начальника з виробництва ще називають першим заступником. Він відповідає за процес виробництва, виконання плану, охорону праці, стан обладнання, його ремонти та інше. Незважаючи на те, що Григор’єв працює в цеху всього три роки, він добре з усім справляється, є чудовим організатором та керівником. Тож нагороду заслужив».

«Взагалі то я мріяв про футбольну кар’єру, – посміхається перший заступник. – Наполегливо тренувався, хотів стати Блохіним або Рональдо. Батьки працювали у нашому гірничому департаменті. Батько починав слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці, а на пенсію пішов з посади начальника цеху. Мати працювала сепараторником у цьому ж цеху. Тож і я вирішив пов’язати свою долю з цим підприємством: пішов вчитися на механіка, хотів ремонтувати металургійне обладнання. Але лише до того моменту, поки не потрапив на практику в один з прокатних підрозділів».

Захоплююча динаміка вогняного металу, магія перетворення масивного сталевого злитку на заготовку, а потім на тоненьку катанку так вразили студента, що він перевівся на іншу – прокатну спеціальність. Працювати почав на блюмінгу прибиральником окалини, а потім опанував професію оператора поста керування станом гарячої прокатки 1250. Але Олександр  відчував у собі хист організатора, керівника. У прокатних цехах вакансій майстра не було, а у гірничому департаменті тоді потрібен був майстер. Перед ним відкрився портал можливостей. Олександр ризикнув і опинився у цеху, де колись працювали його батьки.

«Прокатка та збагачування руди суттєво відрізняються між собою, – розповідає Олександр. – Необхідно було терміново перекваліфікуватися. Але головне – дуже захотіти. Весь вільний час між роботою і сном я займався самоосвітою, вивчав процеси, обладнання. Інформацію брав у бібліотеках, інтернеті та під час спілкування з досвідченими робітниками. Але професійні знання для керівника – то лише одна складова, а інша – це вміння працювати з людьми. Індивідуальний підхід обов’язковий. Тому розвивався у цьому напрямку».

Категорії
Новини

Медики підприємства допомагають переселенцям зберегти здоров’я

Фахівці медичного центру «Стіл Сервісу» долучилися до волонтерського проєкту «Разом». Вони поділилися з переселенцями порадами, як захиститися від простудних та вірусних захворювань, відповіли на актуальні питання людей щодо здоров’я та перевірили у охочих тиск і рівень кисню у крові.

Звичайний гуртожиток в одному з мікрорайонів Кривого Рогу. Як і в інших, там зараз мешкають люди, яким через війну довелося покинути рідну домівку. Більшість з них – це молоді матусі з дітьми та люди похилого віку.

Коли поспіхом і часто під вибухами вони від’їжджали з дому, погодьтеся, мало хто думав про медичні картки чи календар щеплень. Але вже у безпеці, коли нерви трохи заспокоїлися, люди почали звертати увагу на своє здоров’я, дізнаватися де можна вакцинуватися від ковіду або лікувати хронічні хвороби.

На зустрічі з медиками були переважно молоді матусі

«У розпалі сезон грипу, та і коронавірус раз у раз нагадує про себе, тому я тут – послухаю, що каже лікар, поставлю свої питання, – говорить Юлія Куліш, мешканка селища Велика Олександрівка. – Я зараз у декреті, а до війни працювала у Херсоні лаборантом зернових і олійних культур. У Кривому Розі я з родиною мешкаю з середини вересня, місто прийняло нас, наче рідних. Допомога надходить звідусіль, а зараз ще й від медиків такого великого підприємства, як «АрселорМіттал Кривий Ріг».  

«Консультація медиків для мене важлива, адже я виховую сина і зацікавлена, щоб він зростав здоровим та щасливим. А зараз медики приїхали до нас, це дуже зручно, – розповідає Юлія Бляха, мешканка села Вавилове Миколаївської області. – Від війни ми рятувалися спочатку у Вінницькій області, а зараз у Кривому Розі».

І мамі цікаво, і малому було чим зайнятися
Місцевий пухнастик був найтихішим «слухачем»

«Медичний центр долучився до проєкту «Разом», адже люди, які через війну були вимушені покинути рідну домівку, на новому місці дуже потребують медичних консультацій та можливості поділитися з фахівцями своїми історіями, проблемами, просто поговорити. Цього разу ми дали поради, як захиститися від  гострих респіраторних захворювань, в тому числі грипу і Covid-19, та приділили увагу питанню вакцинації. Наступного разу піднімемо й інші питання щодо здоров’я, які цікавлять людей, – сказала Наталія Гардань, головний лікар медичного центру ПП «Стіл Сервіс».

«Волонтерський проєкт «Разом» розпочався з літа минулого року. Він народився за ініціативи робітників нашого підприємства як можливість допомогти людям соціалізуватися у новому для них місті. Ми знайомили нових криворіжців з історією та особливостями Кривого Рогу, нашого підприємства, долучали їх до культурно-мистецьких заходів, творчих майстер-класів тощо. Зараз за допомогою наших колег-медиків ми розпочали серію зустрічей на теми здоров’я, гігієни, профілактики захворювань. Ці теми підказали самі люди, адже здоров’я актуально завжди, не лише в умовах війни, – зауважила Марія Головань, фахівець департаменту із соціального розвитку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Наші люди

Лікар тридцятитонних залізних «сердець»

Розібрати тепловоз до гвинтика і зібрати, щоб він був наче новий – та легко! Так говорять про слюсаря з ремонту рухомого складу управління залізничного транспорту гірничого департаменту Максима Діденка, нагородженого до Дня компанії. Він безперечно на це заслужив, зазначають його колеги.

На підприємстві Максим Юрійович працює вже понад двадцять років. В цех прийшов після армії і серцем прикипів до цих «залізяк» раз і назавжди. Хоча копирсатися з технікою слюсарю завжди було до душі. Першою «жертвою» цього кохання став дідів мопед. Тоді десятирічний хлопець його таки розібрав, потім з дідом все наново зібрали –  і ним знову можна було їздити, розповідає Максим Діденко.

«Я не уявляю іншої роботи. Тепловози, наче люди. Кожен з них зі своїм характером, у кожного є серце – це його двигун. Ось я, як дизеліст, на цьому і спеціалізуюся, – розповідає Максим Діденко. – Щоб там не казали, а працювати мені легко, адже маю досвід і люблю свою роботу. З усім іншим впоратися нескладно. Приходить тепловоз і все, наче у людини. Спочатку діагностика. Правильно поставив діагноз – далі справа вправних рук «лікаря». В нашій «лікарській» бригаді з ремонту дизеліст Ігор Бойко, електрик Сергій Безсильний. Одній людині тут точно не впоратися. Щоб ви розуміли, дизель-агрегатна  установка (двигун разом з генератором) важить приблизно 30 тонн. Отакі «серця» доводиться «оперувати».

Одним зі складників свого успіху на роботі Максим вважає і гарних наставників. У нього це були Олександр Сторчак та Юрій Лук’яненко. А ще – допитливість та справжня любов до роботи. Він тепер і сам навчає тих, хто приходить опановувати ремонту професію. Бо фахові працівники завжди потрібні. Це, на жаль, підтвердила і війна.

Зараз 71 працівник з управління залізничного транспорту ГД служить на передовій.

«24 лютого я був  у відпустці. Про напад дізнався з новин, – продовжує слюсар. – Я знаю на власному досвіді, що таке війна (Максим був у АТО – авт.). Насправді мій колектив вона лише згуртувала, бо в нас гарні люди. Наші колеги воюють. Ми теж тут не б’ємо байдики, спочатку у вільний час плитоноски робили, зараз виготовляємо «кошки» для саперів. Зараз моя дружина з дітьми за кордоном, і ця розлука мені складно дається. Але рятує саме робота. А ще папужки-нерозлучники. В мене їх п’ятеро. Приходиш з роботи –  і наче до лісу потрапляєш, щебечуть… Нічого, все витримаємо, вистоїмо, і скоро пташки будуть про Перемогу щебетати. Дуже чекаю на повернення рідних додому і всіх наших захисників живими та здоровими. І це найголовніше моє бажання на цей рік».

Категорії
Новини

Відпочиваємо та працюємо за новими правилами

Продовжуємо публікацію відповідей фахівців департаменту з персоналу на запитання щодо змін в трудовому законодавстві в умовах воєнного стану.

Як зараз нараховується стаж для щорічної відпустки?

– Щодо цього питання у Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки» внесені зміни, які передбачають, що відтепер до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата, повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Вищезазначені зміни не стосуються працівників, які призвані на строкову військову службу, за призовом осіб офіцерського складу, мобілізованих осіб на особливий період, а також тих, хто прийнятий на військову службу за контрактом. Разом з тим, за нашими захисниками, як відомо, на період служби зберігається їхні місце роботи та посада.

Чому зараз відпустка лише 24 дні?

– На період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більша за 24 календарних днів, то надання невикористаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Через війну я виїхала за кордон разом з дітьми. З роботою проблем не було, адже я знаходжуся на простої з оплатою 2/3. Але коли треба буде виходити на роботу, я не зможу так швидко приїхати в Україну. Чи можу я у такому разі взяти тривалу відпустку за свій рахунок?

–  У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати. Тривалість такої відпустки працівник може визначити сам, але максимальна її тривалість не має перевищувати 90 календарних днів. Треба зауважити, що час перебування у такій відпустці не зараховується до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку. В той же час за робітником зберігається його місце роботи та посада.

Що це за нова форма трудового договору – з нефіксованим робочим часом?

– Верховна Рада України 18 липня 2022 року прийняла Закон України № 2421-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом», яким урегулювано питання нестандартних форм зайнятості для осіб. Зокрема, у Кодексі законів про працю закріплено нову форму трудового договору – «Трудовий договір з нефіксованим робочим часом».

Умовами цього трудового договору не встановлено конкретний час виконання роботи. Працівник виконує лише ту роботу, яка на даний час є у роботодавця, з дотриманням умов оплати праці. Але при цьому роботодавець не дає гарантії, що така робота надаватиметься працівнику постійно.

Законодавством передбачено, що кількість трудових договорів із нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10% від загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець. Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.

Категорії
Новини

В Донецькій області загинув наш колега Сергій Лавров

Його життя обірвалося на найгарячішому напрямку – біля села Кліщіївка Бахмутського району, де зараз точаться запеклі бої.

Сергій Лавров служив водієм-електриком ремонтної майстерні роти забезпечення пальними та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення. Він загинув під час бойового зіткнення з ворогом. Через мінометний обстріл Сергій отримав смертельні поранення.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергій Лавров працював слюсарем з ремонту колісних транспортних засобів автотранспортного управління транспортного департаменту. На військову службу його призвали 13 вересня минулого року.

«Про таких людей, як Сергій, кажуть, що він був фахівцем від Бога, – говорить Віктор Пархомов, механік автотранспортного управління. – Він ремонтував усі види автомобілів, в тому числі і ті, які здійснюють перевезення у кар’єрі. До роботи підходив комплексно та творчо – оглянувши автомобіль, він вже знав, що і як треба робити, та який результат можна отримати. Сергій був дуже відповідальною людиною. Якщо терміново треба було щось зробити, він концентрував усю увагу на завданні. Він вважав, що твою справу краще за тебе ніхто не зробить. Цього принципу Сергій дотримався і під час призиву на військову службу. Він вирішив, що треба йти захищати свою країну, свій народ, свою родину, своїх двох діточок. Нам дуже не вистачатиме Сергія, його майстерних рук та надзвичайного спокою і врівноваженості. Ми будемо пам’ятати його завжди».

Колектив підприємства висловлює співчуття рідним, близьким, побратимам Сергія Лаврова.

Вічна пам’ять герою!

Категорії
Наші люди

Нестандартні вантажі? Це наш профіль

Труби, металопрокат, стальні рейки та інші довгі і важкі вантажі перевозить на своєму автомобілі-«велетні» водій автотранспортних засобів Анатолій Омельченко. За свою сумлінну працю він був нагороджений до Дня компанії. 

Від водіїв часто можна почути, що водіння для них – це не робота, а спосіб життя. За кермом вони навіть здатні розуміти один одного без слів, спілкуючись лише поглядами, жестами або фарами свого автомобіля. «Так воно і є, у нас своя система спілкування, хоча автівки та робота у всіх різні», – говорить Анатолій Омельченко.

Водійський стаж Анатолія нараховує вже 37 років, останні п’ять з них він працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» – керує довгоміром, унікальним за своїми розмірами та можливостями вантажним автомобілем.

Водійській справі Анатолій Петрович навчався перед службою в армії.  Ще юнаком вважав, що керувати автомобілем має вміти будь-який чоловік, ці навички завжди згодяться у потрібний час. Та й гарний життєвий приклад був поряд, адже його батько Петро Омельченко теж колись був водієм, працював в 17-й автобазі нашого підприємства (тоді ще КМЗ).  

«Довгомір – це не звичайний автомобіль. Він створений для перевезення всього негабаритного, тож до кожного рейсу треба ставитися не стандартно, а індивідуально, – розповідає Анатолій Омельченко. – Довжина авто складає понад 13 метрів. Зазвичай цього вистачає для більшості вантажів. Але й серед негабаритних трапляються не такі, як всі. Якщо вантаж довший за автівку, його треба укладати так, щоб він виступав за борт не більше, ніж на метр. Це вимога правил дорожнього руху і дотримання безпеки на дорогах. Коли їдеш, увага до всього максимальна, адже при русі, особливо на поворотах, слід враховувати кут заносу причепу. Це потрібно, щоб не задіти машини поруч та все, що знаходиться біля дороги».

Анатолій Петрович каже, що водійська робота нелегка. Це на перший погляд здається, що просто сидиш у кабіні та крутиш «баранку». Насправді необхідно максимально концентруватися, враховувати усі моменти дорожнього руху і навіть бути стратегом – прораховувати події наперед. А ще ця робота дисциплінує – спонукає до дотримання правил безпеки, постійної уваги до власного здоров’я, взаємодопомоги.

Так було і під час відновлювальних робіт на криворізькій дамбі. На довгомірі Анатолій Петрович підвозив матеріали, необхідні для ліквідації наслідків ворожих «прильотів». Він згадує, що над відновленням дамби тоді, здавалося, працювало усе місто, і всі були надзвичайно згуртовані та допомагали один одному.

«Колись давно я працював на «міжгородці», – продовжує Анатолій Омельченко. – Ми розвозили запасні частини для сільськогосподарської техніки. Відряджень було багато, тож і водійських пригод вистачало. Але завжди допомагали професійність та звичайна людяність. І зараз теж вважаю, що у будь-якій ситуації ми маємо залишатися уважними до інших, поважати та допомагати усім, хто того потребує. Це нам зараз дуже потрібно, адже в країні йде війна. Як і більшість українців, я сподіваюся, що скоро вона закінчиться нашою перемогою. Хочу, щоб моя онука, якій 8 років, зростала у мирі, а ми могли і далі спокійно жити та працювати».