Позначка: персонал

Категорії
Новини

Вижати максимум з міні-тренінгів

Провідний інженер з охорони праці Антон Головаха активно застосовує під час роботи з працівниками цехів міні-тренінги.

Це п’яти-семихвилинні практичні зайняття безпосередньо на робочих місцях. Їх мета – ще раз нагадати, що найцінніше для людини – це її життя, та разом з працівниками пригадати основні правила безпечної роботи під час виконання виробничих операцій.

Два роки тому Антон працював старшим майстром у залізничному цеху № 2. А зараз він контролює стан охорони праці у цьому підрозділі. «Щокварталу працівники цеху проходять повторні інструктажі, а також перевірку знань, – розповідає Антон Головаха. – Але ж з небезпеками люди стикаються щозміни. Робота з вантажопідйомними механізмами, перебування в зоні руху залізничних локомотивів та вагонів, роботи на висоті, у замкненому просторі – і це далеко не все. Тож згадати правила безпеки ніколи не зайве».

Сьогодні провідний інженер проводить міні-тренінг зі слюсарями з ремонту рухомого складу. Вони ремонтують тепловози, які мають масивні деталі та вузли. Наприклад, двигун тепловозу «Д-50» важить до 24 тонн. Слюсарям доводиться знімати це й інше масивне залізяччя з локомотивів, транспортувати до ремонтних зон, а після ремонту – встановлювати на місця. Тож операції з вантажопідйомними механізмами для них – щоденна робота. Тема сьогоднішнього заняття – процедура огляду та відбракування знімних вантажозахоплювальних пристроїв, тобто стропів, які використовуються під час переміщення вантажів кранами.

«Як бачите, ми проводимо тренінг безпосередньо біля стенду зі стропами, – продовжив Антон. – Це величезний плюс. Адже люди здебільшого мислять не словами з інструкцій, а образами. І ці образи залишаються з нами надовго. На практиці дуже просто показати, як оглянути строп перед використанням. Використовувати його можна, коли немає обривів дротів, розриву витків, надмірної корозії або деформації, видавлювання дротів і витків тощо. Підбирати строп треба потрібної вантажопідйомності, яка зазначена на ось цій бирці. Неправильно підібраний строп або неправильний спосіб стропування вантажу призводять до падіння вантажу, що є загрозою життю».

Не можу не погодитися з Антоном щодо наочності. Коли я навчався у 10 класі, нам почали викладати інформатику. А комп’ютерів у школі ще не було. Тож навіть найкмітливішим учням важко було збагнути, навіщо ми пишемо оті талмуди з програмування. Влітку встановили ПК, і в 11-му класі все стало зрозумілим. Тому саме можливість все показати на практиці робить міні-тренінги ефективними.

Максим Лех, слюсар ЗЦ-2:

– Ми, звичайно, не сталевари й не горнові, але, повірте, небезпек на роботі вистачає. Працюємо в депо, де маневрують локомотиви, виконуємо роботи в оглядових ямах під тепловозами, щодня користуємося вантажопідйомними механізмами. Тому теми для міні-тренінгів є. Важливі. І сьогоднішня – не виняток. Звичайно ж, ці всі правила ми вчили, здавали. Але людині властиво забувати. А ще, коли протягом багатьох років виконуєш схожі роботи (а я вже майже 20 років у цеху), то важливо, щоб впевненість не перетворилась на самовпевненість. От ці тренінги саме й допомагають налаштуватися на безпечний лад.
Категорії
Наші люди

Шукач скіфських скарбів керує автовишкою

Відзначення до Дня компанії як одного з найкращих працівників для водія з гірничотранспортного цеху гірничого департаменту Григорія Колінька стало приємною несподіванкою.

«Це наче на тебе раптово вилили цеберко води, так мене здивувало нагородження, адже я нічого такого не зробив, просто намагаюся якісно виконувати свою роботу, яка мені приносить  задоволення. Робота змушує мене рухатися, залишатися живчиком, адже я дуже люблю спілкуватися з людьми та бути їм корисним, – говорить водій АТЗ ГТЦ Григорій Колінько. – Без нашого тандему – мене та моєї автовишки складно прийшлося б електричним «артеріям» підприємства. От в кар’єрі, наприклад, без нас електрикам точно не обійтися. Переїжджає електроекскаватор чи має бути виробничий вибух –потрібно перенести електроопори, протягнути нові лінії, то всі звертаються до мене. Ми з моїм автомобілем підіймаємо людей на висоту, аби вони могли там виконати всі роботи. Я слідкую, щоб завжди це було безпечно та з дотриманням усіх норм охорони праці. Звик так працювати сам і іншим раджу працювати безпечно».

Григорій пишається тим, що має понад 40 років безперервного робочого стажу. В дитинстві він мріяв стати трактористом, та батьки наполягли, аби вивчися на монтажника-висотника. Але Григорій таки здійснив свою мрію і згодом вивчився на водія-белазіста. Майже 20 років працював водієм довгоміра, а вже на нашому підприємстві йому довірили автовишку. Праця робить його щасливим, зізнається наш герой. Попри досвідчений вік Григорій зберіг якесь юнацьке завзяття до всього, за що береться, а ще – вміння дивуватися. От, наприклад, чотири роки тому він почав вивчати історію України та скіфів. Спонукало до цього нове хобі Григорія. Він блукає з металошукачем Криворіжжям та Херсонщиною, звідки він роду. В його колекції і монети 1812 року, і наконечники стріл скіфів, і деталі кінської збруї скіфських часів. Ці скарби йому вдалося відшукати біля курганів за Інгульцем.

«Для мене відпочинок, то не «продавлювання» дивану. Я люблю мандрувати, розкривати таємниці нашої української землі, – продовжує водій. – Завдяки цьому захопленню й історією більше почав цікавитися. У нас дійсно щедра земля та гарні люди. Ми вміємо працювати, цінуємо власну землю, яку, на жаль, зараз доводиться захищати зі зброєю в руках. Я теж, не дивлячись на вік, ходив до військкомату, адже сил ще достатньо. Та мене не взяли. Але якщо треба, то теж встану в стрій. Не можу спокійно бачити ворога на нашій землі. Бачив, що вони роблять на власні очі, адже село, звідки я родом – Архангельське, було зруйноване ворогом. Постраждали і моя родинна хата, і хата сестри. Просто злість бере, але як відвоювали та повернули моє Архангельське, так і всю Україну повернемо. Ми мужні, сильні і вміємо захищати своє рідне. Тож хлопцям в ЗСУ та усім нашим захисникам я бажаю успіху та впевненості, скорішого повернення додому живими та здоровими, а всім нам – миру та скорішої Перемоги!»

Категорії
Наші люди

Наставник для залізничників

Саме так на підприємстві часто називають машиністів-інструкторів локомотивних бригад. Ці фахівці завжди на зв’язку з машиністами та їхніми помічниками, адже відповідають за навчання, підвищення кваліфікації, правильну та безпечну роботу. Один із таких фахівців-наставників в залізничному цеху № 2 – машиніст-інструктор Микола Шелест.

Романтикою залізничної справи Микола захопився ще з дитинства, коли побував на роботі у батька Миколи Павловича Шелеста, який працював в цьому ж цеху на нашому підприємстві. Він був машиністом тепловозу, а також начальником зміни та інструктором.

Дехто запитає, чому малого пустили на виробництво? Відповідь проста – в минулі часи діти часто приходили на завод в гості до батьків. Тоді це було звичною справою, а за безпеку дитини на виробництві відповідали батьки. До речі,  кордони підприємства були теж відкритими. 

«Мені було лише шість років, і тут я побачив мереживо із колій, купу вагонів,  великі тепловози. Я зайшов до кабіни одного з них та на собі відчув усю залізничну атмосферу. І досі пам’ятаю свої враження та «великі» очі від побаченого. Батько розповідав, як керувати тепловозом, які кнопки та важелі треба натискати. Це суттєво вплинуло на вибір моєї професії. Я мріяв бути залізничником. Згодом закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Ремонт та експлуатація рухомого складу». Маючи на руках диплом, став залізничником у третьому поколінні. Мій дід Павло Шелест працював на залізниці ще з війни. Він пройшов шлях від колійника до начальника однієї з промислових станцій на Криворіжжі. Мама на залізниці працювала черговою. Тож, як кажуть, іншого шляху у мене просто не було».

Виробничу практику за часів студентства Микола Шелест проходив в ЗЦ № 2. Сюди ж влаштувався працювати після закінчення технікуму. Це було 23 роки тому. 17 з яких він уже працює інструктором.

«Я познайомився з Миколою тоді, коли ще стажувався в цеху на помічника машиніста тепловоза. За віком Микола був не набагато старший за мене, але вже працював інструктором і навчав машиністів. Можна сказати, він теж взяв участь у моїй залізничній освіті та кар’єрі», – усміхаючись, зауважує начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.

«Залізничний транспорт на підприємстві є частиною технологічного процесу, до того ж, на території вирує свій залізничний рух, – продовжує Микола Шелест. –

Моя задача – дбати, щоб локомотивні бригади правильно та безпечно виконували свою роботу, чітко здійснювали технологічні процеси, а ще постійно навчалися. Без цього у нашій справі неможливо. Техніка завжди оновлюється, ситуації змінюються, тому у нас систематично навчаються і молоді спеціалісти, і машиністи з великим досвідом. Я теж не виключення. На лінії, коли протягом зміни «катаюся» з локомотивними бригадами, ми відпрацьовуємо і повсякденні робочі процеси, і нестандартні. І, якщо така трапиться, залізничники будуть готові «розрулити» так, щоб все було добре. Відпрацьовуємо і різні операції з технологічного обслуговування локомотивів».

Микола каже, що дуже любить постійно цікавитися чимось новим. Так сталося, що  товариші-мисливці запропонували йому спробувати себе у спортінгу (це такий вид стрільби з рушниці по «тарілочках», які запускають у повітря), і у нього все вийшло. Тепер він має другий розряд у цьому спорті та навіть бере участь в чемпіонатах України. Микола підкреслює, що все це дозволяє йому розвивати реакцію та влучне око, тренує розум та кмітливість, сприяє спілкуванню з однодумцями, що корисно як для душі, так і для роботи. А її, Микола впевнений, після нашої перемоги буде дуже багато.

Категорії
Наші люди

На фронті загинув Дмитро Лук’янов

Серце героя зупинилося 15 лютого в боях біля Бахмуту Донецької області.

Понад два десятки років присвятив Дмитро роботі на нашому підприємстві. В спеціалізованому ремонтному цеху коксохімічного виробництва він працював електрогазозварником. Втратили фактично члена родини, говорять в цеху про героя-захисника.

«Завжди у гарному настрої та в доброму гуморі, заряджав позитивом всіх навколо себе, – згадує Дмитра Лук’янова начальник СРЦ КХВ Віктор Сосюк. – Він був профі у своїй відповідальній справі – ремонті основного коксохімічного обладнання. Завжди порадить, допоможе, брався за найскладніші завдання. Звісно, кожна втрата на війні – це біль. Особливо, коли втрачаєш людину, яку знав не один десяток років, коли це був той, кого можна вважати «золотим» фондом цеху. В наших серцях завжди житиме пам’ять про нашого колегу, друга та захисника».

У Дмитра Лук’янова залишилася дружина та двоє дітей.

Співчуваємо родині та друзям загиблого воїна!

Шануймо, пам’ятаймо!

Категорії
Новини

Колодія, Масницю величаємо – весну зустрічаємо, або Готуємо вареники замість «блинів»

Цьогоріч з 20 по 26 лютого більшість українців відзначатиме останній тиждень перед початком Великого посту. В Україні здавна це свято називали Колодій, Масниця або Сирниця. За своїм характером, звичаями і навіть стравами у нього мало спільного з російською Масляною.

На нашій землі це свято існувало ще за часів Трипільської культури і набуло релігійного змісту за часів Київської Русі. Та все змінилося за радянської влади, коли нав’язувалися єдині свята та традиції, придушувалося усе національне багатьох народів, які входили до «імперії», щоб люди поступово забували свої корені.

В чому схожість та відмінності свят?

Масниця і Масляна припадають на один і той же час, майже однаково звучать, але тлумачення у них різне, та й зміст теж.

Масниця символізує прихід весни, відродження життєвих сил, як людини, так і природи. За Трипільщини це свято відзначалося на честь весняного рівнодення, яке вважалося початком нового року. Після прийняття християнства в Київській Русі церква зберегла старий звичай зустрічати весну, але приурочила його до початку Великого посту.

В Україні – це саме час добра, злагоди, примирення, вирішення конфліктів перед зустріччю з весною, коли все оживає, оновлюється.

В останній день Масниці «Прощену неділю» люди просили взаємного прощення за образи, завдані мимоволі чи навмисно. При зустрічі люди уклонялися одне одному й промовляли: «Прости мене!» У відповідь казали: «Бог простить».

Масляна ж – це народні гуляння, які влаштовуються заради того, аби добряче наїстись перед довготривалим Великим постом та помірятись силою. В росії в цей час були популярними різні конкурси, що виміряють силу, серед яких і кулачні бої чи бійки «стінка на стінку».

Що готували?

В Україні головною стравою Масниці були вареники. Їх зазвичай готували з сиром, щедро змащуючи вершковим маслом, сметаною чи вершками. До речі, звичай приготування вареників теж виник ще за часів Трипільської культури.

На основі молочних продуктів готували й інші страви: галушки, локшину, сирники та сирні баби. Усі каші готувалися цього тижня на молоці. З нього ж робили ряжанку, колотуху, розтирачку та кисіль.

А от на Масляну в росії готували млинці – пусті або з рибою, ікрою. Також пекли оладки, пиріжки, «баранки» та інші виробі з тіста.

Колодій: зазирнемо в історію ще глибше

Ця назва в Україні зараз дуже часто згадується. А що ж воно таке – Колодій?

Все просто: саме так називали Масницю до хрещення Київської Русі.

За народним повір’ям, Колодій – це опікун шлюбу, який обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок. Тож в Україні існував звичай прив’язувати колодки – дерев’яний брусок, поліно чи палицю – тим хлопцям чи дівчатам, хто ще без пари. Для них це було жартівливе покарання. Хто не бажав тягти колодку, той мав відкупитися від неї: піснями або танцями, їжею, напоями, кольоровими стрічками чи грошима. Після викупу колодку відв’язували. Самому цього зробити було не можна.

Колодку могли прив’язати і до батьків неодруженої молоді – за те, що вони вчасно не оженили сина чи не віддали дочку заміж.

У Колодки протягом святкового тижня було своє життя. У понеділок вона, як маленьке дитя, «народжувалася», у вівторок «охрещувалася», в середу їй святкували «похрестини», у четвер Колодка «помирала», в п’ятницю її «хоронили», в суботу – «оплакували», а в неділю завершали її життєву долю. Пік святкувань відбувався у середу.

Колодій – суто українське свято, якому немає аналогів у інших народів. Тож щиро вітаємо вас із нашим українським Колодієм або Масницею!

Пам’ятаймо наші свята, традиції та цінуймо українське!

У статті використані ілюстрації з відкритих джерел.

Категорії
Наші люди

В боях за Україну загинув  Павло Муравйов

Йому вже ніколи не виповниться 45 років, які він мав відзначати цього року. Але Павло назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто його знав.

Фасонносталеливарний цех ливарно-механічного заводу став першим та єдиним місцем роботи захисника. Він не один десяток років працював обрубувачем у ФСЛЦ. Найкращий у професії, надійний друг, турботливий батько і досвідчений колега – так його згадують колеги.

«Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – згадує заступник начальника цех з виробництва ФСЛЦ Дмитро Демков. – Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням. «Я своїх дівчаток (дружину та доньок), свою країну ображати не дам!» – говорив Паша. Тому вже 1 березня став до лав армії. Ще й досі серце відмовляється вірити, що його більше з нами немає. Це жахлива втрата. Але ми збережемо пам’ять про нього, і заради цього виборюватимемо перемогу на всіх фронтах».

Павло Муравйов загинув в бою біля міста Вугледар. Серце старшого солдата, бойового медика зупинилося 10 лютого 2023 року.

Щиро співчуваємо дружині, донькам та друзям захисника.

Герою слава та шана навіки!