Категорії
Новини

65 – автопробіг триває

Автотранспортне управління «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначає важливу дату у своїй історії. 65 років тому на підприємстві був створений крановий цех, до складу якого увійшли цехи пасажирського та технологічного автотранспорту, що сприяло потужному розвитку АТУ. Промайнуло багато часу, назва підрозділу вже у минулому, але задачі автотранспортників, які сформувалися тоді, залишаються актуальними.

В історії АТУ є чимало значних дат. Автомобільна служба нашого підприємства постійно розвивалася, удосконалювалася та змінювалася залежно від потреб виробництва та часу.

«Транспорт – це кров «АрселорМіттал Кривий Ріг», адже автомобілі та спецтехніка є невід’ємною частиною технологічного процесу. Працівники цього підрозділу за допомогою авто  перевозять, вантажать, підіймають вантажі, працюють у кар’єрах, допомагають прокладати комунікації, вчасно доставляти спеціалістів на місця їхньої роботи тощо. Крім того, наші фахівці ще й ремонтують, організовують логістику та взагалі дбають про те, щоб усі перевезення здійснювалися вчасно і за графіком», – говорить Юрій Чуланов, в.о. заступника директора транспортного департаменту АТУ.

Історія «колес підприємства»

Насправді історія автомобільної служби сягає ще часів будівництва нашого підприємства. Першим транспортом тоді були кінні повозки-грабарки. Одним із їхніх візників тоді був Микола Воробйов. Він також возив інженера будівництва Ремкена, а потім Микола Сергійович і сам очолив службу гужового транспорту «Криворіжсталі».

Тоді ж на будівництво заводу почали надходити і перші автомобілі. Наприкінці 1930-х років завод вже обслуговували 40 вантажних, 8 легкових автомобілів та два автобуси. Працювали і свої авторемонтні майстерні – з токарними верстатами, ковальським горном та вулканізаційним апаратом.

Після Другої світової війни автопарк підприємства поповнився американськими «Фордами» та автомобілями вітчизняного виробництва.

У 1961 році на підприємстві створюється крановий цех, в якому вже працює майже 60 автомобілів та інша спецтехніка.

Начальником цеху призначається Микола Філімонов. Сюди йдуть працювати автомеханік Григорій Літовка, майстер моторного відділення Йосип Чудак. А першими начальниками змін стають Леонтій Садовник, Петро Яременко, Леонід Саленко, Віктор Андріянов, Леонід Мурлян.

Спочатку контора цеху розташовувалася в депо кранової служби – це район розливальних машин доменної печі № 4. Поблизу ковальського цеху розмістилися автомайстерні, біля ТЕЦ № 1 був гараж пожежних машин, а в районі газорятівної служби – швидких допомог. Поступово цех почав поповнюватися автокранами, автонавантажувачами, бульдозерами, вантажними машинами, великими та мікроатобусами. Усе це потужне господарство потребувало й розширення автостоянок. Одна з них, для вантажного транспорту, взимку мала й свій обігрів для кращого запуску двигунів у мороз. Старожили пам’ятають, що для створення потрібного мікроклімату там працювали два реактивних двигуни з літаків.

Колектив професіоналів

За 65 років у АТУ було багато реорганізацій. Змінювалася структура, створювалися нові напрямки роботи, але принцип автосправи завжди залишався незмінним – якісне і безперебійне здійснення технологічних та пасажирських перевезень.

«Зараз в АТУ працює майже 400 одиниць різної автотехніки, яка повністю забезпечує сьогоднішні обсяги виробництва, допомагає здійснювати різноманітні ремонтні та інші роботи, а також перевозить пасажирів, – говорить Рамазі Давітадзе, начальник служби експлуатації АТУ. – Ми продовжуємо перевозити наших працівників у віддалені цехи підприємства. Ці рейси здійснюють наші досвідчені водії, серед яких Олександр Величко, Сергій Золюк, Олександр Рабцун. А серед водіїв технологічного транспорту хотілося б відзначити Анатолія Омельченка, Генадія Гулькова, Олександра Кондратенка.

Обов’язково хочеться відзначити наших слюсарів-ремонтників, які ретельно дбають про технічне здоров’я автомобілів. Це Олександр Козаков та В’ячеслав Полусмяк».

Попри складні воєнні часи, в АТУ продовжують розвивати автомобільний парк. Тільки цього року підприємством придбані нові вантажопасажирські автомобілі, автобуси для технологічних бригад. А на самому початку повномасштабної війни було здано в експлуатацію новий побутовий корпус для майже 90 водіїв вантажних машин, слюсарів і інженерно-технічних працівників. 

Водії незламності

Початок війни в Україні став особливою сторінкою в історії АТУ. У перші роки повномасштабного вторгнення ворога водії автобусів везли в евакуацію працівників підприємства та їхні родини, а потім поспішали назад – перевозити людей на виробництво. Водії великовантажних машин, завантажувачів, бульдозерів допомагали в облаштування постів та укріплень для стримування ворога. А потім – рятували криворізьку дамбу, сприяли будівництву нового водоводу, брали участь у відновленні мостів та інших цивільних об’єктів не лише на Криворіжжі, а й у деокупованих областях країни.

Віталій Аббасов, водій тягача-важковика, зі здатністю підняти понад 42 тонни, працює на підприємстві 10 років. Майже половина з них прийшлася саме на воєнні часи. «Приємніше везти на тягачі конуси та чаші для доменних печей, ніж привозити важку техніку та обладнання для ліквідації аварій через атаки ворога, – говорить Віталій. – Втім, сьогодні у нас така реальність. Я люблю свій цех, свій колектив, справу, якою займаюся. Знаєте, як цікаво щоразу перевіряти себе під час заїзду до об’єкта? Уявіть, довжина тягача майже 20 метрів, а висота вантажу може досягати до 4 метрів, і щоб правильно заїхати, треба застосувати увесь свій досвід та знання». 

«26 років тому я, тільки набувши професії водія автокрана, прийшов на виробництво і одразу потрапив на великий капремонт ДП № 9. Знав би я тоді, скільки мені згодом доведеться підіймати своїм величезним краном, від розбору завалів від прильотів, до відновлення Карачунівської дамби та інших важливих, знакових об’єктів. Поряд зі мною працювали мої колеги, а їхня підтримка відчувається завжди, у будь-яких ситуаціях», – зазначає водій автотранспортних засобів (автокрану) Сергій Марченко.

«Колектив АТУ пишається своїми фахівцями, адже саме вони своєю працею щоденно створюють нову історію. Сподіваємося, що у річницю наступних знакових для АТУ дат ми будемо більше розповідати про наші мирні плани, нововведення, розвиток та наших людей, якими ми завжди будемо пишатися», – підсумував Юрій Чуланов. 

Категорії
Новини

Естетично-виробнича хвилька

У добі 24 години, і якщо відняти 8 годин на сон, то вийде, що ледь не більшість життя люди працездатного віку проводять на роботі. І, як правило, більшу частину часу ми виконуємо щозмінні рутинні операції. Тому дуже важливо знаходити у роботі, на робочому місці моменти естетичного задоволення, які додають сил і наснаги працювати.

Начальник дільниці насосних станцій цеху технологічного водопостачання гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Владислав Шахін має сили й наснагу, і працює добре. Тож не випадково він – серед одинадцяти найкращих працівників ГД, і має звання «Людина року гірничого департаменту». І він вміє помічати прекрасне навіть серед своєї нелегкої роботи. Саме Владислав поділився з нами красивою романтичною історією, яку підгледів на роботі.

«Наша насосна станція зворотного водопостачання (об’єднана) качає воду зі ставка зворотного водопостачання, що у балці Грушувата. Це технічна вода, що потрапляє до ставка з наших хвостосховищ. І насоси знову повертають її у виробництво. Значення цієї насосної величезне, і для забезпечення її стабільної роботи нам з колегами доводиться докладати багато зусиль. Часто і в гору нема коли глянути. Але дещо ми все-таки помітили. Одного разу на нашому ставку з’явився гарний білосніжний лебідь. Він перезимував у нашій місцині. А навесні до нього приєднався ще один. Схоже, що вони створили пару. Хто ж першим з’явився: він чи вона? Рівень наших знань з біології недостатній для того, щоб це визначити, – усміхається Владислав. – Але хіба це важливо? Головне, що їхні поважні прогулянки акваторією ставка милують око, дають можливість на хвильку відволіктися, перезавантажитися. У нас на ставку багато птахів – качки, чайки, навіть очеретяні бугаї, але саме лебеді стали нашими улюбленцями».  

Категорії
Новини

Жінки перезавантажують світ

Сумніваєтеся? Прекрасні пані «АрселорМіттал Кривий Ріг» – учасниці нового проєкту нашого підприємства – жіночого ком’юніті – «Сила – жіночого роду», змінюються самі, ініціюють позитивні зміни у багатьох сферах нашого життя і своїм прикладом надихають на це інших.

Хто сказав, що жіночої дружби не існує? Панянки нашого підприємства руйнують вщент цей стереотип! Об’єднавши свої зусилля, створивши нове жіноче ком’юніті, представниці різних професій, виробництв, різні за віком, досвідом, посадами ініціюють перетворення, акумулюють ідеї і проводять корисні активності, які здатні перезавантажити світ кожного, змінити реальність, зробити світ кращим, цікавішим та емоційно приємнішим.

«Ідея створення жіночого ком’юніті в «АрселорМіттал Кривий Ріг» назрівала вже давно, говорить Наталія Терещенко, авторка ідеї та лідерка жіночого ком’юніті, начальниця відділу внутрішніх комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Спілкуючись з нашими панянками на численних заходах підприємства, у різних цехах та підрозділах виробництва, та й просто за межами прохідних, разом з колегами ми помітили, що у нас працює багато жінок з активною життєвою позицією. Вони енергійні, ініціативні, з шаленими, без перебільшення, організаторськими здібностями і, головне, вони хочуть діяти, щось робити вже сьогодні та зараз для того, щоб все навколо змінювалося, розвивалося. Відчувалася потреба у спеціальному просторі для цього, де наші жінки могли б реалізувати свій потенціал, де можна бути собою, відчути опору, надихнутися, познайомитися з однодумницями, обговорити нагальне і бути почутою. Ось так ми і прийшли до створення ком’юніті панянок «Сила жіночого роду». І в тому, що жіноча спільнота справжня сила – ми одразу ж переконалися».

Першими учасницями ком’юніті стали жінки, які вже проявили себе через активності у різних заходах, героїні статей газети «Металург», жінки-лідерки у своїх виробничих підрозділах, талановиті майстрині, в руках яких звичайні речі перетворюються на витвори мистецтва тощо.

«Жінки – це не тільки краса, мудрість, підтримка та турбота для інших, жінки – це потужна рушійна сила, яка ще більше набирає цієї сили у жіночій спільноті. Саме тут, у ком’юніті, об’єднавшись, ми будемо активно діяти. А планів у нас дуже багато. Ми будемо дбати про розбиток культури та безпеки на підприємстві, ми потурбуємося про ментальне здоров’я наших колег, пробудимо їхню цікавіть до нового та надихнемо на різні активності», – сказала учасниця жіночої спільноти, начальниця зміни електропостачання цеху мереж і підстанцій Наталія Заїка.

Жінки вже познайомилися, провели перші зустрічі, активності та визначилися із напрямками роботи спільноти. Поки їх три – це менторство, розвиток та навчання, події та нетворкінг, натхнення та емоційний ресурс. За кожним напрямом вже визначено координаторок. Втім, це тільки початок, панянки впевнені, що незабаром напрямків роботи побільшає, адже ідей – море. Також на підході і план конкретних дій на найближчий час.

Дуже важливо, що на перших кроках діяльності жіночого ком’юніті ініціативних панянок підтримали топменеджерки «АрселорМіттал Кривий Ріг», які теж є лідерками у своїх напрямах роботи.

«Лідери – це люди, які народжують нові ідеї, вносять пропозиції та можуть впроваджувати їх у життя, – акцентує Наталія Терещенко. – Їм цікавий розвиток, оновлення, вони мають активну позицію, не бояться показати себе та повчитися новому у своїх колег. І таких людей помітно одразу. Придивіться до себе, можливо це саме ВИ? Тож, шановні наші пані, долучайтеся до нашого ком’юніті.  Разом ми – сила, і вона, як відомо, жіночого роду!».

    Категорії
    Новини

    Війна забрала життя ремонтника Віталія Андрющенка

    Електрозварник ручного зварювання цеху ремонту металургійного устаткування № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг» Віталій Андрющенко став на захист України у жовтні 2023 року. Протягом тривалого часу він вважався зниклим безвісти.

    «Я працював разом з Віталієм Андрющенком упродовж багатьох років, –  згадує начальник ЦРМУ-2 Олександр Гребенюк. – Про нього знаю лише хороше: висококласний зварник та чудова людина. Він працював на монтажній дільниці, зварював металоконструкції. Це надзвичайно відповідально, адже від якості металоконструкцій залежить не лише виробництво, а ще й життя людей, які на них працюють чи переміщуються. Я ніколи не хвилювався за якість. Віталій працював сумлінно, все робив якнайкраще, можна було не перевіряти. Він був спокійною та врівноваженою людиною. Ми його дуже поважали. З тої пори коли прийшла звістка про те, що він пропав безвісти, ми сподівалися, що наш колега, наш товариш живий. Але, на жаль, прийшла звістка про смерть. Дуже важка звістка. Кажуть, що нас залишають найкращі, і це про Віталія».

    Солдат Віталій Андрющенко загинув 2 грудня 2023 року в районі населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області.

    Щиро співчуваємо родині героя.

    Категорії
    Новини

    Залізниця – під замком

    У вуглепідготовчому цеху коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» впровадили технічні заходи для підвищення рівня безпеки на залізниці.

    Для металургії потрібен кокс, а для виробництва коксу необхідний вугільний концентрат. Його поставляють на завод залізницею. Донедавна доступ до вагоноперекидача, який вивантажує концентрат, та до залізничних колій біля нього був, як то кажуть, вільним. Працівник підрядної організації «Стіл Сервіс Груп» Роман Іскрук, який разом з колегами керує роботою вагоноперекидача, має не дуже позитивні спогади про відкритий доступ, та воно й зрозуміло.

    «До вагоноперекидача запросто потрапляли сторонні люди: не пов’язані із залізницею працівники КХВ, охоронці підприємства, та й просто сумнівні персони невідомо звідки. Хто тільки до нас не забрідав? – згадує Роман Іскрук. – І мало того, що сам вагоноперекидач – дуже небезпечне устаткування, якщо занадто допитливі вирішать його дослідити, та ще й по колії поруч пускають вагони, які їдуть своїм ходом з гірки, тому їдуть тихо, що особливо небезпечно. Я відповідаю за безпеку процесу розвантаження, тож на серці було неспокійно. Зараз же навантаження на мою нервову систему значно зменшилося, бо нові безпекові загорожі сконструйовані так, що тепер ми повністю контролюємо процес потрапляння людей на цю територію».

    Тригером для встановлення захисних загорож став нещасний випадок, що стався минулого року на одному із зарубіжних підприємств «АрселорМіттал». «Тоді на залізниці загинула людина, і було вирішено діяти на випередження, щоб не допустити такого у нас, – розповідає провідний інженер з охорони праці департаменту з охорони праці та промислової безпеки нашого підприємства Володимир Бакуменко. – Один із заходів розробили саме для вагоноперекидача вуглепідготовчого цеху. Встановили загорожі, запобіжні змійки, поставили хвіртку з електронним замком. Тож тепер без дозволу машиніста через територію вагоноперекидача не пройде жодна людина. І такі технічні заходи, коли більше покладаються не на свідомість людей, а на фізичне блокування  доступу до небезпек, я вважаю найнадійнішими».

    Над розробкою заходу також працювала інженерка з охорони праці «Стіл Сервіс Груп» Вікторія Рябоконь. «Ми намагалися отримати чіткий і практичний алгоритм пропуску на територію: у конструкції захисної споруди є кнопка, людина на неї тисне, машиніст вагоноперекидача бачить це на своєму пульті керування і ухвалює рішення – кого пропустити, а кому, як то кажуть, немає там чого робити. І відкриє він замок лише завершивши операцію й вимкнувши устаткування. Завдяки цьому перехід став прогнозованим, контрольованим, а ризики практично усунені. До того ж коли з гірки їде вагон, то замок не відімкнеться, поки вагон не проїде на небезпечну відстань».

    Категорії
    Новини

    Рятівний «патруль»

    Нещодавно своє професійне свято відзначили працівники швидкої допомоги. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» у найкритичніші моменти на допомогу людям поспішають медики здоровпунктів медичного центру підприємства разом зі своїми помічниками – водіями автомобілів «швидких» автотранспортного управління. Про залаштунки буднів медичних рятівних «патрулів» ми розкажемо на прикладі двох бригад здоровпунктів – «Центрального» МВ та СПЦ-2.

    Відлік часу – по хвилинах

    Автомобіль з червоним хрестом та емблемою «АрселорМіттал» мчить дорогами підприємства, швидко долаючи міст. Уявіть, що міст це символічна відстань від людського життя до смерті. І все залежить від того, чи дозволять медики постраждалому перетнути цей міст. А на порятунок у них є лічені хвилини.

    «День на день не приходиться. Буває, коли викликів зовсім немає, а трапляється… Такі виклики зазвичай починаються однаково – дзвінок: «Терміново виїжджайте», «Допоможіть»! А далі все по секундах. У нас завжди напоготові медичні кейси з усім необхідним, у «швидкій» все по поличках – ідеальний порядок. Це необхідність, адже в екстрених ситуаціях ми майже з заплющеними очима маємо швидко знайти потрібне, щоб врятувати людину та вчасно довезти її до лікарні. А випадки бувають різними, від «людині погано», з підозрою на підвищений тиск або серцевий напад, «голова запаморочилася», до допомоги через «прильоти». Для нас це завжди чималий стрес, до такого звикнути просто неможливо, та й не треба», – говорить медсестра Центрального здоровпункту МВ Надія Подорець.

    Надія Подорець

    Надія має вже чималий досвід роботи медиком – 29 років. По закінченню Криворізького медичного тоді ще училища, майстерності у професії вона набувала у залізничній, першій міській лікарнях. А з відкриттям санаторію-профілакторію «Роднічок», що колись належав НКГЗК, перейшла туди. Потім дорога привела її до здоровпунктів автотранспортного цеху, мартенівського, конвертерного, а згодом і сюди – до «Центрального» МВ.

    За роки роботи тут Надія вже добре вивчила географію підприємства, жартує, що немає жодного цеху, де б вона не була. Та справжній знавець промислових доріг її колега – водій АТУ Сергій Царенко, за кермом автомобіля швидкої допомоги він вже 25 років.  

    Сергій Царенко

    «Загальний водійський стаж у мене набагато більший, починав з вантажних машин, керував і великовантажними. А зараз моя робота – разом з медиками підприємства допомагати людям, адже я не просто водій, я їхній помічник, – зазначає Сергій Царенко. – Я не тільки швидко та безпечно довезу хворого або постраждалого до лікарні, а й буду корисний медикам – принесу, що потрібно, допоможу надати першу допомогу, адже ми проходили спеціальну медичну підготовку. Якщо людині стане зле, якщо вона впала та забилася, а поряд не буде медика, я не розгублюся, допоможу, бо маю відповідні навички».

    «Дівчача» бригада

    «Працювати в команді, відчувати, що ти не один – це про нас. Якщо хтось думає, що ми у різних здоровпунктах підприємства працюємо самі по собі – це не так. Між собою ми завжди на зв’язку, консультуємося одна з одною, обмінюємося інформацією, допомагаємо. Таке професійне єднання я відчула одразу, коли тільки прийшла працювати до служби здоровпунктів підприємства, а тут я лише пів року. Наш здоровпункт розташований у серці «прокатного світу», хоча, звісно, ми стежимо за здоров’ям не лише прокатників, а й представників інших професій, – у розмову вступає фельдшерка здоровпункту СПЦ № 2 Єлизавета Жуковська.

    Єлизавета Жуковська

    Єлизавета з дитинства мріяла стати медиком. Професію набула у Криворізькому медичному коледжі, і робітнича стежка одразу привела її до служби здоровпунктів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Спочатку вона тут стажувалася, а зараз вже працює повноцінно.

    Та з першого дня роботи, з першого свого самостійного виїзду на виклик до СПЦ № 1 Єлизавета зрозуміла, наскільки її робота особлива та важлива – тут велике та складне підприємство, працює багато людей, є свої правила та традиції, особливе ставлення до охорони праці, яке стосується усіх без винятку. Все це велика відповідальність і під час роботи  у здоровпункті, і під час виїздів до цехів.

    На виклики Єлизавета виїжджає разом зі своєю напарницею – водійкою автомобіля швидкої допомоги Тетяна Рудько.

    Тетяна Рудько

    «У нас у здоровпункті СПЦ № 2 виникла справжня «дівчача бригада», а це й добре, бо ми разом багато чого можемо. Я і сама маю медичні навички, адже теж колись навчалася у нашому медичному коледжі. Зараз планую продовжити медичну освіту, щоб стати парамедиком та вже професійно допомагати людям», – говорить Тетяна Рудько.

    Зараз жінкою за кермом вже нікого не здивуєш, але водійка «швидкої» завжди викликає увагу. Втім, за півтора року роботи на підприємстві Тетяна вже до цього звикла. Вона дуже любить керувати автомобілем, їй подобається дорога, вітер з вікна, картинки, що змінюються за склом. Та бути водійкою швидкої – це особлива робота. Тут треба довезти постраждалого не просто швидко, а вчасно, безпечно, бути на постійному зв’язку з фельдшером та допомагати у всьому.

    «Навіть поза роботою, коли ми їдемо з чоловіком і бачимо ДТП, або людині стало погано, ми зупиняємося і я поспішаю на допомогу, – продовжує Тетяна. – Поки їде вже міська швидка, я можу і штучне дихання зробити, кров зупинити, привести людину до тями та взагалі підтримати її життєдіяльність до приїзду медиків. Знаєте, бути у медичній бригаді, ким би ти там не працював, медиком або водієм, все це покладає на нас особливу відповідальність. Ми справжній рятівний «патруль», який вчасно приїде та врятує життя».