Категорії
Новини

Плани змінено, але не відмінено

У цехах підприємства продовжуються зміни, що мають зробити виробництво ефективнішим, а працю людей безпечнішою.

З 27-ми працівників підрозділу із впровадження виробництва світового класу восьмеро пішли захищати Україну. Менеджер Олександр Пшеничний загинув у бою з російськими окупантами та назавжди залишиться у нашій пам’яті. Він посмертно нагороджений орденом «За мужність». Колеги ж захисників продовжують працювати над вдосконаленням виробництва та підвищенням рівня охорони праці, поки їхні товариші зі зброєю в руках б’ються за нашу свободу.

«В цехах багато що зроблено, попри війну, – розповідає менеджер WCM Олександр Корнух. – Зі зрозумілих причин ми змушені були переглянути, скорегувати майстер-плани для цехів. Більшість великих 10-крокових проєктів (Kobetsu Kaizen), які потребують значних фінансових та людських ресурсів, довелося відкласти до кращих часів. Але з’явилася можливість зробити те, що було неможливим за діючого на повну потужність обладнання. Деякі підрозділи за різних причин знизили свою активність щодо WCM. А от такі, як гірничий, енергетичний, аглодоменний, транспортний, сталеплавильний департаменти активно впроваджували зміни. Серед пріоритетів – система 5S, автономне та професійне  обслуговування, охорона праці та розвиток персоналу, а також швидкі покращення (Quick Kaizen), які дають значний ефект при незначних витратах».

Енергетичний департамент зосередився на переобладнанні майстерень та підвищенні надійності енергоустаткування, що зараз є особливо актуальним. «Ми свій майстер-план перевиконали, – розповідає начальник кисневого виробництва Володимир Черногоров. – Суттєво підвищили надійність обладнання. Провели ревізію та ремонти електроустаткування на всіх станціях стиснення повітря. Замінили 200 метрів трубопроводу діаметром 3,5 метрів на дільниці поділу повітря. Змінили конструкцію трубопроводів від блоку «Лінде», що дозволить у майбутньому економити значні кошти під час ремонтів. Обладнали склад протипожежного устаткування, що надзвичайно важливо для нашого небезпечного виробництва. І ще багато чого зробили для безпеки та надійності».

Гірничий департамент сконцентрував зусилля на очисних роботах на дільницях, де це було неможливим під час роботи агрегатів, бо цехи гірничого департаменту перед війною працювали на повну потужність. «Багато було зроблено у напрямку 5S, – розповідає технічний директор гірничого департаменту Андрій Левицький. – Наприклад, команда рудозбагачувальної фабрики № 2 зразково облаштувала слюсарну майстерню дільниці сепарації. А в шахтоуправління з підземного видобутку руди привели до ладу аж п’ять майстерень з ремонту механічного та електрообладнання. На дробильній фабриці в рамках управління запчастинами переобладнали відповідно до вимог Виробництва світового класу великий склад зберігання матеріалів та запчастин, що сприяє безпечній роботі та пришвидшує ремонти, робить їх якіснішими. Це лише невелика частина тих успіхів і досягнень, які наша команда втілює у життя. Кожен день ми працюємо над вдосконаленням нашого підприємства та заради нашої перемоги».

А сталеплави, разом з очисними роботами, сконцентрувалися на автономному обслуговуванні устаткування. «Ми працюємо над відновленням машин безперервного лиття заготовок до проектного стану, – говорить директор сталеплавильного департаменту Дмитро Терехов. – Оновлення обладнання допоможе скоротити до мінімуму невимушені простої. Це, разом з трансформацією системи ремонтів, дозволить нам підвищити серійність плавок та збільшити випуск сталевих заготовок. На 11-ти одиницях основного устаткування вже виконали очищення, виявили аномалії, зараз триває робота з їх усунення. Ще 10 одиниць устаткування взяли в роботу нещодавно. Працюємо далі».

В автотранспортному управлінні йде ремонт майстерень. Вже відремонтовані та переобладнані за вимогами WCM майстерні механіків, електромонтерів, зварників. Тож можемо сподіватися на підвищення надійності та безпеки наших автомобілів. Серед основних здобутків команди аглодоменного департаменту – вдосконалення лінійних станцій з подачі мастила на доменній печі № 8 доменного цеху № 1. Це додасть надійності у роботі печі.

Команда WCM вірить в перемогу й будує плани на майбутнє. У нинішньому році планується збільшення кількості 10-крокових проєктів до 28-ми. 38 одиниць устаткування запланували взяти в автономне обслуговування. Триватимуть роботи з наведення ладу у майстернях, на складах та виробничих майданчиках.

А ще працівники підрозділу WCM всіляко допомагають своїм колегам, які воюють. Координує допомогу менеджер Оксана Афанасьєва. «Ми тримаємо зв’язок, дізнаємося, що хлопцям потрібно, і кожних два-три тижні надсилаємо посилки, – говорить Оксана. – Кошти збираємо самі, дуже допомагають в департаментах. Купляємо автомобілі для воїнів. На передовій вони на вагу золота. І, звичайно ж, продовжуємо нашу спільну справу – покращуємо стан виробництва, устаткування та охорони праці на підприємстві».

Категорії
Новини

Важка втрата для енергетичного департаменту

11 лютого пішов з життя наш захисник, боєць Національної гвардії України В’ячеслав Іванов.

Він був мобілізований на військову службу 30 серпня 2022 року, а до того працював електромонтером електрокущового цеху нашого підприємства.

Як розповів старший майстер з ремонту устаткування ЕКЦ Олексій Саприкін, В’ячеслав Іванов був одним з найкращих працівників цеху. «Ми всі в шоці від цієї звістки, – розповідає Олексій Саприкін. – В’ячеслав ремонтував та обслуговував складне електроустаткування в багатьох цехах: доменних цехах №№ 1,2, на ТЕЦ, на аглофабриці, у парогазовому цеху, у цеху водопостачання та інших. І скрізь робив це швидко й якісно. Він керував бригадою, добре організовував роботу, з усіма знаходив спільну мову, налаштовував на роботу своїх хлопців, заряджав позитивом, бо й сам був позитивним та життєрадісним. В’ячеслав був справжнім лідером бригади під час роботи та душею компанії на відпочинку. Неможливо  передати словами того, що ми зараз відчуваємо».

Висловлюємо щирі співчуття родині та колегам захисника України.

Категорії
Новини

Винахідливість врятувала важливий верстат

В ремонтно-механічному цеху № 2 ливарно-механічного заводу верстатів чимало, і всі вони активно використовуються, адже роботи у ремонтників вистачає навіть за умов зниження темпів виробництва. Простій верстату – це недозволена розкіш, говорять в ЛМЗ. Але за об’єктивних причин верстат для фрезерної обробки FZ-2500В РМЦ-2 два роки працював не на повну потужність. Повернути його до повноцінного робочого життя допомогла винахідливість.

FZ-2500 виробництва Німеччини у цеху з 1982 року. Попри поважний вік його «боєздатність» все ще на висоті. В цеху жартують, що нас не буде, а цей велетень ще працюватиме. Але час та безперервна експлуатація позначилися і на ньому – відмовив вертикальний супорт верстата, який власне і потрібен для обробки корпусів редукторів – це головне завдання для цього верстату. Адже унікальність та родзинка FZ-2500  – це можливість обробляти роз’єми на корпусах редукторів.

«Цей верстат підвищує продуктивність усього цеху, адже дає змогу розвантажити інші верстати, які виконують більш специфічні операції. На цьому «німці» ми фрезеруємо роз’єми корпусів редукторів конвертерного цеху, рудозбагачувальних та дробильних фабрик, кліщі для кліщових кранів блюмінга,  деталі для прокатних цехів, одновалкові дробарки АЦ-2, – розповідає старший майстер основної виробничої дільниці РМЦ-2 Сергій Мордовець. – Але через зношеність деталей верстат довго не працював на повну потужність. Це наче мати гарного фахівця, а його потенціал використовувати лише на половину. Ускладнювалось усе тим, що деталі для нього німецького виробництва та й за терміном походження верстата вже не випускаються, а робити їх на замовлення економічно не вигідно».

Це не давало спокою слюсарю Сергію Дробашевському. В його голові крутилася думка, а що ж можна зробити і чи можна використати для ремонту верстата вітчизняні деталі? Це ніби трансплантація органів у людини – чи приживуться, чи запрацюють? Майстерність та винахідливість слюсаря підказали вихід.

«Я працюю черговим слюсарем, а от кожну вільну хвилинку намагався використати, щоб врятувати верстат, – говорить Сергій. – Довелося трошки почаклувати над FZ-2500. Переробив гідроплиту, гідропанель, замінив німецький гідронасос на вітчизняний, виробництва Дружківки, золотники встановили харківські. Для зручності та безпеки все начиння верстата, яке розташовувалося зверху, ми спустили донизу, виготовили маслостанцію. Тепер зручно і ремонтувати, і обслуговувати насос. Найскладніше було все ув’язати та примусити запрацювати у комплексі. Але в нас це вийшло, і функціонал верстата розширився!»

До команди «реаніматорів» верстату, крім слюсаря-винахідника Сергія Дробашевського, увійшли й електрик цеху Антон Чернов, працівники бюро з ремонту електронного устаткування під керівництвом Володимира Горобця. Гарна команда – гарний результат.

«Три місяці ми витратили на повернення у стрій нашого велетня. До речі, подібного такого великого фрезерувального верстата більше немає на заводі, – продовжує старший механік цеху РМЦ-2 Ігор Бєлік. – Він постійно залучений у ремонті, у нього немає вихідних та перерв. І він нам дуже допомагає. Це наче підсобний працівник на кухні. Він начистить овочів – і борщ звариться швидше. Так і FZ-2500: виконає першу обробку – і на це не витрачатимуть часу інші верстати. Зараз ми все наше обладнання намагаємося використовувати максимально ефективно. Не можемо дозволити працювати у пів сили. У нас свій фронт, своя передова, свої солдати і всі вони мають бути в строю. Це наближує нашу загальну перемогу».

Врятований верстат знову в роботі
Категорії
Новини

У Бахмуті загинув наш колега Юрій Кумаранський

«АрселорМіттал Кривий Ріг» втратив Героя. Юрій загинув 8 лютого у Бахмуті на Донеччині, мужньо виконавши свій військовий обов’язок із захисту свободи та незалежності України. Йому назавжди залишиться 45 років.

Юрій Кумаранський працював машиністом вагоноперекидача агломераційного цеху № 3. Колеги згадують його як висококваліфікованого професіонала, відповідальну людину, на яку завжди можна було покластися.

«В нашому цеху  Юрій почав працювати з 2016 року. Але до цього ми вже добре його знали, бо він працював тут майстром у підрядній організації, – говорить Володимир Ткачук, старший майстер дільниці відвантаження та подачі сировини АЦ-3. – Професія машиніста вагоноперекидача доволі складна, але Юрій швидко опанував її, бо вже був знайомий із принципом цієї роботи. Згодом він настільки вдосконалив свою майстерність, що став машиністом 5 розряду. Коли Юрій заступав на зміну, ми знали, що все буде у порядку. Він був спокійний, врівноважений, привітний, відповідальний. А ще Юрій завжди казав правду. І це було дуже цінним і в роботі, і в інших справах».

На військову службу Юрія Кумаранського призвали на початку липня минулого року. Він був стрільцем-помічником гранатометника. Юрій загинув під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина та син.

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині, колегам, друзям, побратимам Юрія Кумаранського.

Вічна пам’ять та слава нашому Герою!

Категорії
Новини

«Світлячки» з аглоцеху

В аглоцеху № 3 подбали, щоб робітники вночі «світилися». А вам слабо?

Саме для безпеки пересування працівників цеху містом у темний час доби в цеху власними силами виготовили світловідбивні брелоки та закликають колективи інших цехів підприємства приєднатися до цього імпровізованого челенджу. І все заради того, щоб люди стали помітнішими на дорозі.

Темної-темної ночі, в темному одязі, на темній дорозі… За таких умов водії машин майже не помічають пішоходів. І чим темніший на людині одяг, тим складніше її розгледіти. На жаль, через війну та пошкоджену обстрілами ворога енергетичну інфраструктуру таке явище стало нашою буденністю, внаслідок чого збільшилася кількість ДТП за участі пішоходів.

«За прохідною ми дуже часто буквально «провалюємося» у темряву, в таких умовах перетинаємо дороги зі жвавим рухом, де навіть іноді світлофори не працюють. Близько чи далеко від нас автомобіль, ми визначаємо за світлом фар, а от нас, пішоходів на дорозі, водій може і не помітити. Так, ми вмикаємо ліхтарики, підсвічуємо себе «мобілками», але цього замало. Щоб стати помітнішими на дорогах, треба ще й підсвічувати себе різними світловідбивними елементами на одязі. І чим більше цих елементів буде, тим краще», – говорить Олена Хібіна, старший майстер основної виробничої дільниці АЦ № 3, яка є автором ідеї створення світловідбивних брелоків для робітників цеху.

У цеху цю ідею одразу ж підхопили, і робота в колективі закипіла. Олена розробила дизайн брелоків, паралельно йшов пошук матеріалу, з якого їх можна було б виготовити. Головним критерієм для матеріалу були якість (щоб він швидко не затирався), добрі світловідбивні властивості поверхні та достатня товщина, адже тонкий матеріал для брелоків не підходить.

Роботу з пошиття виробів взяла на себе оператор пульта управління Марина Самошкіна. «Для мене це було простою роботою, адже за першою спеціальністю я кравець верхнього одягу і навіть певний час працювала за нею. Та потім вирішила працевлаштуватися до аглоцеху № 3, тут вже працювали мої тато та сестра, –розповідає Марина Самошкіна. – Я зайнята в технологічному процесі. Робота потребує уваги до всього. Увага стала в пригоді й під час пошиття цих брелоків. Я старалася робити все акуратно, щоб було красиво, адже люди причеплять їх на одяг, сумки, рюкзаки».

Загалом в цеху виготовили близько 500 світловідбивних брелоків. Їх роздали не лише працівникам АЦ № 3, а і співробітникам підрядних організацій, які працюють на його території.

У аглоцеху № 3 сподіваються, що колективи інших цехів підприємства підхоплять ідею створення подібних аксесуарів безпеки для своїх робітників і тим самим зроблять свій внесок у справу збереження людського життя та здоров’я.

Категорії
Новини

Людина – не термінатор, тож безпека праці – понад усе

Як контролювати ризики на дуже небезпечній дільниці, підкажуть працівники доменного цеху № 1 разом з фахівцями з охорони праці.

Серед найнебезпечніших виробничих майданчиків нашого підприємства – ливарні двори доменних печей. Через скорочення виробництва, викликане війною, наразі працює лише доменна піч № 6. Туди ми й поїхали дізнатися, як персонал печі вправляється з багаточисельними ризиками.

Змінний майстер основної виробничої дільниці Григорій Лімонов працює у доменному виробництві більш ніж 20 років. Він знає, що ливарний двір – суцільне поле ризиків.

«Це дійсно так, – говорить Григорій. – Рідкий чавун з температурою 1300-1500 градусів, розплавлений шлак, величезні машини і механізми, які рухаються, крутяться. Майже всі виробничі процеси, такі як відкриття та закриття чавунної льотки, заміна фурм, розливка чавуну, відбір проб та інші, містять чималі ризики. І це не лише у нас. Я працював за кордоном, там приблизно така ж ситуація. Отаке вже воно – виробництво чавуну. Ми не можемо усунути ризики, але можемо зробити їх керованими. Для цього треба тримати устаткування та засоби сигналізації, що попереджають про небезпеку, у належному стані, а також кожному працювати безпечно, не порушуючи правил».

Фахівці департаменту з охорони праці та промислової безпеки, разом з цеховиками, дослідили основні виробничі операції, виявили та описали ризики. А також окреслили алгоритми поведінки працівників, які дозволяють уникнути нещасних випадків на такому ризиковому виробництві.

«Серед найрозповсюдженіших рекомендацій – не можна наближатися до небезпечного обладнання та жолобів, якими тече рідкий метал, – говорить начальник відділу охорони праці аглодоменного департаменту та коксохімічного виробництва Володимир Сапіга. – Своєчасне треба проходити медогляди, обов’язково у зазначених випадках застосовувати засоби індивідуального захисту. До речі, металурги зараз мають у достатній кількості металізовані захисні плащі, які захищають від височенної температури. Це дуже добре, адже втратити свідомість, отримавши тепловий удар для горнового – це ще й небезпека потрапити у жолоб з металом або під устаткування, що рухається».

Як бачимо, правила доволі прості для розуміння. Головне, щоб їх виконували. В цеху працюють над тим, щоб люди виконували правила свідомо, а не під загрозою покарання. Майстер Григорій Лімонов впевнений, що головне – це спілкуватися з людьми і постійно нагадувати їм, що їхнє здоров’я, життя – то найцінніше, що є у світі.

«Ми – не роботи, і, на жаль, запасних частин для нашого тіла ще не вигадали, – каже Григорій. – А потрапивши у потік чавуну з температурою півтори тисячі за Цельсієм, навіть термінатор розплавиться, а що буде з людиною, не хочеться навіть уявляти. Тож залишається лише постійно скрізь нагадувати людям правила безпеки. Це я роблю на змінно-зустрічних, під час роботи й після неї, буду робити й надалі. Яка б не була техніка, але саме люди плавлять метал, вони наш безцінний ресурс».

Сергій Юзбеков працює горновим вже 18 років. Він вивчив кожен сантиметр ливарного двору, всі процеси може розібрати до дрібниць. Сергій прослухав тисячі інструктажів з охорони праці. Здавалося б, навіщо вони йому вже потрібні?

«Інструктажі дуже потрібні, – зізнався горновий. – Це як кнопка, що перемикає наш мозок з режиму «Домашній» у режим «Виробничий». І вона спрацьовує краще, якщо це не просто повторення правил за книжечкою, а коли їх проводить досвідчена людина, яка додає до написаного свій особистий досвід. А ще дуже важливо тримати робоче місце (це весь наш ливарний двір) у порядку. Бо перечепитись, оступитись і впасти – тут може коштувати життя. А ще устаткування має бути справним».

Щодо устаткування й обладнання, то у доменників воно також змінюється, вдосконалюється. Наприклад, на шостій печі під час реконструкції, яка пройшла кілька років тому, глиняні набивні жолоби, якими течуть метал і шлак, замінили бетонними. І одразу позбулися ряду ризиків, пов’язаних з набивкою жолобів та їх ремонтами. А ще нові жолоби накриті згори, тож горнові не мають безпосереднього контакту з розплавленим металом.

Але яким би досконалим та безпечним не було обладнання, у цеху розуміють, що бажання працівника працювати безпечно та нетерпимість до порушень – головна запорука нульового травматизму, і працюють над цим.