Четвертого серпня нашому підприємству виповнилося 89 років. Саме цього дня у далекому 1934 році перша доменна піч тоді ще Криворізького металургійного заводу видала свій перший чавун.
…Дев’ята ранку 4 серпня 1934 року. Зміна інженера Михайла Давидова отримує наказ керівництва заводу задути першу домну Криворіжжя. Давидов наказує відкрити шибер гарячого та холодного дуття. Це виконують старший газівник Тішин та газівники Котов і Зерновий. Полум’я у печі зайнялося, загорівся кокс – перша домна підприємства ожила, і вже у полудень видала першу плавку криворізького чавуну. А через чотири місяці перша доменна піч дала рекордну кількість чавуну – 337 тонн, замість запланованих 220 тонн.
Мітинг на честь запуску в роботу ДП № 1
До початку 1940-х років на Криворізькому металургійному заводі працювали вже три доменні печі та бесемерівський цех у складі двох конвертерів.
Але розвитку заводу завадила Друга світова війна. До окупації Кривого Рогу у 1941 році колективу вдалося вивезти основні промислові агрегати, а те, що залишилося – замінувати. Цим займалася особова група мінерів. Три довоєнні домни, в тому числі і першу, «закозлили». Завдяки цьому фашиські окупанти так і не змогли запустити наш завод і виготовляти метал на потреби рейху. Після звільнення нашого міста завод був у руїнах. Для запуску першої домни знадобилося аж п’ять років. Та завдяки колективу підприємства, будівельникам, один за одним цехи відновлювалися та ставали до роботи. З роками з’явилися нові виробничі потужності. Вони дозволили здійснювати повний виробничий цикл – від видобування залізної руди до випуску прокату, нашої готової продукції. А потім відкрилася нова сторінка в історії підприємства – воно увійшло до міжнародної корпорації «АрселорМіттал» і розпочало відлік нової сучасної історії.
Доменна піч № 1
Зараз війна, яку розпочала Росія проти України, знову випробовує підприємство та наш колектив на міцність. Виробництво спочатку було призупинене, а потім почало працювати не на повну потужність. Ми відчули проблеми зі збутом продукції через заблоковані порти України, дізналися, що таке блекаути, ракетні обстріли, руйнування та біль від втрати кращих працівників, які загинули, захищаючи свободу та незалежність України.
Та водночас ми згуртувалися: допомогли запобігти окупації міста, врятувати його від затоплення, а потім і від нестачі води через ворожу агресію, ми активно допомагаємо нашим захисникам та мешканцям міста та продовжуємо жити та працювати разом із містом та Україною.
З Днем народження, сталеве серце Кривбасу!
Давайте разом згадаємо, який був завод у різні часи, завдяки архівним світлинам.
Будівельники заводуПочаток будівництва першого трансформаторного кіоскуУ центрі символ ДП № 1 Феня ПляшовенкоМонтажники ДП № 1
Цей день – день народження нашого підприємства – об’єднує нас усіх. 89 років життєвого шляху – це шлях розвитку і витримки, впродовж усіх цих років підприємство сміливо долало усі перешкоди і йшло вперед.
Зі сталі «АрселорМіттал Кривий Ріг» збудовано багато відомих об’єктів, бо вона – міцна й незламна. Але міцніший за криворізьку сталь – сплав єдності і витримки наших людей. У різні роки – і під час будівництва заводу, і під час Другої світової війни, і під час відбудови, у важкі роки і навіть зараз, під час війни – це підприємство вистояло і тримається далі завдяки його людям.
Досвід ветеранів, завзяття нинішніх працівників, енергія молоді – разом це запорука того, що ми здатні все перемогти і що у підприємства є чудове майбутнє. Ми дякуємо більше ніж 2 тисячам наших колег, які зараз щитом стоять на передовій. Завдяки їм ми можемо сьогодні працювати і підтримувати економіку держави. Ми також завжди пам’ятатиме усіх, хто поклав свої життя за Україну, усіх українців і це підприємство.
Я дякую кожному працівнику, кожному ветерану за роботу та відданість протягом довгих років. Кожен з вас є частиною славетної історії «АрселорМіттал Кривий ріг». Бажаю усім сталевого здоров’я, витримки, можливості вільно працювати під мирним небом! Зі святом усіх!
Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг»
Підприємство та доменний цех № 1 святкують одну дату народження – 4 серпня 1934 року.
З відкриття цього цеху – а саме запуску першої доменної печі обсягом 930 кубометрів – і розпочався офіційний відлік історії Криворізького металургійного заводу, а зараз «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Я добре пам’ятаю нашу першу доменну піч, адже мені свого часу пощастило працювати на ній, – згадує Владислав Поліщук, начальник доменного цеху № 1. – І хоча вона була маленькою (за сучасними мірками), працювати на ній було зручно. Піч мала два ливарних двори. Це було запорукою безпечної роботи під час випуску чавуну, ремонту жолобів. До того ж, вона була невибагливою до якості сировини та палива, що значно спрощувало роботу доменників. Я з теплотою згадую ті роки, та розумію, що це вже історія, на яку ми спираємося, але йдемо далі, у майбутнє. Бо нічого не стоїть на місці, все розвивається, і доменне виробництво теж».
ДЦ № 1 продовжує працювати та випускати продукцію. Зараз через війну працює лише одна піч – № 8. Шоста, яка взяла «на свої плечі» основне виробництво з початку війни, пережила блекаути та інші виклики, ремонтується. Там здійснюється заміна футерування шахти доменної печі, системи охолодження, поновлення повітронагрівачів, капітальний ремонт повітронагрівача № 2. Ремонт розпочався у червні, а його завершення планується наприкінці листопада.
Завжди готовий до роботи і комплекс розливальних машин №№ 2, 3, 4, де виробляється товарний чавун, який часто називають чушковим. Нагадаємо, що цей чавун користується попитом – особливо у тих підприємств, які не мають повного металургійного циклу. День народження підприємства і рідного цеху колектив ДЦ № 1 знову зустрічає в умовах війни. З початку повномасштабного вторгнення фахівці цеху не раз доводили свою майстерність та виявляли усі кращі людські риси в екстремальних умовах.
«У нас дуже хороший міцний колектив. Кожна людина – особистість та професіонал, – продовжує Владислав Поліщук. – Я дуже вдячний кожному з наших працівників за сумлінну роботу. Особливо хочу привітати тих колег, які зараз зі зброєю в руках боронять нашу Україну. Завдяки їм ми можемо спокійно працювати і тим самим підтримувати економічний фронт. Сили нам усім, витримки і, звичайно, скорішої перемоги».
Що ви знаєте про історію ДЦ-1 та людей, які тут працювали?
З цим запитанням «Металург» звернувся до працівників першого доменного цеху.
«Спираємось на минуле і пишемо нову історію цеху»
Олена Бялобржеська, приготувач вогнетривких мас та термічних сумішей:
«На підприємстві я працюю вже 27 років, з них 15 у першому доменному цеху. Про те, що день народження підприємства пов’язане саме з нашим цехом, я знала, але з подробицями не дуже добре знайома (усміхається). Інколи дивлюся в «історичний» бік цеху, де колись знаходилася перша доменна піч, але думаю не про минуле, а про сучасне, тим більш зараз, коли ми працюємо під час війни і своїми справами пишемо нову історію цеху.
На роботі я готую вогнетривкі маси для печей. Робота відповідальна, потребує неабияких знань та вмінь. Цієї справи мене вчили Любов Посохова та Олена Бойченко. Вони, до речі, передали мені не лише знання, а і любов до цеху, до колективу і загалом до доменної справи. Дівчата навчили навіть, як можна на слух визначати правильність роботи обладнання. Адже у кожного агрегату свій «голос», і якщо він «співає» не в тій тональності – отже агрегат треба перевірити, чи все з ним гаразд. А взагалі мені подобається працювати з професіоналами, інших в нашому цеху просто немає. ДЦ-1 став для мене другою домівкою, і я дуже рада, що свого часу влаштувалася сюди. Головне, щоб наш цех далі продовжував працювати та постійно розвивався».
Олена Бялобржеська
«Подумав, що робити тут не буду… і ось працюю 17 років»
Максим Парій, електромонтер:
«Пліч-о-пліч з ДЦ № 1 я живу вже 17 років, обслуговую електроустаткування, обладнання завантаження доменних печей. Я не застав той час, коли перша домна працювала, пам’ятаю лише її каркас, який потім було демонтовано, а також ливарний двір, машзал. Ці об’єкти цікаво було роздивлятися, та близько до печі я не підходив, бо вона була старенькою, технічно «хворою», і це було небезпечно. Наш цех розташований на історичному промисловому майданчику, тут багато що нагадує про минуле і говорить вже про сучасне.
Мені цікаво бути частинкою цього процесу. Хоча коли вперше потрапив на територію цеху, я подумав, що робити тут не буду (сміється). Під час навчання у металургійному технікумі (за спеціалізацією «Автоматизація електроприводів») практику я проходив у прокатних цехах. Але по закінченню навчального закладу мене скерували працювати не «на прокати», а до ДЦ № 1. Як побачив ці великі агрегати, цей складний процес, то трохи розгубився. Але через кілька тижнів роботи звик і вже без цеху своє життя навіть не уявляю. Потім заочно отримав ще й вищу освіту. В ДЦ № 1 чудовий колектив. В цьому я ще раз пересвідчився під час війни, коли разом долали усі складнощі. Ми і зараз підтримуємо один одного. Вкотре зрозумів, що саме від людей та їхнього ставлення до своєї справи залежить, чи буде у вашого підрозділу нова історія. У нас вона точно буде!»
Максим Парій
«Історію цеху люблю, знаю, поважаю»
Андрій Крамаренко, майстер з ремонту устаткування дільниці розливальних машин та приготування вогнетривких мас:
«Я пишаюся тим, що працюю в цеху, з якого починалося наше підприємство. Особливо мені було цікаво дізнаватися, як піч задувалася, як люди зустрічали першу плавку чавуну та яке це було свято для всього Кривого Рогу.
Одного разу я прочитав, що під час Другої світової війни, коли Кривий Ріг був окупований, на місці наших розливальних машин фашисти влаштували депо з ремонту своїх танків. Про ті події ще довго нагадував старий вже непрацюючий німецький кран. Звісно, зараз його вже немає.
В ДЦ № 1 я влаштувався на початку 2000-х років. Спочатку був слюсарем, набував досвіду, знайомився з обладнанням, із колективом. Зараз моє завдання – це обслуговування та ремонт обладнання. Його в цеху дуже багато, тому роботи в мене завжди вистачає. Та хочеться, щоб цех запрацював на повну, щоб усі доменні печі були завантажені роботою. А для цього потрібен мир. Я впевнений, що завдяки нашим воїнам та нашій підтримці він настане дуже скоро».
Андрій Крамаренко
«Мені пощастило працювати на першій домні»
Валерій Сорухан, змінний майстер доменної печі:
«Працювати до цеху прийшов у 2003 році і одразу став на розливку. Але мені все ж пощастило попрацювати горновим і на нашій історичній першій доменній печі. У порівнянні з іншими сучасними печами вона була маленькою, але мала чудовий характер, з нею було приємно мати справу, працювалося легко та весело. Весело, тому що колектив печі був чудовий – там зібралися справжні майстри своєї справи. Серед них горновий Анатолій Урсул, який був моїм вчителем, Олександр Дюшко, Віктор Жилковський, Сергій Овчаренко. Дехто працював там по 20-30 років. Усі вони були живими носіями історії, про пічку могли розповідати годинами. Наприклад, що раніше вона була обладнана однією льоткою, мала 15 повітряних фурм. А після реконструкції піч обладнали вже двома льотками, зробили два ливарних двора, збільшили кількість робочих фурм. Тобто піч модернізували. Усе це зробило її надійною, продуктивною та дозволило подовжити термін роботи. А мені ця піч дала необхідну професіональну базу, яка знадобилася для засвоєння вже нових більш сучасних доменних печей нашого цеху».
Чоловік вийшов з дому на світанку. Вдихнув на повні груди. Весна буяла. Вулиця була залита пташиним співом. Все навколо цвіло і яскраво зеленіло. А які аромати! Ніхто й гадки не мав, що виконувач обов’язків електрика дільниці цеху мереж і підстанцій ГД живим додому вже не повернеться.
Як розповіла провідний інженер з охорони праці Анна Бондаренко, той жахливий випадок стався 23 травня 2023 року. На підстанції «Кар’єрній». в.о. електрика дільниці отримав електротравми, несумісні з життям. «Наразі завершується розслідування цього жахливого випадку, – говорить Анна. – Загиблого не повернути. Але трагедія не має повторитися. Тож ми разом з фахівцями гірничого департаменту розробили і впровадили комплекс заходів, спрямованих на попередження нещасних випадків. Усі працівники департаменту пройшли повторний інструктаж з електробезпеки з перевіркою знань. А також ми розробили і довели до кожного вісім Золотих правил з електробезпеки. Ми сподіваємося, що виконання цих простих і зрозумілих кожному правил допоможе вберегтися від трагедії».
Електромонтерка Юлія Вороніна працює у сфері ремонту та обслуговування електроустаткування вже 11 років. Шість з них — у цеху мереж і підстанцій гірничого департаменту. Ця смілива жінка практично щозміни має справу з напругою 150 000 вольт. «Звичайно ж, правил набагато більше, ніж вісім, – усміхнулася Юлія. – Але ці — універсальні і найбільш поширені. Все це ми застосовуємо постійно. Перевіряємо робочі місця перед кожною зміною. Інколи буває так, що не спрацьовує вимикач під час перемикання струму, тоді звертаємося до керівника дільниці. Маємо алгоритм дій у таких ситуаціях і послідовно його виконуємо. Є й інші тонкощі. Уважно їх відслідковуємо».
Юлія розповіла, що перед кожною виробничою операцією вони визначають ризики, загрози і разом з керівником усувають їх. Інструменти використовують лише справні. А от з постачанням спецодягу в останні місяці є перебої. Це пов’язано з війною, в тому числі. Але фахівці з охорони праці обіцяють, що все налагоджується, і у найближчі тижні нормалізується. Засоби індивідуального захисту є, і вони використовуються. «Звичайно, всі ми люди, – продовжила Юлія Вороніна. – Інколи виникають у голові крамольні думки: зробити швидко, знехтувати деякими заходами безпеки. Але думками вони й залишаються. Коли працюєш з такою напругою, то тут не до хитрощів! Застосовуємо все, що необхідно, і одне одному допомагаємо, підказуємо».
Весь персонал гірничого департаменту вже ознайомлений з вісьмома Золотими правилами електробезпеки. Не лише у ЦМП, а в усіх цехах є устаткування під напругою. Наприклад, представники однієї з основних професій – машиністи млинів рудозбагачувальних фабрик — мають другу групу електробезпеки. «Золоті правила»з електробезпеки вивчили всі у департаменті. «Ознайомились не лише працівники виробничих підрозділів, – пояснює Анна Бондаренко. – Бухгалтери, кадровики, постачальники та інші щодня мають справу з компь’ютерами, принтерами, ба, навіть елементарно – з електрочайниками. Тож нікому не завадить. Та й поза роботою, у побуті ці правила стануть у пригоді».
Працівники РЗФ-1 працюють з потужним обладнанням, тобто поряд постійно щось рухається, обертається та гуркоче. Це означає, що потенційних ризиків вистачає. Тому особливу увагу в цеху приділяють саме безпеці на робочому місці та умовам праці співробітників. Наприклад, у 2021 році в результаті комісійного обходу-огляду обладнання та приміщень була виявлена часткова деформація перекриття між 23-м та 24-м млином. Згодом це перекриття замінили. Цього ж разу в поле зору потрапило перекриття 5-ї секції дільниці подрібнення, де розташовані робочі місця 53-го та 54-го млинів.
Це перекриття надзвичайно важливе, адже саме ним рухається ремонтний персонал: машиністи млинів, працівники підрядних організацій. У разі його руйнації могли б травмуватися люди та постраждати комунікації, що йдуть від млинів: трубопроводи, жолоби зливу та силові кабелі.
«Перекриття вже відчувало «втому»: руйнувався бетон, зазнали корозії металеві частини опорних колон. У разі його обрушення персонал міг впасти з майже 10-метрової висоти, обладнання та комунікації теж відчутно б «травмувалися». Цього не можна допустити навіть в уяві, не те що у житті, – говорить головний технолог технічної служби рудозбагачувальної фабрики № 1 ГД Юрій Коваленко. – Нам довелося розбивати старе бетонне перекриття, знімати величезні млини, виконувати демонтаж опорних конструкцій металевих балок та встановлювати нове перекриття».
Про масштаби роботи говорять такі цифри: замінено 280 квадратних метрів бетонного перекриття, для цього було залито 42 кубометри бетону.
«Ми на фабриці завжди звикли діяти на упередження. Тому заміну цієї будівельної конструкції виконали вчасно, роботи проводили у тісній співпраці з ремонтним цехом гірничого департаменту на чолі начальником РЦ Ігорем Малим, – продовжує Юрій Коваленко.– Ремонтники демонтували та встановили нове перекриття. Персонал нашої фабрики виконував підготовчі та прибиральні роботи. Завдяки начальнику РЗФ-1 Олександру Дениску, заступнику начальника з механоустаткування Євгенію Висоцькому, заступнику начальника фабрики (виробництво) Анатолію Кучмі, провідному інженеру технічної служби Валентину Шевченку, інженеру з ремонту (графікування та планування) Юлії Коваль та всьому персоналу фабрики роботи ми виконали швидко та якісно. Тепер це цілком безпечна ділянка фабрики».
Під час цього ремонту на млинах була встановлена нова огорожа. Старі поручні у вигляді металевих з’єднаних смуг замінили на сучасну сітчасту огорожу, яка надійно перекриває шлях небезпеці – травмуванню від механізмів, що рухаються та обертаються. Оператори млинів, які працюють на цій секції, говорять, що тепер відчувають себе безпечніше, та й зовнішній вид огорожі набагато привабливіший, оскільки естетику робочого простору теж було враховано.
Зупинятися на цих позитивних перетвореннях на РЗФ-1 не збираються, у планах ремонт на 7-й та 8-й секціях фабрики.
Як загартувати метал, надати йому міцності чи пластичності знає Юрій Кочешков, який є одним з найкращих термістів Ливарно-механічного заводу. Цього року його відзначено званням «Честь та гордість ЛМЗ».
Юрій навчався професії терміста саме на нашому підприємстві, куди влаштувався одразу після армійської служби 27 років тому. Завод завжди був «присутній» у родині, говорить терміст, адже батько нашого героя працював шахтарем, а мати трудилася в РМЦ-2, тож за родинною вечерею в розмовах завжди поверталися до заводських тем. Але що то за загадкова професія «терміст» він навіть не здогадувався, лише розумів: якщо термо-, то пов’язано з температурами. І не помилився. На заводі терміст обробляє метал, щоб підвищити чи змінити його властивості. Чималу роль у цьому відіграє саме температурний режим.
«Ми працюємо з газовими та електропечами, в яких загартовуємо деталі, аби вони довше працювали і їх було простіше обробляти, – розповідає Юрій Кочешков, терміст РМЦ-2. – Ви б тільки побачили, як красиво виглядає розпечена деталь! Які кольори! Але моє завдання – не створювати красиве видовище, а змінювати властивості метала, зміцнюючи чи навпаки роблячи його максимально пластичним. Маю запрограмувати режим термообробки, виставити необхідну температуру, швидкість її зміни та час витримки. Важливо, щоб встановлена деталь у печі стояла рівно і під час обробки не відбулося жодних деформацій. Отак щодня доводиться чаклувати над металом та приборкувати його характер. Майстрами справи за місяць не стають, на вивчення термічних секретів йдуть роки. І дуже важливо прагнути цього і любити свою професію. Цьому, звісно ж, не навчають у жодному закладі».
А от усі шкільні знання з хімії та фізики точно стануть у пригоді. Термісту потрібно мати гарну пам’ять, мати прискіпливий до дрібниць підхід у роботі, адже від якості обробки деталі надалі залежить робота агрегатів, частиною яких вона є. «Ми в РМЦ-2 звикли працювати якісно, адже ти не маєш права підвести колегу, який потім працюватиме за тобою у виробничому ланцюгу, – продовжує Юрій. – Зараз такі часи, що на нас ще більша відповідальність. Ми мусимо бути надійним тилом для хлопців на передовій. У моєму цеху колег-захисників чимало. Захищають нас зі зброєю в руках і мої брати. Їм там набагато важче, та заводський характер допомагає вистояти на всіх фронтах. Я дуже пишаюся тим, що відзначений найвищою нагородою ЛМЗ. Це нагорода всього нашого цеху, адже ми всі одна команда і надійна підтримка один одного. Саме тому ми незламні, тому Перемога буде нашою».
