Категорії
Наші люди

Про щирість, кохання та підземелля з безліччю сходинок

Практично все устаткування дробильної фабрики № 4 рудоуправління гірничого департаменту працює завдяки електричному струму. А стабільна подача струму та робота електроустаткування фабрики багато в чому залежать від електрослюсарів. Тож логічно, що саме електрослюсарка Ольга Думанська, одна з найкращих в департаменті, отримала до 65-річчя ГД найвищу нагороду підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Звичайно ж, отримати нагороду дуже приємно, – зізналася Ольга. – Але якщо чесно, про нагороди я не дуже думаю, коли виконую свою роботу. Просто намагаюсь все зробити якісно і безпечно для себе й колег, які працюють поруч. У цех мереж і підстанцій ГД я прийшла 18-річною, після того, як вивчилася на електрослюсаря в училищі. Шукала стабільну надійну роботу з підходящим графіком. Сусідка, яка працювала у ЦМП тоді ще НКГЗК, порадила спробувати у них. І мені сподобалося».

З того часу минула більш ніж чверть століття. Спочатку молода електрослюсарка отримала практику на кількох різних підстанціях на самому рудозбагачувальному комбінаті. А незабаром перевелася в кар’єр.  Саме там знаходиться дробильна фабрика, за стабільну роботу електроустаткування якої відповідає наша героїня.

«Фабрика знаходиться у кар’єрі, вона має дробарку, яка подрібнює залізну руду, – пояснює Ольга. – А від фабрики під землею, у штольні прокладені конвеєри, які транспортують подрібнену руду на поверхню. Ми слідкуємо за станом електроустаткування дробарки і конвеєрів, регулюємо подачу струму на обладнання, виконуємо ремонти, які знаходяться у межах нашої компетенції. Під нашим наглядом – устаткування підстанції, де струм під напругою 6000 вольт трансформується у 380 В та 220 В. Якщо на обладнанні, наприклад, конвеєрі, плануються ремонтні роботи, ми виконуємо безпечну зупинку устаткування і його запуск після завершення робіт».

Щозміни Ольга спускається сходами штольні в глиб кар’єру, до фабрики, оглядає електрообладнання, а потім знову підіймається на поверхню. Такий підземний фітнес тримає у тонусі. Електрослюсарка користується потужним налобним ліхтарем та «рятівником» для забезпечення киснем під час можливих надзвичайних ситуацій. Все як у шахтарів.

«Пам’ятаю свої перші самостійні пересування по штольні, спочатку було моторошно, – згадує Ольга. – Взагалі-то я не вірю у привидів та інших потойбічних персонажів, але довжелезне підземелля викликало не найоптимістичніші емоції. Але згодом звикла. Намагалася навіть кілька разів сходинки порахувати. Але щоразу збивалася. Дуже вже їх багато, в рази більше ніж на знаменитих Потьомкінських сходах в Одесі. До речі, нікому з наших поки що не вдалося порахувати сходинки від початку до кінця».

Одного разу Ольга Думанська зустріла своє кохання на все життя. І це сталося саме у кар’єрі. Вони, електрослюсарка Оля та гірник Максим, зустрілися під час чергової зміни. Спочатку спілкувалися по роботі. Потім теми розширилися. Дівчині Максим подобався, з ним було приємно й легко. А згодом він натякнув, що хотів би зустрічатися з нею. Пішли в хід солодощі, квіти та інші прояви уваги. А незабаром народилася міцна гірницька родина.

«До речі, електроустаткування я ремонтую лише на роботі, – усміхається Ольга. – А вдома проводку, розетки, вимикачі та інше побутове приладдя – Максимова справа. Отакий у нас розподіл робіт. Я ж у вільний від роботи час полюбляю вишивати. Це ще з дитинства, з уроків праці. Є у мене картини-вишивки. Але показую їх лише близьким людям. Робота в кар’єрі небезпечна, буває напружена, а рукоділля для мене – спосіб заспокоїтися та ще й отримати задоволення».

Під час роботи Ольга взаємодіє з технологами, ремонтниками, начальником зміни. Дроблення й транспортування руди – це командна робота. В людях Ольга Думанська найбільше цінує щирість і відвертість, і сама намагається бути такою ж. Вона впевнена, що маніпуляції, обман все одно відкриються. І тоді про згуртовану команду, міцну родину чи дружні стосунки годі й мріяти. А успіх у роботі, у житті загалом, ґрунтується на щирості, повазі й довірі.   

Категорії
Разом з Україною

Вправи на брусах – шлях до одужання

Завдяки нашому гірничому департаменту з 2023 року дві криворізькі лікарні суттєво розширили можливості з реабілітації людей з порушеннями опорно-рухової системи.

Ремонтний цех гірничого департаменту виконує ремонти устаткування, металоконструкцій, будівель та споруд цехів гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Одного разу ремонтники ГД отримали незвичне замовлення – виготовити бруси для відновлення навичок ходьби з перешкодами. Саме з таким проханням до керівництва ГД звернулися медики-реабілітологи двох міських лікарень Кривого Рогу № 2 і № 11 (зараз – підрозділ міської лікарні № 1). Бруси відіграють величезну роль у реабілітації людей, які в наслідок хвороб, травм чи поранень мають проблеми з пересуванням. Таке медичне устаткування недешеве. Його вартість – 30 тис. грн і вище, тож у медичних закладів не завжди є кошти, особливо у ці складні часи, бо це ж не єдине, на що медичним закладам потрібно витрачатися.

«Ми поїхали до лікарень, поспілкувалися з досвідченими лікарями-реабілітологами, за основу взяли інформацію з інтернету, – пригадує начальник виробничо-технічного відділу РЦ ГД Наталія Кучерява. Але обов’язково врахували побажання медиків. Креслення брусів розробив наш провідний інженер виробничо-технічного відділу Костянтин Мамаєв. Підібрали оптимальні матеріали металопрокат та деревину, і взялися за виготовлення. Працювали швидко, вийшло якісно. Устаткування виготовили працівники столярної дільниці та дільниці з виготовлення металоконструкцій. Дуже приємно робити добрі справи. За час використання нових брусів ми отримали від медиків та пацієнтів лише подяки та позитивні відгуки».

Щодня реабілітаційні вправи на брусах виконують 30-50 людей. Устаткування зроблене так, що без мороки можна змінити висоту поручнів, за які тримаються пацієнти, відстань між щаблями-перешкодами, від якої залежить ширина кроку, та висоту цих перешкод. Тобто бруси налаштовуються індивідуально під кожного. Вони абсолютно безпечні для пацієнтів, їх легко чистити.

«Це устаткування є незамінним для реабілітації людей з порушенням ходи, – розповідає асистентка фізіотерапевта Ірина Прокопенко. – Тож величезна подяка вашому підприємству від медиків, хворих, травмованих! Багатьом людям вони допомогли. Я працювала старшою медичною сестрою у лікарні № 11 (нині лікарня № 1), тож знаю, яка величезна користь від вашого виробу. Зараз моє місце роботи – відділення реабілітації Покровської клінічної лікарні інтенсивного лікування, яка була евакуйована з прифронтової території. У нас є подібне устаткування, але ті бруси, що зробили гірники – вони дуже-дуже круті! Хотіли б і ми мати такі ж. Хто ж відмовиться від такого якісного оснащення, яке ефективно допомагає людям?»  

Категорії
Серце професії

Їхня справа – рятувати

Газорятівники газорятувальної служби (ГРС) «АрселорМіттал Кривий Ріг» захищають працівників підприємства від дії небезпечних газів, рятують під час аварійних ситуацій, викликаних різними причинами та беруть участь у виробничих процесах, пов’язаних з використанням газозахисної апаратури. Їх головний здобуток за роки існування підприємства – сотні врятованих життів.

Олег Івлєв прийшов на підприємство 14 років тому. Вакансій тоді було небагато, а серед них місце газорятівника. Він вирішив спробувати, і не пошкодував.

«Те, що робота вимагає певної фізичної підготовки та моральної стійкості, я зрозумів зразу, – згадує Олег. – Тоді я займався боксом, і це допомогло мені впоратися з труднощами. У колективі зустріли привітно. Закріпили за досвідченим В’ячеславом Нестеруком, який зараз воює за Україну. В мене було бажання вчитися, а Славик виявився чудовим наставником. Тож вже за кілька місяців я вже самостійно проводив профілактичну роботу: перевіряв газопроводи, слідкував за виконанням газонебезпечних робіт, проводив профілактику устаткування, допомагав цехам в організації робіт з газозахисною апаратурою. Але найскладніше – це порятунок людей під час надзвичайних ситуацій. Для того, щоб впевнено діяти у таких випадках – треба практика».

Олег згадує свій перший по-справжньому екстремальний виклик. Він працював рятівником вже кілька років. І от надійшов сигнал з доменного цеху: на колошнику доменної печі сталася біда – працівника придавило металоконструкціями.

«Чоловік кричав так, що стало моторошно. Вочевидь, він мав чисельні переломи. Ми почали надавати першу долікарську допомогу. Він благав не торкатися до нього, бо дуже боляче. Але ж ми мали його врятувати. Дуже акуратно поклали на жорсткі ноші, бо на м’яких з такими травмами транспортувати не можна. Зносили потерпілого сходами, де жорсткі ноші не мали б пройти, але пройшли, бо ми всі дуже того хотіли. Чоловіка передали медикам. Потім вже дізналися, що людина має численні переломи та інші ушкодження, але для життя загрози немає. Рятувати людей – це, мабуть, найбільше, за що я люблю свою роботу, і ще ніколи не пошкодував, що пішов у газорятівники».

Були й інші випадки, коли Олег з колегами рятували людей. Один з них стався на ТЕЦ. Люди працювали у загазованому приміщенні. Раптом працівникові стало погано. Потім стало серце. Івлев з колегами прибули вчасно. Під’єднали кисневий апарат, вміло виконали закритий масаж серця. Людина була врятована.

«З кожним подібним випадком ти дієш все впевненіше, – пояснює Олег. – Мандраж зникає, є лише чітке усвідомлення того, як маєш діяти. Дуже добре, що новачків не задіюють у надзвичайних ситуаціях самих. Лише разом з досвідченими колегами. Обов’язково в команді є бригадир або майстер, рятівник з досвідом, який дає команди. А молодь вчиться, набирається майстерності. Багато наших колег зараз воює, тож нам як ніколи треба смілива, цілеспрямована молодь».

Один з таких молодих і вмотивованих, що прийшов у службу два роки тому – Павло Калінчук. Зараз він вже не лише проводить профілактику, а й кілька разів був задіяний у аварійних виїздах, рятував людей.

«Я швидко призвичаївся, знайшов спільну мову з газорятівниками, – каже Павло. – Чудові, доброзичливі люди. Вони діляться досвідом. Всі докладають зусилля, щоб новачок швидше навчився і якомога краще все опанував. Моїм наставником був Іван Васько, і я вдячний йому за науку. Я намагаюся вчитися у всіх колег, чий досвід мені корисний. Багато цікавлюсь, запитую, навіть у працівників інших змін, у цеховиків. Головне – хотіти».

Батько Павла також газорятівник. Зараз він на фронті. Коли юнак ще вчився у металургійному технікумі на прокатника, просив у батька взяти його до своєї служби. Але той відказував, що ще рано.

«А коли почалося повномасштабне вторгнення, батько сам допоміг мені з працевлаштуванням, – говорить Павло. – Вчився я з нуля безпосередньо на робочому місті. Наполегливо відпрацьовував на манекені надання першої допомоги, тож під час першого надання допомоги потерпілому під час аварійного виїзду я не відчув особливого хвилювання. У голові, наче комікс, виникли фрагменти, що й за чим робити, і я правильно під’єднав кисневий апарат. Людину ми врятували. Всім, хто хоче спробувати цікаву чоловічу роботу, хоче рятувати людей, я рекомендую нашу службу. Спробуйте. Краще шкодувати за тим, що не вийшло, ніж за тим, що не наважився спробувати. Зробіть перший крок, а досвідчені колеги допоможуть».

Ігор Беліченко – один з найдосвідченіших газорятівників. Працює у ГРС більш ніж 30 років

«Я є свідком того, як підприємство розвивається, як впроваджуються нові технології, – розповідає Ігор Беліченко. – Колись ми лише говорили про безперервне розливання сталі, а зараз вже у роботі три машини безперервного лиття заготовок. Те ж саме й з газорятувальним оснащенням. Пам’ятаю стару газозахисну апаратуру, простенькі аналізатори. Зараз маємо прилади світової якості, дуже надійні й точні. Начальник ГРС Сергій Леонов, керівництво служби постійно дбають про сучасні станції заправки балонів, про наші побутові умови. Ось кімната прийому їжі. Холодильник, електроплитка, рукомийник. А ось тренувальна кімната. Сюди напускається дим, і ми відпрацьовуємо виконання робіт в умовах загазованості».

Ігор Беліченко впевнений, що працює серед найкращих людей. Що серед найвагоміших цінностей ГРС – повага одне до одного.

«У мене дуже цікава робота, – усміхається Ігор. – Я буваю в цехах і бачу, що у багатьох робота однотипна. Одні й ті ж виробничі операції щодня. А робота газорятівника – це цікава книга. Кожен день, як нова перегорнута сторінка. Різні цехи, різні процеси, різні люди, різні ситуації. Я вдячний кожному, з ким довелося разом працювати. Особливо вдячний тим, хто нас зараз захищає. У коридорі є стенд. Там загиблі наші герої. З кожним з них я працював протягом багатьох років. Йду, дивлюся на портрети, і навертаються сльози. Вони пішли добровольцями. Вони загинули, щоб ми жили. Я впевнений, що ми переможемо варварів, які прийшли на нашу землю грабувати і вбивати. Хлопці б’ються на передовій, а ми тут маємо робити все, щоб їм допомагати, щоб підприємство працювало, щоб зберегти життя наших працівників».

Категорії
Новини

Залізна безпека для залізничників

Завдяки проєкту, впровадженому разом з департаментом з охорони праці та промислової безпеки і командою Виробництва світового класу (WCM), залізничники гірничого департаменту позбулися смертельно небезпечного ризика під час екіпірування локомотивів на станції «Кар’єрна».

Залізнична станція «Кар’єрна» – одна з найважливіших станцій гірничого департаменту й всього «АрселорМіттал Кривий Ріг». Через неї проходять колії, якими залізна руда вивозиться з кар’єру. На станції розташовано екіпірувальний пункт для заправки локомотивів дизельним пальним. Також пальне тут отримують колеги з гірничотранспортного цеху.

«Це допоміжний пункт, використання якого дозволяє залізничникам скоротити час на переїзд локомотивів для  екіпірування  та зекономити  дизельне пальне, – пояснює майстер екіпірувальних пунктів управління залізничного транспорту ГД Андрій Козинець. – А ще важливою складовою цього екіпірувального пункту є пересувний комплекс для екіпірування локомотивів дизельним маслом та піском. Пісок необхідний для ефективної роботи гальмівної системи локомотивів. Комплекс складається з трьох спецвагонів, які припарковані на екіпірувальному пункті станції «Кар’єрна». Один з них маслороздавальний, другий використовується для сушіння піску, а третій – власне для подавання піску в люки бункерів тепловозів».

Андрій зазначив, що донедавна процес заправляння локомотивів піском був напруженим та трудомістким. Помічникові машиніста тепловоза необхідно було піднятися вертикальними сходами на дах тепловоза, закріпитися там за допомогою страхувального поясу, що убезпечує від падінь з висоти, вставити рукав для подавання піску в люк пісочного бункера, закріпити його, бо пісок подається під тиском 8 атмосфер. І це все він мав робити однією рукою, бо іншою треба було триматися. Для виправлення цієї ситуації вирішено було впровадити проект з охорони праці.

«Вивчивши всі обставини, спеціалісти нашого підрозділу  вирішили, що для безпечного екіпірування піском помічникам машиністів тепловозів доцільно використовувати спеціальні майданчики та відповідні страхувальні пристрої, – розповідає Андрій Козинець. – Тож було виготовлено два типи майданчиків для локомотивів різних серій. Вони вже встановлені і використовуються. Два майданчики застосовуються для екіпірування тепловозів серії 2ТЕ10М, з бункерами піску спереду на капоті, а інші два – двоповерхові, для тепловозів серії ТЕМ-7 та ТЕМ-2, пісок до яких подається через люки бункерів на даху капоту локомотива. Такі майданчики значно вищі, адже висота тепловозів перевищує 5 метрів, тож вони оснащені додатковими безпековими застосуваннями».

Як кажуть, краще раз побачити, тож ми з Андрієм Козинцем та інженеркою WCM Катериною Гаврилюк прямуємо на екіпірувальний пункт станції «Кар’єрна». Майданчик – це металоконструкція, яка складається зі зручних безпечних сходів з поручнями та перекидного містка, що дозволяє безпечно перейти безпосередньо до місця розташування люків пісочних бункерів на капоті тепловозу. Містки мають фіксатори, які запобігають їхньому непередбачуваному складанню. Вищі, двоповерхові майданчики додатково оснащені пристроєм, який називають «Журавік». Його конструкція нагадує конструкцію «журавля», за допомогою якого набирають воду з криниці. Але замість мотузки – безпековий фал, а замість відра – сам помічник машиніста тепловоза. Він прикріпляється за допомогою страхувального поясу до фала і після цього може сміливо переходити містком на дах локомотива. «Журавік» оберігає людину від падіння з висоти, звільняє обидві руки для роботи і не обмежує рухи.

«Переваги очевидні, – підсумував Андрій Козинець. – Найголовніше – ризики падіння з висоти виключено. А ще використання майданчиків дозволяє скоротити сам процес екіпірування піском майже удвічі, що скорочує простої залізничного транспорту».    

Категорії
Новини

У бою на Харківщині загинув працівник гірничого департаменту Іван Низовий

Івана Низового призвали на військову службу по мобілізації 17 грудня 2022 року. До призову він працював слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Нещодавно прийшла трагічна звістка про те, що солдат Іван Низовий, старший бойовий медик розвідувальної групи загинув у бою за Україну 17 жовтня 2024 року у районі населеного пункту Вовчанські хутори Харківської області.

«Ми познайомилися з Іваном Низовим років десять тому, – згадує заступник начальника РЗФ-1 з механоустаткування Євген Висоцький. – Я тоді працював на РЗФ-2, а Іван Васильович з колегами з управління ремонтів ГД ремонтував наше устаткування. Вони це робили професійно, якісно, швидко. А у 2018 році доля звела мене з досвідченим слюсарем-ремонтником в одному підрозділі – РЗФ-1. Іван ремонтував дуже важливе обладнання: млини, класифікатори, автостели, конвеєри тощо. Він добре застосовував свій багаторічний досвід, виконуючи ремонти на «відмінно». А саме надійна робота устаткування є неодмінною складовою стабільної роботи фабрики. Іван Низовий ніколи не відмовляв у допомозі. Були випадки, коли потрібні для ремонтів матеріали чи запчастини привозили саме у обідню перерву. Іван Васильович без зайвих слів відкладав ложку і разом з товаришем брався за розвантаження. Йому завжди можна було доручити найскладніше завдання з впевненістю, що все буде зроблено якнайкраще. Він був спокійною, врівноваженою людиною, мав товариські стосунки з колегами. У цеху його цінували, поважали. Страшна звістка. Ми втратили висококласного фахівця та надійного товариша».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, колегам, друзям загиблого героя.

Категорії
Новини

«АрселорМіттал Кривий Ріг» увійшов до рейтингу найбільших експортерів України 2024 року за версією Forbes Ukraine

Нагадаємо, що це видання склало рейтинг ТОП 50 компаній, які зробили вагомий внесок у популяризацію бренду Made in Ukraine у всьому світі та підтримку вітчизняної економіки.

Наше підприємство увійшло до п’ятірки найбільших експортерів у гірничо-металургійного секторі 2024 року. Нагадаємо, що сумарний експорт «АрселорМіттал Кривий Ріг» у 2024 році в доларовому обсязі склав 1,1 млрд USD, в той час, як сумарний експорт у 2023 році в доларовому обсязі дорівнював 0,7 млрд USD.

«АрселорМіттал Кривий Ріг», як найбільше металургійне підприємство України, є надійною опорою її економіки, забезпечуючи значні валютні надходження в країну. У 2024 році підприємство суттєво збільшило обсяги експорту, зокрема завдяки частковому розблокуванню морського коридору. Найбільшими товарними групами експорту комбінату були залізорудний концентрат, чавун та заготовка.  До повномасштабного вторгнення нашими основними ринками були Африка, Близький Схід, ЄС, США та Південна Америка. Зараз, зважаючи на обмеження та виклики воєнного часу, ми зосередилися на внутрішньому ринку, та постачаємо до ближчих до нас країн ЄС, що є більш привабливим з точки зору вартості транспортування», – зазначив Генеральний директор підприємства Мауро Лонгобардо.