Категорії
Серце професії

Їхня справа – рятувати

Газорятівники газорятувальної служби (ГРС) «АрселорМіттал Кривий Ріг» захищають працівників підприємства від дії небезпечних газів, рятують під час аварійних ситуацій, викликаних різними причинами та беруть участь у виробничих процесах, пов’язаних з використанням газозахисної апаратури. Їх головний здобуток за роки існування підприємства – сотні врятованих життів.

Олег Івлєв прийшов на підприємство 14 років тому. Вакансій тоді було небагато, а серед них місце газорятівника. Він вирішив спробувати, і не пошкодував.

«Те, що робота вимагає певної фізичної підготовки та моральної стійкості, я зрозумів зразу, – згадує Олег. – Тоді я займався боксом, і це допомогло мені впоратися з труднощами. У колективі зустріли привітно. Закріпили за досвідченим В’ячеславом Нестеруком, який зараз воює за Україну. В мене було бажання вчитися, а Славик виявився чудовим наставником. Тож вже за кілька місяців я вже самостійно проводив профілактичну роботу: перевіряв газопроводи, слідкував за виконанням газонебезпечних робіт, проводив профілактику устаткування, допомагав цехам в організації робіт з газозахисною апаратурою. Але найскладніше – це порятунок людей під час надзвичайних ситуацій. Для того, щоб впевнено діяти у таких випадках – треба практика».

Олег згадує свій перший по-справжньому екстремальний виклик. Він працював рятівником вже кілька років. І от надійшов сигнал з доменного цеху: на колошнику доменної печі сталася біда – працівника придавило металоконструкціями.

«Чоловік кричав так, що стало моторошно. Вочевидь, він мав чисельні переломи. Ми почали надавати першу долікарську допомогу. Він благав не торкатися до нього, бо дуже боляче. Але ж ми мали його врятувати. Дуже акуратно поклали на жорсткі ноші, бо на м’яких з такими травмами транспортувати не можна. Зносили потерпілого сходами, де жорсткі ноші не мали б пройти, але пройшли, бо ми всі дуже того хотіли. Чоловіка передали медикам. Потім вже дізналися, що людина має численні переломи та інші ушкодження, але для життя загрози немає. Рятувати людей – це, мабуть, найбільше, за що я люблю свою роботу, і ще ніколи не пошкодував, що пішов у газорятівники».

Були й інші випадки, коли Олег з колегами рятували людей. Один з них стався на ТЕЦ. Люди працювали у загазованому приміщенні. Раптом працівникові стало погано. Потім стало серце. Івлев з колегами прибули вчасно. Під’єднали кисневий апарат, вміло виконали закритий масаж серця. Людина була врятована.

«З кожним подібним випадком ти дієш все впевненіше, – пояснює Олег. – Мандраж зникає, є лише чітке усвідомлення того, як маєш діяти. Дуже добре, що новачків не задіюють у надзвичайних ситуаціях самих. Лише разом з досвідченими колегами. Обов’язково в команді є бригадир або майстер, рятівник з досвідом, який дає команди. А молодь вчиться, набирається майстерності. Багато наших колег зараз воює, тож нам як ніколи треба смілива, цілеспрямована молодь».

Один з таких молодих і вмотивованих, що прийшов у службу два роки тому – Павло Калінчук. Зараз він вже не лише проводить профілактику, а й кілька разів був задіяний у аварійних виїздах, рятував людей.

«Я швидко призвичаївся, знайшов спільну мову з газорятівниками, – каже Павло. – Чудові, доброзичливі люди. Вони діляться досвідом. Всі докладають зусилля, щоб новачок швидше навчився і якомога краще все опанував. Моїм наставником був Іван Васько, і я вдячний йому за науку. Я намагаюся вчитися у всіх колег, чий досвід мені корисний. Багато цікавлюсь, запитую, навіть у працівників інших змін, у цеховиків. Головне – хотіти».

Батько Павла також газорятівник. Зараз він на фронті. Коли юнак ще вчився у металургійному технікумі на прокатника, просив у батька взяти його до своєї служби. Але той відказував, що ще рано.

«А коли почалося повномасштабне вторгнення, батько сам допоміг мені з працевлаштуванням, – говорить Павло. – Вчився я з нуля безпосередньо на робочому місті. Наполегливо відпрацьовував на манекені надання першої допомоги, тож під час першого надання допомоги потерпілому під час аварійного виїзду я не відчув особливого хвилювання. У голові, наче комікс, виникли фрагменти, що й за чим робити, і я правильно під’єднав кисневий апарат. Людину ми врятували. Всім, хто хоче спробувати цікаву чоловічу роботу, хоче рятувати людей, я рекомендую нашу службу. Спробуйте. Краще шкодувати за тим, що не вийшло, ніж за тим, що не наважився спробувати. Зробіть перший крок, а досвідчені колеги допоможуть».

Ігор Беліченко – один з найдосвідченіших газорятівників. Працює у ГРС більш ніж 30 років

«Я є свідком того, як підприємство розвивається, як впроваджуються нові технології, – розповідає Ігор Беліченко. – Колись ми лише говорили про безперервне розливання сталі, а зараз вже у роботі три машини безперервного лиття заготовок. Те ж саме й з газорятувальним оснащенням. Пам’ятаю стару газозахисну апаратуру, простенькі аналізатори. Зараз маємо прилади світової якості, дуже надійні й точні. Начальник ГРС Сергій Леонов, керівництво служби постійно дбають про сучасні станції заправки балонів, про наші побутові умови. Ось кімната прийому їжі. Холодильник, електроплитка, рукомийник. А ось тренувальна кімната. Сюди напускається дим, і ми відпрацьовуємо виконання робіт в умовах загазованості».

Ігор Беліченко впевнений, що працює серед найкращих людей. Що серед найвагоміших цінностей ГРС – повага одне до одного.

«У мене дуже цікава робота, – усміхається Ігор. – Я буваю в цехах і бачу, що у багатьох робота однотипна. Одні й ті ж виробничі операції щодня. А робота газорятівника – це цікава книга. Кожен день, як нова перегорнута сторінка. Різні цехи, різні процеси, різні люди, різні ситуації. Я вдячний кожному, з ким довелося разом працювати. Особливо вдячний тим, хто нас зараз захищає. У коридорі є стенд. Там загиблі наші герої. З кожним з них я працював протягом багатьох років. Йду, дивлюся на портрети, і навертаються сльози. Вони пішли добровольцями. Вони загинули, щоб ми жили. Я впевнений, що ми переможемо варварів, які прийшли на нашу землю грабувати і вбивати. Хлопці б’ються на передовій, а ми тут маємо робити все, щоб їм допомагати, щоб підприємство працювало, щоб зберегти життя наших працівників».

Категорії
Новини

Залізна безпека для залізничників

Завдяки проєкту, впровадженому разом з департаментом з охорони праці та промислової безпеки і командою Виробництва світового класу (WCM), залізничники гірничого департаменту позбулися смертельно небезпечного ризика під час екіпірування локомотивів на станції «Кар’єрна».

Залізнична станція «Кар’єрна» – одна з найважливіших станцій гірничого департаменту й всього «АрселорМіттал Кривий Ріг». Через неї проходять колії, якими залізна руда вивозиться з кар’єру. На станції розташовано екіпірувальний пункт для заправки локомотивів дизельним пальним. Також пальне тут отримують колеги з гірничотранспортного цеху.

«Це допоміжний пункт, використання якого дозволяє залізничникам скоротити час на переїзд локомотивів для  екіпірування  та зекономити  дизельне пальне, – пояснює майстер екіпірувальних пунктів управління залізничного транспорту ГД Андрій Козинець. – А ще важливою складовою цього екіпірувального пункту є пересувний комплекс для екіпірування локомотивів дизельним маслом та піском. Пісок необхідний для ефективної роботи гальмівної системи локомотивів. Комплекс складається з трьох спецвагонів, які припарковані на екіпірувальному пункті станції «Кар’єрна». Один з них маслороздавальний, другий використовується для сушіння піску, а третій – власне для подавання піску в люки бункерів тепловозів».

Андрій зазначив, що донедавна процес заправляння локомотивів піском був напруженим та трудомістким. Помічникові машиніста тепловоза необхідно було піднятися вертикальними сходами на дах тепловоза, закріпитися там за допомогою страхувального поясу, що убезпечує від падінь з висоти, вставити рукав для подавання піску в люк пісочного бункера, закріпити його, бо пісок подається під тиском 8 атмосфер. І це все він мав робити однією рукою, бо іншою треба було триматися. Для виправлення цієї ситуації вирішено було впровадити проект з охорони праці.

«Вивчивши всі обставини, спеціалісти нашого підрозділу  вирішили, що для безпечного екіпірування піском помічникам машиністів тепловозів доцільно використовувати спеціальні майданчики та відповідні страхувальні пристрої, – розповідає Андрій Козинець. – Тож було виготовлено два типи майданчиків для локомотивів різних серій. Вони вже встановлені і використовуються. Два майданчики застосовуються для екіпірування тепловозів серії 2ТЕ10М, з бункерами піску спереду на капоті, а інші два – двоповерхові, для тепловозів серії ТЕМ-7 та ТЕМ-2, пісок до яких подається через люки бункерів на даху капоту локомотива. Такі майданчики значно вищі, адже висота тепловозів перевищує 5 метрів, тож вони оснащені додатковими безпековими застосуваннями».

Як кажуть, краще раз побачити, тож ми з Андрієм Козинцем та інженеркою WCM Катериною Гаврилюк прямуємо на екіпірувальний пункт станції «Кар’єрна». Майданчик – це металоконструкція, яка складається зі зручних безпечних сходів з поручнями та перекидного містка, що дозволяє безпечно перейти безпосередньо до місця розташування люків пісочних бункерів на капоті тепловозу. Містки мають фіксатори, які запобігають їхньому непередбачуваному складанню. Вищі, двоповерхові майданчики додатково оснащені пристроєм, який називають «Журавік». Його конструкція нагадує конструкцію «журавля», за допомогою якого набирають воду з криниці. Але замість мотузки – безпековий фал, а замість відра – сам помічник машиніста тепловоза. Він прикріпляється за допомогою страхувального поясу до фала і після цього може сміливо переходити містком на дах локомотива. «Журавік» оберігає людину від падіння з висоти, звільняє обидві руки для роботи і не обмежує рухи.

«Переваги очевидні, – підсумував Андрій Козинець. – Найголовніше – ризики падіння з висоти виключено. А ще використання майданчиків дозволяє скоротити сам процес екіпірування піском майже удвічі, що скорочує простої залізничного транспорту».    

Категорії
Новини

У бою на Харківщині загинув працівник гірничого департаменту Іван Низовий

Івана Низового призвали на військову службу по мобілізації 17 грудня 2022 року. До призову він працював слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Нещодавно прийшла трагічна звістка про те, що солдат Іван Низовий, старший бойовий медик розвідувальної групи загинув у бою за Україну 17 жовтня 2024 року у районі населеного пункту Вовчанські хутори Харківської області.

«Ми познайомилися з Іваном Низовим років десять тому, – згадує заступник начальника РЗФ-1 з механоустаткування Євген Висоцький. – Я тоді працював на РЗФ-2, а Іван Васильович з колегами з управління ремонтів ГД ремонтував наше устаткування. Вони це робили професійно, якісно, швидко. А у 2018 році доля звела мене з досвідченим слюсарем-ремонтником в одному підрозділі – РЗФ-1. Іван ремонтував дуже важливе обладнання: млини, класифікатори, автостели, конвеєри тощо. Він добре застосовував свій багаторічний досвід, виконуючи ремонти на «відмінно». А саме надійна робота устаткування є неодмінною складовою стабільної роботи фабрики. Іван Низовий ніколи не відмовляв у допомозі. Були випадки, коли потрібні для ремонтів матеріали чи запчастини привозили саме у обідню перерву. Іван Васильович без зайвих слів відкладав ложку і разом з товаришем брався за розвантаження. Йому завжди можна було доручити найскладніше завдання з впевненістю, що все буде зроблено якнайкраще. Він був спокійною, врівноваженою людиною, мав товариські стосунки з колегами. У цеху його цінували, поважали. Страшна звістка. Ми втратили висококласного фахівця та надійного товариша».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, колегам, друзям загиблого героя.

Категорії
Новини

«АрселорМіттал Кривий Ріг» увійшов до рейтингу найбільших експортерів України 2024 року за версією Forbes Ukraine

Нагадаємо, що це видання склало рейтинг ТОП 50 компаній, які зробили вагомий внесок у популяризацію бренду Made in Ukraine у всьому світі та підтримку вітчизняної економіки.

Наше підприємство увійшло до п’ятірки найбільших експортерів у гірничо-металургійного секторі 2024 року. Нагадаємо, що сумарний експорт «АрселорМіттал Кривий Ріг» у 2024 році в доларовому обсязі склав 1,1 млрд USD, в той час, як сумарний експорт у 2023 році в доларовому обсязі дорівнював 0,7 млрд USD.

«АрселорМіттал Кривий Ріг», як найбільше металургійне підприємство України, є надійною опорою її економіки, забезпечуючи значні валютні надходження в країну. У 2024 році підприємство суттєво збільшило обсяги експорту, зокрема завдяки частковому розблокуванню морського коридору. Найбільшими товарними групами експорту комбінату були залізорудний концентрат, чавун та заготовка.  До повномасштабного вторгнення нашими основними ринками були Африка, Близький Схід, ЄС, США та Південна Америка. Зараз, зважаючи на обмеження та виклики воєнного часу, ми зосередилися на внутрішньому ринку, та постачаємо до ближчих до нас країн ЄС, що є більш привабливим з точки зору вартості транспортування», – зазначив Генеральний директор підприємства Мауро Лонгобардо.

Категорії
Наші люди Серце професії

Петро Петрович і місце сили

Слюсар-ремонтник – це людина, без якої досить швидко все зупинияється і може більше ніколи не закрутитися.

Петро Петрович повертався з риболовлі. Карасі, кілька окунців – непоганий здобуток. А головне – відпочив душею на березі мальовничого ставочка. А коли рибка вже апетитно шкварчала на сковорідці під пильним наглядом дружини, господар вийшов у садочок, обдивився невеличку пасіку. «Гудуть бджілки, будемо з медом». У цім дворі, у батьківській хаті, у тихому українському селі він виріс. Але своє доросле життя пов’язав з містом, з великим промисловим підприємством. Сьогодні останній день відпустки, а завтра – на фабрику.

Петро Бешевець – один з найдосвідченіших, найкращий слюсар-ремонтник рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Так про нього сказав начальник РЗФ-2 Сергій Гіль. Не випадково ж саме його нагородили найвищою нагородою підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він ремонтує і обслуговує устаткування, без якого неможливе збагачення руди та отримання залізорудного концентрату. А батьківська хата у селі – це для нього місце сили, де Петро Петрович відпочиває душею й набирається енергії. А почалося все зі своєрідного батькового благословення.

«Майже всі хлопчаки у селі мріяли стати водіями вантажівок. І я не виключення. Але коли добігав до завершення останній мій шкільний рік, батько обійняв мене і сказав: «Нема чого тобі тут ловити, синку. Тут же не бачиш ні білого світу, ні дня, ні ночі. Тож збирайся і їдь до міста». І поїхав я вчитися на електрогазозварника, – згадує Петро Бешевець. – Потім три місяці пропрацював у ремонтно-механічному цеху № 1 тоді ще «Криворіжсталі», відслужив у війську, попрацював у домобудівельному комбінаті, а у 1997 році влаштувався слюсарем-ремонтником на НКГЗК (нині гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – примітка автора)».  

З тої пори Петро Бешевець ремонтує устаткування РЗФ-2. Перелік цього устаткування чималенький. В ньому чотири автостели, які розвозять залізну руду по секціях, 40 конвеєрів, що транспортують цю руду до млинів, гідроциклони, які беруть участь у процесі збагаченні, а інколи доводиться ремонтувати й самі млини. Також Петро Петрович налаштовує це устаткування. Дякуючи майже 30-річному досвіду, він знає, що якщо своєчасно та правильно виконувати обслуговування та ППРи (планово-попереджувальні ремонти), то техніка ламається значно рідше.

«Любов до техніки у мене з дитинства. Спочатку був велосипед, потім мопед, потім мотоцикл. Так йшло моє кар’єрне зростання, – усміхається наш герой. – Це все я намагався ремонтувати власноруч. Дійсно, ми намагаємося добре проводити профілактику устаткування РЗФ, щоб не доводити до аварійних ремонтів, але інколи воно все одно ламається. Багаторічний досвід дозволяє швидко визначатися з більшістю поломок. Наприклад, якщо почало гупати, значить, не надходить мастило. Але трапляються несправності такі, що поки не розбереш вузол, нізащо не здогадаєшся, що трапилося. Як у нас жартують: «Розтин покаже». Буває, що одне відремонтували – не воно, інше – не працює, третє… І тут наче приходить прозріння: «Так он воно що!» Полагодили, і закрутилося. У такі хвилини відчуваєш неймовірне задоволення і з полегшенням видихаєш: «Слава Богу!»

Професію слюсаря-ремонтника Петро Бешевець опановував безпосередньо на підприємстві. Спочатку пройшов курс навчання при НКГЗК, а далі вчився вже на робочому місці. Збагачувальне устаткування – це не велосипед і не мопед, а набагато складніше. З вдячністю згадує Петро Петрович свого наставника, механіка дільниці Анатолія Новосьолова.

«То знаний майстер. Він будував комбінат, запускав РЗФ-2. Здавалося, що він знає все, – каже Петро Бешевець. – Тож я часу не втрачав і ґав не ловив, а запитував, запам’ятовував, заглиблювався у деталі, у кожну дрібницю. До речі, молодим хлопцям, які хочуть стати класними фахівцями, я раджу те ж – не сидіти у смартфонах, а заглиблюватися у дрібниці, бо у виробництві дрібниць не буває. Ви вважаєте, що коли я сюди прийшов, то був у захваті від роботи? Не дуже. Але спочатку вчишся, потім у тебе починає виходити. І от нарешті твоя робота, твій цех стають для тебе рідними».

Категорії
Новини

Люди, які рятують людей

У лютому 1950 року на базі невеличкої дільниці газового цеху нашого підприємства виник самостійний підрозділ – газорятувальна служба (ГРС).

Зараз це потужна багатофункціональна команда, працівники якої захищають нас від дії смертоносних газів, проводять рятувальні роботи на всій території підприємства, не лише пов’язані з газонебезпекою, а також ліквідують наслідки аварій і виконують виробничі операції якщо під час робіт необхідно застосовувати газорятувальну апаратуру. А ще вони готують цю апаратуру для всіх цехів підприємства. На рахунку цих мужніх, сміливих людей – сотні врятованих життів.

«Я пишаюся своїми людьми і щиро вітаю кожного з нашим 75-річчям, – говорить начальник ГРС Сергій Леонов. Бажаю в наш складний час не падати духом, вірити у завтрашній день, у товаришів, які поруч. Бажаю родинного щастя, щоб всі колеги та їх рідні були здорові. Миру нам всім. А відсвяткуємо з розмахом вже після перемоги. Бо якщо тепер, то це буде несправедливо стосовно наших колег, які саме зараз захищають кожного з нас від агресії, а це кожен п’ятий працівник ГРС, багато з яких пішли добровольцями».

Роботу газорятувальної служби можна умовно розділити на три напрямки: перший – профілактична робота із захисту працівників та устаткування, другий – безпосереднє виконання оперативних рятувальних дій, і третій – виконання виробничих операцій там, де треба допомога людей, які можуть вміло виконати виробниче завдання у небезпечних умовах з використанням газозахисної апаратури. Свідком однієї з таких операцій я став нещодавно. Газорятівники у взаємодії з працівниками цеху вловлювання та технологічного цеху коксохімічного виробництва швидко й якісно замінили засувку діаметром півтора метра на трубопроводі коксового газу.

«Ми дуже цінуємо допомогу наших газорятівників, – каже заступник начальника цеху вловлювання з технології Сергій Солонько. – Вони не лише виконують промислові роботи, а що головне – допомагають нам убезпечитися від вибухонебезпечних та отруйних газів. Робота та навіть знаходження на території нашого цеху становить небезпеку. Працівники ГРС ретельно перевіряють, щоб не було витоків шкідливих газів, допомагають убезпечити місця виконання робіт, проводять навчання, якісно готують для нас апаратуру. Це наші надійні партнери, з яким приємно працювати разом».

На території нашого підприємства багато газонебезпечних зон – у прокатному, доменному, сталеплавильному, енергетичному та інших департаментах. Але, мабуть, найнебезпечнішим є саме коксохімічне виробництво. І рятувальники з ГРС багато разів рятували людські життя.

«Так, у нас тут стільки небезпечних газів, що всі й не перелічиш, – усміхається заступник начальника ГРС Роман Кваша, – сірчистий ангідрид, нафталін, аміак, бензол, ціанистий водень, сірководень, фенол та багато інших.  За цими іноземними назвами ховаються справжні вбивці. Є й інші загрози. Наприклад, бачите оці кришталики на кришці засувки? Вони гарні, але не слід втрачати уважність Це пірофорне залізо. Якщо його своєчасно не нейтралізувати, то воно миттєво спалахне за наявності повітря. Ми ретельно слідкуємо за станом газових господарств цехів і допомагаємо усувати недоліки. Непоодинокі випадки, коли доводилося рятувати людей. Останнє, що на пам’яті – врятували слюсаря бензольного відділення, який втратив свідомість внаслідок витоку газу. А перед тим був підрядник».

І без того непроста робота газорятувальної служби стикнулася з новими складнощами після повномасштабного вторгнення. Газорятівники брали участь та забезпечували безпеку під час надскладного процесу повної зупинки доменного виробництва на підприємстві у перші дні війни. Вони ж разом з іншими фахівцями підприємства відновлювали роботу наших газопроводів.

«Ще один виклик воєнного часу, як і скрізь, – нестача людей, – пояснює Сергій Леонов. – Близько 20 відсотків рятувальників воює. Хтось звільнився сам. Зараз приходить молодь. Професія газорятівника непроста. Вона потребує непоганої фізичної підготовки, певних знань з фізики, хімії, математики, вміння миттєво ухвалювати рішення, від яких багато що залежить. Тож не у всіх виходить. Але є й хлопці, які вже вміло працюють – Олег Горбик, Павло Калінчук, Всеволод Монастирний, Василь Наумік та інші. А от Павло Калінчук – достойний син батька, нашого рятувальника, який зараз воює. На жаль, п’ятеро наших працівників віддали життя, захищаючи нас. Це Юрій Дільний, Юрій Плужник, Денис Машненко, Сергій Баранько, Дмитро Конограй. Уклін їм до землі та світла пам’ять».

Добре, що молодь ще є кому вчити. З вдячністю очільник ГРС згадав досвідчених Євгена Смиченка, Сергія Корольова, Ігоря Беліченка. А от Костянтин Лівенков вчив ще самого Сергія Леонова, і його досвід надзвичайно цінний. Серед досвідчених рятівників і в.о. старшого майстра Валерій Демиденко. Вже понад чверть століття він у команді. Пройшов Крим і Рим, як то кажуть.

«За ці роки всякого було, – згадує Валерій. – Багато разів рятували людей. Здавалося б, вже нічого не повинно лякати. Але років зо десять тому, коли виникло займання у бензольному відділенні цеху вловлювання, то навіть мені було моторошно, адже там так багато вибухонебезпечного. Але спрацювали чітко: ми вивели людей, а пожежники загасили полум’я, тож вдалося уникнути тяжких наслідків. А зі свого досвіду скажу: треба вчити правила і дотримуватися їх. І якщо є табличка з попередженням про газонебезпеку, туди йти не можна. І якщо хтось думає, що швидко проскочить – не проскочить. Наприклад, одного вдиху сірководню вистачає, щоб втратити свідомість, а далі – самі розумієте».

Вітаємо героїчних газорятівників з їхнім ювілеєм! І дотримуємося правил.