Категорії
Новини

  Менше «їсть», а тягне більше

На Миколаївському тепловозоремонтному заводі модернізували для гірників «АрселорМіттал Кривий Ріг» потужних помічників – два тепловози 2ТЕ10М.

Головне завдання гірничих тепловозів – перевезення гірничої маси з кар’єрів рудоуправління. Ці трудяги працюють у складних умовах: чималий вантаж доводиться перевозити під великим кутом нахилу та на низькій швидкості. Через інтенсивність навантаження рухомий склад швидко зношується. А якщо врахувати, що за паспортом дата народження цих тепловозів 1985 рік, зрозуміло, що «стареньких» вже треба було оновлювати.

Як і у людини, найпершим позиції почало здавати «серце» локомотива – двигун, захандрили «судини» – гальмівна та охолоджувальна системи. Тепловози доводилося ремонтувати, а з часом робити це частіше та частіше. Тому залізничники вирішили відправити тепловози на модернізацію, після якої старими на них залишилися хіба що форма кузова, рама та колеса.

За оновлення взялися фахівці Миколаївського тепловозоремонтного заводу. За їхніми словами, на пострадянському просторі таку глобальну модернізацію тепловоза серії 2ТЕ10М поки ніхто ще не виконував. Аналогічні проєкти з успіхом реалізуються в США та Європі. Для відродження тепловозів на заводі розробили спеціальні креслення, за якими потім і виконали роботи.

«З тепловозів прибрані фактично всі вузли, які найчастіше виходили з ладу, – говорить заступник начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський. – Тепер він обладнаний сучасним дизельним двигуном компанії АВС (Бельгія) із ресурсом до капремонту 70 тисяч мотогодин, новітньою системою управління двигуном, новим роторно-пластинчатим компресорним агрегатом Mattei (Італія) з моторесурсом 100 тисяч мотогодин, а також мікропроцесорною системою управління локомотивом. Модернізовані тепловози менше «їдять», а вантажів перевозять більше та й палива витрачають менше. Заощадження лише на паливі та мастильних матеріалах складатимуть до 30% на місяць».

Також ремонтники встановили електронний моніторинг роботи всіх систем локомотивів та систему контролю палива та місцеперебування тепловозів. Не забули і про комфорт та зручність для локомотивної бригади.

«У кабіні тепловоза встановили вібропоглинаючі крісла, сучасну систему обігріву та клімат-контролю, – додає Анатолій Маціборський. – А щоб працювати було не лише зручно, а й безпечно, на локомотивах встановили сучасне LED-освітлення. Нова система відеоогляду фактично прибрала «сліпі зони» попереду та ззаду локомотиву. Також змінили й систему керування локомотивом. Тепер на електронне сенсорне табло у кабіні машиніста виведені практично всі параметри роботи тепловоза. Тож машиніст одразу бачить найменше відхилення у роботі і може вчасно на це зреагувати. Модернізовані тепловози працюватимуть у парі – зчіпкою, аби з найвіддаленіших куточків перевозити більше породи – одночасно до 10 думпкарів».  

Категорії
Офіційно

У День Соборності України «АрселорМіттал Кривий Ріг» відкрив пам’ятник «Воїнам-працівникам АрселорМіттал Кривий Ріг вічна слава»

Пам’ятник присвячений воїнам – працівникам підприємства, які боролися проти російсько агресії і загинули за Україну, а також тим, хто своєю працею наближає перемогу в тилу. Він нагадуватиме усім співпрацівникам і мешканцям Кривого Рогу про непохитність і єдність українського народу, відданість та стійкість працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг».

За ініціативою «АрселорМіттал Кривий Ріг» пам’ятник встановлений у сквері біля управління гірничого департаменту підприємства. Автором ескізу виступив Член Національної Спілки художників України, скульптор Володимир Токар. У створенні та встановленні пам’ятника взяли участь спеціалісти СМ «Музика каменю», ТОВ «САЯМАТ», ТОВ «Престижбуд», колектив ремонтного цеху гірничого департаменту.

Урочисте відкриття відбулося за участі топменеджерів та працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», представників міської влади.

«Зараз наші серця знаходяться з тими, хто захищає країну в лавах Збройних Сил України, вони тримають для нас небо і землю. Ми вшановуємо пам’ять тих, хто загинув  за мир, за свободу та незалежність, за долю своїх рідних та близьких. На жаль, ми маємо страшні втрати. 128 наших колег – металургів та гірників – вже не повернуться до нас. До війни вони були мирними мешканцями мирної країни, будували свій дім, своє місто, свою країну. Вони загинули, захищаючи все це. Кожне прізвище викарбуване тут у камені, на цьому монументі, загартоване вогнем. Цей пам’ятник – наша вдячність і шана усім загиблим героям. Вони житимуть в нашій пам’яті, у мільйонах спогадів, історій. Ми будемо далі видобувати руду, плавити чавун, виробляти сталь і прокат. За усіх загиблих. Ми продовжимо працювати для перемоги. Продовжимо будувати Україну», – сказав Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Сьогодні разом із керівництвом «АрселорМіттал Кривий Ріг», працівниками підприємства, сім’ями загиблих, військовими, ветеранами війни та праці відкрили пам’ятник «Воїнам-працівникам АрселорМіттал Кривий Ріг вічна слава». Дякую за ініціативу заступнику генерального директора з виробництва гірничого департаменту Володимиру Теслюку. Дякую за підтримку гендиректору «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо. Дуже сильна робота криворізького митця Володимира Токаря. На гранітному постаменті золотими буквами вигравірувані імена полеглих працівників підприємства, а над ними височіють дві мужні фігури: воїна та металурга – як символ стійкості та непоборної волі українців до Перемоги. Кожне ім’я – це наш біль. Кожне ім’я – це наша гордість. Щира подяка всім, хто був долучений до створення пам’ятника. Сьогодні головне завдання – зробити все для підтримки родин загиблих та для допомоги нашим захисникам на передовій. І у цьому Кривий Ріг є лідером в Україні. З початку повномасштабного вторгнення на це спрямовано понад 1,7 мільярда гривень: на машини, дрони, засоби захисту та багато іншого», – сказав Голова Ради оборони міста Олександр Вілкул.

«АрселорМіттал Кривий Ріг» – найбільше гірничо-металургійне підприємство в Україні, працює у складі компанії АрселорМіттал, яка є найбільшим іноземним інвестором в Україні. Один з найбільших роботодавців в країні. Сьогодні більше 20 тисяч робітників «АрселорМіттал Кривий Ріг» у надскладних умовах виборюють своє право жити на вільній рідній землі. Близько 3 тисяч працівників підприємства захищають Україну зі зброєю в руках.

Категорії
Наші люди

Не кожному культуристу молот до снаги

Цей вислів відображає сутність ковальської професії, на секретах якої добре знається коваль на молотах та пресах ремонтно-механічного цеху № 1 Дмитро Юрченко, нагороджений відзнакою «Честь та гордість «ЛМЗ».

Ковалів ще з давніх-давен наділяли певними магічними рисами, адже щоб підкорити твердий метал, змусити його зігнутися, розтягтися, набути необхідної форми треба дійсно бути трошки чарівником. Оця казковість колись й стала вирішальною при виборі майбутньої професії для коваля Дмитра Юрченка.

«Моя мати працювала на заводі інженером з охорони праці, батько на шахті гірничим майстром. Мама частенько брала мене з собою на роботу (тоді це було дозволено), і я бачив, як ллється розпечений метал. Це видовище одразу мене дуже вразило, – розповідає коваль на молотах та пресах РМЦ-1 Дмитро Юрченко. – Але спочатку я пішов навчатися на слюсаря. Та від долі не втечеш. Через пів року в училищі відкрилася нова спеціальність «Машиніст на молотах та маніпуляторах». Оце вже було моє! Я перейшов вчитися нової професії. Вже понад 30 років я працюю на заводі і пишаюся тим, що працюю саме ковалем. Всередині мене, напевне, якийсь магніт, адже мене так і тягне до заліза. А якщо серйозно, то моя професія важка. Вона вимагає не стільки навіть фізичної сили, скільки творчого «ока», раціонального мислення та спеціальної техніки виконання. Тож не кожному культуристу молот до снаги. Один з перших моїх вчителів коваль Едуард Симонов починав мене навчати з простого, наприклад, як підняти заготовку. Не бери «на пупа» казав він, сила тут не допоможе, треба технікою брати. А скільки ще нюансів у нашій справі! Не силою, а розумом – ось головний наш принцип».

Коли Дмитро прийшов до цеху, то починав з однотонного молоту. Зараз він керує семитонником. Тоннаж зростав разом з досвідом, жартує коваль. На семитонному велетні можна кувати складні великі деталі, як, наприклад, вал-шестерні, конвеєрні та канатні кранові барабани. Асортимент необмежений, говорить Дмитро. От тільки треба все враховувати до дрібниць: марку сталі, її хімічний склад, температуру, за якої вона з «впертого» міцного металу перетворюється на податливий матеріал.

«На коваля-майстра потрібно вчитися роками, вміти читати креслення, знатися на хімії, фізиці, вправно вправлятися з потужним промисловим молотом. Та найголовніше, як на мене, любити свою професію, – говорить Дмитро Юрченко. – Людину можна навчити якимось технічним навичкам, а от без тяжіння до ковальської професії у нас ніяк. Інакше ти перетворюєшся на автоматичний конвеєр. Я вважаю, що коваль – це творча професія. Ми можемо викувати усе. От якби ще можна було на моєму семитоннику Перемогу викувати!»

На початку активної фази вторгнення Дмитро перебував з родиною в Італії. Він міг би не повертатися в Україну, та прийняв інше рішення.

«Зараз моя родина за кордоном. Я дуже сумую за дітьми та онуками, – розповідає Дмитро Юрченко. – Але мій дім тут. На роботу я завжди поспішаю із задоволенням. Рідний цех, колеги – це дуже важливо для мене. Зараз мої колеги-підручні Василь Отверченко та Роман Операйло служать у лавах ЗСУ. Переживаю за хлопців, адже без них нам непросто. Промисловий коваль біля молота ніколи не працює один. В моїй команді машиніст молота та кілька підручних. Один працює біля печі, дістає заготовки та підвозить на бойок до молота, інший слідкує за геометричними розмірами, вимірює все циркулем. Коваль керує усім процесом. Але ми всі рухаємося у єдиному ритмі. За такого принципу ми впораємося з будь-яким замовленням. Зараз нам усім українцям теж треба бути разом, як єдина родина, і тоді нас точно нікому не перемогти».

Категорії
Разом з Україною

Конкурс “Різдвяна казка”:Казка про Добрий та Злий вогні”

«Металург» продовжує публікували казки-переможниці. Цю казку написала родина Герасимюків – мама Тетяна працює фахівцем служби з комерційних питань та договірної роботи Ливарно-механічного заводу, тато Артем теж працює з металургійним обладнанням, хоч і не нашому підприємстві, а 3-річний Микитка ходить до садочка і дуже любить новорічні свята. Їхну командну роботу оцінило журі, тож родина посіла 2-ге місце у конкурсі.

Світ від вікна у цьому будинку розганяв темряву і кликав до себе. Одразу було помітно, що там тепло та затишно. На віконці плямиста цариця (а саме такою вважала себе домашня кицька Василина) виблискувала оченятами і всім своїм виглядом підтверджувала – так, тут оселилися тепло та затишок.

Родина заходилася вбирати лісову красуню у казкове вбрання.

«Матуся, а я читав, що вогонь ще з давніх-давен зігріває людей. То він добрий? А чому говорять, що вогонь може бути небезпечним? Чому тоді вогонь руйнує та вбиває? А який він насправді?»

«А насправді є два брати Вогні. І колись вони разом жили з людьми. Але згодом їхні шляхи розійшлися».

Андрійко ближче підсунувся до мами, в його очах затанцювали маленькі вогники – маленькі бісики, як їх ще називала мама.

«Перший брат – Добрий вогонь – спочатку оселився в печері з людьми. Люди приносили йому їжу – дрова, а він допомагав їм приготувати страви та зігрітися. Одного вечора Добрий вогонь помітив, як від його сили плавиться метал. «О, так з нього ж можна щось робити, щоб моїм людям було зручно добувати їжу, а якщо подумати, поміркувати, так можна й будинки будувати», – подумав він…

«А де тепер Добрий вогонь? От ми ж живемо у будинку, а я його лише під час спалаху сірника бачив. Ну, ще коли ми з татком у похід ходили, то багаття розпалювали, щоб картоплю засмажити».

«Добрий вогонь зараз працює разом з татом та його друзями. Ось дядя Микола в кар’єрі видобуває руду, з неї тьотя Олена та її колеги виготовляють концентрат. А потім з нього татко разом з друзями плавлять сталь. Ось там Добрий вогонь і працює. Недаремно ж біля печей так гаряче. А сталь – це добре, це живе, це те, що є у наших будинках, у мостах, у суднах, у твоєму улюбленому потязі, яким ти зазвичай мандруєш до Карпат. Сталь та Добрий вогонь – давні друзі».

У будинку було так приємно та затишно, що просто не вірилося, що десь ще є інший брат – Злий вогонь. Та звуки сирен нагадали, що він причаївся поряд.

Злий вогонь пішов до злих людей. Він спочатку разом із загарбниками спалював житло людям. А потім почав допомагати їм створювати зброю. І зараз це він є у тих снарядах та кулях, які летять на нашу землю.

«Мамо, але ми ж його переможемо? Наш Добрий вогонь сильніший?» (маленькі рученята хлопчика стиснулися у кулачки).

«Ну, звісно ж! Бо серед наших захисників не лише твій хрещений Саша, а й тисячі наших хоробрих героїв. І Добрий вогонь теж. Він зараз оберігає хлопців та дівчат в окопах та бліндажах. Він робить їхню зброю потужною і непереможною. Це саме Добрий вогонь палає в серцях наших героїв».

«І у наших, матуся, і у наших серцях!»

«Звісно, синку. І тому ми переможемо».

Матуся пішла на кухню. Спалахнув сірник, і добрий вогонь розпочав свою роботу – треба ж підігріти їжу для своїх героїв. Незабаром відчиняться двері і додому повернеться з роботи тато. Він, до речі, сказав, що буде з гостями – з фронту повернувся Сашко, а з ним і наш друг Вогонь. Тепло Доброго вогню поступово наповнювало будинок. Вогонь обіцяв що буде не сам, а з подругою – Перемогою. Таким гостям в цьому будинку завжди раді.

Категорії
Новини

З аграрної країни – в індустріальну

Цього року нашому підприємству виповниться 90 років. Завдяки історичним документам, архіву газети «Металург» та спогадам ветеранів впродовж цього ювілейного року ми будемо згадувати значущі та цікаві події підприємства у його історії.

90 років вважається гранітним ювілеєм. А граніт, як і сталь – це символ сили, міцності та довголіття. Це саме ті якості, які завжди додавали сил колективу нашого підприємства, сприяли розвитку виробництва та надихали на постійний розвиток.

Сила духу та сталевий характер допомагають нам і зараз, в умовах війни протистояти жорстокому ворогу, визволяти рідну землю, працювати під загрозами ракетних обстрілів та виживати у складних економічних і логістичних умовах. Щодня ми вписуємо в нашу історію нові сторінки.

Початок будівництва заводу

З архівів

Насправді історія нашого підприємства розпочалася задовго до урочистого пуску першої доменної печі, тож їй більше 90 років. Все почалося з намаганням тоді ще радянського керівництва перетворити аграрну країну в індустріальну. Тільки за першу п’ятирічку (1928/29-1932/33 роки) планувалося збудувати 1200 заводів. Пріоритет надавався важкій промисловості, адже країні не вистачало металу.

16 червня 1931 року був підписаний наказ про будівництво металургійного заводу у Кривому Розі. Завод спроєктували на чотири доменні печі першої черги з розрахунком, що у майбутньому їх буде вісім.

Перед фахівцями ставилася мета спроєктувати підприємство з повним металургійним циклом. Для цього треба було ретельно розробити не тільки доменні цехи, а й сталеплавильні, прокатні, енергетичні підрозділи, а також потужну ремонтну базу, залізничні шляхи, склади, майстерні та інші допоміжні об’єкти.

Побачити «Проєкт Криворізького металургійного заводу» на власні очі зараз може кожен з нас. Одна із п’яти існуючих копій цього історичного документу зберігається у науково-технічній бібліотеці нашого підприємства.

Плюсами будівництва заводу у Кривому Розі була наявність покладів залізної руди та можливість її переробки на місці. Зручне розташування міста дозволяло привозити сюди залізницею потрібну сировину, а звідси транспортувати готову продукцію.

Місцем розташування майбутнього металургійного гіганту обрали ділянку поблизу залізничної станції Червона. Тут був чистий степ, тож місця для заводу було вдосталь, як і для будівництва житлових будинків.

Цікавий факт: одним із тих, хто першим побачив майданчик для будівництва, був Іван Зотович Штаферук, редактор багатотиражної газети «Темпи вирішують». На її основі 1 серпня 1952 року була створена газета «Металург».

Карта комбінату початку 1930-х років, або так звана синька. Це схема Генерального плану Криворізького металургійного заводу. На карті видно, що більшості об’єктів ще не існує, в тому числі і район Соцміста. Натомість добре видно Зелене містечко, де зараз розташований комплекс ДП № 9

Перед будівниками заводу стояло дуже складне завдання – в рекордні терміни збудувати першу доменну піч та ввести її в експлуатацію у 1932 році. Але ці терміни були нереальними. Будівництво тривало важко. Давалася взнаки відсутність техніки, все робилося вручну, не вистачало будівельних матеріалів, дуже відчувалася  непрофесійність працівників, адже земляними, монтажними та іншими роботами займалися люди без певних професій. Через це терміни здачі об’єкту декілька разів переносилися. Щоб пришвидшити пуск домни були навіть впроваджені так звані штурмові суботники, коли кожен мешканець Кривого Рогу мав одну суботу на місяць безкоштовно відпрацювати на будівництві заводу.

Перший бетон у фундамент майбутньої домни був покладений 7 листопада 1931 року. Основні будівельні роботи безпосередньо на доменній печі розпочалися у 1932 році.

4 серпня 1934 року перша домна видала перший чавун. Цей день, як відомо, і є офіційною датою народження нашого підприємства.

Мітинг з нагоди відкриття доменної печі № 1
Перші будинки на Соцмісті

Категорії
Новини

Швидше за гепарда та Формулу-1

Праву сторону дротового стану ДС 150-1 сортопрокатного цеху № 1 суттєво оновили, завдяки цьому зросли швидкість прокатки, якість пакування продукції та рівень безпеки праці.

Це вже другий за останні роки визначний етап модернізації першого дротового стану. Приблизно півтора роки тому почало роботу нове сучасне устаткування лівої сторони. Виробничі результати довели ефективність оновлення. Подібні покращення запланували й на правій стороні. Нове устаткування для стану – виткоукладач та трайб-апарат – були розроблені та виготовлені світовим лідером, міжнародною компанією Danieli. Оновлена права сторона у роботі вже близько місяця, і переваги реконструкції незаперечні.

Як розповів старший майстер стану ДС 150-1 Дмитро Деркач, використання нових трайб-апарата та виткоукладача дозволило суттєво збільшити швидкість прокатки. «На старому устаткуванні ми досягали максимальної швидкості прокатки близько 90 метрів на секунду, – пояснив Дмитро. – Після модернізації стала досяжною швидкість до 120 метрів на секунду! Чим вища швидкість, тим продуктивніша робота, тим більше продукції ми можемо виготовити».

Лише уявіть собі, катанка рухається станом зі швидкістю 120 м/сек.! На хвилиночку, це 432 км нагодину! Для прикладу, максимальна швидкість боліда Формули-1 – 372,54 км/год., і це в них суперрекорд. А найшвидша тварина суходолу – гепард – максимально може «ввімкнути» лише 130 км/год.

Але швидкість прокатки – не єдина перевага модернізації. Новий виткоукладач укладає катанку в спіраль значно краще, ніж його попередник. І допомагає йому в цьому трайб-апарат, який забезпечує рівномірну подачу катанки зі стану. Краще укладання витків дозволяє отримувати якісніше упаковані мотки катанки, що дуже важливо. Адже у часи шаленої конкуренції клієнт хоче отримати не лише першокласний, а й якісно упакований товар.

Нове устаткування має конструктивні переваги, тому й працює ефективніше. У ньому  використовується система підшипників рідинного тертя замість підшипників кочення. Це зводить нанівець вібрацію, що у свою чергу забезпечує якість змотування витків. А нова компресорна станція подає для охолодження добре очищене та сухе повітря, що запобігає забрудненню устаткування і подовжує термін його безаварійної роботи. Якісне ж змащування забезпечує нова автономна станція змащування.

Дмитро Деркач вказав і на інші переваги модернізації правої сторони стану: «Найважливіше – це безпека людей. Небезпечна зона, де можливий виліт вогняних витків металу, ізольована надійною металевою сітчастою огорожею. Двері в огорожі оснащені автоматичним кінцевим вимикачем, тому працівник може потрапити в зону лише якщо устаткування вимкнене. Пульти керування оснащені блокуючими пристроями, які не дадуть запустити стан після профілактичних чи ремонтних робіт, поки всі не залишать небезпечну зону. Під час модернізації встановили майданчик для обслуговування трайб-апарату. Майданчик має металеві перила для запобігання падінню з висоти. Всі небезпечні місця позначені яскравими знаками, які важко не помітити. Тому оновлена права сторона стану стала не лише ефективнішою, а ще й безпечнішою для людей».