Позначка: кривий ріг

Категорії
Uncategorized Наші люди

Людина року з 46-річним стажем

Одного разу його запросили на фотосесію. Він – не фотомодель, не актор, не політик. Валерій Кантицький – бригадир слюсарів-ремонтників ремонтного цеху гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він та ще десятеро колег з різних підрозділів ГД були визнані найкращими працівниками департаменту. Вони отримали звання «Людина року ГД». Зараз їхні портрети прикрашають «Алею слави», що біля центрального КПП департаменту.

А почалося все з велосипеда. Валерій виріс у селі Свистуново неподалік від Кривого Рогу. У нього був велосипед, що інколи ламався, а ніякого сервісу з ремонту техніки у селі не було. Хочеш кататися – ремонтуй. То були його перші ремонти.

«А після восьмого класу я пішов працювати у колгосп, – згадує Валерій. – Керував трактором, потім комбайном. Ремонтників було небагато, тож техніку в основному ремонтували самотужки. Практично, ми були трактористами чи комбайнерами, а одночасно – слюсарями-ремонтниками. Тож руку на слюсарній справі я набив. А коли у дев’яності господарство розпалося, зарплату платити перестали, то гостро стало питання – де брати гроші, як годувати дітей? Багато односельців, як і зараз, працювали на НКГЗК (нині ГД «АрселорМіттал Кривий Ріг» – авт.), і я вирішив спробувати. Мав велике бажання, тож робота знайшлася».

Валерій влаштувався до наплавочного відділення ремонтного цеху. Хоча він був слюсарем-ремонтником, але робота виявилася доволі відмінною від класичної слюсарної справи. Тож Кантицькому довелося багато чого навчитися, але трансформація не була для нього дуже важкою.

«Від роботи я ніколи не тікав, від навчання також, тож опанував нові операції досить швидко. Чого не розумів, звертався до колег, ніхто не відмовляв у допомозі. До речі – ця чудова традиція працювати й спілкуватися разом, командою, збереглася донині. І це чудово! Мені дуже приємно було отримати звання «Людина року», нагороду з рук нашого директора Володимира Теслюка. І хочу сказати відверто – це нагорода всіх, хто працює поруч: Дмитра Щербакова, Віталія Богданова, Сергія Ануфрієва, Станіслава Глушка, який прийшов нещодавно, але швидко вписався у колектив, наших колег, які зараз захищають країну. Дякую вам усім!»

Добуток, дроблення, збагачення, транспортування залізної руди неможливе без потужної гірничої техніки. Техніка не може без ремонтів, і дуже багато деталей, вузлів, що є складовими тієї техніки, проходять через руки Валерія та його колег.

«Поверхні багатьох складових млинів, дробарок конвеєрів тощо наплавляються спеціальним матеріалом – бабітом. Це допомагає кращому ковзанню під час обертання, подовжує терміни роботи механізмів. Наплавка бабітом – це одне з основних наших завдань. Конічні втулки, сферичні п’ятники, ексцентрики, кільця, корпуси – їхні поверхні мають бути наплавленими. Ще одна важлива операція, без якої неможливо собі уявити ремонти багатьох важливих вузлів, наприклад, тих, де є вали або ланцюгова передача – це розпресовування-запресовування. Багато деталей з’єднуються між собою запресовкою, під тиском, під час ремонтів їх треба роз’єднати, а потім з’єднати. Кілька років тому нам придбали потужний прес, завдяки якому ці операції стали безпечнішими й легшими. У нас хороші керівники, які прислухаються, допомагають покращувати умови праці. Серед них – майстер дільниці з ремонту і виготовленню виробів Максим Соколовський, заступник начальника РЦ Сергій Бодруг та начальник цеху Ігор Малий».

Загальний стаж Валерія складає аж 46 років, 26 з яких він віддав нашому підприємству, відділенню наплавки РЦ. Вже шість років як він пенсіонер, але продовжує сумлінно працювати, та  ділитися досвідом.

 «Буду працювати, поки не виженуть, – жартує Валерій. – А якщо серйозно, то здоров’я поки є, енергія також, відчуваю себе саме там, де й маю бути. Працюватиму, поки зможу бути корисним. Люблю своє відділення, свою роботу. Вона нелегка, а коли щось не виходить, то ще й нервова. Але у мене є секрет перезавантаження. Вдома після зміни перевдягаюся, і мерщій на город, або у садок. Як же приємно мати свої яблука, персики чи черешні! А догляд за рослинами, та ще й на свіжому повітрі, знімає будь-який стрес та заряджає енергією».

Категорії
Новини

Вчитися, щоб не помилятися

Бо ціна помилки під час роботи з електроустаткуванням – людське життя.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» розпочато серію тренінгів з електробезпеки для керівників підрозділів. Навчання спрямоване на досягнення нульового травматизму від ураження електричним струмом.

Викладачем курсу став аудитор управління з технічної підтримки СУОП департаменту з охорони праці та промислової безпеки Костянтин Ганик. Практично вся його трудова діяльність пов’язана з електроустаткуванням. Він прийшов на підприємство у 2001 році, працював електромонтером, менеджером, аудитором. У цьому навчальному курсі – величезний багаторічний досвід Костянтина, яким він ділиться з колегами.

«Тренінг називається «Аналіз ризиків та заходи контролю ризиків для виконання робіт в електроустановках», – говорить Костянтин. –  Програма цього навчання – це не щось абстрактне, відірване від реальності. Навпаки, вона побудована на досвіді саме нашого підприємства. Я  вивчив та проаналізував інциденти, пов’язані з ураженнями електричним струмом, починаючи з 2011 роком. Природно, що саме ці приклади впливають на свідомість учасників набагато глибше, ніж щось, що відбулося «десь там, з кимось» і «зі мною такого точно ніколи не станеться».

Тренер надає перевагу активним формам навчання. Протягом всього часу він заохочував учасників до співпраці. У кожного було чим поділитися: виробничі та життєві ситуації, приклади, позитивні і не дуже тощо. Саме це і є той безцінний досвід, який зазвичай надихає та допомагає організовувати безпечну роботу.

Микола Галушкін, директор коксохімічного виробництва:

– Цей тренінг я оцінив для себе, як дуже корисний. У цехах коксохімічного виробництва дуже багато електроустаткування, електроустановок. Завданням керівників цехів, які пройдуть це навчання, буде доведення знань про блокування струму під час ремонтів, про усування ризиків роботи з електроустаткуванням, та іншої корисної інформації до інших співробітників і застосування знань та досвіду на практиці.

Сергій Теслюк, начальник управління з охорони праці (металургійне виробництво):

– На жаль, 2026 рік на підприємстві почався з електротравми зі смертельним наслідком. Цей тренінг проводиться для адміністративно-технічних працівників, щоб нагадати, що саме вони повинні керувати ризиками ураження електричним струмом, дати їм інструменти для виявлення таких ризиків та усунути їх, а також підтримувати заходи контролю, аналізувати і вносити зміни, щоб створити безпечний робочий простір.

Олег Кириленко, начальник управління з технічної підтримки СУОП:

– Мета цього тренінгу полягає у формуванні у працівників свідомого ставлення до небезпеки електричного струму, набутті ними практичних навичок ідентифікації ризиків, а також вивченні заходів запобігання травматизму та правил роботи з електрообладнанням. Головне: перетворити заходи з мінімізації ризиків з «паперових» на «дієві», забезпечуючи постійний моніторинг небезпек, що дозволить унеможливити травматизм на підприємстві.

Категорії
Новини

А!фішка на 14 та 15 березня

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

14 березня о 17:00 чекаємо глядача на прем’єрі – виставі «Приборкання норовливої».

15 березня о 17:00 запрошуємо на концерт Національного академічного оркестру народних інструментів оркестру України НАОНІ з програмою «Кіносимфонія». На вас чекають улюблені мелодії з культових фільмів у потужному живому звучанні понад 40 музикантів. Це унікальне поєднання магії кіно та сили українських народних інструментів.

 Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв

14 березня о 17:00 пропонуємо переглянути виставу-пластичну драму «І мертвим, і живим» за мотивами п’єс Тараса Шевченка «Катерина» та «Гайдамаки».

Палац молоді та студентів

15 березня о 17:00 запрошуємо на концерт співака Volkanov.  Якщо хочеться поповнити скарбничку спогадів чимось по-справжньому світлим, цей виступ варто додати до своїх планів. Співак сам пише музику та тексти до своїх історій, тому кожна пісня звучить максимально відверто й відгукується в кожному серці. Це гарна нагода відволіктися від рутини й отримати порцію натхнення від артиста, який кожну зустріч із залом перетворює на затишний музичний вечір.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

14 березня об 11:00 чекаємо на пішохідну екскурсію «Парки в «місті». Ми пройдемося затишними алеями, де природа поєднується з історією, дізнаємося, як створювалися найстаріші міські парки та яку роль вони відігравали в житті містян. Маршрут екскурсії охоплює три знакові місця відпочинку: Парк імені Федора Мершавцева, Гданцівський парк та Театральний парк.  Під час екскурсії на учасників чекають цікаві факти, маловідомі історії, перегляд старих фото та можливість побачити знайомі місця зовсім по-іншому — як частину великої історії Кривого Рогу. Місце збору: біля пам’ятника Святого Миколая (перетин пр. Поштового та вул. Свято-Миколаївська). Реєстрація: 0961197549.

15 березня об 11:00 чекаємо на пішохідну екскурсію «У пошуках Сланцевих скель». Запрошуємо на прогулянку, де природа та історія міста відкриваються зовсім по-іншому. Будемо шукати Сланцеві скелі, говорити про геологію Кривого Рогу, краєвиди та цікаві факти, які зазвичай залишаються поза увагою. Місце збору: вул. Льотчиків. Реєстрація: 0982556455. |

15 березня об 11:00 чекаємо на пішохідну екскурсію «Проріз…Або шо там за горбом». Пропонуємо відвідати історичні місця старого міста, де за різними гіпотезами могла знаходитися поштова станція і починалося поселення «Кривий Ріг», поглянути на місто з висоти Тарапаківської скелі та дізнатися історію виникнення Прорізу і розвитку селища МОДР. Місце збору: біля пам’ятника Святого Миколая (перетин пр. Поштового та вул. Свято-Миколаївська). Реєстрація: 0961197549.

Категорії
Наші люди

У центрі духовної перлини

Завдяки зусиллям українських військових, які визволяють окуповані території, до Львова повернулося крісло Митрополита Андрея Шептицького. Цю унікальну історичну реліквію на власні очі бачила наша колега Наталія Ван Доеверен під час поїздки до Собору Святого Юра.  

Для багатьох подорожі – це відпочинок, знайомство, пізнання нового. Та є подорожі, які по справжньому зігрівають серце, адже ведуть до рідного дому, до добре знайомих людей. Саме у такій подорожі нещодавно побувала і наша колега Наталія Ван Доеверен, директорка  департаменту з охорони здоров’я, гігієни праці та благополуччя ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Львів – моє рідне місто. Там я виросла, вивчилась, робила перші кроки та розвивалася професіонально, – розповідає Наталія. Перебуваючи у Львові я завжди намагаюся побувати на Святоюрській горі у Соборі Святого Юра, який належить Галицькій митрополії Української греко-католицької церкви. Це історичне для України місце, духовна перлина Львова, архітектурний шедевр, який з першого погляду вражає своєю гармонією форм. Цього разу я поспішала туди з особливою місією, адже планувала зустрітися з Львівським митрополитом УГКЦ  Високопреосвященним Владикою Ігорем Возняком, з яким ми давно знайомі. Я несла подарунки від «АрселорМіттал Кривий Ріг» та хотіла розповісти про свою роботу та справу, яку ми разом з командою реалізовуємо на Криворіжжі. До речі, мій візит припав саме у день 24-річчя його посвячення у Єпископську хіротонію».  

Собор Святого Юра разом з Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Перший дерев’яний храм на цьому місці був зведений ще у XIII столітті князями Галицько-Волинської держави. Кам’яний Собор у стилі пізнього бароко був збудований у XVIII столітті. У різні епохи собор переживав зміни влади, заборони, гоніння на УГКЦ, але ніколи не втрачав важливого духовного значення для українців. Крім того, він став місцем, де з’єднуються віра, мистецтво та історія.

Саме тут вперше лунали проповіді українською мовою, саме під цим склепінням виступав хор у 400 голосів, яким керував син того самого Моцарта, який, до речі, понад 10 років жив у Львові. У 1655 році тут стояв табір Богдана Хмельницького, а протягом багатьох століть жили та працювали відомі медики, художники, представники творчої інтелігенції. У цій резиденції, коли відвідував Україну, зупинявся Іван Павло ІІ, перший Папа Римський-слов’янин. У наші часи Собор Святого Юра є ще й відомим туристичним центром Львова.

А зустрічає відвідувачів Собору пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому. Ця постать була не лише релігійним лідером, а й реформатором, активним громадським діячем, що допомагав людям. Варто згадати, що саме Андрей Шептицький надавав жертовну поміч євреям у найтрагічніший час Голокосту. Ризикуючи власним життям, він урятував близько півтори сотні євреїв, здебільшого дітей. 

Реліквія повернулася додому

Але і це духовне місце зазнало пограбування митрополитом РПЦ. Наприкінці 80-х років минулого століття з Собору були вивезені цінні речі, серед яких крісло Шептицького.

Крісло вже вважалося втраченою реліквією. Але, завдяки нашим військовим – бійцям Третього Інтернаціонального легіону ЗСУ, крісло було знайдене та повернуте до храму. Під час визволення Харківщини та Сумщини військові знайшли це крісло у реставратора. Вони одразу зрозуміли, що це цінна історична річ. Додому, до Собору святого Юра це крісло повернув капелан Юрій, який від початку повномасштабної війни став на захист України. Митрополит і Архієпископ Львівський Ігор підтвердив автентичність знахідки і її зв’язок з Митрополитом Андреєм Шептицьким.

«Мені дуже пощастило на власні очі побачити цю реліквію, – продовжує Наталія Ван Доеверен. – Крісло потребує значної реставрації, відновлення втрачених елементів, але й зараз воно вражає майстерністю виконання, ти відчуваєш, що перед тобою історична реліквія. Для мене це теж є значною подією, адже свого часу я працювала медичною директоркою єдиного в Україні Католицького Шпиталю імені А. Шептицького. Праведний Андрей  вважав, що освіта та медицина є дуже важливими для людей, і багато робив для розвитку цих галузей. Вже відреставроване крісло планується передати до музею Андрея Шептицького. Я передала сувеніри від «АрселорМіттал Кривий Ріг» його Високопреосвященству Владиці  Ігорю, розповіла йому про свою теперішню працю та виклики, а також про продукцію підприємства – криворізьку сталь, яка є у хмарочосі Бурдж Халіфа, у Вежах полум’я в Баку, об’єкті «Укриття» в Чорнобилі, у київському стадіоні «Олімпійський», та у багатьох інших об’єктах, де є такі потрібні сьогодні міцність та надійність».

Фото надані Наталією Ван Доеверен, та з відкритих джерел.

Категорії
Наші люди

Жіночність та сталевий характер

З перших днів будівництва нашого підприємства жінки на рівні з чоловіками дбали про його розвиток. Вони турбувалися про побут людей, умови на виробничих майданчиках, дбали про харчування, навчання, лікування, дозвілля першобудівників та їхніх родин. Сьогодні головними героїнями історичної рубрики «Металурга» будуть жінки. Відклавши на потім зачіски та манікюр, засукавши рукави вони своїми справами довели – у бажанні допомагати іншим жінки проявляють справжній сталевий характер.

Початок 1930-х років. Посеред степу та купки приватних будинків розпочалося велике будівництво Криворізького металургійного заводу.

Кількість тих, хто його зводитиме була прописана у Проєкті будівництва. Наприклад, робочих та службовців сюди мало приїхати 19110 осіб, неодружених – 2340, тільки обслуговуючого персоналу очікувалося 1072 людини. Загалом  житло треба було будувати для 22522 людей. Та насправді потреба у працівниках була значно більшою! І люди масово їхали до Кривого Рогу. Тому доволі гострим питанням було, де розміщувати людей, чим їх годувати та як забезпечувати усім необхідним для життя?

За розв’язання цієї проблеми взялися як першобудівники заводу, так  і жінки – дружини інженерно-технічних працівників. До роботи над створенням побутових умов для будівників заводу жінки долучилися, як ентузіастки. В архівах Музею історії нашого підприємства збереглися фамілії жінок-активісток, але, на жаль, лише з ініціалами. Серед них були: В. І Герасімова, М. Є. Третьякова, С. Г Марьяновська, А. А Вікентьєва та Є. Е. Вєснік.

Дієві ініціативи

Серед перших ініціатив жінок була організація дитячого комбінату. Його було зведено у двох котеджах на першій дільниці, де в очеретових бараках-гуртожитках мешкала більшість будівельників заводу.  Один з котеджів було віддано під дитячі ясла, у другому розмістився дитячий садочок. Ці заклади очолила дружина інженера Сєничкіна. Жінки організували дієтичну їдальню для дітей, а потім відкрили і школу-десятирічку.

Життєво важливою ініціативою стала організація власного продовольчого господарства для того, щоб повноцінно годувати будівельників заводу. На полях трьох радгоспів, які межують з містом, вирощувалася пшениця, просо, овес. На фермах тримали корів та свиней, а за 20 кілометрів від Кривбасу жінки організували власну птахоферму на 700 курей. Там же вирощували курчат. Всі продукти постачалися до їдалень заводу.

Подбали жінки і про культурне життя людей. В одному з бараків на першій дільниці був обладнаний клуб на 100-150 місць. Там виступали самодіяльні колективи, та «крутили» кіно. Також у клубі розмістилася бібліотека з художньою та технічною літературою. Тут організовувалися туристичні походи та тематичні вечори.

А біля станції Червона у двох бараках розмістилася курсова база, де у дві зміни людей навчали професій слюсаря-ремонтника, помічника машиніста паровоза, електромонтера тощо.

Дбали жінки і про чистоту у гуртожитках і, до речі, робили це на власному прикладі. Жінки не боялися взятися за віник, швабру, ганчірку, щоб вимити підлогу та витерти пил. А якщо треба було, то й обід могли приготувати на велику кількість людей.

Поступово побут трудящих налагоджувався. А в історію праці металургійного заводу чимало жіночих імен. Серед них Феофана Пляшовенко (Горевая), на честь якої «Комсомолкою» була названа перша доменна піч підприємства. Дар’я Снєткова була єдиною жінкою-машиністкою паровоза «Криворіжсталі» та водила состави біля доменних печей та мартенів. Марія Піхай працювала у прокатному цеху і стала єдиною жінкою, яка стала Героєм Соцпраці.

І це лише деякі жінки, які залишили свій яскравий внесок у розвиток підприємства. Насправді – їх набагато більше. І кожна, безперечно, заслуговує на окрему розповідь та увагу.

Матеріал створений за підтримки Музею історії нашого підприємства.

Категорії
Новини

Заміряли, накреслили, зробили

Я застав його перед самим відправленням. Він справив потужне враження! По-перше, – розмірами. Завдовжки більше п’яти з половиною метрів, понад три метри заввишки, і майже три метри завширшки. Увесь зі сталі, покритий болтовими з’єднаннями, наче з фільму-антиутопії. Це – корпус грохота для п’ятої та шостої коксових батарей коксового цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», виготовлений ремонтно-монтажним цехом № 3 та цехом металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.

Багато з устаткування, що раніше для коксохімічного та металургійного виробництва, гірничого департаменту замовляли у сторонніх виробників, зараз виготовляє наш ЛМЗ. Реалії воєнного часу такі, що багато українських машинобудівних підприємств зупинилося, логістика із зарубіжними ускладнена, тож доводиться максимально покладатися на власні сили. Цехи ЛМЗ активно освоюють нові вироби, необхідні металургам, гірникам, коксохімікам, і корпус грохота – черговий у цьому ланцюгу. Його виготовили, зразу навіть не маючи креслень, і це свідчення високого класу.

Креслення грохота робили, як то кажуть, з натури. До РМЦ-3 привезли попередній грохот, розібрали, наші конструктори ретельно все замірили, і інженер-конструктор Євген Калабін виготовив креслення, на основі якого взялися за роботу.

«Працівники нашого цеху виготовили з листового прокату, кутника та інших матеріалів заготовки для майбутнього корпусу,  – розповідає заступник начальника ЦМК з виробництва Роман Удод. – А потім ці елементи з’єднали групами завдяки зварюванню. Для виробу застосовувалася марка сталі, з якою наші люди ще не працювали, тож зварювальний дріт замовляли окремо. Варили напівавтоматами. Над завданням працювали працівники двох змін: котельник Олег Пронченко, складальники з бригад Олександра Григор’єва та Олександра Заболотнього, зварники Олександр Свєтлов, Руслан Лазоренко, Ігор Струц та інші. Завдання, непросте, але все вийшло».

Далі елементи корпусу привезли до РМЦ-3. Як розповів змінний майстер цеху Дмитро Лебедєв, працівники РМЦ-3 обробили складові корпусу, виконавши комплекс свердлувальних, розточних та фрезерних робіт. А далі чекало найцікавіше – об’єднати стінки корпуса, балки (поздовжні, поперечні, підвібраторну) та інші складові у готовий виріб, здатний витримати шалені вібрації та інші навантаження. Для цього використали саме болтові з’єднання. Свердлувальниці Ларисі Нікуліній довелося розмітити і просвердлити понад 2000 отворів для більш ніж 1000 болтових з’єднань. Задача непроста, адже необхідно, щоб всі отвори у з’єднуваних між собою деталей співпали.

«Це найскладніше завдання зі свердлування, яке я коли-небудь виконувала, – зізналася Лариса. – Великий виріб з багатьма елементами, безліч отворів, непростий матеріал… Досвід свердлувальниці у мене – рік. Навчали Вікторія Мізіна та Вадим Романенко. А раніше я працювала розмітницею, зараз же і розмічала, й свердлила – два в одному. Хлопці-слюсарі мені допомагали, це додавало впевненості. Ми разом впоралися».

Складальні роботи виконали слюсар-ремонтник Джаміль Сараманов, Андрій Золотарьов (бригадир) та їхні колеги, також добре попрацювали зварники Василь Ярема та Андрій Беклеміщев.

«На короб (корпус – авт.) грохота, ми встановимо приводи, пружинні блоки, карданні вали, сита, і тоді інерційний грохот зможе виконувати свою функцію – просіювання коксу, тобто поділ його на фракції: кокс доменний, горіх та інші залежно від крупності, – пояснив головний механік управління КХВ Денис Тихий. – Кокс доменний використовується для виплавляння чавуну в доменних печах, горіх – у сталеливарному виробництві… У кожної фракції – своя сфера використання. У нас великі сподівання на цей корпус. Без грохотів батареї працювати не можуть».