Категорії
Офіційно

З Днем народження, підприємство!

Шановні колеги, друзі!

4 серпня 1934 року, рівно 88 років тому народилося наше міцне потужне підприємство. Підприємство, якому судилося стати символом сталевої витримки не лише у Кривому Розі, країні, а й у світі.

За ці роки завод і його колектив пережили разом багато всього. Будівництво перших цехів, Друга світова війна та евакуація, післявоєнне відновлення, економічні кризи, приватизація, пандемія коронавірусу. Але завжди підприємство з честю долало усі перешкоди і йшло вперед! Впевнений, що й воєнне сьогодення і пов’язані з ним проблеми ми переживемо і переможемо також разом. Адже ми увібрали в себе міцний сплав досвіду наших ветеранів, їхню стійкість і завзяття нинішніх працівників, які тримають зараз на своїх плечах не лише життєздатність заводу, його обладнання, але й сміливо дивляться у майбутнє, допомагають армії, показують приклад справжньої мужності. Подумки ми всім підприємством, всією корпорацією стоїмо разом з майже 2 тисячами наших колег, які захищають країну на фронті, і чекаємо на їхнє повернення до робочих місць живими та здоровими.

Сьогодні наша головне завдання – втриматися, вижити і продовжити йти шляхом розвитку, заради майбутніх поколінь металургів та гірників, які будуть любити це підприємство та пишатися своєю роботою тут так само, як і ми зараз.

Хочу подякувати кожному працівнику за роботу та відданість протягом довгих років. Саме завдяки вам криворізький метал знають і цінують у всьому світі. Бажаю кожному міцного сталевого здоров’я, віри в найкраще і мирного майбутнього. Історія підприємства – це історія кожного з вас. Тому я вітаю з днем народження не лише завод, я вітаю з днем народження кожного з вас, колеги!

Мауро Лонгобардо,генеральний директора «АрселорМіттал Кривий Ріг»

Категорії
Наші люди

Вулик, «рацухи» та пил, або 38 років разом з першим доменним

Багато хто пам’ятає часи, коли на заводі одночасно були задіяні усі дев’ять печей – вісім у першому доменному цеху та «дев’ятка» у ДЦ-2. Серед них і ветеран підприємства Сергій Болобаев, який саме працював тут в ті роки і знає, на яку міць та силу здатне наше підприємство.

На початку 1980-х років головним замовником продукції заводу була держава. Щоб встигати виконувати доволі серйозні плани, в цехах на повну потужність все активно працювало, крутилося, виплавлялося, варилося, каталося, рухалося, завантажувалося, їхало залізницею та вантажними машинами. Робітників та підрядників на підприємстві було дуже багато, і кожен був зосереджений на своїй справі.

Саме таким 44 роки тому вперше побачив завод студент металургійного технікуму, майбутній прокатник Сергій Болобаев, який прийшов сюди на переддипломну практику. Набувати практичних навичок у професії його розподілили до тоді ще шостого дрібносортного прокатного цеху.

Сергій згадує, що завод нагадував величезний промисловий вулик, який на різні голоси гудів і вдень, і вночі. «У мене одразу з’явилося відчуття, що я приєднався до якогось живого організму. Мені було цікаво все. Дуже скоро я почав засвоювати нюанси прокатної справи. Також побачив, що для покращення та економії виробництва робітники часто пропонували різні раціоналізаторські рішення. Вирішив не відставати від них і теж запропонував декілька своїх «рацух». Скажу наперед, що їх за часів моєї роботи на підприємстві було багато. Деякі були впроваджені, а деякі, на жаль, так і залишилися на папері», розповідає Болобаев.

Працюючи у прокатному виробництві Сергій почав серйозно придивлятися до доменної справи. Вона вабила хлопця, але переходити він спочатку вагався. Крапку у виборі поставив… зовнішній вигляд. Працюючи слюсарем Сергій часто забруднювався мастилом. Відчищати його було дуже складно. Але побачив, як очищуються від пилу вогнетривники у доменному цеху – обдулися під тиском повітря і готово, працюють собі далі. Тож Болобаев влаштувався вогнетривником до депо з ремонту чавуновозних ковшів ДЦ № 1. Тоді депо забезпечувало ковшами домни одразу двох цехів – першого і другого. Паралельно почав навчатися у металургійному інституті за спеціальністю «Доменне виробництво».

«Перший доменний цех тоді забезпечував чавуном мартенівський та конвертерний цехи, до речі, зі значним перевищенням плану. Я ж на той час вже став майстром, – продовжує Сергій Болобаев. – З колегами ми планували роботу, наперед прораховували скільки чавуновозів треба підготувати. Наприклад, на підготовку з нуля одного чавуновозу потрібно було витратити 144 години. Тож робота  повністю займала наші руки і думки. До речі, про зовнішній вигляд. Це тепер дефіциту зі спецодягом у нас немає. А раніше «роби» нам на рік не вистачало. Траплялось, змінюєш футеровку, вибиваєш цеглу відбійними молотками – от і  з’являються на спецодязі «незаплановані» дірки. Виручали тоді старі джинси».

Сергій знав і цінував, що перший доменний цех має багату історію, адже саме з нього почалося й виросло все наше підприємство. А головна історична пам’ятка – перша доменна піч, яку за радянських часів назвали «Комсомолкою», не просто знаходиться поруч, а й продовжує працювати. Про значення цеху кожного серпня нагадував і день народження заводу, нагородження кращих робітників, серед яких часто був і сам Сергій.   

Минуло чимало часу, в цеху сталося багато змін. Змінився власник підприємства, з’явилися нові підходи до виробництва і нові технології, відбулися суттєві реконструкції доменних печей. Перші чотири домни, менш дієві та потужні, пішли «на пенсію». Давно стала історією і «Комсомолка».

«Я не просто спостерігав за цими змінами, а разом із цехом проживав і переживав їх. З першим доменним я вже 38 років. Він став моєю другою домівкою, а колектив професіоналів, які працюють тут, моєю другою родиною. Хочу привітати усіх своїх колег з Днем народження нашого заводу. Він проходить зараз непрості часи для нашої держави. Але я впевнений, ми вистоїмо, переможемо і працюватимемо ще краще», – каже Сергій Болобаев.

Категорії
Новини

Цікаві факти з історії підприємства

День народження підприємства відзначається 4 серпня. Саме цього дня у 1934 році о 12:00 змінна бригада інженера Михайла Давидова видала першу плавку чавуну в доменній печі № 1. Але цій даті передували й інші важливі події. Згадаймо деякі з них.

Перший колектив ДП перед задувкою, 3 серпня 1934 року
  • Проєкт Криворізького металургійного заводу з’явився у 1929 році.
  • Обирати місце розташування майбутнього заводу почали у 1931 році. Розглядалося чотири варіанти для будівництва: в районі сучасного Карачунівського водосховища, на Гданцівці, поряд зі станцією Кривий Ріг-Північний, неподалік від станції Червона. Останній варіант переміг.
  • 16 червня 1931 року був підписаний наказ про будівництво металургійного заводу у Кривому Розі. Завод був спроєктований на чотири доменні печі (з можливістю, що потім їх буде збудовано вісім).
  • Перший бетон до фундаменту першої домни заклали 7 листопада 1931 року.
  • У 1932 році стартували основні роботи з будівництва доменної печі.
  • Які були умови праці? Будівельні матеріали доставляли ношами, пісок завантажували лопатами, з кар’єру його привозили потягом-вертушкою. Вночі праця тривала, будівельний майданчик підсвічувався факелами.
Монтаж газопроводу ДЦ виконує бригада Стативи, 1933 рік
Початок будівництва підприємства
  • Через 4 місяці після запуску перша доменна піч дала рекордну кількість чавуну – 337 тонн замість запланованих 220-ти.
  • З початком активного будівництва заводу гостро постало питання про створення житла для робітників. Спочатку забудовувалися райони Першої дільниці і Червоної, а з1933 року почало формуватися Соцмісто.
  • 2 січня 1935 року розпочатий трамвайний рух між прохідною заводу та історичною частиною міста.
  • 20 серпня 1939 року у складі двох конвертерів почав роботу бесемерівський цех і була отримана перша криворізька сталь.
Бригада майстра К. М. Чибізова повертається зі зміни
Категорії
Новини

Зроблено для себе

Працівники відділення роздягання злитків цеху підготовки составів власноруч відремонтували кімнату відпочинку.

Як розповів начальник дільниці ЦПС Михайло Терновський, машиністам кранів та підготувачам составів у відділенні роздягання злитків працювати гаряче. Адже температура сталевих злитків, з якими тут працюють, сягає понад 800 градусів за Цельсієм. «Роботи виконують стриперні крани. Вони вивільняють заготовки від форм-виливниць, у які розливається сталь. Режим роботи людей прописаний у регламентній карті. Машиністи та підготувачі працюють пів години у складних умовах, а між прибуттям составів мають відпочивати. Кімната відпочинку у нас є, але донедавна її важко було назвати комфортною. А коли виробництво з початком війни зупинилось, і з’явилась можливість, працівники запропонували зробити ремонт власноруч, щоб без зайвих витрат. Люди ж розуміють, що підприємство зараз на межі виживання», – говорить Михайло Терновський.

Виявилося, що працівники відділення не лише вправно керують кранами та рухом составів, а й ремонт зробити для них не проблема. У кімнаті замінили вікно. Зараз воно зі спеціальним склом, що захищає від високих температур. Встановили кондиціонер, який о цій спекотній порі особливо актуальний. З перспективою на зиму була покращена система опалення. Освітлення також замінили на яскравіше та економніше. А косметичний ремонт додав до комфорту ще й естетики.

«Ремонтували всі, – говорить підготувач составів Юрій Сердюк. – Працювали в обідні перерви, інколи залишалися після роботи. Відкрились таланти. Виявилось, що хтось може працювати з гіпсокартоном та будівельними сумішами, хтось по вікнах спец, а хтось ідеальний помічник. Старались для себе. Зараз тут можна не лише відпочити між плавками, а й поїсти у комфорті. Для цього є стіл з лавкою, холодильник, мікрохвильовка. Дуже зручно!»

Категорії
Новини

Підземні велетні: як ремонтують обладнання на 1000 метрів під землею

Вимушені зупинки та уповільнені темпи роботи металургійного переділу підприємства дозволили шахтарям виконати масштабні ремонти, які можливі лише за повної зупинки шахти. Цей час був використаний з максимальною користю. Ремонтам передувала ретельна підготовка, розпочата  ще за мирних часів.

Серед великих, у всіх значеннях цього слова, робіт – капремонт генератора ГП-4000 – частини електропривода скіпової підйомної установки.Власне сама установка є однією з найважливіших ділянок у ланцюгу «видобуток-видача-транспортування» залізорудної сировини, кварциту та порожніх порід для подальшого виробництва аглоруди. А генератор входить до складу групи «генератор-двигун», говорить Костянтин Шепелєв, головний енергетик ШУ ГД.

«Генератор забезпечує електропостачанням приводний двигун, який, власне, і обертає барабан скіпової підйомної машини, а за її допомогою видають породу «на-гора». Іншого шляху видачі руди з шахти немає. Щоб купити новий генератор потрібен не один мільйон гривень, а капремонт дозволив нам не лише заощадити кошти, а головне – продовжив життя важливого шахтного обладнання. Стаж роботи машини починається з 1961 року. Звісно ж, вік та інтенсивність використання в агресивному середовищі далися взнаки. Після заміни основних вузлів ми виконали ремонт підшипників та допоміжних приводів. В результаті досягли майже нового стану електрообладнання, що дозволить, сподіваємося, працювати генератору у штатному режимі ще не один десяток років», – говорить головний енергетик.

Резерву даного обладнання немає, тому гірники мали змогу виконати цей ремонт лише за умов повної зупинки шахти. Водночас робота кипіла на всіх ділянках. Наприклад, служба головного механіка ШУ разом з підрядниками на горизонті 1105 метру виконали заміну пластинчатого живильника, який бере участь у ланцюгу видачі руди конвеєрним транспортом до дозатора, він дозовано подає породу на конвеєр.  «В шахті вологість близько 80%, а влітку вона досягає і 100%. Це негативно позначається на стані металоконструкцій, тож ми їх також замінили. Це й опорні балки та балка живильника, майданчик з обслуговування», – розповідає заступник головного механіка ШУ Дмитро Полтавець.

Виконали й роботи, які безпосередньо стосувалися підвищення рівня безпеки персоналу. Так, наприклад, перетин виробок, якими рухаються шахтні електровози, пересуваються шахтарі, вже не відповідав проєктним нормам. На перетин виробки тиснули породи, що налягають. Тому гірники виконали перекріплення виробок, які експлуатуються вже тривалий час.

«Працівники прохідницької дільниці замінили 117 метрів виробок, нарізної – 64 метри, – продовжує Ігор Тіщенко, заступник головного інженера з виробництва ШУ. – Якщо враховувати, що деякі кріплення були встановлені в 80-90-х роках, вони постійно відчували на собі вплив агресивного середовища, то зрозуміло, що їх стан був далеким від ідеального. Також ми виконали переключення кабельних ліній на нову підземну станцію ТПП-1. Ми відчували нестачу напруги, а це «харчі» для скреперних лебідок, вентиляторів місцевого провітрювання, контактної мережі. Тепер електрика йде горизонтом. Ми перейшли з тимчасової схеми живлення на проєктну. Керівництвом гірничого департаменту та шахтоуправління, колективом шахти було зроблене все, щоб шахта оновилася максимально».

Категорії
Новини

Точність дозування шихти – запорука «здоров’я» доменної печі

У доменному цеху № 2 відремонтували систему повірки ваги, яка відповідає за точність зважування шихти на доменній печі № 9.

Щоб усі технологічні операції в доменній печі відбувалися правильно, треба точно відміряти кількість сировини (шихти), яка закладається у агрегат. Цей процес здійснюється за допомогою вагових воронок. Їх на дев’ятій домні 18, під кожну складову шихти. А от чи правильно ці воронки відміряють, перевіряється за допомогою спеціального приладу повірки ваги. Це такий візок на залізничному ходу з важелями потрібної ваги, гідравлічною системою та іншими приладами контролю.

«Для завантажування у доменну піч формуються окремі порції шихти, які складаються із коксу, агломерату та інших домішок, – говорить Андрій Романчук, заступник начальника ДЦ № 2 з технології. – Перед завантаженням в піч кожна порція обов’язково проходить через вагову воронку. Точність дозування усіх інгредієнтів впливає на технологічний процес, стабільність роботи доменної печі, її тепловий баланс. Якщо інгредієнтів не додати – піч може охолонути, покласти більше – надмірно нагрітися. Отже, вагові воронки мають працювати майже з ювелірною точністю. Для цього вони систематично виміряються (калібруються) приладом повірки ваги».

Останнім часом цей вимірювальний прилад був у незадовільному стані. Але ремонтувати його під час безперебійної роботи доменної печі було не можна, тож доменники скористалися можливостю тимчасової зупинки печі.

Фахівці ДЦ № 2, ЦДУР, «Стіл Сервісу» очистили приміщення, де працює повірка ваги, відремонтували колії, візок, траверси для підйому важелів, гідравлічне обладнання. А точності приладу надали метрологи нашого підприємства.