Позначка: кривий ріг

Категорії
Новини

Стратеги й тактики – проти травм, хвороб і вірусів

Цього року День медичних працівників отримав нову дату святкування – 27 липня. На нашому підприємстві цей день відзначатимуть медики поліклінік метвиробництва, гірничого департаменту, а також служби здоровпунктів медичного центру ПП «Стіл Сервіс».

«Відтепер українські лікарі більше не будуть відзначати своє професійне свято в один день із тими, хто щодня вбиває», – прокоментували указ Президента у Міністерстві охорони здоров’я України.

Впродовж війни медики усіх куточків нашої країни продовжують свою справу. Під сиренами та вибухами вони рятують, допомагають, проводять профілактичну роботу та просто заспокоюють людей. На цю «передову» з перших днів війни вийшли і медики нашого медичного центру.

Медичний блокпост

«Триває вже другий рік війни, а «перед очима» той перший день 24 лютого 2022-го, який перевернув життя усіх нас, – згадує Наталія Гардань, головний лікар медичного центру ПП «Стіл Сервіс». – Попри перші вибухи, які сповістили про вторгнення ворогів на нашу землю, увесь колектив медцентру зібрався на роботі. У всіх був шок, ми не знали, що на нас чекає попереду, але усі були готовими до дій. Ми розуміли, що у місті можуть бути поранені і їм знадобиться термінова допомога. Ми готові були допомагати усім, навіть пересічним перехожим, яким на вулиці стало погано.

Перше, що ми зробили – це почали розгортати свій «шпиталь», своєрідний медичний блокпост у підвалі поліклініки металургійного виробництва. Він у нас сухий, просторий та має два виходи. За мирних часів цю велику кімнату ми використовували як залу для нарад. Гуртом ми прибрали там усі стільці, ретельно вимили усе, лікарі та сестри спустили туди кушетки, штативи для крапельниць.  Відсортували і поклали окремо все, що може знадобитись в першу чергу: знеболювальне, джгути, шини, що залишились від оздоровчого сезону 2021 року, перев’язочний матеріал тощо. Принесли воду, навіть печиво про всяк випадок. Начальниця служби здоровпунктів разом з фельдшерами опікувалась облаштуванням медпунктів інших бомбосховищ».

В облаштованому приміщенні медперсонал здоровпунктів та поліклінік пройшов навчання за стандартами НАТО

Як зазначила лікарка, така підготовка тривала майже тиждень. Завдяки ЗСУ та усім тим, хто став на захист нашого міста, Кривий Ріг вистояв, просування загарбників було зупинено. Тож незабаром у медцентрі продовжили проводити профогляд працівників наших підприємств. Та створений ними пункт надання невідкладної допомоги з часом перетворився в пункт навчання  працівників і мешканців міста  тактичній медицині. Зараз тут проводяться курси невідкладної медичної допомоги для усіх охочих.

Імітатор ран

Саме такий набір накладок ран для відпрацювання допомоги пораненим отримали фельдшери здоровпунктів від служби охорони праці нашого підприємства.

Ці накладки силіконові. Вони дуже реалістично імітують людську шкіру з різноманітними пораненнями. Наприклад, є накладки з імітацією поранення черевної порожнини, відкритих переломів різних частин тіла тощо. До речі, тепер наглядно можна побачити, що може статися з людиною, яка, наприклад, впала з висоти та наштрикнулася на якійсь предмет або отримала опіки. В цілому в наборі 17 таких накладок.

«Завдяки цьому набору під час тренінгів з першої долікарської допомоги, які ми активно проводимо з представниками усіх підрозділів підприємства, ми можемо  реально бачити, як виглядає та чи інша рана і тренуватися допомагати людині. На практиці це все просто – накладки ми надягаємо на манекен і працюємо з ним. Все виглядає як справжнє, тож якість навчання підвищується в рази. Дякуємо департаменту з охорони праці за такий потрібний подарунок напередодні нашого професійного свята, – сказала Тетяна Васильченко, начальниця служби здоровпунктів медичного центру ПП «Стіл Сервіс».

Нагадаємо, зараз фельдшери здоровпунктів активно проводять тренінги з першої долікарської допомоги для працівників наших підприємств. Мета занять – навчити людей унікальних навичок, які у критичних ситуаціях можуть врятувати комусь життя та здоров’я. Заняття проходять в Університеті АрселорМіттал і відпрацьовуються на виробничих майданчиках. Увага приділяється серцево-легеневій реанімації, допомозі при теплових ударах, судомах, опіках тощо. 

«Це наше першочергове завдання під час війни, – продовжує Тетяна Васильченко. – А взагалі фельдшери здоровпунктів готові й надалі надавати людям першу невідкладну допомогу, дбати про те, щоб для цього завжди було все необхідне, в першу чергу медикаменти. Ми активно ведемо профілактичну роботу, робимо передзмінний та післязмінний огляди тощо».

Як зазначають медики підприємства, війна випробовує їх на міцність, але не зламала і не зламає. Навпаки, усі згуртувалися та спрямували свої зусилля на допомогу людям. Тож своє професійне свято лікарі підприємства зустрічають активною роботою та щоденною турботою про здоров’я кожного з нас.

Категорії
Наші люди

Ніколи не запізнюватися і нікого не підводити

Саме таких життєвих принципів дотримується сталевар конвертера Олександр Калін.

І саме вони посприяли тому, що Олександр отримав найвищу нагороду підприємства – нагрудний знак «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»»

«Отримати нагороду приємно, – говорить Олександр Калін. – Але свято цього разу видалося з гірким присмаком. Йде війна. Ми втрачаємо кращих колег. Олексій Боярінов, Андрій Ляшко, Дмитро Стельмах… Ми з ними працювали в одному цеху, спілкувалися. Вони загинули. Важкі втрати. Ми щиро вдячні їм та іншим нашим працівникам, які зі зброєю захищають нашу країну. Завдяки їм підприємство може працювати, варити сталь, а наші родини нормально жити».

У сталевара Каліна металургійна родина. Батько, Михайло Іванович був горновим, мама, Любов Степанівна, працювала в лабораторії та у відділі технологічного контролю. Саша ж хотів стати водієм, і саме батьки вплинули на зміну рішення. Хлопець пішов вчитися до металургійного технікуму. «Тато інколи брав мене на роботу, – зізнається Олександр. – Тоді це не було під суворою забороною. Та й взагалі рівень культури охорони праці зараз набагато вищий. Я ще пам’ятаю, як старші колеги брали проби у сорочці, підв’язаній під живіт, а не у спецодязі. Я побував у доменному цеху та у конвертерному. У останньому мені сподобалося більше, тому я пішов вчитися на сталеплавильника. Потім була практика, а далі я став підручним сталевара».

Зазвичай з підручного стають сталеварами за п’ять і більше років. Олександрові для цього знадобилося лише два. Дуже сильне бажання було у хлопця! «А ще були сильні наставники, – згадує Калін. – Василь Савченко, Віктор Невінчаний, Григорій Сінченко, Сергій Півень, Віктор Головецький. Я вдячний кожному з них. У сталеварах я надовго не затримався. За місяць вже працював майстром. Це вже зовсім інший рівень відповідальності, бо майстер відповідає аж за три конвертера. Сталевар – це робітнича професія, він відповідає за якість сталі,  має бути командним гравцем і неабияким організатором. А ще у його команді – машиніст дистриб’ютора, машиніст-транспортувальник, підручні сталевара, машиністи кранів. Хоча у нас жартують, що у майстра все одно набагато важча голова після зміни».

Згодом Олександр Калін виріс до старшого майстра. Це ще вищий щабель відповідальності, ну, й зарплата вища. «Керівник має бути справедливим, – ділиться досвідом Олександр. – Якщо журити, то лише за діло. А згодом треба підтримати людину добрим словом, жартом, вмотивувати. Помилки у всіх бувають. Підібрати ключика треба до кожного, бо у всіх свій характер. Я намагався так побудувати роботу відділення, щоб працювала команда, щоб підручний міг підмінити сталевара, а сталевар – майстра. Вважаю, що старший майстер – це батько, а підручні, сталевари, майстри – це його діти. Тому й взаємини мають бути родинними».

Кілька років тому Олександр Калін перейшов знов у сталевари. Зізнається, що хотів допрацювати сталеварський стаж. Будь-якої праці він не цурається. Наприклад, зараз виконує обов’язки старшого майстра, поки той у відпустці. На будь-якій посаді він почуває себе впевнено. За цю універсальність, за багаторічну сумлінну працю він і отримав найвищу нагороду підприємства.

«Найбільше мені подобається саме робота сталевара, – говорить він. – Маю до цього хист. Хімічні, фізичні процеси у конвертері вивчив досконало. Швидко вдається розраховувати, скільки чого додати для отримання потрібної замовнику марки сталі. Але буду працювати там, де найбільш потрібний у даний момент».

Категорії
Новини

Ротор на гаку, або Не стій під вантажем!

П’яте з десяти «Золотих правил» з охорони праці у новій трактовці разом з поясненнями виглядає так:

Вантажопідйомні механізми (ВПМ) є в усіх цехах  «АрселорМіттал Кривий Ріг». У цеху водопостачання їх багато. Цех постачає воду для виробничих та побутових потреб до більшості цехів металургійного та в цехи коксохімічного виробництв. Кран-балки та електротельфери, які керуються дистанційно з підлоги, є на кожній насосній станції і використовуються для ремонтів устаткування. Для ремонтів багатокілометрових водогонів  використовуються автокрани автотранспортного управління. Є вантажопідйомні механізми й на дільниці ремонту устаткування. Там, як і на інших дільницях, усі вантажні роботи виконуються чітко за правилами. Ці правила відповідають державним вимогам України та корпоративним стандартам компанії «АрселорМітал».

Як розповіла нам старший майстер з ремонту устаткування ЦВП Любов Кошманова, на дільниці ремонтують насоси, ротори до них, засувки й інше устаткування. Вони важкі, тому переміщуються за допомогою кран-балки. Нею керують слюсарі-ремонтники та монтажники. «Всі працівники, які керують цим ВПМ, проходять навчання та здають екзамени, – говорить Любов. – Вантажі кріпляться за допомогою стропів. Майстри дільниць систематично перевіряють стан стропів. Особисто я це роблю майже щодня. Стропи з дефектами зразу ж вибраковуються. Наші люди навчені правильно стропити вантажі. А ще вони не будуть переміщувати вузли чи деталі, якщо їх вага перевищує 5 тонн, бо саме така максимальна вантажопідйомність нашого ВПМ».

Слюсар-ремонтник Олександр Ходько кожних три роки проходить навчання. Він має дозвіл на управління ВПМ з підлоги та посвідчення стропальника. «По-перше, я маю правильно застропити, наприклад,  ротор, – пояснює він. – Також я уважно оглядаю шлях транспортування. У приміщенні працюють токарі, монтажники, майстер, інші мої колеги, тому я прошу їх залишити небезпечну зону, а перед початком руху крана даю гучний сигнал. Наші ВПМ обладнані сигналізацією. Я не маю права поправляти вантаж руками. Для його супроводу маю гак-відтяжку. А ще під час супроводу мені категорично забороняється наближатися до зони під вантажем, і я маю пильно стежити, щоб ніхто туди не заходив».

На цій дільниці не передбачається огородження зони руху вантажу. А от в зонах ремонтів обладнання насосних станцій чи водогонів, де також працюють кран-балки, тельфери або автокрани, зона ремонту огороджується спеціальною стрічкою та позначається попереджувальними й забороняючими знаками. «Практично під час всіх ремонтів цехового устаткування використовуються вантажопідйомні механізми, – підсумувала Любов Кошманова. – Всі правила обов’язкові для виконання. Майстер відповідає за безпеку людей на дільниці. І моє завдання – організувати роботу не лише ефективно, а ще й безпечно. Перед виконанням операцій ми вивчаємо ризики, в тому числі й під час роботи з ВПМ, і вживаємо заходів для їх мінімізації».

Категорії
Новини

Безпека на конвеєрі

На рудозбагачувальній фабриці № 1 виконали ремонт конвеєра № 51 секції дільниці подачі руди гірничого департаменту.

Востаннє такий ремонт металоконструкцій конвеєра виконували у 1986 році. Довготривала експлуатація та непрості умови праці позначилися на «хребті» конвеєру. У людини хребет – основа , і на ньому все тримається. У конвеєра хребет  – це металеві конструкції. З часом вони зазнали корозії, і на момент заміни були кородовані на 25%. Вимагали оновлення і огороджувальні конструкції конвеєра, які не в останню чергу відповідають за безпеку праці персоналу в цеху.

«Підприємство долучилося до корпоративної програми «Top 4 killers», мета якої – запобігання травматизму на робочих місцях. За цією програмою у гірничому департаменті ми визначилися, над якими проблемними місцями будемо працювати, аби досягти нульового травматизму. У рамках запланованих заходів ми відремонтуємо наші конвеєри, це стосується ризиків-«кілерів» роздавлювання рухомими механізмами та механізмами, що обертаються, та іншими рухомими частинами обладнання. Цю роботу на РЗФ-1 розпочали з конвеєра № 51. Ми виконали ремонт-заміну його металоконструкцій. Крім заміни ставу конвеєра, приводної та натяжної станцій, виготовили та встановили нову огороджувальну конструкцію», – розповів головний технолог технічної служби РЗФ-1  № 1ГД Юрій Коваленко.

По-перше, треба було демонтувати обладнання та металеві конструкції, які важать не один десяток кілограмів, а  через специфіку розташування конвеєра скористатися допомогою вантажопідйомних механізмів на цій ділянці було неможливо. Тож всі демонтажні та встановлювальні роботи виконувалися практично вручну. І ремонтні роботи, і вже безпосередньо робота на самому конвеєрі мають бути безпечними для обслуговуючого персоналу. З цією метою усі механізми та вузли конвеєра, до яких можливий доступ обслуговуючого персоналу та тих, хто працює поблизу, огородили новою захисною огорожею.

Всі роботи виконували спільно з підрядником, з боку гірників основне навантаження лягло на плечі фабрики. «Окрема подяка механіку дільниці подачі руди Максиму Лихину, провідному інженеру технічної служби Валентину Шевченку та інженеру з ремонту (графікування та планування) Юліі Коваль, –- продовжує Юрій Коваленко. – Роботи виконувалися у стислі терміни, але все зроблено настільки професійно, що ми впевнені: про позачергові зупинки та ремонти конвеєра № 51 відтепер на тривалий час можна забути».

Наразі конвеєр вже ведений в експлуатацію. Зараз вже нічого не нагадує, яким складним був цей шлях. Наступні у черзі – конвеєри №№ 32, 53 та 82, за програмою «Top 4 killers» вони теж мають бути відремонтовані найближчим часом.

Категорії
Новини

Захищаючи рідну землю від загарбників віддав життя Олександр Скрипник

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Скрипник працював монтером колії (бригадиром) залізничного цеху № 3. Він загинув під час боїв біля населеного пункту Старомайорське Донецької області.

Колеги згадують, що Олександр був відповідальним працівником, товариською людиною, завжди був готовий допомогти у будь-яких справах, любив спорт – брав участь у спартакіадах підприємства, турнірах з мініфутболу, добре грав у більярд.

«Ми познайомилися з Олександром ще у 2004 році, коли я прийшов працювати до цеху. Він мав великий досвід роботи, добре знав свою справу. Олександр  працював на дуже відповідальній дільниці – Приймальновідправному парку залізничної станції Східна. Саме туди прибувають вагони із сировиною для нашого підприємства, і звідти ж ми відправляємо для споживачів вже готову продукцію», – говорить Юрій Береговий, бригадир монтерів колії залізничного цеху № 3.

Олександр Скрипник став на захист України вже на другий день повномасштабної війни. Він брав участь у захисті рідного міста, визволяв Херсонщину, давав відсіч ворогу на Запорізькому напрямку. У боях на Донеччині, на жаль, його життя обірвалося.

У Олександра залишилися дружина та дорослий син.

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття рідним, близьким, колегам та побратимам Олександра Скрипника.

Вічна пам’ять Герою!

Категорії
Наші люди

«До звання хороший слюсар треба йти роками»

Так вважає нагороджений відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ», один з найкращих працівників ремонтно-механічного цеху № 2 слюсар-ремонтник(бригадир) Ігор Гармаш. 

«У дитинстві я мріяв стати військовим моряком, але вивчився на електрика, а от став – слюсарем-ремонтником, – усміхаючись розповідає Ігор Гармаш. – Виходить так, що у всьому наслідую батька. Він у армії був моряком-підводником, а потім багато років працював у вальцетокарному цеху. Батько завжди говорив, що завод – це стабільність, впевненість і можливість росту у професійному плані. Майже 40 років я у ремонтній справі і впевнений, що не помилився, коли зробив свій вибір. Сьогодні вже і мій син працює у РМЦ-2 теж слюсарем-ремонтником, продовжує родинну справу. Я завжди охоче ділюся з ним та колегами секретами слюсарської майстерності, яких за багато років назбирав чимало».

Ви знаєте, що ручка молотка має бути довжиною до ліктя людини, що чим вона довша, тим сильніший удар? А що таке мікрометр, штангенциркуль та нутромір? Ці інструменти завжди в арсеналі слюсаря-ремонтника, адже його завдання – розібрати вузол, який надходить на ремонт до цеху, все виміряти до сотої частини сантиметра, а потім вже після ремонту вузла зібрати його так, щоб працював краще за новий.

«Ми – ремонтний цех, тож «чаклуємо» над обладнанням гірників та металургів, аби повернути його у стрій якнайшвидше і щоб працювало воно якнайдовше, – говорить слюсар. – За роки праці мені довелося ремонтувати сотні найменувань деталей та вузлів. Деякі з них (наприклад, той що зараз у нас в цеху «на лікарняному» – підвісний редуктор з конвертерного цеху) розміром з двоповерхову будівлю. Уявіть собі, скільки треба часу над ним попрацювати? Цікава у мене професія, точно не дає відпочивати ані голові, ані ногам та рукам. За день понад 10 кілометрів по цеху набігаєш. Маєш знатися на кресленні, математиці, розуміти, що і як влаштовано, як працює і які функції виконує. Для слюсаря важливі точність та координованість рухів, врівноваженість, спостережливість, уважність, високий рівень технічного та оперативного мислення та просторова уява. Не думайте, що професія слюсаря проста і опанувати її може кожен. До звання хороший слюсар треба йти роками».

Ігор Гармаш любить свою професію, зараз попит на неї виріс. Попри складний воєнний час у ремонтників роботи не стало менше, а навпаки побільшало. Якщо врахувати, що чимало колег з цеху мобілізовані до лав ЗСУ,  все робоче навантаження лягло на плечі тих, хто залишився. До речі, один із синів слюсаря-ремонтника теж пішов служити добровольцем до лав Національної гвардії України. Тому серце Ігоря Гармаша, як він сам говорить, зараз не тут, воно поряд із сином-захисником, йому найпершому і хотілося показати свою почесну нагороду –  «Честь та гордість ЛМЗ». Наш герой впевнений, що скоро це його бажання здійсниться, бо свято вірить у Перемогу, адже коли серед захисників такі надійні та міцні хлопці, як наші заводчани, то перемога – це лише питання часу.