Тому чекаємо на ваші пропозиції того, щоб ви хотіли б побачити у газеті «Металург», про кого чи про що почитати, а можливо й самим розповісти, ставши нашим співавтором.
Нагадаємо, що крім звичного вам формату газети ми маємо й сайт газети: www.metalurg.online .
Це офіційно зареєстроване онлайн-медіа «Газета МЕТАЛУРГ», ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ідентифікатор медіа R40-04802, адреса: вул. Криворіжсталі, буд. 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50095. Електронна пошта: AMKR.InternalCommunications@arcelormittal.com.
Кожного дня ми розміщуємо нові статті та новини на нашому сайті. Почитати та переглянути їх можна на будь-якому смартфоні та комп’ютері.
Тому повідомляйте, розповідайте про те, що вас цікавить, пропонуйте, і ми напишемо про це!
У рубриці «Серце професії» цього разу ми розповідатимемо про помічників машиністів локомотивів. У цьому словосполученні усі три головні слова, але ПОМІЧНИК, здається, найголовніше, адже він дійсно є другими очима та гострим слухом того, хто керує тепловозом чи локомотивом. І вимоги до помічника машиніста чималі – мати гарну пам’ять, реакцію, володіти чималими знаннями та бути відповідальним.
Існують роботи, які неможливо виконувати лише одній людині, в неї обов’язково має бути напарник. До таких професій належать машиніст та помічник машиніста локомотива. Разом вони керують величезною, важкою (вагою сотні тонн), та надзвичайно складною залізничною машиною, агрегати якої знаходяться під великою напругою. Локомотиви здатні розвивати велику швидкість, спритно маневрувати та перевозити багатотонні вантажі.
Про залізничні професії ми вирішили дізнатися, як кажуть, з перших вуст. Нам розповіли про це фахівці локомотивної бригади залізничного цеху № 2 машиніст тепловозаЮрій Стеценко, помічник машиністу тепловозаАндрій Чемикос та фахівець, який завжди допоможе локомотивній бригаді новими знаннями, вміннями та влучними підказками машиніст-інструктор локомотивних бригад Микола Шелест.
Андрій Чемикос, Микола Шелест, Юрій Стеценко
У сигнальних жилетах (без цього на залізниці не можна), та з максимальною зосередженістю перед початком зміни екіпаж локомотива перевіряє готовність локомотива до роботи.
Андрій Чемикос декілька разів з «ніг до голови» оглядає локомотив, перевіряє наявність охолоджувальної рідини, змащування вузлів, агрегатів, дизелів, компресорів тепловоза, відмічає наявність вогнегасників та гальмівних башмаків, «продуває» головні резервуари машини та здійснює інші залізничні «маніпуляції». «Оживший» локомотив одразу трохи ричить та дає легкий тремор.
«Готує тепловоз до роботи саме помічник машиніста, – розповідає Андрій Чемикос. – На помічника покладена основна перевірка усіх процесів технічного здоров’я локомотива. Ретельний огляд тепловозів здійснюється перед кожною зміною, адже багато вузлів потребують систематичного регулювання, та й під час роботи можуть виникнути неполадки, які треба терміново усувати. Водночас помічник є повноцінним дублером машиніста, він допомагає йому у керуванні, спостерігає за шляхом, сигналами, які подають працівники станцій тощо. Також помічник машиніста здійснює роботу складача вагонів та виконує маневрові роботи».
Андрій Чемикос закінчив політехнічний коледж Криворізького технічного університету. Визначитися з професією йому допомогли знайомі, які вже працювали залізничниками. Стажування Андрій проходив на станції Прокат-1, де побачив, як працюють локомотивні бригади, як виконується маневрова та інша робота. Цей залізничний «движ» прийшовся до душі хлопцю, тож після закінчення навчання він влаштувався на нашому підприємстві, де працює вже три роки.
«Турбот у помічника машиніста багато, але я вже маю певний досвід та набуті навички, – продовжує Андрій. – Нашу роботу сидячою та монотонною точно не назвеш, ти постійно перебуваєш у русі. Спочатку «бігаєш» навколо тепловоза та по усіх його рівнях, при маневровій роботі супроводжуєш залізничний склад, дбаєш про безпеку – у нашій роботі це дуже важливо. Треба також дивитися, щоб люди поруч состава не ходили, а також, щоб колії були вільними, бо зараз такий час, що все може трапитися. Пильність не завадить. Наприклад, коли були блекаути, то черговий по станції не міг бачити стрілочних переводів, тому їх доводилося переводити вручну. Ми здійснюємо це за допомогою курбеля – це такий спеціальний ключик, як ручка у м’ясорубці».
Головний керманич
«Основна задача машиніста – це керувати локомотивом, дотримуватися безпеки руху та вчасно довозити до місця призначення вагони з вантажем, – говорить машиніст тепловоза Юрій Стеценко. – Звичайно, технічне обслуговування тепловозу також є задачею машиніста, і його ми завжди здійснюємо разом із помічником. Між собою свій локомотив ми називаємо «Наша Ластівка» або «Наша Тачка». Автомобілісти добре зрозуміють, про що ми (сміється). І ми добре дбаємо про свою техніку. У локомотива, як і у людини, є свій характер, який він іноді показує. Але ми завжди знаходимо з ним спільну мову.
А ще нам важливо добре знати географію місцевості, де ми працюємо. От зараз ми, наприклад, залучені до перевезень гірничого департаменту, працюємо в районі нашої шахти. Тут важливо слідкувати і за рухом інших потягів, бо поруч проходять залізничні гілки «Укрзалізниці». Ось, бачите, електричка поїхала, згодом – пасажирський потяг. Також нам треба пильно слідкувати за маршрутом, положенням стрілок, світлофорів. Особливо на це треба звертати увагу в умовах відсутності світла».
Юрій розповідає, що блекаут страшний тільки перший раз, а далі, він хоч і неприємний, але люди вже морально та професійнно до нього готові.
Коли після першого «прильоту» сталося знеструмлення залізниці та цехів нашого підприємства, не працювали світлофори і, навіть, деякі радіостанції. У локомотивних бригадах залишився зв’язок між собою, тож вони мали змогу координувати свої дії. Юрій підкреслює, що перевага тепловозів у тому, що вони автономні, можуть працювати як на електриці, так і на дизелі, поки солярка не закінчиться. «Ми працювали у штатному режимі, тільки з подвійним контролем та увагою. І до цього теж треба бути завжди готовим, як машиністу, так і його помічнику», – підкреслює Юрій Стеценко.
Постійне навчання, як рух поїздів
Ще одна важлива залізнична професія на виробництві – це машиніст-інструктор локомотивних бригад. Цю посаду може обіймати фахівець з досвідом, адже його задача – забезпечувати безпечну роботу локомотивних бригад, постійно навчати нового, дбати, щоб машиністи та їхні помічники завжди дотримувалися численних інструкцій, правил тощо. І це не якійсь там непотрібні бюрократичні папери, це правила, за якими живе залізниця, здійснюються перевезення, дотримується безпека людей та техніки.
«Більшість нашого робочого часу ми знаходимося на лінії, дивимося, як працюють наші фахівці, нагадуємо про стандарти підприємства допомагаємо отримувати нові знання, зокрема й з технічної експлуатації залізничного складу, маневрової роботи, колійного господарства (на нашому підприємстві воно становить понад 800 кілометрів), систем сигналізації та зв’язку, верхньої будови колії, правила обслуговування усіх цехів підприємства, навіть де працює техніка, та існують негабаритні місця тощо, – розповідаємашиніст-інструктор локомотивних бригад Микола Шелест. – Якщо коротко, то моя робота – це постійно дбати про безпеку, про розвиток та професійне вдосконалення фахівців. А для цього і мені самому треба постійно розвиватися, тож, хто вирішить стати машиністом-інструктором, той повинен мати бажання постійно вчитися, без цього у нас ніяк. А ще треба бути готовими до постійного руху – зміни картинки в очах, великої відповідальності за кожного члена локомотивних бригад. Але це цікава і надзвичайно потрібна професія. Запрошуємо вас обрати залізничну професію, яка припала вам до душі, та долучитися до дружнього колективу залізничників нашого підприємства».
Цікаво
Професія машиніста та помічника локомотива беруть початок з середини ХІХ століття, коли виникли перші «пихкаючи» кіптявою паротяги. Тоді для керування ними були залучені троє фахівців: машиніст та два кочегари. З появою локомотивів з паровим двигуном, їх почали обслуговувати машиніст, помічник та знову таки ж, кочегар. З удосконаленням техніки потреба у кочегарі відпала, управління сучасними локомотивами взяли у свої руки машиніст та його помічник.
Івана Низового призвали на військову службу по мобілізації 17 грудня 2022 року. До призову він працював слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Нещодавно прийшла трагічна звістка про те, що солдат Іван Низовий, старший бойовий медик розвідувальної групи загинув у бою за Україну 17 жовтня 2024 року у районі населеного пункту Вовчанські хутори Харківської області.
«Ми познайомилися з Іваном Низовим років десять тому, – згадує заступник начальника РЗФ-1 з механоустаткування Євген Висоцький. – Я тоді працював на РЗФ-2, а Іван Васильович з колегами з управління ремонтів ГД ремонтував наше устаткування. Вони це робили професійно, якісно, швидко. А у 2018 році доля звела мене з досвідченим слюсарем-ремонтником в одному підрозділі – РЗФ-1. Іван ремонтував дуже важливе обладнання: млини, класифікатори, автостели, конвеєри тощо. Він добре застосовував свій багаторічний досвід, виконуючи ремонти на «відмінно». А саме надійна робота устаткування є неодмінною складовою стабільної роботи фабрики. Іван Низовий ніколи не відмовляв у допомозі. Були випадки, коли потрібні для ремонтів матеріали чи запчастини привозили саме у обідню перерву. Іван Васильович без зайвих слів відкладав ложку і разом з товаришем брався за розвантаження. Йому завжди можна було доручити найскладніше завдання з впевненістю, що все буде зроблено якнайкраще. Він був спокійною, врівноваженою людиною, мав товариські стосунки з колегами. У цеху його цінували, поважали. Страшна звістка. Ми втратили висококласного фахівця та надійного товариша».
Перевезення вантажів автомобільним транспортом є найпопулярнішим серед всіх вантажних перевезень у світі. Підраховано, що вже у 2027 році його частка на ринку перевезень може досягти 40 відсотків. А от у вогнетривно-вапняному цеху (ВВЦ) «АрселорМіттал Кривий Ріг» на лідируючій позиції – конвеєрний транспорт. Цех виробляє вапно, без якого неможливе виплавляння сталі на підприємстві. Конвеєри транспортують як готове вапно з обертових печей на склад готової продукції, так і сировину для його виробництва з вагоноперекидача на відкритий склад, а далі до печей. Тож безпечна робота конвеєрів має величезне значення для цеху і його працівників.
Виконувач обов’язків електрика ВВЦ Євген Ольховський повідомив, що у цеху розпочато заміну таких важливих елементів безпекової системи, як кінцеві вимикачі. «Всі наші конвеєри, оснащені кінцевими вимикачами, причому, з обох боків кожен. Вимикач має металеві троси. Потягнувши за трос, працівник може миттєво зупинити конвеєр, якщо виникне необхідність, наприклад, небезпечна ситуація для людини, яка випадково опиниться у робочій зоні. Силами електрослужби цеху вже замінені кінцеві вимикачі на трьох конвеєрах. Нові вимикачі мають ряд переваг, серед яких – надійність і зручність у використанні».
Як кажуть, краще один раз побачити. Збоку конвеєра – симпатична жовта коробочка із світлодіодом та кнопками. Це і є кінцевий вимикач. У обидва боки від нього розходяться троси. Потягнувши за трос у будь-якому місці, саме й можна зупинити конвеєр, уникнувши можливої аварійної ситуації. У чому ж переваги нових вимикачів?
«Зупинити конвеєр можна також натиснувши на аварійну стопову кнопку на корпусі вимикача, – пояснює в.о. електрика. – Коли спрацьовує вимикач, то червоним загоряється світлодіод. Ні кнопки, ні світлодіоду на старих немає. Суттєво спрощений процес запуску конвеєра після зупинки. Він запускається розблокувальною кнопкою також на корпусі. А для того, щоб випадково не натиснути цю кнопку і помилково не запустити конвеєр, коли загроза ще існує, ця кнопка спрацьовує, якщо її відтягують на себе, а не натискають. А ще корпус вимикача зроблений з алюмінієвого сплаву, що запобігає корозії, і має захист IP 67, тобто електроніка захищена від вологи й пилу. Така захищеність запобігає псуванню устаткування та робить пристрої набагато надійнішими. Та й догляд за ними суттєво спрощується».
Марина Маслина та Олена Тарасенко – транспортувальниці ВВЦ. Вони керують роботою конвеєрів, контролюють процеси транспортування вапна. Кожна з них керує кількома конвеєрами, і по одному у кожної вже переобладнано новими вимикачами. «Це дуже зручно, – говорить Марина. – Не часто, але є випадки, коли конвеєр треба зупинити миттєво. Наприклад, коли стрічка перевантажена, випадково потрапляє сторонній предмет. Звичайно, важко уявити, що людина у повному розумі полізе під працюючий конвеєр, але й до цього треба бути готовими». А Олена доповнює колегу: «Якщо раптово зупиняється конвеєр, то з новим вимикачем чітко видно, це спрацював вимикач чи є інша причина. При спрацюванні вимикача вмикається світлова сигналізація – починає світитися червоний світлодіод на його корпусі. А на конвеєрі з вимикачем старого типу, не оснащеним індикатором, інколи треба витратити багато часу для пошуку причини зупинки».
А на завершення нашої бесіди Євген Ольховський повідомив, що роботу із заміни кінцевих вимикачів буде продовжено, бо безпека – понад усе.
«Операцію» з оновлення чергового виробничого приміщення власними силами провели у залізничному цеху № 2.
У ЗЦ № 2 відремонтували електроапаратне відділення депо з ремонту локомотивів серії ТЕМ. Під час ремонту замінили електропроводку та встановили нове енергозберігаюче освітлення. Роботи у відділення проводили згідно з методологією Виробництва світового класу.
Вже із самої назви зрозуміло, що в електроапаратному відділенні здійснюється технічне обслуговування електричних агрегатів тепловозів. Це тягові електродвигуни, генератори та багато іншої електроапаратури. Операціями з ремонту та обслуговування залізничної електротехніки займаються слюсарі-електрики. Тому вони одними з перших відчули покращення, які відбулися в їхньому робочому приміщенні.
БулоСтало
«Ремонт у відділенні виконали наші колеги власними силами, а ми слідкували за роботами, підказували, як краще розмістити обладнання, де складати інструменти та й взагалі, як ефективніше організувати робочий простір, – розповідає начальник дільниці Олександр Сємак. – Згадайте головний принцип доброго господаря, на кшталт, у господарстві нічого зайвого не буває, у роботі все згодиться. Гасло корисне, але є ризик безладу. Щось подібне було і у нас. Поступово ми зносили сюди якісь речі, складали де прийдеться, і в результаті вже не знали, як обійти ті купи. Швидко знайти щось потрібне теж було проблемою. Зараз це ми вже згадуємо з усмішкою, адже після ремонту та оновлення робочого приміщення у нас чистота, порядок і все необхідне на своїх місцях. Вже немає через що перечіпатися. Окрема тема – це світло. Тепер воно у нас яскраве, тож і очам стало добре».
Ремонт відділення локомотивів серії ТЕМ розпочався з генерального прибирання. Усе обладнання, інструменти, меблі були перенесені до іншого приміщення, змонтоване риштування для робіт на висоті, демонтоване старе оздоблення. До речі, усі ремонтні роботи тут виконувалися з чітким дотриманням норм охорони праці: на безпечних майданчиках та із застосуванням лямкових поясів. В результаті наново побілили стіни та стелю приміщення, повністю замінили електричну проводку, а старі лампи розжарювання замінили на сучасні LED-прожектори, які значно яскравіші, і допомагають економити електроенергію. Меблі та стенди для діагностики датчиків відремонтували, пофарбували та, для зручності, встановили їх по периметру приміщення.
БулоСтало
«Споруди локомотивного господарства, пункти технічного обслуговування та інші виробничі приміщення мають постійно бути в справному стані, тому ми особливо дбаємо про вчасні ремонти та облаштування приміщень у цеху, – розповідає начальник залізничного цеху № 2Дмитро Колесник. – Електроапаратне відділення – це вже сьоме виробниче приміщення, яке ми відремонтували власними силами за останні кілька років. Його облаштовували за системою упорядкування 5S (згідно методології WCM з урахуванням консультації інженера служби WCM). Паралельно ми працюємо над іншими проектами з покращення робочого простору та вдосконалення заходів з охорони праці. Наприклад, оновили оглядові канави, організували безпечні ремонти на дахах локомотивів тощо. Здійснювати усі проекти нам допомагають інструменти Виробництва світового класу, а ініціатива, що приємно, походить від працівників нашого цеху. Ремонт у вільний від роботи час здійснювали слюсар-електрик з ремонту електрообладнання Андрій Майборода, машиніст тепловоза Вадим Куропятник та майстер зміни Максим Акімов. Від всього нашого колективу хочеться подякувати їм за це. Ми й далі у цеху працюватимемо над удосконаленням нашого робочого простору, адже планів у нас багато».
Слюсар-ремонтник – це людина, без якої досить швидко все зупинияється і може більше ніколи не закрутитися.
Петро Петрович повертався з риболовлі. Карасі, кілька окунців – непоганий здобуток. А головне – відпочив душею на березі мальовничого ставочка. А коли рибка вже апетитно шкварчала на сковорідці під пильним наглядом дружини, господар вийшов у садочок, обдивився невеличку пасіку. «Гудуть бджілки, будемо з медом». У цім дворі, у батьківській хаті, у тихому українському селі він виріс. Але своє доросле життя пов’язав з містом, з великим промисловим підприємством. Сьогодні останній день відпустки, а завтра – на фабрику.
Петро Бешевець – один з найдосвідченіших, найкращий слюсар-ремонтник рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Так про нього сказав начальник РЗФ-2 Сергій Гіль. Не випадково ж саме його нагородили найвищою нагородою підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він ремонтує і обслуговує устаткування, без якого неможливе збагачення руди та отримання залізорудного концентрату. А батьківська хата у селі – це для нього місце сили, де Петро Петрович відпочиває душею й набирається енергії. А почалося все зі своєрідного батькового благословення.
«Майже всі хлопчаки у селі мріяли стати водіями вантажівок. І я не виключення. Але коли добігав до завершення останній мій шкільний рік, батько обійняв мене і сказав: «Нема чого тобі тут ловити, синку. Тут же не бачиш ні білого світу, ні дня, ні ночі. Тож збирайся і їдь до міста». І поїхав я вчитися на електрогазозварника, – згадує Петро Бешевець. – Потім три місяці пропрацював у ремонтно-механічному цеху № 1 тоді ще «Криворіжсталі», відслужив у війську, попрацював у домобудівельному комбінаті, а у 1997 році влаштувався слюсарем-ремонтником на НКГЗК (нині гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – примітка автора)».
З тої пори Петро Бешевець ремонтує устаткування РЗФ-2. Перелік цього устаткування чималенький. В ньому чотири автостели, які розвозять залізну руду по секціях, 40 конвеєрів, що транспортують цю руду до млинів, гідроциклони, які беруть участь у процесі збагаченні, а інколи доводиться ремонтувати й самі млини. Також Петро Петрович налаштовує це устаткування. Дякуючи майже 30-річному досвіду, він знає, що якщо своєчасно та правильно виконувати обслуговування та ППРи (планово-попереджувальні ремонти), то техніка ламається значно рідше.
«Любов до техніки у мене з дитинства. Спочатку був велосипед, потім мопед, потім мотоцикл. Так йшло моє кар’єрне зростання, – усміхається наш герой. – Це все я намагався ремонтувати власноруч. Дійсно, ми намагаємося добре проводити профілактику устаткування РЗФ, щоб не доводити до аварійних ремонтів, але інколи воно все одно ламається. Багаторічний досвід дозволяє швидко визначатися з більшістю поломок. Наприклад, якщо почало гупати, значить, не надходить мастило. Але трапляються несправності такі, що поки не розбереш вузол, нізащо не здогадаєшся, що трапилося. Як у нас жартують: «Розтин покаже». Буває, що одне відремонтували – не воно, інше – не працює, третє… І тут наче приходить прозріння: «Так он воно що!» Полагодили, і закрутилося. У такі хвилини відчуваєш неймовірне задоволення і з полегшенням видихаєш: «Слава Богу!»
Професію слюсаря-ремонтника Петро Бешевець опановував безпосередньо на підприємстві. Спочатку пройшов курс навчання при НКГЗК, а далі вчився вже на робочому місці. Збагачувальне устаткування – це не велосипед і не мопед, а набагато складніше. З вдячністю згадує Петро Петрович свого наставника, механіка дільниці Анатолія Новосьолова.
«То знаний майстер. Він будував комбінат, запускав РЗФ-2. Здавалося, що він знає все, – каже Петро Бешевець. – Тож я часу не втрачав і ґав не ловив, а запитував, запам’ятовував, заглиблювався у деталі, у кожну дрібницю. До речі, молодим хлопцям, які хочуть стати класними фахівцями, я раджу те ж – не сидіти у смартфонах, а заглиблюватися у дрібниці, бо у виробництві дрібниць не буває. Ви вважаєте, що коли я сюди прийшов, то був у захваті від роботи? Не дуже. Але спочатку вчишся, потім у тебе починає виходити. І от нарешті твоя робота, твій цех стають для тебе рідними».
