Категорії
Новини

КХВ: лабораторне життя за кадром

Нові задачі, виклики, досвід – наша розповідь про роботу та колектив центральної лабораторії технічного відділу коксохімічного виробництва у часи повномасштабного вторгнення.

Війна кардинально змінила усіх нас, але не змінила нашого ставлення до своїх справ – зробила нас відповідальнішими. Попри відключення світла, загроз ракетних обстрілів, «шахедів» над головами ми продовжуємо виробляти чавун, сталь, коксохімічну продукцію і, головне, робити це якісно, за світовими стандартами.

Саме на якості ми і зробимо акцент, адже героєм нашої публікації цього разу стала Центральна лабораторія технічного відділу коксохімічного виробництва (ТВ КХВ). Її фахівці допомагають забезпечувати якість  на всіх ланках виробничого ланцюга – від приймання сировини, дотримання цехами КХВ режимів ведення технологічних процесів, і до випуску готової продукції.

«Насправді за цими короткими фразами стоїть велика робота: кропітка, уважна, професійна, зосереджена. Тут здійснюють лабораторні дослідження 26 фахівців. До речі, до війни наш колектив був більшим. Враховуючи те, що сортамент продукції КХВ чималий, лабораторія проводить цілий комплекс випробувань. Тільки минулого року ми виконали їх майже 130 тисяч. Під нашим пильним контролем як вугільна шихта, так і готовий кокс, вміст у них вологи, сірки, зольності, «гарячої» міцності вугілля, коксу та інших якостей. Також ми контролюємо ступень очищення коксового газу від аміаку, бензольних вуглеводів, сірководню та якість отриманої продукції його очищення – сирого бензолу, амонію сульфату, смоли кам’яновугільної тощо. Це і екологічна складова – вловлювання шкідливих викидів, і корисні продукти для споживачів. Тож, як бачимо, наша лабораторія залучена у виробництві на всіх його етапах. Від початку повномасштабної війни ми не припиняли свою діяльність. Тут у нас своя «передова», але наша робота переважно залишається за кадром», – знайомить з діяльністю свого підрозділу Олена Солонько, начальниця центральної лабораторії ТВ КХВ.

Лаборант хімічного аналізу Надія Солонець заносить до лабораторії мішок з вугільним концентратом. Цей чорний, що виблискує, гранулами порошок треба просіяти та підготувати до подальших випробувань.

У іншому кабінеті лабораторії її колега Ірина Хорольська за допомогою мікроскопу та спеціального обладнання визначає петрографічні характеристики вугільних концентратів. Цей метод дозволяє з ювелірною точністю визначати природу вугілля для виробництва коксу.  

«Така робота для нас є щоденною, – продовжує Олена Солонько. – Від початку повномасштабної війни у нас змінилися сировинна база коксування. Зараз ми отримуємо її з Америки та європейських країн. Перед нами постала задача добре познайомитися з сировиною, більше дізнатися про її складову, щоб визначитися, чи підходить вона для нашого виробництва коксу. Тому окрім стандартних випробувань ми досліджували і природу нового для нас вугілля, адже воно було іншим, не таким, до якого ми звикли. Ми проводили петрографічні випробування, визначали пластичні властивості сировини, дізнавалися про  «характер» вугілля та його «поведінку» у складі вугільної шихти. У цих дослідженнях нам допомагав Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут(УХІН), що у Харкові. Результат цієї роботи позитивний – сировина відповідає нашим критеріям, ми можемо використовувати її у нашому виробництві».

«Ще один виклик, який нам довелося долати у воєнні роки – це підтримання роботи устаткування лабораторії через блекаути та часте вимикання електроенергії. Ми працюємо з сучасними приборами, які дозволяють в рази пришвидшувати проведення досліджень та отримувати максимально об’єктивні результати. У нас в роботі пластометричний апарат  для контролю якості вугільної шихти, хроматограф для випробувань сирого бензолу, кам’яновугільної смоли, масла, установка Карботест для проведення лабораторного дослідницького коксування, петрографічний комплекс, про який вже згадувалося та інше цікаве та дороге обладнання. Все це дозволяє нам працювати якісно та швидко. Ми дуже стараємося зберегти працездатність обладнання, адже воно збиралося протягом багатьох років і є надзвичайно затребуваним», – зазначила Тетяна Кліменко, заступниця начальниці центральної лабораторії ТВ КХВ.

Та будь-яке обладнання не може працювати без кваліфікованого колективу. Тому ще одним воєнним випробуванням центральної лабораторії стало збереження працівників, а точніше – працівниць, адже жінки у колективі переважають. Вони, як і завжди, дбають про якість сировини, яка застосовуватиметься у виробництві, продукції, яка відвантажиться замовнику, турбуються про якість технологічних проб води, масла, газів, без яких неможливе протікання технологічних процесів.

З початку повномасштабної війни у більшості жінок чоловіки стали на захист країни. У лабораторії усі підтримують одна одну, дбають і про виробництво, і про допомогу захисникам.

«Тут всі, наче єдина родина, я одразу це відчула, коли влаштувалася сюди на роботу, – розповідає лаборант хімічного аналізу Надія Морозевич. – До Кривого Рогу я приїхала з міста Часів Яр, що на Донеччині. Спочатку ми з родиною ще трималися, допомагали військовим та цивільним, волонтерили, надавали людям першу медичну допомогу. Але потім обстріли почастішали, збільшилися руйнування, словом, до міста прийшли усі нещастя, які нам зазвичай несе «руський мир». Ми з родиною були вимушені залишити рідне місто. Нашою другою домівкою став Кривий Ріг. Раніше я працювала лаборантом хіміко-бактеріологічного аналізу на підприємстві «Вода Донбасу», контролювала якість води. У центральній лабораторії КХВ я перевіряю якість коксового газу. Звичайно, ця робота була новою для мене. Та дівчата мене всьому навчили, я відчула дуже сильну підтримку від усіх моїх колег».

Колектив лабораторії пишається, що ще у 2005 році лабораторія КХВ стала першою і єдиною лабораторією у коксохімічній галузі, яка була акредитована за стандартом «Загальні вимоги до компетентності випробувальних і калібрувальних лабораторій». Для підтримки такої високої планки тут щорічно проходять інспекційні аудити, спеціальні навчання для колективу.

У період воєнного стану лабораторія пройшла повторну акредитацію за стандартом ДСТУ EN ІSO/ IЕС 17025 у його новій версії. Тож, попри війну і все, що з нею пов’язано, центральна лабораторія КХВ продовжує цілодобово працювати для замовників якісно та ефективно. А ще у лабораторії сподіваються на скоріше завершення війни, спокій у роботі і турботи, які б були пов’язані тільки з розширенням виробництва.

Категорії
Офіційно

Владислав Кузнєцов призначений директором ТОВ «Ливарно-механічний завод» з 4 лютого 2025 року

На цій посаді Владислав Кузнєцов відповідатиме за стратегічний розвиток ТОВ «ЛМЗ», забезпечення ефективного та якісного надання комплексу послуг з проєктування, ремонту та відновлення деталей, вузлів та агрегатів, виготовлення запасних частин та змінного обладнання для підрозділів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», підприємств групи  «АрселорМіттал»  та зовнішніх замовників.

   Владислав Кузнєцов почав свою роботу на підприємстві «АрселорМіттал Кривий Ріг» («Криворіжсталь») у 1993 році слюсарем-ремонтником сортопрокатного цеху № 1.

  З 2001 року він займав керівні посади. З серпня 2024 року за сумісництвом працював першим заступником  директора ТОВ «Ливарно-механічний завод». Під його керівництвом вперше була виконана заміна футеровки шахти доменної печі № 6 власним персоналом ПП «Стіл Сервіс», раніше ці роботи виконували тільки спеціалізовані підрядні організації. 

Владислав Кузнєцов  здобув повну вищу освіту в Національній металургійній академії  України за спеціальністю «Металургійне обладнання» та здобув кваліфікацію «спеціаліст інженерної механіки».

Категорії
Новини

А!фішка на 15 та 16 лютого

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

15 лютого о 16:00 на розсуд глядачів представлена вистава «Вісім люблячих жінок». Це іронічний детектив на дві дії. У заміській садибі вісім жінок готуються зустрічати Різдво, та свято затьмарене вбивством господаря будинку: його тіло знайдено в кабінеті з ножем у спині. Під підозрою опиняється кожна з присутніх: його дружина з дочками, теща, своячениця, рідна сестра жертви, економка і покоївка. Поступово з’ясовується, що будь-яка з цих жінок мала свої мотиви, щоб скоїти вбивство. Та де ж саме правда?

16 лютого об 11:00 запрошуємо переглянути виставу-казку «Каліф-лелека».

16 лютого о 18:00 запрошуємо переглянути танцювальну виставу Арт-театру «ЛюТа» під назвою «Грішна». Це стильна, сучасна й відверта історія, що ставить перед вибором між коханням і совістю, щастям і осудом. Вистава «Грішна» розкриває вічні теми помилок і каяття, ставлячи важливе питання: «Чи краще двоє щасливих, ніж троє нещасних?» На вас чекає захопливе поєднання традицій та сучасності, де кожен рух несе неймовірну силу почуттів. Вистава за участі зірок шоу «Україна неймовірних людей», які передають ці глибокі емоції через приголомшливу хореографію, яка зачаровує з перших секунд. Це не просто танець – це історія життя, яка відкривається перед вами на сцені і яку варто побачити на власні очі.

Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв

15 лютий об 12:00 на глядача чекає вистава «Усі миші люблять сир». Це прекрасна і зворушлива історія дружби та кохання, які долають будь-які перешкоди! Казка не лише для дітей. Її можна переглядати сім’єю, адже через казковий сюжет театр розмовляє з дітьми про дуже серйозні речі – як у цьому житті зберегти своє «Я», не зрадити собі навіть заради високої мети, не розгубити найкраще в собі – дар любити, дружити, вірити в чудо, вміти бачити й чути того, хто поруч. Ця історія про любов і дружбу вже облетіла весь світ.

15 лютого о 17:00 пропонуємо переглянути пластичну драму ««Співи сонця і тіні» за мотивами творів Моріса Метерлінка у картинах «Сумний вальс» та «Сліпі». Режисер-постановник Олександр Бєльський обʼєднав у сценічному творі дві сюжетні лінії. Одна – за мотивами метерлінківських «Сліпих», в ній є відповіді на питання «Де ми живемо? У що віримо? Чи маємо надію? Які наші цінності?» та відбувається пошук сили, що поведе за собою тих, хто прагне рухатися попри негаразди. Інша – асоціативні картини, створені під впливом сібеліусівської музики, основна ідея – непереможне життєлюбство, перед яким відступають хвороби та смерть, яке лишається після відходу людини, перетворюючись на світло. Показ проходить у рамках ХІІІ Міжнародного відкритого фестивалю професійних театральних колективів «Homo Ludens» («Людина, що грає»).

Криворізький міський театр ляльок

15 лютий об 11:00 на маленького глядача чекає вистава «Принцеса та свинопас». Це музична вистава за мотивами казок Г.К.Андерсена. Казка про любов від Олє Лукоє. Про вередливу Принцесу, що полюбляла коштовні подарунки, та закоханого в неї Принца-Свинопаса. Дівчина не оцінила його подарунки – він вирішив її провчити. До чого це призвело та чим закінчилася ця цікава та повчальна історія, розкажуть її герої.

16 лютого об 11:00 пропонуємо виставу «Коза-Дереза». Вистава-жарт. Українська народна казка про розбійницю козу.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

15 лютого о 10:00 запрошуємо на романтичну автобусну екскурсію «Шлях до серця через мистецтво». Ви побачите криворізькі скульптури, мурали, мозаїки та почуєте історії про кохання, які надихають. Місцем збору: біля пам’ятника Козаку Рогу. Гіди: В. Козаков, О. Лєдовьска, В.Серьогіна. Реєстрація обов’язкова: 0961197549. 0982556455.

16 лютого о 10:00 запрошуємо на благодійну екскурсію «Парки у місті». Ви дізнаєтеся про історію створення саду в парку ім. Мершавцева, історію Гданцівського парку – від болгарських городів до сьогодення. А ще почуєте про таємниці парку Театрального. Місце збору: пам’ятник Св. Миколаю. Реєстрація обов’язкова: 0961197549. 0982556455.

16 лютого о 13:45 запрошуємо на цікавий майстер-клас. Ви коли-небудь чули про String Art? Це унікальна техніка створення картин за допомогою ниток та цвяхів. За допомогою неї ви можете створювати справжні шедеври, які стануть чудовою прикрасою вашого дому або оригінальним подарунком для близьких. На майстер-класі ви навчитесь: основам техніки String Art, створювати ескізи та переносити їх на основу, правильно забивати цвяхи та натягувати нитки,  різних прийомів та технікам для створення об’ємних та цікавих картин. Місце збору: біля входу до ТРЦ Ліберті (пр. Поштовий). Реєстрація обов’язкова: 0961197549. 0982556455.

Тренінги, майстер-класи

16 лютого о 12:00 відбудеться тренінг-практикум «Бізнес в Instagram у 2025 році». Ви зможете отримати нові алгоритми просування вашого бізнесу, дізнаєтесь про мультиканальність, маркетингові сенси вашого бізнесу та як їх використовувати у 2025 році на прикладах. Детальніше та для запису звертайтеся за номером тел.: 0986228299.

Категорії
Новини

Під час виконання бойового задання загинув Євген Федоров

Євген з родини заводчан. На підприємстві працювала його мати, й досі працює брат. Євген працевлаштувався у цех виробництва виливниць Ливарно-механічного заводу одразу по закінченню технікуму. Його професійне зростання відбувалося на очах його колег.

«Євгена любили і поважали в цеху, – говорить електромеханік чавуноливарного цеху Володимир Клеін. – Дуже скромна це була людина, але завжди він міг пожартувати, завжди у гарному настрої. Він не боявся ніякої роботи. Євген працював електромонтером, відповідав за безперебійну роботу обладнання цеху. Доручиш йому виконання найскладнішого завдання і можеш не хвилюватися – все зробить на 100 %. Євгена призвали за мобілізацією ще у березні 2022 року. Він відганяв ворога і від нашого міста, коли ворог підійшов надто близько до Кривого Рогу. Ми завжди підтримували з ним зв’язок. Євген цікавився чим живе підприємство, як справи у цеху. Ми очікували, що по закінченню війни він повернеться і буде опорою цеху. Не сталося, війна забрала життя героя. Ми пам’ятатимемо про нього завжди».

Солдат Євген Федоров, стрілець 1 відділення 3 стрілецького взводу  загинув 9 лютого 2025 року під час виконання бойових завдань в районі н.п. Миколаївка Херсонської області.

Щиро співчуваємо родині загиблого захисника.

Герої не вмирають!  

Категорії
Наші люди

«Люблю, чекаю, бережи себе!»

Олена та Віктор працювали разом в ремонтно-механічному цеху № 1 кілька років. Кожен мав свою життєву історію. Але одного дня дві їхні долі сплелися в одну. Їх поєднало кохання, яке народилося в цеху. Сьогодні Олена Шапоренко продовжує працювати машиністкою на молотах, пресах та маніпуляторах і чекає на повернення свого героя, а Віктор, який раніше працював формувальником у ФСЛЦ, зараз зі зброєю в руках боронить своє щастя, свою родину та країну.

З початком повномасштабного вторгнення Віктор Шапоренко за власним бажанням намагався долучитися до захисників, але спочатку йому відмовили. Втім вже наприкінці березня його мобілізували. Тоді він сказав Олені: «Я йду тебе захищати».

«Я за ним, як за кам’яною стіною, – говорить Олена. – В мене був перший шлюб, але там не склалося, бо не було найголовнішого в родині – довіри. А от з Віктором все по-іншому. Я відчуваю, що кохана, що мені довіряють, що ми одне ціле. Тому мені в радість постійно бути поряд з коханим. Ми й працювали разом, й відпочивали, кожну хвилину намагалися бути поряд. Пам’ятаю, як вперше відчула, що народжується нове почуття. Віктор після зміни простягнув шоколадку, потім почав запрошувати на каву». Навіть зараз на передовій Віктор турбується про кохану. В нього є справжній дар, як говорить Олена, він вміє дарувати кохання. Захисник ніколи не забуває навіть у коротких повідомленнях нагадати Олені, що він її любить. А чого тільки варті його сюрпризи та подарунки, які він примудряється робити навіть коли не поряд. Романтик, він не шукає приводу, щоб зробити приємно коханій жінці.

«Пам’ятаю, як ми ще не одружені були і приїхали на Соцмісто у справах, – згадує Олена. – Стою я біля машини, а до мене підходить дівчина, дарує квітку і говорить компліменти, потім за пару хвилин з квіткою підійшов якийсь чоловік, потім ще вже з коробкою цукерок. Я у захваті, і ось бачу йде мій Віктор з величезним букетом троянд. Взагалі-то, для мого чоловіка не потрібен привід, щоб подарувати мені квіти, або ще якийсь сюрприз зробити. А ось сам він не любить подарунки. Тому мені завжди непросто його побалувати, але я й з цим вправляюся».

У Віктора день народження наприкінці січня. Олена вирішила зробити йому подарунок. Поїхала до Сум, де на той час перебував Віктор, і замовила йому солодкий подарунок у кафе, в яке буквально затягнула чоловіка, і вже там він приймав привітання.

«Я завжди дуже хвилююся за Віктора, він вже був неодноразово поранений, був на Херсонському, Донецькому, Курському напрямках. Було й таке, що він випав зі зв’язку на два тижні, я місце собі не знаходила, – говорить Олена. – З’ясувалося, що він тоді був на завданні й отримав поранення. Зателефонував вже з госпіталю, й то не признавався мені. Він у цьому весь – ніколи не жаліється, не скаржиться, а от про мене завжди дбає. Я вірю, що моє кохання є його надійним оберегом».

Треба бути дуже сильним і мужнім чоловіком, щоб під кулями, під вибухами думати не лише про себе, свою безпеку, а й турбуватися про комфорт та безпеку інших. У Віктора родина завжди на першому місці. Він не втомлюється радувати свою кохану. Тому може з’явитися у відпустку, не попередивши, і приїхати до дружини з багажником повним хризантем.

У Віктора була мрія, яку він здійснив до війни – купив мотоцикл. Але «мрія» постраждала від обстрілів на передовій. І зараз Олена збирає кошти, щоб купити йому новий. У цій родині, здається, немає Я і Я, а є Ми. За цими двома літерами потужна сила кохання, коли знайдено свою людину, коли дихаєш в унісон, коли ментально-фізично відчуваєш, що зараз з твоєю людиною там, на відстані у сотні кілометрів.

«Так хотілося б відсвяткувати День Святого Валентина разом, – говорить Олена. – Але я вірю, мій коханий, ми це неодмінно зробимо і будемо щасливі, як ніхто. А поки хочу тобі сказати, що люблю, чекаю, бережи себе!»

Фото з архіву родини Шапоренків
Категорії
Наші люди

Троянди, які не в’януть

У десятикласниці Іри сьогодні день народження. Скромне свято у родинному колі. Раптом у двері подзвонили. Когось ще чекали? Та наче нікого. Іменинниця побігла відчиняти двері. На порозі стояв він. Сором’язливо усміхнувся, промовив кілька вітальних слів, простягнув букет троянд і пішов. Іра з щасливим обличчям і квітами у руках зайшла до кімнати. «Хто?» – питали зацікавлені погляди рідних. «Це був він!», – видихнула дівчина. Всі коректно промовчали. Прийде час з’ясується.

Вони обоє із Зарічного. На одній з молодіжних, як зараз кажуть, тусовок їх познайомила подруга Іри, а водночас Вітіна однокласниця Оксана. «Певно це таки було кохання з першого погляду, – згадує маркшейдерка рудоуправління ГД Ірина Попова. – Наче звичайний хлопець, але щось у середині тьохнуло! Дуже він мені сподобався». З Вітею сталося приблизно те ж саме. «Яка симпатична дівчина! Чому я раніше її не бачив? – згадує машиніст бурового верстата РУ ГД Віктор Попов своє перше враження. – Чорнява, кароока, а усмішка сяє! А коли почалася розмова, то щось мені підказало, що це рідна мені людина, хоча й бачу її вперше».

З тої зустрічі минуло вже чотири десятиліття. А для наших закоханих вони промайнули наче мить. Але багато що сталося за ці роки. Після кількох зустрічей у компанії друзів Віктор вирішив, що час виходити на новий рівень. Він запропонував Ірі дружбу і запросив її у кіно до кінотеатру «Жовтень». «Не пам’ятаю вже, що був за фільм і навіть про що, але це й не важливо. Головне – нам разом було добре. Побачення продовжилися. А коли настав час обирати куди вступати після десятого, ми з подругою вирішили, що підемо у гірничий, на маркшейдерів. Чому саме на них? Не знаю. Вітя тоді був на морі з батьками, а як приїхав, то рішуче мовив: «Я з вами!»

Шкільна закоханість органічно перетворилася на студентське кохання. Зустрічі, сесії, дискотеки з «мєдляками» на 44-му. Через рік Віктор пішов служити, тож коли повернувся, Іра вже була на два курси вище, а кохання на два роки міцнішим. Мріяли про спільне життя. І одного разу Віктор попросив руку й серце. Ірина чекала цього кроку й з відповіддю не забарилася. Щаслива пара подала заяву. Весілля святкували у великому наметі, напнутому в дворі у Вікторових батьків. Було все: короваї з рушниками, дивні, холодець, викрадений черевичок та веселі переодягання з катанням батьків на возику другого дня. Почалося подружнє життя.

«Я народила донечку Марійку, – продовжила Ірина. – Три роки була у декреті. Вітя продовжив навчання. Величезна дяка нашим батькам, які підтримали студентську родину у фінансово непростий час. Вивчившись, коханий пішов працювати до гірничотранспортного цеху слюсарем з ремонту автомобілів. А через пів року перевівся за спеціальністю – маркшейдером. Маркшейдери багато часу працюють безпосередньо у кар’єрі: позначають місця для буріння свердловин, заміряють об’єми гірничої маси тощо. Машиністи бурових верстатів бурять. У свердловини підривники закладають вибухівку, а вже після вибухів екскаватори вантажать руду у самоскиди. Тож маркшейдери відіграють важливу роль у ланцюгу процесів добування залізної руди».

Пізніше Віктор Попов перевівся майстром на бурову дільницю третього кар’єру, а на його місце прийшла молода перспективна маркшейдерка Ірина Попова. 12 років Віктор працював начальником дільниці, а як заробив пенсію, перевівся машиністом бурового верстата. Вже багато років у Віктора й Ірини спільна справа: вони разом з іншими працівниками рудоуправління працюють над видобутком залізної руди, хоча і в різних кар’єрах: Ірина в другому, Віктор у третьому. «І це, як на мене, не мінус, а скоріше плюс, – усміхається Ірина. – Кохання коханням, а робота роботою. За те ми з більшою палкістю проводимо час разом. І з кожним роком наше кохання стає ще міцнішим, як вино. Нам завжди цікаво разом. Відпочиваємо на базі відпочинку, їздимо у Карпати, допомагаємо на дачі Вітіному татові. Вітя завжди допомагає мені вдома. А яку ж яєшню він для нас готує! І хай це лише яєшня, але для мене це, певно, найсмачніша страва у світі, бо приготована з любов’ю».

А вісім років тому у житті Ірини з’явився ще один мужчина. Точніше, у їхньому спільному житті. Це улюблений онук Нікіта. Його беруть з собою на турбазу, на дачу. А дідусь, коли не на зміні, ще й разом з Нікітою навчається в онлайні. Бо донька з зятем на роботі, і лячно залишати малого самого під час тривог. Безумовно, онучок вносить додаткове різноманіття у подружнє життя Попових. А що ж романтика? А вона нікуди не поділася. Віктор і зараз дарує Ірі її улюблені троянди. А щоб це було сюрпризом, у коханого є свій секрет. «Головне, придбати квіти напередодні, непомітно занести до квартири і сховати так, щоб кохана не знайшла випадково. І от з першими сонячними промінчиками сюрприз готовий». Відверто кажучи, Віктор розповів мені, куди саме він ховає троянди. Ніколи б не здогадався. Але з-за чоловічої солідарності я не буду «палити хату» і виказувати таємницю. Хай романтика не згасає, а кохання буде вічним!