Позначка: ЛМЗ

Категорії
Новини

Відновлення барабана до нового стану

Коли в.о. головного конструктора Ливарно-механічного заводу Олексій Усач розповідав про ремонт барабана магнітного сепаратора для гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг», згадалась реклама зубної пасти, коли юнак з майбутнього вказує на молоду всміхнену красуню, і каже, що це його бабця, а зуби – це все, що у неї залишилося свого. Так і з барабаном. Він отримав більш ніж 90 відсотків нових складників. Тобто, фактично на виході маємо новий виріб.

Барабан виготовили для рудозбагачувальної фабрики № 1. Я застав його встановленим на випробувальному стенді. Випробування він пройшов добре. З виду – звичайний циліндр, який крутиться навколо своєї осі. Але фахівці ЛМЗ пояснили, що виріб дуже складний для виготовлення, а головна складність – у начинці.

«Завдяки барабанам сепараторів збагачують залізну руду. Завдання барабана – вибирати металеві частинки з пульпи, тобто, суміші води та подрібненої до дуже дрібної фракції залізної руди, – пояснює Олександр Усач. – Для цього всередині барабана встановлені магніти. Він обертається у ванні з пульпою, частинки притягаються та прилипають до магнітного боку барабана, і знімаються спеціальним гребнем. Ми вперше виконали такий ремонт, фактично, виготовивши новий барабан. І це було непросто. Зі старих компонентів лишилося лише ярмо – металоконструкція, що утримує магніти. Йому зробили ревізію».

Спочатку конструкторське бюро ЛМЗ розробило детальні креслення складників барабана  та виробу в цілому. Над цим разом з Усачем працювали Станіслав Гарш, Євген Калабін, Володимир Тищенко та інші. Потім разом зі службою головного технолога Євгена Коновалова та відділом головного технолога була розроблена технологія. А далі за роботу взялися цехи ЛМЗ. Обичайку з листового металу виготовили фахівці цеху металоконструкцій. Вони розкроїли метал, вигнули його на вальцях та зварили.

«Ми отримали заготовку для корпусу і задали їй правильної циліндричної форми, бо з тонкого металу виготовити правильний циліндр на вальцях неможливо, – розповідає в.о. начальника РМЦ-1 Ігор Кормаков. – Для цього на розточний верстат було зроблене пристосування з роликами, за допомогою якого поверхню обичайки розкатали зсередини, отримавши правильний циліндр. Ці роботи виконали верстатники широко профілю Володимир Ковбаскін та В’ячеслав Кільдюшов – наш великий оптиміст, який надихає колег завжди, навіть коли не все виходить. Цапфи, тобто опори, за допомогою яких кріпиться барабан, виготовили із заготовок, викуваних на ковальській дільниці нашого цеху. Бокові кришки та шестерні також зробили наші фахівці. А коли все було готове, до справи взялися слюсарі-ремонтники Віктор Главний, Єгор Малюгін, Ігор Сердюк, Ігор Комаха, зварники Валентин Карманов, Олександр Гриша та інші».

Складання елементів у єдиний вузол – це чи не найскладніше у цьому проекті. Все поєднати, витримати відстані, кути, зазори, відцентрувати та багато інших складнощів. Наприклад, бокові кришки мають закривати барабан герметично, а відстань між магнітами та обичайкою не повинні перевищувати 3 мм. Під час випробування виявилося, що один з магнітів треться об корпус. Довелося розбирати і збирати наново, бо головне – якість. І взагалі, встановлення магнітів – це окрема історія.

«Ми вперше мали справу з магнітами, – продовжив Ігор Кормаков. – Спочатку старі магніти перевірили на силу магнітного поля, для цього придбали прилад під назвою магнітометр. Вибракувані магніти замінили. Визначили полюси кожного магніту, бо встановлювати їх потрібно у певній послідовності «плюсів» та «мінусів». Наші фахівці добряче потрудилися, щоб їх встановити, бо при цьому їм довелося долати силу відштовхування магнітного поля. А коли починала діяти магнітна сила притягання, то навпаки, магніти, які стрімголов мчали на зустріч з іншими магнітами, необхідно було притримувати, щоб правильно стали. Це лише розповідати швидко, а процес був довгим та клопітким, але впоралися!»

Наразі барабан успішно пройшов випробування і чекає відправлення замовникам – рудозбагачувальній фабриці № 1. У керівника фабрики Олександра Дениска на такі ремонти великі сподівання. «Взагалі, барабани нам ремонтує підрядник. Сподіваємося, що барабан працюватиме добре, і що це лише перший такий ремонт. Це допоможе нам скоротити витрати на ремонти устаткування», – підсумував Олександр Дениско.  

Категорії
Наші люди

Геннадій і моделі

У фасонно-сталеливарному цеху «Ливарно-механічного заводу» виливають вироби зі сталі, різноманітні за розмірами (від сантиметрів до кількох метрів) та формою. А для того, щоб відлити виріб, необхідна форма, тобто порожнина за формою виробу. Щоб отримати форму необхідна модель, яку виготовляє модельник. Це надзвичайно потрібна, творча професія, яка, на жаль, поступово стає рідкісною.

На складі ФСЛЦ зібрані тисячі дерев’яних моделей. Різноманіття форм та розмірів вражає. За допомогою кожної з них свого часу зі спеціальних трамбувальних сумішей були виготовлені форми-порожнини, у які заливалася сталь і виходили сталеві вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. Близько тисячі з цих моделей зробив досвідчений модельник дерев’яних моделей Геннадій Барвинський.

«До деревини мене тягло з дитинства. Спочатку це були іграшки – пістолети, ножі та інша зброя, яку ми вистругували з друзями-хлопчаками. По сусідству жив дідусь, який допомагав нам виготовляти справжні зброярські шедеври, які ще й сірниками стріляли, – згадує Геннадій. – У старших класах на уроках праці я опанував професію столяра-верстатника. Вчитель підказав, що на заводі є цех, де роблять дерев’яні моделі. Я поїхав туди, і мені сподобалося. Пройшов курси модельників, а потім, відслуживши у війську, прийшов працювати до ФСЛЦ. То було у далекому 1992 році».

Не з кожного вийде модельник. Для цієї професії необхідна неабияка просторова уява. Геннадій говорить, що коли він вивчає креслення, то спершу виріб з’являється в його голові з усіма деталями. Там же, у голові, майстер може його покрутити та розглянути з усіх боків, а також знизу і згори. Отака от програма з перегляду 3D-зображень інстальована у його мозковому комп’ютері.

«Потім я креслю повнорозмірне зображення моделі на фанері. Якщо виріб простий, без порожнин та отворів, то можна вже братися за виготовлення моделі. А от коли виріб непростий, розміри значні, а ще є отвори та порожнини, то тут треба помізкувати, заморочитися, – каже наш модельник. – Треба віртуально розділити виріб на елементи, що будуть виготовлені окремо, а потім зібрані, як конструктор. А для того, щоб виріб відлився з отворами та порожнинами, ми виготовляємо стрижневі ящики. І якщо просту модель робимо протягом зміни, то на складні йде місяць або й півтора».

З вдячністю згадує Геннадій своїх наставників Миколу Бабенка та Володимира Каплія. Вони швидко навчили його основ професії. А далі хлопець вдосконалювався сам.

«Досвідчених колег ми називали дідами, – усміхається Барвинський, – піддивлялися за ними, випитували таємниці, самотужки виготовляли деякі інструменти. Наприклад, клюкарзи. Це такий різновид стамески. Вона вигнута, і дозволяє робити те, чого рівною не вийде. А взагалі-то для обробки дерева маємо чималий арсенал верстатів та інструментів. Це фугувальний, рейсмусний, токарний, стрічкопильний, шліфувальний, фрезерний та інші верстати, рубанки, фуганки, стамески та ще багато іншого. Це дозволяє виготовляти найрізноманітніші моделі. Я й сам багато разів був наставником, але за останні роки дуже мало приходить людей. А даремно, професія цікава, творча. Тож приходьте, хто хоче цікаву креативну роботу. Нудно не буде. Навчимо кожного, було б бажання»

На початку 2000-х Геннадій перейшов до фасонно-чавуноливарного цеху. Він відзначив, що принципових відмінностей між роботою модельників ФСЛЦ та ФЧЛЦ не помітив. Єдине – чавун і сталь дають різну усадку, і це обов’язково враховують модельники, використовуючи спеціальні лінійки. А ще у ФЧЛЦ Геннадій Барвинський зустрів своє справжнє кохання. На все життя. Ніна працювала у цеху комплектувальницею моделей.

«Це не було кохання з першого погляду, – зізнається Ніна Барвинська. – Спочатку були суто виробничі відносини. Але поступово народжувалися почуття. І цехова традиція відзначати свята з колегами цьому посприяла. Я відчула потяг, і з Геною сталося щось подібне… А потім ми одружилися. Гена знов повернувся до ФСЛЦ, і я слідом за ним».

«Ми разом з коханою фактично 24 години на добу кожного дня, – підхоплює Геннадій. – Дехто не розуміє цього. Як можна працювати разом? Про що тоді вдома можна розмовляти? А нам є про що. На відпочинок також разом. Намет, риболовля, хоча тут наші задачі різняться: я ловлю рибу, а Ніна її смажить, готує смачнючу юшку. Ми все завжди робимо разом. Впевнений, що це і є справжнє кохання».

Геннадій любить свою роботу, і ця любов не має терміну придатності. З Ніною вони й вдома часто обговорюють виробництво, цехові справи тощо. Він не може без деревини. Чудові вікна у власному будинку виготовив власноруч. А ще двері, полиці, меблі, арки, альтанки, серветниці, стилізовані під сов, вишукану котячу будку та двоповерховий будиночок для котів.

«У нас вдома семеро котів, – каже Ніна, – четверо мешкають у нашій хаті, а троє – у власному будиночку. Це Кузя, Кокос та Горіх. В будиночку є вікна, двері, вишукані інтер’єр та екстер’єр, навіть килими на підлогах. У Гени золоті руки та добре, чуйне серце».

А якщо хтось хоче долучитися до команди модельників ФСЛЦ та опанувати цікаву, творчу професію, телефонуйте за номером 067-552-45-86.

Категорії
Новини

Захищаючи Україну, загинув наш колега Станіслав Вознюк

Старший майстер модельної дільниці фасонно-сталеливарного цеху «Ливарно-механічного заводу» Олена Вавренюк багато років працювала поруч зі Станіславом Вознюком. «Коли я дізналася, що Станіслава вже немає з нами, у мене наче щось відірвалося всередині. Наче не стало частини душі, – говорить Олена. – Він був творчою, світлою людиною. Коли почалося повномасштабне вторгнення, і багато з нас не уявляли, що воно буде, Станіслав спокійно промовив: «Сергіївно, все буде добре».

Станіслав працював модельником дерев`яних моделей. Тобто сталеві вироби, які виготовляв цех, спочатку виникали в уяві Станіслава, втілювалися в дереві, а вже потім наливалися металом у формах. Безліч деталей пройшло через руки майстра. «Станіслав завжди працював  і жив з гумором, усмішками, – згадує Олена Вавренюк. – Дуже позитивним він був. Чоловік з бездоганною 3D уявою. Ота карта України на в`їзді до нашого цеху – витвір його рук, його душі. Завжди пам`ятатимемо справжнього майстра, патріота України, нашого захисника Станіслава Вознюка».

Станіслав Вознюк взяв зброю до рук у серпні 2022 року. Він був командиром танкового взводу. 19 серпня 2025 року наш колега загинув, боронячи місто Куп`янськ Харківської області від російських загарбників.

Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям та колегам загиблого героя Станіслава Вознюка.

Категорії
Новини

Артстудія для цехових митців

Цех металоконструкцій «Ливарно-механічного заводу» створив майданчик, використання якого дозволить фарбувати цехові вироби безпечно та швидко.

Колектив ЦМК виготовляє величезний спектр виробів для всіх виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг». Також цех має замовлення від зовнішніх клієнтів. Багато з того, що виробляє ЦМК, потребує ґрунтування та фарбування. Донедавна підрозділ мав доволі обмежені властивості для виконання цих операцій. Роботи проводилися у приміщенні цеху. Кожного разу доводилося докладати значні зусилля та витрачати час для організації робочих місць для фарбування та створення безпечних умов виконавцям та їх колегам, які працювали поряд, адже аерозолі лакофарбових матеріалів, м’яко кажучи, не корисні для тих, хто їх може вдихнути та при потраплянні на поверхню шкіри. «Переважну більшість робіт з фарбування виконує саме замовник, але ми віримо, що ситуація зміниться з появою майданчика у нашому цеху, – говорить начальник ЦМК Микола Грицан. – І перші ознаки вже є. Наприклад, оцей гуркіт для гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» – один з перших виробів, пофарбованих на новому майданчику. Ми запропонували це замовникові, і він погодився. Уявіть собі, що клієнт, наш або сторонній, отримує непофарбований виріб. А йому треба, щоб конструкція була захищена від корозії, від опадів спеціальною фарбою. І сам замовник організовує пофарбування: шукає виконавця, транспорт, витрачає час та кошти на перевезення й виконання робіт. А так покриття виробу вже буде внесено у документацію з урахуванням фарби, строків, ціни тощо.

Микола Грицан пояснив, що використання нового майданчика – це нові можливості як для ЦМК, так і для замовників його виробів. Адже клієнт виграє час та, ймовірно зекономить кошти, а виконавець отримає прибуток за фарбування. Начальник цеху сподівається, що деякі потенційні клієнти, знаючи, що виріб буде виготовлено, як кажуть, «під ключ», тобто з пофарбуванням, обере саме ЦМК з-поміж інших виконавців, бо не буде заморочуватися над нанесенням захисної ґрунтовки та фарби, отримавши все в комплексі.

«Майданчик складається з відкритої та закритої частин, – пояснює очільник ЦМК. – Поки що працює лише відкритий майданчик, просто неба. І саме тут хлопці завершують покриття гуркоту захисними шарами. Незабаром він поїде на ГД. Як бачите, доступ транспорту зручний, а оцей електромостовий кран без проблем відвантажить виріб. А ось закрита частина – будівля, яку працівники цеху побудували самі. Вона має ширину 6 м, довжину 22 м та висоту 4 м. Тобто, більшість наших виробів ми скоро зможемо фарбувати під дахом, в утепленому приміщенні,  незалежно від примх погоди. І сушити, до речі, також. Всередині прокладено рейки і встановлено чималенький візок для транспортування виробу. Дах над приміщенням знімний, тож за потреби ми зможемо доставити виріб для фарбування краном згори. Зараз ми працюємо над вентиляцією всередині. Як тільки вона буде готова, роботи можна буде виконувати у приміщенні».

А поки робота триває на відкритому майданчику. Два працівники у білих костюмах, масках та із захисними щитками, схожі на героїв фільму про ліквідацію наслідків епідемії, обробляють за допомогою спеціального устаткування чималий гуркіт. Вони – котельники ЦМК, але пройшли курси цільового призначення. А наразі опановують другу професію – маляра. Саме їм доручено довести виріб до повної готовності, щоб не лише міцно та якісно, а й без шансів для корозії. Побажаємо ж Олександру та Максиму легкої, продуктивної та безпечної роботи, а цехові – нових перспективних замовлень.

Категорії
Новини

Барви волі та перемоги

Ми не знаємо того, що буде далі, але впевнені в тому, що буде завжди.

У світі є чимало гармонійних поєднань кольорів, що милують око. Але для нас, українців, наймиліше, найгармонійніше – це поєднання синього та жовтого. Соняшникове поле та синє небо, сині волошки у стиглій пшениці, синя морська безодня та золотий пісок наших донедавна затишних морів. Для нас це не лише ідеальний симбіоз кольорів, це ще й код нації, висловлений барвами, символ боротьби за її свободу. Таке гармонійне поєднання можемо зустріти і в наших цехах. Ось кар’єром рухається величезний самоскид. Він яскраво-жовтий, везе 130 тонн залізної руди. Підіймаємо голови догори, і милуємося неосяжним синім небом над кар’єром. А ось пробилися крізь заводський ґрунт тендітні жовті квіточки. Вони чудово гармонують з синім корпусом будівлі відділення безперервного розливання сталі. І таких прикладів безліч. Та що там розповідати, краще побачити на власні очі і ще раз усвідомити, що ми – українці.

Дрібносортний стан ДС 250-4 запущено після реконструкції у 2019 році саме 24 серпня. Разом з українськими кольорами він поєднує у собі українську якість та незламний потяг до перемоги, адже зміг опанувати випуск продукції п’ятого стану, пошкодженого російськими ракетами у 2022 році.

Ротори для ексгаустерів агломашин на ремонтному виробництві Ливарно-механічного заводу виготовляють вже понад 10 років. Їх фарбують у кольори українського прапору. Ці синьо-жовті металеві сонця мандрують європейськими шляхами до своїх замовників. На цьому шляху вони символізують нашу країну, яка сьогодні бореться, відстоює свою незалежність.

У 2018 році в ПАО «АрселорМіттал Кривий Ріг» урочисто презентували комплекс нових коксових батарей №№ 5,6. Цей інвестиційний проєкт коштував 160 млн доларів і став знаковою подією не лише для підприємства, а й для України. Вперше серед коксохімічних підприємств країни тут застосовані нові технологічні рішення, система екологічного моніторингу викидів. Батареї прикрашають синьо-жовті кольори, які підтверджують, що Україна – це передова країна, яка може задавати промислові тренди у виробництві.

Ці синьо-жовті велетні – модернізовані у 2020 році високонапірні насоси Warman шламового господарства гірничого департаменту. Вони успішно виконують гідротранспортування хвостів. Ці насоси допомагають заощаджувати технічну воду, адже не має необхідності використовувати її для гідроущільнення самого насосу. За досвідом цієї модернізації на підприємство приїздили колеги з усієї України.

Категорії
Новини

Іскри, шви та спеції

А ви знали, що для пошиття костюмів для плавців потрібен майстер зварювання, адже шви у таких купальниках робляться за допомогою ультразвукового зварювання? Але зробити це може лише висококласний професіонал. І лише досвідчений майстер має своє клеймо – це його персональний підпис. Присвоєння клейма – це свого роду підкорення Евересту у професії зварника. На підприємствах «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Ливарно-механічного заводу такі професіонали працюють.

Величезне металеве коло в цеху металоконструкцій ЛМЗ – це барабан дробарки для аглофабрики. Біля нього заходилися двоє в масках – це майстри-електрозварники, які мають власне клеймо – Олександр Тинок та Дмитро Білов.

Жоден з ремонтів на заводі не обходиться без зварників ЦМК, тому робота в хлопців була, є і буде. Вони беруть участь у ремонтах локомотивного парку заводу, шлакових чаш та спецкоробів, продовжують виготовляти металоконструкції для інших ремонтних робіт, які проходять навіть за умов зниження темпів виробництва.

«Для мене моя професія не стільки складна, скільки творча, – розповідає Олександр Тинок. – Ні на що її б не проміняв. Постійно нові завдання, нові технології. Твій мозок завжди в роботі. Тут не стільки фізична сила, хоча без цього теж не обходиться, а найголовніше – думати, постійно навчатися, мати бажання дізнаватися щось про щось нове. Ви тільки подивіться який зараз прогрес у зварювальній справі. У нас в цеху є зварний робот. Коли є замовлення для нього, то беру його за напарника. І це круто! Але це не межа».

А ось Дмитру Білову, електрозварнику-бригадиру зварної дільниці ЦМК обрати професію зварника порадили батьки. Його мати, Світлана Володимирівна, працювала на заводі кранівником, а батько машиністом електровоза у шахті. Тоді хлопцю порадили обрати саме цю заводську професію, як найбільш перспективну. І справді, на виробництві завжди існував попит на зварників. І зараз теж в цехах не вистачає майстрів цієї справи.

«Щоб стати зварником потрібне перш за все, бажання, звісно й досвід, а ще мати світлу голову та вмілі руки, – говорить  Дмитро Білов. – Понад 25 років тому я прийшов на підприємство. Як і спортсмен, я постійно підвищував свій розряд, зростав у майстерності, йшов до свого олімпійського золота – клейма зварника. Тепер мені довіряють найвідповідальніші замовлення, ті, від яких залежить не лише як і скільки працюватиме устаткування, а й життя людей. Ми зварюємо підкранові балки, ремонтуємо залізничний транспорт, шлаковозні чаші і ще багато чого. Кожна конструкція, кожне нове замовлення – це виклик для мене. Ти примушуєш метал розплавлений «лягати» так, як треба тобі. Ми дресируємо метал».

Сучасний зварник має знатися на електричних схемах, конструкціях різноманітних зварювальних машин, автоматів, напівавтоматів, джерел живлення. Розумітися на властивостях металів, які підлягають обробці. А ще розуміти принципи дії електрозварювальних машин, апаратів для дугового зварювання, газозварювальної апаратури, іншого обладнання, а також правила їхнього використання, вміти виконувати різні види зварних з’єднань, типи швів, знати побудову зварювального шва. «І звісно не обійтися без дотримання норм техніки безпеки, охорони праці, протипожежного захисту, говорить Роман Баюн, майстер складально-зварювальної дільниці ЦМК. –Але коли в тебе є бажання, то все з часом вийде, з усім впораєшся і отримаєш класну спеціальність, на яку попит не вщухає. Тим більше, що колеги в цехах нашого підприємства завжди підтримають, допоможуть, підкажуть. Ти зможеш рухатися у професії швидше».

«Навіть не запитуйте мене про те, ким я став би, якби не був зварником, бо нічого не замінить мені мою професію, від якої я отримую задоволення, –  продовжує Дмитро. – Звісно, можливо б хотілося б більшої зарплати, тут є над чим попрацювати, а ось щодо нудьги та одноманітності – це точно не про нашу роботу. Тому я вже стільки років у професії. От хіба що готую я з таким же задоволенням, як і зварюю».

Цікаво, що Дмитро виявився не лише асом зварювання, а й вправним кухарем. Як охоче він ділиться секретами профмайстерності з новачками-зварниками, так і нам він відкрив коронний рецепт страви «Качка з апельсинами».

Потрібні інгредієнти: молода качка (упізнати можна за рожевим кольором м’яса),  апельсини, мед, гірчиця, спеції, соєвий соус.

Замочуємо качку в розсолі на ніч. Розсіл: на 1 літр води 2 столові ложки солі. Потім робите мед, гірчицю, спеції типу хмелі-сунелі, суміш перців, сухий часник, сік апельсину, мед та соєвий соус перемішуєте та цим натираєте качку. Начиняєте її апельсинами розрізаними навпіл. Потім кладете її у фольгу чи рукав і відправляєте у духовку на 1,5 години. Згодом дістаєте і розгортаєте і ще на 20 хвилин. Не забувайте періодично поливати соусом. І ось вже смачна качка від професіонала-зварника радуватиме вас смаком.

Готуйте сміливо за цим рецептом, бо Дмитро поганого не порадить. А ще приходьте на наше підприємство, якщо бажаєте стати професіоналом електрозварної справи. Тут підтримають, навчать і допоможуть підкорити свій професійний Еверест.

Історія професії

Перші прості методи зварювання застосовувались в V-ІІ тисячолітті до н.е. в районах Єгипту та Ірану. Зварювали в основному деталі з міді, які розігрівали і потім здавлювали. Так виникло так зване «ковальське зварювання».  У 1882 році вченим М. Бенардосом був запатентований спосіб з’єднання і роз’єднання металів за допомогою електричної дуги між металевим виробом і вугільним електродом. Наприкінці XIX століття французький хімік Ле-Шательє винайшов ацетиленокисневе полум’я, а на початку XX французькі інженери Пінар і Фуше застосували його для зварювального пальника. Так розпочалося промислове освоєння газового зварювання.

До речі, саме в Україні вперше у світі були розроблені та стали використовуватися електричні контактно-стикові зварювальні машини та машини для точкового та багатоточкового електричного зварювання, автоматичні зварювальні апарати, створені Є. О. Патоном.

Цікаво

Зварка та ковка активно використовуються сучасними художниками. Ця технологія роботи з металами надихала на створення оригінальних робіт таких художників, як, наприклад, Пабло Пікассо та Віра Мухіна.  При технічному зварюванні поява кольорів райдужності (райдужних розводів) вважається серйозним дефектом. Але те, що називається браком у виробництві, свідомо застосовується в художньому зварюванні як декоративний прийом. Основні матеріали художнього зварювання — титан та сталь.

А ви знали, що близько 75% світового споживання сталевого прокату йде на виробництво зварних конструкцій або об’єктів. І  що понад 50% усіх виробів, створених людиною, потребують зварювання?

Зварювання та космос

При електрозварюванні температура стовпа зварювальної дуги досягає 8000 °C. Подібний колосальний нагрів необхідний для розм’якшення тугоплавких сплавів і перевищує межі плавлення всіх відомих нам металів, що існують у всесвіті.

Температура плазмової дуги сягає 30 000 °C. Для порівняння, це значення в 5-6 разів перевищує температуру поверхні Сонця.

У безповітряному космічному просторі метали та сплави не окислюються киснем, на їхній поверхні не утворюється оксидна плівка, і вони просто злипаються. Якщо в вакуумі два металеві шматки з ідеально гладкою поверхнею зрізів сильніше притиснути один до одного, та ще трохи нагріти (але не до звичної температури плавлення), то отримаємо вже не фокус, а цілком собі зварку. Процес називають холодною зваркою, але механізм його навіть вченим поки не до кінця зрозумілий.