Нещодавно придбані для агломераційного цеху № 2 засоби доводять свою ефективність у протидії смертельно небезпечного ризику.
Всі ми з дитинства чули від мам, що пил у кімнаті – це погано. А будь-який електрик вам скаже, що пил у електроустаткуванні – це ще й дуже небезпечно. Він є провідником електричного струму та може сприяти короткому замиканню й навіть виникненню пожежі.
У агломераційному цеху № 2 є дуже багато електроустаткування. Тож до видалення пилу тут надзвичайно відповідальне ставлення. І придбані за програмою боротьби з чотирма ризиками-вбивцями повітродувка та три промислових пилососи добряче в цьому допомагають.
Заступник начальника АЦ-2 з електроустаткування Семен Шифрін розповів, що виробництво агломерату в цеху неможливе без електродвигунів, контрольно-вимірювальних приладів та ще багатьох найменувань електрообладнання.
«Коли цех працює на повну потужність, то використовує близько 36 мегават електроенергії на годину, – говорить Семен. – Є, наприклад, низьковольтне обладнання, яке входить до складу автоматизованої системи керування роботою всього цеху – шафи контролерів, сервери, частотні перетворювачі. Вони дозволяють керувати роботою агрегатів за допомогою комп’ютера. Є електродвигуни та інше обладнання, яке працює під напругою 380 вольт. А є високовольтне устаткування – 6000 і навіть 10000 вольт. І все воно небезпечне. Його треба своєчасно і ретельно чистити від пилу. Тому нові пилососи і повітродувка були надзвичайно потрібними».
Наразі ці засоби видалення пилу активно використовуються, і працівники електрослужби цеху вже оцінили як зручність роботи з ними, так і швидкість очищення. А найголовніше – якість, яка є невід’ємною умовою безпечної експлуатації електроустаткування.
«Повітродувка має потужність 600 ват, а пилососи вдвічі потужніші – 1200 ват кожен, – повідомив старший майстер з ремонту електроустаткування АЦ-2 Олександр Готиляк. – Цього достатньо для ефективного видалення пилу. Один з пилососів ми навіть тримаємо у резерві. А ще за програмою протидії ризикам-«кілерам» цех отримав два вказівники напруги, які миттєво визначають, під напругою у цей момент електроустаткування чи ні. Вказівники зручні та мають ручки довжиною більше ніж 80 см, це дозволяє людям визначати наявність напруги з безпечної відстані від струмопровідних частин. І це додаткова безпека».
Також цеху виділені кошти на ще чималий перелік безпекових засобів. Дещо вже закупили, щось чекає своєї черги. Не будемо спойлерити, а залишимо це для наступної статей, коли нове обладнання продемонструє свою захисну ефективність.
Семен Шифрін не приховує усмішки: «Я відповідаю за справність електроустаткування, його безаварійну роботу. Але передусім маю забезпечити, щоб люди поверталися з роботи без травм. І те, що попри складну фінансову ситуацію підприємство виділяє чималі кошти для усунення ризиків, надзвичайно тішить та додає оптимізму».
Відтепер це з легкістю можуть робити працівники складу готової продукції блюмінгу. Там визначили та обладнали місця для розчеплення вагонів, щоб людям було безпечно та зручно проходити крізь довгі залізничні потяги, а не обминати їх і витрачати на це сили й час.
На п’ятий залізничний тупик, де знаходиться склад готової продукції блюмінгу, заїжджає довжелезний потяг із 12-ти думпкарів із заготовками виготовленими машиною безперервного лиття. Щоб прийняти ці заготовки, оформити необхідні документи на них та доправити їх у прокатні цехи працівникам складу треба декілька разів обійти потяг. Хтось запитає, що ж тут такого? А справа в тому, що довжина потягу складає більше 100 метрів. Щоб обминути його, людям навіть з цеху доводилось виходити, щоб потім знову долати таку ж відстань, тільки з іншого боку потягу.
«І так щозміни, адже одна платформа має довжину у 12 метрів, а потяг в середньому складається з шести таких платформ, – говорить Валерій Блістун, заступник начальника цеху блюмінг. – Щодо самих потягів, то за зміну їх до складу заїжджає по чотири і більше. От і порахуйте, скільки людям доводилося ходити навколо таких довжелезних залізничних «стрічок». І це була не лише втрата сил та часу, а ще й високий ризик невчасно прийняти продукцію та забезпечити дрібносортний стан заготовкою. Тому працівники цеху ініціювали зробити так звані «паузи» між вагонами – визначити та обладнати місця, де вагони можна розчепити, щоб людям було зручніше, безпечніше та ефективніше виконувати свої робочі завдання».
«До визначення та оформлення місць розчеплення вагонів ми підійшли з урахуванням корпоративних стандартів FPS, – зазначає Ігор Мальований, начальник відділу охорони праці прокатного та транспортного департаментів (ОП) департаменту з ОП та ПБ. – Проміжок між розчепленими вагонами зробили, як і потрібно, не менше шести метрів. Ці місця обладнали необхідними знаками, щоб помічник машиніста локомотиву бачив, де треба розчіплювати вагони. А для працівників цеху тут обладнали пішохідні переходи та позначили маршрути руху. На сьогоднішній день таким чином на складі блюмінгу обладнано два місця розчеплення вагонів, зараз триває робота над створенням ще двох таких переходів. Це дозволить покращити умови праці людей та підвищити безпеку працівників на робочих місцях».
Восьмого червня стартував турнір з футболу «АрселорМіттал Кривий Ріг», присвячений Дню металургів та гірників України.
З ініціативою проведення цього турніру виступили працівники нашого підприємства. Департамент з корпоративних комунікацій допоміг організувати справжнє спортивне свято, в якому беруть участь сім команд: з транспортного та прокатного департаментів, Ливарно-механічного заводу та департаменту з виробництва чавуну та сталі. Команди гратимуть в одне коло, тож кожна команда зіграє з кожною іншою. Всі ігри проходитимуть на полі для мініфутболу стадіону «Металург».
«Найперше, що впадає в око – це жага команд до гри, – говорить головний суддя турніру Ігор Карпенко. – Звісно, що команди ще «сирі», треба тренуватися, але я впевнений, що у фіналі ми з вами побачимо яскраву гру, зіграні команди та якісний футбол».
У перший день турніру відбулося три матча, в яких зійшлися команди ЦМК+ВТЦ та Прокат-3, ФЧЛЦ та СПЦ-1, ЦЕЗТ та ЦПС. Навіть спекотна погода не могла зрівнятися з градусом спеки на футбольному полі. У перших двох матчах ініціатива постійно переходила від одних гравців до інших. М’яч не міг «визначитися» з господарями, тому періодично потрапляв у ворота то однієї, то іншої команди. В результаті ЦМК+ВТЦ та Прокат 3 зіграли з рахунком 2:2. ФЧЛЦ та СПЦ-1 теж мають аналогічний рахунок. Це були дуже нервові та безкомпромісні двобої, адже кожен гравець команд намагався викластися на повну, не шкодуючи себе. Гру супроводжували голосні вигуки, емоційні жести та бажання вболівальників вирватися на поле і допомогти улюбленій команді. І це попри те, що це були лише перші зіграні матчі.
«Для нас це не просто розвага. Я, наприклад, граю у футбол понад 20 років, – розповідає гравець команди ЦПС Володимир Мачнєв. –Можливо, ми не професійні футболісти, але для нас усіх надзвичайно важливо грати. Це наша віддушина! Одна справа – грати на подвір’ях, а інша – такі турніри. Нам усім хочеться на професійне поле, коли ти виборюєш перемогу в іншої команди. Дякуємо організаторам за таку можливість. Хлопці з мого цеху, які зараз служать в ЗСУ, просять відзняти хоч фрагмент цієї гри, аби потім вони мали змогу її переглянути. Для них це теж розрада, приємна звістка з рідного Кривого Рогу».
У третій грі – ЦЕЗТ та ЦПС – перемогу з рахунком 5:2 вирвала команда ЦЕЗТ. Зрозуміло, що ніхто не хотів поступатися, тому кожен забитий гол діставався важко. Але цього разу фортуна обрала команду залізничників. Жартуючи кажуть, що доля грає з людиною, а людина грає у футбол. Здається, що учасники цього турніру не грають, а живуть футболом. На гру прийшли з дітьми, хтось поспішив після нічної зміни, комусь для цього знадобилося встати о 4-й ранку в суботу після виснажливої п’ятниці, аби зрештою таки побачити м’яч у воротах противника.
«Скоро наше професійне свято – День металургів, і в нас була близька нам до серця традиція – турнір з футболу, – говорить гравець команди ФЧЛЦ Денис Коптєв. – Нам справді не вистачало цього, тому, коли з’явилася бодай найменша можливість поновити ігри, ми звернулися до керівництва підприємства. Дякую, що нас почули! Дякую організаторам! Адже попри усі складнощі та проблеми, в нас живе незламний дух, спортивний азарт і жага до перемоги. Цей турнір також для і на честь тих наших колег, які зараз в ЗСУ. Ми підтримуємо їх, хочемо і віримо, що вони повернуться до нас і будуть грати на зелених газонах футбольних полів нашої незалежної України!»
Матчі турніру проходитимуть щосуботи з 8:00 на полі для мініфутболу стадіону «Металург».
Фінал та нагородження переможців відбудеться 21 липня – в День металурга та гірника.
Наприкінці травня свій 60-й день народження відзначив сортопрокатний цех № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Як і кожна людина, цех має свої не лише дату народження, а й характер та долю. Біографія СПЦ-2 розпочалася у 1964 році з пуску штрипсового стана «300». З часом прокатна родина розросталася. Були введені в експлуатацію дротовий та два дрібносортних стани – четвертий та п’ятий. Ця потужна двійка з року в рік зазнавала змін, реконструкцій, покращень, аби мати змогу конкурувати на примхливому ринку металопрокату. І не дарма – з використанням криворізького прокату збудовані чимало об’єктів в Україні та по всьому світу, наприклад, стадіон в Барселоні, хмарочоси в Дубаї, об’єкт «Укриття» ЧАЄС тощо. У 2018-2019 роках відбулась масштабна реконструкція ДС-250-4 за проєктом компанії «Даніелі». Незабаром планувалося оновити й ДС-250-5. Але свої корективи в життєвий шлях СПЦ-2 внесла війна.
«На самому початку активних бойових дій завод практично зупинився, але досить швидко ми всі оговталися і почали потроху, маленькими кроками рухатися вперед. Наш СПЦ-2 теж, – розповідає начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко. – Звичайно, що це була далеко не повна потужність, але ми працювали. Нашу стійкість і вміння діяти злагодженою командою тоді випробував блекаут. Уявіть собі, ввечері ви готуєте на кухні, на газовій печі стоїть каструля з борщем, і раптом гасне світло. Ви зняли каструлю з вогню, вимкнули газ і все, чекаєте далі. А коли раптово від електроенергії відключається цех, в якому замість каструлі – величезна піч і в ній 1200 градусів. Піч має постійно охолоджуватися водою, а насоси потребують живлення, а його немає… Але ми вистояли. Допомогла єдність команди та те, що перед цим проводили тренування дій персоналу і ніякої паніки не було. Електрики заживили та перепід’єднали насосні від генератора, енергетики подали воду – і ми впоралися. За це я вдячний кожному, хто зараз працює в цеху та несе службу в лавах ЗСУ. Люди – це найцінніше надбання СПЦ-2 за ці 60 років».
Наразі в СПЦ-2 виробляє продукцію один стан – МС-250-4, адже його колега – МС-250-5 – зазнав ракетного удару. На одній стороні стану виробляется арматура в прутках від 10 до 32 мм. На іншій – арматура в бунтах діаметром від 8 до 24 міліметрів. Колективу прокатників довелося провести технічно і фізично складну роботу, аби підхопити естафету ДС-250-5 і почати катати новий сортамент продукції. Наразі фахівці цеху успішно опановують випуск круглого прокату та арматурного прокату діаметром 36 мм, багато роботи виконано для спільної прокатки різних профілів з обох боків стану для його максимального завантаження. І все це в непростих умовах. Сьогодні колектив цеху – це 546 працівників різних спеціальностей. З них 102 працівника цеху несуть службу в лавах ЗСУ. В СПЦ-2 кажуть, що тут катається не лише міцний прокат, а й гартується незламний характер.
Місце сили та витримки
«Я добре пам’ятаю перші дні активної фази війни. Таке напевне ніхто з нас не забуде, – розповідає старший майстер основної виробничої дільниці ДС-250-4 Павло Житникович. – Пам’ятаю, як на другий день до мене підійшла друга бригада майже у повному складі, хлопці сказали, що зупиняють стан та йдуть воювати. Вони і зараз усі на передовій. До речі, як і начальник СПЦ-2 Сергій Комлєв. На жаль, у нас в цеху вже 10 загиблих героїв. Ми пам’ятатимо їх завжди, за них продовжуємо працювати. Не в нашому характері відступати чи пасти задніх. Колектив цеху в нас складається саме з таких – людей з міцним характером. Для мене взагалі СПЦ-2 – це справжня родина. Олександр Житникович, мій батько, був начальником дротового стану. А я став на поріг цеху у 6 років. Мене тоді так все вразило, що працювати тут було єдиною моєю професійною мрією. Я починав на підприємстві з вальцювальника гарячого прокату, а на четвертому стані – з посадчика гарячого металу. Постійно вчився, вдосконалювався. Це дуже допомагає мені сьогодні. Адже вальцювальник – це універсальний солдат з аналітичним мисленням, він має знатися на вимірювальних інструментах, мати гостре натреноване око і фізичну силу. Тут витримає не кожен, але залишаються лише справжні».
Старший майстер каже, що попри усі складнощі не йде з цеху через те, що не може підвести батька та колег, які зараз на передовій.
Лінія оборони – кабіни кранів
Свою лінію оборони в цеху тримає й старшамашиністка крана Валентина Левченко.
«Я прийшла сюди працювати ще у 1985 році, після практики, яку проходила саме тут, – розповідає Валентина Левченко. – Встигла попрацювати на складах готової продукції дрібносортних станів, на штрипсовому стані, на становому прольоті дротового стану. Зараз у моєму підпорядкуванні 42 крани, якими керують мої колеги – машиністки та машиністи кранів. До війни нас було 74, зараз 54 людини працює. Та і я за «кермо» крану продовжую сідати. Наша робота складна, відповідальна, напружена. Ти несеш відповідальність не лише за себе, а й за усіх тих, хто працює в цеху внизу. Краном ми перевозимо запчастини, встановлюємо кліті тощо. Кранівники постійно в напрузі, а зараз ще й війна в рази підвищила цю напругу та тривожність. Тому я завжди намагаюсь колег підтримати, відчути, хто в якому настрої, вислухати, заспокоїти. Це забирає чимало сил, тим більше, що і в мене син зараз воює. Але улюблена робота рятує, допомагає зібратися. Пам’ятаю, як прийшла в цех після прильоту в наш п’ятий стан. Жахливі руїни та тиша, мертва тиша. Ніколи не хочу більше такого побачити чи почути. А коли цех працює, гуде, рухається, то це додає сил та міцності, впевненості, що нас не зламати. Хочу побажати, щоб це був останній немирний день народження цеху. Щоб у всіх нас попереду була лише мирна робота, і всі наші захисники повернулися додому і до цеху, щоб відбудували всі наші стани і ними рухався найкращий в Україні прокат!»
Попри всі складнощі в сортопрокатний цех № 2 приходить (хоч і не у тій кількості, як хотілося) молоде поповнення. Наприклад, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Крістіна Криніцина. Дівчина каже, що обрала для себе цей цех під час практики, хоча бажання працювати на заводі мала з дитинства. І в цьому «винна» бабуся, яка працювала колись на підприємстві кранівницею та обліковцем.
«Бабуся завжди з таким теплом розповідала про свій цех, про колег, що я почала мріяти про саме таку роботу, – розповідає Крістіна. – Коли дівчата вступали в училище на кухаря, кликали мене з собою, то я навіть зрозуміти їх не могла. Який кухар? Я дуже хотіла працювати в цеху і мені дуже до вподоби був спецодяг. Зараз я роблю лише перші кроки в СПЦ-2, але впевнена, що я тут надовго. Тут працюють такі люди! Ти ніколи не залишишся один: тобі підкажуть, допоможуть, навчать. Цеху 60, а він на свої роки не виглядає. Так, він поранений війною, випробуваний блекаутами, втомлений роботою, але від кожного в цьому цеху йде таке відчуття міцності, сили та впевненості, що мені з цеху й додому не хочеться йти. Тому бажаю від чистого серця, щоб доля СПЦ-2 склалася щасливою, щоб колектив, як і цех, розростався, щоб ми виготовляли все більше нової та конкурентоспроможної продукції. Я, як і всі мої колеги, все для цього зроблю. Вірю, що у таких людей, які працюють в СПЦ-2, все буде добре. Бо за добро добром і віддається».
Тільки після такого «загартування» засоби індивідуального захисту вважаються безпечними та можуть використовуватися у роботі.
Електромонтерка з ремонту та обслуговування електрообладнання Центральної електротехнічної лабораторії підприємства Людмила Жупаненко заходить до спеціального приміщення, де розташований випробувальний стенд, надягає на електроди рукавички з діелектричної гуми та занурює їх у воду. Людмила виходить із стенду, замикає двері та вже ззовні за допомогою пульта керування подає на рукавички випробну напругу 6000 вольт. Якщо гумові рукавички витримують випробування, це одразу видно по датчиках, і це означає, що ці рукавички можуть сміливо використовувати у роботі електромонтери та усі фахівці, хто має справу з електрикою. А якщо не пройшли «екзамен» – бракована пара одразу ж на місці утилізується. Таке випробування обов’язково проходять усі гумові рукавички на підприємстві, без винятків.
Людмила Жупаненко під час роботи
«Ці та інші випробування я проводжу в лабораторії високовольтних випробувань і вимірювань Центральної електротехнічної лабораторії. Ця лабораторія стоїть на варті якості та безпеки електрообладнання «АрселорМіттал Кривий Ріг» та засобів індивідуального захисту. До речі, нещодавно ЦЕТЛ виповнилося 90 років, вона ровесниця нашого підприємства, – розповідає Людмила Жупаненко. – Роботи у мене дуже багато, адже тільки рукавичок за місяць треба випробувати більше триста пар. Такі операції я здійснюю не лише на стенді для випробування диелектричних засобів захисту з гуми, а й на іншому. Є спеціальний стенд, де за допомогою «розумних» датчиків випробовуються на безпечність діелектричні штанги та покажчики напруги для використання у якості засобу електротехнічним персоналом в електроустановках підприємства. Ці діелектричні штанги потрібні для того, щоб, персонал, який обслуговує електроустановку, міг безпечно дістатись струмопровідних елементів, підтягнути на електрообладнанні під напругою 6000 – 20000 вольт . Штанги та покажчики напруги я теж випробовую підвищеною напругою, тільки воду вже не використовую. Якщо штанга або покажчик напруги успішно проходить процедуру, я клею на ізольовану частину наклейку зі штампом, яка і вказує, що зі штангою усе нормально і з нею можна працювати. Взагалі, у кожного ЗІЗ існують свої терміни випробування на безпеку. Штанги, наприклад, випробовуються один раз на два роки, покажчики напруги – щорічно, діелектричні рукавички – один раз на пів року».
Електросправою на підприємстві Людмила Жупаненко займається вже 16 років. За освітою вона педагог, закінчила Донецький індустріально-педагогічний технікум за спеціальністю радіотехник. Раніше Людмила працювала майстром у професійно-технічному училищі, але їй завжди хотілося спробувати свої сили та майстерність на виробництві, бути ближче до нашого підприємства, де у копровому цеху працювали її батьки.
«Якщо мені щось хочеться, то я завжди роблю все так, щоб мої мрії здійснювалися, – продовжує Людмила. – Тому я додатково закінчила спеціальні курси та стала електромонтером у нашій лабораторії. Допомогу відчула одразу, адже наш колектив – це супер-колектив! Це зараз я вже набула певного досвіду, вмію робити різні випробовування електрообладнання, діагностику трансформаторів тощо. Але я й досі можу покластися на колег– це і керівник ЦЕТЛ Юрій Барулін, і Олег Сидоренко, начальник лабораторії, де я працюю. Зі мною поряд працюють електромонтери Валерій Шатохін,Віталій Галабура, Євгеній Солонинка. Це люди, з якими нічого не страшно. Протягом роботи я завжди відчуваю їхню підтримку та пильне око – в електросправі уважність та обережність відіграють дуже велике значення. А ЗІЗи я випробовую щоденно. Звичайно, навантаження значне, але хибити у моїй роботі категорично не можна – від точності випробувань залежить життя та здоров’я людини, а ще безперервність технологічного процесу, адже електрообладнання у нас задіяно в усіх цехах».
Працівники відділення безперервного розливання сталі (ВБРС) конвертерного цеху повторили своє виробниче досягнення січня 2022 року.
У відділенні безперервного розливання сталь розливають серіями. Планова кількість плавок в серії – 30. А минулого тижня на машині безперервного лиття заготовок № 2 вдалася серія аж з 53 плавок! Саме такі серії виходили у найкращі часи до повномасштабного вторгнення. І цей повтор видається фантастичним, зважаючи на те, з якими проблемами зараз стикаються наші металурги. І це не просто кількість заради кількості. Старший майстер ВБРС Владислав Тюрін пояснив, що від серійності залежать собівартість нашої сталі та виготовлених з неї заготовок.
«Основні витрати ми несемо саме на етапах підготовки до серії та її запуску, – говорить Владислав. – Це вогнетривкі матеріали для футерування, керамічні вироби, енергоресурси тощо. Тож собівартість сталі в довгих серіях значно нижча, ніж у коротких, не кажучи вже про аварійні переривання серій, з якими ми боремося, аналізуємо та усуваємо причини, щоб такого не допускати. Але інколи ці причини від нас не залежать. Наприклад, нещодавно ми мали дві таких невдалих серії, викликані нестачею електроструму, на що впливати не можемо. Наші машини безперервного лиття автоматично зупиняються, тільки-но струм зникає хоча б на мить, бо спрацьовує безпековий режим, який захищає перш за все людей, а також саме устаткування».
Те, що вдалося досягти найвищого рівня серійності, Владислав вважає важливим досягненням кожного працівника ВБРС та підприємства загалом. Недостатність електроенергії, якість води після підриву Каховської ГЕС, проблеми з постачанням запчастин та розхідних матеріалів, недостатня кількість робочих рук – це лише частина викликів, які доводиться щодня долати металургам.
«Я вдячний кожному працівникові нашого цеху та інших підрозділів, від яких залежить успішна робота наших машин безперервного лиття заготовок, – продовжив Владислав Тюрін. – У своєму відділенні я навіть не можу нікого виділити окремо – всі найкращі. Ми разом – море, а якщо кожен окремо – то перетворимося на краплі, які швидко висохнуть. Багато наших хлопців зараз захищають Україну. І якщо до повномасштабного вторгнення всі три МБЛЗ були практично повністю укомплектовані персоналом, то зараз вистачає максимум на півтори машини. Тож працівники виконують додаткові обсяги роботи, і дуже хотілося б, щоб вони мали кращу матеріальну мотивацію. Нових працівників наймають, але людину, яка працює з рідким металом і складною сучасною технікою, за тижні і навіть за місяці не підготуєш».
Для вирішення проблеми з якістю води у ВБРС виконується важка клопітка робота. Теперішня вода значно відрізняється від дніпрової у гірший бік. Довести її до належного складу нелегко.
І попри все працівникам вдається не лише втримувати потрібний рівень виробництва, а ще й повторювати досягнення тих часів, коли все було простішим і передбачуванішим.
А за це ще раз дякую кожному, хто зараз працює, – сказав Владислав. – І кожному захисникові й захисниці, які забезпечують можливість мирно працювати».
