Категорії
Новини

Захищаючи Україну, загинув працівник цеху блюмінг Анатолій Сковородко

Підрозділ Анатолія Сковородки займав позиції біля населеного пункту Криничне Пологівського району Запорізької області. Після запеклого бою, який відбувся 26 січня 2026 року, Анатолій вважався зниклим безвісти. Колеги з цеху блюмінг «АрселорМіттал Кривий Ріг», де він працював до призову на військову службу, мали надію, що він живий.

«Анатолій Сковородко був бригадиром з переміщення, – розповідає начальник дільниці СГП (МБЛЗ) Вадим Кузьменко. – Він керував прийомкою сталевих заготовок з відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху і контролював їхнє відвантаження споживачам. Це дуже відповідальна робота, яка вимагає знань, досвіду та повної концентрації уваги, а помилка дорого коштує. Анатолій завжди працював дуже уважно, дотримувався всіх правил безпеки. Він користувався повагою колег, був дуже енергійним, завзятим, не міг сидіти без діла. Коли на початку повномасштабного вторгнення цех був на простої, Анатолій просив, щоб йому дали хоча б якусь роботу. Його відряджали до прокатного цеху № 3, сортопрокатного цеху № 2 тощо. А звідти його вже не хотіли відпускати, просили направити ще, цінуючи якість його роботи. А блюмінг вже запрацював, і такий працівник був необхідним у рідному цеху. Це був чоловік веселий, з гумором, він створював позитивну атмосферу в колективі. Анатолія мобілізували у вересні 2025 року. А нещодавно прийшла звістка про загибель цієї чудової людини».

На початку лютого тіло водія-електрика відділення безпілотних авіаційних комплексів Анатолія Сковородка було знайдено й евакуйовано. Виявилося, що під час останнього бою він отримав тяжкі травми, несумісні з життям.

  Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам воїна. Світла йому пам’ять та вічна слава!

Категорії
Новини

Про роботу в умовах енергетичної кризи                

Під час онлайн-заходу «Як обстріли енергосистеми впливають на роботу бізнесу?», організованого Центром економічної стратегії за підтримки GMK Center, Олег Крикавський, директор зі зв’язків з держорганами «АрселорМіттал Кривий Ріг», розповів про виклики, з якими сьогодні стикається підприємство, та про шляхи їх подолання.

Що відбувається зараз:

— Завод працює на 50% потужності.

— Електроенергія — одна з найдорожчих у Європі.

— Імпортна електрика купується «доба наперед», але не завжди фізично надходить — підприємство зазнає збитків.

— Аварійні відключення пошкоджують технологічні процеси.

Що робимо:

— Гнучко розподіляємо навантаження між агрегатами.

 — Займаємось питанням власної генерації.

— Працюємо з урядом над переходом на довгострокові контракти. Детальніше про виклики та кроки, які наше підприємство робить для стабільної роботи в умовах енергетичної кризи, читайте у статті: https://gmk.center/ua/opinion/yak-arselormittal-krivij-rig-pracjuie-v-umovah-energodeficitu/

Категорії
Наші люди

Роман – про професію

Практично все устаткування у відділенні безперервного розливання сталі (ВБРС) конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює завдяки електроенергії. Підйомні крани, рольганги, стенди та багато іншого… Є ще багато гідравліки, але й там тиск рідини створюється електронасосами. Весь арсенал електроустаткування необхідно ремонтувати. Тому електромонтери у відділенні – люди незамінні. Серед них – бригадир електромонтерів ВБРС Роман Гаєвський.

«Свої перші усвідомлені взаємини з електричним устаткуванням я добре пам’ятаю. То був іграшковий катер з електродвигунцем, який ми запускали в акваторії фонтану у парку Богдана Хмельницького. І коли він поламався, мені вперше довелося ремонтувати електроустаткування, – усміхається Роман. – А далі був радіогурток з електромобілями. Там ми щось паяли, складали, ремонтували. Я хотів вчитися на фахівця з автотранспорту, але обставини склалися так, що вступив до металургійної академії за електромеханічним фахом».

На Романів вибір вплинула родина. Всі працювали на нашому підприємстві: тато Петро Васильович – у департаменті з якості, мама Людмила Павлівна – контролером ВТК, а брат Сергій – старшим майстром конвертерного цеху. Роман вивчився, і щоб потрапити на комбінат, йому разом з іншими випускниками довелося витримати додатковий іспит, практично кастинг.

«То було хвилююче дійство. На зустріч з нами прийшли представники цехів, які хотіли отримати найкращих, було навіть телебачення, – згадує Роман. – Ми, нещодавні випускники, розповідали про себе, презентували свої дипломні проєкти. Так я потрапив до мартенівського цеху. Там я отримав безцінний досвід. З вдячністю згадую своїх перших бригадирів-вчителів Миколи Соколова та Володимира Ганженка. З його сином, Павлом, ми працюємо разом. Я ремонтував так звані малі електромостові крани, їхню електрочастину. А коли потрапив у відрядження до конвертерного цеху, то попросився на ремонт великих кранів. «Нащо воно тобі? Там же найважче», – застерігав мене електрик цеху Руслан Марчук. А я дуже хотів навчитися. Мені було цікаво».

У 2011 році підприємство готувалося до знаменної події – вводу в експлуатацію машини безперервного лиття заготовок у конвертерному цеху. Набирався штат робітників – технологів, електриків, механіків, енергетиків. Запрошували охочих з інших цехів. І Роман вирішив спробувати.

«Ми знали, що устаткування нове, сучасне, і багато хто хотів працювати саме з ним, – говорить Роман. – Була черга, конкурс на кожне місце. Мене взяли. Устаткування ще монтувалося, ми спостерігали за процесом, намагалися зрозуміти будову, принципи роботи, особливості, вчилися. Здавалося, наче все розуміємо, але потім ще довелося не раз впертися лобом, як то кажуть, поки розібралися. Спілкувалися з іноземними фахівцями компанії Siemens, отримували цінний досвід, який потім згодився. Було дуже цікаво, але дуже важко. Фактично, довелося перенавчатися, бо релейно-контакторні схеми у мартені суттєво відрізняються від частотних перетворювачів у ВБРС. Електроустаткування економніше, безпечніше, захисти спрацьовують швидше і практично безвідмовно».

Зараз Роман Гаєвський працює черговим електромонтером, а значить, він не спеціалізується на ремонтах певного виду електроустаткування, а ремонтує його все – від високовольтного обладнання печі до електрочастини рольгангів чи підйомних кранів.

«Мені подобається моя робота, – каже Роман. – Вона цікава, різноманітна, динамічна. А працювати за конвеєрним принципом, коли монотонно робиш одне й те ж, я б довго не зміг, я себе знаю. У нас чудовий колектив. Взаємодіємо з механіками, енергетиками, допомагаємо одне одному. Дні народження часто відзначаємо разом, або збираємося, коли наші мобілізовані товариші-колеги приїздять у відпустки. А ще маємо нормальне начальство, що ставиться з повагою, може допомогти підказати, і це важливо. Зараз нас у бригаді двоє – я та Василь Феденко. У нас повне порозуміння, чималий досвід, і це допомогає виконувати найскладніші завдання”.  

Категорії
Uncategorized Новини

Доведено конвертерниками та Ілоном Маском

Останні події з вимкненням Ілоном Маском терміналів Starlink та наслідками цього для окупаційної армії ще раз довели величезну роль надійного та якісного зв’язку в сучасному світі. І це стосується не лише військової сфери, а багатьох інших напрямків, серед яких – виробництво. Як приклад – використання нових рацій працівниками шихтового відділення конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Як розповів виконувач обов’язків майстра шихтового відділення конвертерного цеху Олександр Сколков, працівники відділення координують рух залізничного транспорту територією цеху. «Для доставки у відділення конвертерів брухту, феросплавів, вапна та інших сипучих матеріалів, без яких неможлива виплавка сталі, цехом прокладені залізничні колії, – пояснює Олександр Сколков. – Коліями рухаються залізничні состави, які підвозять в цех необхідні сталеплавам компоненти. Маневри поїздів доволі складні, адже простір обмежений, кількість колій також, а поруч тривають виробничі процеси, працюють люди. Наші працівники взаємодіють з машиністами локомотивів, допомагаючи виконати маневри без зайвих витрат часу, а головне – безпечно для людей».

Шихтувальник магнітних матеріалів Валерій Худа супроводжує перевезення вантажів конвертерним цехом, виставляє вагони для розвантаження на майданчики. «Зазвичай я рухаюся у хвості поїзда. Це дозволяє мені контролювати зони позаду, тоді як машиніст бачить все попереду, – розповідає Валерій Худа. – Тобто, ми доповнюємо одне одного. Я координую рух залізничного транспорту, а також спостерігаю за тим, щоб у зоні руху не було людей, щоб не проводилися роботи. Якщо бачу небезпеку, то даю машиністу сигнал зупинитися. Для цього всього необхідний надійний зв’язок. Звичайно ж, рація – це набагато краще, ніж подавати сигнали прапорцями чи ліхтариком».

З працівників, які вже мали нагоду оцінити роботу нових рацій – бригадир шихтового двору Володимир Філевський: «Начальник зміни дає нам заявки по плавках, і ми спілкуємося по рації з поїзним диспетчером (черговим), вирішуємо: що подати, що на розвантаження, що на роздачу. І зв’язок, без перебільшення, запорука чіткого та безпечного руху залізничного транспорту на території цеху. Нові рації якраз і забезпечують такий зв’язок. Бо зв’язок за допомогою «мобілок» – не варіант. Мобільними телефонами на виробництві користуватися не можна, щоб не відволікатися, бо можна наробити горя. Та рації й краще. Їхня перевага – це швидкість. Натиснув кнопку, і за мить тебе вже чують. Ще одна перевага – надійність. На них не впливають збої у роботі операторів чи інші негаразди. Зараз кожен має свою робочу рацію, і це чудово. Бо коли рації були на тепловозах, одна на кількох, то порядку не було – то кнопку заклинило, то батарейка коцнута, то ще щось. Ну знаєте як воно, коли багато господарів, а справжнього й немає. Ось вона у мене, постійно заряджена і готова виручити будь-якої миті. Ми вдячні за таке придбання! Надійний зв’язок – це зручність та безпека». 

Категорії
Офіційно

«АрселорМіттал Кривий Ріг» у 2025 році спрямував майже 57 млн грн на соціальні проєкти та благодійну допомогу

Упродовж 2025 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» продовжувало реалізацію соціальних і благодійних ініціатив, спрямованих на підтримку місцевих громад, ветеранів, родин загиблих працівників та постраждалих від війни.

Значну частину допомоги під час війни становлять прямі виплати та підтримка працівників та їхніх родин:

  • 25,0 млн грн було спрямовано родинам загиблих працівників,
  • ще 5,9 млн грн — на допомогу співробітникам, які постраждали внаслідок ворожих обстрілів.

Обсяг коштів, спрямованих підприємством на благодійні проєкти, склав понад 9,2 млн грн.

Серед ключових соціально-благодійних проєктів 2025 року — ремонт урологічного відділення Першої міської лікарні, допомога в облаштуванні прикордонної інфраструктури, а також підтримка Криворізького міського краєзнавчого музею у створенні Дзвіниці пам’яті, присвяченої загиблим захисникам України.

Підприємство й надалі підтримує ініціативи, що мають важливе значення для розвитку міста, його обороноздатності та збереження пам’яті про події війни.

Окремим і пріоритетним напрямом соціальної роботи «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишається підтримка ветеранів і військовослужбовців, а також їхніх родин. У 2025 році продовжив роботу Координаційний центр, який надає інформаційну та консультаційну підтримку демобілізованим працівникам. Протягом року проведено 97 індивідуальних інтерв’ю з ветеранами.

Для оперативного інформування та комунікації з ветеранами функціонує телеграм-канал «Ветеран АМКР», до якого станом на кінець року підключилися 254 учасники.

Підприємство зберегло програму додаткового медичного страхування, яка включає санаторно-курортне лікування, стоматологічні послуги та психологічну підтримку. У 2025 році 71 ветеран пройшов лікування та реабілітацію, з них 19 — санаторно-курортне лікування. Стоматологічну допомогу (невідкладну, планову, протезування та імплантацію) отримали 69 осіб. Також продовжувалося безоплатне надання фізіотерапевтичних процедур військовослужбовцям і демобілізованим працівникам.

У межах підтримки родин ветеранів підприємство організовувало дитячі свята, святкові заходи та концерти-подяки, а також зберегло першочергове право ветеранів і членів їхніх родин на відпочинок на заміській базі підприємства. Крім того, у 2026 році продовжує надавати соціальні пільга у вигляді 10% знижки на харчування в їдальнях підприємства.

Важливим напрямом роботи залишається адаптація та створення робочих місць для ветеранів. У 2025 році було створено 5 робочих місць з урахуванням індивідуальних потреб ветеранів, а також адаптовано 1 робоче місце для працівника з інвалідністю II групи.

Підприємство продовжує впроваджувати інклюзивні практики, зокрема забезпечення доступності робочих місць, гнучкі умови праці для працівників, які проходять лікування чи реабілітацію, а також навчання керівників і колективів роботі з ветеранами та людьми з інвалідністю.

«АрселорМіттал Кривий Ріг» також співпрацює з центром зайнятості щодо отримання компенсацій за облаштування робочих місць для осіб з інвалідністю. У 2025 році підприємство отримало компенсацію фактичних витрат на облаштування робочого місця для працівника-ветерана з інвалідністю II групи. Окрім цього, триває взаємодія з комунальним некомерційним підприємством «Сервісний офіс «Ветеран».

Підтримка громад, ветеранів, родин загиблих та соціально вразливих категорій залишається для «АрселорМіттал Кривий Ріг» важливою частиною відповідальності перед містом і країною, особливо в умовах триваючої війни.

Генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо зазначив:

«З початку війни «АрселорМіттал Кривий Ріг» спрямував близько 767 млн грн на соціальні та благодійні ініціативи. Підтримка наших людей залишається для нас безумовним пріоритетом. Зокрема, за цей період 119,40 млн грн було виділено родинам загиблих працівників, ще 11,39 млн грн підприємство спрямувало на допомогу співробітникам, які постраждали внаслідок ворожих обстрілів.

Ми працюємо в надзвичайно складних умовах, але навіть за збиткових фінансових результатів через найвищу в Європі вартість електроенергії та CBAM ми продовжуємо виконувати свої зобов’язання перед працівниками, громадами та державою. Сплачуючи податки, ми підтримуємо обороноздатність країни. Паралельно інвестуємо у програми для ветеранів, допомагаємо родинам наших колег і підтримуємо місцеві громади.

Ми залишаємося в Україні і з Україною — і робимо все можливе, щоб вистояти сьогодні та долучитися до відбудови країни після Перемоги».

Категорії
Наші люди

Міцніше за сталь

Майже 30 років працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» слюсар-ремонтник конвертерного цеху, де плавлять сталь, Олександр Аралов. Юнаком він прийшов сюди після технікуму. Олександрова мама, Лідія Василівна, багато років була машиністкою крана у цьому цеху. Безумовно, вона вплинула на вибір сина, і він про це анітрохи не шкодує.

«У мене цікава робота, ми ремонтуємо підйомні крани, – розповідає Олександр Аралов. – Це мені подобається, відчуваю себе саме там, де й мав би бути. Працюю у чудовому колективі. Ми разом не лише на виробництві. Разом відзначаємо свята, разом їздимо на риболовлю. До речі, я затятий рибалка. Але головне – у цеху я знайшов своє кохання, своє щастя».

У 2002 році в конвертерний цех влаштувалася молода кранівниця Тетяна. Таніна мама, Галина Віленівна, також працювала тут, і також машиністкою кранів. Вона й запропонувала доньці спробувати себе в цій професії. А коли одного разу Тетянин кран відмовився працювати, вона викликала слюсарів-ремонтників. І вгадайте, хто прибув на виклик?

«Ми їх жартома, але з вдячністю називали – наша служба 911, – усміхається Тетяна Аралова. – Сашко з колегами швиденько відремонтували кран, і я поїхала далі. Я зразу якось особливо й не помічала знаків його уваги. Ну усміхається, махає рукою вгору, у напрямку моєї кабіни. Одного разу навіть зліпив невеличку кульку з глини, якою футерують ковші, які я транспортувала краном, і поцілив прямісінько у кабіну. Але я, молода-зелена, вважало те за пустощі. Почала здогадуватися, коли Олександр напросився допомогти мені піднести пакет, бо всі знають: якщо школяр береться понести однокласниці портфель, значить щось є. А серйозніші стосунки почалися з Дня металурга».

Тоді Олександр роздобув два запрошення на стадіон «Металург», де мало відбутися святкування, і запросив Тетянку на перше побачення. Наче мала виступати сама Вєрка Сердючка! Але до стадіону вони так тоді й не дійшли. Присіли у сусідньому парку. Зав’язалася романтична розмова, і пара вирішила, що тет-а-тет їм зараз буде цікавіше, ніж серед натовпу відзначальників. Після того почали зустрічатися. Гуляли парками, їли піцу, почали вголос мріяти про спільне майбутнє. А коли одного разу посварилися і довго не бачилися, то зрозуміли, що їм погано одне без одного.

«Якщо відверто, то ініціаторкою весілля була саме я, – пригадує Тетяна. – Мені подобався Сашко, його доброта, чуйність, готовність підтримати, допомогти. І я вирішила, що хочу бути з ним завжди. Того дня було все те, про що я мріяла: пишна білосніжна весільна сукня, велике сріблясте авто, яке мчало нас на зустріч долі. Коли крали мій черевичок, було дуже весело… А потім почалося серйозне доросле родинне життя».

У подружжя народився син. Тато хотів назвати малого Олександром, а Тетяна наполягала на Іллі. Тож до останньої миті не знали, як воно все буде. І вже перед самою реєстрацією, на порозі РАЦСу Олександр ніжно подивився у кохані вічі, і тихо промовив: «Гаразд, хай буде Ілля».

Щасливі роки промайнули, як одна мить. У квітні 2025 року Ілля Аралов став працівником конвертерного цеху. Він працює сталеваром відділення безперервного розливання сталі. Своє кохання подружжя Аралових пронесло через два десятиліття, зберегло та примножило. Як і тоді, на початку стосунків, Олександр приходить з квітами, і не лише восьмого березня чи Таніного дня народження, а й в інші дні, просто так, щоб порадувати кохану. Вони не дуже люблять подарунків-сюрпризів, а дарують одне одному те, що хотілося б отримати.

«На свята я отримую класику – квіти парфуми та цукерки або ж тортика. Коханий знає, що Київський – мій улюблений», – каже Тетяна.

«Парфуми я обираю сам, і якось вгадую. А от щодо коштовних подарунків, то ми їдемо й обираємо удвох. Таня завжди запитує, що хотілось би отримати мені. Тому в мене є оцей телефон, барсетка, чохли для сидінь автомобіля. Може не надто романтично, але всі задоволені, а це головне у родинному житті», – усміхається Олександр.

У родині Аралових їжу готують і Тетяна, і Олександр. Вони зізнаються, що одна й та ж страва у кожного виходить по-своєму.

«От, наприклад, борщ. Одне й те ж кидаємо у каструлю, наче й варимо однаково, але борщі зовсім різні. Дивина! Сашковий борщ мені подобається набагато більше, ніж той, що варю я. І не лише борщ», – каже Тетяна.

«Таня дуже класно готує, мені все подобається – борщ, салати, пиріжки та багато іншого. Я відчуваю, що з кожним роком кохаю її сильніше і ціную ще більше, відчуваю правильність вислову, що найкращий друг – це хороша дружина», – продовжує Олександр.

За плечима у Аралових більш ніж двадцять років щасливого сімейного життя. І вони відверто зізнаються, що зовсім без сварок і непорозумінь не обходилося.  Олександр вважає, що міцна родина можлива лише тоді, коли кожен з подружжя поважає іншого, готовий йти на компроміси і мати внутрішню силу визнавати помилки й виправляти їх. А ось що напередодні Дня закоханих побажала Тетяна: «Тому, хто поки що самотній, я бажаю знайти свою половинку. А тим, хто вже знайшов – зберегти тепло своїх взаємин. Бажаю кохання, безмежного щастя, родинного добробуту і всього найкращого!»

Редакція «Металурга» приєднується до цих чудових побажань, а Тетяні й Олександрові бажає назавжди зберегти своє кохання!