Людське життя є безцінним. А «Золоті правила» безпеки, які є обов’язковими для виконання на будь-якому з підприємств компанії АрселорМіттал, допомагають зберегти людські життя, адже за статистикою близько 90 відсотків смертельних випадків на виробництві пов’язані з порушенням «Золотих правил».
Тому правила треба знати і дотримуватися їх. Чіткі лаконічні формулювання та яскрава зрозуміла візуалізація кожного з десяти «Золотих правил» роблять їх ефективними інструментами охорони праці. Але життя не стоїть на місці. Тож пропонуємо нашим читачам ознайомитися з оновленими «Золотими правилами».
Сергій Асваров, електромонтер конверторного цеху:
– Я вважаю, що обов’язково слід оновити в пам’яті 10 золотих правил. Адже зазвичай нещасні випадки на виробництві трапляються саме через їх недотримання. Їх висвітлення має призвести до більш усвідомленого ставлення до своєї роботи. Особисто мені було б цікаво глянути на них з нового боку, ще раз нагадати собі важливість дотримання цих правил.
Тарас Кравченко, водій:
– Відверто кажучи, я працюю тут нещодавно, і вперше чую про золоті правила. Навряд чи їх висвітлення якось вплине на мене. Можливо, комусь це і допоможе, але вважаю, що багатьох цікавлять інші питання.
Анна Дементьєва, інженер з охорони праці:
– Оновлення золотих правил необхідне для кожного працівника. По-перше, деякі про них навіть не чули. По-друге, це ті важливі правила, котрі слід дотримуватися кожен день, кожну хвилину, тому що саме через їх недотримання на підприємствах корпорації в минулому році загинуло 15 людей.
На думку фахівців з охорони праці, оновлення правил дало нам більш актуальні формулювання, які дають змогу повніше розкривати основні ризики. А нова візуалізація дозволяє привернути до них більше уваги та цікавості. А це, в свою чергу, сприятиме зниженню травматизму. Крім того, кожне правило отримало кілька лаконічних прикладів можливого його використання. Під час підбору прикладів фахівці керувалися даними про смертельні випадки, що трапились у минулі роки на різних підприємствах. З цими прикладами, та кожним правилом окремо більш детально ми познайомимо вас у наступних випусках газети «Металург».
В агломераційному цеху № 3 придбали відлякувачі собак, щоб захистити працівників від агресивних тварин.
Проблема з безпритульними собаками залишається актуальною у нашому суспільстві. Існує вона, на жаль, і на підприємстві. Перспектива злякатися або навіть бути покусаними волохатими безхатченками існує у кожного з нас. Особливо небезпечними собаки стають, коли збираються у зграї.
«На територію агломераційного цеху № 3 собаки забігають дуже часто, – розповідає машиніст крана АЦ № 3 Ольга Оніщенко. – Серед них ми вже знаємо «своїх», які крутяться тут постійно. Минулого року за кошти цеха ми відловили та стерилізували цих собак. Але зараз ми бачимо, що значно побільшало «чужих» собак. Вони прибігають ближче до людей з територій тих підрозділів, які зупинені. Наприклад, з комплексу ДП № 9, з аглоцеху № 1. Та і з території міста чотирилапі теж регулярно «підтягуються», у них народжуються цуценята. Трапляється, що до цеху приїжджають вагони з вантажем сировини, а там… теж цуценята. І підкидують їх туди люди. Ми спробували підрахувати всіх собак на території аглоцехів. На кількості в 70 голів збилися з рахунку. У кожної зграї – своя територія. Ви б бачили, які бійки за них вони між собою влаштовують! Якщо в цей час на зміну або з неї йдуть люди, особливо поодинокі та ще і в темну пору доби – це дуже страшно. До речі, декількох стерилізованих собак вже загризли чужі пси, бо стерилізовані собаки стають неагресивними, а отже й більш вразливими для виживання».
Як зазначив начальник АЦ № 3 Віталій Книга, ця проблема знаходиться на контролі в департаменті з охорони праці та у профспілковому комітеті. Є певні плани щодо її вирішення. Але усі розуміють, що швидко й гуманно при всьому бажанні цю проблему не подолати. Тож, щоб убезпечити робітників АЦ № 3 від волохатих нападників вже сьогодні і зараз, у цеху вирішили придбати відлякувачі тварин. Ці маленькі пристрої з ультразвуком та ще й з ліхтариком допомогатимуть людям та тваринам уникнути зіткнення і триматимуть собак на відстані.
Відлякувач собак
«Не годуйте собак, не приручайте їх цим»
Такі слова часто можна почути як аргумент, що люди самі винні в тому, що собаки прибігають до них. Так, в цьому є сенс. Але є й інший бік проблеми – голодна тварина стає агресивнішою і здатна сама взяти «шматок хліба», в тому числі і напавши на людину. Ситуація взагалі може вийти з під контролю, коли голодні пси збиваються у зграї і виходять «на полювання».
Також у підгодовуванні часто спрацьовує і людський фактор. Давайте будемо чесними, ми ж не бездушні істоти, не якісь там жорстокі орки. Особливо зараз, коли навколо багато стресів і проблем, і багато собак стали безхатченками саме через людей. Як можна втриматися і не погодувати песика, коли він дивиться на тебе голодними очима та виляє хвостиком. Душа ще більше тріпоче, коли назустріч до тебе радо вибігають маленькі кумедні цуценятка.
Як кажуть люди, підгодувати пса – це ще й спосіб інвестувати в свою безпеку, дати песику свого роду хабар за «беззубу перепустку». Наприклад, презентував собачці смачненького – отже вона тебе запам’ятала і вільно пропустила. Тому дехто з працівників несуть разом із своїм власним тормозком ще й їжу для собак.
Чимало безпритульних собак бігають і територією міста. Як розповіла Ольга Онищенко, яка живе на 173-му кварталі, щоб дістатися вчасно на роботу, їй доводиться прокидатися о четвертій ранку. Зайвий час потрібний для того, щоб встигнути обійти стороною парк, який «ділять» між собою зграї собак. Та і в людних місцях дуже просто можна зустрітися з агресивною твариною. Тож відлякувач собак, отриманий в цеху, знадобиться і поза роботою. І завжди буде напоготові.
Якщо собака підбігає до вас та гарчить, зупиніться, не робіть різких рухів, не тікайте і не повертайтеся до неї спиною. У разі зустрічі з цуценятами, коли є бажання взяти їх на руки та погратися, пам’ятайте, що десь поряд може знаходитися їхня матуся, якій це може дуже не сподобатись. І взагалі, намагайтеся обходити стороною місця, де збираються безпритульні собаки, а якщо опинилися на їх території, постарайтеся спокійно відійти від неї.
Володимир Сапіга, начальник відділу охорони праці аглодоменного департаменту та коксохімічного виробництва управління з охорони праці департаменту з ОП та ПБ:
«Ситуація з безпритульними собаками і справді дуже гостра. На жаль, вона погіршилася зараз, коли підприємство працює не на повну потужність, деякі підрозділи зупинилися, тож собаки збираються там, де знаходиться більше людей. Періодично на промисловій території тварин відловлюють, стерилізують та знову повертають. На жаль, їх не стає менше, адже прохідних для собак не існує, до нас постійно забігають нові тварини. Щоб вирішити цю проблему треба об’єднувати зусилля з владою міста. Адміністрація «АрселорМіттал Кривий Ріг» вийшла з ініціативою здійснити спільний проєкт з містом з відлову та передачі тварин до комунального підприємства «Центр поводження з тваринами». Для передачі собак на утримання нам потрібно організувати для них будівництво вольєрів та облаштування гідних умов для перебування тварин в них. Зараз ми працюємо над цим питанням, прораховуємо усе необхідне для реалізації цього проекту. Надалі будемо періодично повідомляти про хід його реалізації».
Прекрасні, сильні та тендітні водночас. Перший Форум жіночого лідерства «Бо жінка» «АрселорМіттал Кривий Ріг» зібрав 200 жінок-лідерок.
Лідерство – одна із цінностей компанії АрселорМіттал, яка об’єднує наших колег у різних країнах по усьому світу. І серед авангарду нашої компанії чимало жінок. 8 березня на Форумі у Кривому Розі зібралися пані, леді, лідерки, ті, хто впевнено рухається вперед і веде за собою інших.
Святкова атмосфера у залі з перших же хвилин налаштувала всіх на позитивні емоції. Посмішки, від яких засліплює очі, енергетика жіночності, аромати квітів, парфумів та запашної кави у повітрі завдали тон святу, яке розпочалося з щирих та відвертих історій успіху та лідерства. Цього разу п’ятірка топекспертів, серед яких були представники нашого підприємства, міської влади та бізнесу Кривого Рогу говорили про можливості, злети та падіння, джерела натхнення та засоби подолання перешкод, про відповідальність та досвід. Форум став платформою для діалогу, підтримки та майданчиком для розвитку лідерських якостей. Насправді у кожної з жінки є свої виклики, з якими вона стикається в житті, які її роблять сильнішою і мудрішою, є свої перемоги та досягнення, досвід та секрети успіху. Ними з прекрасною аудиторію і поділилася п’ятірка лідерок.
Олена Пантюх, Оксана Павлушенко, Наталія Дроваль, Інна Яцьковська, Юлія Заболотна, Анна Гатілова
Юлія Заболотна, директорка департаменту з персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»:
«У сфері HR я працюю понад 20 років і жодного разу не пожалкувала про свій вибір. Так, моя робота складна, але вона ще й емоційна, артистична, різноманітна, а головне – в ній немає меж для професійного вдосконалення та вивчення нового. В цьому я пересвідчувалася не раз, бо на посадах голови департаменту персоналу працюю понад 7 років в різних міжнародних компаніях. Жіноче лідерство для мене – це можливість та готовність розмовляти мовою бізнесу з керівниками вищої ланки, впливати на стратегічні рішення, покращувати життя колективу в усіх можливих аспектах, викликати позитивні емоції у людей та дарувати усім натхнення на здійснення чогось нового й кращого.
А ще мене цікавить мистецтво, кіно, література, музика. Я дуже люблю подорожувати, бо це так прекрасно – бачити та вивчати різноманітність природи, життя та культур, усвідомлювати та захоплюватися тим, що всі ми різні.
На мою думку, сучасна жінка – це сильна, яскрава, талановита, незалежна людина, здатна і бізнесом керувати, і успішно вирішувати інші задачі. А ще завжди залишатися гарною донькою, жінкою, матір’ю, колегою та керівником, бути доброю та чуйною людиною.
Вже друге 8 Березня ми, на жаль, зустрічаємо в умовах війни. Я хочу побажати усім нам і надалі залишатися сильними, вірити у перемогу України, берегти себе та своїх рідних та зберігати оптимізм. Ми обов’язково впораємося з усіма викликами, бо ми – сильні та незламні жінки».
Наталія Дроваль, в.о. заступника начальника цеху з водопостачання:
«На мою думку історія успіху жінок, які досягли будь-якого результату у кар’єрі, дуже схожа. Так, ситуації у всіх різні, але принцип один – це працелюбність та наполегливість у своїй справі. Так було і у мене. В цеху водопостачання я спочатку працювала машиністом насосних установок. Уявіть, переважно чоловічий колектив, робота зі складними енергетичними системами, механізмами. Та бачити тільки перешкоди – це не про мене. Навпаки, усе нове завжди було мені цікаве, тож я почала вчитися, запитувати, проявляти ініціативу. Це не залишилося непоміченим. Спочатку мені запропонували стати інженером, потім енергетиком, я відповідала за експлуатацію та надійність устаткування. На даний час я виконую обов’язки заступника начальника цеху водопостачання.
Я гадаю, що поєднувати роботу й особисте життя можна. Але це водночас і складно, і просто. Ти завжди знаходиш середину у цьому балансі, шукаєш компроміс. Мені це поки вдається, я навіть знаходжу час для свого улюбленого захоплення – вирощування квітів. Та, якщо чесно, часу все ж таки бракує. Було б гарно, якби доба у нас містила48 годин».
Інна Яцьковська, засновниця та директорка студії дизайну «Акцент»:
«Сучасна жінка – це самостійна, впевнена і енергійна особа, яка має право на рівність у чоловічому світі. І я намагаюся бути такою. Я все життя малювала. Спочатку закінчила художньо-графічний факультет, потім робила перші кроки у дизайні, відчувала важкі часи становлення бізнесу і, як результат, вже 20 років утримую першість у сфері дизайну в нашому місті. Звичайно, були і перемоги. Наприклад, наша студія створювала бренд міста Кривого Рогу, розробляла бренди державних установ, в тому числі і «Візи», допомагала в реалізації проєктів оформлення розважального комплекту Fun Park. З нами постійно працюють такі поважні клієнти, як «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Метінвест», «Хайдельберг Цемент», «Ельдорадо», АТБ тощо.
Особисто я, як жінка, не відчуваю дискримінацію в прийняті рішень чи відсторонення у бізнес-процесах. Але не вистачає часу на особисте. Втім, я впевнена, і це мине, бо зараз, коли переважно чоловіки захищають країну, нам, жінкам, доводиться вдвічі бути відповідальними за наші справи та за наше життя».
Олена Пантюх, начальниця речової служби логистики, молодший лейтенант:
«Пам’ятаю, як я у 1997 році вперше прийшла на підприємство у якості учня дозувальника аглоцеху №3. Працюючи на підприємстві закінчила університет, до війни працювала інженером-технологом ремонтного цеху гірничого департаменту. Коли почалася війна просто сидіти і нічого не робити не могла, тому почала волонтерити. Згодом відчула і зрозуміла, що можу і повинна зробити щось більш вагоме задля Перемоги. Тому я пішла добровольцем до ЗСУ. Зараз служу начальником речової служби логістики. У мирному житті я захоплювалась вирощуванням квітів та подорожами, але, на жаль, зараз це залишилось в тому мирному житті. Втім впевнена, що ми все повернемо.
Я лідер за характером, тож звикла завжди діяти рішуче та впенено. Для мене жіноче лідерство – це вміння організовувати людей для досягнення певної мети. Жінка-лідер – це жінка яка користується авторитетом та повагою завдяки своїм особистісним якостям та діям. Жінка лідер – це сучасна жінка. Вона самостійна, відповідальна, впевнена у своїх діях, комунікабельна, вольова. Я намагаюся бути саме такою. У цей святковий день всім жінкам бажаю щастя, кохання, миру, та щоб нарешті всі наші захисники та захисниці повернулися додому, а наше жіноче лідерство проявлялося лише у мирних справах.
Оксана Павлушенко, заступниця начальника управління економіки виконкому Криворізької міської ради:
– Я вважаю себе сучасною жінкою. Мені здається, що якщо порівняти життя сучасної жінки з життям жінок на початку або середини 20 століття, то ми живемо майже в ідеальному світі. Тому хочеться подякувати за це багатьом поколінням жінок, які боролися за рівність, результатами якої ми всі користуємося. Свого успіху, кар’єрного зростання я досягла своєю працею, наполегливістю, відповідальному та поважному ставленню до колег незалежно від гендеру.
Я вважаю, що лідерами і народжуються, і стають водночас. Бо ж лідерство – це набір характеристик особистості, який пов’язаний і з тим коли і де ти народився, і яким було твоє становлення у дитинстві, юності. Якщо задуматися про те, що відрізняє жіноче лідерство від чоловічого, то мені здається, що тут більше залежить від самого характеру лідера та його підходів до лідерства (ідеалістичного, товариського, демократичного, амбіційного, авторитарного), ніж від гендеру. Я вважаю, що жіноче лідерство – це про поєднання розуму, краси, харизми та енергії творіння.
Щодо якостей жінки-лідерки, то цей той самий набір характеристик, як і для чоловіків: відповідальність (за себе та тих, кого ти «ведеш» за собою), вимогливість до себе та колективу, неупередженість, вміння досягати результатів та розкривати можливості та потенціал колег, ну, і харизма, у лідера вона має бути обов’язково!
У сучасному світі жінкам-лідеркам все ще складніше, ніж чоловікам. Але ми і ці перепони успішно долаємо. Лідерство в професійній сфері не обмежується 8 годинним чи 13 годинним робочим днем, ти не можеш встати з робочого місця і одразу перемикнути «тумблер» на родину і не думати про роботу. Отже, жіноче лідерство – це про гармонію без жертовності.
У цей святковий день зі словами привітань, визнання жіночого лідерства та поздоровлень до лідерок нашого підприємства звернулися генеральний директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лангобардо. Слова вдячності та щирого захоплення нашими працівницями, лідерками і просто чарівними пані прозвучали і від Артема Філіп’єва, заступника генерального директора з адміністративних питань та Володимира Теслюка, заступника генерального директора з виробництва (гірничий департамент).
Справжні пані цікавляться модою, живуть в гармонії із собою та навколишнім світом, мають різноманітні захоплення. Саме для таких творчих особистостей, організатори форуму запросили у гості стиліста-візажиста, б’юті-експерта, керівника студії краси Яну Дьячук. Вона розповіла про основні складові іміджу, експрес-макіяжу, поділилася секретами та «фішками» з догляду за собою.
Психологічну підтримку, порадами як зберегти своє психічне здоров’я за сучасних обставин з учасницями форуму поділилася Олена Карєєва, психолог, арттерапевт, коуч, майстер жіночих практик та ведуча трансформаційних ігор. У святковий день форумчанки на майстер-класах мали змогу попрактикуватися у Петриківському розписі та познайомитися з нейрографікою.
Олена Карєєва, психологіня:
«8 Березня – це день жінок всього світу. У багатьох людей зараз різне бачення цього свята, а для мене він перш за все є днем краси української жінки. І ця краса має багато граней: професійних, духовних, суспільних та, звичайно, жіночних. Форум жінок-лідерів «АрселорМіттал Кривий Ріг» це ще раз довів. Варто було лише поглянути на наших дівчат – очі сяють, посмішки лунають, настрій піднесений! Що б там не казали, а 8-го Березня жінкам більше приділяється уваги та поваги. На мою думку, це зараз дуже важливо, бо в нашій країні іде війна. До мене, як до психолога, звернень побільшало – війна загострила давні психологічні проблеми жінок. Деякі з них мені казали, що сподівалися самі впоратися з ними, що раніше їм і на думку не спадало просити допомоги фахівця. Та зараз вони зрозуміли, що допомога психолога дійсно ефективна та доступна, вона є чудовим способом «вилити душу» та навчитися корисних психологічних практик. Деякими з них я поділилася з учасниками форуму. Сподіваюся вони стануть у пригоді жінкам».
Ірина Дідович, начальниця дільниці хімчистки та підготовки виробництваПП «Стіл Сервіс»:
«На роботі я відповідаю за чистоту та охайність робітничого одягу робітників підприємства. Справа важка та відповідальна. Ви знаєте, цей форум трохи струснув нас, у найбільш гарному сенсі. Ми вже давно не бачилися з деякими колегами, бо спочатку був ковід, зараз війна. Живемо в постійному стресі і кожний у своєму світі. Жіночий форум дозволив нам поспілкуватися, порадіти життю, нашому жіночому святу, обговорити проблеми та успіхи, трохи розрядитися від буденності. Так, для мене 8 Березня – це свято, день, коли можна причепуритися, відчути підвищену увагу до себе.
Мені в житті щастить, я ніколи не відчувала дискримінації. Навпаки, працюючи у переважно чоловічих колективах, я завжди відчувала підтримку чоловіків, мені допомагали, до мене дослухались».
Марія Торяник, помічниця генерального директора з адміністративних питань:
«Атмосфера форуму була дружньою та згуртованою, наші українки вміють працювати, веселитися та брати на себе відповідальність у різних справах. Слухаючи наших лідерок ми в цьому ще раз впевнилися – для успіху в усіх сферах життя нам потрібно мати мету, до того ж не одну, бажання досягати їх, працювати над цим, а ще – вміти відпочивати та радіти життю. Бо ми – жінки!
Цей форум зібрав жінок-лідерок нашого підприємства. У кожної з нас є своя історія успіху і кожна може поділитися нею. Це дуже добре, бо я ще раз пересвідчилася, наші жінки дуже сильні та вмотивовані, вони берегині і своїх родин, і самих себе.
Я дуже вражена життєвими історіями наших спікерок. В них є чому повчитися. А ще я відзначила для себе, що як би важко не було нашим жінкам, вони завжди готові допомагати іншим. Це зайвий раз довела війна. З перших її днів кожна з нас допомагала і оточуючим, і фронту. Небайдужість жінок і увага до всього, напевне, це наша українська риса. І вона мені дуже подобається!»
Наталя Заїка, начальниця зміни цеху мереж та підстанцій:
«Захід просто неймовірний! Це справжній вибух позитивних емоцій! Я нарешті побачила людей, з якими вже довго не спілкувалася, відчула атмосферу свята та жіночої солідарності у наших справах. Такого я вже давно не відчувала, бо за останні роки неприємних подій у нас, на жаль, було більше.
Форум став для мене і джерелом нової інформації. Я почула реальні історії успіху наших жінок-лідерок. Легким цей шлях ні в кого не був. І я не виключення, в мене він теж був дуже непростий. Втім, зараз я займаюся улюбленою справою, дуже потрібною та відповідальною. Я керую багатьма працівниками, що теж додає додаткової відповідальності.
Звичайно, на форумі сподобалися і цікавинки – зустрічі з гостями, фахівчинями краси, представницями творчих професій. Знаєте, це 8 Березня стало для мене промінчиком щастя, який я хочу залишити в собі якнайдовше!»
В цьому вислові ми ще раз пересвідчилися, коли познайомилися з Оленою Лавриненко, дозувальником агломераційного цеху № 3. Свою роботу вона вважає мистецтвом, а ще пише вірші, співає, займається спортом та виховує трьох синів.
Про родину, роботу та війну
З Оленою Лавриненко ми зустрілися напередодні березневих свят. Мешкає вона поблизу Народного дому, який за часів війни став центральним хабом для людей, які рятуються у нашому місті від бойових дій. Як каже Олена, коли вона їде на роботу чи додому, то бачить багато родин-переселенців. Їй дуже хочеться їм ще більше допомагати як реальними справами, так і словами підтримки. Це бажання особливо загострилося, коли чоловік Олени Володимир пішов служити у ЗСУ.
«Вже зранку 24 лютого Володимир був у військкоматі. Йому казали, ти можеш залишатися вдома, бо в тебе трійко неповнолітніх дітей. Але чоловік вирішив, що зараз він має робити справжню чоловічу справу – захищати, – розповідає Олена. – Ще у 2014 році він хотів піти боронити Україну. Але тоді ми чекали на другу дитину, тож він залишився працювати у військкоматі. Водночас Володимир теж є працівником «АрселорМіттал Кривий Ріг», він горновий доменної печі № 6. Так сталося, що ми з ним познайомилися під час одного з осінніх свят і зрозуміли, що знайшли один одного. Ми вчилися в одному технікумі, металургійному, обидва брали участь у багатьох культурних заходах: співали, танцювали, грали на музичних інструментах. Як потім з’ясувалося, він ще й захоплюється фізикою, хімією, історією. Тож нам завжди є про що поговорити».
В агломераційному цеху № 3 обов’язки Олени – дозування шихтових матеріалів. Олена вважає, що це справжнє мистецтво, адже правильно це зробити теж треба вміти.
Вона працює як на висоті, де здійснює завантажування бункерів шихтовими матеріалами, так і знизу – контролює якість матеріалів, створює базу даних, робить розрахунки для виробництва більш якісної шихти тощо. Усі операції обов’язково виконує безпечно, адже поряд розташовані енергетичні комунікації, різноманітне промислове обладнання. «Роботи багато, встигати доводиться усюди, тож іноді на власному досвіді пересвідчуєшся, що каска на голові була точно не зайвою», – шуткує Олена.
Зараз Олена більше уваги приділяє своїм синам. Найстаршому Миколі 13 років. Він добре малює, гарно співає, пише вірші. Мишку 7 років, він вже став першокласником. І наймолодшому Артему виповнилося 5 років.
До речі, усі сини Олени займаються спортом – рукопашним боєм. Микола нещодавно вже вдруге став чемпіоном України, і зараз готується взяти участь у чемпіонаті Європи, який планується у квітні. У Михайла теж є успіхи у цьому спорті. Артемка робіть в ньому лише перші кроки. У родині Лавриненків вважають, що цей вид спорту загартовує не лише тіло, а й душу, характер, здатність захищати не тільки себе, а й інших, а ще – дисциплінує та виховує відповідальність. Олена теж любить спорт, і колись серйозно цим займалася. Зараз, щоб підтримувати себе у формі, вона бігає на місці не виходячи з квартири. Починала з 9-ти км, а тепер пробігає до 15 км.
Творчість душу зігріває
Є у Олени ще одне давнє захоплення – вона пише вірші. Складати їх почала ще в дитинстві. У свої твори на актуальні теми вона вкладала глибокі почуття, щирі емоції. «Ти не можеш так писати», почула вона від педагогів школи після одного зі своїх виступів. На їх думку вірші були надто дорослими для маленької дівчинки. Після цього у Олени з’явилася невпевненість у собі, вона завдалася питанням, чи слід їй взагалі продовжувати писати вірші? Крапку у невпевненості дівчинки поставив її виступ на сцені Криворізького театру імені Шевченка. Справа в тому, що Олена колись ще й була учасницею драматичного гуртку, тож і виступати доводилося часто. Так ось, комісія, яка слухала її власний вірш, аж рота роззявила від подиву та захвату. Тоді до дівчини підійшов керівник їхнього гуртка та наполегливо порадив продовжувати писати та вірити у себе.
Коли чоловік Олени Володимир був у військовому відрядженні у Херсонській області жінка дуже хвилювалася за нього. Ці емоції вилилися у віршовані рядки:
Я знов не сплю цієї ночі,
На серці смуток, бо не поруч ти.
Я знов так хочу подивитись в твої очі,
В яких немає цієї клятої війни.
Так хочу, щоб в руках тримав не зброю,
А трьох синів своїх ти міцно обіймав.
Це пекло хочу я пройти з тобою,
Щоб це скоріш скінчилось, ти мене поцілував.
Заплющу очі і відчую я твій дотик,
І в тиші чую твого серця стук.
Та це лише моя уява,
І день за рік, коли не має поруч твоїх рук.
Обірве тишу знову звук тривоги,
Сльоза тихесенько пробігла по щоці.
Мені так сумно, боляче без тебе,
Я Янгола прошу, щоб він вас всіх накрив крилом своїм вночі.
Щоб повернулись ви живі додому,
Я Богу помолюся в сотий раз.
Щоб він відвів від вас ворожу зброю,
Щоб ворог відступив він дав наказ.
Олена каже, що її чоловік не любить коли за нього переживають. На будь-які питання він відповідає, що знаходиться там де треба і робить те, що треба.
«Ми з чоловіком виховуємо своїх дітей з вірою у себе, у свої сили, тож і розвиваємо їхні здібності, – продовжує Олена Лавриненко. – Ми живемо біля Народного дому, який раніше був Палацом культури будівельників. Колись там я співала під баян, у нас був гурток народної творчості, ми часто виступали. Я навіть брала участь у відбірковому турі конкурсу «Україна має талант». Від суддів я почула, що гарно співаю, але не маю особливої життєвої історії, яка б розчулила глядачів та примусила б їх голосувати за мене. Хто б тоді знав, що з початком війни важкі життєві історії будуть чи не у кожній родині, що майже усі ми станемо волонтерити та будемо готовими віддати все, щоб наблизити нашу Перемогу. Я хочу усім побажати вірити у себе, у свої сили та можливості. Кожен з нас на своєму місці, на роботі чи вдома, може зробити дуже багато, а коли ми ще й об’єднаємо свої зусилля, то успіх у здійсненні нашого спільного бажання прийде ще скоріше!»
На підприємстві розпочато впровадження нового підходу до оцінки ризиків на робочих місцях, який застосовується в провідних світових компаніях.
Металургійне, гірничодобувне, рудозбагачувальне та коксохімічне виробництва належать до найбільш небезпечних. Своєчасно виявити ці небезпеки-ризики та нейтралізувати їх – значить вберегти людей від травм, зберегти життя.
В основі нової процедури виявлення небезпек лежить «Колесо енергій». Це проста й наочна схема, для користування якою не обов’язково бути професором у царині охорони праці. Як розповів менеджер з оцінки ризиків управління охорони праці Еклас Баялін, застосовувати процедуру навчають під час занять за програмою «Take Care» («Бережи себе»). Ця програма передбачає навчання всіх працівників підприємства світовому досвіду безпеки праці.
«Зараз триває перший етап провадження «Колеса енергій», – розповідає Еклас Баялін. – Це й є навчання робітників. Перед нами довгий шлях, але він вартий того, щоб його пройти. Особисто я познайомився з цим підходом, коли працював у підрозділі охорони праці на проектах відомої американської компанії Chevron Corporation, яка є світовим лідером енергетичній галузі. Це не металургія, звичайно, але ризиків не менше, й вони багато в чому схожі. Процедура ж дозволяє виявити їх якомога більше. Наступним етапом впровадження має стати навчання лінійних керівників, майстрів, які разом із робітниками будуть оцінювати та усувати виявлені ризики».
Як бачите на схемі, саме «Колесо енергій» зображене у вигляді колеса, спиці якого відділяють різні групи ризиків. На більш безпечних виробництвах спиць небагато. Можуть бути й дві. На нашому ж підприємстві їх аж 10. Не у всіх підрозділах ми маємо повний набір, але в основних цехах їх більшість. Візьмемо, хоча б, рудозбагачувальні фабрики гірничого департаменту.
«Згідно статистиці, серед найрозповсюдженіших причин травмування працівників є падіння з висоти власного зросту, – розповідає провідний інженер з ОП Юрій Духов. – Це так звана гравітаційна група ризиків. Тому кожен має уважно роздивитися, чи не запчастини, матеріали, не розлите мастило в зоні його пересування. В цеху крізь працюють крани, і це також гравітаційні ризики. Стропи, сигналізація на кранах мають бути в належному стані. Дуже багато механічних ризиків, пов’язаних з обертанням та поступальним рухом машин і механізмів. Тут важливо, щоб огородження небезпечних зон було справним. А ще є електрична група. Тут не має бути оголених струмоведучих частин, й знову ж таки – стан огородження».
А ще Юрій розповів нам про ризики з-за трубопроводів, якими транспортують стисле повітря, мастило тощо. Ця група так і називається – «тиск». Також у цеху присутні ризики, пов’язані з гучною роботою обладнання, та інші.
«За 5 хвилин до початку роботи робітник повинен попрацювати зі зображенням «Колеса», – продовжив Юрій Духов. – Так би мовити, «прокрутивши» його, та оглядаючи при цьому зону робіт з точки зору ризиків кожного сегменту. Ризики заносяться до спеціального оглядового листка. Позначаються ті, які можна безпечно усунути зразу ж самим працівником. Наприклад, накрити кришкою відчинений люк. Якщо ж ліквідувати небезпеку самому неможливо, наприклад, необхідно залучити спеціалістів або додаткове устаткування, то такі ризики виділяються позначками, й про них до початку робіт необхідно повідомити безпосереднього керівника, майстра. Нещодавно під час процедури працівник РЗФ-1 виявив недостатнє освітлення в зоні роботи одного з конвеєрів. Про цей ризик він доповів майстрові, який звернувся до електрослужби цеху. Електромонтер, ліквідувавши несправність, відновив освітлення, усунув ризики. Після цього машиніст конвеєра став до роботи».
Еклас Баялін відзначив переваги даної процедури:
– по-перше, вона проста, і маючи наочну схему, ризики може виявити кожен працівник;
– по-друге, використання схеми не дасть забути про всі групи ризиків, в тому числі – біологічну, хімічну та радіаційну;
– по-третє, такий системний підхід у визначенні ризиків дозволяє виявити їх набагато більше, що вже доведено на деяких дільницях, а це дає змогу зробити робочі місця безпечнішими.
2 березня у боротьбі за свободу України загинув старший навідник протитанкового відділення взводу вогневої підтримки Сергій Андрейчук. Він мужньо, до кінця виконав свій військовий обов’язок у бою поблизу Бахмута Донецької області. До мобілізації на військову службу 26 грудня 2022 року Сергій працював оператором посту керування станом гарячої прокатки сортопрокатного цеху № 1.
Старший майстер дротового стану ДС 150-1 Дмитро Деркач згадує про Сергія Андрейчука, як про одного з найкращих працівників, що вміло керував процесом прокатки, сумлінно ставився до роботи та був готовий допомогти колегам. «Надзвичайно тяжка, непоправна втрата для стану, цеху, для всіх нас, – говорить Дмитро Деркач. – Добрим він був, веселим, легко знаходив спільну мову з людьми. Сам був позитивним і міг підняти настрій тим, хто працював поруч».
У загиблого героя залишилося двоє малолітніх дітей. Щиро співчуваємо рідним, друзям та колегам Сергія.
