Досвідчений фахівець вважає, що втримати людей від ризиків можна, задіявши сильні емоційні інструменти.
За статистикою близько 80 відсотків нещасних випадків на підприємствах пов’язані з організаційними причинами, тобтоз порушенням правил підготовки або виконання виробничих операцій. І в більшості з них працівники свідомо йдуть на такі порушення. Як виправити ситуацію? Своїм досвідом ділиться провідний інженер з охорони праці Олександр Кірєєв.
Олександр працює в управлінні охорони праці вже 17 років. Він зізнається, що весь цей час замислювався над тим, чому ми досі далекі від досягнення нульового травматизму? Адже підприємство має потужну нормативну базу (стандарти, інструкції, проєкти організації робіт), постійно працює навчальний центр, де вчать безпечному виконанню робіт, фахівці з охорони праці щоденно працюють в цехах. Кірєєв щиро переконаний, що розбиратися в проблемі треба починати з себе.
«Давайте проаналізуємо нашу поведінку в побуті, – говорить Олександр. – Чи завжди ми переходимо дорогу в дозволеному місці? Якщо ні, то чому? По-перше, ліньки йти до переходу, а по-друге, нам здається, що ми все бачимо, чуємо й повністю контролюємо ситуацію. Тобто на ризик йдемо свідомо. І саме цей свідомий ризик частіше за все призводить до нещасних випадків. Ось декілька прикладів за минулий рік. Працівник отримав перелом щелепи та кісток носа внаслідок падіння балки, яку транспортували електромостовим краном. Він просто захотів підправити її під час переміщення, що категорично заборонено. Ще один співробітник отримав серйозні опіки рук, шиї та голови внаслідок враження електродугою, бо, порушивши інструкцію, опинився зовсім поруч з електрообладнанням під напругою 6000 вольт».
Подібних прикладів чимало. Вони з різних цехів, але їх об’єднує саме те, що люди знали, що того робити не можна, але йшли на свідомий ризик. Вони були впевнені, що все тримають під контролем. Але контроль втрачено, як тільки порушуються правила, адже вони складалися протягом багатьох десятиліть на основі трагічних випадків, що коштували людям здоров’я або життя. Як же можна змінити ставлення працівників до власної безпеки та безпеки колег? У Олександра є деякі думки з цього приводу.
«Кілька років тому на підприємстві практикувався показ відеороликів нещасних випадків, що сталися на різних підприємствах, – каже Олександр. – Вони були моторошними, але, на мою думку, справляли належний ефект. А ще один дієвий спосіб – послухати самого постраждалого. Якщо людина готова поділитися своїми думками, то такі емоційні моменти, я впевнений, багатьох зможуть утримати від свідомих ризиків. Звичайно, дехто зараз скаже, що не все залежить від працівника. Десь не вистачає пристроїв для безпечної роботи, а на якомусь робочому місці не все організовано так, як того вимагають нормативно-правові акти з ОП. У подібних випадках співробітник зобов’язаний відмовитися від виконання робіт, поки небезпеки не будуть усунуті. А якщо керівник буде давити й вимагати стати до роботи, то на стендах з ОП в кімнатах змінно-зустрічних зборів є телефони відповідальних фахівців з охорони праці. Звертайтеся. Ми виїдемо на місце й допоможемо розібратися».
В завершення нашої розмови Олександр запитав моєї думки: чому у Великобританії за 2019 рік кількість смертельних випадків унаслідок ДТП склала 3,2 на 100 000 населення, а в Україні аж 10,2? Стан доріг? Так. Стан авто? Безумовно. А ще чому, як вважаєте?
Педагоги криворізьких навчальних закладів підвищували якість освіти в департаменті з якості продукції.
В рамках програми Teacher Pro нашого підприємства викладачі профільних навчальних закладів міста, де здобувають освіту молоді кадри, в тому числі і для нашого підприємства, відвідали з екскурсією випробувальний центр департаменту з якості «АрселорМіттал Кривий Ріг».
В сучасному світі найкращими викладачами є такі, які володіють знаннями про новітні технології та обладнання. І, що важливо, знають про них не лише з наукових статей чи соцмереж, а й мають можливість безпосередньо побачити як все працює і який результат приносить.
«Щоб навчити студентів новому, педагоги навчальних закладів самі мають досконало володіти знаннями про сучасні виробничі процеси. Щоб допомогти їм в цьому, ми вже декілька років впроваджуємо проєкт Teacher Pro і, як бачите, не припиняємо його навіть під час війни, – зауважила Ірина Рябінкова, начальник відділу з розвитку молодіжних проєктів та роботи з навчальними закладами «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Ми впевнені, що після перемоги України у підприємства буде багато роботи, а для цього знадобляться висококваліфіковані фахівці. Разом із викладачами вишів та технікумів ми зараз активно виховуємо таких спеціалістів».
У випробувальному центрі педагоги завітали до хімічної лабораторії металургійного виробництва, побачили на власні очі, як здійснюються фізіко-механічні та металографічні випробування готової продукції. Гості ознайомилися із обладнанням лабораторій та дізналися, як воно дозволяє фахівцям вдосконалювати якість та оперативність випробувань.
«АрселорМіттал Кривий Ріг» допомагає університету не тільки у підготовці майбутніх фахівців, а і у створенні навчальної бази, – сказала Наталія Цивінда, доцент кафедри технології машинобудування, заступник декану факультету механічної інженерії та транспорту, викладач спецдисциплін КНУ. – На підприємстві наші студенти проходять практику, знайомляться з сучасним обладнанням, технологіями, які застосовуються у виробництві. Ми, викладачі, теж постійно вчимося, щоб знати виробничий процес зсередини та усі нововведення в галузі. Дуже приємно, коли приходиш у цех, а тебе зустрічають колишні студенти, які вже стали справжніми спеціалістами, готовими допомагати молоді та ділитися з ними новими знаннями».
«Мій фах – залізнична техніка, я викладаю студентам конструкції електровозів і тепловозів. А вони, як відомо, беруть участь у технологічних процесах на виробництві. Тож мені цікаво на власні очі побачити усі боки життя підприємства, в тому числі і те, що стосується якості металопродукції. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» я вже вдруге. Ще до війни я відвідував комплекс доменної печі № 9. Сподіваюся, що мені пощастить побувати і в інших підрозділах підприємства, особливо залізничних», – поділився враженнями Євгеній Сніжко, викладач спеціальних дисциплін «Політехнічного фахового коледжу КНУ».
Як підкреслив Сергій Копилов, в.о. директора департаменту з якості нашого підприємства, навчальні заклади, де молодь набуває різних професій, та підприємства, де вона потім працюватиме, мають діяти синхронно у навчанні, а не бути двома незалежними організаціями. «У нас одна мета, – зазначив Сергій Копилов, – виховати кваліфікованих фахівців, які знають сучасне виробництво, технології, обладнання, вимоги до якості продукції тощо. Добре підготовлений спеціаліст краще і швидше увійде в новий колектив та працюватиме якісніше і безпечніше».
Ідеально зігнуто! Із арматурою після випробування Олена Ляхова, викладач «Політехнічного фахового коледжу КНУ»
І ще дізналися, що наше місто, наче намисто – «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом із КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу» організували віртуальну екскурсію для дітей працівників нашого підприємства.
Щоб об’їхати весь світ, головному герою роману Жуля Верна знадобилося 80 днів. А дітям працівників нашого підприємства завдяки новим технологіям вистачило лише декілька годин, щоб відвідати основні цехи «АрселорМіттал Кривий Ріг», побачити промислові об’єкти інших підприємств, прогулятися визначними куточками міста та стати майже безпосередніми учасниками занять з екстремальних видів спорту. І все це не виходячи з аудиторії Університету АрселорМіттал, де і відбулася ця віртуальна екскурсія. Вона була присвячена Всесвітньому дню гідів, який відзначався 21 лютого. Для подорожей із всього туристичного спорядження дітям знадобилися лише спеціальні окуляри та цікава розповідь екскурсовода.
«Напевне, ви знаєте, що наше місто дуже довге. А от чому його іноді порівнюють з намистом? Уявні намистинки – це рудники Криворіжжя, які з часом «обростали» житловими будинками, соціальною інфраструктурою. А нитка – це дорога, яка з’єднала мікрорайони між собою», – розповіла дітям Ганна Літвінчук, начальник відділу розвитку туризму КП «Інститут розвитку міста Кривого Рогу».
Вона зазначила, що цей і можливі наступні подібні заходи мають на меті допомогти дітям більше дізнаватися про особливість та унікальність Кривого Рогу, його природні багатства, історію вулиць, районів, видатних людей. Все це потрібно для того, щоб діти хотіли вивчати місто, подорожувати ним, відкривати в ньому нові сторінки. Це не тільки сприяє вихованню та розвитку дітей, а і виховує в них патріотизм та любов до рідного краю.
Також у заходу була ще одна важлива мета – профорієнтаційна, щоб діти на власні очі змогли побачити, де працюють їхні батьки та познайомитися із професіями, які є на підприємстві.
«Навіть під час війни ми продовжуємо розвивати промисловий туризм та розповідати дітям про наше підприємство, – сказала Валерія Рясна, фахівець з розвитку молодіжних проєктів департаменту соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Зараз відвідати промислові майданчики та на власні очі побачити як проходить технологічний процес дітям допомогли віртуальні екскурсії. Завдяки проєкту міста «Віртуальний КР» у форматі VIArt 360 діти змогли побачити наші коксові батареї №№ 5, 6, машину безперервного лиття заготовки, дротовий стан 150-1. А ще вони зазирнули на промислові майданчики інших підприємств Криворіжжя, навіть «спустилися на байдарках» річкою Інгулець та «проїхалися» велосипедом територією відвалів».
«В окулярах я «покаталася» на велосипеді. Більш за все боялася впасти у червону калюжу, – усміхаючись каже другокласниця Ніколь Денисенко. – На цей захід я прийшла разом зі Сталюшею, який виграла «на ялинці» під час новорічних свят. Він вогняний, як і підприємство, на якому працює мама. Тут я дізналася, що руда, як пиріг, лежить у землі, і нам треба обережно її витягувати та переробляти».
«Мені було цікаво слухати різні історії про Кривий Ріг та завод. Маленькою я думала, що люди ходять по заводу та викопують метал. Згодом я зрозуміла, що на заводі метал роблять із залізної руди, і це дуже складний процес», – поділилася враженнями семирічна Аніта Харченко.
З початком весни ми зазвичай пов’язуємо період розквіту та сподівання на позитивні зміни. Цей березень буде доволі складним, так віщують зірки. Але перший місяць весни все-таки не позбавить нас надій та подарує всім нам хоча і невеликі, проте натяки на нашу подальшу Перемогу. Ми почнемо помічати пожвавлення та рух вперед на всіх фронтах: в особистому житті, роботі та звісно ж, на передовій. Тож хай буде Весна!
Овен
Цей місяць дасть поштовх до подій, які будуть відбуватися з вами протягом наступних 20 років. Можуть змінюватися робота, країна мешкання, заняття. Люди, яким не судилося бути у вашому житті, відійдуть у минуле. Ви зрозумієте та отримаєте своєрідний рецепт від зірок як діяти та жити далі.
Тельці
Ви поступово почнете відчувати, що всі ваші страхи та комплекси відходять на задній план. Потроху почне вималюватися можливості на майбутнє. З’явиться впевненість у собі та власних силах. Почнуть зростати темпи та обсяги роботи, вас це порадує, адже за цим ви, відверто кажучи, вже почали сумувати.
Близнюки
Ви почуватиметеся набагато краще, для вас закінчиться якесь життєве випробування. Можливо, що представники вашого знаку позбудуться роботи, яка обтяжувала, проблем зі здоров’ям та фінансами або інших неприємностей. Весна прийде до вас не лише за календарем, а й за емоційним відчуттям.
Рак
Раки відчують прилив сил, енергії, власної привабливості та жвавість в особистому та професійному житті. Можна починати нові сміливі проєкти, адже для вас особисто всі ваші кроки будуть успішними. Відкриються очі на розуміння всього того, що відбувається навколо, і ви вдихнете на повні груди.
Леви
Для Левів у цьому місяці ключовим буде слово «інформація». Слухайтеся власної інтуїції, користуйтеся різними джерелами, аналізуйте все, що потрапляє вам на очі у ці дні, адже вся отримана інформація буде корисною і стане доволі точною підказкою тому, як жити та діяти у найближчі місяці.
Діви
Період буде динамічним та енергетично сильним. У вас з’явиться нове коло спілкування, однодумці. Можливо, друзі познайомлять вас з людиною, з якою у вас зав’яжуться романтичні стосунки. Вам точно потрібно робити кроки до здійснення власних мрій, це стосується і нашої Перемоги.
Терези
Емоційні гойдалки постійно виводять вас з рівноваги, але у березні ви нарешті відчуєте землю під ногами. Почнете помічати позитивні новини та зміни не лише у природі, а й у вашому житті. Терпіння та наполегливість допоможуть вам отримати перші перемоги, яких надалі стане більше.
Скорпіон
Весна – це ваш час, коли всі сили добра на вашому боці. Тому попри всі страхи та сумніви починайте активно діяти, виходьте зі сплячки та починайте рухатися. Згадайте, що ви не черепаха, а скорпіон, тож швидші. А швидкість для вас – це успіх. Ви знаєте що і як робити, тож робіть це і скоріше!
Стрілець
Період потепління позитивно відобразиться на всіх ваших справах. Поступово почне поповнюватися ваш гаманець, в голові з’являться «світлі» думки, в серці – бажання. І що найприємніше, що все це відбуватиметься не лише у вашій уяві, а й реально у вашому теперішньому житті.
Козоріг
Гарячий місяць щодо насиченості подіями, які змінюватимуть одне одну шаленими темпами. Буде плюс і буде мінус. Але позитиву буде більше, тож сконцентруйтеся на гарних новинах та сприятливих для вас подіях. Як ви все сприйматимете, так все і працюватиме. Тому ніяких сліз, а більше усмішок!
Водолій
Гарний місяць для підвищення продуктивності, яка сприятиме наполегливій роботі над проєктами та планами, а також розвитку кар’єри та покращенню здоров’я. Можете трошки відпустити ситуацію та дати волю власним емоціям та бажанням. Ви формуєте ситуацію навколо себе на найближчі пів року.
Риби
Суттєвих змін вам березень не принесе. Скоріше за все – це період очікування та витримки. Треба зупинитися та проаналізувати ваші помилки і перемоги, зрозуміти чому так сталося, і хто у цьому винен. Якщо зрозумієте це, то уникнете багатьох помилок цьогоріч. Варто просто зберігати спокій.
З першого дня повномасштабного вторгнення нищить ворога керівник одного з підрозділів нашого підприємства.
Два лютих
Авто мчало ранковим шосе. Асфальт мирно шепотів під шинами, а мозок розривали думки про війну. Він не мав сумнівів у тому, що Росія продовжить розпочате у 2014-му. Кілька років Україну обливали брудом на російських каналах, заперечуючи саме право на існування. І ось почалося. Найстрашнішим було не встигнути отримати зброю. Тому так і летіло авто, за кермом якого був Славин батько, а ще одним пасажиром – Сашко, друг і колега по роботі. Трійця мчала до військової частини. А родичі Святослава вже телефонували з Херсонщини й розповіли, що ворожі колони швидко рухаються на північ майже без супротиву. Був ранок 24 лютого 2022 року…
Лютий 2023. Сьогодні у Святослава з батьком зовсім інший настрій. Син приїхав у відпустку. Як же пасує йому форма! Стомлені, але щасливі очі. Мама плаче від щастя. Слава також не втримався, очі волого заблищали. Обійми, поцілунки. Особливо солодкі – від коханої. Ганна дуже чекала, підтримувала, допомагала. І ось вона в його обіймах. А на столі пиріжечки, котлетки та ще багато маминого, що так любить синочок. «О! Стіл, як на Різдво!» – жартує боєць. А рідних розбирає нетерпіння. Ну, як там воно? Вистоїмо? Переможемо? «Звісно», – усміхнувся син.
Незламність проти танків
Але не завжди Святослав був у тому таким впевненим. «Ми з Сашком потрапили до окремого розвідувального батальйону, – почав він свою розповідь. – Після підготовки – Донецька область. Там, як і зараз, йшли важкі оборонні бої. У ворога була шалена перевага в артилерії. На один снаряд, випущений нашими, агресор вистрілював 20-30. А якщо додати перевагу у повітрі, то у перші місяці було зовсім невесело. Коли ти декілька діб знаходишся під таким вогнем, закрадається зневіра в тім, що можна вистояти. Саня був оптимістичнішим і підтримував мене. Особливо страшно, коли розумієш, що не просто криють площу, а полюють саме на тебе. Дрон слідкує, передає, і саме в твою бойову групу летять снаряди, міни, бомби. Чуєш звук. Летить! Цей точно в мене! Жах».
Слава на все життя запам’ятав 20 травня 2022 року. Тоді ворог несамовито штурмував Новомихайлівку. Мав величезну перевагу у бронетехніці та артилерії. Але наші вистояли. «Тоді, мабуть, вперше я відчув, що ми сильніші, – усміхнувся Святослав. – Наша група вогневої підтримки прикривала в’їзд в село від прориву бронетехніки. А головний удар взяла на себе 54-та бригада, яка стояла на основних позиціях. Щоразу після масованої артпідготовки і авіаударів по виявлених ворожими дронами наших позиціях починався піхотний штурм за підтримки вогнем з танків. І щоразу під шквальним артилерійським вогнем починали працювати наші мінометники, які рятували ситуацію, укладаючи по кілька десятків атакуючих орків протягом години. Потім вони миттєво міняли позицію, перетягували міномети та боєкомплект в укриття. Згодом знову артпідготовка… І так по колу. Село відстояли. Тоді я повірив, що наша незламність, наш дух сильніші за їхні танки та гармати. Поступово і вогняні можливості почали вирівнюватися. Зростала наша майстерність. Багато чому довелося вчитися. Але чимало навичок згодилося з моєї роботи».
Важка кривава робота
До 24 лютого Святослав Кузьменко керував підрозділом, який впроваджує Виробництво світового класу WCM на нашому підприємстві. Він зізнається, що той досвід допомагає не лише успішнопротистояти окупантам, а й виживати в бою. «Війна – це важка, специфічна, кривава робота, – продовжує він. – І той, хто вважає, що це лише бої, дуже помиляється. Якщо все тихо й ніби особливих загроз немає, це не привід розслаблятися. Це можливість покращити позиції, вдосконалити окопи, бліндажі, шляхи відходів, отримати додаткову інформацію про розташування ворога та місцевість. І хто цього не робить, часто розплачується. Можна, звичайно, слухати музику, замість копати окоп, але… Були такі випадки. Безперервне вдосконалення – один з головних принципів WCM, до речі».
Правило відразу ж встановлювати корисні контакти з колегами, Слава також взяв з WCM. Його вогнева група розвідбату часто змінює дислокацію. Перше, що робить командир на новому місці, встановлює контакти з аеророзвідкою. «Це питання ефективності і виживання, – говорить він. – Безпілотники відіграють величезну роль у цій війні. Якщо у тебе є данні аеророзвідки, то зайвого разу не треба вилазити зі схованки та «палитись», розглядаючи через тепловізор місцевість. Рух рашистських танків та бетеерів, на які ми полюємо, дрони визначають заздалегідь. А ще допомагають навички впровадження системи 5S. Особисто у мене все посортоване та має своє місце. Пів мішка теплих шкарпеток та термобілизни, які передали родичі, знаходяться у баулі на базі в парі кілометрів від нуля. На виконання бойових завдань береться лише штурмовий рюкзак зі запасними батареями для обладнання, тепловізором, павербанками, маскувальним халатом, комплектом білизни та шкарпеток, термогрілками і запасом їжі на 24-48 годин. Але і його можна загубити під час бою. Тому медикаменти, джгути й бинти обов’язково в кишенях. Це питання життя».
Втрата та здобутки
Разом зі Святославом WCM впроваджував Олександр Пшеничний. Саме з ним Кузьменко поїхав на війну. Пліч-о-пліч друзі воювали впродовж перших місяців. Потім їх розкидали до різних груп. «Мене призначили командиром вогневої групи, – розповідає Святослав. – Від партнерів прийшла нова зброя. Кілька протитанкових комплексів наш батальйон затрофеїв під Ізюмом. Саня мав до нас приєднатися. Але терміново треба було перекидати сили на Авдіївський напрямок, де була спроба ворожого прориву. Сашка кинули туди. З ним ми більше не побачилися. Він загинув біля Водяного. Світла пам’ять герою».
Ми пам’ятаємо стрімкий наступ на Харківському напрямку, просування наших військ на Кремінну, визволення Миколаївщини та Херсонщини. На Донбасі ж все по-іншому. В основному – тяжкі оборонні бої. Але Слава згадує й вдалу наступальну операцію, в якій також був задіяний. «Я тоді був у розвідгрупі, – згадує він. – Вночі ми перетнули лінію зіткнення, виявили вогневі точки росіян, місця дислокації живої сили та техніки. А потім наміченим шляхом, нищачи ворога, пішли наша бронетехніка та піхота. Це була одна з вдалих наступальних операцій саме на Донеччині, з багатими трофеями, полоненими та визволеними населеними пунктами».
Буде чим зайнятися
Восьмеро з 27-ми працівників підрозділу з впровадження WCM пішли воювати. Четверо з них – добровольцями. Крім Святослава та Олександра, це Віталій Афанасьєв і Руслан Нікулін. Ті, хто на виробництві, допомагають колегам. «Регулярно отримую посилки від них, – говорить Святослав. – Теплі речі, смаколики тощо. Дуже надихають дитячі малюнки, які нам передають. Вони нагадують, заради кого ми тут. Після перемоги планую повернутися в свій виробничий підрозділ. Ми робимо дуже потрібну справу – вдосконалюємо підприємство, робимо робочі місця безпечнішими. Знаю, що буде багато роботи. Особливо щодо зменшення використання енергоресурсів».
А ще Святослав мріє повернутися до своєї наукової роботи в Академії наук України. Під час відпусток він проводив дослідження, минулої осені мав захистити докторську роботу. «Ми працюємо над ідеєю використання водню замість нафти й газу, – розповідає боєць. – Це перспективний напрямок. Такі родовища в нас є. Тож буду щасливий зробити внесок ще й в енергетичну незалежність країни. А поки що повертаюся до своїх, на передову. Бажаю нам всім бути сильними, триматися, вистояти, бо саме в єдності з народом сила ЗСУ, наша сила».
Саме так на підприємстві часто називають машиністів-інструкторів локомотивних бригад. Ці фахівці завжди на зв’язку з машиністами та їхніми помічниками, адже відповідають за навчання, підвищення кваліфікації, правильну та безпечну роботу. Один із таких фахівців-наставників в залізничному цеху № 2 – машиніст-інструктор Микола Шелест.
Романтикою залізничної справи Микола захопився ще з дитинства, коли побував на роботі у батька Миколи Павловича Шелеста, який працював в цьому ж цеху на нашому підприємстві. Він був машиністом тепловозу, а також начальником зміни та інструктором.
Дехто запитає, чому малого пустили на виробництво? Відповідь проста – в минулі часи діти часто приходили на завод в гості до батьків. Тоді це було звичною справою, а за безпеку дитини на виробництві відповідали батьки. До речі, кордони підприємства були теж відкритими.
«Мені було лише шість років, і тут я побачив мереживо із колій, купу вагонів, великі тепловози. Я зайшов до кабіни одного з них та на собі відчув усю залізничну атмосферу. І досі пам’ятаю свої враження та «великі» очі від побаченого. Батько розповідав, як керувати тепловозом, які кнопки та важелі треба натискати. Це суттєво вплинуло на вибір моєї професії. Я мріяв бути залізничником. Згодом закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Ремонт та експлуатація рухомого складу». Маючи на руках диплом, став залізничником у третьому поколінні. Мій дід Павло Шелест працював на залізниці ще з війни. Він пройшов шлях від колійника до начальника однієї з промислових станцій на Криворіжжі. Мама на залізниці працювала черговою. Тож, як кажуть, іншого шляху у мене просто не було».
Виробничу практику за часів студентства Микола Шелест проходив в ЗЦ № 2. Сюди ж влаштувався працювати після закінчення технікуму. Це було 23 роки тому. 17 з яких він уже працює інструктором.
«Я познайомився з Миколою тоді, коли ще стажувався в цеху на помічника машиніста тепловоза. За віком Микола був не набагато старший за мене, але вже працював інструктором і навчав машиністів. Можна сказати, він теж взяв участь у моїй залізничній освіті та кар’єрі», – усміхаючись, зауважує начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.
«Залізничний транспорт на підприємстві є частиною технологічного процесу, до того ж, на території вирує свій залізничний рух, – продовжує Микола Шелест. –
Моя задача – дбати, щоб локомотивні бригади правильно та безпечно виконували свою роботу, чітко здійснювали технологічні процеси, а ще постійно навчалися. Без цього у нашій справі неможливо. Техніка завжди оновлюється, ситуації змінюються, тому у нас систематично навчаються і молоді спеціалісти, і машиністи з великим досвідом. Я теж не виключення. На лінії, коли протягом зміни «катаюся» з локомотивними бригадами, ми відпрацьовуємо і повсякденні робочі процеси, і нестандартні. І, якщо така трапиться, залізничники будуть готові «розрулити» так, щоб все було добре. Відпрацьовуємо і різні операції з технологічного обслуговування локомотивів».
Микола каже, що дуже любить постійно цікавитися чимось новим. Так сталося, що товариші-мисливці запропонували йому спробувати себе у спортінгу (це такий вид стрільби з рушниці по «тарілочках», які запускають у повітря), і у нього все вийшло. Тепер він має другий розряд у цьому спорті та навіть бере участь в чемпіонатах України. Микола підкреслює, що все це дозволяє йому розвивати реакцію та влучне око, тренує розум та кмітливість, сприяє спілкуванню з однодумцями, що корисно як для душі, так і для роботи. А її, Микола впевнений, після нашої перемоги буде дуже багато.
