Позначка: металургійне виробництво

Категорії
Наші люди

Підвищили градус – квіти ожили і людям затишно

Вікторія Толстоп’ятова, машиністка компресорних установок кисневого виробництва

У кисневому виробництві триває заміна системи опалення на сучаснішу та більш ефективну.

За словами начальника кисневого виробництва Володимира Черногорова, минулої зими у цеху постала задача покращити систему опалення у деяких побутових та виробничих приміщеннях. «Люди скаржилися на недостатній обігрів у банях та на виробництві, наприклад, у цеху компресії № 2 або у машинному залі другого блоку розділення повітря, – розповідає Володимир. – Та й на сходових маршах адміністративно-побутового комплексу було прохолодно. Навіть кімнатні квіти відмовлялись рости. А ще й ці небезпечні для здоров’я протяги! Ми спробували теплові гармати – прилади з обігріву приміщень – але ті споживали забагато енергії, а за дві години після їх вимикання холод повертався. Та й дроти на підлозі – це додаткові ризики. Тож вирішили спробувати теплові завіси».

Ідею з завісами підгледіли в супермаркетах. Визначили найкритичніші щодо опалення приміщення, і в них над кількома дверними отворами встановили завіси. Це такі електрообігрівальні прилади, що мають нагрівальний елемент та вентилятор, який спрямовує повітря донизу, на підлогу. Принцип роботи простий: холодне повітря заходить крізь двері, в цей момент воно прогрівається і замість охолоджувати приміщення – прогріває його.

«Завіси показали себе якнайкраще, – продовжує начальник цеху. – У банях та диспетчерських стало тепло, у АПК квіти ожили. Навіть у машзалі другого блоку, де виробниче обладнання не працювало і не нагрівало повітря, температура у п’ятнадцятиградусні морози минулої зими не знижувалась за позначку +5. Тож старі недостатньо ефективні парові системи обігріву ми демонтували. Загалом минулої зими ми встановили 16 завіс. Замовили ще близько 20-ти. Встановимо їх у жовтні-листопаді – і холодів можна не боятися. Рекомендуємо всім – перевірено на собі».

Вікторія Толстоп’ятова, машиністка компресорних установок кисневого виробництва:

– Ми дуже задоволені новим способом опалення. По-перше, стало тепліше у бані – це факт. А ще завісу встановили у щитовій, і там також потеплішало. Це дуже важливо, адже у приміщенні щитової ми проводимо багато часу – контролюємо параметри виробничих процесів. Наша майстриня – Олена Сергієнко – працює у нас не дуже довго, але ми її дуже поважаємо. Вона дослухається до наших побажань, та й ми не зловживаємо: просто хочемо, щоб нам тепло було, затишно та світло. Олена озвучує це начальству цеху, а те йде назустріч. Разом з завісами нам замінили освітлення, і у приміщеннях посвітлішало. Якщо про нас турбуються, то й ми у боргу не залишимось».

Категорії
Новини

Четвертий загін тримає стрій

17 вересня працівники рятувальних служб та підрозділів України відзначили своє професійне свято. Багато хто з них в цей день виконував рятувальні роботи з ліквідації наслідків обстрілів і ракетних ударів. Серед них і бійці 4-го Державного пожежно-рятувального загону, який базується на нашому підприємстві і захищає нас від пожеж та аварій.

Заступник начальника 4 ДПРЗ Тарас Пинило розповів, що з початком війни підрозділи загону переведено на посилений режим несіння служби. За цей час рятувальники декілька разів брали участь у ліквідації наслідків ракетних ударів у нашій області.

«Наші пожежні частини гасили пожежу, яка виникла внаслідок ворожого удару по нафтобазі у Довгинцівському районі, – розповідає Тарас Пинило. – Також допомагали відкачувати воду мешканцям Інгулецького та Центрально-Міського районів після влучання ракети та пошкодження дамби на Карачунівському водосховищі. Ми готові ліквідовувати наслідки обстрілів. Також у нас є можливість здійснювати радіаційний контроль, ідентифікувати боєприпаси та їх елементи, проводити дегазацію під час враження хімічними речовинами. Наш девіз «Запобігти. Врятувати. Допомогти» актуальний і в мирний час, і в воєнний».

«Велику увагу також ми приділяємо профілактиці та запобіганню виникнення надзвичайних ситуацій, – продовжив Тарас, – тобто інформуванню працівників, перевірці стану об’єктів тощо. Але завжди готові врятувати людей та обладнання, ліквідувати наслідки. Наприклад, влітку минулого року наші підрозділи швидко загасили пожежу на дробильній фабриці, у січні цього року ліквідували пожежу у одному з боксів автотранспортного управління, а у лютому, перед початком війни, миттєво прибули на комплекс машин безперервного лиття заготовок, де виникло займання внаслідок короткого замикання, і швидко загасили вогонь, врятувавши людей та дуже коштовне виробниче обладнання».

Для ліквідації пожеж та інших надзвичайних ситуацій, порятунку людей у рятувальників 4 ДПРЗ є дев’ять пожежних машин, які оснащені засобами пожежогасіння та обладнанням для порятунку. Ці машини та інше обладнання загону, а також споруди для дислокації бійців та техніки знаходяться на балансі нашого підприємства. Для ефективної роботи рятувальників підприємство забезпечує утримання та оновлення матеріально-технічної бази рятувальників, тобто купує для них нові машини, обладнання, спеціальні засоби індивідуального захисту тощо.

«Дякуючи «АрселорМіттал», минулого року на бойове чергування став новенький сучасний пожежно-рятувальний автомобіль MAN, – говорить Тарас Пинило. – Техніка – ураган! Швидкий, маневрений, зручний, комфортний для людей і дуже ефективний в роботі. У нас й інші авто на рівні, але цей – щось неймовірне. А у поточному році, незважаючи на складні часи, комбінат закупив та передав нам 25 новеньких апаратів захисту на стислому повітрі для рятувальних робіт у задимлених приміщеннях, костюми хімзахисту та 96 надсучасних захисних шоломів. Вони пройшли випробування на пожежі і можна зробити висновок – ступінь захисту дуже високий.

Треба додати, що у запобіганні надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації нам допомагають працівники підприємства. Разом з відділом пожежної безпеки підприємства на чолі з Андрієм Сердечним ми організовуємо протипожежні навчання в цехах із залученням їх працівників, а також медичної та газорятувальної служб підприємства, яка нам ще й допомагає з технічним обслуговуванням газозахисної апаратури. Автотранспортне управління допомагає з ремонтами авто. Ми всі разом працюємо над тим щоб зберегти майно підприємства та життя його працівників».

Начальник 4 ДПРЗ Олексій Діброва:

– Дорогі мої колеги-рятувальники. Вітаю кожного з вас із нашим святом! Бажаю здоров’я, наснаги до роботи, Перемоги, Миру вам і вашим родинам!

Читайте також про рятувальників ГС на нашому сайті.

Категорії
Новини

На війні загинув працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Денис Савицький

9 вересня, захищаючи Україну від російської агресії, загинув працівник нашого підприємства, Денис Савицький. Він був мобілізований у березні 2022 року, командував стрілецьким відділенням, яке захищало Донецький напрямок. Під час ворожого обстрілу сержант ЗСУ Денис Савицький отримав поранення, несумісне з життям.

На підприємстві Денис працював міксеровим конвертерного цеху, займався доставкою чавуну з міксерного до конвертерного відділення. Колеги по цеху згадують його як сумлінного працівника, який завжди відповідально ставився до роботи, своєчасно та якісно виконував виробничі завдання, готовий був прийти на допомогу.

«Ми дуже засмучені звісткою про загибель Дениса, – говорить в.о. заступника начальника конвертерного цеху Сергій Лапій. – Він працював у нас з 2018 року. Краще за мене про нього розповів би його товариш та колега, який теж зараз воює. А я серед позитивних якостей Савицького хочу відзначити працьовитість, принциповість та неймовірне почуття справедливості до себе та оточуючих».

Ми глибоко сумуємо з приводу загибелі сержанта Дениса Савицького. Щирі співчуття рідним та близьким героя.

Вічна пам’ять захисникові!

Категорії
Наші люди

«Всупереч усім випробуванням я бачу життя тільки в яскравих фарбах»

Так говорить дозувальниця агломераційного цеху № 3 Наталія Олекса. У своєму підрозділі вона створює патріотичні мурали, щоб підтримати бойовий дух колег, а ще – в пам’ять про свого чоловіка, який теж працював в цьому цеху. Захищаючи країну він загинув у перші дні війни.

Дівчина, що уособлює Україну, захищає покровом Кривий Ріг та наше підприємство від ворожих атак. Вона, хоч і намальована, першою зустрічає усіх, хто заходить до операторської корпусу шихтових бункерів агломераційного цеху № 3. Раніше це була звичайнісінька непримітна промислова стіна. За тиждень Наталія перетворила її на великий яскравий мурал.

Наталія Олекса

«Мені це було вкрай потрібно: втілити в малюнку все, що я відчуваю, що пережила, події сьогодення та віру в наш народ, в наші сили, перемогу», – говорить Наталія Олекса. – В нашій країні триває кривава та жорстока війна. Але ми, кожен на своєму місці, робимо все можливе, щоб війна найскоріше закінчилася. Тому і фарби у мене яскраві, і сюжети говорять, що все у нас обов’язково буде добре».

Наталія відвертається і плаче. Цей мурал вона присвятила своєму чоловіку Анатолію Прідьмі. До війни він працював у агломераційному цеху № 3 змінним майстром, а 24 лютого добровольцем приєднався до військових лав, щоб виганяти ворога. І загинув, захищаючи країну. Анатолій Прідьма став одним із перших працівників, яких наше підприємство втратило на цій війні. Колеги по цеху в пам’ять про нього встановили пам’ятну дошку на адміністративній будівлі АЦ-3. Тепер там завжди живі квіти.   

На честь Анатолія Прідьми і взагалі усіх, хто загинув на цій війні, Наталія Олекса і малює. Сюжети різні. Один Бойовий Їжачок чого вартий! Його майстриня намалювала у побутовій кімнаті цеху. Цей Їжачок уособлює український бойовий дух. І справді, дивлячись на його суворі очі, «наїжачені» голки, зброю на плечі, одразу стає зрозуміло: жодних шансів у ворога немає!

«За допомоги цих муралів я хочу збільшити нашу життєву енергію, наповнити її позитивом. Щоб колеги дивились і заряджались впевненістю в Перемозі. Зараз нам це дуже потрібно, – говорить Наталія. –  У нас з Анатолієм зростає чотирирічна донечка, і я буду їй розповідати про тата і заради чого він віддав своє життя. А ще я продовжую справу свого чоловіка. Він любив бджолярництво, отже тепер цим займаюся і я. Знаєте, планую намалювати Янгола в образі військового-рятівника, який тримає на руках жінку. Ця жінка – це наша Україна. Завдяки військовим, волонтерам і взагалі усім нашим людям незабаром наша рідна Україна буде звільнена від ворога. Я в це щиро вірю».

Категорії
Наші люди

Справжній кавалер

Восьмого жовтня свій 80-й день народження відзначив, без перебільшення, легенда нашого підприємства, повний кавалер ордену Трудової Слави Олександр Ляшенко. Рівно половину свого життя – 40 років – він пропрацював у мартенівському цеху.

«Зростав я у Верхньодніпровську, – почав свою розповідь Олександр Іванович. – І якось так воно було, що навіть у старших класах не замислювався, ким хочу стати. До того моменту, поки класна керівниця Віра Петрівна не повезла нас на екскурсію на металургійний завод у Дніпро. Нам показали спочатку доменний цех, а потім мартен. Це було таке приголомшливе видовище, що я більше не вагався. Тільки в металурги!»

Сашко закінчив технічне училище у Дніпрі та разом з однокурсниками приїхав до Кривого Рогу, де якраз запускали новенький мартен. Разом з молоддю у цех запросили справжніх мартенівських метрів з багатьох металургійних міст.

«Склалась ефективна команда, – продовжив іменинник. – Досвідчені сталевари стали мізками процесу, а молоді їх підручні – руками і ногами. Ми багато працювали фізично: прибирали, чистили обладнання, підносили матеріали, відбирали проби тощо. Відверто кажучи, не всі старші колеги охоче ділилися з нами своїм мистецтвом. Але було б бажання. Я придивлявся дуже уважно і все на вус мотав. Мене запримітив майстер Вадим Гуров, знаменитий Гуров, який через багато років стане депутатом Верховної Ради трьох скликань. Він почав мене підтягувати, і згодом я вже став підміняти сталеварів».

Спочатку у наших мартенівських печах варили сталь без продування киснем, на так званому тихому ходу. Але потім провели модернізацію, додали кисневі фурми. Пізніше ввели в роботу двохванні сталеплавильні агрегати. Тож цех модернізувався, а разом з ним зростав як фахівець Олександр Ляшенко. Він міцно закріпив за собою місце сталевара, став одним з найкращих у цеху, та мабуть і в країні, отримував державні нагороди.

«Не буду лукавити, – усміхнувся Олександр. – Державні ордени отримувати дуже приємно. Особливо, коли відчуваєш, що то по справедливості, що ти й твої колеги дійсно тяжко та продуктивно працюють, створюють добробут для міста й країни. Молоді були, завзяті. Після важких змін вистачало сил ще бігати у футбол за цехову команду. А після футболу – на турбазу у Мар’янівку. Рибалили, юшку варили, спілкувалися, та просто купалися, відпочивали. Всією бригадою».

Не дуже хотів Ляшенко зі сталевара йти у майстри. Але все-таки його вмовили. «Можна сказати, що став я майстром добровільно-примусово, – згадує Олександр Іванович. – Тоді майстрів не балували. Сталевар й навіть підручний заробляв більше за майстра. Це було дивним, адже майстер організовував процеси і мав набагато більшу відповідальність. Але у середині вісімдесятих це виправили, і «майстерувати» стало веселіше. Так я майстром і пішов на пенсію у 2001 році. І за ці сорок років жодного разу не мав бажання піти з цеху, з заводу».

У 2020 наше підприємство виконало свої зобов’язання і вивело з експлуатації улюблений Ляшенковий мартен, адже цех мав значний негативний вплив на навколишнє середовище. Олександр Іванович був присутнім на останній мартенівській плавці як гість. «Якогось особливого смутку не було, – поділився враженнями ветеран. – Звичайно ж, я люблю свій мартен. Він і зараз мені сниться ночами; метал, плавки, навіть емоції. Але прогрес не зупинити. І якщо конвертерний спосіб показав себе більш прогресивним та екологічним, то так тому й бути. Знаю, що багато хлопців перейшло у конвертерний цех. Впевнений, вони швидко опанують нові процеси, нові елементи. Мартенівці – народ кмітливий, ми все зможемо!»

Більш ніж 20 років Олександр Іванович на заслуженому відпочинку, і його зв’язок з рідним підприємством не перервався. Він неодноразово був у журі конкурсів професійної майстерності, регулярно бере участь у заходах, присвячених Дню металурга та гірника, Дню народження підприємства та інших. Ветеран зустрічається з молодими працівниками, ділиться професійним та життєвим досвідом, та й все його виробниче життя є прикладом відданості професії, підприємству, металургії.

Категорії
Новини

Доменна піч № 6: від рекордсменки до світової зірки

Доменна піч № 6 відзначає свій 61 рік народження.

Датою її запуску стало 12 вересня 1961 року. Від початку свого будівництва ДП № 6 одразу набула статусу особливої.

Спочатку її називали рекордсменкою, адже вона була збудована рекордно швидко – лише за 8 місяців та 12 днів. А в свої 61, домна стала справжньою світовою зіркою, її фото облетіло майже увесь світ. Зараз ДП № 6 – єдина працююча домна підприємства, на якій з початку війни побували понад 40 різних медіа з 15 країн світу.

«Журналістів цікавлять усі моменти життя нашої печі, вони розпитують про її потужність, роботу, технологію, людей, які керують процесами. Роблять «гарячі» фото та везуть звідси безліч відеоматеріалів, в яких розповідається про трудові будні печі та наших працівників», – говорить Антон Кістерець, заступник начальника ДЦ № 1 з технології.

Доменна піч № 6

Напевне у нашої шостої печі така доля – бути публічною. Понад 60 років тому, коли піч ще будувалася, сюди приїжджало багато іноземних делегацій. Були тут і американці, як тоді писав «Металург», ділові люди Америки. І їм було на що подивитися – ДП № 6 вже тоді вигідно відрізнялася від домен, які вже діяли на нашому підприємстві. Вона була високомеханізована та автоматизована, зі спрощеним управлінням та обслуговуванням.

Втім, за роки свого існування зірковості домна не вхопила, Зараз вона продовжує плідно працювати та щодоби видавати по 3 тисячі тонн чавуну, який спрямовується до конвертерного цеху і згодом перетворюється в металеві заготовки.

Підтримувати технічне здоров’я домні допомагають регулярні планові ремонти, заміна засипкового апарату, яка здійснюється раз на два роки. Були в біографії домни і кардинальні зміни – у 2015 році «АрселорМіттал Кривий Ріг» провів масштабну реконструкцію ДП № 6 з впровадженням природоохоронних заходів. Це було одним із інвестиційних зобов’язань компанії, яка вклала в оновлення печі 132 млн доларів. Тоді на шостій печі покращили систему охолодження, умови праці технологічного персоналу, впровадили низку енергозберігаючих технологій тощо. Серед найважливіших змін було створення дворівневого ливарного двору. Він полегшив обслуговування жолобів чавуну та шлаку, а також покращив екологічне становище – жолоби, по яким протікають чавун та шлак, були повністю укритими, що унеможливило викиди.

Випуск чавуну

«Війна стала часом випробування для всього колективу цеху, в тому числі і тих, хто працює на шостій домні, – розповідає начальник ДЦ № 1 Владислав Поліщук. – Як відомо, 3 березня виробництво підприємства було призупинено, щоб забезпечити безпеку людей та активів. Але вже 12 квітня цього року ДП № 6 відновила роботу. Нею керують чотири бригади, куди входять газівники, водопровідники, горнові, машиністи шихтоподачі, кранівники. Керують бригадами старші майстри Юрій Курило, Дмитро Дорош, Антон Донсков, Станіслав Якимов. З нагоди дня народження доменної печі № 6 я хочу поздоровити весь колектив та подякувати кожному за сумлінну роботу у буквальному сенсі під сиренами».