Ігор Батеха працює у ремонтно-монтажному цеху № 1 ЛМЗ вже майже 30 років. Він верстатник широкого профілю. Донедавна його професія звалася «токар». Токарний верстат – його головне знаряддя праці, його годувальник. Тумба, станина, супорт, різцетримач, фартух та багато іншого, а ще дві бабки – це складові верстату, який він знає досконало. Такі верстати жартома називають «ДіП», що означає «догнати і перегнати». Ігор каже, що в умілих руках його «ДіП» може дуже багато: точити, нарізати різьби чи канавки, довбати пази та багато іншого. Але верстат нічого не зробить сам, без токаря (верстатника).
Начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний також починав з токаря. Юнаком він прийшов на завод у далекому вже 1990 році.
«Професії я вчився тут же. За заводоуправлінням «АрселорМіттал Кривий Ріг» (тоді ще «Криворіжсталі») був навчально-виробничий цех. Навчали протягом 10 місяців – 4 години практики, чотири – теорії щоденно. Прості вироби можна навчитися виготовляти доволі швидко, а от складні, нетривіальної форми, з непростими різьбами чи пазами – це зовсім інше. Пам’ятаю нерви, невдачі, інколи навіть плакати хотілося. Це поки наб’єш руку, здобудеш навички. Тут головне не здаватися. Мені поталанило, батько, також працівник РМЦ-1, вчив з дитинства: «Синку, у житті легко не було й не буде». Тож я був готовим, пройшов найскладніше, а далі було легше».
Ігор підтвердив слова Євгенія та розповів про себе.
«Родом я з села Покровського Криничанського району, – розповідає Ігор. – Там потрібен був токар, і мене послали на навчання до Кудашівки. Три місяці я вчився у місцевій майстерні. Придивлявся, пробував, запам’ятовував. Повернувся додому, став до верстата, почало виходити. Отримав «корєшок» токаря 4 розряду, а потім переїхав до Кривого Рогу, бо з’явилася родина, треба було шукати роботу з достойною зарплатнею. Попрацював на будівництві, а вже потім влаштувався в РМЦ-1. Спочатку також було нелегко. Але головне – бажання. Без бажання токаря не вийде».
Ігор та Євгеній в один голос кажуть, що токар – це творча робота, це такий собі митець, скульптор по металу, у якого замість ручних інструментів – верстат.
«Токар – це базова професія для цеху, – говорить Євгеній. – Третина роботи цеху – виготовлення нового устаткування, а на дві третини – ремонт вже існуючого. Устаткування різне, тож багато деталей доводиться виготовляти вперше. Часто на них навіть креслень немає. А ще протягом останніх десятиліть на зміну радянському обладнанню, де деталі в основному прості, з’явилося нове, часто іноземне: німецьке, італійське, китайське та інше. А там деталі складні за формою, фасонні. Тому наші токарі – це творці. Але творцями, справжніми токарями, верстатниками стають лише ті, хто готовий перебороти складності перших 3-х років».
У верстатах використовується багато інструментів: різці, мечики для нарізання різьб, свердла тощо. Токар отримує набір стандартних інструментів. Для роботи над складними виробами йому доводиться їх вдосконалювати, тобто навіть інструменти під свої задачі він створює сам. А ще одну й туж роботу можна виконати різними способами, і навіть створити власний.
«Це я зрозумів ще протягом перших місяців роботи в РМЦ-1, – говорить Ігор. – Одним з перших завдань було точити гайки. То була неіржавіюча сталь, важка для обробки. Заготовками були прутки довжиною з півметра, кожний на кілька гайок. Стандартний спосіб мені не дуже сподобався. Тож довелося увімкнути голову і винайти свій, і діло пішло. З того часу доводиться часто креативити, щоб виконати роботу швидко і якісно. За це мені й подобається моя професія. А ще для мене – чим складніше, тим цікавіше. Можливості верстата дозволяють робити дуже складні вироби: циліндричні, конусоподібні, кулясті, зі складними пазами, з різними різьбами, канавками. Часто найкращий спосіб виконати роботу приходить у голову вночі. Це не просто робота. Це моє життя. Протягом тридцяти років у цеху я стажував багатьох новачків. І впевнився, що головне – це бажання. В кого воно є – приходьте до нас у цех. Навчимо!»
