Перші тонни солодощів приїхали до діточок, чиї мами й тата працюють в «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу» та ЛМЗ.
Усім зараз важко. А особливо важко дітям, які максимально гостро сприймають обстріли, прильоти та жахливі новини звідусіль. Тож підприємство докладає зусиль, щоб у Новорічні свята дітки працівників мали змогу трішки відволіктися від суворого сьогодення та отримати додаткові нагоди, щоб усміхнутися. Ближче до Нового року для них пройдуть святкові заходи, про що ми повідомимо додатково. А от солодощі для своєї малечі наші працівники можуть отримати вже зараз у Центрі надання послуг «Єдине вікно».
Отримати подарунки можна у кабінеті № 114, що у будівлі Університету АрселорМіттал (зупинка «Криворіжсталь» або «3-тя дільниця»).
Подарунки чекають на дітей віком від 1 до 14 років включно (2010-2023 років народження).
Час видачі: з 7:00 до 18:00 щодня, крім суботи та неділі, з 2 грудня 2024 року по 10 січня 2025 року.
Робітникам, які у минулих роках вже отримували подарунки, достатньо надати свою перепустку, а хто отримуватиме вперше, треба мати з собою ще й свідоцтво про народження дитини.
Подарунки для дітей, чиї батьки зараз стоять на захисті України або з інших причин, викликаних російською агресією, знаходяться за межами міста, країни, може отримати будь-хто з родичів. Для цього йому треба надати фото перепустки працівника, дитині якого надається подарунок, та документ, що засвідчує особу, що отримає подарунок.
«АрселорМіттал Кривий Ріг» організовує амбасадорів щоб залучити нових людей на підприємство та зупинити відтік кадрів.
У словниках слово «амбасадор» пояснюється як «посланець» чи «дипломат високого рангу». Але останнім часом воно стає більш відомим у значенні людини, яка презентує бренд, компанію, підприємство. Два місяці тому з’явилися амбасадори й у нас. Вони зустрілися з генеральним директором «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо, щоб разом визначитися із задачами та шляхами їх вирішення.
Як повідомила кураторка нашого амбасадорського руху Валерія Грешнікова, зустріч видалася надзвичайно плідною. За її підсумками до основних напрямків роботи – формування позитивного іміджу підприємства та залучення випускників навчальних закладів до нас на роботу – додалося ще принаймні два: залучити досвідчених працівників та утримати фахівців, які працюють зараз. Така комплексна робота має допомогти розв’язати проблему з нестачею кадрів, яка наразі надзвичайно актуальна в Україні й не лише.
Мауро Лонгобардо розповів, що до повномасштабного вторгнення у підприємства були масштабні плани з будівництва нових потужних сучасних цехів та виведення з експлуатації застарілих виробництв. Ми зупинили старі коксові батареї 1 і 2, аглоцех металургійного виробництва. Але плани з побудови нових потужностей поки що довелося відкласти. Саме відкласти, бо коли закінчиться війна ми обов’язково повернемося до них. І треба буде багато-багато людей як для будівництва, так і для роботи у нових цехах. Конкуренція за персонал буде неймовірною. Вона вже чимала, тому починати треба вже зараз, щоб не програти боротьбу за людей, які є основою будь-якого виробництва. Він додав, що саме амбасадори допомогли йому, тоді ще італійському студенту, визначитися з підприємством, де він почав свій трудовий шлях.
«Роботу над проєктом з залучення амбасадорів ми почали менш ніж два місяці тому, – пояснює Валерія Грешнікова. – За цей час ми встигли відібрати 15 дуже різних, але вмотивованих амбасадорів. До їх складу увійшли як працівники різних департаментів – від гірничого та прокатного, до ДАТП та охорони праці, так і студенти, які є учасниками нашого проєкту «Нова фабрика». У кожного з них є бажання не тільки розвиватися з нами, а й зустрічатися зі студентами у закладах освіти, долучатися у якості співорганізаторів до наших заходів. Так, за два місяці ми маємо чималий результат – 117 студентів дізналися про можливості від підприємства завдяки нашим амбасадорам. Ми розповідаємо про підприємство, його переваги, знайомимо з вакансіями, перспективами зростання, запрошуємо на роботу. Так, після однієї з зустрічей, до команди амбасадорів долучилася студентка, яка згодом стала і нашою працівницею. Наша ціль – щоб таких прикладів ставало дедалі більше»
Юрій Будяченко, який працює електрослюсарем у кар’єрі гірничого департаменту, запропонував також залучати вже досвідчених фахівців з інших підприємств, які наразі залишилися без роботи. І можливості тут чималенькі, адже багато криворізьких підприємств призупинили виробництво, і саме на працівників таких підприємств варто спрямувати свої погляди.
«Нестача кадрів турбує не лише керівництво підприємства, а й мене особисто, – зізнався Юрій Будяченко. – Особливо коли хтось з колег у відпустці чи, наприклад, захворів. Тоді мені доводиться скидати ось цей костюм та виходити у нічну зміну. А завтра знову в ніч. Важко. Я вже давно спілкуюся з колегами, запрошую до нас працювати. Окрім залучення нових працівників на підприємство, сподіваюся, що діяльність у ролі амбасадора допоможе мені покращити навички спілкування з найрізноманітнішою аудиторією».
Валерія Грешнікова зазначила, що зустріч надала нові імпульси у розвитку руху. «Зараз ми розробляємо програму й заходи, спрямовані на утримання працівників на підприємстві та залучення фахівців з досвідом паралельно із роботою з учбовими закладами, яка вже триває, – пояснила вона. Наша команда буде вдячна за ідеї для співпраці з теперішніми та потенційними працівниками підприємства. Нам необхідно знати про проблеми наших працівників, щоб спробувати вирішити їх разом. Якщо ви готові стати частиною змін, запрошуємо заповнити анкету та стати новим амбасадором «АрселорМіттал Кривий Ріг». За деталями звертайтесь 097 292 30 60. Давайте ділитися ідеями та розв’язувати проблеми разом».
Завжди приємно отримувати добрі звістки, адже зараз позитивних інфоприводів не дуже багато. Але сьогодні ми хочемо, щоб ви розділили з нами радість – команда комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримала три Гран-прі в конкурсі «Найкраще корпоративне медіа України-2024».
Конкурс щороку проводить Асоціація корпоративних медіа України. Разом з експертами-практиками українського бізнесу команда Асоціації, незважаючи на воєнні реалії, продовжує щороку збирати представників комунікацій різних компаній на бізнес-форуми «Інновації в комунікаціях. Тренди-2025», створюючи майданчик для обміну досвідом та аналізу кращих інформаційних кейсів. Також під час форуму відбулося нагородження кращих корпоративних медіа країни.
Цього року в рейтингу взяли участь 64 проєкти в 20 категоріях від 32 провідних українських та міжнародних компаній, серед яких ПУМБ, «ВіЯр», Lantmännen AXA, ДТЕК «Енерго», PrintStore Group, «Acino в Україні», NovaPay, «Укртелеком», група компаній NOVA, IП «КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД»; ТМ «Фора»; UKRSIBBANK BNP Paribas Group; Сarlsberg Ukraine та багато інших. Тож у «АрселорМіттал Кривий Ріг» були дуже серйозні конкуренти.
Цього року «АрселорМіттал Кривий Ріг» представив на конкурс чотири проєкти у трьох номінаціях. І ось – три гран-прі! Газета «Металург» стала кращою в номінації «Корпоративне електронне медіа», це означає, що наші колеги натхненно й далі працюватимуть і інформуватимуть вас про всі новини на сайті metalurg.online. В номінації «Корпоративне відео» перемогло надихаюче відео «Ніяка темрява не затьмарить світле свято Різдва». Перемогу серед мистецьких проєктів здобула Виставка сучасного мистецтва «Сонце сходить на заході», яку наше підприємство реалізувало до 90-річчя заводу у партнерстві з Криворізьким центром сучасної культури. Друге місце серед корпоративних проєктів посів артпростір «Сталева набережна», подарунок місту. Сьогодні цю набережну можуть відвідувати усі криворіжці та гості міста.
Але найголовніше – ця нагорода не лише комунікацій. Ми хочемо її розділити з усіма вами, нашими читачами, глядачами, підписниками, учасниками заходів, свят і буднів. Бо саме працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» дають поштовх нам, комунікаційникам, своєю працею, добрими вчинками, цікавими долями і історіями, вподобайками та критикою. Ми вдячні усім працівникам підприємства, за те, що разом долаємо виклики і йдемо до Перемоги! Тож – далі буде!
У нашому тренінгцентрі протягом трьох днів тривало навчання працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» та дочірніх підприємств, на якому вчили користуватися риштуваннями під час робіт на висоті.
Загалом навчалися близько 170 працівників. Навчали представники компанії PERIUkraine, яка забезпечує наші цехи риштуваннями німецької компанії PERI, що є одним зі світових лідерів виробництва устаткування для безпечної роботи. Ці риштування, які в народі називають «лісами», використовуються для безпечного виконання робіт на висоті. Вони є зручними, міцними та безпечними, а ще мають німецьку якість, що говорить само за себе. Але яким би ідеальним не було устаткування, з ним треба вміти працювати. Для цього й було організоване навчання.
Кожна навчальна група спочатку опановувала теоретичну частину. А потім працівникам показали, як збираються риштування і які безпечні способи роботи треба застосовувати як під час їх складання, так і при використанні. Старший інженер PERIUkraineБогдан Жигалюк за допомоги колег зібрав просте риштування, пояснюючи свої дії, наголошуючи на тому, як це робити правильно, а чого не варто. А потів ще й показав, як підніматися на робочі настили, де і як правильно кріпитися страхувальними ременями. Учасники тренінгів поставили йому питання та мали змогу власноруч виконати деякі операції.
«Показувати, навчати – це частина моєї роботи, – говорить Богдан Жигалюк. – Якщо вірно все зібрати-розібрати, правильно користуватися, то безпека для людей гарантована. Та й довговічність риштувань також. Устаткування дійсно світового рівня. Його експортують до США, Канади, Австралії, країн Євросоюзу та ще багатьох держав, всього їх близько 70. Запорука тому – якість, зручність, простота монтажу, і я б ще раз наголосив на безпеці».
Олександр Цибок працюєслюсарем-ремонтником в ремонтно-механічному цеху № 2 «ЛМЗ». Значну частину виробничих операцій вони з колегами виконують на чималій висоті.
«Ми ремонтуємо верхнє освітлення у цеху, міняємо вікна, обслуговуємо електромостові крани, та ще багато що робимо, – каже Олександр Цибок. – І все це на висоті, падіння з якої може мати непоправні наслідки. В нашому цеху вже є такі риштування, але ми їх поки що не використовували. Є у нас тур-вишка, але мені здається, що це устаткування буде для нас дуже корисним. Мене вразило, що ми зможемо створювати з цього набору елементів саме ті конструкції, з яких нам буде найзручніше виконувати роботи. Наприклад, ми зможемо конструювати робочі майданчики по обидва боки від трубопроводу і навіть над ним. Нам це було б дуже доречним для швидких зручних і безпечних ремонтів».
Тренери заохочували учасників навчання задавати якомога більше питань. «Ми на все намагалися відповісти, щоб людям все було зрозуміло, – розповідає старший менеджер компанії-постачальниці риштувань Іван Власюк. – Основне, про що запитували: які навантаження витримують конструкції? Що можна складати, а що ні? Як користуватися паспортом устаткування? Як треба і як не треба робити? Наприклад, наші хлопці акцентували, що для складання конструкцій достатньо півкілограмового молотка, тоді як багато хто з ремонтників любить взяти щось важче, щоб влупити сильніше. Не треба, від цього конструкції міцнішими не будуть. Як показує досвід, якщо все робити поступово і правильно, це устаткування надійно виконує свої функції 20-25 років і навіть більше».
Як повідомив менеджер департаменту з охорони праці Ігор Міхєєв, протягом 2023-24 років для цехів вже придбано 11 комплектів риштувань. «Працівниками таких підрозділів, як електроремонтний, вуглепідготовчий, технологічний, коксовий цехи, спеціалізований ремонтний цех КХВ, ремонтний цех ГД, цех ремонту металургійного устаткування № 2, цех уловлювання, цехи «ЛМЗ» воно вже використовується, – говорить Ігор Міхєєв. – Ми отримуємо схвальні відгуки. Устаткування виробляється у Німеччині, і це багато про що каже. Навчання також на високому рівні. Впевнений, що обізнаність працівників допоможе їм та їхнім колегам безпечно працювати на небезпечній висоті».
В шахтоуправлінні гірничого департаменту встановлений стенд пам’яті на честь загиблих шахтарів – працівників підприємства, які стали на захист незалежності України.
Стенд розташували практично біля прохідної ШУ. Дев’ять портретів дев’ятьох героїв. Вони ніби зустрічають та проводжають шахтарів на зміну. Ці фото щоразу нагадують нам завдяки кому ми живемо в Україні, працюємо, мріємо, маємо плани і рухаємося вперед.
«Таке пам’ятне місце мало бути, – говорить гірничий майстер (підземний) дільниці № 10 ШУ ГД Костянтин Пікалов. – Це наша шана, наша вдячність, ми схиляємо голову перед загиблими героями. Це наші колеги, майже кожного з цих хлопців я знав, працював поряд з ними. Першим з початку повномасштабного вторгнення ми втратили на поле бою Олександра Петухова. Він майже 15 років відпрацював кріпильником, був бригадиром дільниці № 10. Чесний, принциповий, відкритий. Олександр був готовий взятися за найскладніше завдання, охоче опановував нові технології підземної справи, а за свою бригаду стояв горою. З ним завжди радилися, адже він мав величезний досвід. Фахівець найвищого класу, спеціаліст незамінний. Ми, на жаль, втрачаємо найкращих, адже вони завжди попереду».
Наступне фото – зовсім юне обличчя – це Владислав Велесик. На наше підприємство він прийшов працювати в шахтоуправління перекидальником (підземним) на дільницю внутрішньошахтного транспорту. Юнак пройшов всі необхідні інструктажі та мав вже виходити на роботу, але його мобілізували до лав ЗСУ. 5 жовтня 2022 року Владислав Велесик загинув в боях у Харківській області.
Серед загиблих героїв – Микола Мазурик. Захисник багато років працював на нашому підприємстві. Останнє його місце роботи – шахтоуправління гірничого департаменту. Він був досвідченим прохідником. Про нього колеги кажуть – справжній козак. Для чоловіка дуже важливим було питання незалежності України, тому прохідник з готовністю долучився до лав ЗСУ. Він віддав своє життя за свою родину, місто та Україну.
Владислав Кучма приєднався до лав ЗСУ у травні 2022 року. З 2 квітня 2023 року захисник вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут. Але, на жаль, герой-гірник загинув у бою.
Добре пам’ятають в шахтарській родині й Дмитра Кобешова. Він прийшов працювати на шахту одразу після інституту. Шахтарській праці він віддав понад 20 років. Колеги цінували його за знання та досвід, здобуті нелегкою працею під землею. А ще він умів знайти особливий підхід, свого роду ключик до кожної людини.
«Дмитро працював гірничим майстром, а це той шматок роботи, коли на тобі відповідальність за інших колег, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Петровський. – Він завжди міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Коли надійшла звістка про його зникнення безвісти, ми до останнього вірили та сподівалися, що Дмитро живий. На жаль, не справдилося. Герой загинув, але завжди житиме в наших серцях.
Колеги згадують загиблого захисника Михайла Дурандіна, як людину-«запальничку». Він завжди випромінював позитив, активний, веселий оптиміст. Герой працював майстром в шахтоуправлінні гірничого департаменту. Починав 17 років тому зі стажера, потім працював помічником майстра, згодом став професіоналом шахтарської справи. Михайло легко сходився з людьми, адже мав позитивну вдачу. Він завжди був готовий рухатися вперед і вести за собою інших.
Євген Гуцало доєднався до лав ЗСУ України на другий день повномасштабного вторгнення. Чоловік добре знав, з яким ворогом доведеться мати справу, адже вперше на захист країни став ще у 2014 році та відбивав агресію росіян до 2016 року. Євген Гуцало працював у шахтоуправлінні прохідником (підземним). Він загинув поблизу населеного пункту Серебрянка Бахмутського району Донецької області.
В біографії прохідника Олександра Максимовича – участь в АТО у 2016 році та понад 20 років шахтарського стажу. «Олександр мав справжній гірницький характер, – розповідає начальник прохідницької дільниці ШУ ГД Андрій Климов. – Міцний духом, майстер шахтарської справи із золотими руками та світлою головою. Прохідник був настільки щирою та світлою людиною, що без усмішки, без гарного настрою його й не згадаєш. І при цьому це була надзвичайно скромна людина. Про його бойові численні нагороди ми дізналися, на жаль, вже коли він повернувся додому на щиті».
Серед загиблих героїв – Андрій Білоткач, який працював гірником очисного забою. Андрій став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок. У свій останній бій Андрій Білоткач вступив 12 жовтня 2024 року. Він загинув поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Наразі найбільша мрія шахтарів, аби на цьому стенді ніколи більше не з’являлося нових фото їхніх колег – загиблих героїв. Але про загиблих колег пам’ятатимуть завжди. Тому, поспішаючи на чи зі зміни, вклоняються з вдячністю тим шахтарям, які стали небесними янголами-охоронцями рідної землі.
Коли дорогами підприємства з увімкненими маячками поспішає на виклик машина швидкої допомоги, інший транспорт поступається їй шляхом, – усі розуміють, медики їдуть на порятунок. Коли ж помічають, що медичним автомобілем керує дівчина, дивуються, бо звикли бачити за кермом «швидких» чоловіків. Це водійка – Поліна Іванова, вона працює на «швидкій» в «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Скоріше стажуйся та виходь на роботу, у Центральному здоровпункті на тебе вже чекають з нетерпінням». Таку фразу почула Поліна Іванова, коли влаштовувалася на підприємство, пізнавала його «проспекти та вулиці», специфіку роботи водійки «швидкої», адже вона стала частиною заводської бригади медиків.
«Більшість людей, які не працюють на цьому підприємстві, знають його лише за фото, відео та за тими промисловими видами, які можна розгледіти через паркан, – ділиться враженнями Поліна Іванова. – А коли потрапляєш на територію, ти бачиш наскільки тут все велике та цікаве. З підприємством я познайомилася під час стажування. Досвідчені водії десятої автоколони АТУ мене всюди возили, показували, розповідали. Хочу подякувати їм за велику увагу та допомогу. Мене дуже вразило, коли я побачила ківш з рідким розпеченим чавуном. Ці технологічні процеси були для мене в новинку, хоча я сама родом теж з промислового міста – Кам’янського. У Кривому Розі я живу лише рік, тому паралельно вивчаю і місто, і підприємство – своєрідне місто у місті».
Водійка авомобіля швидкої допомоги Поліна Іванова
За освітою Поліна слюсар-механік, вона закінчила коледж за спеціальністю галузеве машинобудування. Коли перед нею постало питання де працювати, її батько Олег Нагурний, який колись був співробітником департаменту охорони праці, запропонував їй піти на наше підприємство. Поліна так і зробила. Спочатку на співбесіді їй запропонували бути газозварницею, а коли з’ясувалося, що Поліна має права і добре вміє водити авто, з вибором посади на підприємстві було вирішено – вона стане водійкою автомобіля швидкої допомоги.
«Напевне, як і у багатьох водіїв, перші уроки кермування у мене були неофіційними. Коли мені було 15 років, мені все показали, розповіли, дали можливість посидіти за кермом. Пам’ятаю, що це мені дуже сподобалося. Вже у 17 років я вивчилася та отримала водійське посвідчення. У 19 років, а мені зараз саме стільки, я вже працюю на підприємстві, керую «швидкою», опановую медичну справу на спеціальних курсах, адже паралельно стала ще й асистенткою фельдшера. Ситуації можуть бути різними, тож я добре маю знати, як надати людині долікарську допомогу, без зайвих питань, на пояснення яких піде дорогоцінний час, я маю принести фельдшеру потрібні інструменти, допомогти тощо», – сказала Поліна Іванова.
Поліна розповідає, що їй дуже подобаються автомобілі – вона любить ними кермувати та… ремонтувати. Дівчина непогано розуміється на їх технічних «душах», наприклад, неодноразово брала участь у ремонтах двигуна, коробки передач, редуктора. Зі своїми товаришами вона могла довго сидіти біля машин, вивчати її, шукати проблему та усувати її. Але це були старі автомобілі. З іномарками Поліна тільки знайомиться.
«Ще раз дуже хочу подякувати своїм колегам-водіям за підтримку та допомогу. Я можу зателефонувати їм у будь-який час, навіть вночі, щоб щось термінове запитати, і завжди отримаю відповідь. Це дуже надихає, – говорить Поліна. – Втім, я бачу, що колеги хвилюються, що у перспективі я можу звільнитися. Зараз я продовжую навчатися, здобуваю вищу освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом у Кам’янському. Нові знання допоможуть мені розвиватися у майбутньому. А планів у мене дуже багато. Я люблю техніку і планую й надалі розвиватися у світи автомобілів. Зараз у мене є унікальна можливість попрактикуватися у водінні, працювати та спілкуватися з людьми різного віку – це надзвичайно цінний досвід. Одна із мрій мого дитинства – опанувати усі види автомобілів, вивчитися та відкрити усі категорії. Зараз у мене є реальний шанс це здійснити. Тож, будемо працювати!».
