Позначка: наші люди

Категорії
Наші люди

Єдина і неповторна виходить на перший план

Нагороджена відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ» стропальниця ремонтно-механічного цеху № 1 Ольга Ковбаскіна 27 років працює в цеху. Наразі Ольга єдина стропальниця в РМЦ-1, а отже – вона головна з супроводу вантажів, – говорять про Ольгу колеги.

Найголовніша нагорода підприємства стала справжньою несподіванкою, говорить Ольга. Їй приємно, що відзначили її багаторічний досвід, а ще, що нарешті і її професія вийшла «на перший план», адже в цеху під час ремонтних операцій без стропальників не обійтися. Вивантажити деталі та заготовки, встановити їх на верстат, перемістити на іншу ділянку цеху, відвантажити споживачеві – все обов’язково проходить з безпечним супроводом та ретельним контролем стропальників. Саме вони виконують стропування (обв’язку) вантажів для проведення вантажно-розвантажувальних робіт за допомогою вантажопідйомного механізму.

Цікаво, що назва цієї професії походить від нідерландського «strop», що в перекладі «петля». Спочатку в Голландії та в інших країнах, де процвітала торгівля, існував великий попит на такелажників, які працювали з вантажем, закріплювали його на кораблях за допомогою строп із гаками та петлями на кінцях. Згодом такелажників у промисловості почали називати стропальниками. Спочатку у цю професію брали лише чоловіків, втім досить швидко її опанували жінки.

«Я влаштувалася в РМЦ-1 у 1997 році, до цього встигла попрацювати швачкою і головним комірником на сільгосппідприємстві, – розповідає Ольга Ковбаскіна. – На завод прийшла за порадою сусідки, яка тут працювала. Я навіть не уявляла, що робить стропальник. Походила по цеху, роздивилася і мені дуже сподобалося. На стропальника вчилася вже на підприємстві. Мені надзвичайно подобається те, що я не стою на місце ні фізично, ні в плані свого професійного розвитку. Я постійно у русі: закріпила вантаж і супроводжую його цехом. Щоразу вантаж інший, тож треба володіти секретами майстерності, як його зачепити, зафіксувати, який строп обрати. А стропи бувають різні, використовуємо ми їх залежно від ваги вантажу. Інколи може змусити добряче поміркувати форма деталі, яку потрібно доставити. Але я це люблю. Це мене завжди тримає у тонусі».

Ольга говорить, що ніколи і нізащо б не змінила свій вибір, який вона зробила 27 років тому, коли прийшла в РМЦ-1. Цех став для неї ще одним рідним домом, тим більше, що зараз в цеху працюють її син та невістка.

«Кажуть, що всі радощі та біди легше переживати усією родиною, гуртом можна впоратися з усім, – говорить стропальниця. – Зараз, наприклад, мені під звуками сирен та тривог легше бути на заводі, в рідному цеху, аніж вдома. Тут забуваєш про все, зміна пролітає, наче мить, а вдома час тягнеться і важко спати, коли гуде й сигналить про небезпеку. Ще мене рятує дача. Я вже й розсаду виростила. Душа радіє, коли паростки пробивають землю, тягнуться до сонця, перемагаючи усе. Так і наші хлопці зараз пробиваються крізь темряву, відстоюють нашу свободу та незалежність. Я дуже за них хвилююся, хочеться, щоб вони повернулися до нас з Перемогою, ще до того, як моя розсада принесе плоди».

Категорії
Новини

Тато й мама, вас чекають!

Фінальним акордом Тижня охорони праці, який проходив на підприємстві з 22 по 26 квітня, стало нагородження юних відеографів – переможців конкурсу дитячої творчості.

У конкурсі взяли участь діти працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» та дочірніх підприємств. Завданням було зняти відеоролик «Звернення до батьків – Працюйте безпечно». Переможцями конкурсу стали Тимур Слюсаренко та Юліана Божко. Вони отримали сертифікати на придбання цінних призів.

Юліана запропонувала на конкурс відеозвернення до свого тата, який працює у транспортному департаменті. «Зараз татко захищає Україну від загарбників, – говорить Юліана. – А взагалі-то він залізничник. Тож я прошу його дотримуватися всіх вимог безпечного перебування та роботи на залізниці. До речі, такі елементарні правила, як переходити колії у дозволених місцях чи не користуватися навушниками на залізниці, має знати і виконувати кожен, хто цінує життя».

Тимур у своєму відеоролику звертається до тата і нагадує йому правила безпечної роботи з вантажопідйомними механізмами, на висоті, безпечного поводження в зоні руху залізничного транспорту тощо. «Ці правила мені розповів сам татко, – зізнався переможець конкурсу. – А я йому їх нагадав і сам повторив, бо це дуже важливо. За першої ж нагоди я не стомлююся нагадувати  таткові, що я його дуже-дуже люблю і чекаю з кожної зміни».

Категорії
Новини

Тест на психоемоційне напруження

Психологиня підприємства Олена Шевчук пропонує відповісти на запитання тесту та дізнатися, наскільки ми вільні (чи ні) від стресу, перевтоми та постійного очікування неприємних несподіванок.

Реакція людини на життєві переживання проявляється по-різному. В тому числі й психоемоційним напруженням. В умовах війни ми підсвідомо очікуємо екстремальних ситуацій, боїмося не лише за себе, а й за своїх рідних, турбуємося, щоб на роботі та вдома було все гаразд.  

«Напруження ‒ це психічний стан людини, який виникає внаслідок

складних, екстремальних ситуацій чи очікування їх, – зазначає Олена Шевчук. – Напруження може знизити увагу, життєву активність та навіть призвести до неадекватної поведінки людини або депресії. Тому пропонуємо пройти невеликий тест та дізнатися про власний рівень психоемоційного напруження».

За кожну позитивну відповідь нараховуйте собі один бал.

  1. Я часто я відчуваю втому?
  2. Мені важко заснути?
  3. Вподовж ночі я прокидаюся по декілька разів?
  4. Постійно відчуваю слабкість?
  5. Відчуваю себе в розквіті сил?
  6. Мені багато чого не вдається?
  7. Життя заводить мене у глухий кут?
  8. Статеве життя приносить задоволення?
  9. Дрібниці дратують мене все сильніше?
  10. Я фізично виснажений, наче «підсіла» батарейка?
  11. Часом здається, що краще померти?
  12. Мені здається, що немає більше сил?
  13. Я часто відчуваю пригнічений настрій?
  14. Щоранку я прокидаюся з почуттям втоми і виснаження?

Підраховуємо результати:

0-4 бали: ознак зайвого перенапруження і перевтоми у вас практично немає. Ризик психоемоційного напруження низький.

5-9 балів: є деякі ознаки перевтоми. Психоемоційне навантаження часом буває високим. Вам необхідно не допускати подальшого перенапруження, не забувати про відпочинок і вчитися відновлювати свої сили, відпочивати, переключати свою увагу. Ризик психоемоційного напруження середній.

10-14 балів: інтенсивне психоемоційне навантаження, що вимагає від вас великої напруги і самовіддачі протягом тривалого часу. Відбувається виснаження життєвих сил. Ви потребуєте повноцінного відпочинку. Ризик психоемоційного напруження високий. Це особливо небезпечно, якщо у вас підвищений артеріальний тиск, надлишкова маса тіла, а також якщо ви курите і мало рухаєтеся.

Поради, як швидко заспокоїтися та зосередитися:

  • Вивільніть дихання – протягом трьох хвилин дихайте поволі, спокійно і глибоко, можете  закрити очі, порахуйте до п’яти (поки робите вдих) і до семи під час видиху.
  • Коли ви відчуваєте, що стаєте неуважним, вас щось бентежить, подивіться на годинник та намагайтеся повністю зосередитися на тому, що будете робити в подальші 10 хвилин. Зосередьтесь на майбутній діяльності, незалежно від того, що це (чистка килиму, обслуговування клієнтів, робота з документами, розмова). Після концентрації уваги на чомусь одному протягом 10 хвилин ви, швидше за все, відчуєте себе спокійно.

Позбавляємося тягарів

Трапляється, що ми беремо на себе дуже багато клопотів, носимо в собі великі і й маленькі тягарі, які забирають у нас багато сил. Давайте позбудемося цього неприємного почуття.

Станьте так, щоб навколо вас було досить місця, і почніть обтрушувати долоні, лікті й плечі. Одночасно уявляючи, як все неприємне – погані відчуття, турботи, думки про самих себе ‒ злітають з вас, як з гуски вода. Потім обтрусіть свої ноги ‒ з носків до стегон. Потрясіть головою. Буде ще корисніше, якщо ви будете видавати якісь звуки. Тепер потрясіть обличчя й прислухайтеся, як смішно змінюється ваш голос, коли трясеться рот. Уявіть, що весь неприємний тягар з вас спадає і ви стаєте дедалі бадьорішими й веселішими.

Фото з відкритих джерел.

Категорії
Новини

«Змійкою» рухаємось до нуля небезпек

В рамках Тижня охорони праці в «АрселорМіттал Кривий Ріг» пройшов конкурс водіїв.

Цього року Тиждень охорони праці в «АрселорМіттал» проходив під гаслом «Вірити в нуль». У водіїв нашого підприємства віра в нуль небезпек закріплюється професійними знаннями та навичками, які щозміни відпрацьовуються на автошляхах підприємства, міста та в кар’єрах. А конкурси водійської майстерності вдосконалюють їх.

Конкурс з безпеки дорожнього руху та надання долікарської допомоги-2024 зібрав 14 учасників – по сім водіїв з автотранспортного управління транспортного департаменту та гірничотранспортного цеху ГД.

Начальник АТУ транспортного департаменту Андрій Кіндрат зазначив, що конкурс вже став особливим, адже останній раз подібні змагання  проводилися ще до епідемії коронавірусу в 2019 році. А потім в Україну прийшла війна. «Разом з відновленням виробництва ми відновлюємо і наші добрі традиції конкурсів профмайстерності, де головна увага зосереджується на безпеці та порятунку людей», – зазначив Андрій Кіндрат.

Конкурс складався з трьох частин – теоретичної з тестами з правил дорожнього руху, практичної – змагань у фігурному водінні автомобіля категорії «С» та медичної – треба було врятувати людину, яка «потрапила у ДТП».  

На спеціальному майданчику конкурсанти виконували «змійку», об’їжджаючи сигнальні фішки переднім та заднім ходом, заїжджали в умовний «гараж» кузовом уперед, заїжджали на центр оглядової ями, зупиняли автомобіль у стоп-лінії не збивши кеглі.

«Оскільки в конкурсі брали участь водії, які керують різними автомобілями, ми вирішили, що вправи з водіння вони виконуватимуть на автомобілі-самоскиді. Це урівнює шанси усіх учасників показати свої вміння. До початку конкурсу водії вже встигли посидіти за кермом та, як кажуть, відчути авто. Для безпеки у кабіні знаходився і водій цього автомобілю», – сказав Ігор Мальований, начальник відділу охорони праці прокатного та транспортного департаментів.

Водій АТУ Сергій Цепур був першим, хто виконав цю частину практичних завдань. «Це мій перший конкурс профмайстерності. Перехвилювався, але старався все зробити правильно, – поділився враженнями Сергій. – Здавалося б, усі ці вправи нескладні для нас, адже подібне ми виконуємо щодня. Але ми це робили на іншій машині, ось в цьому і була складність».

Медична частина конкурсу складалася із двох етапів. У першій конкурсантам треба було надати домедичну допомогу постраждалому, який знаходиться у стані клінічної смерті. Водії перевіряли пульс та дихання постраждалого (його роль виконав манекен), проводили серцево-легеневу реанімацію.

«Конкурс був освітній,  адже при перевірці медичних знань водіїв ми оцінювали правильність дій, допомагали їм, роз’яснювали, як треба діяти та які засоби використовувати. Також ми перевіряли, чи знають водії як викликати бригаду швидкої допомоги на підприємстві. Головними критеріями оцінювання були саме правильність та послідовність, а не швидкість виконання завдань, – сказала Тетяна Васильченко, начальник служби здоровпунктів медичного центру ПП Стіл Сервіс».

У другій частині медичного конкурсу конкурсанти евакуювали умовно постраждалого під час ДТП із автомобілю, визначали, які у нього травми, надавали першу допомогу та викликали медиків.

«За 25 років роботи водієм я опанував багато видів автомобілів, в тому числі й пасажирські, тому проходив етапи конкурсу доволі легко, – сказав Сергій Корнієнко, водій великовантажного автомобіля ГТЦ. – Впевнено почуваюся і в медичній частині, бо вже доводилося надавати людям допомогу».

За результатами усіх етапів конкурсу сформувались дві трійки переможців.

Серед водіїв АТУ перемогли: 1 місце посів Олександр Ковіка, 2 місце – Віталій Титаренко, 3 місце – у Олександра Макаренка.

Переможцями серед водіїв ГТЦ стали: 1 місце виборов Сергій Корнієнко, на 2 місці Максим Хуткий, на 3-му – Олександр Ковтун.

Категорії
Наші люди

Вчитись рятувати? Чи не вчитись?

Доки одні ставлять собі це майже гамлетівське питання, водії «швидких» «АрселорМіттал Кривий Ріг» вже добре оволоділи навичками домедичної допомоги постраждалим та активно допомагають фельдшерам рятувати людей, постійно вдосконалюючись у цій майстерності.

Руки впевнено тримають кермо, голова працює на 360 градусів – водій автомобіля швидкої допомоги везе фельдшера або бригаду медиків на терміновий виклик. Працівники нашого підприємства, підрядних організацій та звичайні перехожі (якщо це в місті) обертаються та проводжають «швидку» поглядами. Вони знають, що в цю мить бригада їде на порятунок людей або везе постраждалого до лікарні.

Прибувши на місце, водій не сидить у кабіні, а активно допомагає фельдшеру: приносить ноші, сумку з медичним обладнанням та медикаментами, допомагає в первинному огляді  постраждалого, за необхідності разом з фельдшером   проводить серцево-легеневу реанімацію  та кваліфіковано виконує усі вказівки медика.

«Ситуації бувають різними. Коли приїжджаєш та бачиш, що людина без свідомості, треба негайно з’ясувати причину та починати допомагати. Іноді дуже довго «качаємо» штучне дихання, але винагородою стає те, що людина приходить до тями. Дуже часто під час порятунку люди просто стоять навколо і лише нервують. Я одне їм скажу: треба вчитись рятувати – це обов’язок перед собою та перед іншими людьми і в мирний час, і особливо коли іде війна», – сказав водій автомобіля швидкої допомоги Анатолій Федоров.

За кермом «швидкої» Анатолій десять років, а його загальний водійський стаж складає більше 40 років. Зараз він працює у цехах гірничого департаменту та агломераційного виробництва.

Водій автомобіля швидкої допомоги Анатолій Федоров

«Про охорону праці усі знають, але чомусь нещасні випадки все одно стаються, – розповідає Анатолій Федоров. – Пам’ятаю, як під час переміщення важкої деталі чоловіку придавило ногу і він отримав відкритий перелом. Я активно допомагав зупиняти кров, накладав джгут, вакуумну шину, а потім обережно транспортував людину. Допомагав людям і поза роботою. Одного разу на трасі побачив аварію та зупинився. Водій отримав травму, теж перелом ноги з чималою кровотечею. До приїзду «швидкої» я затампонував рану, обробив її за допомогою препаратів своєї аптечки, у посадці знайшов пару гілок та зафіксував ногу. Потім, коли приїхали лікарі, вони сказали, що я все зробив правильно».

Навички порятунку Анатолій Федоров отримав на спеціальних курсах для водіїв «швидких», які проводять тренери медичного центру на базі Університету «АрселорМіттал на постійній основі. Також водії часто присутні (продовжують вчитися) і під час тренінгів з домедичної допомоги, які проводяться щонеділі разом з департаментом з охорони праці та фельдшерами для працівників нашого підприємства та підрядних організацій. Тренуватися допомагають і реальні виклики.

Ці курси пройшов і його колега – водій автомобіля швидкої допомоги Сергій Пустовіт. Його стаж керування медичним автомобілем – 20 років.

Водій автомобіля швидкої допомоги Сергій Пустовіт та фельдшер Валентина Зайцева

«На «швидку» сів випадково, адже до цього багато років працював водієм мікроавтобуса. Тоді на підприємство закупили нові «швидкі», водіїв для них ще не визначили. Я зайшов до начальника автоколони і пожартував, щоб мене призначили водієм одної з них. Ми посміялися і… начальник так і зробив.  Мене «прикріпили» до поліклініки гірничого департаменту. Спочатку мені не сподобалося, адже все було не так як завжди. Потім навпаки дуже сподобалось, особливо коли почав засвоювати науку порятунку на спеціальних курсах для нас, водіїв «швидких». До речі, ми навчаємося щорічно. А відпрацьовую навички на практичних заняттях та під час реальних викликів, коли допомагаю рятувати людей. Зараз я це роблю при здоровпункті рудоуправління».

Сергій Пустовіт зазначає, що водій швидкої допомоги має не просто досконало керувати автомобілем, а й уміти працювати в стресових ситуаціях, бути психологом – розмовляти, заспокоювати людину, яку допомагає рятувати. Водій може принести з автомобіля будь-яке медичне обладнання, бо добре знає що і для чого потрібне та де воно лежить. Це економить дорогоцінні секунди.

Сергій згадує, як допоміг врятувати чоловіка, який втратив свідомість (через мікроінсульт, як потім з’ясувалося). Разом із фельдшером він зробив чоловіку штучне дихання, привів його до тями та передав медикам міста.

«Одного разу під час поїздки нашу «швидку» зупинила поліція. Там сталося ДТП. Ми надали допомогу жінці, яка постраждала. Працювали разом із фельдшером, але я вже й сам навчився це добре робити, у разі необхідності не розгублюся. А набір необхідного медичного обладнання завжди з нами, без нього «швидкі» не виходять на чергування», – сказав Сергій Пустовіт.

«Мене дуже тішить, коли ми рятуємо людину. Але, на жаль, є випадки, коли цього зробити не вдається, – продовжує Анатолій Федоров. –Такі випадки стаються дуже рідко, вони «хапають» за серце, але ти розумієш, що ти зробив усе можливе для порятунку. У такі хвилини мені хочеться ще більше вдосконалити свої медичні навички». «А я хочу додати, що вміти надавати першу долікарську допомогу треба вчитися усім нам. І не просто прийти на заняття, щоб посидіти та послухати. А активно потренуватися, самим відчути, наскільки це важко та відповідально. Це може стати у пригоді у будь-який час. Тим більше зараз, коли в Україні йде війна. А для нас найголовніше – це життя людини», – сказав Сергій Пустовіт.

Категорії
Новини

Пояс по фігурі: естетично і безпечно

У тренінг-центрі «АрселорМіттал Кривий Ріг» відбулися командні змагання з безпечної роботи на висоті.

Це був один з основних заходів у рамках Тижня охорони праці. У змаганнях взяли участь п’ять команд – чотири з підрозділів «АрселорМіттал Кривий Ріг» і одна представляла підрядну організацію. Учасників привітав директор департаменту з охорони праці, промислової безпеки та екології Жанбек Єсмаханов. Він подякував їм за безпечну працю і закликав вірити у можливість нульового травматизму зі смертельними наслідками на нашому підприємстві, бо людина може досягнути того, у що вірить. І головне: робити все можливе для збереження найціннішого – людських життів.

З теорією найкраще впоралася команда підрядної організації «Ольвія». Друге місце вибороли працівники шахтоуправління гірничого департаменту. А третя сходинка зразу у трьох учасників – цеху ремонту металургійного устаткування № 2, цеху ремонту енергетичного устаткування та ремонтного цеху гірничого департаменту. «Ми не ставили перед командами якихось надскладних завдань, – розповідає один з арбітрів змагань Сергій Воінов. – Лише запитання, які стосуються програми навчання безпечній роботі на висоті. Бо саме ці знання є базовими для запобігання травматизму».

На практичному етапі учасники продемонстрували вміння вибрати з кількох запропонованих запобіжний лямковий пояс та строп до нього, які відповідають усім вимогам безпеки. Також ці засоби захисту треба було правильно надягти. Це доволі складно, бо сучасний пояс має кілька лямок, мотузок, карабінів та інших елементів, поєднаних в єдину систему, і надягти його – це зовсім не так, як звичайний пояс у джинси. «Найрозповсюдженішим зауваженням було невміння чітко підігнати елементи пояса під фігуру працівника, – прокоментував Сергій Воінов. – Якщо лямки неточно підігнані, то під час падіння людина може отримати додаткові травми. Вправність підгонки багатьом треба вдосконалювати».

Далі учасники продемонстрували вміння безпечно піднятися на висоту 5 метрів вертикальними сходами і спуститися вниз. Суддівська колегія зафіксувала лише одне грубе порушення. У одного з учасників був неповністю закритий карабін. Також під час практичної частини представники команд працювали зі стаціонарною тросовою системою. «Для багатьох ця система не досить знайома, – продовжив Сергій Воінов. – Тож не дивно, що дехто не міг правильно надягти затискач. Але хтось увімкнув креативне мислення, а хтось завдяки підказці – всі врешті-решт впоралися».

Перше місце у практиці здобула команда РЦ ГД, друге поділили між собою ШУ та «Ольвія», третє у ЦРМУ-2, а четверте у команди ЦРЕУ. За підсумками двох етапів місця розподілилися так:

1 місце – «Ольвія»

2 місце – ШУ ГД

3 місце – РЦ ГД

4 місце – ЦРМУ-2

5 місце – ЦРЕУ-2

Підсумовуючи результати, Жанбек Єсмаханов зазначив, що це саме ті змагання, де головне не перемога, а участь, яка дає змогу отримати нові знання та відпрацювати навички безпечної роботи, що є ще одним кроком на складному шляху до нульового травматизму.

Володимир Іващенко, монтажник підземний ШУ ГД:

  • Ми працюємо під землею, але часто на висоті. Наприклад, монтуємо устаткування у стовбурі шахти глибиною 1135 метрів. Внизу темно, тож прірву скоріш відчуваємо, ніж бачимо. Така собі прихована небезпека. За безпеку думаємо кожної секунди. Хотілося перемогти у конкурсі, але завадило хвилювання. Хоча друге місце – також непогано. Прошу всіх колег, всіх працівників нашого та інших підприємств: давайте працювати безпечно, з виконанням всіх вимог. Бережімо себе й тих, хто поруч».