Категорії
Наші люди

Люблю. Чекаю. Повертайся. Ти найкращий

Родина Суворових цьогоріч відзначатиме своє 18-річчя. Марина і Олександр – працівники нашого підприємства. Вона – машиніст електровоза гасильного вагону у коксовому цеху № 1, а він – слюсар-ремонтник в конвертерному цеху. На заводі вони познайомилися під час підготовки до свята 70-річчя тоді ще «Криворіжсталі». Вони були впевнені, що їх не розлучити. Та війна вирішила випробувати родину на міцність.

Олександр з перших днів добровільно пішов захищати країну. «Я відмовляла чоловіка, як могла, адже, як і усі, переживаю за нього. Тепер кожна хвилина мого життя сповнена очікуванням, – говорить Марина. – Але Саша в мене за натурою лідер, справжній захисник, який сказав одразу, наче відрубав: «Якщо всі будуть ховатися, то що з нами буде? Я так не можу і не буду». Власне за це його я й покохала. Бачила, що він надійний, міцний, впевнений, а ще добрий та відкритий. З ним я завжди відчуваю себе найкращою у світі. І його кохання дає мені сили жити зараз».

На день народження Марини Олександр передав великий букет троянд, навіть на війні знайшов таку можливість, а донька допомогла йому в цьому. Він завжди такий, за словами Марини. Аби її порадувати щось вигадає, приготує смачненьке. А як він зрадів, коли в сім’ї народилася донька Софія!

Зараз найціннішими за все для Марини є дзвінки коханого. Вона намагається більше розповісти йому про домашні справи. І ці розповіді наче повертають захисника додому, бодай на декілька хвилин, коли у телефоні лунає розповідь дружини. Правий був Бальзак, коли сказав, що «в одній годині кохання – ціле життя».

«Коли Олександру вдалося вирватися у коротку відпустку, то спочатку мені здалося, що він змінився, наче віддалився. Але вже наступного дня я зрозуміла: ні, то мій Сашко! Я відчуваю і знаю, що і йому потрібна підтримка та відчуття того, що вдома на нього чекають, що його не забули, люблять і пишаються ним. Тому не зайвим буде казати захисникові про це, раджу це усім дружинам та дівчатам. Енергію кохання потрібно підтримувати. І це навіть не якісь матеріальні речі, хоча з власного досвіду скажу, що і від домашнього смачненького хлопці в окопі не відмовляться. Але справжні дива роблять наші смайлики та прості слова: «люблю», «чекаю», «повертайся», «ти найкращий», – продовжує Марина Суворова.

Війна та неспокій, загрози життю випробують на міцність українські родини. Аби не втратити почуття, підтримати другу половинку, психологи радять використовувати такі прояви кохання, як лагідне кодове слово, яке розуміє тільки кохана людина, за змогою збільшити кількість дзвінків, частіше просто запитувати: «як ти?», «у вас там тихо?», «одягайся тепліше», «йди в укриття». Ці прості речі реально працюють, підтверджено досвідом родини Суворових. Попри всі складнощі їхні почуття лише зміцнилися за цей непростий рік.

«Ми з Сашком дуже любимо театр та подорожі. І я, і він мріємо, як вирушимо до Криму всією родиною, – говорить Марина. –  Для цього потрібна наша Перемога. Я вірю, що якщо на захисті такі хлопці, як мій чоловік, то це безперечно буде так, питання лише часу. А поки ми –  кожен на своїй ділянці фронту. Він на передовій, я на роботі в рідному цеху. І нас єднає наше кохання. Сашко, мій захисник, кохаю тебе, як і в перший день нашої зустрічі! Здається, що якби всі так кохали, як ми, то ніякої війни і не було. Тож хочу усім побажати напередодні Дня всіх закоханих зустріти своє кохання. Нехай ваші почуття будуть загартовані, як сталь, міцні, як броня, і щирі, як наша віра в Перемогу України!»

Категорії
Новини

Гопак – танець та лицарське мистецтво України

Підскоки, підтупи, вихиляси, закрутки, голубці – це елементи запального українського гопаку. Крім мистецької складової цей танець поєднав в собі і фізичну підготовку, і лицарське мистецтво, яке може гідно конкурувати з багатьма східними бойовими єдиноборствами.

Сьогодні Україна бореться за свою свободу на усіх фронтах, і на культурному теж. Тож інтерес до всього аутентичного – традицій, кухні, пісень і танців – виріс у рази. Виконання гопаку майже кожен з нас бачив по телевізору чи на концертах. Подих захоплює коли дивишся, як виконавець проходить по сцені «колупалочкою», а потім підскакує, як з гармати, та у повітрі робіть шпагат, або як закружляє на одному місці навприсядки.

Не спадало на думку повторити це?

«Без значної фізичної підготовки у вас отак, сходу, нічого не вийде, – запевняє Павло Філяєв, який багато років займався танцями у зразковому хореографічному ансамблі «Юність» Палацу культури металургів, а також в ансамблі народного танцю «Дзига». – Щоб зробити знамениті акробатичні елементи гопаку треба бути гнучким та мати міцні м’язи рук, ніг, спини, пресу. Для цього треба заздалегідь добре потренуватися в спортзалі чи вдома. Саме так я і робив. Коли в нашому колективі ставили гопака, я вже був готовий виконати його складні елементи. Наприклад, той самий поперечний шпагат чи «крокодила» – це коли ти навприсядки по черзі викидаєш ноги і при цьому тримаєш рівно тулуба та залишаєшся у рівновазі. Під час підготовки до виконання танцю я також цікавився історією гопаку. Насправді гопак танець непростий, це поєднання духовного та фізичного вишколу козаків, унікальна підготовка майбутнього бійця».

Павло Філяєв (в центрі)

Танцювання-тренування

За історичними даними, коли козак потрапляв на Запорізьку Січ, його починали спрямовувати на освіту – вчили читати та писати, грати на музичних інструментах, танцювати. Виконання гопака було своєрідною підготовкою для майбутнього бійця. Танцюючи, він відпрацьовував основні бойові елементи: швидкість, удари рук та ніг, тактики двобію тощо. Через декілька років таких танців хлопчина перетворювався на справжнього воїна. До речі, починати займатися гопаком можна було вже з трьох років.

А чи знаєте ви, що у бойовому гопаку діють сім рівнів майстерності. Перші три рівні учнівські: Жовтяк, Сокіл, Яструб. Джура – проміжний рівень, який відповідає кандидату в майстри спорту. Рівень майстра – Козак та Характерник. Стати Волхвом – це означало набути найвищого рівня майстерності, який дозволяє перейти від фізичної площини у духовну, енергетичну. В цілому на пізнання усіх тонкощів бойового гопаку уходило від 5 до 25 років.   

Трохи про вбрання

Як правило, гопак танцюють у червоних шароварах, вишитій сорочці, кольоровому широкому поясі та чоботах. Таке вбрання було не тільки яскравим, але і зручним. Просторі шаровари не сковували рухів, в них було зручно розтягуватися. Вишиванка ніколи не розхристувалася під час складних, подекуди карколомних елементів танцю, а широкий намотаний пояс надійно захищав живіт та поясницю виконавця. Міцні чоботи теж мали захисну складову – захищали стопу від удару.

Чому в назві корінь «гоп»?

Є декілька варіантів виникнення назви гопака. За одним із них він пішов від вигуку «гоп», що означає стрибок або притупування. За іншою версією, ця назва має санскритський корінь «гопало», що означає захисник чи охоронець. Цікаво, що в індуїзмі є герой Гопало – це покровитель пастухів, якого, до речі, зображують танцюючим.

Відродження традицій

Про гопак, як танець ми доволі добре знаємо. У 1940 році його нова історія розпочалася з ансамблю пісні та танцю України, який очолював Павло Вірський.

А от про бойовий чи спортивний гопак – просто щось чули. Це результат радянської заборони українських традицій та мистецтва, в тому числі і бойового.

Відродження бойового гопака почалося наприкінці минулого століття. Спортсмени по крихтах збирали знання пращурів, систематизували їх, буквально розшифровували з рухів українських танців.

Цікаво, що саме бойовий гопак був представлений на четвертому фестивалі бойових стилів національних бойових мистецтв різних країн світу, який проходив у жовтні 2001 року у Південній Кореї. Більше того, гопак посів там третє місце, чим шокував світ бойових мистецтв. Бойовий гопак так сподобався гостям та учасникам фестивалю, що навіть монахи з монастиря Шаолінь виявили бажання вивчити декілька його елементів.  

Можливо, хтось із робітників нашого підприємства знає щось більше про бойовий гопак чи займається ним, або захоплюється іншими видами українського мистецтва. Відгукніться. Ми обов’язково розповімо і вашу історію знайомства з гопаком та нашими віковими культурними цінностями.  

У статті використані ілюстрації з архіву Павла Філяєва та з відкритих джерел.

Категорії
Наші люди

Після перемоги – на домашній стадіон ФК «Арсенал»

планує поїхати на матч разом з сином машиніст насосних установок Тимур Нєчаєводин із найкращих працівників нагороджених до Дня компанії.

Затятий футбольний вболівальник, в колишньому інгулецький футболіст, знає, як комбайном збирати духмяне золотаве колосся. Зараз він вправно керує насосними агрегатами на рудозбагачувальній фабриці. Тимур працевлаштувався на РЗФ-1 дванадцять років тому. Спочатку він навіть не уявляв, якими насосами-велетнями буде керувати, а про їхню роль у справі збагачення взагалі й гадки не мав.

«Я сам з Інгульця Широківського району, там починав працювати слюсарем-ремонтником, керував комбайном, займався, напевне, найбільш мирною справою – збирав хліб, чим і зараз пишаюся, – розповідає Тимур Нєчаєв. – Але доля привела мене не тільки до Кривого Рогу, а й на найбільше підприємство. Тепер тут працюємо – я і моя дружина. Коли вперше прийшов на фабрику, то зрозумів, що доведеться мені, мабуть, навчитися плавати (усміхається). Це тому, що у разі аварійного зламу моїх підшефних насосів секціям доведеться «сьорбнути» водички, затопити може чимало обладнання, а саме цього я допустити не можу. Тому ретельно слідкую за цим устаткуванням. Зараз навіть за звуком можу зрозуміти, який «стан здоров’я» у насоса. Наразі я опікуюся 11-ма насосами на п’яти секціях, адже чимало моїх колег зараз у ЗСУ, тож ми підхопили їхню частину трудового фронту. Хай хлопці будуть впевнені, що ми їх не підведемо. Їм там важко, але вони тримаються, тож і ми тут  впораємося».

Брат Тимура теж зараз воює на передовій. Але наш герой теж долучився до захисту. Від самого початку допомагав Теробороні будувати блокпости, пиляв дрова, щоб хлопцям забезпечити тепло, привозив їжу. Потрібно буде, говорить машиніст, то й за кермо танка сяде. Війна – то справа кожного, вона завдає ран, руйнує мрії, але і робить нас сильнішими.

«На початку вторгнення моя родина виїздила за кордон, але вже за два місяці повернулися. Наполіг на цьому син Валерій,  – продовжує Тимур Нєчаєв. – Я колись грав за місцеву команду у футбол, в дитинстві мріяв стати футболістом. Зараз от воджу сина на тренування з футболу. Є в нас з Валерієм одна на двох мрія. Ми затяті вболівальники «Арсеналу», мріяли поїхати на матч на домашній стадіон команди, але поїздку довелося відкласти. Зараз не до футболу. Та від мрії ми не відмовилися, просто відклали її до нашої Перемоги. Сподіваюся, що чекати нам на це залишилося недовго».

Категорії
Новини

Тепло й енергія – від колег

Колектив департаменту автоматизації технологічних процесів зібрав корисні речі для своїх колег, які захищають Україну від російської агресії.

Є ініціативи, так би мовити, знизу, а ця – належить керівникові ДАТП Андрію Зайцеву. «Прокинувся я одного ранку, і одразу ж в інтернет, – згадує Андрій. – Як завжди, з 24 лютого: що за новини з фронту, де були обстріли, яка зброє йде нам від партнерів? І звичайно ж про волонтерську допомогу. А там же й наші десь воюють. Як ми можемо їм допомогти? Що їм зараз найпотрібніше? На роботі поспілкувалися з колегами. Почали збирати кошти».

Департамент і раніше допомагав своїм мобілізованим працівникам. Дізнавались про нагальні потреби, комусь передавали лопати в частину, комусь електроустаткування тощо. А зараз вирішили підготувати посилки. Зібрали кошти по дільницях. Замовили у Франції надійні потужні павербанки. Закупили тактичні ліхтарики, німецькі термошкарпетки. А двом захисникам замовили ще й тактичні берці. Це вони попросили окремо, бо з їхнім розміром в частинах проблема. Зараз весь цей скарб вже готовий до відправлення воїнам.

«Ми підтримуємо зв’язок з нашими захисниками, – продовжив Андрій Зайцев. – Знаємо, хто де служить, але ці гостинці передамо через їхні родини. Рідні ж краще знають, як доправити корисні речі якомога швидше. Спочатку думали все зробити тихенько, без преси, так би мовити. А потім вирішили, що про таке варто розповісти. Адже можливо наш приклад надихне тих, хто ще вагається. Всім колективом передаємо привіти кожному нашому воїну. Чекаємо вас, рідні, з перемогою. Ви нам дуже потрібні! Скоро у всіх нас буде багато роботи. Наш метал піде на відбудову країни. А в сучасній металургії без систем автоматизації – ніяк. Як і без людей, які встановлюють, налагоджують, обслуговують, ремонтують ці системи».

Категорії
Новини

На доменній печі № 9 відремонтували систему вагового дозування сировини

Хоча «дев’ятка» зараз тимчасово не працює, там продовжуються ремонти обладнання. Їхня головна мета – забезпечити готовність металургійного об’єкту до експлуатації у разі необхідності. Серед зробленого за останній час  ремонт системи повірки вагового дозування на шляху, де відвантажується кокс.

Кожна господиня знає, щоб страва була смачною, під час готування треба додавати визначену рецептом кількість інгредієнтів. Так і в металургійному виробництві. Щоб технологія доменної плавки велася правильно, в доменну піч необхідно покласти у правильному співвідношенні сировину – кокс та агломерат.

Для контролю кількості їх відвантаження в доменному цеху № 2 існують дві системи вагового дозування – на коксовому та агломераційному шляхах. На перший погляд ці системи прості: складаються із довгих залізничних колій та спеціального візка-вагів із важелями. Загалом система ефективна, адже допомагає чітко контролювати дозування шихтових матеріалів через вагові воронки для подальшого виробництва чавуну.

Візок-ваги із важелями

«Дотримання чіткого співвідношення ваги коксу та агломерату під час завантаження доменної печі допомагає правильно вести доменну плавку, – говорить Сергій Мязін, начальник доменного цеху № 2. – Якщо коксу буде більше, плавка буде зайве нагріватися, і затрати дороговартісного коксу будуть більшими. Якщо ж більше агломерату, то плавка може різко охолонути, що теж недопустимо. Отже, баланс сприяє якості».

Під час ремонту в цеху демонтували старе обладнання, провели велике прибирання території від залишків шихти, встановили нові колії та відремонтували візок-ваги.

Як зазначив Євген Терьохін, в.о. старшого майстра ДЦ № 2, такий капітальний ремонт доволі складний та дорогий, орієнтовно він коштує 10 млн грн. Тому в рази цінніше, що під час війни його вдалося виконати власними силами підприємства. Ремонт виконували фахівці центрального департаменту з утримання та ремонтів, а також спеціалісти ДЦ № 2. 

В цеху вже відремонтували систему вагового дозування на коксовому шляху, зараз роботи тривають на шляху, де відвантажується агломерат.

Категорії
Новини

Відпустка за власний рахунок та стаж

Війна вдарила по всіх сферах нашого життя. Через призупинення виробництва багато працівників підприємств вимушені брати відпустки за власний рахунок.

Фахівці департаменту з персоналу нашого підприємства відповідають на запитання робітників, як це може вплинути на майбутню пенсію людей.

Як рахуються вимушені відпустки без збереження заробітної плати в загальний стаж?

– Під поняттям «загальний трудовий стаж» треба розуміти сумарну тривалість перебування працівника в трудових відносинах з підприємством, установою або організацією. Саме тому період знаходження працівника у відпустці без збереження заробітної плати до загального трудового стажу входить.

Та з 1 січня 2004 року в Україні діє страховий стаж. Це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, за який щомісяця сплачуються страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Тож якщо працівник написав заяву про відпустку без збереження заробітної плати на повний місяць або більше, то страховий стаж (для пенсії) за цей період йому не буде зарахований, адже зарплати у людини не було і, відповідно, сплат єдиного соціального податку також.

Якщо відпустка без збереження заробітної плати становить лише кілька днів на місяць, то це суттєво не впливає на розмір сплачених працівником страхових внесків, а це означає, і на страховий стаж.

Чи вплине нова форма трудового договору (з нефіксованим робочим часом) на нарахування пенсії?

– Право на призначення пенсії за віком визначається залежно від набутого страхового стажу при досягненні передбаченого законом віку. На розмір пенсії впливає тривалість страхового стажу, розмір заробітної плати застрахованої особи та розмір середньої заробітної плати в Україні.

Особи, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом,  підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню. Тож їхній страховий стаж буде зарахований, оскільки страхові внески будуть сплачені.    

Що стосується підтвердження стажу, що дає право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах (Список № 1 та Список № 2), то однією з основних умов визначення такого права є умова виконання робіт, передбачених Списками № 1 та №2 впродовж повного робочого дня (не менш як 80% робочого часу).

Таким чином, договір з нефіксованим робочим часом для вищевказаної категорії працівників взагалі не може бути укладено, адже за умовами такого договору конкретний час виконання роботи не встановлюється.