Категорії
Новини

Вони не жартують з вогнем

17 вересня в Україні відзначають День рятівника – свято людей, які рятують життя.

При слові «рятівник» зразу виникає в уяві образ кремезного чоловіка у формі пожежно-рятувального загону, який рятує людей під час пожежі або з-під завалів зруйнованої будівлі. В умовах варварських рашистських ракетно-дронових атак ці люди щодня на наших дисплеях та телеекранах. Але це не лише свято професіоналів, а ще й добровольців-рятівників. Серед них – наші працівники, які входять до складу добровільної пожежної дружини.

Відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» є одним з найвидовищніших наших виробництв. Ось у відділення заїжджає величезний ківш з рідкою вогняною сталлю. А ось велетенські розжарені електроди входять в установку піч-ківш. А яке ж гарне саме розливання з кучерявими вогняними бризками! Далі шістьма променями виходять яскраво-червоні заготовки. Їх ріжуть спеціальними машинами газового різання, і тисячі яскравих іскор розлітаються навкруги, наче від гігантських бенгальських вогнів! Але є й інший бік медалі…

«Практично все наше відділення – це територія підвищеної пожежної небезпеки, – розповідає старший майстер ВБРС Владислав Тюрін. – Сталь з температурою до 1630 градусів за Цельсієм, бризки під час вимірювання температури, іскри, що утворюються при розливанні чи різанні заготовок та ще багато іншого. Навіть на завершальному етапі наші заготовки мають температуру 200-300 градусів. А ще трубопроводи з природним газом та киснем. Тож нам дуже потрібні люди, які чітко знають, що робити, якщо виникне займання, вміють швидко його локалізувати».

Членами добровільної пожежної дружини «АрселорМіттал Кривий Ріг» є 13 працівників конвертерного цеху. Близько половини з них – це працівники відділення безперервного розливання. Вони знають як діяти при займанні і вміють це робити, вже не раз доводили. І якщо для багатьох найпроблемнішим є не запанікувати під час пожежі, то у цих чоловіків такої проблеми немає, бо вони щозміни віч-на-віч з вогнем. У кожній зміні є свої рятівники.

«Хлопці знають, що перш за все – це збереження життя – свого та колег, – продовжив Владислав Тюрін. – Тому найперше, після того, як сповістили пожежників, керівника та медиків, – вивести людей з небезпечної зони. А потім вже розпочинати пожежогасіння, якщо це не загрожує власному життю. Перше – люди, а потім вже матеріально-технічні цінності, не інакше. Після вступу до дружини ми пройшли спеціальне навчання, в тому числі вчилися, як гасити пожежу вогнегасниками та за допомогою пожежних рукавів. Ми готові до надзвичайних ситуацій».

У квітні 2025 року команда конвертерного цеху, складена з працівників  працівники ВБРС, вперше взяла участь у змаганнях цехових команд добровільної пожежної дружини підприємства. І зразу ж перемогла. У складі команди були старший розливальник сталі Богдан Василишин, змінний майстер Олександр Іванов, старший змінний майстер Олександр Новак, старший майстер ВБРС Владислав Тюрін та розливальник сталі Денис Ковальов.

«Мій виробничий майданчик – зона підвищеної пожежної небезпеки. Я щозміни працюю зі сталлю 1630 градусів. Тож вогню та температур ми з колегами не боїмося, це точно, – усміхається Денис Ковальов. – Але й зневажливого ставлення до нього не дозволяємо. Порушникам правил, наприклад, шанувальникам палити у невстановлених місцях, робляться зауваження. Профілактика – це не менш важливо, ніж вміти гасити пожежу. Щотижня ми обходимо відділення, перевіряємо вогнегасники, чи не сплив термін придатності? Порушення заносимо до журналу, беремо участь в усуненні тих порушень, контролюємо виконання заходів».

За словами менеджера з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрія Сердечного працівники, що входять до складу пожежної дружини, першими потрапляють на місця займань і хоча бійці нашого 4 Державно-рятувального загону прибувають за викликом дуже швидко, нерідко пожежа ліквідовується ще до їх приїзду. Це дуже важливо, адже у надзвичайних ситуаціях багато що вирішують хвилини і навіть секунди. Від цього залежать людські життя.

«Щорічні змагання є одночасно і перевіркою вмінь і тренуваннями, – говорить Андрій Сердечний. У наших планах – організація виїзних тренувань для пожежної дружини двічі на рік. Це допоможе підвищити рівень підготовки, а значить і рівень пожежної безпеки в цехах. Вітаю всіх наших рятувальників – пожежників-рятувальників 4 ДПРЗ, газорятівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», бійців Криворізького воєнізованого газорятувального загону і звичайно ж працівників нашої дружини! Зі святом вас усіх, і щоб не було приводу застосовувати свої знання та вміння під час реальних ситуацій! Як кажуть рятівники: Сухих рукавів!»

Категорії
Новини

На війні загинув працівник шахтоуправління Володимир Рилков

Володимира Рилков був мобілізований у серпні 2024 року. Свій останній бій з окупантами він прийняв у жовтні того ж року. Загибель рядового Володимира Рилкова нещодавно було підтверджено даними експертизи. Серце захисника зупинилося 28 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області. До призову на військову службу Володимир працював електрослюсарем шахтоуправління гірничого департаменту.

«Володимир перейшов до нас з дробильно-сортувальної фабрики шахтоуправління, і зразу показав себе вправним фахівцем. Обслуговування та ремонти підземного електроустаткування, силових ліній – це робота для справжніх професіоналів, – розповідає начальник дільниці № 32 (енергетичної) Анатолій Позігун. – Володимир працював сумлінно, якісно виконував виробничі завдання. В процесі роботи йому доводилося взаємодіяти з прохідниками, з нарізними дільницями. Він без проблем знаходив спільну мову з колегами, завжди був готовий допомогти, був своїм серед товариства. Більше десяти років ми пропрацювали разом, і він виконував роботу без жодних нарікань. І от ми дізналися про його загибель. Це страшна звістка. Боляче втрачати людей, а таких як Володимир – особливо. Він віддав за нас життя. Завжди будемо йому вдячні. Завжди пам’ятатимемо».

Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам загиблого воїна.

Категорії
Наші люди

Верстати мають працювати

У механіка ремонтно-монтажного цеху № 3 «Ливарно-механічного заводу» Максима Хілковського запитали, чи немає у нього термінових планів на 1 серпня? Чи буде він у місті цього дня? Купа різноманітних здогадок зароїлася у голові. А потім він отримав запрошення на урочистості напередодні 91-ї річниці нашого підприємства. Коли ж Максима викликали на сцену, він нарешті все зрозумів: Віднині він – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«То був дуже приємний момент. Важко передати почуття! Мою роботу помітили й оцінили! Гроші грошима, а такі моменти визнання також дуже приємні, вони мотивують», – говорить Максим Хілковський.

Ремонтно-монтажний цех № 3 «Ливарно-механічного заводу» виготовляє і ремонтує багато виробів та вузлів для всіх виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг». Гуркоти для аглофабрики, візки для доменників, колісні пари для залізничного транспорту гірничого департаменту та ще багато чого можна побачити у цеху. І це лише на цей момент. Навіть перелік, скільки ж всього ремонтує та виготовляє РМЦ-3, не вміститься у рамки цієї статті. Для того щоб це все виготовляти та ремонтувати, цех має багато верстатів, пресового та іншого устаткування. Для переміщення виробів, їх установки, відвантаження використовуються електромостові крани. І все це має бути у справному стані. Ось за це й відповідає механік цеху.

«Мене з дитинства вабила техніка, деталі, залізяччя, – згадує Максим. – Пам’ятаю, як з татом, Євгеном Станіславовичем, ремонтували наше авто. А коли авто заводилося та енергійно деренчало, татко давав мені проїхатися. Під контролем, звичайно ж. То були надзвичайно світлі, радісні моменти. Добре пам’ятаю, коли тато взяв мене до цеху, до РМЦ-3, де працював металізатором. Мені тоді було років з десять. З пропускним режимом тоді було набагато простіше, тож ми поїхали на зміну, що починалася о 15.00. Мені багато що сподобалося. То був один з епізодів, який пізніше вплинув на мій вибір, куди йти працювати».

Наступного разу Максим потрапив до цеху вже у технікумі, на практиці, а отримавши диплом, прийшов туди працювати слюсарем-ремонтником. Його бригада ремонтувала візки під чавуновози та шлаковози для доменних цехів. Інколи ремонтували ковші на ці візки, вагони-«ракети» для конвертерного цеху, затвори дуття для доменних печей тощо. Молодого роботящого слюсаря примітили, призначили бригадиром. А за кілька років йому запропонували посаду майстра. Це був крутий поворот у його трудовому житті.

«Якщо слюсарем-ремонтником я разом з хлопцями ремонтував устаткування для цехів, то ставши майстром механослужби, а потім механіком, почав організовувати ремонти та обслуговування устаткування, необхідного для виконання тих ремонтів. Тобто, я став ремонтувати те, що ремонтує. По-перше, це різні верстати: токарно-гвинторізні, токарно-карусельні, наплавочні, а також пресове та вантажопідйомне устаткування. І для цього мені довелося майже повністю перекваліфікуватися. Я інтенсивно вивчав це все, і щиро вдячний працівникам різних дільниць, які охоче ділилися своїми знаннями та досвідом».

Максим зазначив, що взаємодопомога, розуміння та готовність підтримати колег – це традиція РМЦ-3, яка актуальна і зараз, коли складно, коли людей не вистачає.

«Працюємо за себе, та за хлопців, які нас захищають. Це Михайло Савенко, Роман Соколенко, Андрій Лифар, Андрій Савченко. Ми підтримуємо з ними контакт, – каже Максим. – Користуючись нагодою хочу до них звернутися: Хлопці! Щира вам подяка від усіх нас!. Чекаємо вас у цеху. Роботи вистачить, тож ваші вмілі руки та світлі голови дуже нам потрібні. Також я вдячний досвідченому Геннадію Лукіну. Він вже пенсіонер, але працює за кількох. Це моя права рука, та й ліва також. Не знаю, що б я без нього робив? А ще я вдячний дружині Інні та сину Макару. Роботи зараз дуже багато, інколи повертаюся додому знервованим, але вони все розуміють і підтримують мене».

Максимові вчергове подзвонили. Ми потиснули один одному руки і Максим швидко пішов до цеху. Бо роботи багато, і вона сама себе не зробить. А будуть справними верстати, то й металурги з гірниками вчасно отримають своє устаткування.

Категорії
Наші люди

Зоряні мрії

Ми стояли біля намету, спрямувавши мрійливі погляди у неймовірне зоряне небо. У місті не побачиш такого. Цієї безлічі зірок, зшитих у запаморочливі сузір’я, такого пронизливо виразного Чумацького шляху. Метеорити миттєво спалахували та зникали, навіть бажання не встигнеш загадати. А наше бажання вже збулося. Ми знов у горах. І зоряне небо – це лише декорації театру емоцій, який називається гірським походом.

Мама Стефанія

Цього разу наша мета – Велике Попадинське кільце, а також озеро Росохан, чи не наймальовничіше в наших Карпатах. Місця дикі, тому перед походом я жартома спитав у сина: «Іванку, ти ведмедів боїшся?» Той відповів з усмішкою: «Не дуже». Що ж, тоді вперед! Перший квест – купити квитки. Рівно за двадцять діб до поїздки о восьмій ранку почалося полювання на сайті «Укрзалізниці». Я бронював квитки, а за кілька хвилин випливало, що їх вже хтось придбав. Я починав знову… І так було п’ять разів. На шостий сталося диво – два з трьох квитків, що залишилися, я все ж придбав. Верхні. Бокові. Але їхати можна!

Івано-Франківськ зустрів чудовим серпневим ранком, смачною піцою та затишними старовинними вуличками. А ось і наш автобус на Калуш. Менше як годину, і ми на місці. До рейсу на Осмолоду – високогірне село, з якого ми стартуємо, – ще пів години. Звертаюся до касирки за квитком. «На сьогодні автобусів вже не буде», – відповідає тітонька. «Яааак? Я телефонував у середу диспетчерці вашої станції, щоб дізнатися про час відправлення. Вона повідомила про три рейси щоденно!» «Щоденно, але крім неділі», – розвела руками касирка.

Оцінивши шанси швидко здолати 80 км автостопом з чималими наплічниками у не надто залюдненому напрямку та прикинувши ціни на таксі, ми вирішили, що це чудовий шанс погостювати в Калуші – батьківщині кумирів Євробачення. Купили м’ясця для барбекю, та вгледівши на карті невеличке водосховище, підкорювачі Карпат вирушили на околицю міста. Три кілометри, і ми у чудовому лісочку із соснами, кленами, дубами… Як то кажуть, якщо ти не в змозі перемогти обставини, розслабся і отримай задоволення.

А удосвіта ми знов на станції. Найпершим автобусом прямуємо в Осмолоду. Водій заявив, що ми ще винні за багаж. Кажу, що зараз передзвоню на станцію і дізнаюся, чи треба нам доплачувати. На станцію я не подзвонив, але й водій більше грошей не вимагав. Дві з половиною години у дорозі, і ми вже на старті!

На коня

Коли я був малим, і ми з батьками ходили у гості до кумів, то «На коня» лунало як сигнал, що незабаром додому. У нашому ж поході «На коня» – це був сигнал до початку сходження. Кінь Грофецький – саме ця вершина стала першою на нашому треку. І Коник той виявився доволі норовливим. Щоб його осідлати, ми набрали близько 800 м висоти: від Осмолоди, яка розташована на висоті 750 м над рівнем моря, до маківки Коня (1552 м). За 400 м до вершини почався дуже крутий підйом, а далі на нас чекав жереп – непролазні хащі низькорослої сосни. Вона хапала за одяг та рюкзаки, занадто ніжно обіймала своїми скарлюченими гілками, боляче била по плечах та стегнах. Але то лише 150 м. Зате вершина нагородила неперевершеними видами та апетитними галявинами червоної соковитої брусниці.

Відновивши сили ягодами та печивом, наша невеличка команда з двох осіб подолала крутий спуск та вийшла до підніжжя Ґрофи. Це найвища вершина маршруту – 1748 метрів. Так, це не Говерла з її 2061 м, але зважаючи на крутий підйом, розсипи величезних каменюк на схилах та жереп, Говерла у порівнянні з Ґрофою – дитяча гірка. Вершина зустріла туманом, хмарами та фантазією. Це коли ти з вершини геть нічого не бачиш, а лише фантазуєш, модеруєш чарівні краєвиди у своїй уяві. Але небо все ж відкрило нам двійко відосів, і то було дуже круто! Спуск був надважким, по суцільних каменюках. І ось ми у величезному дикому таборі з назвою Плісце. Місць для наметів – море. Водичка у джерелі кришталева. Карпатська малина проситься в компот. Смачнючий гірський малиновий компот! Кайф!

Регіт ґреготів

Пробуджені місцевими птахами, які протягом ранку пурхали навкруги, ми з Іванком поснідали і зібрали табір. Нас чекало кілька крутих підйомів. «Не парся, здолаємо», – кажу синові. «Як же не паритися, ми ж підіймаємося на Паренки», – жартує він. Саме гора Паренки (1735 м) – наша наступна вершина. Довелося добряче попаритися, щоб досягти її, підіймаючись надзвичайно гарними, але норовливими ґреготами. Коли я вперше почув це слово, то в уяві виникли кумедні потвори, які регочуть. Але ґреготи виявилися неосяжними розсипами величезних кам`яних брил на схилах гір. Тож треба переступати з каменя на камінь, багато з яких ще й коливаються під ногами. Їх називають живими. Це візитівка Горган. Неймовірно гарно, але незручно і небезпечно. Таке життя.

Після Паренок на нас чекали дві Попадді. На Малу ми вилізли, як то кажуть, на ізі. А от підйом на Велику Попаддю виявився крутим. Розсипи чорниці на підйомі компенсували кам`яні розсипи. Зате види з Великої Попадді перевершили всі сподівання! 360 градусів, не сходячи з місця. Он там, у далечіні, вихиляється темними хвилями Чорногора. А от, зовсім близенько – горганські Сивулі. А ось розлігся пологими схилами красень Свидовець! Видко й Румунські Карпати. Гостинно зустріли нас Попадді, але час спускатися на ночівлю.

Коретвина – так зветься остання вершина нашого походу. Крута, непідступна, як майже всі у Західних Горганах. Знов жереп, ґреготи і купа гірських ягід. І неперевершені краєвиди. Милуємося Ґрофою, Попаддями, Паренками, всіма карпатськими хребтами. У цім і перевага маршруту – з кожної вершини видно все. А далі – стрімкий спуск. Скидаємо майже кілометр. Коліна просять помилувати.  І нарешті вони!!! Знаходимо обабіч стежки четверо білих грибочків! Якби скинути наплічники по 18 кг та пройтися лісом, то їх мало б бути набагато більше. Але для грибної юшки нам вдосталь. Та й таймінг підганяє.

Найкрутіша наша ночівля. Вбрід переходимо зразу два потоки. Каміння слизьке, вода зносить, але воно того варте! Галявина з незайманими травами до поясу, шепіт річки, смачнюча грибна юшка та неймовірне зоряне небо! Завтра буде похід на озеро Росохан, ночівля у старому гуртожитку, що прихистить від проливного дощу, та дорога додому. Але то завтра. А сьогодні – Чумацький шлях, шум річки, безмежне зоряне небо та нестримні мрії про наступний похід.

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!

Категорії
Uncategorized Охорона праці

«S.H.E.» is Health and Safety

Ми прямуємо на виробничий майданчик, де ремонтують величезний самоскид. Володимир та Владислав – працівники підрядної організації, яка виконує цей ремонт. Практично щозміни вони працюють на висоті, з вантажопідйомними механізмами, електроінструментами, тобто небезпек вистачає. Мої супутники – провідний інженер з охорони праці Олександр Шишка та фахівчиня-стажерка Валерія Балабанова підходять до ремонтників, вітаються, розпитують про можливі проблеми з безпекою праці. Зав’язується щира розмова…

«Ми обов’язково маємо знати про труднощі, щоб разом їх вирішити. А ще не втомлюємося нагадувати працівникам про обов’язкове використання засобів індивідуального захисту, виконання всіх вимог з ОП, та про те, що життя найцінніше, що є у людини, що кожного чекають зі зміни рідні та друзі», – пояснює Валерія Балабанова. Вона – студентка четвертого курсу гірничого фахового коледжу. Дівчина вчиться на маркшейдера, а паралельно опановує професію інженерки з охорони праці у рамках проєкту «S.H.E.», навчаючись і стажуючись одночасно. Її наставником якраз і є Олександр Шишка, який опікується питаннями охорони праці у цехах гірничого департаменту.

«Навчальну програму для Валерії ми складали разом з нею, – розповідає Олександр. – Бо важливо, щоб вона вивчала не лише те, що обов’язково, а й те, що їй самій цікаво. Людину треба зацікавити, не відбити бажання, тоді й результати будуть. Намагаємося гармонійно поєднувати теорію та практику. Теорія – це вивчення нормативно-правових актів з охорони праці, необхідної документації, необхідних для роботи фахівця з ОП комп’ютерних програм, таких як Word, Excel та Power Point. Вони необхідні для роботи з документами, створення звітів та презентацій. Практична частина – це робота у цехах».

Олександр з Валерією більшість робочого часу проводять саме на виробничих майданчиках. Вони спілкуються з людьми, виявляють ризики та разом з цеховиками розробляють заходи з підвищення рівня безпеки у цехах. Звичайно ж, не обходиться без виявлення порушень та бесід з порушниками та їх колегами.

«Я на стажуванні вже три місяці, і один з висновків, які зробила протягом цього часу: люди порушують правила, тому що з байдужістю ставляться до своєї безпеки, – каже Валерія. – Дехто не усвідомлює зв’язку між порушеннями та нещасними випадками. Тож доводиться ще й ще раз повторювати це працівникам. Реагують по-різному. Дехто ображається. Але краще хай ображаються, але залишаються живими, без травм повертаються з роботи. З такими людьми спілкуватися важко, але необхідно. Взагалі-то з комунікацією у мене, скільки себе пам’ятаю, проблем не було. Але над навичками ефективного спілкування я постійно працюю. А ще наполегливо вивчаю теорію, бо щоб ефективно спілкуватися, треба бути, як то кажуть, у темі. Інакше тебе ніхто й слухати не буде».

Валерія сказала, що стажуватись їй подобається, але щоб самостійно виконувати роботу інженера з охорони праці, їй треба ще багато вчитись та практикуватися, тож сподівається на подальшу допомогу колег. За словами Олександра, вона вже виконує багато корисної роботи.

«Коли треба виявити ризики чи порушення, запропонувати заходи, то ще одна пара очей та вух не завадять. А дві голови краще, ніж одна, – усміхається Олександр. – Я у свої 23 роки не вважаю себе старим, але інколи погляд молодших колег на ту чи іншу проблему є незвичним і дуже корисним. Валерію вже знають у цехах гірничого департаменту, тепло вітаються, і питають, чи не вирішив я перейти на інше виробництво, залишивши замість себе стажерку? Поки що ні, працюватимемо разом. Я вважаю, що «S.H.E.» – дуже корисний проєкт. Завзяті розумні дівчата. Беруться за роботу, у них очі горять. Тож і ми поруч з ними не можемо пасти задніх. Бажаю їм не втратити завзяття та бажання робити працю людей безпечнішою».

Більшість часу Олександр та Валерія проводять саме у гірничотранспортному цеху (на ремонтних майданчиках, у кар’єрах тощо). А ще стажерка знайомиться зі специфікою охорони праці в інших цехах ГД: на дробильних та рудозбагачувальних фабриках, у цеху технологічного водопостачання, ремонтному цеху тощо. Тож її цілеспрямовано готують до роботи саме у гірничому департаменті.

«Мені дуже цікаво стажуватися, хоч і не просто. Користуючись можливістю, хочу попросити всіх працівників берегти себе та колег, не порушувати правила, пам’ятати про своїх рідних, і… не ховатися від працівників департаменту з охорони праці та промислової безпеки. Ми йдемо в цехи, щоб вам допомогти».

А дізнатися більше про проєкт «S.H.E.» і взяти у ньому участь, заповнивши анкету, можна за посиланням: https://forms.office.com/e/dhYiuJ6EHi

https://forms.office.com/e/dhYiuJ6EHi
Категорії
Новини

Знання Non Stop

Початок осені у багатьох асоціюється з початком навчального року, коли учні поспішають до гімназій та ліцеїв, а студенти – до коледжів і вишів. Та є у нашому місті навчальний заклад, де знання можна отримувати цілий рік та без перерв на канікули – Університет АрселорМіттал в Україні.

Це унікальний навчальний простір, що надає працівникам підприємства можливість безплатного навчання практично Non Stop протягом року та опановувати навички, необхідні для роботи. В Університеті АрселорМіттал працівники наших підприємств розширюють свої професійні знання, мають змогу набути нові професії, підвищити кваліфікаційний розряд, розширити та розвинути свої особистісні навички тощо.

Минулого 2024 року працівники підприємства навчалися аж 28347 разів! Це найбільша кількість фактів навчання за останні 5 років! 13348 працівників пройшли мінімум один курс, а нову професію здобули 1617 працівників.

Наразі велика увага приділяється навчанню та перенавчанню жінок, зокрема з нуля, наприклад, за професією машиністки крана.

Нових знань в Університеті працівників навчають кваліфіковані тренери, викладачі та наставники. За останні два роки на підприємстві проведені кілька хвиль відбору внутрішніх тренерів для корпоративного проєкту «Бережи себе». Саме вони провели навчання з охорони праці для понад 14 тисяч працівників.

Навчаємось онлайн

Безліч цікавого та корисного кожен співробітник наших підприємств може знайти на корпоративній онлайн-платформі для навчання персоналу AMU360. Візьміть до уваги – скористатися її можливостями можуть усі працівники наших підприємств, зокрема й ті, хто не підключений до корпоративної мережі, тобто, не працює на роботі за комп’ютером. Як це зробити, розкажемо згодом.

Про цікавинки онлайн-платформи AMU360 розповідає Олена Шимонович, начальниця відділу навчання та розвитку персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Ця платформа адаптована під потреби бізнесу та підтримується нашим корпоративним університетом, – зазначає Олена. – На платформі тисячі (без перебільшення) різноманітних курсів на різні теми. Серед них ті, що допомагають у розвитку корпоративних компетенцій: робота в команді, ефективна комунікація, управління змінами, прийняття рішень тощо. Також на AMU360 є обов’язкові курси для наших працівників. Це навчання політик комплаєнс, курси з кібербезпеки, сертифікація із Золотих правил, що рятують життя та інші.

З 2025 року новими онлайн-курсами поповнилася Технічна академія. Наприклад, є теми з виробництва сталі, чавуну, прокату, енергетики. Така інформація буде дуже корисною для фахівців різних виробництв, адже це можливість дізнатися про новинки у галузі та познайомитися із досвідом колег з корпорації. Взагалі усі навчальні матеріали, відео, статті, тести, вебінари та інтерактивні програми адаптовані до потреб як новачків, так і досвідчених фахівців».

Допоможе усім, хто цікавиться основами виробництва, і такий сучасний інструмент, як  чат Fast Search – внутрішня розробка компанії АрселорМіттал. Він працює як чат GPT, відповідаючи на питання у галузі виробництва і технологій.

Цим інструментом не обмежується використання штучного інтелекту в навчанні. На платформі AMU360 є потужний інструмент для розвитку навичок комунікації, командної роботи, лідерства симулятор на основі ШІ Caisy. За форматом це діалог із віртуальним співрозмовником, що вибудовується на основі ваших питань та відповідей, а в результаті система оцінює ваші навички та визначає ваші сильні сторони та аспекти, які необхідно покращити.

Варто зазначити, що оновлена онлайн-платформа AMU360 працює за принципом соцмережі: вона надає можливості не тільки навчання, але і спілкування та обміну контентом усім своїм користувачам з різних країн. А ті, хто хоче поділитися своїм досвідом з іншими, можуть спробувати себе в ролі автора та створити на цій платформі свої курси. Відповідні повноваження може надати адміністратор системи.

Вивчаємо англійську

Ще однією можливістю онлайн-навчання на нашому підприємстві є безплатне вивчення іноземних мов, зокрема англійської, разом з програмою EF Language Live. Навчання за цією програмою передбачає: безлімітний доступ до курсів, практику розмовної англійської разом з ШІ, розмовні клуби, доступ 24/7, особистий кабінет для відстежування прогресу, сертифікат після завершення курсу.

Якщо ви вперше доєднуєтесь до навчання з EF, для оцінки вашого поточного рівня програма запропонує пройти тестування. Після цього у вас буде можливість навчатися на тому рівні, який буде визначено системою. Або ви можете змінити рівень та обрати курс за власним бажанням незалежно від результатів тесту.

Як зайти на платформу

Онлайн-платформою AMU360 можна скористатися у будь-який час, адже вона працює 24/7.

Вхід до неї можливий з будь-якого пристрою без необхідності підключення до корпоративної мережі (але за наявності інтернету)  – AMU360 працює як окремий сайт.

Можливість входу для співробітників, у яких немає корпоративного облікового запису і пошти – це використання логіну та паролю, які співробітник може сформувати самостійно, якщо знає свій AMEI – глобальний табельний номер співробітника. Цей номер можна знайти у своєму розрахунковому листі, він знаходиться на одному рядку з вашим табельним номером.

Ось декілька варіантів, як можна згенерувати логін та пароль для входу на платформу. Позначками Х позначений ваш AMEI.

Якщо ваш AMEI складається з 6 цифр:

Логін

amu.contact#0XXXXXX@arcelormittal.com

Пароль

ARCELORMITTAL-0XXXXXX

XXXXXX – 6-значний AMEI співробітника

Якщо ваш AMEI складається з 7 цифр:

Логін

amu.contact#XXXXXXX@arcelormittal.com

Пароль

ARCELORMITTAL-ХXXXXXX

За наявності питань стосовно онлайн-навчання за допомогою можна звернутись до фахівчині з розвитку персоналу Тетяни Попозогло,

tatyana.popozoglo@arcelormittal.com,

телефони: 94 248, 067 422 42 49.

Посилання на платформи Ви можете знайти нижче.

Доступ до AMU360: https://arcelormittal.360learning.com

Доступ до EF: > Натисніть тут, щоб отримати доступ до EF Language Live!