Без електричної енергії неможлива робота жодного з цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Переважна більшість устаткування працює саме завдяки електричному струму. Подає струм у цехи цех мереж та підстанцій. Але спочатку струм з напругою 150 000 чи 35 000 вольтів перетворюється на 6 000, 380 або 220. Це перетворення здійснюють трансформатори. Для роботи системи охолодження цього устаткування використовують трансформаторну оливу. Вона ж слугує ізолятором. Її періодично треба доливати. Для безпечнішого та зручнішого доливання олії та в рамках програми з впровадження 3 рівня корпоративних стандартів FPS з ОП фахівці однієї з дільниць отримали спеціальне устаткування.
«Наче простий засіб, але довелося дещо напружити мізки, щоб розібратися. Але потім ми відчули всі зручності роботи з ним, – промовив в.о. майстра ЦМП Євген Топалов, показуючи симпатичну конструкцію яскраво-жовтого кольору. – Як бачите, це спеціальний візок. Підкочуємо його до будь-якої з цих бочок з трансформаторною оливою, закріплюємо її за допомогою ось цього фіксатора та ланцюжка. Бочка важка, але кріплення максимально надійні, перевірено. А потім доставляємо оливу до трансформатора, в який треба її долити. До речі, бочку у візку можна нахиляти під будь-яким кутом. І це дуже зручно, бо можемо, якщо треба швидко і безпечно відлити оливи в меншу ємність, бо, наприклад, якщо треба замінити оливу в масляному вимикачі, то ціла бочка точно не потрібна».
Електрослюсар Олександр Білецький продемонстрував, як швидко та надійно кріпиться бочка на візку.
«Між іншим, тут 173 кілограми оливи. А маса брутто – 190 кг, – розповідає Олександр Білецький. – Раніше ми транспортували бочки за допомогою простих візків, ну типу «кравчучки», або перехиляли бочку вручну, розливали у менші ємності і носили. Все це було довго, незручно, а головне – небезпечно. Можна було придавити ногу чи ще щось, пошкодити спину тощо. А зараз цих проблем немає – підкотив, закріпив, покотив. Наче простий засіб, але класний. Ми задоволені».
Електрокущовому цеху, який ремонтує електроустаткування практично всіх підрозділів «АрселорМіттал Кривий Ріг», виповнилося 50 років. Зважаючи на те, що головною рушійною силою в наших цехах є електроенергія, можна без перебільшення констатувати, що без електрокущового виробництво неможливе.
Наказ про утворення цеху був підписаний 1 жовтня 1975 року, але самі працівники відзначають свято 7 жовтня. Чому так склалося, ніхто з нинішніх працівників не пам’ятає. Є лише кілька жартівливих версій. Перша – з 1978 по 1991 роки 7 жовтня було вихідним, відзначали державне свято, а святкувати у вихідний день, погодьтеся, приємніше, ніж у робочий. Ще один варіант підказали колеги: 7 число – день зарплати! Але ж так було не завжди. Якщо у когось з читачів є правдоподібніша версія того, чому саме сьомого, просимо поділитися.
36 років у цеху працює старший майстер з ремонту устаткування ЕКЦ Віталій Крикун. Юним електромонтером прийшов він сюди працювати. Про ЕКЦ він знає все. Віталій люб’язно згодився розповісти нам про рідний цех та його людей.
«Ми працюємо скрізь, – почав свою розповідь Віталій Крикун. – Наші електромонтери, зварники, майстри ремонтують десятки тисяч одиниць електроустаткування у агломераційних, доменних, конверторному цехах, на прокатному виробництві, а також в цехах коксохімічного виробництва, гірничого департаменту та інших підрозділах. Адже електроустаткування – воно скрізь. Наприклад, конвертерний цех. Повороти конвертерів, рух конвеєрів, сталевозів, шлаковозів – все виконується за рахунок електродвигунів, кабельних ліній та іншого обладнання. І саме ЕКЦ це ремонтує».
Працівники електрокущового цеху виконують як планово-попереджувальні, так і аварійні ремонти. Саме від швидкості та якості їхньої роботи залежить безперебійне виробництво коксу, чавуну, сталі, прокату, і цей перелік можна продовжувати. Для того, щоб надавати допомогу в будь-яку частину доби, в ЕКЦ є змінні бригади. Зараз, як і всі, цех відчуває проблеми з людськими ресурсами. Багато працівників цеху захищають Україну зі зброєю в руках. Тож працівникам доводиться працювати інтенсивніше. Близько 70 працівників цеху обслуговують все підприємство. Тож зараз, як ніколи, ціняться професійність, працьовитість кожного та вміння працювати гуртом.
«Наші люди – найцінніше, що в нас є, – говорить начальник ЕКЦ Андрій Ярось. – Вітаю кожного з нашим загальним святом! У ці важкі часи бажаю всім нам, працівникам ЕКЦ, здоров’я, безпечної роботи, щоб рідні люди були з вами поруч, взаємної поваги, миру на нашій землі, і хай всі ваші мрії здійснюються!»
Фахівці електрокущового ремонтують електродвигуни потужністю від 170 ват до 11 мегават. Вони різних років, навіть десятиліть випуску. А якщо взяти до уваги, що між 1999 та 2000 роками пройшла межа між тисячоліттями, то й різних тисячоліть. А якщо без жартів, то устаткування дуже багато, і воно надзвичайно різноманітне та складне, і має стабільно працювати. Добре справляються з ремонтами бригадири електромонтерів Павло Нагайцев, Дмитро Коновалов, Геннадій Таран, Олег Парчевський, Сергій Малько та інші робітники ЕКЦ. Майстри організовують безпечну та якісну роботу, а якщо необхідно, то й самі підключаються. Серед найкращих – змінний майстер Сергій Вітряченко, старші майстри Олексій Саприкін, Віталій Крикун, Сергій Коробський, Олександр Чехлистов, син якого працює у цеху електромонтером, та інші. Кожен співробітник цеху – майстер електроремонтів!
Вітаємо всіх працівників та ветеранів ЕКЦ з їхнім спільним ювілеєм! Хай їм в усьому щастить!
Микола Чигрин став на захист України напочатку минулого року. До мобілізації він працював машиністом крану у фасонно-сталеливарному цеху нашого Ливарно-механічного заводу. Колеги згадують про Миколу, як про добру, щиру, відповідальну людину та відмінного працівника.
«Микола Чигрин працював на ливарному крані. Це дуже важливі крани, які використовуються у таких операціях, як розливання сталі, підготовка форм. Без цього неможливе виготовлення продукції. Це робота з розплавленим металом, і від майстерності, відповідальності машиністів залежить не лише якість роботи, а ще й безпека людей, які працюють поруч, – розповідає майстер з ремонту устаткування ФСЛЦ Ольга Лазоренко. – Микола працював якісно і безпечно, завжди був готовий допомогти колегам. Він був позитивною людиною, займався спортом. З таких як він хочеться брати приклад. Звістка про його загибель страшно нас вразила. Ми втратили не лише колегу, а чудову людину. Ми завжди про нього пам’ятатимемо».
Молодший сержант Микола Чигрин був командиром відділення мінометного взводу. Він загинув 20 вересня 2025 року поблизу Лугівки Охтирського району, що на Сумщині.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям, колегам воїна, який віддав життя захищаючи кожного з нас.
5 вересня 2025 року перестало битися серце нашого колеги, машиніста тепловоза управління залізничного транспорту гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергія Кобзіна. Сергій став на захист України у травні минулого року. Він був молодшим сержантом, навідником артилерійського взводу. На жаль, Сергій Кобзін помер у лікарні у період проходження військової служби.
Заступник начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський працював разом з Сергієм Кобзіним з 2017 року. Він пам’ятає Сергія, як відмінного працівника та чудову людину. «Сергій працював машиністом маневрового локомотива, – розповідає Анатолій Маціборський. – Його екіпаж складався з таких же досвідчених та сумлінних машиністів, як Кобзін. Вони тримали техніку у зразковому стані, і так само зразково працювали. Завжди позитивний і врівноважений, Сергій спокійно брався за будь-яку справу, доводив її до завершення. Він передавав свій досвід молодим колегам».
Іван Максимов є одним з тих, в кого Сергій Кобзін вклав часточку своєї душі. «Я прийшов працювати в гірничий департамент, в управління залізничного транспорту помічником машиніста тепловоза ще у 18-річному віці. Саме Сергій зробив з мене фахівця. Він терпляче та цілеспрямовано навчав мене всього, що знав та вмів сам, – згадує Іван Максимов. – Сергій щиро цікавився моїми справами, здоров’ям моїх батьків, давав надзвичайно потрібні, мудрі поради, професійні та життєві, завжди підтримував, допомагав. Він сприяв формуванню мене не лише як фахівця, а ще й як особистості. Я досі не можу відійти від страшної звістки про його смерть. Безмежно вдячний йому за все. Завжди про нього пам’ятатиму».
Щира подяка та вічна пам’ять нашому захисникові Сергію Кобзіну.
У фасонно-сталеливарному цеху «Ливарно-механічного заводу» виливають вироби зі сталі, різноманітні за розмірами (від сантиметрів до кількох метрів) та формою. А для того, щоб відлити виріб, необхідна форма, тобто порожнина за формою виробу. Щоб отримати форму необхідна модель, яку виготовляє модельник. Це надзвичайно потрібна, творча професія, яка, на жаль, поступово стає рідкісною.
На складі ФСЛЦ зібрані тисячі дерев’яних моделей. Різноманіття форм та розмірів вражає. За допомогою кожної з них свого часу зі спеціальних трамбувальних сумішей були виготовлені форми-порожнини, у які заливалася сталь і виходили сталеві вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. Близько тисячі з цих моделей зробив досвідчений модельник дерев’яних моделей Геннадій Барвинський.
«До деревини мене тягло з дитинства. Спочатку це були іграшки – пістолети, ножі та інша зброя, яку ми вистругували з друзями-хлопчаками. По сусідству жив дідусь, який допомагав нам виготовляти справжні зброярські шедеври, які ще й сірниками стріляли, – згадує Геннадій. – У старших класах на уроках праці я опанував професію столяра-верстатника. Вчитель підказав, що на заводі є цех, де роблять дерев’яні моделі. Я поїхав туди, і мені сподобалося. Пройшов курси модельників, а потім, відслуживши у війську, прийшов працювати до ФСЛЦ. То було у далекому 1992 році».
Не з кожного вийде модельник. Для цієї професії необхідна неабияка просторова уява. Геннадій говорить, що коли він вивчає креслення, то спершу виріб з’являється в його голові з усіма деталями. Там же, у голові, майстер може його покрутити та розглянути з усіх боків, а також знизу і згори. Отака от програма з перегляду 3D-зображень інстальована у його мозковому комп’ютері.
«Потім я креслю повнорозмірне зображення моделі на фанері. Якщо виріб простий, без порожнин та отворів, то можна вже братися за виготовлення моделі. А от коли виріб непростий, розміри значні, а ще є отвори та порожнини, то тут треба помізкувати, заморочитися, – каже наш модельник. – Треба віртуально розділити виріб на елементи, що будуть виготовлені окремо, а потім зібрані, як конструктор. А для того, щоб виріб відлився з отворами та порожнинами, ми виготовляємо стрижневі ящики. І якщо просту модель робимо протягом зміни, то на складні йде місяць або й півтора».
З вдячністю згадує Геннадій своїх наставників Миколу Бабенка та Володимира Каплія. Вони швидко навчили його основ професії. А далі хлопець вдосконалювався сам.
«Досвідчених колег ми називали дідами, – усміхається Барвинський, – піддивлялися за ними, випитували таємниці, самотужки виготовляли деякі інструменти. Наприклад, клюкарзи. Це такий різновид стамески. Вона вигнута, і дозволяє робити те, чого рівною не вийде. А взагалі-то для обробки дерева маємо чималий арсенал верстатів та інструментів. Це фугувальний, рейсмусний, токарний, стрічкопильний, шліфувальний, фрезерний та інші верстати, рубанки, фуганки, стамески та ще багато іншого. Це дозволяє виготовляти найрізноманітніші моделі. Я й сам багато разів був наставником, але за останні роки дуже мало приходить людей. А даремно, професія цікава, творча. Тож приходьте, хто хоче цікаву креативну роботу. Нудно не буде. Навчимо кожного, було б бажання»
На початку 2000-х Геннадій перейшов до фасонно-чавуноливарного цеху. Він відзначив, що принципових відмінностей між роботою модельників ФСЛЦ та ФЧЛЦ не помітив. Єдине – чавун і сталь дають різну усадку, і це обов’язково враховують модельники, використовуючи спеціальні лінійки. А ще у ФЧЛЦ Геннадій Барвинський зустрів своє справжнє кохання. На все життя. Ніна працювала у цеху комплектувальницею моделей.
«Це не було кохання з першого погляду, – зізнається Ніна Барвинська. – Спочатку були суто виробничі відносини. Але поступово народжувалися почуття. І цехова традиція відзначати свята з колегами цьому посприяла. Я відчула потяг, і з Геною сталося щось подібне… А потім ми одружилися. Гена знов повернувся до ФСЛЦ, і я слідом за ним».
«Ми разом з коханою фактично 24 години на добу кожного дня, – підхоплює Геннадій. – Дехто не розуміє цього. Як можна працювати разом? Про що тоді вдома можна розмовляти? А нам є про що. На відпочинок також разом. Намет, риболовля, хоча тут наші задачі різняться: я ловлю рибу, а Ніна її смажить, готує смачнючу юшку. Ми все завжди робимо разом. Впевнений, що це і є справжнє кохання».
Геннадій любить свою роботу, і ця любов не має терміну придатності. З Ніною вони й вдома часто обговорюють виробництво, цехові справи тощо. Він не може без деревини. Чудові вікна у власному будинку виготовив власноруч. А ще двері, полиці, меблі, арки, альтанки, серветниці, стилізовані під сов, вишукану котячу будку та двоповерховий будиночок для котів.
«У нас вдома семеро котів, – каже Ніна, – четверо мешкають у нашій хаті, а троє – у власному будиночку. Це Кузя, Кокос та Горіх. В будиночку є вікна, двері, вишукані інтер’єр та екстер’єр, навіть килими на підлогах. У Гени золоті руки та добре, чуйне серце».
А якщо хтось хоче долучитися до команди модельників ФСЛЦ та опанувати цікаву, творчу професію, телефонуйте за номером 067-552-45-86.
Найкращі газорятівники газорятувальної служби «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали нагороди від Головного управління ДСНС України.
17 квітня в Україні відзначили День рятівника. Вітаючи газорятівників, директор нашого департаменту з охорони праці та промислової безпеки Євген Шидловський подякував їм за сумлінну роботу та врятовані життя. Він зазначив, що професія рятівника схожа на професію лікаря в тому, що вони рятують людей. Але рятівники при цьому ще й ризикують власним життям. Євген Шидловський пообіцяв газорятівникам підтримку й допомогу від свого департаменту та адміністрації підприємства у їхній важкій, надзвичайно потрібній роботі.
Газорятувальна служба «АрселорМіттал Кривий Ріг» захищає працівників нашого підприємства від дії небезпечних газів та інших надзвичайних ситуацій. Для запобігання нещасним випадкам газорятівниками на чолі з начальником ГРС Сергієм Леоновим, проводиться систематична та цілеспрямована профілактична робота. Також працівники служби рятують людей та ліквідовують наслідки надзвичайних ситуацій. За 75 років діяльності служби було врятовано сотні життів наших працівників.
Начальник Криворізького районного управління цивільного захисту превентивної діяльності, полковник Олег Січкарук вручив кращим працівникам нашої газорятувальної служби подяки від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Всього було нагороджено 15 рятівників
Валерій Демиденко, в.о. старшого майстра ГРС, нагороджений подякою ГУ ДСНС:
– У службі я працюю вже 28-й рік. Прийшов сюди газорятівником. Захищаємо від надзвичайних ситуацій коксохімічне виробництво. Тут багато газонебезпечних місць. Багато уваги приділяємо профілактиці, щоб устаткування було справним і люди не порушували правил. Не раз доводилося рятувати людей. Наприклад врятували працівницю вуглепідготовчого цеху, коли виникла загазованість у силосах. Були моменти, коли й досвідченим рятівникам було страшно. Наприклад, колись зайнялося бензольне відділення, а там купа такого, що може вибухнути будь-якої миті. У таких ситуаціях приборкуємо страхи та йдемо рятувати людей. Радий, що нашу роботу відзначили. Отримувати нагороди приємно».
Олег Січкарук, полковник цивільного захисту:
– Під час виникнення надзвичайних ситуацій рахунок йде на секунди. Рятувальники ДСНС завжди спішать на місце пожежі чи іншої надзвичайної ситуації, але важливо, що на вашому підприємстві є люди (газорятувальна служба, добровільна пожежна дружина), які навчені рятувати, знаходяться на території підприємства, і готові відреагувати, врятувати, локалізувати вогонь чи витік газу, надати першу допомогу. І чим швидше буде вжито заходів, тим більше шансів, що люди будуть врятовані».
