Категорії
Новини

Життя за Україну віддав Юрій Міхно

Не один десяток років Юрій Міхно віддав ремонтній справі, він працював слюсарем-ремонтником у цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.

Його колеги називали «тихе золото», адже Юрій мав золоті руки та був надзвичайно привітною людиною.

«Я знаю Юрія понад десять років, – говорить старший механік ЦМК Андрій Чугуєв. – Він опікувався крановим господарством, ремонтував та обслуговував крани. Але це був профі-універсал, він міг відремонтувати та налагодити будь-що – від верстата до трубопроводу. Юрій ніколи не рахувався зі своїм вільним часом – обідня перерва, вихідний, залишитися після роботи, якщо потрібно було щось оперативно зробити, то він без вагань погоджувався і робив все максимально якісно. Юрій був членом добровільної газорятувальної дружини, він взагалі за характером був тим, хто завжди першим приходить на допомогу. Ми втратили справжнього Героя, але завжди пам’ятатимемо про цю прекрасну людину!»

Юрій Міхно загинув 22 липня 2024 року в бою поблизу Піщаного, що у Харківській області.

Щиро співчуваємо родині Героя. Ніколи не забудемо його подвиг!

Категорії
Наші люди

Провідний «автоматизатор» металургійного виробництва

Олександр Бойченко, який керує однією зі служб департаменту автоматизації технологічних процесів, отримав найвищу нагороду підприємства «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Впродовж останніх десятиліть рівень автоматизації в цехах «АрселорМіттал Кривий Ріг» злетів на кілька левелів вгору. Зараз ми маємо високоавтоматизований конвертерний цех з машинами безперервного лиття заготовок, реконструйований і з новими системами автоматизації прокатний стан ДС 250-4, нашпигований сенсорами, контролерами та іншим подібним устаткуванням комплекс коксових батарей №№ 5,6. І цей перелік можна продовжувати. Автоматизація на виробництві – це безпека, якість, продуктивність та економність. Олександр Бойченко брав безпосередню участь в автоматизаційному прориві на підприємстві.

«Мені таланило опинятися у потрібний час у потрібних місцях, – усміхається Олександр. – Мабуть, лише на коксохімічному виробництві та в гірничому департаменті я не працював. А так скрізь брав участь у цікавих перетвореннях. А почалося все зі школи. Тоді з’явилися перші простецькі комп’ютери з примітивними програмами. І це мене зразу зацікавило. Коли батьки спитали, на яку спеціальність я буду йти вчитися, я довго не думав: пов’язану з комп’ютерами і автоматизацією. По-перше, це нове та цікаве, а по-друге, мені було очевидно, що за цим – майбутнє».

Конкурс був величезний, але Сашко вдало пройшов вступну кампанію, а за п’ять років отримав диплом з відзнакою. Першим його місцем на нашому підприємстві була посада інженера- електроніка. Він налагоджував комп’ютери в управлінні. Але хотілося у цехи. І через рік Бойченко перевівся до прокатного департаменту налагоджувальником контрольно-вимірювальної апаратури та автоматики. Це саме те, чим він мріяв займатися. Талановитого та завзятого молодого працівника помітили. І ось він вже змінний інженер ДАТП в доменному цеху № 2, а потім – старший майстер. Згодом почався капітальний ремонт першого розряду на легендарній дев’ятій домні, про який Олександр згадує дуже позитивно.

«Пів року тривав ремонт, під час якого багато уваги приділялося й автоматизації, – розповідає Олександр. – Мені випала нагода попрацювати поруч з крутими професіоналами цієї справи, людьми з, можна сказати, космічним досвідом. За ті пів року я дуже виріс як фахівець і як керівник. Піч ми успішно запустили, і я продовжив працювати старшим майстром. А потім мене перевели до сталеплавильного департаменту начальником дільниці автоматизованих систем керування конвертерного цеху. Тоді рівень автоматизації там був не надто високим, і моїй команді випала нагода покращити ситуацію. Як зараз пам’ятаю, почали з другого конвертера, і так далі один за одним. Встановлювалися вимірювальні прилади, контролери для обробки даних, сервери. Ми брали участь у налаштуванні, вивчали цю складну техніку, програмне забезпечення, почали обслуговувати устаткування».

Олександра Бойченка призначили керівником служби автоматизованих систем керування всього сталеплавильного департаменту, і знов він опинився в епіцентрі непересічних подій. Почалося будівництво першої МБЛЗ з безпрецедентним на той час рівнем автоматизації. І знов це все треба було налаштувати, вивчити та забезпечити стабільність.

«Потім була робота із запуску ще двох машин безперервного лиття заготовок. Не скажу, що було легко, але дуже цікаво, – каже Олександр Бойченко. – Був такий період, коли я керував підрозділом, який опікувався системами автоматизації сталеплавильного й прокатного департаментів та ще й кисневого виробництва. Але потім все ж вирішили, що таке широке і різнопланове поєднання є не дуже ефективним. І відтоді я – начальник служби з експлуатації засобів АСКТП і мехатронних систем прокатного департаменту ДАТП. Тут також нудно не буває. Наприклад, був цікавий досвід взаємодії з фахівцями всесвітньовідомої компанії «Даніелі» під час реконструкції прокатного стану ДС 250-4, щоотримав сучасні системи автоматизації».

А разом із такими масштабними проєктами триває щоденна цілеспрямована робота з вдосконалення систем та підвищення їх надійності. Наприклад, саме зараз триває модернізація систем безперервного живлення на підприємстві.  Це дозволить автоматизованим системам керування працювати без збоїв навіть у теперішній складній ситуації з перебоями електропостачання. Тож команда Бойченка працює у режимі безперервного вдосконалення. Сам Олександр жартує, що вже давно звик до постійних змін, і коли їх немає, то починає нудьгувати.

«Життя у постійному режимі змін непросте, і мене надихає моя родина – дружина Світлана і двоє синів, – говорить Олександр. – До речі, старший, Ярослав, вчиться у виші за напрямком мікро- і наносистемна техніка, що близько до мого профілю, і мене це не може не тішити. А ще я при нагоді люблю поплавати чи покататися на велосипеді. Це допомагає зняти стрес і налаштуватися на роботу».

Категорії
Новини

GAP-2, або Нові переводи для східних станцій

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» капітально відремонтували 22 стрілочних переводи, що суттєво підвищило рівень безпеки під час залізничних перевезень.

Станцію Східна-Сортувальна називають воротами комбінату. Через неї на підприємство потрапляє вугілля, флюси та інші матеріали,  проходять перевезення залізорудного концентрату та агломерату. Начальник залізничного цеху № 3 Дмитро Борисов сказав, що ця станція має чи не найінтенсивніший рух з усіх наших станцій.

«Тож не дивно, що колії при такому русі зношуються, – говорить Дмитро Борисов. – А особливо – стрілочні переводи, які містять найбільше елементів, серед яких є й рухомі. І саме несправність переводів становить найбільшу загрозу щодо сходу потягів з рейок. Тому й вирішено було спрямовані кошти, виділені за програмою GAP-2 на підвищення рівня безпеки, на ремонт переводів в районі цієї станції, а також станції Східна-Приймальновідправна».

Сходи потягів є смертельною загрозою як для машиністів та їхніх помічників, так і для людей, які знаходяться поблизу. Тому до ремонтів поставилися дуже серйозно. Технічне завдання та документацію підготували фахівці ЗЦ-3. А самі роботи виконала спеціалізована підрядна компанія. Старі переводи були повністю демонтовані. Спочатку під кожен перевод готували земляне полотно. Самі ж стрілочні переводи збирали на території ЗЦ-3 і вже у готовому вигляді вантажили на залізничні платформи і везли на місця, розвантажували, встановлювали, засипали щебнем та розрівнювали.

«Роботи виконали досить швидко, – продовжив начальник цеху. – На 11 днів раніше запланованого. Ми перевірили якість і залишилися задоволеними. Наші працівники – електромонтери СЦБ та колійники – займалися налаштуванням систем СЦБ, тобто сигналізації, централізації, блокування».

Система СЦБ – сукупність технічних засобів, використовуваних для забезпечення безпеки і регулювання руху потягів. Вона значно підвищує пропускну спроможність станцій, дозволяє повністю освоїти інтервали попутного руху потягів на коліях та перегонах, покращує експлуатаційні показники станції. Також працівники ЗЦ-3 відновили контроль роботи рейкових кіл в які входять стрілочні переводи з пультом -табло станції, щоб диспетчер отримував інформацію про рух потягів, бачив зайняті та вільні колії і міг керувати переводами безпечно без загрози життю та здоров’ю працівників. Всю цю важливу роботу з налаштування СЦБ виконали монтери колії Віталій Молдаван (бригадир), Юрій Шокало, старша майстриня СЦБ Наталя Опришко та їхні колеги.

«На капітальні ремонти було витрачено більше 45 млн гривень, – підсумував Дмитро Борисов. – 38 на матеріали і 7,6 – за роботу. І воно того варте, адже безпека людей понад усе. Та й стабільність роботи залізниці також дуже важлива. Тож мені стало легше на серці – це точно. А нещодавно почався третій етап впровадження програми – GAP-3. Він ще масштабніший. У наших планах – відремонтувати 151 об’єкт, а це майже втричі більше, ніж у рамках GAP-2. Добре, що попри всі складнощі сьогодення підприємство фінансує і впроваджує безпекові проєкти».

Категорії
Новини

З борщем у холодильнику, з ланч-боксом – у рюкзаку

Як забезпечити повноцінне харчування школярів вдома та в школі, в умовах стресу та під час тривалих відключень електроенергії? Говоримо про це з психологинею підприємства Оленою Шевчук.

З початком вересня традиційно розпочався новий навчальний рік і тисячі дітей взялися до занять. Цього сезону «гризти» науку учні будуть як онлайн – з дому, так і на консультаціях у школах. Всюди їм потрібно забезпечити якісне харчування. Якщо вдома батькам це зробити набагато легше, запропонувавши, наприклад, борщ з котлетами у холодильнику, то у шкільний ланч-бокс зазвичай кладуть продукти для швидких перекусів: печиво, бутерброди, фрукти або сухофрукти, горішки тощо. Звичайно, це не замінює повноцінного харчування, але не дає дітям зголодніти у школі, і стає у пригоді під час повітряних тривог, коли школярі спускаються до укриттів.

«В якому б форматі не навчалися діти, їм потрібно харчуватися повноцінно та збалансовано – від цього залежить не тільки їхнє самопочуття, а й імунітет, – говорить Олена Шевчук. – За часи пандемії та майже трьох років війни ми вже адаптувалися до «похідних» умов харчування, навчилися годувати дітей під час блекаутів, віялових відключень електроенергії в умовах обмеженого доступу до різноманіття продуктів. Але відчуття ситості – того замало, харчування дітей має бути корисним для організму, адже воно впливає не лише на здоров’я, а і на психоемоційний стан дітей, дає їм сили навчатися. Війна створила нам нові умови. Наприклад, діти стали більше рухатися, бігаючи в укриття. При цьому вони переживають стрес. Дитячі запаси енергії швидко витрачаються, тож батькам треба знати, які продукти краще використовувати, як їх поєднувати, щоб все було лише на користь».

«Будівельний матеріал»

Основа для організму – це амінокислоти, з яких, немов на конвеєрі, «збираються» різноманітні білки. Вони допомагають переносити корисні речовини до клітин, допомагати скорочуватися м’язам та серцю, утворювати гормони, ферменти, імунні клітини тощо.

Хороше джерело амінокислот – яйця. Вони засвоюються на 99%, тому готуйте різноманітні яєчні, омлети, скрембли. Нежирне м’ясо, риба, а також бобові мають бути в раціоні щодня – тоді ваша дитина гарантовано отримає всі необхідні їй «будівельні блоки».

Продукти, які містять білок, особливо корисно їсти на сніданок, тільки не давайте одразу після білкових продуктів солодке та фрукти. А також не слід давати червоне м’ясо на вечерю, оскільки воно дуже довго перетравлюється і заважатиме глибокому сну.

Окрім білків у «будівельний матеріал» входять складні вуглеводи. Це овочі, фрукти, ягоди, каші, зерновий та висівковий хліб, макарони з твердих сортів пшениці. Вони дають енергію та клітковину. 

Для роботи мозку, синтезу гормонів та повноцінної роботи всіх клітин тіла потрібні так звані хороші жири. Вони є у сметані, салі, твердих сортах сиру, вершках, вершковому маслі, зварених жовтках, оливковій олії, горіхах, різних сортах риби.

Збільшуємо концентрацію

Як би дитина не навчалася, онлайн чи офлайн, увесь день її потреба в енергії залишається високою. Але, як правило, в середині дня у багатьох знижується концентрація. Може погіршитися настрій (через загрозу обстрілів зокрема). Головне не піднімати настрій цукром, булочками, печивом, цукерками, солодкою газованою водою. Вони не тільки погіршують концентрацію, а і можуть викликати сонливість або навіть біль у животі. 

Покращити настрій та сконцентруватися допоможе ситний обід – вже згаданий борщ або інші перші блюда, паста з твердих сортів пшениці, каші, картопля, м’ясо, риба, овочі, зелень. А також прогулянка на свіжому повітрі та легкі фізичні вправи.

«А ще привчіть дітей пити просту чисту воду, особливо під час фізичної активності та після неї. Якщо дитині хочеться чогось смачненького – запропонуйте їй трав’яні чаї з лимоном і воду, настояну на ягодах і травах, наприклад, м’яті, тархуні, базиліку. Показуйте дітям приклад, а вони вам будуть вдячні, коли зрозуміють, що правильне харчування — це основа міцного здоров’я, життєвої енергії та радості», – підсумувала Олена Шевчук.

Категорії
Наші люди

Кар’єрні гіганти – під надійною опікою

Тоді їй було 22 роки. Випускниця машинобудівного вишу їхала з рідного міста, де народилася й виросла, до далекого Кривого Рогу назустріч майбутньому.

«Кривий Ріг вибрала сама, згадує інженерка гірничотранспортного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» Марина Мушик. – Хоча варіантів розподілу для студентів було достатньо. Були й недалеко від дому. Але хотілося довести собі, що вже самостійна, що можу жити далеко від мами з татом. Думала, що їду на три роки, які треба було обов’язково відпрацювати, але життя вирішило інакше. Технічний відділ ГТЦ став моїм першим і поки що єдиним місцем роботи. А Кривий Ріг – моїм рідним містом, де зустріла справжнє кохання, де виросли мої діти, де живуть і працюють люди, які фактично стали мені рідними».

У дитинстві Марина мріяла стати машиністкою локомотива. Машиністом працював її тато. Вона з гумором згадує, що у знайомих були авто, а у їхньої родини – цілий локомотив, на якому навіть їздили до лісу по ягоди та гриби. Тому ніким, крім машиніста, дівчинка себе не уявляла. Але тато заперечував: жінок-машиністів не буває. Тож коли настав час вступати до вишу, знайшли компроміс. Автомобілебудування виявилося непоганою альтернативою. І ось п’ять років навчання промайнули, і у 1986 році новоспечена інженерка прямує до Кривого Рогу.

«До того моменту я ніколи не бачила кар’єрів, – розповідає Марина. – Я була в захваті від такого видовища. І вперше побачила величезні самоскиди, хоча й виросла у Білорусії. Особливе захоплення викликали Komatsu – японські велетні-самоскиди, які тоді працювали у нашому ГТЦ. Саме з ними й була пов’язана моя робота у техвідділі. Я розраховувала, скільки шин, акумуляторів, палива, інших запчастин, вузлів та матеріалів треба закупити для того, щоб ці гігантські вантажівки справно працювали, транспортуючи руду та розкривні породи з кар’єрів. Це складна аналітична робота. Адже треба зберегти баланс між тим, щоб коштовні запчастини та матеріали не втрачали своїх властивостей на складах, і у той же час все необхідне для роботи, ремонтів, обслуговування техніки було під рукою. Дуже мені допомагав начальник колони Komatsu, який на відміну від мене, недавньої випускниці, мав досвід у плануванні ремонтів. Ми з ним спрацювалися». 

А між суто виробничою взаємодією дівчина почала помічати знаки уваги від молодого колеги. Та й він їй не був байдужим. Яскравий, чорнявий, кароокий, енергійний… За деякий час вони обидва відчули, що між ними спалахнула іскра, як у системі запалювання автомобіля.

«Олександр дізнався про моє свято і приніс в цех 23 троянди, – усміхається Марина. – І що цікаво – сам не наважився мені їх подарувати, а передав через товариша, хоча до цього моменту особливої сором’язливості за ним не помічалося. Мабуть, це й була та іскра, той знак кохання для нас обох. Далі ми зустрічалися і через деякий час відгуляли весілля. У нас народилося двоє чудових дітей – син Саша та донька Юля. Щасливі роки летіли, діти зростали. Саша деякий час працював на одному з криворізьких ГЗК. А Юля й зараз працює там, операторкою у диспетчерській. Можна сказати, вона продовжує нашу гірничу династію».

Молода інженерка Марина набиралася досвіду. Поступово вона з молодої недосвідченої випускниці стала одним з гуру інженерної думки ГТЦ. Для цього доводилося постійно розвиватися, вчитися нового. Вона пояснила, що розвиватися, опановувати нове, рухатися вперед – це в її характері. А одне й те саме щомісяця й щороку – це нудно.

«Спочатку ми вели весь облік роботи і ремонтів транспортних засобів вручну на папері, – згадує Марина. – На початку 2000-х з’явилися комп’ютери. Тож опановували їх та комп’ютерні програми. На початку 2010-х я навчилася працювати з SAP, і це мені стало у пригоді, бо коли близько трьох років тому нас з колегами перевели до команди впровадження системи ARMP, ці знання та вміння допомогли мені відносно легко перекваліфікуватися. Досвід та знання дозволяють мені комфортно почувати себе в ARMP. Ми співпрацюємо з підрядниками, які зараз виконують переважну більшість ремонтів великовантажних самоскидів, бульдозерів, грейдерів, навантажувачів та іншої техніки, яка задіяна в кар’єрах. Наше завдання, підготовити ремонти так, щоб вони були своєчасними, якісними, за розумні гроші, щоб техніка не ламалася, а працювала».

Понад 30 років разом з Мариною працює інженерка техвідділу Ольга Ляміна. «Марина не лише класна працівниця, – говорить Ольга. – Вона ще й привітна, добра, чуйна людина. З нею цікаво спілкуватися. Різні були часи, але не було такого, щоб ми не порозумілися. Ми вже як рідня, можна сказати, що вона моя сестричка».

Вже чверть століття Марина працює разом з теперішнім керівником технічного відділу Андрієм Жежером. Вона говорить, що з Андрієм цікаво працювати та приємно спілкуватися. «Нас пов’язує багато років спільної роботи, важких та успішно вирішених виробничих задач, – каже Марина. – Та й поза виробництвом є спільні інтереси. Наприклад, ми обидва – завзяті грибники. Андрій – ще одна рідна для мене душа у цьому місті».

А інженерка Вікторія Гумен у техвідділі лише три роки. «Хоча Марину я знаю набагато довше, бо в ГТЦ я вже 14 років, – розповідає Вікторія. – Після переходу у відділ було нелегко опановувати нову роботу, до цього я курувала охорону праці в ГТЦ. Але Марина допомогла мені отримати необхідні знання та вміння, щедро поділилася багатющим досвідом». Я й зараз багато що у неї запитую і отримую потрібні відповіді».

Та й найдосвідченіша працівниця техвідділу продовжує вчитися, і не цурається запитати у колег про те, чого ще не знає. «Абсолютно не варто соромитися поставити запитання. Ми всі працюємо на результат, – каже Марина Мушик. – Підтримуємо цехові традиції та марку ГТЦ. І не хочеться відставати від молоді. Саме вони своєю енергією спонукають нас рухатися вперед і завжди бути в формі».

Щиро вітаємо Марину з її особистою круглою датою. Бажаємо їй ще багато років працювати на користь цеху, підприємства і отримувати задоволення від роботи та спілкування з колегами!

Категорії
Новини

Нова можливість для ветеранів відновитися та пройти реабілітацію

     Нова можливість для ветеранів відновитися та пройти реабілітацію

      З 1 вересня 2024 року для ветеранів-працівників наших підприємств з’явилася нова додаткова можливість пройти санаторно-курортне, реабілітаційне лікування за страховкою від СК «Країна». Скористатися цією можливістю можуть усі демобілізовані, починаючи з 13.04.2014 р., працівники наших підприємств.

     Як це зробити? На запитання відповідають фахівці HR департаменту.

Що містить нова опція?

Проживання, харчування, лікування, медичні послуги, масаж, діагностика, медична та фізична реабілітація у санаторно-курортних закладах:

– санаторій «Славутич» у Дніпропетровській обл., м. Верхньодніпровськ;

– санаторій  «Миргород» у Полтавській обл., м. Миргород;

– санаторій  «Поділля» у Вінницькій обл., м. Хмільник.

Максимальна вартість  путівки «Санаторно-курортне, реабілітаційне лікування» – 25 тис. грн на людину. (Опція «Санаторно-курортне, реабілітаційне лікування» має межі у фінансуванні).

Як ветерану скористатися цією послугою?

 Зателефонувати за номером 890 до «Центру інформаційної підтримки клієнтів» СК «Країна»  або звернутись до лікаря-координатора поліклініки медцентру ПП «Стіл Сервіс» Хорольської Яни Володимирівни за номером 097-591-39-22 або за адресою: вул. Криворіжсталі, 5 А, кабінет № 212. Графік  роботи: понеділок-п’ятниця з 8:00 – 15:00

Отримати санаторно-курортну карту Ф 072О – у лікаря-координатора поліклініки медцентру ПП «Стіл Сервіс» Хорольської Яни Володимирівни або виписку з амбулаторної карти Ф 027 від сімейного лікаря.

 Що потрібно взяти з собою до санаторію?

 Санаторно-курортну карту Ф 072О або виписку з амбулаторної карти Ф 027 та паспорт або документ, який підтверджує наявність пільг (за наявністю такого).

Що робити, якщо ви не в змозі прибути до санаторію чи прибудете невчасно?

За 1 робочий день до дати прибуття у санаторій повідомити СК «Країна» про запізнення або неможливість прибуття до санаторію за тел.: 890.