Позначка: персонал

Категорії
Новини

Про Пафос без пафосу, або Про «Тойоту» та неуважного кіпріота

Про свою давню подорож до Кіпру розповідає інженер кущового цеху Денис Куцевол. І хай вас не лякає така величезна кількість літер. Почніть читати і впевніться: «смакота» така, що й за вуха не відтягнеш.


«Було то в минулому житті, коли моя голова тільки-но почала набувати такої кошлатості, як зараз. Якось тренер мого сина Іллі, запропонував поїхати на Кіпр малою командою для тренувань і відпочинку, але поїздку скасували . А я подумав: чом би нам самим не рвонути? І ми почали моніторити дешеві квитки. Нарешті квитки куплені, команда з семи хоробрих зібрана. Мета: максимум вражень за мінімум грошей. Вирішили основну їжу брати з дому, а там купляти щось смачненьке місцеве.

Одразу хотіли піший похід, а потім з’явилася ідея взяти машини напрокат, але, як личить справжнім туристам, ночувати в наметах, готувати на газових пальниках і не залежати від когось, ще й встигнути погуляти віддаленими місцями. Майже всі летіли вперше, але у долоні після приземлення не плескали (як на мене, дивно виглядають такі пасажири).

От ми і в Ларнаці. Пішли на пошуки автівок до прокатних контор. Натрапили на те, що нам підходить. Ми з Олегом Хомухою стали водіями наших «янголяток»: в мене «Тойота», а в нього «Ніссан». Досі дивуюся як по четверо здоровезних хлопаків залізли в оту малечу. Домовились за тачки лише завдяки Олежці, який чудово розмовляє на «інгліші». Бо інакше навіть не уявляю, як би ото все обговорювали мовою жестів і корявими фразами. Повкидали рюкзаки до багажників і «гоу» за пригодами! Виїхали з магазину, де купили газ для пальника, коли дивлюся, жіночка назустріч якась перелякана рулить. Коли чую своїх по рації: «А нічого що ти по зустрічній  пхнеш?». «Врубаюся», що це ж острів! Рух лівосторонній, сиджу ж праворуч за кермом, а звичка спрацювала. Далі вже памʼятав.

Спочатку ми поїхали в гори і на гірському серпантині нас накрив сильний туман, ще й почався дощ. З +22 градусів внизу ми опинилися в трохи вище за 0. Поставили намети і почали варити вечерю. Навколо ще був сніг, і ми з Жекою Шидловським грілися, жбурляючи сніжки. На жаль, Женьки з нами вже немає. Він загинув рік тому на клятій війні захищаючи нас. Сніжками не дуже зігрілися і пішли шукати місцевий самогон з витонченою назвою «Зиванія». А зранку ми як античні боги піднялися на вершину Олімпу (Олімбос, 1952 м над рівнем моря). Фотографувалися, споглядали захопливі краєвиди, спустилися і гайда за новими враженнями!

Відвідали монастир Кіккос, помилувалися водоспадами Калідонією і Меломерісом. Вже як спустилися до моря, то зупинилися біля якихось будинків, де ще ніхто не заселився. Був квітень і сезон ще не почався. Біля дороги нас манили дерева з апельсинами, які падали і мусили б згнити, якби ми їх не врятували. Смачніших апельсинів я ніколи не їв. Я вийшов з того саду з двома пакетами АТБ з апельсинами, і пошкодував, що не напхав ще й у пазуху.

Далі ми оглянули залишки стародавнього міста. Я ж дуже хотів завітати до якогось старого автентичного села, і ось по рації з іншої машини Макс Мусієнко підказує, що на карті незабаром поворот у саму автентичність. Заїхали. Вузькі вулички, невеличкі будиночки. Опана! Вай-фай! І поки всі «зависли» в телефонах, ми з Лєною пішли побродити. Мешканці одного з будиночків запросили нас зайти. Виявилось, що там живе художник, в нього удома навіть галерея є. Журнали показував, де про нього писали. Подивилися, як живуть місцеві, трохи побалакали, якщо це можна так назвати, зважаючи на мовний бар’єр. Виявилося що господарі навіть знають, хто у нас президент.

Потім ми побували у мальовничому каньйоні Авакас, відвідали мечеть Хала Султан Текке (четверта з найголовніших святинь Ісламу). Щоб бути красивими і молодими, вмивалися в купальні Афродіти, прогулялися шикарною стежкою тієї ж таки Афродіти. Море надзвичайно красиве, але, трясця, холодне ще. Першим пішов у воду самий хоробрий Сєрік Моргун. Просто пірнув з каменюки в бурхливі хвилі. Далі ми всі залізли і плескалися, як діти. Ну як це – не скупатися в Середземному морі? Я навіть зловив маленьку колючу рибку, яка роздулася. Зафоткали і випустили, навіть забувши про три бажання.

Кожна ночівля на острові якась особлива, в надзвичайно красивих місцях: Пафос, Троодос, Лімасол. Одна з них була прямо на пляжі. Ми купили мʼяса та зробили шашлик. Дуже атмосферним був вечір. Але купатися в тому місці заборонено, бо присутня внутрішня течія, і це дуже небезпечно. Ми таки прислухалися до тієї таблички. Гуляючи Нікосією, побували у північній, окупованій частині Кіпру. Далеко не заходили, трохи прогулялися, і пішли звідти. Така собі атмосферка. Щось розтрощене. Багато людей, які не викликають довіри. Відчуття, що прямо на вулиці можуть пограбувати. Трохи солдат… Повертаємося. Далі на нас знов чекають чудові краєвиди, гарні світанки і заходи сонця, смачні фрукти, цікаві стежки й траси.

Гуляючи квітучим узбережжям, чудово просто сісти біля узбіччя, заварити чаю і смакувати його в компанії друзів, розуміючи, що ти ж на Кіпрі! А потім, натрапивши на великий кактус, наважитися скуштувати його плодів, до речі, смачних. Одну квітку-сукулент я, взявши гріх на душу, провіз в Україну дівчині Анюті. Бачили багато рожевих фламінго на озері, але здалека. Котів там дуже багато, навіть у віддалених місцях. Для них обладнанні годівнички та поїлки, де завжди є сухий корм і вода.

Проїхавши понад 800 км і протоптавши багато стежок, вже коли поверталися, і до вильоту лишалось півтори години, в мою «Тойотку», холера, влетів неуважний кіпріот на своїй «колимазі», помʼявши мені бампер. А сам відскочив як каскадер і перекинувся на своєму «тарантасі». Все це бачили наші хлопці в дзеркало на іншій нашій машині, і повернулися мені на допомогу. Бо одразу підскочили їхні «братки» і почали «наїзди». Але ми зателефонували в нашу контору з аренди авто, вони приїхали із страхувальником, і сказали, що все «гуд», ми не винні. Але завдаток за машину не повернули, обіцяли віддати після суду. Ви, кажуть, летіть з Богом, а там спишемось. Писав, відповідали, але так і не відали наші гроші. Ми розбили суму на всіх і додатково «полиняли» кожен на 60 євро.

Виявилося, що маю лишню вагу рюкзака (під час перельоту є обмеження), тож довелося зʼїсти помело, яке я купив додому. Зваживши кожен рюкзак, ми «добили» наплічники гостинцями до дозволеної ваги і полетіли додому. Жалкую лише про те, що це одна з двох моїх подорожей, в яких зі мною разом не було сина Іллі. Він не захотів саме летіти, а я не наполіг, думав, що наступного разу разом ще там побуваємо. Тому треба памʼятати, що наступного разу може не бути – ковід, хвороба, війна. Когось вже нема з нами, хтось далеко, тож не варто відкладати життя на потім. Я вдячний своїм друзям за компанію і пригоди в цій подорожі. А Женька Шидловський… Друже, тебе ми завжди памʼятимемо.

P.S. Згадав про мову! Гуляючи пляжем Айя-Напи, біля камʼяної природної арки (міст кохання) ми зустріли жіночку. Вона щось розповідала, і в нас запитувала. Вона зі Скандинавії приїхала. Ми ж, як песики, все розуміли, а сказати щось путнє не спромоглися (Олежика поруч не було). Тоді вона сказала, що якщо любите подорожувати, вчіть англійську».

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «МММ» («Мрій та мандруй з «Металургом»!») І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфхаками, телефонуйте нам:

098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua  Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути  гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!

Категорії
Наші люди

Сталевар тримає марку

Сталь – це сплав, базовим елементом якого є залізо. А залежно від того, чого і скільки додати до заліза, різні сталі можуть суттєво відрізнятися одна від одної своїми властивостями. Це робить сталь універсальним матеріалом, з якого можна зробити будь-що, наприклад, гнучкі й міцні канати та не менш міцні, але надзвичайно пружні ресори. А та міцність сталевої арматури, яка задовільнить будівельників на територіях, де землетруси нечасті й незначні за амплітудою, виявиться замалою для будівництва у сейсмонебезпечних зонах. Як же зварити таку сталь, яка б задовільнила  клієнта? Про це знає досвідчений сталевар Владислав Кубілюнас. І не лише знає, а власноруч виготовляє широченний спектр сталей з найрізноманітнішими властивостями.

Металургом був Владів батько. Підручним сталевара він прийшов у мартенівський цех, став сталеваром, потім майстром, начальником зміни, начальником цеху. «Саме тато вплинув на мій вибір професії, – почав свою розповідь Владислав. – Після школи я пішов вчитися на металознавця. А далі – кохання, народилася студентська родина, дружина Катя народила доньку Вікторію, і треба було йти працювати, заробляти гроші. Я перевівся на заочне і пішов у мартен підручним сталевара, як і тато свого часу».

Металознавство та виплавка сталі – це доволі віддалені напрямки, тому професію Влад опановував безпосередньо у цеху. З вдячністю згадує він своїх наставників Юрія Товстуху, Валерія Шинкарьова та Віталія Авраменка. Саме завдяки їм, а ще власним вмотивованості та цілеспрямованості молодий металург швидко став хорошим підручним, стажувався на сталевара і навіть кілька разів виконував обов’язки начальника зміни.

«Підручний в основному виконує фізичну роботу – заготовку матеріалів та подачу їх у піч, підготовку устаткування, відбір проб тощо. Тоді як сталевар розраховує параметри і веде процес виплавки сталі, – пояснює Владислав. – А начальник зміни координує дії всіх працівників і тягне неабияку ношу відповідальності за все і всіх. Щоб ви розуміли, під час перших кількох підмін начальника зміни я втратив 10 кілограмів на нервах. На підприємстві запускали нове для нас виробництво – відділення безперервного розливання сталі (ВБРС), і я вирішив спробувати себе там сталеваром».

Різноманіття сталей, або марок сталей, як кажуть металурги, базується, здебільшого, на різниці їхніх хімічних складів. Для того, щоб отримати сталь зі строго заданими властивостями, вона, крім заліза, має містити точну кількість вуглецю, марганцю, кремнію та інших елементів. До деяких марок додають нікель, титан, молібден, бор і навіть ванадій. Саме у ВБРС можна отримати сталь з якомога точнішим хімічним складом, а відповідно, з майже ідеальними властивостями, які вимагає замовник. Це можливо завдяки доведенню сталі до потрібних параметрів за допомогою установки позапічної обробки сталі, роботою якої й керує сталевар Кубілюнас. Використання установки дозволяє отримувати сталі з високою доданою вартістю, вимоги до точності хімскладу яких надзвичайно високі.

«З конвертерного відділення до нас привозять сталь, яку можна вважати напівфабрикатом, – говорить Владислав. – Як правило, у ній є надлишок сірки та недостатня кількість необхідних складових. Проводиться хімічний аналіз цієї сталі, і коли я отримаю результати і буду знати хімсклад, то маю максимально швидко розрахувати, скільки й чого додати, щоб отримати потрібну марку. У порівнянні з мартенівським цехом, де на розрахунки, за необхідності, можна було витратити більше часу, у ВБРС додаткових хвилин немає, бо розливання триває безперервно. І не довести сталь до необхідного складу та температури своєчасно – це перервати серію плавок, що значно підвищить витрати, а, відповідно, собівартість сталі та може вплинути негативно на її якість».

Разом з Владиславом, який є сталеваром сьомого розряду, на установці працює сталевар шостого розряду, який заготовляє необхідні для доведення матеріали, а також три сталевари з п’ятим розрядом, що виконують безліч операцій. І якщо їх основне робоче місце – виробничий майданчик, то Влад більшість часу проводить за монітором комп’ютера у приміщенні поста керування установкою позапічної обробки. Крім швидкого розрахування матеріалів, які додаються до сталі у сипучому вигляді, грудками, у вигляді спеціального дроту тощо, він також зі свого командирського комп’ютера керує параметрами доведення сталі, такими як температура, а також у потрібний момент вмикає продувку за допомогою аргону, яка дозволяє отримати сталь з однаковими параметрами по всьому об’єму внаслідок перемішування.

«Моя робота дуже цікава, творча, можна сказати, – усміхається сталевар. – Не нудна – це точно. Бо немає жодної однакової пари плавок. Тож заздалегідь нічого розрахувати не вийде, лише у процесі. А коли у роботі устаткування трапляються збої, то доводиться приймати рішення по ходу і миттєво. Тут дуже важлива командна взаємодія. Поруч зі мною завжди сталевар 6 розряду Євгеній Карпов, надзвичайно відповідальний, розумний, працьовитий. Добре працюють сталевари 5 розряду, такі як Вова Котенко і Максим Скориченко, та й інші задніх не пасуть. Приходьте до нас працювати. Звичайно ж, якщо немає досвіду у цій сфері, то починають з п’ятого розряду. Головне, щоб людина була працьовита та мала бажання, а ми навчимо, як мене колись навчили. Завзяті, допитливі, ініціативні  й цілеспрямовані підвищують розряди, а, відповідно, й отримують більше. А якщо ж хто вже мав досвід роботи сталеваром чи підручним, хай не на установці позапічної обробки, а. наприклад, на конвертері чи у мартені, звісно, їх розвиток буде швидшим. Але головне – бажання».

Крім знань та досвіду, металург має бути у відповідній фізичній формі. Влад раніше займався боксом, а зараз підтримує форму плаванням та заняттями на турніках-брусах. А ще він власноруч збудував будинок, у якому мешкає зі своєю родиною. Побажаємо ж одному з найкращих наших сталеварів здоров’я, достатку, успішної роботи, а всім нам – перемоги.

Категорії
Новини

Війна забрала життя працівника гірничого департаменту Сергія Антоненка

Сергій Антоненко став на захист України у травні минулого року. До мобілізації він працював механіком дільниці з ВПМ і маслозмащування рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту.

Як розповів заступник начальника РЗФ-2  з механічного устаткування Віталій Ратушний, основне устаткування фабрики (млини, класифікатори, вакуум-фільтри, дешламатори, конвеєри) потребує постійного змащування. А збій у роботі системи змащування призводить до зупинки виробництва. І саме Сергій Антоненко відповідав за подачу мастила на агрегати. А ще у підпорядкуванні Сергія були потужні електромостові крани та інші вантажопідйомні механізми, без яких не обходився жоден серйозний ремонт устаткування фабрики.

«Сергій Антоненко вміло керував дільницею, яка добре справлялась зі своїми завданнями, – говорить Віталій Ратушний. – Він відмінно розбирався в устаткуванні. А ще Сергій добре організовував роботу свого чималенького колективу, куди входили ремонтні бригади, чергові слюсарі-ремонтники, машиністи кранів. Він сам був чоловіком енергійним і запалював своєю неймовірною енергією колег. Цілеспрямований, відповідальний, сумлінний, Сергій був прикладом. Якщо він брався за справу, навіть, найскладнішу, то завжди доводив її до завершення. А його гумор розряджав гострі моменти, якщо такі й виникали. Страшна звістка про загибель нашого захисника приголомшила кожного, хто знав цю чудову людину».

Солдат Сергій Антоненко загинув 30 грудня 2024 року в Олександрівці Охтирського району Сумської області.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам Сергія Антоненка. Світла пам’ять герою!  

Категорії
Новини

Нагадати-врятувати

Вже близько 5600 працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали пластикові картки-пам’ятки «Основні можливі ризики», за допомогою яких можна миттєво оживити в пам’яті головні небезпеки на робочих місцях.

Кожен з працівників нашого підприємства проходить навчання з охорони праці і обов’язкову  перевірку знань. Щось з вивченого людина може згадати миттєво, а щось опускається у глибини пам’яті, і щоб дістати його на поверхню, тобто, пригадати, потрібен певний час. А може так трапитися, що цього часу й не виявиться. Для того, щоб працівник мав змогу миттєво згадати основні ризики та запобігти їм, було вирішено роздати кожному зручну пластикову картку з переліком основних видів небезпечних енергій та пов’язаними з ними основними можливими ризиками, які створюють загрозу для життя людини.

«Всього таких енергій десять, згідно з «Колом небезпечних енергій», – нагадав менеджер департаменту з охорони праці та промислової безпеки Сергій Іващенко. – Ми відібрали вісім найактуальніших саме для нашого підприємства, бо, наприклад, радіаційна енергія не дуже для нас притаманна, а завдання саме й стояло позначити у карті основні найбільш ймовірні ризики. Тож маємо з одного боку картки гравітаційну, рухому, механічну та енергію тиску – кожна з відповідними ризиками, а з іншого боку – електричну, хімічну, термічну і звукову енергії. Все для того, щоб людина могла миттєво знайти на картці і згадати ризики. Така картка легко поміщається у нагрудній кишені чи кишені штанів. А якщо вона й забрудниться, виробництво ж, то її достатньо протерти, щоб відновити».

Доменне виробництво – серед найнебезпечніших на підприємстві, тож не дивно, що саме його працівники отримали картки першими. Заступник начальника доменного цеху № 1 з підготовки виробництва Віктор Рожков відповідає за функціонування системи охорони праці у цеху.

«В нашому підрозділі присутні всі ці небезпечні енергії і пов’язані з ними ризики. Чого лише варта термічна енергія. Наші горнові випускають з доменних печей чавун температура якого сягає півтори тисячі градусів за Цельсієм, – розповідає Віктор Рожков. –  Всі працівники – газівники, водопровідники, машиністи шихтоподачі та кранів, горнові, майстри – щозміни працюють в особливо небезпечних умовах. Ми намагаємося створювати для людей безпечні умови, мінімізувати ризики. Але виробництво таке, що всі ризики усунути не вийде. Я відповідаю за безпеку кожного, але не втомлююся повторювати, що головним відповідальним за власну безпеку є сам працівник. Тож якщо у кожного з’явиться отакий зручний і лаконічний нагадувальник-карта, це зайвим точно не буде».

На сьогодні картки, крім доменників, вже отримали працівники конвертерного, копрового, вогнетривно-вапняного цехів, підрозділів гірничого департаменту. Передача карток цехам триває. Картки-пам’ятки «Основні можливі ризики» отримають усі працівники підприємства.

Категорії
Новини

Справа до душі починається із знань

Коли ти дійсно на своєму місці і «палаєш» улюбленою справою, коли ти щодня із задоволенням займаєшся нею – це неабияке щастя. Хтось обирає професію за порадою батьків, дехто йде у професію за компанію із друзями, комусь ще простіше – робота поряд з домом. Як же знайти свою справу та вчасно зрозуміти, що саме вона твоя? Перш ніж шукати своє призначення, або змінювати професію треба більше знати про неї, говорять спеціалісти. У новій рубриці «Серце професії» ми розповідатимемо про цікавинки різноманітних спеціальностей, які є на нашому підприємстві.

Мають ключ до серця автомобіля

Наша перша розповідь про майстрів, які ремонтують автомобілі – це автомеханіки, яких також називають автослюсарями. До обов’язків автомеханіка входить проведення діагностики, технічного обслуговування і ремонту всіх видів автотранспорту: легкових, вантажних машин, автобусів і мотоциклів. На нашому підприємстві автослюсарі відповідають за технічне здоров’я автотранспорту, який є невід’ємною частиною технологічного процесу великого металургійного підприємства. І цей транспорт часто відрізняється від звичайних для нас авто, адже це й зокрема спецтранспорт.

Вадим Казанцев працює начальником ремонтних майстерень технічної служби автотранспортного управління нашого підприємства. По дорозі до робочих місць спеціалістів підрозділу він знайомить нас зі специфікою їхньої роботи.

«Ми обслуговуємо технологічний та пасажирський автотранспорт підприємства, ремонтуємо усе, від самоскидів до автобусів, – розповідає Вадим. – Над цим працює ціла команда фахівців, де у кожного свої задачі та специфіка роботи. Але мета у нас єдина – щоб автотранспорт був справний і міг чітко виконувати свої функції на підприємстві. Майстри з ремонту автомобілів – це своєрідні детективи у автосвіті. Вони віртуозно, за допомогою знань, навичок, досвіду та особливої «чуйки» можуть визначати несправність та усувати її».

Майстри на всі руки

Ремонт або технічне обслуговування автотранспорту починається із діагностики несправностей.

Авто заїжджає «на яму», і слюсарі за допомогою спеціальних приладів, інструментів та досвіду визначають, чи є проблеми з двигуном, електросистемою, «ходовою» тощо. Деякі несправності усуваються безпосередньо на місці. А коли поломки складніші, деталі або агрегати знімаються з автомобіля та доправляються до майстерень.

Серце автомобіля – його двигун. Його повноцінний ремонт здійснюється у моторному відділенні.

«Тут ми його розбираємо, миємо, чистимо та дефектуємо, тобто, знаходимо несправності, які нам треба буде усунути. Також визначаємося із запчастинами, які нам знадобляться у ремонті, – розповідає слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, моторист Володимир Усенко. – Якщо поломка невелика, ми можемо її усунути протягом зміни. При більш серйозному дефекті робиться капремонт, який може тривати до двох тижнів. Наша особливість в тому, що ми маємо справу з різними двигунами, наприклад, за розміром, кількістю циліндрів. Тож і підхід до ремонту індивідуальний. З одними двигунами легше вправлятися, до інших, великих за розміром, треба ставитися з особливою увагою, адже при переміщенні таких двигунів доводиться застосовувати вантажопідйомні механізми».

Якщо двигун – це серце автомобіля, то паливна система – серце двигуна.

«Вона складається з бака для бензину або дизеля, насоса, який подає паливо до карбюраторів або форсунок, шланги та трубки: паливопроводу, інжектора, карбюратора, які з’єднують паливо з повітрям для створення емульсії, різноманітних датчиків тощо, – продовжує Вадим Казанцев. – Уся ця складна система забезпечує двигун паливом, тож важливо, щоб ця функція працювала, як годинник. Цим у нас опікується Олександр Селиванов, слюсар з ремонту паливної апаратури».

Двигуноагрегатне відділення. Тут «лікують» коробки передач, редуктори, карданні вали, зчеплення та інше обладнання ходової частини автомобіля.

«У цьому відділенні ми здійснюємо розборку вузлів агрегатів, дефектовку обладнання та ремонт, – розповідає Ярослав Шейко, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів. – Відремонтований вузол знову збирається та відправляється на встановлення в автомобіль. Слюсарі з ремонту колісно-транспортних засобів спочатку здійснюють діагностику відремонтованих деталей та вузлів, а потім встановлюють їх в автомобіль. Виходить, що вони починають процес ремонту, і вони ж його завершують.

Насправді ремонт автомобілів процес доволі тривалий, копіткий, але дуже цікавий.

Він потребує чималих знань та навичок. Цьому я навчався в Автотранспортному фаховому коледжі КНУ. Взагалі я вже давно маю справу з автомобілями, допомагав батьку ремонтувати авто у гаражі. Тепер я вже займаюсь цим на професійному рівні. Хочу зазначити, що професія автослюсаря актуальна завжди, адже треба дбати, щоб автотранспорт, наш помічник, завжди був на ходу. А за більш детальною інформацією звертайтеся до нас. Все покажемо, розкажемо та  допоможемо і вам визначитися з професією».

На разі у транспортному департаменті «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює 16 автослюсарів, які опікуються автопарком, що нараховує 322 авто. І ця команда професіоналів готова прийняти у свої лави нових працівників. Ти можеш стати одним з них, можливо це саме твоя справа?

Категорії
Новини

Наші можуть все

Фахівці цеху ремонту металургійного устаткування № 2 ремонтного виробництва виконали унікальну операцію із заміни фрагмента підкранової балки у конвертерному цеху.

Підкранові балки є важливими елементами, на яких кріпляться кранові рейки. А рейками рухаються електромостові крани, без яких неможливі як технологічні процеси, так і основні роботи із заміни та ремонтів масивного устаткування. За словами заступника начальника ЦРМУ-2 Павла Дерев’янка, заміна підкранових балок є звичною справою для працівників цеху. Але зазвичай балки кріпляться одна до одної болтовими з’єднаннями і розміщуються на опорах. А вищезазначений фрагмент не має опор, він підвішений у повітрі і його замінили, виконавши комплекс газозварювальних та газорізальних робіт.

«За два десятки років, протягом яких я працюю в ЦРМУ-2, заміна такого високого рівня складності проводилася чи не вперше, – говорить Павло Дерев’янко. – Ця підкранова балка знаходиться у вогнетривному відділенні конвертерного цеху. Вона закріплена на висоті близько 17 метрів, сама має висоту до двох метрів і довжину понад 60 метрів. Крани, які вона тримає, використовуються для підготовки ковшів для розливання сталі. Без цих кранів неможлива робота цеху. Один з фрагментів балки, де крани працюють найінтенсивніше, був суттєво зношений у процесі експлуатації. Тому цей фрагмент довжиною 20 метрів необхідно було замінити. Це було непросто, але завдяки високому рівню професіоналізму наших працівників та застосуванню сучасних вантажопідйомних механізмів, задачу успішно вирішили».

Щоб замінити 20 метрів підкранової балки, працівниками цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу були виготовлені два фрагменти – довжиною 12 і 8 метрів. Вони й були встановлені на місце 20-метрової зношеної частини. Під час заміни відзначилися бригади Олександра Осоєнко, Юрія Коваля й Віталія Сташевського. Роботу бригад координував і організовував майстер ЦРМУ-2 Віктор Фролов. Для безпечного та якісного виконання робіт на значній висоті ремонтники використовували 90-тонний кран «Liebherr» автотранспортного управління та автопідйомник ремонтного виробництва.

«Складність полягала ще й в тому, що у результаті зварювальних робіт зазор не мав перевищувати два міліметри, – продовжив Павло Дерев’янко. – Це неабияка точність, особливо зважаючи, що роботи виконувалися практично у підвішеному стані. І наші зварники, серед яких такі майстри, як Сергій Яшалов, Дмитро Губар, Володимир Биков, Олександр Жук, зробили справу на високому рівні у прямому й переносному значенні. А ще хочу подякувати газорізальнику Станіславу Полякову та іншим працівникам, які виконували складні роботи під час заміни балки. Оновлена балка – це не лише надійність роботи кранів, а, перш за все, – безпека для людей».