Категорії
Наші люди

Приємне замовлення

Заходжу до кабінету. Технологи Ливарно-механічного заводу зустрічають привітними усмішками. Над одним з робочих місць під стелею яскраві повітряні кульки на честь дня народження. За столом з комп’ютером сидить сивочолий  пан з розумними проникливими очима. Усміхаюся йому, вітаємося, втаємничено неголосно кажу: «Вас замовили». Співрозмовник розуміє гумор, усміхається у відповідь, і мовить: «Ну що ж, сідайте, поговоримо».

Напередодні до редакції «Металурга» зателефонували працівники ЛМЗ і повідомили, що найдосвідченішому, найкваліфікованішому їхньому технологу Володимиру Демидову виповнюється 70 років, 25 з яких він пропрацював в «АрселорМіттал Кривий Ріг» та на ЛМЗ. Він розробляє технології для цехів ЛМЗ, «АрселорМіттал Кривий Ріг». За його технологіями виготовляються вироби для сторонніх замовників, серед яких є й іноземні підприємства. І цей чоловік, як ніхто інший, заслуговує на те, щоб про його життєвий шлях, талант та сумлінну працю, надзвичайно корисну для підприємства, дізналося якомога більше людей. Бо хто ж тоді приклад, якщо не Володимир Олексійович? І з цим важко не погодитися.

ЛМЗ виготовляє або ремонтує деталі, вузли та інші вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. А провідний інженер-технолог Володимир Демидов разом з колегами розробляють технології для виготовлення виробів та ремонтів.

«Це виглядає приблизно так: я отримую креслення того, що необхідно виготовити чи відремонтувати, – почав Володимир. – Правильно прочитати креслення це задача № 1. А далі ми готуємо детальні документи для того, щоб цей виріб виготовили якісно й швидко з урахуванням всіх вимог замовника, так би мовити – детальну покрокову інструкцію. В технології важливо зазначити все: матеріали та схеми їх розкрою, допуски, схеми з’єднань та багато-багато іншого. І тут дрібниць не буває. Помилка технолога дуже дорого коштує. Особливо, якщо це габаритні, матеріаломісткі вироби, такі, наприклад, як засипний пристрій для доменної печі або кесон для конвертерного цеху. На основі загального креслення технолог виконує креслення окремих деталей, з яких складається виріб. І ці креслення мають бути розгорнутими та деталізованими, щоб у цехах не витрачали зайвого часу на їх розшифровку».

Розробляти точні, чіткі технології, де все враховано, Володимиру допомагає майже 45-річний досвід. А до того, як стати технологом, він, тоді ще молодий слюсар, сам брав участь у виготовленні металоконструкцій.

«Після технікуму та служби у війську, під час якої працював на військовому заводі, я влаштувався в цех металоконструкцій одного з криворізьких заводів, – згадує Володимир, – то була серйозно школа. Я виконував роботи з підготовки деталей для виробництва металоконструкцій. За кілька років довелося опанувати різання металу, його згинання та ще багато різних операцій. Саме тоді я навчився працювати з прес-ножицями, верстатами для згинання металу, гільйотинними ножицями та ще з двома десятками видів устаткування. Тобто спочатку я застосовував виробничі технології, а вже потім став технологом, який їх розробляє. І така робота мені дуже подобається. На неї я йду із задоволенням!»

Різнобічний досвід допомагає Володимирові якісно й швидко виконувати виробничі завдання. А ще він впевнений, що без добре розвиненої просторової уяви гарним технологом не станеш.

«Коли я читаю креслення, які отримав від замовника, то у голові виникає вже готовий виріб, – говорить Володимир. – Він об’ємний, деталізований. Я можу уявити його з різних боків, під різними кутами. І лише уявивши це все і вивчивши технічні вимоги замовника, починаю розробку технології. Деякі вироби прості, а з іншими доводиться поморочити голову, Наприклад, нещодавно ми розробляли технологію виробництва патрубків для гірничого департаменту. Це виріб приблизно 2Х2Х2 метри з гнутими деталями, які ще й кріпляться одна до одної під різними кутами, ще й з нахилом. Довелося робити складне креслення у чотирьох проєкціях. Така технологія – непросте завдання, але цікаве».

Володимир зізнався, що він за те й любить свою роботу, що вона творча, постійно тримає мозок у тонусі.

«Колись послали мене у відрядження на Запорізький автозавод, – згадує технолог. – Цікаве було саме відрядження. Тоді «Таврії» вже почали випускати, а «Запорожці» ще продовжували виготовляти. Але сама робота мені здалася надто нудною. Конвеєри, серійне виробництво, все однакове. Мабуть, я не зміг би довго так працювати. У нас – інша справа. Є, звичайно, й типові вироби, але багато технологій, які розробляємо з нуля. Дуже цікава робота! Але все одно мозок потребує перезавантаження. Для цього я їду на риболовлю. Або у дворі біля будинку граємо з товаришами у шахи чи нарди. Тобто також робота мозку, але іншого типу. Інколи граю на гітарі. Ще молодим навчився. Але зараз не дуже часто, лише коли дружина Галина попросить».

А ще Володимир Демидов – щасливий дідусь. Він обожнює онучку Сашу і з самого її народження став ще й наставником.

«Мені дуже подобається займатися її розвитком. Я її навчав з самого малечку. Намагався зацікавити. Вже у три з половиною дівчинка могла читати, писати, рахувати, – розповідає Володимир. – Зараз вона єдина відмінниця у своєму восьмому класі! Моя гордість. Я навіть палити кинув завдяки онучці. 14 років тому пообіцяв доньці Каті, що як когось мені народить, то кину. Як зараз пам’ятаю: прокинувся 15 вересня 2010 року, дізнався, що народилася Саша, і відчув себе так, ніби ніколи й не палив. І до сьогодні – жодної цигарки. Мрію підтягти своє здоров’я, щоб ще порадуватися, як онучка успішно закінчить школу, а потім і виш, знайде хорошу роботу. Вона дуже талановита, у художній школі навчається».

Колеги надзвичайно поважають Володимира Олексійовича. За майстерність, професіоналізм, за величезний досвід, яким він щедро ділиться. «Він дійсно найкращий фахівець у своєму напрямку, – говорить начальник бюро ЛМЗ Олексій Ніколаєв. – Володимир стояв у витоків розробки програмного забезпечення, яке вже з десяток років допомагає нам швидше і точніше розробляти технології. З ним можна порадитися з найскладніших питань. Чудова людина, що ще додати?»   

Категорії
Разом з Україною

Своїм від своїх

За 60 кілометрів від Кривого Рогу в смт Архангельському Херсонської області розташоване підприємство «АрселорМіттал Берислав». Там видобувають вапняк для металургійного виробництва та будівельної галузі. Працівників підприємства і громаду Архангельського ми вважаємо своєю родиною, тому завжди підтримуємо їх у різних сферах. Підприємство стало частиною корпорації АрселорМіттал майже 15 років тому. Наша спільна історія – це історія співпраці та допомоги.

Кар’єр “АрселорМіттал Берислав”

Працівники «АрселорМіттал Берислав» завжди відчували себе членами великого промислового колективу. За мирних часів діти працівників відправлялися відпочити на моря у дитячі оздоровчі табори, працівники родинами їздили подихати свіжим повітрям у пансіонати. Працювати на підприємстві престижно, адже для Високопільської громади «АрселорМіттал Берислав» вважається громадоутворючим підприємством. Працювати у ньому – це мати стабільну зарплату та повний соцпакет. А ще підприємство завжди допомагало громаді з розв’язанням різних життєвих питань. Наприклад, наприкінці 2021 року Високопільська громада отримала від підприємства подарунки – грейдер та екскаватор. А це для неї допомога практично у всіх «дорожніх справах». Машини планували залучати до впорядкування шляхів, розчищення їх від снігу тощо. Для села така техніка на вагу золота. Подарунок громада отримала, от скористатися ним, як хотілося, не вдалося. Все перекреслило повномасштабне вторгнення.

З початком повномасштабного вторгнення Архангельське потрапило в окупацію, в якій перебувало майже 7 місяців. 3 жовтня 2022 року Високопільську громаду, до якої відноситься і смт Архангельське, завдяки нашим захисникам було звільнено. Під час окупації Херсонської області, зокрема Бериславського району, від постійних обстрілів, мінувань та бойових дій постраждали не лише люди та їхні домівки. І це випробування залишило чимало воєнних «шрамів» на території громади.

Зруйновані будинки під час окупації
Наслідки окупації громади

Руйнувань зазнали і виробничі потужності «АрселорМіттал Берислав». Тоді підприємство довелося відроджувати майже з нуля. Будівлі, гірничотранспортне обладнання були зруйновані або потребували капітального відновлення. Територія промислового майданчика, кар’єру, складів підприємства була засмічена вибухівкою, зброєю та снарядами.

Проммайданчик одразу після звільнення. Наслідки окупації.

Чимало довелося зробити, аби повернути втрачене. Так, наприклад, підприємство звернулося до ремонтників «АрселорМіттал Кривий Ріг»  з проханням «вилікувати» від численних бойових поранень трансформатор, який є практично енергетичним серцем «АрселорМіттал Берислав». Тоді до рук ремонтників потрапили окремі «органи» трансформатора – шість теплообмінників та посудина під масло, які практично були зрешечені уламками. Потрібно було заварити всі дірки та тріщини в теплообмінниках, щоб трансформатор міг працювати, як і раніше. Але «поранення» були у таких важкодоступних місцях, що зробити це могли лише справжні аси, які працюють в ЦРЕУ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Тоді це допомогло розпочати відновлення підприємства. Цей трансформатор надзвичайно важливий для «АрселорМіттал Берислав», адже від нього живиться проммайданчик.

«Працювати без живлення неможливо, – розповідає директор АТ «АрселорМіттал Берислав» Леонід Смоляренко. – Цей трансформатор відповідає за роботу шахтних печей з випалення вапняку, обігрів офісних приміщень, лабораторії, освітлення кар’єру. Але агрегат дуже постраждав від обстрілів і те, що йому надали друге життя, – велика допомога нашому підприємству. Зараз цей трансформатор вже «у зміні». Підприємство працює, ми поновили роботу, і, що найбільше радує, майже весь колектив повернувся на робочі місця. За це вдячний своїм колегам, а вони своєю чергою – корпорації за підтримку. Адже, коли ми вимушені були рятуватися з окупації, то нам надали тимчасовий прихисток у Кривому Розі. Тоді «АрселорМіттал Кривий Ріг» організовував транспорт для перевезення. Родини переселенців з Архангельського та взагалі з Високопільської селищної громади були розміщені у санаторії-профілакторії «Джерело» нашого підприємства, де людям були забезпечені усі умови для проживання. Зараз всі працівники повернулися на свої робочі місця. Відновлення відбувається і у громаді. І у цьому теж є частка нашого підприємства, частка нашої корпорації».

З піклуванням про громаду

Від війни страждає, на жаль, не лише залізяччя та промислові об’єкти. Мешканцям Архангельського довелося побачити і відчути на собі, що таке воєнне життя. Після звільнення селища довелося відновлювати життя громади. Тоді «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг з відновленням адміністративної будівлі Архангельського старостинського округу у селищі міського типу Архангельське, яке було пошкоджено під час окупації російськими загарбниками через численні обстріли та вибухи. На відновлення будівлі пішло понад 800 тисяч гривень. Кошти витратили на заміну вікон та дверей, відновлення покрівлі, яка майже повністю була зруйнована. В цій будівлі ще до війни було розташоване управління старостату. Люди приходили сюди, аби звернутися по соціальну допомогу, вирішити комунальні та адміністративні питання. Сьогодні тут знову облаштувався свого роду «соціальний центр» селища. І не лише він, в будівлі знаходяться приймальні місцевого дільничного, фахівця з протипожежної охорони, керівництва житлово-комунального підприємства. Всі роботи вдалося зробити швидко та якісно завдяки тісній співпраці та допомозі «АрселорМіттал Кривий Ріг», який виділило кошти на ремонт.

Адмінбудівля Архангельського старостинського округу до відновлення
Відремонтована будівля

До речі, «АрселорМіттал Кривий Ріг» в індивідуальному порядку надавало та надає допомогу з відновленням зруйнованих домівок своїм працівникам, зокрема й працівникам «АрселорМіттал Берислав». Неодноразово надавалася допомога й з продуктовими наборами. Щоб працівники мали належні умови для праці підприємство допомогло встановити імпровізоване модульне «містечко», замість зруйнованих будівель АПК.

Привезли продуктові набори для мешканців громади

Крім цього допомогли громаді й з відновленням дитячого садочка у смт Архангельське, який за час окупації російськими загарбниками був пошкоджений. На ці потреби підприємство скерувало понад 250 тисяч гривень. Це допомогло встановити там нові вікна та склопакети, двері, відремонтувати покрівлю. Наразі маленькі мешканці селища із задоволенням та за можливості відвідують садочок, адже життя у громаді відновлюється, попри усі загрози та випробування чимало мешканців повертаються до своїх, на жаль, часто зруйнованих будинків.

Зруйнований дитячий садочок
Дитячий садочок після ремонту

А у  жовтні  2024 в Архангельському урочисто відкрили пам’ятник воїнам, які загинули при звільненні селища у 2022 році. Пам’ятник було виготовлено та встановлено за сприяння та підтримки керівництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та АТ «АрселорМіттал Берислав».

На відкритті пам’ятника були присутні побратими загиблих воїнів, їхні близькі та рідні, представники місцевої громади, керівництво та працівники АТ «АрселорМіттал Берислав».

Пам’ятник воїнам, які загинули при звільненні селища у 2022 році.
Категорії
Наші люди

Надійний захист та енергія позитиву на кінчику голки

Про своє захоплення, людські цінності, роботу та позитивне ставлення до життя розповідає інженерка дільниці релейного захисту та системної автоматики центральної електротехнічної лабораторії Світлана Зарєчна.

«Мій джекпот у житті – це моя родина, професія та вишивання. Коли я беру полотно, голку, нитки та починаю робити стіжок за стіжком, душа співає, усі проблеми та тривоги наче випаровуються і я заспокоююсь, налаштовуюсь на позитив. А інакше не можна, бо під час вишивання ти вплітаєш у роботу свою енергетику. Тож вона має бути тільки позитивною, щоб  несла добро тим людям, які будуть потім користатися цією річчю», – говорить Світлана Зарєчна.

На робочу спеціальність спочатку на коксохімічне виробництво вона влаштувалася у 1991 році після закінчення Криворізького коксохімічного технікуму. Згодом вона закінчила Металургійну академію за спеціальністю «Автоматизація та електропривід». Підприємство стало її другим домом, адже тут вона виросла як професіонал, брала активну участь у громадському та культурному житті колективу. Її вишиті серветки, рушники, доріжки, скатертини, вишиванки багато разів прикрашали різноманітні виставки – і у цеху, на підприємстві, у конкурсі «Золоті руки Криворіжсталі», роботи виставлялися й на міських виставках, в яких брали участь працівники підприємства.

Але життя склалося так, що через сімейні обставини Світлана була вимушена змінити роботу.

Працювати на підприємство Світлана повернулася вже за часів війни в Україні. Першим її враженням було нове обладнання, нові агрегати, сучасні підходи до їх обслуговування. Звичайно, щоб працювати з ними Світлані потрібно було опанувати нові знання. Зараз головне завдання професійної групи, до якої входить Світлана, обслуговувати прилади релейного захисту, які забезпечують безпечне вимкнення промислового електрообладнання при аварійних ситуаціях. Фахівці проводять налагодження та випробовування мікропроцесорних пристроїв релейного захисту, здійснюють технічне обслуговування електрообладнання, перевіряють його працездатність, можливість спрацювання тощо. Ця робота потребує чималих знань, вмінь, дотримання усіх вимог безпеки, а ще вимагає максимум уваги.

«Саме увага дуже потрібна й у вишиванні, адже треба слідувати заданому візерунку, ретельно добираючи кольори», – говорить Світлана Зарєчна. Вишиванням вона захопилася ще в дитинстві, її першою роботою був вишитий гладдю коричневий горобчик. Свою першу вишиванку, вже хрестиком, Світлана зробила у 18 років.

Мистецтву вишивання Світлану навчила її матуся Марія Василівна. Вона була родом із Західної України, яка славиться різноманітними народними ремеслами. Вони часто їздили у гості до її родичів, і завжди зі Львова Світлана привозила нитки для вишивання.

«Це різноколірні домоткані шерстяні нитки, які не линяють та не вигоряють на сонці. Вони дуже красиво виглядають вже у готовому виробі, – продовжує Світлана Зарєчна. – Мені подобається створювати різноколірні композиції, наприклад, вишивати квіти. Люблю й геометричні фігури. Техніка вишивання – класичний хрестик. До речі, я вже так приловчилася вишивати, що вже точно, без схеми, можу визначити куди втикати голку та звідки вона має вийти, знаю, як краще зробити перехід від одного кольору в інший. Сюжети для вишивання спочатку підглядала у різних журналах, дивилася, як працюють інші майстрині. Зараз допомагає інтернет та вже власний досвід. Насправді сучасним майстриням набагато простіше – у магазинах можна купити вже готові схеми того чи іншого малюнку. Кольори там теж продумані, тільки бери та вишивай. Мені цей спосіб теж до душі. Особливо подобаються малюнки: квітів, соняхів, дубових листочків. Саме ці листочки характерні у вишиванках для чоловіків. Їх ще з давнини майстрині вишивали на воротах сорочок та планках. Це вважається сильним оберегом, особливо для чоловіків-воїнів. Свого часу я з уважно вивчала історію, традиції, тематику орнаментів, фасони, кольори у вишиванках. У кожного регіону України вони свої, особливі. Насправді це ціла наука – наш код нації. Від початку повномасштабної війни я виготовляла багато різних корисних дрібничок для наших захисників, плела маскувальні сітки.

Я  із задоволенням дарую свої роботи рідним, друзям, щоб вони теж підживлювалися нашою національною енергетикою – вона у нас єдина. А ще я хочу, щоб у наш непростий час кожен знайшов собі справу до душі. Це дозволить нам захиститися від стресів та негараздів. Це теж наша своєрідна зброя – надійний спосіб захисту та сила виживання. А ще у творчості я бачу наш розвиток і процвітання, адже в українських ремеслах все спрямоване на позитив!».

Категорії
Разом з Україною

Захищене навчання

Учні Криворізької гімназії № 98 одними з перших у місті почали навчатися офлайн завдяки друзям з гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Влітку 2022 року керівництво дев’яносто восьмої гімназії звернулися до гірничого департаменту нашого підприємства з проханням відремонтувати бомбосховище для того, щоб бути готовими стати до офлайн-навчання. Гірники відгукнулися на прохання і вже у вересні гімназисти мали відремонтоване сховище. Ремонт зробили працівники ремонтного цеху ГД. Директорка гімназії Ірина Салащенко відзначила, що ремонтні роботи були зроблені швидко і якісно.

«Наша дружба з гірничим департаментом триває вже не один рік. Гірники приїздять до нас, вітають з Новорічними святами, привозять солодкі подаруночки. Наші дітки завжди чекають гостей, готують для них художні номери. І саме завдяки нашим друзям ми серед перших у місті сіли за парти, бо отримали відремонтоване сховище. Ми провели туди інтернет і можемо проводити уроки безпосередньо там, у безпеці. Тож щиро дякуємо нашим друзям за це. Їхній керівник Володимир Теслюк завжди готовий організувати нам допомогу. Одна частина наших вихованців (сироти та діти, позбавлені батьківського піклування) зараз перебуває в евакуації на Закарпатті, а інші, як ми їх називаємо «домашні» діти, навчаються в гімназії саме завдяки відремонтованому сховищу».

Руками гірників були відремонтовані приміщення загальною площею близько 400 квадратних метрів. Ремонтники перемогли вологість та плісняву, почистивши стіни й стелю та покривши їх  новими шарами шпаклівки, побілки та фарби. Також було встановлено дев’ять дверних блоків. Тож гімназисти отримали кілька затишних та безпечних класів. А до навчального 2024-25 року працівники гірничого департаменту укріпили фундамент та цоколь будівлі гімназії. «Ваш гірничий департамент – це наші друзі та надійні помічники. Відремонтоване сховище – це захист не лише для учнів, а й для мешканців району, – сказала Ірина Салащенко. – А ще у ньому діє пункт незламності. Добре, коли є такі надійні друзі. Ми завжди раді вітати їх у себе в гімназії».  

Категорії
Новини

Червоні лінії не переступати!

У конвертерному цеху на двох кранах встановили світлові проєктори, які окреслюють небезпечну зону під час роботи вантажопідйомних механізмів.

У розливальному відділенні конвертерного цеху працюють ливарні крани. Вони передають ковші з рідкою сталлю до відділення безперервного розливання сталі та розливають сталь у виливниці. Зона роботи кранів є надзвичайно небезпечною. Сама по собі робота з вантажами несе небезпеку для людей, які знаходяться внизу, під кранами. А якщо цей вантаж ще й ківш зі сталлю з температурою до 1650 градусів за Цельсієм, то небезпека зростає. У відділенні визначили два крани, які найбільш залучені, і виконали їх модернізацію, встановивши світлові вказівники. В.о. майстра з ремонту устаткування конвертерного цеху Денис Долматов вказав на дві червоні лінії на підлозі, хоча їх і без вказування добре видно. Кран поїхав, і лінії також поїхали за ним – одна попереду крана, а інша позаду.

«Взагалі то машиніст кранів під час роботи з вантажем подає звукові сигнали, попереджаючи про небезпеку. А світлові лінії – це ще один потужний інструмент безпеки. Лінії показують межі небезпечної зони, – пояснює Денис Долматов. – Ніхто не має права заходити у цю зону, крім розливальника, який саме й керує роботою ливарного крана. Зараз кожен бачить ці лінії. І навіть якщо працівник не з цього відділення і вперше бачить світлові лінії від лазерного вказівника, то він зацікавиться, підніме голову, побачить кран і обійде небезпечну ділянку. Машиніст крана чітко бачить небезпечні межі. Якщо ж стороння людина таки зайде до зони, переступивши червоні лінії, то машиніст має зупинити кран, а розливальник, який супроводжує вантаж, має пояснити колезі, що той повинен залишити небезпечний простір. Товщина ліній може змінюватися, її можна задавати. Зараз вона становить 300 міліметрів. Межі кордонів також задаються. Ми їх вирахували за формулою». 

Якщо працівник йде цехом і бачить лінію, то він має можливість обійти небезпечне місце через інший проліт, де крани не працюють. О! А хто зараз знаходиться у самісінькому центрі небезпечної зони? Це Андрій Бєлов. Він розливальник сталі і саме зараз керує процесом передачі ковшів зі сталлю до ВБРС. Таких працівників ще називають підкрановими. Зараз процес завершиться, і ми з ним поговоримо.

«Я не порушник, саме на найвиднішому для машиніста крана місці я й маю бути, – усміхається Андрій Бєлов. – Він мене чудово бачить та бачить мої команди. Але якщо я не виконую ці операції, то і я не маю права тут бути. Якщо ж у напрямку роботи крана рухається інший працівник, то я попереджаю його, що сюди заходити не можна. Майже всі розуміють і обходять. Але мушу сказати, що траплялися і особливо впевнені у собі, аж занадто. Тоді я повторюю кілька разів. Бувало, що й неприємні приклади доводилося розповідати. Приклади діють безвідмовно, бо вмикається режим самозбереження. Мій же режим вмикається, коли я переступаю через червону лінію, бо коли знаходишся у зоні роботи кранів, то гостро усвідомлюєш, що тут треба бути максимально сконцентрованим».

У кабіні в машиніста є пульт, яким він може вимкнути лазерні вказівники, якщо кран не виконує роботи. Але проєктор миттєво ввімкнеться, щойно машиніст вставить ключ-бирку, щоб увімкнути кран. Бо людям властиво забувати, а безпека не може від того залежати.

Категорії
Наші люди

Котельнику треба, щоб «котел» варив добре

Цю професію не здобути в навчальних закладах, а от на нашому підприємстві можна вивчитися на котельника. І стати, як то кажуть,  фахівцем «на расхват». Такі специ на вагу золота на підприємствах та заводах, де збираються і виготовляються металоконструкції. Наразі на Ливарно-механічному заводі у цеху металоконструкцій працює на робочих виходах 41 котельник, до повномасштабного вторгнення їх було набагато більше. Тож тут готові прийняти до своєї команди тих, хто хоче опанувати цю затребувану і творчу професію.

Саме так говорить про справу, якій віддав понад 30 років професійного життя бригадир бригади котельників складально-зварної дільниці Руслан Бєляк.

«Я у професію потрапив, можна сказати випадково, – розповідає Руслан. – По закінченню Гірничого технікуму за фахом мав би працювати у «Кривбасруді», але то був 1993 рік, коли була біда з роботою та оплатою праці, тому молодого фахівця не брали, а приятель порадив звернутися на завод, бо там, де в цеху «залізяччя» гнуть, були потрібні працівники. Коли прийшов до ЦМК, то почав опановувати професію котельника. Я одразу відчув – це моє, це для мене. Я дуже поважаю свою професію, бо це не конвеєр, а справжня творча майстерня. І тут потрібно, щоб «котел» варив добре, тобто головою думати, мати аналітичний склад розуму, вміти читати креслення, знати металоведення, бути кмітливим. Уявіть собі, що ви збирайте з конструктора якусь складну фігуру. Ось і у нас так, тільки конструктор в рази більший за іграшковий, кожен рух має бути вивіреним, кожна операція продумана, бо перекроїти, переставити не вийде. Робота складна фізично, але, що найголовніше, відповідальна. А мене приваблює в ній її творчий компонент. Замовлень безліч, кожне з них особливе, без нас точно жоден гірничий чи металургійний агрегат не працюватиме».

Начальник цеху металоконструкцій Микола Грицан розповідає, що котельник – це одна з основних професій в цеху. Котельників можна поділити на дві групи­ – це котельники заготівельної дільниці та складально-зварювальної. Перші працюють, використовуючи листоправильну машину, вальці, ножиці для різання металопрокату та профілю. До цих котельників надходить порізана заготовка – лист металу, оброблений на машині термічного різання. Цей напівфабрикат обробляється: його правлять, чистять, обробляють крайки тощо. А ось котельники складально-зварювальної дільниці за допомогою кранів та ручного інструменту фактично збирають замовлення, наче величезний конструктор, наживляють його частини, щоб потім з цією «конструкцією» вже мали змогу працювати зварники та інший персонал цеху.

«Я вважаю, що професійним котельником можна стати за 2-3 роки, але треба мати бажання працювати за цією професією, – говорить Микола Грицан, начальник ЦМК. – Це вузькоспеціалізована професія, а у нас її можна опанувати. Крім того, вона дає змогу подальшого розвитку виробничої кар’єри. Це можливість здобути цінний досвід, багато чому навчитися. Ми ремонтуємо совки конвертерного цеху, вагони, грейфери, виконуємо наплавлення обладнання для гірничого департаменту, грейферів, ремонтуємо підкранові та кранові балки тощо. На місяць це може бути понад 100 найменувань!».

Важко не погодитися, професія неординарна. Цікаво, що коли наші працівники говорять, що працюють котельниками, часто чують у відповідь: «О, тепла професія, десь біля котлів грієтеся?». Котельник дільниці обробки (бригадир) ЦМК Юрій Патрашков, який працює котельником понад 40 років, має свою версію чому його професія має назву котельник: «Ця назва пішла від того, що ми працювали з котельною сталлю. Вона використовується для виготовлення деталей устаткування, яке працює при підвищених температурах (до 650 градусів) у контакті з водяним та паровим середовищем. Але зараз у моїй професії номенклатура виробів набагато ширша. Ми працюємо на листоправильних, листозгинальних машинах, гільйотинних ножицях. Моя праця непроста, але вона мені до душі».

Професіоналів завжди небагато, а у таких вузькоспеціалізованих професіях їх взагалі – дефіцит. Додаткових складнощів у роботі, говорять в ЦМК, додалося з початком повномасштабного вторгнення. Чимало хлопців пішли захищати країну, тож у цеху завжди раді новому поповненню. Отже, якщо ти хочеш стати професіоналом у цікавій дефіцитній професії, якщо хочеш розвиватися і рухатися вперед, то спробуй стати котельником, а раптом це саме твоя справа?