Життя молодшого сержанта Сергія Якименка обірвалося внаслідок ракетного удару по Сумській області. До вступу до лав ЗСУ 3 березня 2022 року Сергій працював слюсарем-ремонтником у сортопрокатному цеху № 1.
«Сергій був одним з найдосвідченіших наших працівників, – розповідає старший майстер дрібносортного стану ДС 250-3 СПЦ-1 Сергій Рижков. – Тривалий час він працював вальцювальником. Це надзвичайно складна й відповідальна робота з налаштування прокатного стану та забезпечення його ефективної роботи. А коли допрацював до пенсії, то перейшов слюсарем у провідкову майстерню, виконував ремонт та установку привалкової арматури. Це також дуже важлива робота, без якої неможливе виготовлення прокатної продукції. Сергій скрізь робив свою роботу професійно, якісно, з найкращими результатами. Це був спокійний, врівноважений, позитивний чоловік веселої вдачі. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Як кажуть, своя людина на стані. Його любили, поважали. На початку повномасштабного вторгнення він добровольцем пішов у тероборону. Страшно навіть уявити, що його вже немає з нами».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам полеглого захисника.
Разом з психологинею «АрселорМіттал Кривий Ріг» Оленою Шевчук вчимося розпізнавати хитрощі мозку та протидіяти ним.
Самосаботаж
Неділя 19:00: «Все, з понеділка починаю бігати, правильно харчуватися, ніяких перекусів, почну «качатися». Неділя 23:00: «Вітаю тебе, холодильник». Понеділок 7:00: «Все заплановане відкладаю на вихідні, з ранку треба збиратися на роботу, не вставати ж мені о п’ятій ранку?».
Знайома ситуація? Є варіанти. Ми мріємо про зміни, шукаємо ідеальний час для їх втілення, але в результаті самі ж не виконуємо їх, відкладаючи здійснення запланованого, омріяного на потім. Зрештою ми залишаємось там, де були, вперед у справах не просуваємося.
Чому так відбувається? Це погано, чи нормально? – пояснює психологиня «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Шевчук.
«Це не слабкість і не лінь, а так званий самосаботаж – добре налаштований захисний механізм мозку, головна мета якого – забезпечити виживання, – розповідає Олена. – Будь-які зміни, навіть якщо вони позитивні, сприймаються мозком як потенційна загроза. А все тому, що зміни вимагають виходу людини із зони комфорту, а це – невідомість, ризики, стрес. Мозок прагне зберегти стабільність, і тому запускає програму опору: сумніви, страх, вигадані перешкоди тощо. Трапляється парадокс: ми щиро хочемо чогось нового, але несвідомо робимо все, щоб цього не досягти».
Як зламати самосаботаж? Головне правило: діяти до того, як з’являться сумніви, радить психологиня. Користуйтеся принципом «двох хвилин», виконуйте завдання просто зараз.
Допомагає і метод «п’яти секунд». Треба запускати зворотний рахунок: 5, 4, 3, 2, 1, і починати діяти, не даючи мозку шансу на самосаботаж.
Робіть потрібну справу навіть тоді, якщо вам страшенно не хочеться. Не вдається робити все одразу, здійснюйте все «по шматочках». Напевне кожен знає це відчуття, головне почати, а далі все йде, наче по маслу.
День лінощів 20 серпня, а не кожен день
Чи знайомі вам подібні ситуації: треба прибрати квартиру, а в голові «може ще серійку фільму?», або «чогось раптово чаю захотілося, і перекусити». А думки: «зараз, додивлюсь стрічку новин, це ж важливо, і потім одразу складатиму звіт. Скільки в мене є часу до останнього терміну?».
«Це прояви прокрастинації – так у психології називається звичка відкладати виконання важливих завдань, бажання замінювати їх на менш важливі або приємніші, – продовжує психологиня. – За дослідженням професора психології Джозефа Феррарі, близько 20 відсотків дорослого населення є прокрастинаторами, серед них, до речі, багато школярів та студентів. Такі люди добре розуміють, що відтерміновування завдання може мати негативні наслідки, але все одно «тягнуть» до останнього, ризикуючи зірвати важливу справу, а потім, коли настає час пік – тривога зростає, і людина робить все швидко, і у стресі».
Справжня причина такої поведінки знову ж, захована у нашому мозку. Він, як досвідчений регулювальник на дорозі, керує нашими емоціями. Якщо бачить, що завдання викликає у нас якийсь «напряг», миттєво, в автоматичному режимі перемикає нас на щось приємне: соцмережі, їжу, серіали тощо.
Щоб не піддаватися цим спокусам, не потрапляти у замкнене коло проблем, які неодмінно виникатимуть від прокрастинації, беріть справи під контроль своєї волі.
Психологиня радить спочатку усвідомити, що мозок бере вас на гачок, і опиратися цьому:
Створіть перелік завдань та визначте для себе терміни їх виконання. Тут варто не відставати від графіка.
Розбийте завдання на частини. «Порції» справ будуть меншими, і не такими обтяжливими.
Визначте відволікаючі фактори та намагайтеся усунути їх.
Винагороджуйте себе чимось приємним за вчасне виконання завдань.
Ніхто не може бути застрахований від появи у своєму житті прокрастинації. Але, якщо прислуховуватися до себе, контролювати свої справи, свій психологічний стан та жити у ладу із собою, тоді знайдеться час і на роботу, і на лінощі, без яких у нашому житті теж не можна.
Машиністка насосних установок «АрселорМіттал Кривий Ріг» Оксана Бардась заміряє температуру води, контролює тиск та використання води. Вона працює у насосній, яка забезпечує водою прокатні цехи нашого підприємства. Про професію Оксани цікаво та детально – у рубриці «Серце професії».
Вода – один з найважливіших ресурсів на землі. Вона підтримує життя на планеті, а також використовується для різних потреб людини. На нашому підприємстві без води теж не обійтися, це важлива частина виробничого процесу. Мистецтвом керувати водою добре володіють працівники цеха водопостачання (ЦВП). А однією з водних професій є машиніст насосних установок, фахівець, який забезпечує надійне та ефективне функціонування системи перекачування води. Щозміни машиністка насосних установок Оксана Бардась ретельно, раз у раз, обходить своє велике водне господарство – шосту насосну станцію, яка забезпечує водою прокатні цехи нашого підприємства. Тут розташовані насоси для чистого циклу, брудної води та ті, які допомагають функціонуванню промислових стоків.
Обов’язки Оксани – забезпечити безперебійну подачу води споживачам. Вона контролює дотримання заданих параметрів експлуатації насосів, їхню безпосередню роботу, щоб вони працювали стабільно, без збоїв. А також слідкує за потрібним тиском, заміряє температуру води та контролює кількість її використання.
«Хоча вся система автоматизована, без нагляду не обійтися, – говорить Оксана. – Завжди у полі зору в мене основні параметри: тиск та навантаження насосів, температура води. Особлива увага, і це є специфікою нашої насосної, забезпеченню потрібного тиску води в системі при зупинці та запуску блюмінга. Переважно це відбувається під час здійснення прокатниками профілактичних робіт. Тому ми завжди на прямому зв’язку із цехами-споживачами води. Звичайно, без певних знань та вмінь у нашій професії не обійтися. Це і розуміння технологічного процесу виробництва, знання влаштування насосів, процесу їх увімкнення-вимкнення тощо. Наприклад, для забезпечення єдиного тиску в системі я вже знаю, який насос треба вмикати, який вимикати, щоб процес подачі води пройшов рівно, без енергетичних стрибків».
У машиністки насосних установок Оксана прийшла понад 20 років тому після закінчення коксохімічного технікуму, де вивчала роботу кисневих машин, компресорів та насосів. Спочатку за направленням вона потрапила на Шосткінський завод хімічних реактивів. Але там її перенаправили з хімічної на металургійну промисловість. Місцем роботи Оксана обрала ЦВС нашого підприємства.
«Прийшла влаштовуватися, подивилася на насосну станцію і… стало страшно. Все велике, складне і гуде. Але то були перші враження. Дуже швидко я опанувала цю насосно-водну науку та зрозуміла, що нічого страшного в ній немає, головне знання та впевнена професійна робота, – усміхаючись, продовжує Оксана Бардась. – Нюансів у роботі багато, а ще більше – відповідальності, адже фактично від роботи насосної станції, обладнанням якої опікується машиніст насосних установок, залежить робота того або іншого виробництва підприємства. В моєму випадку – прокатного. Саме тому стажування за цією професією триває півроку. Мене професії навчали машиністки насосних установок Галина Таран та Валентина Кузьмова. Робота мені одразу «зайшла». Особлива увага у нас приділяється охороні праці, адже машиніст має справу з механізмами, тиском, електронікою, двигунами, які живляться електроенергією у шість кіловольтів».
А ще, як розповіла Оксана, бути машиністкою – це добрячий фітнес для тих, хто хоче пострункішати, тому запрошуємо. Машинний зал, біля засувок, насосна промстоків – всюди треба побувати, за всім дивитися. Звичайно, спостерігати за параметрами допомагає електроніка та комп’ютер, куди виводяться потрібні показники. Втім, за зміну Оксана проходить до 19 тисяч кроків. Але не бійтесь, все це поступово, ви й не відчуєте, як фізично розімнетесь.
«Звичайно, що машиністу насосних установок треба бути уважним, зосередженим, вміти швидко приймати правильні рішення у разі можливої екстреної ситуації та знати, як оперативно діяти щодо її усунення, – додає начальниця зміни бригади № 3 ЦПС Олена Трегубенко. – На цій посаді я працюю не так давно, а взагалі я маю 25-річний стаж машиністки насосних установок. Працювала я на різних насосних станціях. Кожна має свої особливості, свої параметри. Наприклад, шоста станція – одна із найбільших на підприємстві, тож роботи тут завжди вистачає. Працювати машиністкою може будь-хто, але жінки у нас переважають. Цьому сприяє і зручний графік, так званий день-ніч-48. Отже, хто зацікавився, приходьте до ЦПС – все покажемо, розкажемо, навчимо. Головне – це любити техніку та не боятися пробувати себе у нових справах. І у вас все вийде. Запрошуємо до нашого колективу!».
Нещодавно до нашої редакції звернувся боєць Національної гвардії України Сергій Кіктенко, який до повномасштабного вторгнення працював старшим майстром цеху підготовки составів в «АрселорМіттал Кривий Ріг», і запропонував тему для статті. Виявляється, серед тих, хто рятував людей під час того страшного обстрілу мікрорайону Ювілейний, був наш працівник, а нині також боєць Нацгвардії Олександр Васильчик.
«Олександр працював машиністом кранів у моєму цеху, на моїй дільниці, – розпочав розповідь Сергій Кіктенко. – У 2023 році він підписав контракт, і зараз служить в одній роті зі мною. Я давно знаю Сашка. Він працював на стриперному крані, який роздягає сталеві злитки. Тобто, робота важка, небезпечна, пов’язана з дуже гарячим металом і ще багатьма небезпечними факторами. Васильчик робив її професійно. До речі, його мама також працювала машиністкою кранів у ЦПС. Тож Олександр – представник трудової династії».
Сергій розповів, що ще у цеху Олександр показав себе мужнім, сміливим, кмітливим чоловіком, який може миттєво оцінювати ситуацію та ухвалювати правильні рішення.
«Кілька років тому спекотного літа сталася аварійна ситуація, – пригадує Сергій. – Спека, плюс гарячий метал… У відділенні зайнялися високовольтні кабелі. Ситуація була загрозливою. Олександр Васильчик не розгубився. Він все зробив згідно з інструкцією. Зателефонував, кого треба сповістив і приступив до первинного пожежогасіння за допомогою вогнегасника. До нього доєдналися колеги, підтяглося керівництво цеху. Пожежний розрахунок не забарився, але пожежу вже погасили».
У своїй частині Олександр зарекомендував себе з найкращого боку. Він швидко опановує тонкощі військової справи. Зараз Олександр на навчаннях. У командування є плани поставити його командиром відділення. А того вечора він разом з бойовими товаришами патрулював криворізькі вулиці.
«У момент, коли прилетіло на Ювілейний ми патрулювали в мікрорайоні Сонячний. Наша група була на автомобілі, – розповідає Олександр Васильчик. – Зразу ж було прийняте рішення мчати на допомогу. Коли прибули на місце, то побачили жахливу картину. Вбиті та поранені російською ракетою, крики та стогін. До мене підбіг батько важко пораненого хлопчика, простяг ключі від автомобіля і благав відвезти сина до найближчої лікарні. Я миттєво відвіз малого у «Тисячку», і повернувся на місце трагедії. Кинувся допомагати колегам, які вже надавали першу допомогу. Добре, що нас цьому серйозно навчають на заняттях та й на заводі, тож вдалося оперативно допомогти кільком постраждалим».
Так нацгвардійці рятували людей того страшного дня. І серед них – наш Олександр Васильчик, який виявився скромною людиною. Бо якби не його товариш та колега Сергій Кіктенко, можливо б ми про те й не дізналися. Шановні читачі. Якщо ви бажаєте розповісти про своїх знайоми – працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», які на вашу думку зробили щось видатне, що заслуговує на увагу, в роботі, при захисті України, допомагаючи людям, в спорті, мистецтві чи інших напрямках, телефонуйте за номером 0984889821 чи 92736 (внутрішній телефон підприємства, або пишіть нам на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA або https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .
Наші люди варті того, щоб про їхні досягнення стало відомо.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Віктор Соколовський працював слюсарем-ремонтником.
В цеху ремонту металургійного устаткування № 4 ремонтного виробництва нашого підприємства не можуть повірити, що більше ніколи не з’явиться на ремонтному майданчику завжди спокійний і виважений Віктор. Він пропрацював на нашому підприємстві понад 25 років.
«Ми майже одночасно працевлаштувалися, тому поряд були багато років, – говорить майстер з ремонту обладнання (металургійного) ЦРМУ-4 РВ Едуард Білий. – Останнім часом Віктор займався зборкою та ремонтом резервного обладнання для електромостових кранів. Дуже відповідальна частина в нашій роботі, коли потрібно мати гарні знання, чималий досвід. Все це було у Віктора. Він був універсалом, адже мав багаторічний досвід роботи слюсарем-ремонтником. В колективі його поважали, адже він міг знайти підхід до кожного, а за потреби прийти на допомогу. Без зайвих слів він професійно виконував найскладніші завдання. Встати на захист країни теж було його рішення, тим більше з перших днів повномасштабного вторгнення у лавах ЗСУ був його старший син. Віктор вирішив приєднатися до нього. Захисник загинув в бою, але ми пам’ятатимемо про нього завжди».
Віктор Соколовський загинув 12 червня 2025 року поблизу Одрадного у Донецькій області.
Сини втратили батька, дружина підтримку, надійного чоловіка.
Висловлюємо щирі співчуття близьким, друзям та побратимам героя.
Коксовиштовхувач № 6 коксового цеху № 1 “АрселорМіттал Кривий Ріг” обладнали проєкторами, які окреслюють смертельно небезпечні зони. Проєктори вмикаються під час руху машини. Саме коли машина рухається, виникають смертельні небезпеки.
Як пояснив старший змінний майстер КЦ-1 Сергій Царенко, для співробітників, які працюють в зоні руху, існують зразу два з чотирьох ризиків-вбивць. Це загрози розчавлення внаслідок стискання рухомими та обертовими механізмами. В зонах ризику зазвичай працюють двереві та слюсарі-ремонтники КЦ-1, а також працівники підрядних організацій. І для того, щоб не бути притиснутими коксовиштовхувачем до дверей камер коксування, або потрапити під його колеса, працівникам треба пильно слідкувати за його переміщеннями.
«Працівникові, який виконує роботу поблизу коксової машини, важливо своєчасно помітити, коли коксовиштовхувач починає рух, – говорить Сергій Царенко. – Перед початком руху коксові машини подають гучні звукові сигнали. Але ж працівник може їх пропустити, адже на виробництві доволі гучно, а ще може сплутати сигнал коксовиштовхувача зі звуком від іншої коксової машини. А червоні лінії від проєктора не сплутаєш ні з чим. Ними окреслюються зони приблизно 15 метрів у довжину. Так звані «редзони». При цьому співробітники мають переміститися у безпечне місце за їхніми межами.
Володимир Назаренко працює дверевим. Його робота полягає у своєчасному очищенні дверей камер коксування, армуювальних рам, просипів коксу після видачі та робочого майданчика. Тож він має знаходитися в межах цього майданчика.
«Своєчасно помітити, коли машина починає рух – це для мене питання збереження життя, – каже Володимир Назаренко. – Особливо ризиковано саме у темну пору доби, коли видимість обмежена. І саме увечері та вночі «редзони» дуже добре видно. Тож це суттєво допомагає мінімізувати ризики».
Начальник відділу охорони праці КХВ та ЦДУР департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрій Похлеба запевнив, що це лише початок створення «редзон» на коксових машинах. Це пілотний проєкт, і він доволі успішний.
«У планах – обладнати всі коксові машини такими проєкторами, – розповідає Андрій Похлеба. – Я лише півроку керую охороною праці КХВ, і можу сказати, що разом з виробничниками ми вже багато встигли. Маю порозуміння з керівником коксохімвиробництва Миколою Галушкіним, підтримку керівників цехів. Були придбані металізовані плащі для працівників КЦ-1, які є надійним захистом від високих температур, вживаються додаткові заходи безпеки на конвеєрному транспорті, забетоновано залізничні переходи, встановлені «змійки», де їх не було, для душових кабінок побутового комплексу придбані килимки, які запобігають падінням на слизькій підлозі, і це не весь перелік. Відновили для людей зону відпочинку з фонтанчиком та альтанкою. Ще більше – в планах. Вважаю, що лише взаємодія фахівців з ОП, керівників підрозділів та працівників на виробничих майданчиках здатна постійно, цілеспрямовано підвищувати рівень безпеки праці».
