Ще 14 працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» стали тренерами проекту Take Care («Бережи себе»), який спрямований на формування нової культури безпеки праці на підприємстві.
Підготовка нових тренерів тривала кілька місяців і завершилася мотиваційною сесією від директора департаменту з охорони праці, промислової безпеки та екології Жанбека Єсмаханова. Жанбек має досвід роботи у сфері охорони праці у декількох всесвітньовідомих компаніях, а також досвід у проведенні тренінгів. Він поділився найкращими світовими практиками з ОП з учасниками сесії. Присутні обговорили такі напрямки, як методологія управління ризиками та їх оцінка, зниження толерантності до ризику, важливість комунікації у процесі безпечного виконання робіт тощо.
«Спочатку нові тренери пройшли відбір та насичений навчальний курс, – говорить в.о. начальника відділу з навчання та розвитку Олена Шимонович. –У програму курсу, окрім безпосередньо тренінгу для тренерів, увійшли тренінги «Ефективна комунікація» та «Управління змінами». Наші тренери не лише самі мають досконало володіти питаннями безпеки праці, а й повинні вміти донести це до кожного та закласти основи свідомого ставлення до власної безпеки та безкомпромісності до небезпек. Завершивши навчання, вони вже почали викладати програму «Бережи себе» для працівників нашого підприємства, але поки що у співпраці з досвідченими тренерами (їх у нас десятеро) .Після набуття необхідних навичок ,наші новачки будуть готові проводити навчання самостійно».
Наразі навчання за програмою Take Care вже пройшли близько 900 співробітників нашого підприємства. У підсумку цей курс пройде кожен наш працівник.
Ремонтники Ливарно-механічного заводу виготовили правильну машину. За її допомоги вирівнюють поверхню заготовок листового прокату, а потім з цього вже продовжують виготовляти деталі та вузли для потужного промислового обладнання.
Щоб якісно виготовити, наприклад, кесон для конвертерного цеху, сита для доменників, колосники для аглоцехів, двері для коксових печей «АрселорМіттал Кривий Ріг» та багато іншого, без цієї правильної машини обійтися просто неможливо. З неправильного робимо правильне, так жартують у цеху металоконструкцій.
«У цеху до цього працювала одна семивалкова правильна машина. Вона постійно була у роботі, – говорить начальник ЦМК Микола Грицан. – Коли ця машина зупинялася, то вважайте, що зупинялося все, адже 90 відсотків продукції цеху металоконструкцій проходить саме через неї. Правильна машина була поважного віку, тож авралів з нею вистачало. А нам потрібно було постійно мати її в «бойовій» готовності. Керівництво заводу та цеху почало думати, як же впоратися з цим? Вирішили, що зробимо ще одну подібну машину силами ЛМЗ. Провели величезнуу роботу».
Спочатку над «народженням» правильної машини попрацювали конструктори заводу, потім у ремонтно-механічних цехах почали виготовляти деталі та вузли для неї. А згодом, можна сказати, усім світом збирали її в ЦМК. «За це особливу подяку хотілося б сказати на той час в.о. начальника ЦМК Денису Коптєву, головному електрику цеху Олександру Дзюбасу, старшому механіку цеха Андрію Чугуєву, в.о. механіка цеху Альоні Білій, колективам цехів ФЧЛЦ, ФСЛЦ, РМЦ-1, РМЦ-2 та нашого ЦМК, – продовжує Микола Грицан. – З огляду на складність виготовлення правильної машини та відсутність вільного часу на цей процес, а над нею ми працювали у вільні від основних та пріоритетних замовлень години, народження машини зайняло декілька років. Але цього року вона стала в стрій».
Першими успішно виконаними за допомогою цієї машини у 2023 році замовленнями стали колосники для аглоцеху № 3 та двері для коксових печей.
«АрселорМіттал Берислав», одне з провідних підприємств України з виробництва вапняку для металургійного виробництва, у травні відновило виробничий процес після вимушеної зупинки.
Це підприємство розташовано у смт. Архангельське Херсонської області. Воно було змушене повністю припинити роботу у лютому 2022 року через наступ ворога. З того часу ця територія була окупована, проте 3 жовтня військовослужбовці 129-ої криворізької бригади територіальної оборони ЗСУ звільнили населені пункти Миролюбівка та Архангельське.
– Справжній подвиг військових дозволив нам повернутись до активної роботи вже навесні 2023 року. З березня почали відвантажувати накопичений вапняк з наших складів. Ця сировина використовується аглоцехом «АрселорМіттал Кривий Ріг» для виробництва агломерату. До кінця квітня тривало складне розмінування території нашого підприємства, а з 1 травня ми змогли розпочати видобуток вапняку в кар’єрі. Нам вдалося зберегти свій колектив, і уся команда щиро вдячна ЗСУ, а також колегам з «АрселорМіттал Кривий Ріг» – нас з ними ще більше згуртували усі воєнні випробування, які ми долаємо разом, – сказав Леонід Смоляренко, генеральний директор «АрселорМіттал Берислав».
– Ми радіємо, що «АрселорМіттал Берислав» знову в строю. Ми завжди були тісно пов’язані у виробничих процесах і зараз намагаємося зробити все, щоб зміцнити підприємство в Архангельському. Частина селища після деокупації перебувала в руїнах, тому ми зі свого боку доклалися до відновлення інфраструктури, у першу чергу, допомогли з ремонтом дитячого садочка. Сподіваємося, що життя в цій громаді буде нарешті спокійним, а результат нашої ефективної співпраці піде на користь українській економіці, – прокоментував Володимир Теслюк, заступник генерального директора з виробництва (гірничий департамент) «АрселорМіттал Кривий Ріг».
З березня 2023 року «АрселорМіттал Берислав» відвантажив для криворізького гірничо-металургійного підприємства майже 47 тис. тонн вапняку (з урахуванням складських запасів), видобуток склав майже 20 тис. тонн. Довоєнний обсяг відвантаження вапняку перевищував 500 тис. тонн на рік. Прогнозований показник відвантаження на 2023 рік – близько 200 тис. тонн вапняку для виробничих потреб «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Сталевар фасонно-чавуноливарного цеху ЛМЗ Максим Шелест вже 23 роки працює в цеху. Але знайомство з цим гарячим місцем сталося набагато раніше, адже ФЧЛЦ – це практично родинне гніздо сім’ї сталевара.
Коли Максим отримав нагороду «Честь та гордість ЛМЗ», то одразу зазначив, що це не лише його особисте визнання, а й всієї його родини. В цеху 33 роки пропрацював обрубником його батько – Віктор Михайлович Філякін, а мати – Тетяна Володимирівна Шелест – понад 30 років працювала стропальницею та комірником. Тож Максим ще дитиною бував у цеху (тоді таке було можливим), знав, чим живе цех, які люди працюють у ньому. І хоча вивчився хлопець на шахтаря, та доля його все ж привела до рідного цеху. Починав він зі слюсаря-ремонтника, потім став підручним сталевара, а згодом – керманичом печі.
«Ми розливаємо чавун та кольорове лиття для виготовлення запчастин, які необхідні для ремонту та нормального функціонування складного промислового обладнання основних та допоміжних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», – каже сталевар. – Ось зараз виливаємо молольні кулі для гірничого департаменту. Біля печі гаряче, спека ще та, адже в середині печі до 1400-1500 градусів! Тому коли надворі навіть +30 – ми охолоджуємося. Сталевар у нашому цеху – це кухар чавунного «борщу», адже, як і у повареній книзі, ти повинен дотримуватися кількості та якості усіх складових рецепту. Тому сталевар має добре знатися на математиці, хімії, знати склад різних марок чавуну та сталі. Я вважаю свою професію творчою, адже кожна виливка має свій особистий рецепт. Нова продукція – новий виклик. Мені до вподоби таке різноманіття, бо так мозок не старіє та постійно розвивається».
Максим – загартована людина, і це не лише через важку професію та нелегку щоденну працю. Є у ньому щось таке міцне і надійне, що одразу відчувається, коли ти поряд. Можливо, тому в людях сталевар найбільше цінує витримку, здатність завжди прийти на допомогу та чуйність. Навіть з початком повномасштабного вторгнення Максим з родиною ухвалили рішення залишатися у Кривому Розі та працювати тут, на своєму фронті. Спочатку разом з колегами з цеху майстрували лавки для бомбосховищ заводу, будували, копали, носили, возили, донатили. А по вихідним він їздив (та продовжує це робити зараз) до Миколаївської області до рідних та їхніх сусідів, аби допомогти, привезти продукти та дефіцитні ліки.
«Мене дуже радує, що сьогодні все більше лунає української мови навіть у цехах нашого заводу, – розповідає Максим Шелест. – Ми, може, й говоримо суржиком, але українським суржиком, поступово таки освоюємо рідну мову. Це – наша зброя, наша самоідентифікація. Мені хочеться, щоб вже дуже скоро українською заговорив наш Крим. Я люблю цей куточок України. Одразу після Перемоги планую похід на Ай-Петрі, адже Говерлу підкорив позаминулого року, тепер на черзі Кримські гори. Вірю в нашу Перемогу і чекаю на повернення наших героїчних хлопців, тому що спеку біля гарячої печі легше витримувати у добрій компанії».
11 червня свій 85-й день народження відзначатиме цех металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.
Це унікальний цех за багатьма параметрами. Як говорять у самому цеху, то немає нічого, щоб тут не могли б зробити і немає жодного цеху в «АрселорМіттал Кривий Ріг», де б не було «слідів» майстрів з ЦМК. Адже саме їхніми руками ремонтується та відновлюється складне промислове обладнання та виготовляються запчастини для металургійних та гірничих агрегатів.
Точкою відліку історії цеху вважається червень 1938 року, коли на Криворізькому металургійному заводі була створена дільниця з виготовлення металоконструкцій, яка згодом виросла до повноцінного промислового підрозділу. Крім виготовлення нових конструкцій, на цій дільниці почали ремонтувати кесони конвертерного цеху, грейфери, виконувалися наплавку малих конусів засипних апаратів доменних печей, ножів грейферів, виготовляли деталі для обладнання аглофабрик. За 85 років портфоліо цеху збільшилося в рази. Сьогодні це цех-експериментатор. А працюють тут люди, які мають сміливі мрії і здатні творити дива власноруч.
«Більше ніж на рік я був змушений залишити цех, адже вступив до лав ЗСУ, але не було жодного дня, коли б я не сумував за ним, – говорить начальник ЦМК Микола Грицан. – Повернувся і зрадів, що все працює, все живе, що колеги тримаються і тримають звання найкращих, що ми й надалі оновлюємося, розвиваємося, вдосконалюємося, експериментуємо. Реалії такі, що зараз ми не можемо купувати нове обладнання, але можемо створити його власними руками, як, наприклад, листоправильну машину. Ми готові до нових викликів, адже у нас є колектив професіоналів, консерваторів-експериментаторів. Консерваторів – тому що ми за славні традиції, за об’єднаний колектив і за вірність цеху. А експериментатори – тому що готові працювати над будь-яким замовленням. Ми можемо усе! От взяти хоча б вітряки. За ними майбутнє зеленої енергетики, а ми готові (вже все продумали та прорахували) виготовляти металеві стійки для лопатей цих вітряних велетнів. І мрій та задумів ще багато. Чекаємо лише на нашу Перемогу, от тоді ми розвернемося!».
Микола Грицан, начальник ЦМК
Наразі у цеху майже 198 працівників. 24 – боронять незалежність та свободу нашої країни на передовій. На жаль, троє героїв загинули, але назавжди залишаться в пам’яті колег та рідних. Відвага, впевненість у власних силах та бажання бути серед перших – це те, що притаманне кожному з ЦМК.
Щасливчик
«Я щаслива людина, бо мені в житті пощастило і з сім’єю, і з цехом, – говорить старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас. – Мені завжди хотілося зростати у професійному плані, розвиватися, а у ЦМК для цього створені всі можливості. А ще я пишаюся тим, що без нашого цеху підприємству точно не обійтися. Адже виробниче обладнання постійно треба оновлювати, ремонтувати та відновлювати, і з цим всі звертаються до нас. Моя зона відповідальності у цеху – це його електрична частина. Як електрики ми слідкуємо, щоб обладнання цеху працювало, щоб живилося, не простоювало, щоб «стан здоров’я» у нього був відмінний. Ми відповідаємо й за те, щоб було комфортно та безпечно працювати усім. Тому освітлення цеху, яке теж під нашим патронатом, завжди якісне, лампи замінені вчасно. Електрика у нас в надійних руках! А колектив згуртований, наче родина. Я поза роботою люблю порибалити, посидіти собі так тихесенько і подумати про життя-буття. Але надовго мене на відпочинку не вистачає, просто якимось магнітом тягне до цеху. Бо мені з ним точно пощастило!»
Старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас
Це моя доля
«41 рік тому я прийшов сюди працювати котельником, – розповідає котельник дільниці обробки (бригадир) ЦМК Юрій Патрашков. – Працюю на дільниці обробки, ми заготовляємо деталі, з яких потім збираються металоконструкції. Всі дивуються, чому професія так називається котельник? Жартуючи кажу, що ми тут біля котлів сидимо та гріємося. А якщо серйозно, то ця назва пішла від того, що працювали з котельною сталлю. Вона використовується для виготовлення деталей устаткування, яке працює при підвищених температурах (до 650 градусів) у контакті з водяним та паровим середовищем. Але зараз у моїй професії номенклатура виробів набагато ширша. Ми працюємо на листоправильних, листозгинальних машинах, гільйотинних ножицях. Важка праця, але вона мені до душі. Цей цех для мене доленосний, тут я зустрів свою дружину. Ми з нею вже разом 38 років. Я – за сталість. Прикипів душею і все! От відзначає цех ювілей, а все ж він молодий, бо під його дахом живуть енергія та натхнення. Тож бажаю всім ще не один ювілей відсвяткувати, а почати хотілося б з нашої Перемоги. Ото вже буде свято так свято!»
Котельник дільниці обробки Юрій Патрашков
У мене все на гачку
«Прийшла я до цеху молодим дівчиськом, після училища, бо дуже хотіла працювати на крані, на висоті, – ділиться своєю історією машиністка крану ЦМК Алла Панфілова. – Як би ви тільки бачили, який красивий наш цех згори! Мені все-все звідти видно! За ці роки довелося працювати на різних кранах від 5-ти до 50-тонних.. Треба працювати безпечно, уважно до дрібниць, адже знизу працюють колеги, а на гачку в тебе вантаж ще той! Дуже важливо спіймати качку – зафіксувати та заспокоїти вантаж і обережно його доставити на потрібне місце. Мої хлопчики (так називаю крани) завжди мені у цьому допомагають. До них потрібен підхід: кого приголубити, а кого й насварити (усміхається). Мене завжди рятує робота. От зараз війна, неспокійно, всі ми переживаємо, нервуємо… А на роботі я заспокоююся, колеги поряд, з’являються нові замовлення, життя вирує. У нас тут теж у всіх свій фронт. Ми маємо так працювати, щоб хлопцям на передовій за це було спокійно. Незважаючи на 85 років, наш цех молодий. Бо поступово обладнання замінялося на нове, з’являлися нові види продукції та послуг, які надає наш цех, тобто ми весь час омолоджуємося. І ось це дає надію на майбутнє. всіх колег вітаю і від щирого серця бажаю миру, здоров’я та руху вперед до нових перемог на виробничому фронті!»
Машиністка крану Алла Панфілова
Я тут виріс
«З цехом я познайомився, здається, ще в п’ятирічному віці. У мене тут газорізальницею працювала мати, – розповідає бригадир котельників ЦМК Олександр Заболотній. – Тому питання куди піти працювати взагалі не виникало, адже я знав тут кожний куточок. З дитинства любив щось збирати, поєднувати, скріпляти, тому професія котельник дійсно для мене. Мені до душі те, що я роблю, адже завжди бере гордість, коли бачиш, як з окремих шматочків фактично у твоїх руках народжується щось велике та важливе, наприклад, кесон. Ми його люблячи називаємо їжачком, бо по боках наче колючки стирчать, така в нього конструкція. Поряд працюють колеги – аси ремонтної справи. Відчуваєш себе в цеху, наче в родині. Тому й завжди душа болить за все, що ми виготовляємо. Хочеться, щоб клеймо «виготовлено в ЦМК» було свідченням якості та надійності. Всіх колег вітаю зі святом! Бажаю всім нам миру, успіху та позитиву. Щоб наступний день народження цеху ми відзначали у більш широкому колі, коли всі наші захисники повернуться і в Україні запанує мир та злагода!»
Роботи на висоті містять смертельну загрозу, якщо ставитися до безпеки абияк.
Більш ніж півтори тисячі наших працівників – це ремонтники. Без їхньої важкої праці робота підприємства була б неможливою. Ще більше ремонтників працюють у складі підрядних організацій. Всі вони практично щозміни зустрічаються з такою смертельною небезпекою, як робота на висоті. За словами провідного інженера з охорони праці Олександра Кірєєва, висота – це підступна штука.
«Монтажники, слюсарі-ремонтники, зварники, газорізальники, електромонтери – це мужні люди, – говорить Олександр. – І мабуть, саме через те, що висота з ними щодня, дехто втрачає пильність. А висота зневажливого ставлення не пробачає. Я хочу ще раз нагадати про цей вкрай небезпечний фактор і поділитися своїм досвідом виявлення ризиків під час роботи на висоті».
А для того, щоб цей майстер-клас від досвідченого фахівця був максимально зрозумілим, Олександр підкріпив розповідь про основні ризики, порушення та їх можливі наслідки реальними фотознімками.
Прихована висота
«Бачите ці два знімки, – продовжує Олександр Кірєєв. – Вони різні, але мають спільну рису. Роботу на майданчику (ліворуч) чи підняття вертикальними сходами (праворуч) багато працівників не вважають перебуванням на висоті. У першому випадку працівник має позаду себе фрагмент технологічного обладнання висотою 0,5 м, за яким перепад у висоті близько 2 м. І цей фрагмент він вважає за огорожу. Але така огорожа не зможе запобігти падінню, якщо людина необачно зробить кроки назад. Тож необхідно або встановити надійну огорожу висотою не менш ніж 1,1 м, або використовувати запобіжний пояс. Його ж, до речі, необхідно використовувати під час руху драбинами (фото праворуч), дугові огородження яких не забезпечать надійного захисту від падіння».
Не створюйте несприятливих обставин
На фото 3 і 4 наче й заходи безпеки є, але безпеки немає. На одному фото працівник виконує ремонтні роботи зі спеціальних підмостів. І наче й огорожа є, і поясом ремонтник забезпечений. Але пів метрова огорожа – що мертвому припарка. А запобіжний пояс на працівникові, мабуть, для краси, бо він не закріплений карабіном за відповідні конструкції, тому від падіння не захищає. А на іншому знімку – ремонтний майданчик, поруч з яким – двохметрова яма. Так, там є саморобна огорожа, але вона занадто низька та ще й хлипка на вигляд, що робить її доволі сумнівним захистом від падіння в яму.
«Є такі ділянки на електромостових кранах, на робочих майданчиках, прохідних галереях, де частково відсутня огорожа, – продовжує Кірєєв. – І декому здається, якщо проскочити кілька кроків – це цілком безпечно, або, наприклад, спуститися з висоти 2 метри – це ж не так вже й високо. Але дуже часто нещасний випадок – це збіг несприятливих обставин. Тож навіщо нам власноруч створювати ті обставини?»
Герої й антигерої
«А на цих двох фото працюють ті, кого я назвав би антигероями, – говорить Олександр Кірєєв. – На фото праворуч загорожа є лише з одного боку. Незважаючи на це, люди працюють без запобіжних поясів. А висота, між іншим, близько 20 метрів. Не треба пояснювати, до чого це може призвести. Праворуч — «колега» тих хлопців. Він ще відчайдушніший. Але заради чого працівник прогулюється технологічним трубопроводом на висоті 8 м без жодної страховки? Коли ти, ризикуючи, рятуєш когось — ти герой. А тут — антигерої. Друзі, не будьмо ж антигероями!»
