Найбільша на підприємстві доменна піч була зупинена на початку війни. Це було зроблено заради безпеки робітників, а також через енергетичні ризики та складну ситуацією з реалізацією продукції. Але роботи на цьому металургійному агрегаті тривають. Зараз «дев’ятка» знаходиться у процесі консервації – її готують до зими.
Зневоднення агрегату
На сьогодні головним завданням доменників є зневоднення усіх водогонів «дев’ятки», щоб під час морозів зайва волога не пошкодила систему охолодження металургійного агрегату.
«Цю процедуру ми робимо вперше, оскільки така велика доменна піч жодного разу так довго не стояла без роботи. Процес зневоднення тривалий, ми проводимо його в два етапи. Спочатку воду видували за допомогою стислого повітря, зараз іде боротьба із конденсатом», – коментує Сергій Мязін, начальник доменного цеху № 2.
У консервації дев’ятої домни беруть участь механіки, електрики цеху. Та переважно процесами зневоднення займаються водопровідники доменної печі. Старший майстер водопровідної дільниці Олексій Клиса розповідає: «Зроблена видувка усіх 1014 холодильників доменної печі та комплексу повітронагрівачів, зневоднено більш ніж 50 кілометрів трубопроводів. В цілому, цей процес триватиме до кінця жовтня».
Ремонт грануляційної установки
Гранустановка – це агрегат, який допомагає перетворювати вогняний шлак, що надходить з доменної печі, на дрібнозернисту сировину для різних потреб, в тому числі й для ремонту чи будівництва автошляхів. Простіше кажучи, завдяки гранустановкам відходи, які є побічним продуктом доменної плавки, перетворюються на корисні доходи. До речі, перша в країні гранустановка на початку 1970-х років була встановлена саме на ДП № 9.
Зараз «девятка» має дві гранустановки – праву та ліву. Кожна з них поділена на дві технологічні нитки. По черзі вони працюють, ремонтуються та знаходяться у резерві.
«Під час вимушеного простою доменної печі ми розпочали ремонт правої гранустановки. Він потрібний для підтримання подальшої її стабільної роботи до початку капітального ремонту 1 розряду доменної печі. На гранустановці відновлюються спеціальні колодязі, водозбірники-зневоджувачі, щоб після задувки печі усе обладнання працювало безаварійно. Також ремонтуються опорні балки перекриття будівлі, робітничі майданчики, міжповерхові сходинки. У планах відремонтувати великі вузли всередині зневоджувача, дах будівлі з гідрожолобами тощо, – розповів Андрій Осадчук, майстер з ремонту обладнання дільниці гранустановки.
Про перспективи опалення цеху
На виробничих об’єктах комплексу доменної печі № 9 триває активна підготовка до опалювального сезону. В цеху перевіряються системи централізованого опалення, проводиться утеплення будівель та споруд, закуплені додаткові обігрівачі та лампи УФО. «Хоч переважна кількість робітників цеху зараз знаходиться на простої з виплатою 2/3 окладу, але частина персоналу все ж працює – люди зайняті у ремонтах, допоміжних роботах, працюють на складах граншлаку. До того ж, у промислових приміщеннях треба підтримувати належну температуру. Тож теплу в цеху бути, принаймні, ми стараємося його забезпечити», – підсумував Сергій Мязін.
До редакції «Металурга» продовжують надходити питання щодо актуальних загроз для здоров’я. Це стосується йодної профілактики у разі радіаційної аварії, а також ризику захворіти на віспу мавп. Відповісти на питання ми попросили головного лікаря ПП «Стіл Сервіс» Наталію Гардань.
Ще раз про йодид калію
Коли говорять про радіаційне зараження, часто згадують про «поганий йод». Що він собою уявляє і звідки береться?
– При радіаційній аварії може утворитися радіаційна хмара, яка осідає на ґрунті, рослинах, шкірі, одягу людини. Більша частина викидів містить радіаційний йод, саме його і називають «поганим йодом». Він здатний дуже швидко та легко засвоюватися щитовидною залозою (особливо у дітей) і може привести до різних захворювань. Щоб не дати йому накопичитися у щитовидній залозі, треба вчасно прийняти препарат калія йодиду. Це і називається йодною профілактикою. Як ми вже писали, звичайний йод ні в якому разі приймати не треба, це тільки зашкодить організму!
Але також слід пам’ятати, що калій йодид здатний знижувати негативний вплив радіації тільки на щитовидну залозу, увесь організм від радіації він не захистить.
Коли треба приймати калій йодид?
– Найкращий ефект буде досягнутий, якщо випити калій йодид за 6 годин до приходу радіаційної хмари. Про її переміщення місцеві органи влади повинні повідомляти через засоби масової інформації. Якщо не встигли випити препарат завчасно, його можна вжити одночасно з приходом радіаційної хмари і через 6 годин після того, як вона пройде. Але, зверніть увагу, МОЗ не рекомендує пити калій йодид через 24 години після приходу радіаційної хмари. І взагалі пити препарат можна виключно тоді, коли є офіційне повідомлення про загрозу від державних органів влади.
Де можна взяти препарат?
– Хочу ще раз зазначити, що зараз немає потреби вживати калій йодид, радіаційна ситуація в країні контрольована. Але «АрселорМіттал Кривий Ріг» завжди враховує усі ризики, тому закупив цей препарат для усіх співробітників. Кожен працівник зможе отримати його у відповідальних за видачу препарату осіб у своїх структурних підрозділах.
Загалом, у МОЗі повідомили, що кожен регіон країниотримав необхідну кількість калію йодиду з розрахунку чисельності населення. У разі аварії планується оперативно визначати пункти роздачі, найближчі до місця проживання людей.
Ще раз хочу наголосити, що препарат калій йодиду приймають одноразово:
діти до одного місяці – 16 мг;
діти від 1 місяця до 3 років – 32 мг;
діти від 3 до 12 років – 62,5 мг;
підлітки від 13 до 18 років, дорослі до 40 років, вагітні та матері, які годують грудьми – 125 мг.
Згідно з рекомендаціями МОЗ, людям старшим за 40 років та тим, у кого видалена щитовидна залоза, калій йодид не призначають.
Що треба знати про мавпячу віспу
Зараз ми все частіше чуємо з різних джерел про мавпячу віспу. Повідомляли навіть про перший випадок хвороби в Україні. Чи треба готуватися до нової пандемії?
– Раніше мавпяча віспа була рідкісним захворюванням, вірус переважно спостерігався у межах Африканського континенту. Зараз вчені досліджують, яким чином він потрапив до Європи.
Хочу одразу заспокоїти – американські вчені вважають, що пандемії мавпячої віспи у світі не буде. Хоча цей вірус переважно і передається повітряно-крапельним шляхом, але тільки за умови тісних контактів між людьми. Він не такий «легкий», як ковід, тому і не здатний вразити велику кількість людей.
Крім того, віруси мавпячої і звичайної віспи подібні. Тому на озброєнні лікарів вже є ефективні вакцини, здатні попереджувати хворобу та боротися з нею. До того ж, у ранньому дитинстві більшість з нас вакциновані від віспи, тому ми вже маємо захист від неї.
Від звичайної віспи мавпяча відрізняється тим, що викликає набряк лімфатичних вузлів. Інкубаційний період захворювання становить від 7 до 14 днів з моменту зараження.
Перші симптоми: головний біль, біль у м’язах та спині, збільшення лімфатичних вузлів, лихоманка та озноб, надмірна втомлюваність. На третій день після початку лихоманки у людини з’являється висип на обличчі, який поступово поширюється на інші частини тіла. Хвороба може тривати від 2 до 4 тижнів.
Щоб не заразитися вірусом, треба уникати контактів із рідинами та речами особистого вжитку хворого та дотримуватися гігієни рук, респіраторної гігієни й етикету кашлю.
Бережіть себе, зберігайте здоровий глузд і не піддавайтесь паніці, щоб хвороби не змогли вас вразити.
6 жовтня під час виконання бойового завдання загинув молодий працівник ПП «Стіл Сервіс».
Солдат, навідник кулеметного взводу Артем Теплинський воював на Донбасі, захищав Україну від російської навали.
«Він прийшов до нас в цех влітку 2017 року, – розповідає начальник цеху вогнетривких робіт Олег Щокін. – Працював вогнетривником, роботи не цурався. Брав участь у ремонтах конвертерів та міксерів, нагрівальних колодязів блюмінгу, методичних печей прокатних станів, обертових печей. Якийсь час служив у війську, знов повернувся в цех. Хлопець вчився у старших колег, вдосконалював майстерність, мав гарні перспективи. І ось ця страшна звістка. Йому не було ще й двадцяти п’яти. Дуже сумуємо з приводу загибелі Артема».
Щирі співчуття рідним та друзям захисника України.
Зараз кожен українець може впевнено назвати себе волонтером-аматором, а дехто – навіть волонтером-професіоналом. Волонтерський рух захопив країну в єдиному бажанні допомогти військовим перемогти ворога. Так можна сказати і про працівників нашого підприємства. Сьогодні ми розповідаємо про одного з волонтерів – Арама Галустова.
Інфікований вірусом волонтерства. Саме так можна назвати стан майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова. Про це свідчать декілька ознак: очі, що постійно «палають», звичка збирати все, що є навколо (адже хлопцям на передовій згодиться) та майже повна відсутність вільного часу.
Друзі й колеги Арама кажуть, що він і раніше був серед перших, хто завжди приходив на допомогу іншим. Каталізатором стало повномасштабне вторгнення агресора на наші землі 24 лютого.
«Перші дні всі відчували себе розгубленими. Та досить швидко виникла непереборна потреба – діяти. А що робити, підказали обставини, – розповідає «Металургу» Арам Галустов. – Додому з роботи я повертався повз один з блокпостів, які тоді почали лише будувати. Запитав у хлопців, чим їм можу допомогти. У відповідь: фізичною силою. З того часу після зміни і по вихідних я, мої колеги та друзі почали працювати на будівництві блокпосту. Ми вантажили пісок, копали, складали, носили колоди. Але я розумів, що можу більше, і що це не єдине, чим хочу і можу допомогти. Згодом виникла потреба у «їжаках»-розтяжках. Почав шукати та збирати скрізь металобрухт, а хлопці – колеги-зварники – варили «їжаків» із зібраного залізяччя. Під час таких трудових вахт знайомився з іншими людьми, хто теж допомагав хлопцям із ЗСУ. Отак непомітно і підхопив «вірус» волонтерства».
Про багатонаціональну допомогу
Цю історію Арам згадує з усмішкою. Розповідає її як відповідь тим, хто говорить, що українці є «нациками», які не визнають інших національностей, й інші народи їх не дуже вітають.
Ще на самому початку своєї волонтерської практики майстру для допомоги одному з блокпостів необхідно було за два дні знайти три тонни піску та цементу. А де їх взяти? Купити? Де взяти кошти? Ось тоді Арам почав продивлятися волонтерські групи і кинув «кліч» по допомогу.
Відгукнулися волонтери з групи з району «кільце Косіора», підказали, у кого є пісок. Арам поїхав до чоловіка на ім’я Олександр, бо він обіцяв безкоштовно допомогти з піском для наших військових. Він згодом й цементу підкинув. А як доставити оці цінні тонни?
«Я знайшов в інтернеті оголошення з перевезення вантажів – 25 грн за кілометр. Порахував відстань і зрозумів: таких коштів у мене немає. Але Рустам – водій машини – почувши, для кого це потрібно, погодився відвезти безплатно, – розповідає Арам Галустов. – От й вийшла така багатонаціональна допомога, бо я – вірмен, Рустам – азербайджанець, а допомагали ми українським військовим».
Про поширення вірусу
Сьогодні в цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами майже немає тих, хто не залучений до волонтерської допомоги. Тут вірять, що у кожного є можливість бути корисним. І для цього, говорить майстер, потрібні не стільки кошти, а щире бажання.
З часом завдяки «сарафанному радіо» до Арама почали звертатися військові з різних частин. Одного разу хлопці попросили обереги. Їм на першій лінії оборони хотілося мати щось душевне, рідне. Тож майстер купив стрічок і приніс до цеху дівчатам-електромонтерам. «Нумо свій обід з користю проведемо – сплетемо стрічки-обереги!» І справа пішла. А потім електромонтери Наталя Сіркова та Олена Чудновська почали в’язати теплі шкарпетки.
«Хоча в мене коштів небагато, але кожну вільну хвилину використовую, щоб хлопцям теплі шкарпетки в’язати, – розповідає електромонтерка Олена Чудновська. – Хай вони бережуть здоров’я наших захисників, адже до теплих ниток я ще вплітаю кохання, тепло душі та молитви. В мене брат мобілізований, тож знаю, що хлопцям складно. Але речі з дому зігрівають та радують їх. Це наша допомога та підтримка, які кожному до снаги».
Про магічні перетворення речей
Сьогодні дім та подвір’я Арама нагадують склад. Старі холодильники, ліжка, металобрухт, матраци… Ці всі речі можна перетворити на корисні та такі, що оберігатимуть та захищатимуть наших воїнів. Старий килим захистить у бліндажі від протягів, холодильник можна відремонтувати і запаси харчів не псуватимуться, каркасні матраци нададуть змогу не так відчувати холод та захистять від вологи в укритті, а зі старих газових балонів та бойлерів можна зробити «буржуйки». Волонтерська діяльність Арама Галустова вже так розширилася, що в його телефоні тепер десятки номерів військових. «Телефонують з багатьох частин, у хлопців різні потреби. Всім хочеться допомогти, тому все, що зноситься на моє подвір’я, в умілих руках волонтерів перетворюються на надзвичайно корисні речі. Я кажу хлопцям: озвучуйте, що вам треба. Потрібен буде Байрактар, то почнемо збирати кошти й на нього, а якщо не зберемо, то зробимо власноруч», – усміхається майстер.
Про помічників
Галустов розуміє, що гуртом робити будь-яку справу краще, тож збирає навколо себе однодумців, співпрацює з іншими волонтерами.
Сьогодні серед його компаньйонів у плетінні захисних сіток є колективи навчальних закладів міста, майстерня «Кікімора» . Результат – вже понад 3000 сіток на фронті!
У У одному з ліцеїв шиють подушки, а ще роблять окопні свічки. Завжди допоможе з транспортом і фізично колега з цеху Дмитро Останній. Сергій Хоміч допоможе у збиранні електронних сигарет для виготовлення світлових шашок. Колеги з цеху завжди відгукуються, коли потрібно зібрати їжу, одяг, смаколики для військових. Серед помічників є чимало інших працівників заводу.
«Був випадок, коли до мене звернулися військові по харчі та тепле взуття, то за добу ми все необхідне зібрали. Колеги несли своє з дому, адже розуміли, наскільки це життєво необхідно для хлопців. В нас на заводі чудові люди. З ними до снаги зробити все, такий тил – надійне плече для своїх захисників. Саме своїх, бо кожен з них наш, рідний. Хоча це навіть не тил – це справжній волонтерський фронт! Он тільки з нашого невеличкого цеху вже четверо хлопців воюють на передовій. Разом ми все витримаємо! А от !епідемію! волонтерства хіба що Перемога може зупинити, – усміхається Арам Галустов. – Та й то не впевнений, адже завжди комусь буде потрібна допомога, і ми її надаватимемо безвідмовно!»
У цехах «АрселорМіттал Кривий Ріг» тривають спеціальні тренінги для водіїв «швидких», на яких вони набувають практичних навичок першої допомоги постраждалим, щоб у разі необхідності надавати її самостійно, без допомоги медиків.
Водій «швидкої» допомоги не просто керує автомобілем, а ще й безпосередньо бере участь у наданні меддопомоги. Коли фельдшер допомагає постраждалому, саме водій приносить до місця події необхідні речі, ноші, допомагає переносити людину до «швидкої» та везе всіх до найближчої лікарні. Щоб вміти усе це робити, водії медичних автомобілів проходять спеціальні навчання.
Але трапляються випадки, коли водію треба стати не просто помічником, а й колегою медиків. Наприклад, під час аварії з кількома постраждалими, коли треба терміново зробити штучне дихання, зупинити кровотечу, а фельдшер на місці лише один, а інша бригада медиків ще у дорозі.
«В «АрселорМіттал Кривий Ріг» ми вирішили вдосконалити навички водіїв «швидких» і організували для них спеціальні навчання-тренінги в цехах підприємства, – говорить Рустам Ісмаілов, начальник управління з охорони праці «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Все відбувається, як у житті: виклик, виїзд, допомога постраждалим. Але на виклик виїжджає не повна бригада з фельдшером, а лише водій. Увесь процес його роботи – визначення стану постраждалого, надання першої допомоги – проходить під пильним наглядом фахівців з охорони праці та медиків. Вони потім все аналізують та визначають, що водій зробив правильно, а над чим ще потрібно працювати. У тренінгах, звичайно, беруть участь і робітники цехів. Таким чином вони також проходять увесь процес навчання, адже активно допомагають водієві. Подібна практика вдосконалення навичок медичного водія існує в Америці та в Європі, цього, до речі, вимагає і українська медреформа».
Ось як відбувався один з навчальних тренінгів за участю водія «швидкої» у сортопрокатному цеху № 2, в якому взяв участь і «Металург».
10:00. Працівник СПЦ № 2 побачив, що його колега отримав травми, і викликав «швидку». За легендою навчань у постраждалого зламані плече та гомілка правої ноги.
«Сповістити про неприємну подію медиків має людина, яка знаходиться поряд з постраждалим, – коментує початок навчань Антон Князєв, провідний інженер з охорони праці. – Робітнику треба точно вказати місце, де все відбулося, розповісти, що сталося з постраждалим, хоча б приблизно сказати, які пошкодження у людини. Також про інцидент робітник сповіщає свого майстра або старшого у зміні. Після дзвінка медикам робітник цеху або старший зміни відправляють свого колегу зустрічати машину швидкої допомоги, а коли та приїде – привести медиків на місце, де є постраждалий».
«Швидка» вже біля цеху. Її зустріли та пояснили, куди треба їхати.Водій поспішає до постраждалого.Водій визначив види травми і почав надавати першу допомогу.Колега, який викликав «швидку», допомагає водію.
В головній ролі під час навчань – Андрій Волобуєв.
«Водієм невідкладної допомоги я працюю вже 22 роки, чергую на металургійному виробництві, – розповідає Андрій Волобуєв. – Переважно увесь цей час я був головним помічником фельдшера: підтримував постраждалого під час перев’язки, допомагав довести або донести його до машини, допомагав людині увійти всередину автівки. Звичайно, я бачив усі медичні маніпуляції, які робив фельдшер. Теоретично знаю, що і як робити. Але одна справа бути на підхваті, зовсім інше – все робити власноруч. На цьому тренінгу я вперше сам надавав допомогу. Дуже хвилювався, намагався все зробити правильно, адже це значна відповідальність за здоров’я людини».
«Хоча це була імітація травми, але відчуття було не з приємних, – ділиться враженнями слюсар-ремонтник СПЦ № 2 Олександр Білошицький, який грав роль умовно постраждалого. – Я не хотів би в реальному житті отримати такі травми, краще дотримуватися усіх правил охорони праці, наперед оцінювати усі ризики та завжди залишатися живим та неушкодженим».
«Моїм завданням на цьому тренінгу було виявити постраждалого, правильно викликати «швидку» та допомагати водію, – розповідає слюсар-ремонтник СПЦ № 2 Анатолій Демчук. – Знаєте, відчув дуже велику відповідальність. Мій колега правий, коли сам все робиш, то і ставлення до цього в тебе інше. Хоча все було не насправді, я відчув полегшення, бо зміг допомогти людині».
Ну що ж. У фіналі тренінгу – усі живі та врятовані. Учасники Андрій Волобуєв, Олександр Білошицький та Анатолій Демчук сфотографувалися на згадку.
Пам’ятаймо, безпечне виконання робіт у більшості випадків залежить від свідомого ставлення до охорони праці. Бережіть себе і нехай вам ніколи не згодиться швидка допомога.
Оновлення цеху проводиться в рамках інвестиційної програми підприємства, щоб зменшити промисловий вплив на екологію і підвищити технічну надійність обладнання, а також зміцнити виробничі будівлі та споруди.
Вантажні машини везуть будматеріали, потужні крани піднімають великі вантажі, гуркотить різноманітна техніка і майже всюди працюють будівельники: засипають, укладають, монтують, збирають…
Такий жвавий рух саме зараз відбувається на промисловому майданчику агломераційного цеху № 2. Роботи з його реконструкції тривають з 2014 року, але здійснюються вони поетапно, щоб не припиняти виробничий процес та забезпечити безпечну працю агломератникам.
«За цей час ми зробили дуже багато – реконструювали комплекси усіх шести агломашин цеху, встановили нові сучасні газоочистки, замінили газоходи, комунікації, промислове устаткування тощо, – розповідає Антон Яцеленко, заступник директора аглодоменного департаменту з ремонтів. – Ми досягли значного екологічного ефекту, зробили виробництво більш сучасним та ефективним. Але, на жаль, паузу у виробництві та реконструкції довелося зробити через війну. На деякий час ми взагалі зупинили усі процеси, адже ворог був надто близько від міста і треба було дбати про безпеку робітників. Та вже з 7 квітня виробництво поновилося – на двох агломашинах другого аглоцеху почалося виготовлення агломерату для єдиної поки працюючої доменної печі № 6. Продовжилася і реконструкція АЦ № 2».
Начальник агломераційного цеху № 2Олег Щербук проводить «Металург» промисловим майданчиком і розповідає: «Як бачите, працюють люди, техніка. Тривають оздоблювальні роботи на абсолютно новій, нещодавно збудованій будівлі перевантажувального вузла потоків шихти. Саме тут потоки пересипаються та спрямовуються на агломераційні машини. Тепер цей процес відбуватиметься в сучасних та безпечних для роботи умовах, адже нова промислова будівля має не тільки міцні цегляні стіни, а й нову обшивку, дах, надійне перекриття між поверхами».
Тривають оздоблювальні роботи споруди перевантажувального вузла шихти
Поруч теж «кипить» робота із заміни фасаду корпусу спікання. Саме цей корпус є найголовнішим об’єктом АЦ-2, бо в ньому знаходяться комплекси усіх шести агломераційних машин, мережі конвеєрів, системи завантаження необхідною сировиною, пульти управління процесами тощо. Будівля вражає своїми розмірами, у найвищій точці її висота сягає майже 14-го поверху.
З іншого боку корпусу спікання зараз триває відновлення основних колон.
Новий фасад корпусу спіканняЗ іншого боку корпусу спікання роботи ще тривають
На території цеху височіє вже реконструйований комплекс вологої очистки. Його оновлення відбувалось з вересня минулого року.
«Насправді це велика аспіраційна установка, яка має 36 точок для вловлювання пилу та пару в місцях перевантажування шихти, – продовжує Олег Щербук. – До речі, завдяки новому обладнанню бруд не вирветься на волю, адже в очистку його примусово втягують димососи та інші прилади. Зараз на комплексі проходять пусконалагоджувальні роботи. Раніше тут теж була волога очистка, але старого зразка, вона з роками стала неефективною. Загалом в цеху вже добре зарекомендували себе нові системи газоочисток. Приклад тому – електрофільтри агломашин, які очищують газ від твердих часток».
Комплекс вологої очисткиНові газоочиски
Тривають в АЦ № 2 і роботи з облаштування центрального входу на промисловий майданчик. Два рівня майданчику з’єднують сходи, які теж оновлюються та облаштовуються, щоб робітникам цеху ходити ними було зручно та безпечно.
Тож, навіть у таких непростих умовах, цех живе, працює та вдосконалюється. Його робітники вірять у найскорішу перемогу та відновлення роботи на повну потужність.
