Автор: Андрій

Категорії
Новини

Стійкість б’є рекорди

Працівники конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» встановили рекорд стійкості футеровки конвертера, довівши, що і в надскладні часи наші люди знаходять можливості для вдосконалення.

Сталь на нашому підприємстві плавиться у конвертерах. Кожен з них має сталевий корпус, а в середині стінки покриті вогнетривкою футеровкою для захисту корпусу від високих температур (у середньому 1640 градусів – авт.), а також від дії хімічно активних речовин та механічних пошкоджень при завантаженні металобрухту тощо. Під час роботи конвертера футеровка зношується, і її періодично міняють. Показником стійкості футеровки є кількість плавок сталі, які видає конвертер між перефутеруваннями. Чим вища стійкість, тим більше часу агрегат у роботі, тим вища його продуктивність і, як правило, менша собівартість продукції. Тож робота над підвищенням стійкості триває постійно і дає результати.

«Над підвищенням стійкості футеровки ми працюємо разом з фахівцями технічного управління, – говорить начальник конвертерного цеху Дмитро Васильєв. – Новий рекорд – це дуже важливе досягнення. Щиро дякую нашим партнерам з ТУ, зокрема Сергію Вишинському, Максиму Федоруку, Роману Сухомлину та працівникам конвертерного цеху – сталеварам, машиністам дистриб’юторів, майстрам, начальнику відділення конвертерів Володимиру  Сінченку, заступнику начальника цеху з технології Миколі Стародубову, нашим ремонтникам, всій команді, яка показала, що не зважаючи на війну, перебої з водою та електроенергією, безліччю інших проблем можна досягати видатних результатів. Для цього треба ставити амбіційні цілі, і головне – люди мають вірити в їх досяжність»

Начальник цеху скромно промовчав, що саме ним запропонована ідея стала важливою складовою успіху. Це ідея повітряно-крапельного охолодження конусної частини конвертера, де футеровка найбільш вразлива.

«Ми встановили чотири форсунки, які розбризкували воду, охолоджуючи найпроблемніші зони, – розповідає Сергій Вишинський. – Охолоджувався корпус із зовні. Внаслідок цього охолоджувалася футеровка у середині, і саме на цих ділянках осідав гарнісаж, тобто шлак, захищаючи проблемні зони. Це була лише частина комплексних заходів з підвищення стійкості, але важлива частина. Коли жахнули великі морози, подачу води довелося тимчасово зупинити, щоб не втратити систему водопостачання. Це був найважчий період, але вихід знайшли, і незабаром охолодження продовжилося. Не все було безпомилково. У мене є ідеї, як уникнути помилок наступного разу. Я вважаю, що є сенс розповсюдити цю практику на інші конвертери».

Ще одна важлива складова успіху – покращення якості вогнетривкої цегли, якою футеруються конвертери.

«Пошук якісних вогнетривів, які б змогли максимально витримувати дію руйнівних факторів, ми не припиняємо, – каже начальник технічного відділу (вогнетривкі матеріали) ТУ Максим Федорук. Як доводять останні досягнення, зокрема, рекорд конвертера № 5, нам вдалося підібрати відповідні матеріали для наших конвертерів. Велике значення для стійкості також мали своєчасні сканування футеровки, а якісні торкрет‑ремонти після досягнення граничних зносів дозволили підтримувати придатний стан футерівки до завершення кампанії. Позитивно вплинула оптимізація із застосуванням обпаленого доломіту для підвищення MgO у шлаку, що зменшило агресивність впливу».

Володимир Сінченко керує відділенням конвертерів конвертерного цеху. Він знає як організувати робот так, щоб агрегати використовувалися не лише продуктивно, а ще й ощадливо.

«Правильна експлуатація конвертера – невід’ємна складова високої стійкості футеровки, – пояснює Володимир Сінченко. – Ми маємо досвідчених фахівців, що дотримуються всіх технологічних умов, що є головною умовою збереження устаткування, подовження міжремонтних періодів. Футеровці шкодять навіть короткочасні незаплановані зупинки, які викликають перепади температур. Зменшенню кількості таких зупинок сприяла заміна газоходу п’ятого конвертера у 2024 році, професіоналізм наших технологів і ремонтників, які утримують устаткування в належному стані. Я вдячний кожному з них, а окрема подяка – старшому майстру відділення Дмитру Ковалю. Ми й так мали багато простоїв з відомих усім причин, тож не маємо права гаяти час з-за частих перефутерувань».

Заступник начальника конвертерного цеху з технології Микола Стародубов у 2013 році працював начальником відділенням конвертерів. Саме під його керівництвом було встановлено попередній рекорд стійкості.

«Попередній рекорд протримався майже 13 років, і врешті-решт був побитий, причому з доволі значним відривом – 5589 плавок проти 4934 у 2013 році, – говорить Микола Стародубов. – Звичайно, якби я був хоч трохи молодшим, то взявся б за новий рекорд. А якщо без жартів, то я пишаюся своїм послідовником Володимиром Сінченком та його командою. Нашою командою, і задоволений, що взяв участь у цьому досягненні, але вже у якості заступника начальника цеху. А ще я задоволений, що є чудова зміна, і виробничі традиції не перериваються».

Категорії
Наші люди

Логіка безпеки

Заходимо у бокс для ремонту автомобілів гірничотранспортного цеху гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тут ремонтують не лише авто, а ще й бульдозери, навантажувачі та іншу кар’єрну техніку. Один з найпоширеніших ризиків тут – це ризик падіння з висоти. Здавалося б, де автомобілі, а де висота? Де логіка?  Але якщо усвідомити, що ці авто – великовантажні самоскиди заввишки 6 метрів, та й бульдозери з навантажувачами не дуже відстають за «зростом», то все стає зрозумілим.

«До робіт на висоті у нас особлива увага, – говорить мій супроводжувач, провідний інженер з охорони праці департаменту з охорони праці та промислової безпеки Олександр Шишка. – Я проводжу тренінги з курсу «Take Care (Бережи себе)-2», і робота на висоті викликає неабияку зацікавленість та багато запитань. Для багатьох підрозділів це актуально, а для ГТЦ – й поготів».

Безпека під час таких робіт, як заміна двигуна чи коробки передач, техобслуговування техніки тощо складається з двох важливих частин: підготовчої та власне виконання робіт. І Олександр з колегами намагаються допомогти ремонтникам організувати фундаментальну підготовку та безпечне виконання.

Владислав Галайда механік підрядної організації «Цеппелін Україна», яка постачає потужну техніку Caterpillar, бере участь у її технічному обслуговуванні та ремонтах, зараз обслуговує доволі габаритний бульдозер. Під час виконання деяких операцій він користується запобіжним поясом, що захищає від падінь.

«Ми розуміємо важливість безпечної роботи і тісно взаємодіємо з вашими фахівцями з охорони праці, зокрема, з Олександром, – каже Владислав Галайда. – Вони допомагають визначати ризики та протидіяти їм, підказують, як виправити недоліки. Ми звертаємося за допомогою, наприклад, покращити освітлення за необхідності, ділимося своїми ідеями. Можна сказати, що наша взаємодія триває у форматі взаємодопомоги».

 Олександр Шишка часто буває на виробничих майданчиках. Він інструктує, налаштовує на безпечну роботу, контролює дотримання вимог, вивчає ризики на місці.

«Ми разом з працівниками ГТЦ чи підрядниками обходимо місця виконання робіт, якщо треба – вдягаємо пояси і підіймаємося на висоту, – продовжив Олександр. – Наприклад, дуже важливо визначити місця закріплення поясів, щоб це були не перила, огорожі чи промаслені елементи, а надійні точки кріплення. За потреби я проводжу тренінги з роботи на висоті безпосередньо у місцях, де працюють люди. А потреба така виникає чи не щодня. А щоб ефективно вчити людей, я постійно вчуся сам. Не пропускаю можливості відвідати заняття, що проводяться Європейським співтовариством з охорони праці «ESOSH», «Держпрацею» та іншими, постійно пропрацьовую журнали з охорони праці, а ще вчуся у працівників у цехах. Людям, що мають досвід, є що розповісти чи показати. Це здебільшого практичні знання та вміння, які набувалися роками, лайфхаки, яких не знайдеш у жодному журналі». 

Категорії
Новини

Чистий рух у транспортному

Весна – це час оновлення природи. З початком весни українці масово виходять толоки, тобто на прибирання, благоустрій територій, на яких вони мешкають, відпочивають чи працюють. Серед працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» першими до організованого прибирання стали працівники транспортного департаменту.

Залізничний цех № 2 має чималеньку територію – навколо адміністративно-побутової будівлі, локомотивного депо, депо з ремонту вагонів, екіпірувальних пунктів. Тож, як кажуть, є де розвернутися. На толоку вийшло близько 50 працівників. Робота кипить. Хтось згрібає торішнє сухе листя, і величезні торби для його збирання швидко наповнюються одна за одною. Інші зішкрібають бруд з узбіч доріг та пішохідних доріжок. Кілька учасників зрізають молоду поросль, а інші заходилися білити стовбури дерев та бордюри.

«Про прибирання нам повідомили на оперативці, – говорить старший майстер з ремонту устаткування ЗЦ-2 Олег Данілейко. – Коли я оголосив це своїм колегам з локомотивної служби, то заперечень не було. Всі розуміють, що після зими це актуально. Дякую кожному за самовіддану роботу. Для себе стараємося. Нікого з-під палки не заставляємо, люди сумлінні, свідомі. Самі бачите – ніхто не сачкує, всі при ділі».

Я глянув навколо й ще раз пересвідчився в Олегових словах. Навіть сфотографуватися залізничників було важче вмовити, ніж гребти листя чи бруд. А от працівники автотранспортного управління фотографувалися охочіше. Ну а як же не сфотографуватися на фоні 12-тонної вантажівки, кузов якої вщент набитий сухим гілляччям, листям та іншим непотребом, який автомобілісти згребли зі своєї території. Підходжу ближче, і майстер з ремонту автомобілів, досвідчений та кремезний Віталій Шаровський жартома простягає мені підібрану лопату. «Це ви мене хочете посвятити у рицарі?» – реагую на жарт. Сміємося всі разом, хоча й без того атмосфера позитивна, всі відчувають, що зробили добру справу.

«Раніше у нас була така традиція – прибирати територію, – говорить Віталій Шаровський. – Але останніми роками, може після повномасштабного вторгнення, точно не пам’ятаю, якось ми про неї призабули. А даремно. Добре, що вона знову повернулася. Сьогодні плідно попрацювали. Я мешкаю у багатоповерхівці, свого двору немає, але є наш, який ми прибираємо гуртом із сусідами. Тож рука щодо прибирання у мене набита. Зараз підемо пообідаємо, трохи відпочинемо і візьмемося за виробничі завдання».

Біля будівлі управління транспортного департаменту також людно. Метуть, вантажать, вивозять сміття. Серед працівників – директор транспортного департаменту Андрій Олійник. Він старанно мете поріг будівлі. Запровадити «чисту» традицію – це його ідея.

«Я не дуже давно керую ТД, до цього працював у гірничому департаменті, – пояснює Андрій. – Саме звідти була перейнята традиція, яку там започаткував заступник генерального директора з виробництва (гірниче виробництво) Володимир Теслюк. Я вважаю себе його учнем, найкраще намагаюся переймати. Це не разова акція. Прибиратимемо щочетверга. Всі, починаючи з мене. А також слідкуватимемо за чистотою, бо, як відомо, чисто не там, де метуть, а там, де не смітять».

Вікторія Олійник працює начальницею відділу договірних і претензійних робіт управління залізничного транспорту. Її повсякденна робота – це договори, претензії, протидія недовезенням, крадіжкам на залізниці та ще багато такого, від чого голова йде обертом. Тож зараз у неї перезавантаження з користю.

«Ми із задоволенням підтримали ідею, – говорить Вікторія. – Бо хочеться, щоб навколо було чисто. Наступного четверга або будь-якого дня пропоную долучатися до нас колегам з інших департаментів. Впевнена, що кожен з нас зможе виділити пару годин, чи навіть кілька хвилин, щоб зробити цей світ гарнішим, чистішим, яскравішим».

Категорії
Uncategorized Наші люди

Людина року з 46-річним стажем

Одного разу його запросили на фотосесію. Він – не фотомодель, не актор, не політик. Валерій Кантицький – бригадир слюсарів-ремонтників ремонтного цеху гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він та ще десятеро колег з різних підрозділів ГД були визнані найкращими працівниками департаменту. Вони отримали звання «Людина року ГД». Зараз їхні портрети прикрашають «Алею слави», що біля центрального КПП департаменту.

А почалося все з велосипеда. Валерій виріс у селі Свистуново неподалік від Кривого Рогу. У нього був велосипед, що інколи ламався, а ніякого сервісу з ремонту техніки у селі не було. Хочеш кататися – ремонтуй. То були його перші ремонти.

«А після восьмого класу я пішов працювати у колгосп, – згадує Валерій. – Керував трактором, потім комбайном. Ремонтників було небагато, тож техніку в основному ремонтували самотужки. Практично, ми були трактористами чи комбайнерами, а одночасно – слюсарями-ремонтниками. Тож руку на слюсарній справі я набив. А коли у дев’яності господарство розпалося, зарплату платити перестали, то гостро стало питання – де брати гроші, як годувати дітей? Багато односельців, як і зараз, працювали на НКГЗК (нині ГД «АрселорМіттал Кривий Ріг» – авт.), і я вирішив спробувати. Мав велике бажання, тож робота знайшлася».

Валерій влаштувався до наплавочного відділення ремонтного цеху. Хоча він був слюсарем-ремонтником, але робота виявилася доволі відмінною від класичної слюсарної справи. Тож Кантицькому довелося багато чого навчитися, але трансформація не була для нього дуже важкою.

«Від роботи я ніколи не тікав, від навчання також, тож опанував нові операції досить швидко. Чого не розумів, звертався до колег, ніхто не відмовляв у допомозі. До речі – ця чудова традиція працювати й спілкуватися разом, командою, збереглася донині. І це чудово! Мені дуже приємно було отримати звання «Людина року», нагороду з рук нашого директора Володимира Теслюка. І хочу сказати відверто – це нагорода всіх, хто працює поруч: Дмитра Щербакова, Віталія Богданова, Сергія Ануфрієва, Станіслава Глушка, який прийшов нещодавно, але швидко вписався у колектив, наших колег, які зараз захищають країну. Дякую вам усім!»

Добуток, дроблення, збагачення, транспортування залізної руди неможливе без потужної гірничої техніки. Техніка не може без ремонтів, і дуже багато деталей, вузлів, що є складовими тієї техніки, проходять через руки Валерія та його колег.

«Поверхні багатьох складових млинів, дробарок конвеєрів тощо наплавляються спеціальним матеріалом – бабітом. Це допомагає кращому ковзанню під час обертання, подовжує терміни роботи механізмів. Наплавка бабітом – це одне з основних наших завдань. Конічні втулки, сферичні п’ятники, ексцентрики, кільця, корпуси – їхні поверхні мають бути наплавленими. Ще одна важлива операція, без якої неможливо собі уявити ремонти багатьох важливих вузлів, наприклад, тих, де є вали або ланцюгова передача – це розпресовування-запресовування. Багато деталей з’єднуються між собою запресовкою, під тиском, під час ремонтів їх треба роз’єднати, а потім з’єднати. Кілька років тому нам придбали потужний прес, завдяки якому ці операції стали безпечнішими й легшими. У нас хороші керівники, які прислухаються, допомагають покращувати умови праці. Серед них – майстер дільниці з ремонту і виготовленню виробів Максим Соколовський, заступник начальника РЦ Сергій Бодруг та начальник цеху Ігор Малий».

Загальний стаж Валерія складає аж 46 років, 26 з яких він віддав нашому підприємству, відділенню наплавки РЦ. Вже шість років як він пенсіонер, але продовжує сумлінно працювати, та  ділитися досвідом.

 «Буду працювати, поки не виженуть, – жартує Валерій. – А якщо серйозно, то здоров’я поки є, енергія також, відчуваю себе саме там, де й маю бути. Працюватиму, поки зможу бути корисним. Люблю своє відділення, свою роботу. Вона нелегка, а коли щось не виходить, то ще й нервова. Але у мене є секрет перезавантаження. Вдома після зміни перевдягаюся, і мерщій на город, або у садок. Як же приємно мати свої яблука, персики чи черешні! А догляд за рослинами, та ще й на свіжому повітрі, знімає будь-який стрес та заряджає енергією».

Категорії
Новини

Вчитися, щоб не помилятися

Бо ціна помилки під час роботи з електроустаткуванням – людське життя.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» розпочато серію тренінгів з електробезпеки для керівників підрозділів. Навчання спрямоване на досягнення нульового травматизму від ураження електричним струмом.

Викладачем курсу став аудитор управління з технічної підтримки СУОП департаменту з охорони праці та промислової безпеки Костянтин Ганик. Практично вся його трудова діяльність пов’язана з електроустаткуванням. Він прийшов на підприємство у 2001 році, працював електромонтером, менеджером, аудитором. У цьому навчальному курсі – величезний багаторічний досвід Костянтина, яким він ділиться з колегами.

«Тренінг називається «Аналіз ризиків та заходи контролю ризиків для виконання робіт в електроустановках», – говорить Костянтин. –  Програма цього навчання – це не щось абстрактне, відірване від реальності. Навпаки, вона побудована на досвіді саме нашого підприємства. Я  вивчив та проаналізував інциденти, пов’язані з ураженнями електричним струмом, починаючи з 2011 роком. Природно, що саме ці приклади впливають на свідомість учасників набагато глибше, ніж щось, що відбулося «десь там, з кимось» і «зі мною такого точно ніколи не станеться».

Тренер надає перевагу активним формам навчання. Протягом всього часу він заохочував учасників до співпраці. У кожного було чим поділитися: виробничі та життєві ситуації, приклади, позитивні і не дуже тощо. Саме це і є той безцінний досвід, який зазвичай надихає та допомагає організовувати безпечну роботу.

Микола Галушкін, директор коксохімічного виробництва:

– Цей тренінг я оцінив для себе, як дуже корисний. У цехах коксохімічного виробництва дуже багато електроустаткування, електроустановок. Завданням керівників цехів, які пройдуть це навчання, буде доведення знань про блокування струму під час ремонтів, про усування ризиків роботи з електроустаткуванням, та іншої корисної інформації до інших співробітників і застосування знань та досвіду на практиці.

Сергій Теслюк, начальник управління з охорони праці (металургійне виробництво):

– На жаль, 2026 рік на підприємстві почався з електротравми зі смертельним наслідком. Цей тренінг проводиться для адміністративно-технічних працівників, щоб нагадати, що саме вони повинні керувати ризиками ураження електричним струмом, дати їм інструменти для виявлення таких ризиків та усунути їх, а також підтримувати заходи контролю, аналізувати і вносити зміни, щоб створити безпечний робочий простір.

Олег Кириленко, начальник управління з технічної підтримки СУОП:

– Мета цього тренінгу полягає у формуванні у працівників свідомого ставлення до небезпеки електричного струму, набутті ними практичних навичок ідентифікації ризиків, а також вивченні заходів запобігання травматизму та правил роботи з електрообладнанням. Головне: перетворити заходи з мінімізації ризиків з «паперових» на «дієві», забезпечуючи постійний моніторинг небезпек, що дозволить унеможливити травматизм на підприємстві.

Категорії
Новини

Заміряли, накреслили, зробили

Я застав його перед самим відправленням. Він справив потужне враження! По-перше, – розмірами. Завдовжки більше п’яти з половиною метрів, понад три метри заввишки, і майже три метри завширшки. Увесь зі сталі, покритий болтовими з’єднаннями, наче з фільму-антиутопії. Це – корпус грохота для п’ятої та шостої коксових батарей коксового цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», виготовлений ремонтно-монтажним цехом № 3 та цехом металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.

Багато з устаткування, що раніше для коксохімічного та металургійного виробництва, гірничого департаменту замовляли у сторонніх виробників, зараз виготовляє наш ЛМЗ. Реалії воєнного часу такі, що багато українських машинобудівних підприємств зупинилося, логістика із зарубіжними ускладнена, тож доводиться максимально покладатися на власні сили. Цехи ЛМЗ активно освоюють нові вироби, необхідні металургам, гірникам, коксохімікам, і корпус грохота – черговий у цьому ланцюгу. Його виготовили, зразу навіть не маючи креслень, і це свідчення високого класу.

Креслення грохота робили, як то кажуть, з натури. До РМЦ-3 привезли попередній грохот, розібрали, наші конструктори ретельно все замірили, і інженер-конструктор Євген Калабін виготовив креслення, на основі якого взялися за роботу.

«Працівники нашого цеху виготовили з листового прокату, кутника та інших матеріалів заготовки для майбутнього корпусу,  – розповідає заступник начальника ЦМК з виробництва Роман Удод. – А потім ці елементи з’єднали групами завдяки зварюванню. Для виробу застосовувалася марка сталі, з якою наші люди ще не працювали, тож зварювальний дріт замовляли окремо. Варили напівавтоматами. Над завданням працювали працівники двох змін: котельник Олег Пронченко, складальники з бригад Олександра Григор’єва та Олександра Заболотнього, зварники Олександр Свєтлов, Руслан Лазоренко, Ігор Струц та інші. Завдання, непросте, але все вийшло».

Далі елементи корпусу привезли до РМЦ-3. Як розповів змінний майстер цеху Дмитро Лебедєв, працівники РМЦ-3 обробили складові корпусу, виконавши комплекс свердлувальних, розточних та фрезерних робіт. А далі чекало найцікавіше – об’єднати стінки корпуса, балки (поздовжні, поперечні, підвібраторну) та інші складові у готовий виріб, здатний витримати шалені вібрації та інші навантаження. Для цього використали саме болтові з’єднання. Свердлувальниці Ларисі Нікуліній довелося розмітити і просвердлити понад 2000 отворів для більш ніж 1000 болтових з’єднань. Задача непроста, адже необхідно, щоб всі отвори у з’єднуваних між собою деталей співпали.

«Це найскладніше завдання зі свердлування, яке я коли-небудь виконувала, – зізналася Лариса. – Великий виріб з багатьма елементами, безліч отворів, непростий матеріал… Досвід свердлувальниці у мене – рік. Навчали Вікторія Мізіна та Вадим Романенко. А раніше я працювала розмітницею, зараз же і розмічала, й свердлила – два в одному. Хлопці-слюсарі мені допомагали, це додавало впевненості. Ми разом впоралися».

Складальні роботи виконали слюсар-ремонтник Джаміль Сараманов, Андрій Золотарьов (бригадир) та їхні колеги, також добре попрацювали зварники Василь Ярема та Андрій Беклеміщев.

«На короб (корпус – авт.) грохота, ми встановимо приводи, пружинні блоки, карданні вали, сита, і тоді інерційний грохот зможе виконувати свою функцію – просіювання коксу, тобто поділ його на фракції: кокс доменний, горіх та інші залежно від крупності, – пояснив головний механік управління КХВ Денис Тихий. – Кокс доменний використовується для виплавляння чавуну в доменних печах, горіх – у сталеливарному виробництві… У кожної фракції – своя сфера використання. У нас великі сподівання на цей корпус. Без грохотів батареї працювати не можуть».