Категорії
Наші люди

Свято з ароматом орхідей

Звичайній людині важко уявити насоси, які щогодини перекачують аж по 12 тисяч кубічних метрів рідини, тобто по 12 млн літрів. Вони величезні! Такі насоси працюють на пульпонасосних станціях № 2 та № 4 цеху шламового господарства РЗФ гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Без них неможлива робота нашого ГД. А ремонт таких насосів та іншого устаткування ПНС №№ 2,4 неможливий без підйомних кранів, бо основні вузли та агрегати важать тонни і навіть десятки тонн, і вручну їх не потягаєш. Серед тих, хто керує цими кранами –  володарка титулу «Людина року ГД», машиністка кранів ШГ РЗФ Олена Шиян.

Всього на двох насосних працює чотири потужні електромостові крани, і Олена керує ними всіма, не одночасно, звичайно. Один з них має вантажність 15+3 тонни, ще один – 30+5 тонн, а ще два – по 50+10 тонн. Саме на одному з 50-тонників Олена Шиян встановила особистий рекорд – підняла та перевезла насос вагою 33 тонни.

«От аби всі працівники були такими, як Олена, – говорить начальник дільниці вантажопідйомних механізмів ШГ РЗФ Ігор Семенов. – Дисциплінована, старанна, сумлінно виконує всі завдання, працює обережно, дбає про безпеку колег. Вона – наша гордість».

Першою професією Олени Шиян була професія кухаря. Вона деякий час працювала у закладі харчування, але декретна відпустка все змінила. Олена вивчилася на машиністку кранів і після відпустки пішла працювати в одну з підрядних організацій, що виконувала роботи для нашого ГД. А потім перевелася на нинішнє робоче місце.

«Працювати на кранах мені зайшло набагато більше, ніж куховарити, – говорить Олена. – Вчитися було цікаво, а от коли вперше сіла у кабіну крана, то було трішки лячно. Але я швидко те переборола, і виявилося, що немає нічого страшного. Треба лише дотримуватися правил. Я відповідаю не лише за своє життя, а ще й за тих, хто працює внизу. Тому дуже ретельно слідкую за правильністю строповки, тобто закріплення вантажів. Якщо щось не так, то з місця не зрушу. Взагалі-то я добра і нескандальна, але що стосується безпеки – сувора та безкомпромісна. Робота така».

Свою роботу Олена любить. Для неї кожне переміщення вантажів – це не тривіальна виробнича операція, а невеличке творче завдання: як це зробити найкраще, а головне – найбезпечніше.

«Керування кранами – це завжди цікаво. Вантажі різні, крани також. У кожного свої характеристики, навіть свій характер. До кожного треба призвичаїтися, кожен тримати у гарному стані. Але відчуваю, що попри всі їхні примхи я тут головна, і крани слухаються саме мене. Отакі потужні, величезні. Це приємно. А ще мені приємно працювати у чудовому колективі. Ми разом працюємо, спілкуємося, влаштовуємо невеличкі святкування. От, наприклад, незабаром 8 березня. Думаю, як завжди будуть тортики, чай-кава, які організують нам наші колеги-мужчини, а також приємні привітання. Але чого я чекаю найбільше – це привітання від коханого чоловіка та моїх донечок».

Оленин чоловік, Андрій, начальник зміни ШГ РЗФ, пішов добровольцем першого ж дня повномасштабного вторгнення. Він – офіцер. Воював на різних напрямках. А зараз його перевели до Кривого Рогу, чому Олена надзвичайно радіє.

«Зазвичай Андрій вітав мене з 8 березня моїми улюбленими орхідеями, – згадує Олена. – Дарував їх у горщиках, щоб надалі прикрашали наше помешкання. Білі, смугасті, дуже різні, але однаково тішать око, пробуджують теплі, романтичні спогади. А ще він готував святкові страви, зазвичай м’ясні, бо я та ще м’ясоїдка. Він у мене чудово готує, і робить це не лише у свята. А на вечір у нас з ним завжди була запланована родинно-культурна програма – кафе, ресторанчик чи кіно, або ще щось. А протягом останніх років для мене найкращий, найжаданіший подарунок – це почути рідний голос у слухавці і впевнитися, що з ним все добре».

Пройде кілька днів. Андрій знов вітатиме кохану Олену.  А їй також є кого привітати.

«Маю поздоровити двох чудових донечок – Марину та Аню. Вони – наша гордість. А ще обов’язково привітаю двоюрідну сестру Оксану, – розповідає Олена. – Бажаю їм та всім українкам жіночого щастя, радості, любові, мирного неба та щоб їхні рідні завжди були поруч».

Категорії
Серце професії

Дві бабки – токарю в поміч

Ігор Батеха працює у ремонтно-монтажному цеху № 1 ЛМЗ вже майже 30 років. Він верстатник широкого профілю. Донедавна його професія звалася «токар». Токарний верстат – його головне знаряддя праці, його годувальник. Тумба, станина, супорт, різцетримач, фартух та багато іншого, а ще дві бабки – це складові верстату, який він знає досконало. Такі верстати жартома називають «ДіП», що означає «догнати і перегнати». Ігор каже, що в умілих руках його «ДіП»  може дуже багато: точити,  нарізати різьби чи канавки, довбати пази та багато іншого. Але верстат нічого не зробить сам, без токаря (верстатника).

Начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний також починав з токаря. Юнаком він прийшов на завод у далекому вже 1990 році.

«Професії я вчився тут же. За заводоуправлінням «АрселорМіттал Кривий Ріг» (тоді ще «Криворіжсталі») був навчально-виробничий цех. Навчали протягом 10 місяців – 4 години практики, чотири – теорії щоденно. Прості вироби можна навчитися виготовляти доволі швидко, а от складні, нетривіальної форми, з непростими різьбами чи пазами – це зовсім інше. Пам’ятаю нерви, невдачі, інколи навіть плакати хотілося. Це поки наб’єш руку, здобудеш навички. Тут головне не здаватися. Мені поталанило, батько, також працівник РМЦ-1, вчив з дитинства: «Синку, у житті легко не було й не буде». Тож я був готовим, пройшов найскладніше, а далі було легше».

Ігор підтвердив слова Євгенія та розповів про себе.

«Родом я з села Покровського Криничанського району, – розповідає Ігор. – Там потрібен був токар, і мене послали на навчання до Кудашівки. Три місяці я вчився у місцевій майстерні. Придивлявся, пробував, запам’ятовував. Повернувся додому, став до верстата, почало виходити. Отримав «корєшок» токаря 4 розряду, а потім переїхав до Кривого Рогу, бо з’явилася родина, треба було шукати роботу з достойною зарплатнею. Попрацював на будівництві, а вже потім влаштувався в РМЦ-1. Спочатку також було нелегко. Але головне – бажання. Без бажання токаря не вийде».

Ігор та Євгеній в один голос кажуть, що токар – це творча робота, це такий собі митець, скульптор по металу, у якого замість ручних інструментів – верстат.

 «Токар – це базова професія для цеху, – говорить Євгеній. – Третина роботи цеху – виготовлення нового устаткування, а на дві третини – ремонт вже існуючого. Устаткування різне, тож багато деталей доводиться виготовляти вперше. Часто на них навіть креслень немає. А ще протягом останніх десятиліть на зміну радянському обладнанню, де деталі в основному прості, з’явилося нове, часто іноземне: німецьке, італійське, китайське та інше. А там деталі складні за формою, фасонні. Тому наші токарі – це творці. Але творцями, справжніми токарями, верстатниками стають лише ті, хто готовий перебороти складності перших 3-х років».

У верстатах використовується багато інструментів: різці, мечики для нарізання різьб, свердла тощо. Токар отримує  набір стандартних інструментів. Для роботи над складними виробами йому доводиться їх вдосконалювати, тобто навіть інструменти під свої задачі він створює сам. А ще одну й туж роботу можна виконати різними способами, і навіть створити власний.

«Це я зрозумів ще протягом перших місяців роботи в РМЦ-1, – говорить Ігор. – Одним з перших завдань було точити гайки. То була неіржавіюча сталь, важка для обробки. Заготовками були прутки довжиною з півметра, кожний на кілька гайок. Стандартний спосіб мені не дуже сподобався. Тож довелося увімкнути голову і винайти свій, і діло пішло. З того часу доводиться часто креативити, щоб виконати роботу швидко і якісно. За це мені й подобається моя професія. А ще для мене – чим складніше, тим цікавіше. Можливості верстата дозволяють робити дуже складні вироби: циліндричні, конусоподібні, кулясті, зі складними пазами, з різними різьбами, канавками. Часто найкращий спосіб виконати роботу приходить у голову вночі. Це не просто робота. Це моє життя. Протягом тридцяти років у цеху я стажував багатьох новачків. І впевнився, що головне – це бажання. В кого воно є – приходьте до нас у цех. Навчимо!»

Категорії
Наші люди

Відверта розмова з партнерами

 «АрселорМіттал Кривий Ріг» відвідала делегація Європейського Союзу. До нас завітали голова торговельно-економічного відділу пан Нікола Сібона, менеджер з торгівлі відділу торгівлі та економіки пан  Франческо Флоріс і помічниця з торговельних питань відділу торгівлі та економіки пані Ніна Жильцова.

Метою візиту було отримати обґрунтоване розуміння ключових викликів і можливостей, з якими зараз стикається металургійний сектор України, ознайомитися з останніми подіями в галузі та особисто спостерігати за процесами виробництва сталі. Обговорити перспективи підприємства, сектора, включаючи можливі шляхи для розширення співпраці з Європейським союзом, а також можливості для поглиблення торговельного, інвестиційного та промислового діалогу.

В рамках візиту генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо та його заступник з виробництва (металургійне виробництво) Сергій Лавриненко ознайомили гостей з поточним станом справ на найбільшому підприємстві гірничо-металургійної галузі України, яке за останні 20 років інвестувало в її економіку 11 млрд доларів США,  закцентувавши увагу на проблемах, викликаних наслідками повномасштабного вторгнення. Найвищі у Європі ціни на електроенергію та її дефіцит, блекаути, шалене зростання витрат на інші ресурси та транспортні перевезення, втрата традиційних ринків збуту та пошук нових, влучання російських ракет, що вивело з ладу наш найпотужніший прокатний стан ДС 250-5 змусили нас скоротити виробництво сталі з довоєнних 6 млн тонн на рік до 1,7 у 2025 році.

Дуже важким ударом по виживанню підприємства у найскладніші часи стало введення керівництвом ЕС податку СBAM для імпортерів ЄС, що купують продукцію, виготовлення якої супроводжується значними викидами парникових газів. В результаті цього наші вироби на ринках країн ЄС стали дорожчими на 60-90 доларів за тонну, тому багато покупців вже відмовляється від нашої продукції.

Мауро Лонгобардо зазначив, що цей податок сприяє зменшенню викидів шкідливих речовин, і це непогано, але наше підприємство, яке й до введення СBAM протягом останніх років було збитковим з-за вищезгаданих причин, поки що не має можливостей вкладати величезні кошти у безвуглецеві технології виробництва сталі, хоча у стратегічному плані розвитку за 2021 рік передбачалось вкласти до 2025 року значні кошти у будівництво нової фабрики огрудкування, модернізацію доменного виробництва та конвертерного цеху, що суттєво вплинуло б на декарбонізацію нашого виробництва. Але наслідки повномасштабного вторгнення перекреслили заплановане, коштів немає, і лише вливання корпорації дають змогу поки що триматися. Тож для того, щоб ми могли вижити, зберегти робочі місця, платити податки, а наші працівники мали змогу забезпечувати свої родини, генеральний директор запропонував тимчасово відкласти введення СBAM для підприємств країни, яка протистоїть потужній агресії, що вимагає величезних ресурсів. Адже урівнювати підприємства, що працюють у звичних мирних умовах, та підприємства країни, що потерпають від жорстокої війни, некоректно.

Голова первинної організації профспілки металургів та гірників України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталія Маринюк наголосила на тому, що підприємство надає робочі місця 18 тисячам працівників, багатьом підрядникам, у яких є родини. Консервація виробництва, яку можуть викликати наслідки введення СBAM саме зараз, може призвести до скорочення робочих місць, і люди втратять можливість забезпечувати свої родини. Дуже важливо не допустити цього та дати можливість людям вижити у ці надскладні часи.

Також делегація ЄС відвідала цех блюмінг, роботу якого підприємство змушене буде зупинити у другому кварталі 2026 року через відмову європейських клієнтів замовляти нашу продукцію, бо вартість суттєво зросла після введення податку. Потім гостям показали наш модернізований стан ДС 250-4.

А ще делегація побувала на місці зруйнованої російськими ракетами частини стану ДС 250-5. Там наразі пустка, а найпотужніший стан не працює. «Зараз у нас безліч складнощів, люди знаходять з них вихід, – сказав Олександр Ткаленко. –  Ось за моєю спиною 1800 працівників-прокатників. Вони залишаються тут, самовіддано працюють і вірять у майбутнє. Ми чекаємо від наших партнерів порозуміння і підтримки».

Нікола Сібона повідомив, що вся отримана під час зустрічі з топменеджментом  інформація буде доведена до їхнього центрального офісу. Також він поділився враженнями від відвідин наших цехів: «Виробництво металу саме по собі надзвичайно захопливе і викликає яскраві почуття. А особливо вражає робота, витримка ваших працівників у надскладних умовах, в яких їм доводиться працювати».

Категорії
Новини

Очі для машин

Ви коли-небуть бачили коксову батарею? Вона величезна! Батареї коксового цеху № 1 мають довжину близько 100 метрів кожна. Третя й четверта батареї мають по 56 камер коксування, а п’ята й шоста – по 57. Операції із завантаження шихти, вивантаження та транспортування коксу виконують коксові машини. Вони великі й потужні, а разом з тим – небезпечні. Машиністи, що керують ними, фізично не можуть бачити весь простір робочих зон. До недавнього часу це було великою проблемою, загрозою для дверевих та ремонтників, які працюють в зоні руху машин. Кілька років тому було зафіксовано смертельний нещасний випадок – працівника підрядної організації роздавило однією з машин, бо машиніст не міг його бачити. Було вжито кардинальних заходів, щоб подібне не повторилося.

Як розповів змінний майстер коксових батарей №№ 3,4 КЦ-1 КХВ Володимир Сторчеус, на чотирьох батареях КХВ працює майже два десятки коксових машин: коксових виштовхувачів розміром з двоповерховий будинок, дверезнімальних машин, завантажувальних вагонів та електровозв, що транспортують гасильні вагони з коксом. «Перед початком руху всі вони подають потужні звукові та світлові сигнали. Але ж люди можуть захопитися роботою, самі розумієте, недооцінити небезпеку тощо. Ідеальним було б, аби машиністи бачили весь простір, щоб контролювати ситуацію та своєчасно зупинити своє обладнання при появі когось у зоні руху. А для цього необхідно було позбутися так званих «сліпих» зон, недосяжних для зору машиністів», – повідомив Володимир Сторчеус.

За словами провідного інженера з охорони праці Дмитра Партики, рішення було знайдено об’єднаними зусиллями фахівців КХВ і департаменту з охорони праці та промислової безпеки. На допомогою прийшла сучасна техніка. Проєкт обійшовся недешево, але керівництво КХВ та підприємства його підтримало, бо від цього залежать людські життя. На кожній коксовій машині встановили по три відеокамери, надійно захищених від пилу та вологи, а у кабінах – великі монітори, на яких машиніст може вивести зображення з однієї з камер, або з трьох одночасно. Камери спрямували саме на «сліпі» зони, і зараз видно все. А ще на кожну машину встановили по три потужних LED-освітлювачі, щоб мати гарну видимість в темну частину доби, адже виробництво коксу триває 24/7, це процес безперервний. Таким чином було мінімізовано один з чотирьох ризиків-вбивць – ризик роздавлення рухомими механізмами.

Сім років працює машиністом коксового виштовхувача Віталій Кіх: «Оснастити машини додатковими засобами безпеки – дуже гарне рішення. Ось бачите, за допомогою однієї з камер ми маємо зображення зони, де зараз працює дверевий. Я не почну рух, поки не пересвідчуся, що він залишив небезпечну зону. Віднині я контролюю ситуацію, тому почуваю себе набагато спокійніше. Взагалі-то наші люди обізнані, тому у небезпечні зони під час руху машини не заходять. Але ж різне може трапитися, особливо зараз, коли люди на стресі. Як тільки я побачу небезпеку, то миттєво зупиню свій коксовиштовхувач, натиснувши на оцю велику червону кнопку аварійної зупинки. Потім подам сигнал, а якщо треба, то спущуся на майданчик і попрошу колегу звідти вийти, не почну рух, поки він чи вона це не зробить. А світло дуже потужне. Видно майже як удень. Крім безпекової є й інші вигоди. Наприклад, завдяки камерам я своєчасно помічаю, що якийсь механізм не спрацьовує так як треба, або якась з камер почала «газувати». Це дозволяє своєчасно вжити заходів, не допустивши втрат устаткування та виробництва».

Категорії
Наші люди

Роман – про професію

Практично все устаткування у відділенні безперервного розливання сталі (ВБРС) конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює завдяки електроенергії. Підйомні крани, рольганги, стенди та багато іншого… Є ще багато гідравліки, але й там тиск рідини створюється електронасосами. Весь арсенал електроустаткування необхідно ремонтувати. Тому електромонтери у відділенні – люди незамінні. Серед них – бригадир електромонтерів ВБРС Роман Гаєвський.

«Свої перші усвідомлені взаємини з електричним устаткуванням я добре пам’ятаю. То був іграшковий катер з електродвигунцем, який ми запускали в акваторії фонтану у парку Богдана Хмельницького. І коли він поламався, мені вперше довелося ремонтувати електроустаткування, – усміхається Роман. – А далі був радіогурток з електромобілями. Там ми щось паяли, складали, ремонтували. Я хотів вчитися на фахівця з автотранспорту, але обставини склалися так, що вступив до металургійної академії за електромеханічним фахом».

На Романів вибір вплинула родина. Всі працювали на нашому підприємстві: тато Петро Васильович – у департаменті з якості, мама Людмила Павлівна – контролером ВТК, а брат Сергій – старшим майстром конвертерного цеху. Роман вивчився, і щоб потрапити на комбінат, йому разом з іншими випускниками довелося витримати додатковий іспит, практично кастинг.

«То було хвилююче дійство. На зустріч з нами прийшли представники цехів, які хотіли отримати найкращих, було навіть телебачення, – згадує Роман. – Ми, нещодавні випускники, розповідали про себе, презентували свої дипломні проєкти. Так я потрапив до мартенівського цеху. Там я отримав безцінний досвід. З вдячністю згадую своїх перших бригадирів-вчителів Миколи Соколова та Володимира Ганженка. З його сином, Павлом, ми працюємо разом. Я ремонтував так звані малі електромостові крани, їхню електрочастину. А коли потрапив у відрядження до конвертерного цеху, то попросився на ремонт великих кранів. «Нащо воно тобі? Там же найважче», – застерігав мене електрик цеху Руслан Марчук. А я дуже хотів навчитися. Мені було цікаво».

У 2011 році підприємство готувалося до знаменної події – вводу в експлуатацію машини безперервного лиття заготовок у конвертерному цеху. Набирався штат робітників – технологів, електриків, механіків, енергетиків. Запрошували охочих з інших цехів. І Роман вирішив спробувати.

«Ми знали, що устаткування нове, сучасне, і багато хто хотів працювати саме з ним, – говорить Роман. – Була черга, конкурс на кожне місце. Мене взяли. Устаткування ще монтувалося, ми спостерігали за процесом, намагалися зрозуміти будову, принципи роботи, особливості, вчилися. Здавалося, наче все розуміємо, але потім ще довелося не раз впертися лобом, як то кажуть, поки розібралися. Спілкувалися з іноземними фахівцями компанії Siemens, отримували цінний досвід, який потім згодився. Було дуже цікаво, але дуже важко. Фактично, довелося перенавчатися, бо релейно-контакторні схеми у мартені суттєво відрізняються від частотних перетворювачів у ВБРС. Електроустаткування економніше, безпечніше, захисти спрацьовують швидше і практично безвідмовно».

Зараз Роман Гаєвський працює черговим електромонтером, а значить, він не спеціалізується на ремонтах певного виду електроустаткування, а ремонтує його все – від високовольтного обладнання печі до електрочастини рольгангів чи підйомних кранів.

«Мені подобається моя робота, – каже Роман. – Вона цікава, різноманітна, динамічна. А працювати за конвеєрним принципом, коли монотонно робиш одне й те ж, я б довго не зміг, я себе знаю. У нас чудовий колектив. Взаємодіємо з механіками, енергетиками, допомагаємо одне одному. Дні народження часто відзначаємо разом, або збираємося, коли наші мобілізовані товариші-колеги приїздять у відпустки. А ще маємо нормальне начальство, що ставиться з повагою, може допомогти підказати, і це важливо. Зараз нас у бригаді двоє – я та Василь Феденко. У нас повне порозуміння, чималий досвід, і це допомогає виконувати найскладніші завдання”.  

Категорії
Uncategorized Новини

Доведено конвертерниками та Ілоном Маском

Останні події з вимкненням Ілоном Маском терміналів Starlink та наслідками цього для окупаційної армії ще раз довели величезну роль надійного та якісного зв’язку в сучасному світі. І це стосується не лише військової сфери, а багатьох інших напрямків, серед яких – виробництво. Як приклад – використання нових рацій працівниками шихтового відділення конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Як розповів виконувач обов’язків майстра шихтового відділення конвертерного цеху Олександр Сколков, працівники відділення координують рух залізничного транспорту територією цеху. «Для доставки у відділення конвертерів брухту, феросплавів, вапна та інших сипучих матеріалів, без яких неможлива виплавка сталі, цехом прокладені залізничні колії, – пояснює Олександр Сколков. – Коліями рухаються залізничні состави, які підвозять в цех необхідні сталеплавам компоненти. Маневри поїздів доволі складні, адже простір обмежений, кількість колій також, а поруч тривають виробничі процеси, працюють люди. Наші працівники взаємодіють з машиністами локомотивів, допомагаючи виконати маневри без зайвих витрат часу, а головне – безпечно для людей».

Шихтувальник магнітних матеріалів Валерій Худа супроводжує перевезення вантажів конвертерним цехом, виставляє вагони для розвантаження на майданчики. «Зазвичай я рухаюся у хвості поїзда. Це дозволяє мені контролювати зони позаду, тоді як машиніст бачить все попереду, – розповідає Валерій Худа. – Тобто, ми доповнюємо одне одного. Я координую рух залізничного транспорту, а також спостерігаю за тим, щоб у зоні руху не було людей, щоб не проводилися роботи. Якщо бачу небезпеку, то даю машиністу сигнал зупинитися. Для цього всього необхідний надійний зв’язок. Звичайно ж, рація – це набагато краще, ніж подавати сигнали прапорцями чи ліхтариком».

З працівників, які вже мали нагоду оцінити роботу нових рацій – бригадир шихтового двору Володимир Філевський: «Начальник зміни дає нам заявки по плавках, і ми спілкуємося по рації з поїзним диспетчером (черговим), вирішуємо: що подати, що на розвантаження, що на роздачу. І зв’язок, без перебільшення, запорука чіткого та безпечного руху залізничного транспорту на території цеху. Нові рації якраз і забезпечують такий зв’язок. Бо зв’язок за допомогою «мобілок» – не варіант. Мобільними телефонами на виробництві користуватися не можна, щоб не відволікатися, бо можна наробити горя. Та рації й краще. Їхня перевага – це швидкість. Натиснув кнопку, і за мить тебе вже чують. Ще одна перевага – надійність. На них не впливають збої у роботі операторів чи інші негаразди. Зараз кожен має свою робочу рацію, і це чудово. Бо коли рації були на тепловозах, одна на кількох, то порядку не було – то кнопку заклинило, то батарейка коцнута, то ще щось. Ну знаєте як воно, коли багато господарів, а справжнього й немає. Ось вона у мене, постійно заряджена і готова виручити будь-якої миті. Ми вдячні за таке придбання! Надійний зв’язок – це зручність та безпека».