Звичайній людині важко уявити насоси, які щогодини перекачують аж по 12 тисяч кубічних метрів рідини, тобто по 12 млн літрів. Вони величезні! Такі насоси працюють на пульпонасосних станціях № 2 та № 4 цеху шламового господарства РЗФ гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Без них неможлива робота нашого ГД. А ремонт таких насосів та іншого устаткування ПНС №№ 2,4 неможливий без підйомних кранів, бо основні вузли та агрегати важать тонни і навіть десятки тонн, і вручну їх не потягаєш. Серед тих, хто керує цими кранами – володарка титулу «Людина року ГД», машиністка кранів ШГ РЗФ Олена Шиян.
Всього на двох насосних працює чотири потужні електромостові крани, і Олена керує ними всіма, не одночасно, звичайно. Один з них має вантажність 15+3 тонни, ще один – 30+5 тонн, а ще два – по 50+10 тонн. Саме на одному з 50-тонників Олена Шиян встановила особистий рекорд – підняла та перевезла насос вагою 33 тонни.
«От аби всі працівники були такими, як Олена, – говорить начальник дільниці вантажопідйомних механізмів ШГ РЗФ Ігор Семенов. – Дисциплінована, старанна, сумлінно виконує всі завдання, працює обережно, дбає про безпеку колег. Вона – наша гордість».
Першою професією Олени Шиян була професія кухаря. Вона деякий час працювала у закладі харчування, але декретна відпустка все змінила. Олена вивчилася на машиністку кранів і після відпустки пішла працювати в одну з підрядних організацій, що виконувала роботи для нашого ГД. А потім перевелася на нинішнє робоче місце.
«Працювати на кранах мені зайшло набагато більше, ніж куховарити, – говорить Олена. – Вчитися було цікаво, а от коли вперше сіла у кабіну крана, то було трішки лячно. Але я швидко те переборола, і виявилося, що немає нічого страшного. Треба лише дотримуватися правил. Я відповідаю не лише за своє життя, а ще й за тих, хто працює внизу. Тому дуже ретельно слідкую за правильністю строповки, тобто закріплення вантажів. Якщо щось не так, то з місця не зрушу. Взагалі-то я добра і нескандальна, але що стосується безпеки – сувора та безкомпромісна. Робота така».
Свою роботу Олена любить. Для неї кожне переміщення вантажів – це не тривіальна виробнича операція, а невеличке творче завдання: як це зробити найкраще, а головне – найбезпечніше.
«Керування кранами – це завжди цікаво. Вантажі різні, крани також. У кожного свої характеристики, навіть свій характер. До кожного треба призвичаїтися, кожен тримати у гарному стані. Але відчуваю, що попри всі їхні примхи я тут головна, і крани слухаються саме мене. Отакі потужні, величезні. Це приємно. А ще мені приємно працювати у чудовому колективі. Ми разом працюємо, спілкуємося, влаштовуємо невеличкі святкування. От, наприклад, незабаром 8 березня. Думаю, як завжди будуть тортики, чай-кава, які організують нам наші колеги-мужчини, а також приємні привітання. Але чого я чекаю найбільше – це привітання від коханого чоловіка та моїх донечок».
Оленин чоловік, Андрій, начальник зміни ШГ РЗФ, пішов добровольцем першого ж дня повномасштабного вторгнення. Він – офіцер. Воював на різних напрямках. А зараз його перевели до Кривого Рогу, чому Олена надзвичайно радіє.
«Зазвичай Андрій вітав мене з 8 березня моїми улюбленими орхідеями, – згадує Олена. – Дарував їх у горщиках, щоб надалі прикрашали наше помешкання. Білі, смугасті, дуже різні, але однаково тішать око, пробуджують теплі, романтичні спогади. А ще він готував святкові страви, зазвичай м’ясні, бо я та ще м’ясоїдка. Він у мене чудово готує, і робить це не лише у свята. А на вечір у нас з ним завжди була запланована родинно-культурна програма – кафе, ресторанчик чи кіно, або ще щось. А протягом останніх років для мене найкращий, найжаданіший подарунок – це почути рідний голос у слухавці і впевнитися, що з ним все добре».
Пройде кілька днів. Андрій знов вітатиме кохану Олену. А їй також є кого привітати.
«Маю поздоровити двох чудових донечок – Марину та Аню. Вони – наша гордість. А ще обов’язково привітаю двоюрідну сестру Оксану, – розповідає Олена. – Бажаю їм та всім українкам жіночого щастя, радості, любові, мирного неба та щоб їхні рідні завжди були поруч».
