Категорія: Наші люди

Категорії
Наші люди

Зварник-романтик завдає тон у ремонтній справі

Колеги називають зварника ремонтного цеху гірничого департаменту Михайла Шиповського енерджайзером та запальничкою. Його професійні навички та робочий азарт були відзначені, коли Михайло отримав нагороду «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». І це не перша його висока нагорода.

Після армії Михайло працював у міліції. Та коли почалося його професійне зростання на правоохоронній ниві і на горизонті замайоріла офіцерська посада, він зрозумів, що це не його справа. За дружньою порадою Михайло вирішив обрати робочу спеціальність і пішов вчитися на зварника. І тут він, як кажуть, влучив «у десятку».

«Я впевнений, що зварник – це чи не найбільш творча професія. Ви бачили, яких кольорів і яскравості може бути зварна дуга? – захоплено розповідає Михайло Шиповський. – Та й електроди з різних металів горять по-різному. А який характер у кожної марки сталі? А які бувають замовлення, де без творчого підходу точно не обійтися? Ось, наприклад, на прохання гірників ми ремонтували кар’єрний екскаватор. Тоді потрібно було приварити ножі до його ковша. За підручниками, це треба було зробити певним способом, але на практиці він не спрацював. Ми трошки помізкували, підійшли до цього творчо – і все вдалося! Не за книжками вийшло, але таки вийшло! Я закоханий у свою професію, адже в ній немає місця одноманітності, у зварника безліч можливостей для саморозвитку та самовдосконалення».

Михайло Шиповський не обмежується у своїй роботі лише навичками зварювання. Він може і розмітку зробити, і зібрати деталь. Про таких кажуть – універсальний солдат.

«З такими працівниками, як наш Михайло, можна братися за будь-яке замовлення, – розповідає начальник РЦ ГД Ігор Малий. – Він з початку зміни одразу завдає тон на весь день усій ремонтній команді. Ніколи від нього не почуєш, що щось зробити неможливо, лише – «поміркуємо!» І будьте впевнені: впорається, зробить! Дивлячись на нього, й інші працівники підтягуються. Тому саме Шиповському ми довіряємо найскладніші замовлення».

Щодня зварник працює над відновленням гірничих агрегатів. Михайло зварює хоботи для млинів рудозбагачувальних фабрик, барабани для магнітної сепарації, ванни класифікаторів. Йому довіряють ексклюзивні замовлення. Наприклад, Михайло Шиповський був у команді, яка виготовила флагштоки для гірничого департаменту, а також зробила спеціальні медичні установки для реабілітації наших воїнів. Зварник активно допомагає нашим захисникам з перших днів повномасштабного вторгнення.

«У мене та у моїх рідних і думки не виникало, щоб залишити наше місто, коли розпочалися активні бойові дії, – розповідає Михайло. – З самого початку ми з другом взялися збирати медикаменти, комплектувати аптечки та розвозити їх нашим військовим. Та й зараз намагаємося робити все, аби Перемога швидше прийшла до нас. Ми захищаємо своє, рідне. І тому ми непереможні!»  

Як і всі українці Михайло мріє про Перемогу. І на своє улюблене свято – Різдво, він теж загадав цей подарунок. А ще, щоб, як і раніше, за одним столом зібралися усі його рідні. Дехто з них на фронті, хтось був вимушений поїхати далеко.

«Чим я пишаюся? Звісно своєю родиною. Тим, як виховали нас батьки. Так і своїх дітей виховую: у коханні до рідної землі та повазі до людей, – говорить Михайло Шиповський. – Хочу, щоб діти росли працьовитими, щоб не зупинялися на досягнутому, щоб у них завжди були за спиною крила. Щоб і жити, і працювати їм завжди було цікаво, як мені. Коли я отримав відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», то зрадів. Це вже друга така моя нагорода. Але для мене це означає, що професійна планка одразу здіймається вище. Дякую колегам, що повірили в мене. Ця довіра розправляє мої крила і спрямовує мене до нових злетів».

Категорії
Наші люди

Про кохання до кранів та польоти на повітряній кулі

Позитивне ставлення до життя викликає ланцюгову реакцію позитивних думок, подій і результатів. Треба лише вміти бачити і помічати позитив, вірити в себе та своє оточення, у здійснення бажань та мрій – і тоді ти будеш щасливою людиною. У цьому впевнена механік дробарної фабрики гірничого департаменту Лідія Чучмай, яка нещодавно отримала почесну відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Лідія говорить, що все, з чого складається її життя – це результат симбіозу щасливої долі та наполегливої праці над собою. Колись саме щасливий випадок привів її на дробарну фабрику. Тоді вона – молода кранівниця прийшла працевлаштовуватися на рудозбагачувальну фабрику, але відчиненими були двері саме приймальні дробарної фабрики. На фабриці були потрібні машиністи крана. І Лідія пропрацювала на крані 20 років. Вона говорить, що просто закохалася у цих залізних велетнів. Сьогодні вона працює механіком дільниці дробарної фабрики ГД.

«Я цілком щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, працюю там, де мені до вподоби, в мене прекрасна родина і колеги, – розповідає Лідія Чучмай. – Я відповідаю за технічний стан механічної частини 58 вантажопіднімальних механізмів та кранів, керую кранівниками, слюсарями, працівниками підрядних організацій, які виконують ремонтні роботи у нас на фабриці. Було складно, адже до жінки-керівниці чоловіки спочатку ставилися з певним скептицизмом. Але мені допомогли досвід та моя освіта. Поки працювала на фабриці, то вивчилася не лише на інженера-механіка металургійного обладнання, а й на педагога. Ось тут, на фабриці мені й стали у пригоді педагогічні навички. Я суворий, але справедливий керівник. Для мене найголовніше – це зрозуміти людину. Зрозуміти та підтримати».

Саме вміння підтримати й допомогло Лідії стати своєрідним якорем для колег, коли розпочалася війна. Їй і самій було непросто. Добровольцями пішли на фронт її чоловік та брати.

«Мій чоловік за армійських часів служив на підводному човні, але то було замолоду. З 16 березня 2022 року він у лавах ЗСУ. Мені сказав, що йому прийшла повістка. Та я таки дізналася, що він пішов добровольцем. Не відпустити не могла, бо вислів «якщо не ми, то хто» – це саме про нього, – говорить Лідія. – В ЗСУ зараз і мої брати. Вони розкидані по різних напрямках фронту. Але тепер я знаю, що перебуваю під надійним захистом. Це розуміння дало мені сили підтримати моїх колег. Того клятого лютого 2022-го до мене часто прибігали дівчата і питали: що ж буде, як далі жити? Працювати, триматися і не панікувати!».

За воєнних часів Лідія Чучмай не пропустила жодної своєї робочої зміни. Вона каже, що в неї два місця сили – дім та робота. Лідія впевнена у найкращому майбутньому своєї родини саме в Україні, адже їх захищають такі прекрасні люди, як її колеги та рідні.

«Попереду новорічні та різдвяні свята, які я так люблю за тепло, затишок і надію, які вони нам дарують, –  говорить жінка. – Я доросла людина, але вірю в дива і мрію. Звісно, головне бажання зараз – це Перемога, а от моя мрія – це здійснити політ на повітряній кулі над Кападокією усією родиною. От тільки не знаю (усміхається), чи погодиться мій чоловік полетіти. Та головне, щоб він і всі наші хлопці повернулися додому з війни. А далі якось вже вмовимо мого захисника політати».

Категорії
Наші люди

Волонтерство – це поклик душі

«Коли їхав на зміну, прийшло повідомлення: «Україну бомблять, почалася війна». З того часу, як і у багатьох українців, життя чергового електромонтера агломераційного цеху № 1 Олексія Волощука кардинально змінилося. До щоденних робітничих та побутових справ додалися турботи про допомогу як цивільним, так і військовим.

В агломераційному цеху № 1 Олексій Волощук обслуговує та ремонтує електрообладнання агломашин, гідронасосів, електродвигунів та інших агрегатів. До своєї справи він ставиться відповідально та дуже обережно. Адже електрика, яка  живить цех, може бути і небезпечною, недаремно електрострум входить в топ-4 основних смертельних ризиків на виробництві. Тому Олексій та його колеги завжди у роботі використовують засоби індивідуального захисту, діелектричні рукавиці, спеціальні інструменти та інші прилади, які дозволяють працювати безпечно.

А от у місті та за його межами Олексія Волощука знають через його захоплення – він реконструктор, займається постановкою та організацією лицарських боїв із використанням справжньої залізної зброї, обладунків.

Та після початку війни лицарські бої відійшли на другий план. Першочерговим завданням Олексія стала волонтерська діяльність. З іншими чоловіками він допомагав будувати бліндажі, копати окопи, налагоджував побут військових, збирав для бійців потрібні речі та відправляв їх на фронти, у лікарні-«тисячці» з іншими волонтерами облаштовував бомбосховище. Зараз продовжує волонтерити, активно донатить на ЗСУ.

Нещодавно Олексій Волощук був нагороджений за волонтерську діяльність – отримав грамоту від виконкому Металургійної у місті ради.

«Звичайно, це дуже приємно, надихає на подальшу роботу в цьому напрямку. Та я вважаю, що таких нагород гідні усі українці. Зараз проти ворога воюємо ми усі, без винятку. Тільки кожен на своєму місці. Захисники-воїни нищать загарбників на полях боїв, а у тилу ми допомагаємо їм донатами, збираємо багато необхідного, підтримуємо економіку своєю роботою, а ще допомагаємо бійцям морально, бо добре слово здатне багато чого зробити», – говорить Олексій.  

Чимало знайомих Олексія боронять Україну у складі територіальної оборони. Коли вони ще базувалися у місті, Олексій допомагав їм з електрикою на позиціях – під’єднував кабелі, проводив світло.

Завдяки воїнам-захисникам, волонтерам та простим мешканцям міста Кривий Ріг вистояв, а ворога було «відкинуто» на лівий берег Дніпра. Та боротьба за українські міста, села, людей продовжується. Активно триває і робота на волонтерському фронті. Волонтери кажуть, що зараз, як ніколи, важливо не опускати руки, плідно працювати, вірити у ЗСУ та бути єдиними, ворог дуже боїться нашої єдності.

«Я з цим повністю погоджуюсь, – говорить Олексій Волощук. – З початком війни українці ще більше об’єдналися, стали міцнішими духом. Це як струмочки, які  зливаються у річки, впадають у море, і потім ми усі відчуваємо цю велику силу води. Згадую ситуацію, яка сталася неподалік мікрорайону Інгулець. На початку війни там будувалися фортифікаційні об’єкти. Військові попросили цивільних допомогти їм, і охочих виявилося дуже багато, я нарахував близько 200 хлопців та чоловіків віком від 16-18 до 60-ти й старше. Ми розвантажували «фури» з піском, копали окопи, будували бліндажі. Під час тривоги усі разом ховалися, адже тоді ворог був зовсім поруч. Хочеться, щоб цей дух єдності зберігався і зараз. Тож побажаю усім терпіння, життєвої мудрості, віри в ЗСУ та постійного бажання допомагати людям».

Категорії
Наші люди

Нагорода для журналіста

Хочемо поділитися хорошою новиною, яку ми отримали нещодавно. Кореспондентка газети «Металург» Тетяна Бабенко серед інших криворіжців відзначена знаком народної пошани «Хрест громадянських заслуг».

Знак народної пошани «Хрест громадянських заслуг» згідно з рішенням Ради громадських організацій України заснували та виготовили Всеукраїнське об’єднання громадян «Країна» і національний виробник нагород ВТО «Орден». Цей знак народної пошани вручається працівникам державного та приватного секторів: медійникам, робітникам та аграріям, енергетикам, будівельникам, вчителям та медикам, рятівникам, волонтерам, спортсменам та митцям, держслужбовцям та підприємцям – усім свідомим громадянам України, які своєю плідною працею наближають перемогу без зброї в руках.

«Хрест громадянських заслуг» – це не лише нагорода, це подяка від Збройних Сил України і кожного мешканця нашого міста тим, хто щодня докладає зусиль, аби підтримати наших воїнів, щоб Кривий Ріг був надійною опорою армії і ми вистояли попри виклики воєнного часу», – сказав Олександр Темчур, голова Криворізької регіональної організації Національної спілки журналістів України.

«Для мене це надзвичайно важлива відзнака. Ми всі допомагаємо щодня нашим захисникам –  донатимо, майструємо, плетемо сітки, збираємо кошти. Та ця нагорода не лише моя – це нагорода всіх героїв, про яких я пишу статті, – говорить Тетяна Бабенко. – У газеті «Металург» регулярно виходять матеріали саме про працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», які захищають незалежність нашої країни на передовій, історії наших волонтерів та переселенців. Сподіваюсь, що ці статті надихають та підтримують наших криворіжців. Таким чином я дякую кожному, хто не просто вірить у нашу Перемогу, а робить для цього все можливе та неможливе».

Тетяна Бабенко
Категорії
Наші люди

«Мене взяла в полон магія рідкого металу»

Відзнаку «Честь та гордість ЛМЗ» отримують найкращі працівники заводу. Ті, хто вміють працювати в команді, розвиватися сам і розвивати завод, хто любить свою роботу, хто вірить в майбутнє підприємства, адже самі його розбудовують. Все це впевнено можна сказати про Андрія Черкасова, заступника начальника ФСЛЦ з технології.

«В дитинстві я мріяв стати футболістом. Але пішов навчатися іншої професії і на спеціальність, на яку точно знав, що були місця в Металургійній академії. Це було «Ливарне виробництво чорних та кольорових металів», – розповідає Андрій. – Я обрав професію чи вона обрала мене, не знаю, але зараз можу впевнено сказати, що це моє».

Те, що робота на заводі нелегка справа, Андрій знав, адже і його батько, і брат, і дядько працювали на виробництві у різних цехах та за різними спеціальностями. Під час навчання в академії юнак на виробничу практику потрапив до фасонно-сталеливарного цеху. Міць, масштаби та певна виробнича магія поступово почали його захоплювати. Водночас прийшло розуміння, що теорія і практика – інколи різні речі. Практична частина робочого життя розпочалася з розливки сталі.

«Я добре пам’ятаю свій перший робочий день. Мене одразу взяла в полон магія рідкого металу, – говорить Андрій Черкасов. – Я не міг відвести очей від того, як вогняний струмінь наповнює форму. З часом набув досвіду. Сьогодні я контролюю технологічну частину роботи цеху. Всі деталі, всі запчастини мають виготовлятися за певним технологічним рецептом. І це стосується усіх процесів, а не лише з чого виливається деталь. Ми виробляємо понад 5500 найменувань деталей, виплавляємо понад 20 марок сталі. Тому про одноманітність та нудьгу й мови не йде. А я люблю рух, різноманіття, складні завдання та різні головоломки».

Одним з таких завдань, наприклад, стало виготовлення рами рольганга. Це масивна та габаритна відливка вагою у 30 тонн. Тільки форму для неї виготовляли майже місяць. Враховуючи складний процес виготовлення стрижнів рами, яких потрібно було зробити до 50 одиниць, та багатоярусну специфічну зборку, завдання виявилося дійсно непростим. Але команда ФСЛЦ з цим впоралася. У портфоліо цеху є й молольні кулі для млинів рудозбагачувальних фабрик, і холодильні плити для доменних печей. Андрій говорить, що найголовніше вміння, якому він навчився в цеху – це вміння створити команду і працювати з нею.

«Для мене важливо знайти ключик до кожної людини, адже наша продукція – це результат загальної праці, в якому у кожного своя сфера відповідальності, свій внесок, – продовжує Черкасов. – Це наче перемога у футбольному матчі, результат якісної командної гри. До речі, м’яч поганяти я й досі люблю, адже ливарник має бути здоровим, фізично витривалим. Та й знання математики потрібні як у моїй професії, так і на футбольному полі. А ще для виробничника добре знатися на хімії, фізиці, вміти читати креслення, мати просторове і творче мислення. Так, вам не почулося. Професія ливарника, на мій погляд, творча, адже щоразу з’являються нові завдання, змінюються технології, нудьгувати нам ніколи. І не все піддається суто математичним правилам та розрахункам. Треба інколи креативити».

Андрій вже багато років працює в ФСЛЦ. Не кинув цех і тоді, коли в країну прийшла біда – війна. Він залишився працювати. Зрадів, коли після перших днів розпачу і страху та короткої зупинки цех почав працювати.

«Гуде цех, працюють верстати, чаклують над металом люди, і ти відчуваєш, що є надія, – говорить Андрій Черкасов. – Я вірю в наших людей, в наших хлопців, які зараз на фронті. Чимало їх знаю особисто, тож впевнений, що не підведуть. А ми маємо так само надійно працювати в цеху. Тому я так працюю сам і вимагаю цього від інших. Бо Перемога – це теж справа колективна».

Категорії
Наші люди

З професією  завжди по дорозі

Саме так сталося у житті Віктора Шведа, бригадира водіїв транспортних засобів автотранспортного управління нашого підприємства, який дуже любить свою справу. Разом з іншими водіями  минулих вихідних Віктор відзначив своє професійне свято – День автомобіліста та дорожника.

Робочий день Віктора Шведа розписаний по годинах. Йому треба встигнути завантажити автомобіль та розвезти по цехах потрібні для роботи труби, інші металоконструкції, паки з вогнетривкою цеглою, великі деталі або вузли агрегатів тощо. Справа в тому, що Віктор Швед керує не просто вантажним автомобілем, а 20-тонним довгоміром довжиною майже 18 метрів.

«Водієм я працюю вже 44 роки, з них на підприємстві 26, – розповідає Віктор Швед. – Колись я працював в автобазі № 17, яку від тоді ще «Криворожсталі» відокремлював паркан. В роботі мені допомагав начальник автоколони Микола Золотарь. Згодом автобаза влилася у структуру підприємства, стала його невід’ємною частиною. З того часу робота стала більш різноманітною, адже вантажі ми перевозили не лише цехами заводу, а й за його межами, навіть здійснювали далекобійні рейси. Це були відрядження за потрібними підприємству матеріалами та запчастинами. А «каталися» за ними ми багатьма республіками тоді ще радянського союзу, навіть у Прибалтику їздили. Приганяли ми до підприємства і новенькі великовантажні автомобілі. Одного разу це відбувалося саме на новорічні світа. Пам’ятаю, що навкруги було дуже багато снігу, 12-та година ночі, люди святкують прихід Нового року, а ми з колегами-водіями – за кермом, у дорозі, веземо на підприємство нову техніку».

Водійської справи Віктора Шведа навчив дідусь Данило Степанович. Він був сільським водієм у Миколаївській області. Водієм був і батько – Валентин. Він керував і вантажними автомобілями, і автобусами. А працював вже у Кривому Розі. Тож коли настав час Віктору обирати професію, він навіть не сумнівався ким стане – звісно ж, водієм!

«Спочатку я керував ЗІЛами, а потім пересів на панелевіз. Він схожий на мій теперішній довгомір, але на великому причепі є спеціальні кріплення для перевезення будівельних панелей, тих, з яких будують будинки, – продовжує Віктор Швед. –  Скажімо так, у нових будинках на мікрорайонах Гірницький, Сонячний, Східний, на Карачунах кожна десята панелька точно моя (усміхається). Ця робота була дуже приємною. Погодьтесь, це дуже надихає: на початку однієї своєї зміни я везу матеріали на будівництва, а там стоїть тільки перший поверх будинку, а  під час другої зміни – з тих панелей виріс ще один поверх. До речі, в одному із таких будинків я і сам отримав квартиру. А взагалі з великими автомобілями я завжди знаходив спільну мову. Я їх відчуваю, турбуюся про них, а вони віддячують стабільною роботою. По факту, ми партнери».

Минулого року звістку про повномасштабну війну Віктор отримав на роботі. Спочатку не вірилося, багато хто не знав, що воно буде і як. Але незабаром усі в автотранспортному управлінні турбувалися про захист рідного міста і вже тоді знали, що ми неодмінно переможемо ворога. Віктор Швед теж брав участь у обороні Кривого Рогу, на своєму «важковаговику», як він говорить, доставляв потрібні речі до потрібних місць. Також привозив до цехів матеріали, необхідні для грамотної зупинки металургійних агрегатів. Тоді це було дуже потрібно, адже російські війська були майже поряд із Кривим Рогом.

«Свою роботу я дуже люблю, адже я постійно у русі, завжди серед людей. У нас чудовий, професійний колектив і цікава робота. Іншого у своєму житті я вже і не уявляю, – говорить Віктор Швед. – Водійська справа і я –нам від початку шляху було по дорозі. А коли тобі хочеться йти на роботу – ідеш– це щастя. Цього я бажаю і іншим, особливо молоді, яка тільки обирає свій життєвий та професійний шлях».