Категорія: Наші люди

Категорії
Наші люди

Приємне замовлення

Заходжу до кабінету. Технологи Ливарно-механічного заводу зустрічають привітними усмішками. Над одним з робочих місць під стелею – яскраві повітряні кульки на честь дня народження. За столом з комп’ютером сидить сивочолий  пан з розумними проникливими очима. Усміхаюся йому, вітаємося, втаємничено неголосно кажу: «Вас замовили». Співрозмовник розуміє гумор, усміхається у відповідь, і мовить: «Ну що ж, сідайте, поговоримо».

Напередодні до редакції «Металурга» зателефонували працівники ЛМЗ і повідомили, що найдосвідченішому, найкваліфікованішому їхньому технологу Володимиру Демидову виповнюється 70 років, 25 з яких він пропрацював в «АрселорМіттал Кривий Ріг» та на ЛМЗ. Він розробляє технології для цехів ЛМЗ, «АрселорМіттал Кривий Ріг». За його технологіями виготовляються вироби для сторонніх замовників, серед яких є й іноземні підприємства. І цей чоловік, як ніхто інший, заслуговує на те, щоб про його життєвий шлях, талант та сумлінну працю, надзвичайно корисну для підприємства, дізналося якомога більше людей. Бо хто ж тоді приклад, якщо не Володимир Олексійович? І з цим важко не погодитися.

ЛМЗ виготовляє або ремонтує деталі, вузли та інші вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. А провідний інженер-технолог Володимир Демидов разом з колегами розробляють технології для виготовлення виробів та ремонтів.

«Це виглядає приблизно так: я отримую креслення того, що необхідно виготовити чи відремонтувати, – почав Володимир. – Правильно прочитати креслення – це задача № 1. А далі ми готуємо детальні документи для того, щоб цей виріб виготовили якісно й швидко з урахуванням всіх вимог замовника, так би мовити – детальну покрокову інструкцію. В технології важливо зазначити все: матеріали та схеми їх розкрою, допуски, схеми з’єднань та багато-багато іншого. І тут дрібниць не буває. Помилка технолога дуже дорого коштує. Особливо, якщо це габаритні, матеріаломісткі вироби, такі, наприклад, як засипний пристрій для доменної печі або кесон для конвертерного цеху. На основі загального креслення технолог виконує креслення окремих деталей, з яких складається виріб. І ці креслення мають бути розгорнутими та деталізованими, щоб у цехах не витрачали зайвого часу на їх розшифровку».

Розробляти точні, чіткі технології, де все враховано, Володимиру допомагає майже 45-річний досвід. А до того, як стати технологом, він, тоді ще молодий слюсар, сам брав участь у виготовленні металоконструкцій.

«Після технікуму та служби у війську, під час якої працював на військовому заводі, я влаштувався в цех металоконструкцій одного з криворізьких заводів, – згадує Володимир, – то була серйозно школа. Я виконував роботи з підготовки деталей для виробництва металоконструкцій. За кілька років довелося опанувати різання металу, його згинання та ще багато різних операцій. Саме тоді я навчився працювати з прес-ножицями, верстатами для згинання металу, гільйотинними ножицями та ще з двома десятками видів устаткування. Тобто спочатку я застосовував виробничі технології, а вже потім став технологом, який їх розробляє. І така робота мені дуже подобається. На неї я йду із задоволенням!»

Різнобічний досвід допомагає Володимирові якісно й швидко виконувати виробничі завдання. А ще він впевнений, що без добре розвиненої просторової уяви гарним технологом не станеш.

«Коли я читаю креслення, які отримав від замовника, то у голові виникає вже готовий виріб, – говорить Володимир. – Він об’ємний, деталізований. Я можу уявити його з різних боків, під різними кутами. І лише уявивши це все і вивчивши технічні вимоги замовника, починаю розробку технології. Деякі вироби прості, а з іншими доводиться поморочити голову, Наприклад, нещодавно ми розробляли технологію виробництва патрубків для гірничого департаменту. Це виріб приблизно 2Х2Х2 метри з гнутими деталями, які ще й кріпляться одна до одної під різними кутами, ще й з нахилом. Довелося робити складне креслення у чотирьох проєкціях. Така технологія – непросте завдання, але цікаве».

Володимир зізнався, що він за те й любить свою роботу, що вона творча, постійно тримає мозок у тонусі.

«Колись послали мене у відрядження на Запорізький автозавод, – згадує технолог. – Цікаве було саме відрядження. Тоді «Таврії» вже почали випускати, а «Запорожці» ще продовжували виготовляти. Але сама робота мені здалася надто нудною. Конвеєри, серійне виробництво, все однакове. Мабуть, я не зміг би довго так працювати. У нас – інша справа. Є, звичайно, й типові вироби, але багато технологій, які розробляємо з нуля. Дуже цікава робота! Але все одно мозок потребує перезавантаження. Для цього я їду на риболовлю. Або у дворі біля будинку граємо з товаришами у шахи чи нарди. Тобто також робота мозку, але іншого типу. Інколи граю на гітарі. Ще молодим навчився. Але зараз не дуже часто, лише коли дружина Галина попросить».

А ще Володимир Демидов – щасливий дідусь. Він обожнює онучку Сашу і з самого її народження став ще й наставником.

«Мені дуже подобається займатися її розвитком. Я її навчав з самого малечку. Намагався зацікавити. Вже у три з половиною дівчинка могла читати, писати, рахувати, – розповідає Володимир. – Зараз вона єдина відмінниця у своєму восьмому класі! Моя гордість. Я навіть палити кинув завдяки онучці. 14 років тому пообіцяв доньці Каті, що як когось мені народить, то кину. Як зараз пам’ятаю: прокинувся 15 вересня 2010 року, дізнався, що народилася Саша, і відчув себе так, ніби ніколи й не палив. І до сьогодні – жодної цигарки. Мрію підтягти своє здоров’я, щоб ще порадуватися, як онучка успішно закінчить школу, а потім і виш, знайде хорошу роботу. Вона дуже талановита, у художній школі навчається».

Колеги надзвичайно поважають Володимира Олексійовича. За майстерність, професіоналізм, за величезний досвід, яким він щедро ділиться. «Він дійсно найкращий фахівець у своєму напрямку, – говорить начальник бюро ЛМЗ Олексій Ніколаєв. – Володимир стояв у витоків розробки програмного забезпечення, яке вже з десяток років допомагає нам швидше і точніше розробляти технології. З ним можна порадитися з найскладніших питань. Чудова людина, що ще додати?»   

Категорії
Наші люди

Бджоляр вихідного дня

Про суспільство у вулику, унікальні властивості меду, всесезонні клопоти на пасіці і, навіть про бджолині війни все знає наш колега Сергій Віждов, начальник дільниці з ремонту і обслуговуванню електрообладнання ПП «Стіл Сервіс».

Про порядок у справах

«Бджолиного порядку ще треба повчитися. У кожної бджоли своє місце, призначення, свої задачі у вулику. Вони надзвичайно працьовиті та злагоджені. Бджоли – це єдині комахи, які виробляють цілющу та смачнючу їжу – мед», – розповідає про своє захоплення Сергій Віждов.

За фахом Сергій є техніком-електромеханіком, свого часу він закінчив Криворізький політехнічний технікум. Його часто можна побачити у заводоуправлінні, Палаці культури металургів, поліклініці медцентра, технічній бібліотеці, їдальнях та на інших соцоб’єктах підприємства, адже разом з колегами Сергій опікується тим, щоб у приміщеннях завжди було світло, щоб усі електроприлади працювали без збоїв. Та й про специфіку металургійного та гірничого виробництв Сергій Віждов знає не з чуток, бо колись теж працював там. Як говорить наш герой, життя познайомило його з багатьма спеціальностями та багато чому навчило. А ще подарувало йому можливість присвячувати вільний час улюбленим справам.

Захоплення із зубками

А ще з лапками, хвостиками та цікавими мордочками. Першим захопленням Сергія було вирощування нутрій. Умови для цього були ідеальними, адже мешкає Сергій у власному будинку. Чому нутрії? Колись їх, а також кроликів, розводили батьки Сергія. А повернутися до цієї справи допомогла книжка про звіроводство.

«Якось вона потрапила мені на очі. Прочитав, захопився, вирішив спробувати і, мені сподобалося, – продовжує Сергій Віждов. – Нутрії такі милі, смішні. Даєш їм кавуна, вони ним спочатку у футбол грають, а потім гризуть його, в лапках тримають. Цікаво спостерігати, як нутрії починають плескатися у мисці, гарненько умиватися та чистити шубку.

Догляд за ними теж нескладний – прибрав у вольєрах, погодував, влив свіжої водички у їхню миску-ванну. Та у кожній справі є своє «але». Почали рости ціни на корми, а мене підхопив коловорот інших турбот. Погодьтесь, таке у кожного буває. Отже, нутрії залишилися у минулому. Але ж цікавість до нового у мене лишилася (сміється). Визначитися з новим напрямком захоплення допоміг знайомий. Він ставив у моєму садку вулики. Бджоли опилювали дерева і через це фруктовий урожай у мене був досить значний.

Це дж-ж-ж неспроста

Спочатку Сергій вирішив не купувати бджіл, а спіймати для власної пасіки рій диких бджіл. Це відома практика. Існує декілька технік, як це можна зробити. Готуються хатка для комах, рамки, приманки, визначається місце, де вони можуть бути. Сергій зробив все, як треба, але бджіл не спіймав. Довелося купувати рій. Але і цих бджіл спіткала невдача – родина виявилася слабкою, тож на неї напали інші бджоли. Чужинці вбили матку, а рій просто розлетівся. Виявляється, що випадки агресії бувають і у бджолиному суспільстві.

Наступного разу Сергій придбав вже декілька бджолиних родин, вулики для них. 

Згодом до бджолиної справи долучився і батько Сергія Павло Іванович Віждов, який у минулі роки працював заступником начальника цеха з електрообладнання Блюмінгу № 1. Тепер батько і син опікуються п’ятнадцятьма вуликами.

«Робота на пасіці цікава, але кропітка. Це далеко «не мед», тут треба багато чого знати, розуміти і, звичайно, практикуватися, – усміхаючись, говорить Сергій Віждов. – По буднях бджіл доглядає мій батько, а я біля вуликів кожні вихідні. Я так себе жартома і називаю, бджоляр вихідного дня. Звичайно, пік наших справ – це коли треба качати мед. У позаминулому році ми зібрали більше 100 літрів меду. А от минулого року меду було вдвічі менше. Причини різні: від місця, де мало медоносних квітів, до погодних умов, а ми добре пам’ятаємо, що влітку була аномальна спека.

Звичайно, у бджолярів є свої хитрощі, як «примусити» бджіл більше збирати нектару. Для цього треба вивозити вулики у якісь віддалені місця, де є квітучі лани, сади. А якщо хочеш отримати так званий чистий мед – гречаний, липовий, соняшниковий тощо, треба квіти цих рослин примішувати до цукрового сиропу та дати поласувати ним бджолам. Тоді вони, вже за смаком-запахом зрозуміють, пилок з яких рослин їм треба збирати.

У кожного бджоляра є своя «мова» спілкування з бджолами. Головне, щоб вони тебе не вкусили. А таке буває, коли ти десь ненароком бджілку придавив, або не на часі до вулика зазирнув. Про алкоголь і не йдеться, вони категорично не люблять людей напідпитку.

В цілому мені дуже спокійно біля цих комашок-трудівниць, а ще цікаво. У них можна багато чого повчитися – як працювати, самоорганізовуватися, бути корисним. А проявляти себе можна у різних справах. Я, наприклад, колись механікою займався, зробив годинник-ходик, піч власними руками виклав. А буде ще щось цікаве – опаную, було б бажання. Я б і іншим побажав уважніше придивитися до себе, адже великий потенціал є у кожного, я у цьому впевнений».

Категорії
Наші люди

Надійний захист та енергія позитиву на кінчику голки

Про своє захоплення, людські цінності, роботу та позитивне ставлення до життя розповідає інженерка дільниці релейного захисту та системної автоматики центральної електротехнічної лабораторії Світлана Зарєчна.

«Мій джекпот у житті – це моя родина, професія та вишивання. Коли я беру полотно, голку, нитки та починаю робити стіжок за стіжком, душа співає, усі проблеми та тривоги наче випаровуються і я заспокоююсь, налаштовуюсь на позитив. А інакше не можна, бо під час вишивання ти вплітаєш у роботу свою енергетику. Тож вона має бути тільки позитивною, щоб  несла добро тим людям, які будуть потім користатися цією річчю», – говорить Світлана Зарєчна.

На робочу спеціальність спочатку на коксохімічне виробництво вона влаштувалася у 1991 році після закінчення Криворізького коксохімічного технікуму. Згодом вона закінчила Металургійну академію за спеціальністю «Автоматизація та електропривід». Підприємство стало її другим домом, адже тут вона виросла як професіонал, брала активну участь у громадському та культурному житті колективу. Її вишиті серветки, рушники, доріжки, скатертини, вишиванки багато разів прикрашали різноманітні виставки – і у цеху, на підприємстві, у конкурсі «Золоті руки Криворіжсталі», роботи виставлялися й на міських виставках, в яких брали участь працівники підприємства.

Але життя склалося так, що через сімейні обставини Світлана була вимушена змінити роботу.

Працювати на підприємство Світлана повернулася вже за часів війни в Україні. Першим її враженням було нове обладнання, нові агрегати, сучасні підходи до їх обслуговування. Звичайно, щоб працювати з ними Світлані потрібно було опанувати нові знання. Зараз головне завдання професійної групи, до якої входить Світлана, обслуговувати прилади релейного захисту, які забезпечують безпечне вимкнення промислового електрообладнання при аварійних ситуаціях. Фахівці проводять налагодження та випробовування мікропроцесорних пристроїв релейного захисту, здійснюють технічне обслуговування електрообладнання, перевіряють його працездатність, можливість спрацювання тощо. Ця робота потребує чималих знань, вмінь, дотримання усіх вимог безпеки, а ще вимагає максимум уваги.

«Саме увага дуже потрібна й у вишиванні, адже треба слідувати заданому візерунку, ретельно добираючи кольори», – говорить Світлана Зарєчна. Вишиванням вона захопилася ще в дитинстві, її першою роботою був вишитий гладдю коричневий горобчик. Свою першу вишиванку, вже хрестиком, Світлана зробила у 18 років.

Мистецтву вишивання Світлану навчила її матуся Марія Василівна. Вона була родом із Західної України, яка славиться різноманітними народними ремеслами. Вони часто їздили у гості до її родичів, і завжди зі Львова Світлана привозила нитки для вишивання.

«Це різноколірні домоткані шерстяні нитки, які не линяють та не вигоряють на сонці. Вони дуже красиво виглядають вже у готовому виробі, – продовжує Світлана Зарєчна. – Мені подобається створювати різноколірні композиції, наприклад, вишивати квіти. Люблю й геометричні фігури. Техніка вишивання – класичний хрестик. До речі, я вже так приловчилася вишивати, що вже точно, без схеми, можу визначити куди втикати голку та звідки вона має вийти, знаю, як краще зробити перехід від одного кольору в інший. Сюжети для вишивання спочатку підглядала у різних журналах, дивилася, як працюють інші майстрині. Зараз допомагає інтернет та вже власний досвід. Насправді сучасним майстриням набагато простіше – у магазинах можна купити вже готові схеми того чи іншого малюнку. Кольори там теж продумані, тільки бери та вишивай. Мені цей спосіб теж до душі. Особливо подобаються малюнки: квітів, соняхів, дубових листочків. Саме ці листочки характерні у вишиванках для чоловіків. Їх ще з давнини майстрині вишивали на воротах сорочок та планках. Це вважається сильним оберегом, особливо для чоловіків-воїнів. Свого часу я з уважно вивчала історію, традиції, тематику орнаментів, фасони, кольори у вишиванках. У кожного регіону України вони свої, особливі. Насправді це ціла наука – наш код нації. Від початку повномасштабної війни я виготовляла багато різних корисних дрібничок для наших захисників, плела маскувальні сітки.

Я  із задоволенням дарую свої роботи рідним, друзям, щоб вони теж підживлювалися нашою національною енергетикою – вона у нас єдина. А ще я хочу, щоб у наш непростий час кожен знайшов собі справу до душі. Це дозволить нам захиститися від стресів та негараздів. Це теж наша своєрідна зброя – надійний спосіб захисту та сила виживання. А ще у творчості я бачу наш розвиток і процвітання, адже в українських ремеслах все спрямоване на позитив!».

Категорії
Наші люди

Котельнику треба, щоб «котел» варив добре

Цю професію не здобути в навчальних закладах, а от на нашому підприємстві можна вивчитися на котельника. І стати, як то кажуть,  фахівцем «на расхват». Такі специ на вагу золота на підприємствах та заводах, де збираються і виготовляються металоконструкції. Наразі на Ливарно-механічному заводі у цеху металоконструкцій працює на робочих виходах 41 котельник, до повномасштабного вторгнення їх було набагато більше. Тож тут готові прийняти до своєї команди тих, хто хоче опанувати цю затребувану і творчу професію.

Саме так говорить про справу, якій віддав понад 30 років професійного життя бригадир бригади котельників складально-зварної дільниці Руслан Бєляк.

«Я у професію потрапив, можна сказати випадково, – розповідає Руслан. – По закінченню Гірничого технікуму за фахом мав би працювати у «Кривбасруді», але то був 1993 рік, коли була біда з роботою та оплатою праці, тому молодого фахівця не брали, а приятель порадив звернутися на завод, бо там, де в цеху «залізяччя» гнуть, були потрібні працівники. Коли прийшов до ЦМК, то почав опановувати професію котельника. Я одразу відчув – це моє, це для мене. Я дуже поважаю свою професію, бо це не конвеєр, а справжня творча майстерня. І тут потрібно, щоб «котел» варив добре, тобто головою думати, мати аналітичний склад розуму, вміти читати креслення, знати металоведення, бути кмітливим. Уявіть собі, що ви збирайте з конструктора якусь складну фігуру. Ось і у нас так, тільки конструктор в рази більший за іграшковий, кожен рух має бути вивіреним, кожна операція продумана, бо перекроїти, переставити не вийде. Робота складна фізично, але, що найголовніше, відповідальна. А мене приваблює в ній її творчий компонент. Замовлень безліч, кожне з них особливе, без нас точно жоден гірничий чи металургійний агрегат не працюватиме».

Начальник цеху металоконструкцій Микола Грицан розповідає, що котельник – це одна з основних професій в цеху. Котельників можна поділити на дві групи­ – це котельники заготівельної дільниці та складально-зварювальної. Перші працюють, використовуючи листоправильну машину, вальці, ножиці для різання металопрокату та профілю. До цих котельників надходить порізана заготовка – лист металу, оброблений на машині термічного різання. Цей напівфабрикат обробляється: його правлять, чистять, обробляють крайки тощо. А ось котельники складально-зварювальної дільниці за допомогою кранів та ручного інструменту фактично збирають замовлення, наче величезний конструктор, наживляють його частини, щоб потім з цією «конструкцією» вже мали змогу працювати зварники та інший персонал цеху.

«Я вважаю, що професійним котельником можна стати за 2-3 роки, але треба мати бажання працювати за цією професією, – говорить Микола Грицан, начальник ЦМК. – Це вузькоспеціалізована професія, а у нас її можна опанувати. Крім того, вона дає змогу подальшого розвитку виробничої кар’єри. Це можливість здобути цінний досвід, багато чому навчитися. Ми ремонтуємо совки конвертерного цеху, вагони, грейфери, виконуємо наплавлення обладнання для гірничого департаменту, грейферів, ремонтуємо підкранові та кранові балки тощо. На місяць це може бути понад 100 найменувань!».

Важко не погодитися, професія неординарна. Цікаво, що коли наші працівники говорять, що працюють котельниками, часто чують у відповідь: «О, тепла професія, десь біля котлів грієтеся?». Котельник дільниці обробки (бригадир) ЦМК Юрій Патрашков, який працює котельником понад 40 років, має свою версію чому його професія має назву котельник: «Ця назва пішла від того, що ми працювали з котельною сталлю. Вона використовується для виготовлення деталей устаткування, яке працює при підвищених температурах (до 650 градусів) у контакті з водяним та паровим середовищем. Але зараз у моїй професії номенклатура виробів набагато ширша. Ми працюємо на листоправильних, листозгинальних машинах, гільйотинних ножицях. Моя праця непроста, але вона мені до душі».

Професіоналів завжди небагато, а у таких вузькоспеціалізованих професіях їх взагалі – дефіцит. Додаткових складнощів у роботі, говорять в ЦМК, додалося з початком повномасштабного вторгнення. Чимало хлопців пішли захищати країну, тож у цеху завжди раді новому поповненню. Отже, якщо ти хочеш стати професіоналом у цікавій дефіцитній професії, якщо хочеш розвиватися і рухатися вперед, то спробуй стати котельником, а раптом це саме твоя справа?  

Категорії
Наші люди

Зі співом по життю

На роботі він зайнятий у генерації електроенергії, а свою власну енергію підживлює творчістю. «Співати я дуже люблю, співаю усюди: вдома, коли готую, на роботі, у справах, а тепер ще й на концертах», –  так про своє захоплення співом розповідає Геннадій Вернигора, машиніст парових турбін ТЕЦ-2.

У кожного своя справа до душі. Хтось рибалить, займається спортом, грає у комп’ютерні ігри, малює, майструє. Геннадій Вернигора любить співати, і робить це за будь-якої нагоди. Це захоплення викликає у нього багато позитивних емоцій, допомагає справлятися з психологічним навантаженням війни, а також покращує  настрій іншим людям, серед яких і наші захисники. 

Ще змалечку Генадій Вернигора підспівував дорослим, коли ті збиралися на свята. А більш серйозно співом він почав займатися з 40 років. «Напевне час прийшов», –підкреслює він. Зараз Генадій є учасником народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Жартівниці», що у Народному домі.

«Все почалося з караоке вдома. Співав багато, із задоволенням. Найбільше мені подобався шансон, тільки не той бандитський, а у кращому сенсі цього слова. Я цікавився історією цього жанру, який виник у Франції ще у Середньовіччі. У ньому багато напрямків, зокрема, вуличний романс, який мені найбільш прийшовся  до душі, – розповідає Геннадій Вернигора. – Мій спів почули творчі люди та запросили співати до народного хору «Калинонька». У мене почалося зовсім інше життя – з репетиціями, виступами, спілкуваннями. Але обставини склалися так, що  довелося взяти перерву у творчості. Повернувся до хорового співу я вже за часи повномасштабної війни, коли став учасником «Жартівниць». За тембром маю низький голос, ближче до басів, тож ми класно звучимо у багатоголоссі, хоча у хорі співаємо, як один». 

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Генадій Вернигора працює з 2018 року. В ТЕЦ-2 він контролює параметри роботи турбогенератора, який виробляє електроенергію для потреб підприємства. Робота відповідальна, потребує спеціальних знань та навичок. Сам же Геннадій підживлюється творчістю та надихається енергією пісень. Він згадує, як ще до повномасштабної війни брав участь у міському заході – так званій «битві хорів». І, коли у глядацькому залі слухав виступи інших колективів, у нього наче мурахи тілом бігали, подекуди він не міг втримати сліз. Хор – це надзвичайна енергетика.

«Словами про це не розповіси, це треба тільки відчувати – слухати хор або самому співати у ньому, – продовжує Геннадій Вернигора. – У «Жартівницях» ми переважно виконуємо українські народні пісні – співучі, актуальні на всі часи та завжди сучасні. Усім відомо, що наші народні пісні надихали на творчість багатьох видатних композиторів світу. Деякі пісні зараз переспівуються на сучасний лад і тим самим вони набувають нового життя. У хорі ми виконуємо і естрадні композиції, є сольні виступи. До речі, у моїх планах підготовка саме сольного виступу, а також співу у дуеті».

Геннадій поділився з нами, що коли  починає співати, то майже одразу заспокоюється. Спів та музика стали його психологічним порятунком від стресів повномасштабної війни. Також це допомагає йому хоча б на деякий час відволікатися і від інших життєвих проблем та турбот. «Крім музики я ще дуже люблю готувати, – усміхаючись каже Геннадій. – Мої фірмові страви – це борщ, плов, картопля з м’ясом. А коли все це ще й на вогнищі приготовлено! М-м-м, красота! Коли готую, звісно, я співаю. Мені здається, що страви тоді смачнішими виходять.

Я б побажав і іншим знайти свою улюблену справу, захоплення, щоб отримувати задоволення від життя, відчувати усі його барви. А ще – робити щось приємне для себе і для свого оточення, адже свій талант, свою майстерність так приємно дарувати іншим».  

Категорії
Наші люди

Безпека праці без «прильотів»

Про Віталія Тесленка попросили розповісти працівники рудоуправління гірничого департаменту, яким він допомагає організовувати безпечну роботу.

За освітою Віталій Тесленко – гірничий інженер. На початку трудового шляху він кілька років працював за спеціальністю на одній з криворізьких шахт. Професія шахтаря небезпечна і охорона праці в шахті – у пріоритеті. Одного разу Віталій вирішив, що охорона праці – це та сфера, де він хотів би себе спробувати. І саме в той момент знайомі підказали, що «АрселорМіттал Кривий Ріг» (тоді ще «Криворіжсталь») запрошує фахівців до оперативного відділу охорони праці. Віталій скористався тим шансом.

«Найважче було вивчити законодавчу базу з охорони праці, – згадує Віталій. – Дуже багато законів, інструкцій та інших документів. Але це дуже важливо. Там можна знайти відповідь на будь-яке запитання. Треба лише уважно читати. Оперативна робота з охорони праці – це постійні виїзди у цехи, спілкування з людьми. Навички ефективного спілкування також доводилося постійно вдосконалювати. Я завжди розумів, що не покарання є основним інструментом інженера з охорони праці, хоча у деяких випадках і воно має місце, а саме співпраця, взаємодія з працівниками дають результат. Я людина неагресивна, врівноважена, і це допомагає мені вибудовувати конструктивні стосунки з людьми».

Начальник виробничої дільниці № 2 рудоуправління Дмитро Охінченко відповідає за безпеку працівників дільниці, які бурять свердловини у кар’єрі. Для організації безпечної роботи він щільно взаємодіє з провідним інженером з охорони праці Віталієм Тесленком.

«Я задоволений цією співпрацею, – говорить Дмитро Охінченко. – Протягом багатьох років поширився стереотип, що від співробітників охорони праці можна чекати лише «прильотів», тобто вони лише тим і займаються, що вишукують порушення, і «прилітає» звістка про зняття премій чи інші покарання. Робота Віталія доводить протилежне. Звичайно ж, він не заплющує очі на негаразди, але перед покаранням надає перевагу іншим засобам впливу. Віталій заохочує до діалогу. Разом з ним ми розбираємо кожний момент, шукаємо шляхи, як зробити так, щоб зменшити ризики та не допустити порушень надалі. Ми постійно з ним на зв’язку. Він відвідує наші змінно-зустрічні збори, ділиться інформацією, допомагає оцінювати ризики і вчить, як це робити правильно, підказує, як працювати безпечніше».

Гірничий майстер Дмитро Кондрашев відповідає за якісне буріння свердловин у кар’єрі 2-біс рудоуправління та за організацію ремонтів бурових верстатів, частина яких працює завдяки електричному струму. На дільниці впроваджена система LOTO, використання якої дає можливість запобігти враженню людей небезпечними енергіями, перш за все – електричним струмом.

«Це надійна система, яка добре показує себе на підприємствах «АрселорМіттал», – розповідає Дмитро Кондрашев. – Але розібратися в деталях її застосування не так вже й просто. Віталій Тесленко організував для нас тренінги, пояснював максимально доступно, з прикладами, уточненнями. І багато що ми зрозуміли. Звичайно ж, багато питань маємо й зараз. У будь-який момент ми звертаємося до Віталія телефоном або особисто і отримуємо відповіді. Ще приклад взаємодії: коли минулої осені почалися холоди, виявилося, що у салоні вахтовки, якою нас возять щозміни у кар’єр, вийшла з ладу система опалення. Ми звернулися до Віталія, і він допоміг нам вирішити цю проблему. Зараз їздимо до місця роботи у теплій машині».

І це не єдиний приклад допомоги провідного інженера з ОП працівникам РУ. Дмитро Охінченко розповів про те, що Віталій допоміг вирішити проблему з оформленням документів для нарахування регресу.

«До нас надійшов запит з «Держпраці» на оформлення документів на двох наших колишніх співробітників щодо профзахворювань, – пояснив Дмитро Охінченко. – Ви навіть не уявляєте, яка це складна, заплутана справа. Безліч не зовсім зрозумілих для пересічного громадянина процедур, жорстко обмежених термінами виконання, купа інстанцій, мільйони дзвінків та паперів. Віталій Тесленко, завдяки своєму багаторічному досвіду (раніше він працював менеджером, інженером з ОП у шахтоуправлінні та гірничотранспортному цеху, від працівників яких, до речі, ми чули лише позитивні відгуки про нього), нам допоміг. Ми дуже йому за це вдячні. Допомога з боку департаменту з ОП та ПБ дуже важлива для нас. Лише разом ми зможемо поліпшувати умови праці та робити виробництво безпечнішим».