Категорії
Uncategorized Новини

Три поверхи розумної бані

Смартфон, смартквартира, смартгодинник та інші слова, які походять від англійського smart, уже встигли ввійти у нашу повсякденну мову. Вони асоціюються з розумними сучасними технологіями. А от працівники дробарної фабрики гірничого департаменту так змінили систему підігріву та подачі води у своєму адміністративно-побутовому комплексі, що в цьому випадку запросто можна вжити слово смартбаня, тобто баня з розумним керуванням, зручна та економічна. Ідею покращення запропонував заступник начальника фабрики з енергоустаткування Ігор Боярин.

«У минулому році склалося так, що звільнилися наші слюсарі-сантехніки, – пояснює Ігор. – Постала задача оптимізувати роботу бані так, щоб задіяння людей в керуванні її устаткуванням зробити мінімальним. А разом з тим позбутися проблем, які раніше виникали. Основні роботи з переоснащення бані виконали наші нові працівники. Вони саме проходили стажування, і це завдання стало найсерйознішим іспитом для. І скажу, що здали вони його на «відмінно». Для цього був розроблений 10-кроковий проект з Виробництва світового класу WCM. З налагодженням системи керування допомогли працівники департаменту автоматизації технологічних процесів».

Ігор розповів, що раніше з роботою бані були проблеми. Дехто забував закривати крани. Гаряча вода стікала і потім частенько на всіх її не вистачало. А як це проконтролювати? До кожної кабінки контролера не приставиш. Були випадки, коли внаслідок витікання води перегорали нагрівальні тени. Їх доводилося ремонтувати або міняти. Насоси працювали цілодобово і  швидко зношувалися. А нерегульований тиск у системі призводив до розриву труб та псування змішувачів. Багато електроенергії йшло на підігрів води та її перекачування, та й розхід води зашкалював. До роботи взялися стажери: сантехнік Артем Шведов, електромонтери Микита Лоза та Олександр Залесов. Вони замінили старе устаткування на нове та налаштували його разом з працівниками ДАТП.

«До трьох тенів додали сучасний теплообмінник з високим коефіцієнтом корисної дії – близько 95 відстотків, – продовжив Ігор Боярин. – За рахунок цього з’явилася можливість економії при нагріванні. Подача, рівень та нагрів контролюються датчиками. Нагріта вода подається насосами до баків, яких у нас три. Робота насосів керується частотними перетворювачами. Коли баки наповнені, тени автоматично вимикаються, що економить електроенергію, і подача води припиняється. Коли люди миються після зміни, рівень води у баках падає. Це фіксує ультразвуковий датчик. При певному мінімальному рівні тени знову вмикаються і відновлюється подача води. Також встановили датчик тиску. Його використання дає змогу швидко виявити пориви і запобігти втратам води».

Відтепер насоси та інше устаткування не працюють цілодобово. Система автоматично запускається лише в години, коли працівникам треба помитися після зміни. Це гарантує те, що гарячої води вистачить всім, економить воду й електроенергію, значно продовжує життя насосам, трубам та іншому обладнанню. На випадок, коли працівникові чи бригаді треба помитися поза графіком, систему можна запустити за допомогою смартфонів відповідальних осіб. А вся інформація про роботу системи, всі параметри відображаються на комп’ютері сантехніка, який за необхідності може внести корективи в її роботу.

Категорії
Наші люди

Машиніст-мотоцикліст качає пульпу і мріє про подорожі Україною

Проходячи майданчиками пульпонасосної станції, машиніст насосних установок шламового господарства гірничого департаменту Анатолій Рясний наче мимохідь оглядає обладнання, щось повертає, підкручує, оглядає частини потужних агрегатів насосної і крокує далі. Він жартує, що оператори можуть сидіти на місці за якимось пультом, а машиністи насосних мають постійно курсувати своїм об’єктом. І зараз об’єкт ПНС-2-4 в надійних руках, адже тут працює «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» Анатолій Рясний.

Анатолій родом з Кіровоградщини. Колись хлопець приїхав до Кривого Рогу, аби знайти гарну роботу. Першим пунктом його професійного «базування» стало наше підприємство: він влаштувався слюсарем-ремонтником до шламового господарства гірничого департаменту.

«Я така людина, що мені постійно хочеться рухатися – і в фізичному, й у моральному сенсі. Я дуже люблю вивчати щось нове, набувати нових навичок, розвиватися, – розповідає Анатолій Рясний. – А тут така можливість – на нашому підприємстві можна опанувати одразу декілька професій! Я цим скористався і вивчився на газорізальника, а потім – на машиніста насосних установок. Шість років я вже опікуюся обладнанням, яке відповідає за перекачування-транспортування відходів збагачення (хвостів) до хвостосховищ. Мені ця робота до вподоби, адже на нашій насосній постійно оновлюється обладнання, запроваджуються нові технології, тож мій навчальний процес триває».

На цій пульпонасосній станції рух не припиняється майже ніколи. Навіть у теперішні скрутні воєнні часи цілодобово працюють потужні дренажні насоси та насоси гідроущільнення. Аби транспортування хвостів збагачення відбувалося безперебійно, лише одних механізмів замало, потрібні фахівці, яким можна довірити найскладнішу і найвідповідальнішу роботу.

Анатолій Рясний

«Коли у зміні Анатолій, то я спокійний і за насосну, і за весь процес загалом, адже це людина, яка здатна швидко приймати рішення, брати відповідальність на себе. Та й обладнання він знає, наче свої п’ять пальців, – говорить начальник дільниці ПНС 2-4 ЦШГ РЗФ ГД Анатолій Бутильский. – Я дуже поважаю таких працівників. Він з тих, з кого складається міцний кістяк нашого колективу. Коли розпочалися активні воєнні дії, Анатолій залишився працювати. Траплялися зміни, коли він один працював на двох насосних одразу. Ми дуже цінуємо його не лише за професіоналізм, а й за відданість та надійність».

Анатолій Рясний згадує, що 24 лютого 2022 року був саме з нічної зміни, коли почув вибухи. Говорить, що одразу зрозумів, що ця війна надовго, але думки кидати рідну домівку та не виходити на роботу у нього не виникало ніколи.

«Звісно, що і страх був, і хвилювання за родину (їх я тоді відвіз до батьків на Кіровоградщину). Але жодну свою робочу зміну не пропустив, – розповідає Анатолій. – Для мене мій цех – це теж рідна домівка, а дім не кидають. Мене робота рятує від занурення у депресію. Тут немає часу впадати у розпач, треба працювати і працювати не гірше, ніж воюють наші захисники. Я впевнений, що ми переможемо, адже таких, як українці немає більше ніде. І не буде. В нас прекрасна земля і талановиті люди. А боремося ми за своє, тому безперечно переможемо».

Першим, що планує зробити після перемоги Анатолій – це взяти відпустку, сісти на свій мотоцикл і відправитися у подорож Україною.

«Я мотоцикліст за покликом душі. Це мій стиль життя. І мені зараз дуже не вистачає оцих подорожей нашою прекрасною країною, – розповідає машиніст насосної станції. – Кілометри на мапі та кілометри за кермом мотоцикла – вони зовсім різні. Я колись їздив на своєму двоколісному до озера Синевир у Карпатах. Це була чудова подорож. Яка ж красива наша країна! Зараз у житті в мене два бажання: мир та перемога, і одна мрія –знову намотувати на колесо кілометри прекрасної України. Я стільки побачив, а ще скільки попереду!»  

Категорії
Новини

Захищаючи незалежність України загинув наш працівник Сергій Оскаленко

Останнім полем боя для Сергія стала Курдюмівка Донецької області. Солдат Оскаленко загинув першого березня цього року.

У мирному житті Сергій працював водієм БелАЗу гірничотранспортного цеху. Він разом зі своїм чотириколісним напарником вивозив гірську масу з кар’єрів підприємства. Колеги згадують про нього з особливим теплом, адже водій був чесною, доброю та щирою людиною.

«Сергія дуже поважали у колективі, у бригаді, бо він з тих, хто завжди підтримає і допоможе, – говорить начальник автоколони № 1 ГТЦ ГД Дмитро Ципченко. – Відповідальний досвідчений водій, завзятий до роботи, завжди з щирою усмішкою. Він турбувався про свою машину, завжди тримав її у взірцевому порядку, помітно було, що йому до снаги водійська справа. Це була смілива людина. Коли Сергій отримав повістку, то без вагань долучився до рядів захисників України. Звістка про його загибель вразила нас у самісіньке серце. Ми завжди пам’ятатимемо про нього».

Без чоловіка і батька залишилися дружина та двоє дітей.

Світла пам’ять та шана  герою!

Категорії
Наші люди

Секрети позитивних змін з присмаком м’яти

Як керувати своїм життям, залишатися щасливою людиною, отримувати задоволення від роботи, турбот про велику родину, знаходити час на хобі, бути енергійною та життєрадісною – все це знає Наталя Баглікова, начальниця дільниці ГД управління складського господарства та підготовки виробництва  «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Усе по поличках

«Склад – це особливий світ, у якому зберігаються матеріали, необхідні для виробництва, у нашому випадку – для роботи гірничого департаменту та металургійного виробництва. А ми, складські працівники, керуємо усіма процесами: зустрічаємо вантажі, проводимо вантажні роботи, складуємо, систематизуємо, зберігаємо та видаємо за потребою, –говорить Наталя Баглікова. – Якщо гадаєте, що це просто, то уявіть: нашим працівникам треба володіти навичками сортування, класифікації, вміти керувати складською технікою, знати спеціальні комп’ютерні програми, умови зберігання ТМЦ тощо. Та головне – розуміти, що у нас командна робота, що хороший результат залежить від усіх учасників процесу».

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталю привела «рідна кров». Батько Микола Євтушенко керував цехом переробки металопродукції, мама Людмила Євтушенко працювала інженером АСУТП. Змінним майстром у прокатному цеху № 3 зараз працює чоловік Наталі Дмитро Багліков. Якщо підрахувати загальний стаж родини на підприємстві, то вийде майже 100 років.

«У 2000 році я влаштувалася на блюмінг № 2 стажером-економістом після закінчення КНУ за спеціальністю менеджер, – продовжує Наталя. – Згодом стала нормувальником та економістом у гірничому департаменті. Робила також розрахунки для цеху мереж і підстанцій. Турбот було дуже багато. Пам’ятаю один кумедний випадок, коли довелося дуже пізно ввечері телефонувати колезі. Слухавку взяв її чоловік. Я представляюся, що я економіст ЦСП. А в трубці чую: «Що ж вам не спиться, економіст ЦСП?» (сміється). А далі на підприємстві була реорганізація цехів і я стала начальником БОП цеху. Потім знову реорганізація і… без роботи. Як кажуть, вийшла із зони комфорту. Оскільки без підприємства я вже себе не уявляла, то зрозуміла, що не буду опускати руки, а навпаки буду вчитися та засвоювати нове. Мої життєві девізи «Сама шукай роботу, а не щоб вона тебе шукала» та «Будь на позитиві» спрацювали. Ось так доля привела мене в управління складського господарства та підготовки виробництва».

Дачотерапія з квітковим настроєм

Робочий стіл Наталії Баглікової прикрашають численні кімнатні квіти та сімейні фотографії. Наталя разом із чоловіком виховують трійко дітей. Аліні 11 років, вона ще школярка, Данилу 17 років, він навчається на механіка літаків, 20-річний Максим опановує комп’ютерну справу.  

Родина Баглікових дуже дружна, відпочивати люблять усі разом. Більше за все їм подобається подорожувати, пізнавати Україну. Тут, як говорить Наталя, допомагає профспілка, там і путівки за пільговою ціною можна взяти, і на цікаві екскурсії потрапити.

Та найчастіше сім’я збирається на дачі. Це те місце, де можна відпочити душею, побути на природі, помилуватися квітами, покопирсатися у землі.

«Знаєте, коли я дуже втомилася або мені треба прийняти важливе рішення, я поспішаю до своїх грядок, – говорить Наталя. – Земля летить з-під сапи, а я навпаки – заспокоююсь та зосереджуюсь. А ще я люблю вирощувати квіти. У мене ростуть лілії, лілійники, хризантеми, тюльпани, іриси та багато інших квітів. А ще вирощую декілька видів м’яти. Наприклад, ананасну м’яту можна додавати в чай  і різні десерти. Повзуча м’ята має приємний післясмак. Ми її заморожуємо на зиму. Дюшесна (це ми її так називаємо за запах, схожий на «сітро»), добре смакує у коктейлях, а якщо ще й меліси додати, лимону, апельсину, цукру – ммммм, смакота! А почалася моя м’ятна «колекція» зі звичайної перцевої м’яти, гілочку якої мені дали «на решту». Потім я придбала полуничну м’яту, згодом схожу, але іншу, так і пішло – купую на ринку, в магазинах, через інтернет.

Усе це дає мені сили, гарний настрій, заряджає позитивом. Чого і кожному бажаю. А ще щастя любить активних, тих, хто не боїться нових справ та постійно працює над собою. Тож змінюйтесь, вдосконалюйтесь, живіть на повну!»

Категорії
Наші люди

Досвід, увага, страх та інтуїція – найкращі помічники електромонтерів

«Нагорода «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це висота, яку може взяти професіонал, але від того моменту треба рухатися лише вверх, якби важко тобі не було», впевнена електромонтерка з ремонту та обслуговування електрообладнання цеху мереж та підстанцій гірничого департаменту Ольга Голяк.

Нагородження головною відзнакою підприємства було для Ольги неочікуваним. З4 роки праці та величезний досвід, звісно, дають на це право, але в цеху зараз працюють багато гідних високого звання працівників. Колеги говорять, що Ольгу вирізняє особливе ставлення до своєї професії, яку вона колись обрала практично за один день.

«Я саме приїхала до бабусі в Кривий Ріг. Це був останній день, коли можна було подати документи для вступу до навчальних закладів, – розповідає Ольга. – Подружки вирішили вчитися на електромонтерів, і я пішла теж – за компанію, тим більше, що часу думати вже й не було. А коли почала навчання, то зрозуміла, що електрична справа мені припала до душі. І я ніколи не шкодувала про свій вибір. У мене професія, в якій залишаються не заради грошей, адже величезних статків тут не заробиш. А ось задоволення від кожного робочого дня я отримую завжди».

Кожну свою зміну електромонтерка Ольга Голяк починає з приймання-огляду свого «царства». Вона ретельно ревізує чотири підлеглі підстанції. Перевіряє всі  високовольтні комірки та інше електрообладнання, адже кожне з них відповідає за живлення якогось обладнання. Це може бути дробарка, насос тощо. Додайте до цього надання нарядів-допусків, проведення інструктажів бригадам, які працюватимуть з електрообладнанням чи його ремонтуватимуть.

« Я відповідаю не лише за безперебійну роботу обладнання, а ще й за життя людей, – говорить Ольга Голяк. У мене закладено в характері, що все має бути чітко і до дрібниць перевірено. Мені допомагає в роботі та житті надійний помічник – страх. Не дивуйтеся. Страх за життя та здоров’я (своє та інших) у нашій електросправі – це найкращий запобіжник. Ти боїшся, отже тричі подумаєш, перевіриш і лише після цього зробиш. Не даремно електрику вважають непомітним вбивцею. Ані диму, ані запаху, ані кольору, а загроза велика. Тому я без діелектричних рукавиць, вказівників напруги, ізоляційних штанг та термостійкої роби роботу не починаю. Виходить так, що складові мого успіху у професії – це досвід, страх та інтуїція».

На роботу Ольга завжди поспішає у гарному настрої. Її позитив допомагає зберігати рівновагу та спокій, яких так не вистачає нам зараз, собі та колегам.  Вона пам’ятає, як 24 лютого 2022 року їхала на зміну, коли дізналася, що на Україну напали. Про війну їй першою повідомила сестра з Америки. Виявляється, що там практично з перших же хвилин навали по всім американським ЗМІ йшло повідомлення, що на нашу країну напали. А потім Ольга вже тут почула звуки вибухів. Втім своє робоче місце вона не залишила, а продовжила працювати.

«Наша дільниця – це три головні знижувальні підстанції та дванадцять розподільчих підстанцій, які  здійснюють електропостачання електрообладнання гірничого департаменту та аглоцехів. Це величезна відповідальність. Зараз нам катастрофічно не вистачає працівників, – говорить Ігор  Робков, начальник дільниці цеху мереж та підстанцій ГД. – А щоб «виростити» електромонтера, потрібен час. Я кажу, що електромонтер, як і дитина, «народжується» за дев’ять місяців. І це я маю на увазі час вже безпосередньо на підприємстві. У нас наразі цього часу немає. Потрібно працювати тут і зараз, за себе і за колег, які мобілізовані до лав ЗСУ. Також за різних причин багато людей уходить з підприємства. А хтось залишається. Ольга саме з таких. Вона завжди у гарному настрої, спокійна та врівноважена, досвідчена, може підказати, допомогти. Найкращий показник (усміхається) – це те, що вночі я сплю спокійно. Коли її зміна, то дзвінків не буде. Не тому, що не трапляються проблемні ситуації, а тому, що вона самостійно з усім впорається. Ми дуже її цінуємо! Тому це звання – заслужена нагорода заслуженої людини. Бажаю, щоб у житті Ольги було ще чимало нагород та перемог. Вона цього варта!».

Категорії
Новини

На підприємстві навчають рятувати

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» тривають тренінги з надання домедичної допомоги при невідкладних станах.

«В мирному житті вміння рятувати є важливою навичкою, а під час війни – й поготів, тому я тут, на тренінгу», – сказала Наталя Шевчук, сепараторниця РЗФ № 2.

Наталя вже навчалася на курсах домедичної допомоги та отримала спеціальний шеврон, який засвідчує, що вона вміє надавати допомогу. Тож до неї може звернутися кожен, кому це потрібно. Але тільки-но вона дізналася, що заняття будуть проходити у них у підрозділі, вирішила знову їх відвідати, щоб вдосконалити навички, поставити запитання, дізнатися нової інформації.

«Мета цих занять – навчити працівників гірничого департаменту, агломераційних цехів надавати першу домедичну допомогу постраждалим, – говорить Юлія Ворошко, фельдшерка здоровпункту «Центрального» гірничого департаменту ПП «Стіл Сервіс». – Проводити такі тренінги ми розпочали ще до повномасштабної війни, а після 24 лютого 2022 року посилили цю роботу, адже бажаючих навчитися цьому виявилося дуже багато. Тільки впродовж минулого року тренінги з домедичної допомоги відвідали понад 1000 людей. От і зараз до нашого імпровізованого тренінг-залу завітали працівники дробильної фабрики, агломераційних цехів, рудозбагачувальних фабрик №№ 1, 2 та ремонтного цеху ГД».

На тренінгу люди навчались правильно викликати бригаду швидкої допомоги нашого підприємства, перевіряли знання «екстрених» телефонних номерів та джерел, де їх можна знайти, якщо раптом забули – наприклад, у чат-боті підприємства у Телеграм. Також вчилися правильно описувати інцидент, що стався, детально розповідати, де саме це сталося та як до цього місця краще під’їхати медикам.

Основну частину тренінгу складає навчання серцево-легеневої реанімації, допомозі при кровотечах, травмах, в тому числі й при падінні з висоти, опіках, судомах, гіпертонічних кризах, нападах невралгії тощо.

Також фельдшерка відповідала на численні запитання працівників. Питань більшало саме під час практичної частини занять, коли люди підходили до манекена й самостійно пробували робити штучне дихання та інші реанімаційні заходи.

«Це не так вже і просто, як здається на перший погляд, – ділиться враженнями від тренінгу Олександр Лазуркевич, слюсар-ремонтник дробильної фабрики. – Головне – подолати психологічний страх. Погодьтеся, звичайній людині (а не медику з чималим досвідом) важко підійти до людини без свідомості та ще й кваліфіковано допомогти їй. Я спробував це зробити на манекені та відчув, наскільки це важко. Годі й казати про живу людину. Тут потрібні систематичні тренування, тож, скоріше за все, я ще раз братиму участь у таких навчаннях».

Буквально на собі спробував рятівні маніпуляції Дмитро Хитров, провідний інженер з охорони праці. Йому довелося виконати роль постраждалого, та ще й такого, хто втратив свідомість.

«Тренуватися на манекені зручно, але зробити якісь маніпуляції на живій людині – це зовсім інша річ. Тому я зголосився допомогти, – говорить Дмитро Хитров. – Навички порятунку допомагають нашим працівникам почуватися більш впевнено у будь-яких кризових ситуаціях, які можуть виникнути у звичайному цивільному житті, на виробництві, внаслідок воєнних дій. Правильно зупинити кровотечу, накласти джгут, здійснити штучне дихання – усе це може врятувати людину протягом тих хвилин, коли на місце події вже їде бригада медиків. Наші працівники це добре розуміють, тому і бажаючих взяти участь у тренінгах завжди вистачає. А ще той хто вміє рятувати – ніколи не порушуватиме вимоги охорони праці, а буде берегти своє життя та здоров’я».

В аудиторії за всіма етапами тренінгу уважно спостерігає (а за потребою і допомагає фельдшерці) водій автомобілю швидкої допомоги Анатолій Федоров. Він входить до медичної бригади, і в разі необхідності може самостійно допомогти постраждалому.

«За кермом «швидкої» я вже вісім років, а загальний водійський стаж – 44 роки, –  розповідає Анатолій Федоров. – Спочатку думав, що там складного, возити медиків. І в перше моє чергування ставлення до цього різко змінилося: мені довелося реально допомагати фельдшерам під час рятування працівника, який отримав відкритий перелом ноги. Я бачив, які маніпуляції роблять медики, як правильно і послідовно вони діють, і вчився у них. Знаєте, практика стала для мене найкращою наукою, хоча я й курси спеціальні проходив. Одного разу я самостійно допоміг своєму колезі, який серйозно травмувався: зупинив кровотечу, зафіксував ногу та доправив постраждалого до лікарні. Там одразу запитали, хто надавав допомогу, адже все було зроблено правильно. Я хочу, щоб ці тренінги відвідало якнайбільше людей, бо вміти надавати допомогу – то дуже корисна навичка – вона рятує життя!»