Позначка: кривий ріг

Категорії
Новини

Захищатися від отруйних речовин потрібно правильно

Російські окупанти намагаються завдати нашій країні нищівної шкоди та використовують для досягнення своєї мети будь-які засоби, в тому числі і хімічну зброю. Саме про її види та про методи захисту від отруйних речовин і йшлося на тренінгу для фахівців департаменту з безпеки та охоронців.

«Тема застосування хімічної зброї під час воєнних дій раз у раз піднімається ворогом, відбувається ядерний шантаж на Запорізькій АЕС, отже нам потрібно бути готовими до різного розвитку подій, – говорить Олександр Маркевич, в.о. директора департаменту з безпеки «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Крім того, наше підприємство має чимало своїх хімічних та енергетичних ризиків. А охорона, як ми знаємо, завжди першою приходить на місце подій і має допомагати іншим людям. Саме тому наші фахівці повинні знати, як правильно поводитися і як захиститися у разі хімічної атаки. Ми тренувалися розрізняти види хіматак, визначати ознаки отруєння, надавати першу допомогу, виходити із зони зараження тощо».

Задушливі отруйні речовини, шкірно-наривні, нервово-паралітичні – будь-яка крапля цих засобів несе смертельну загрозу для людей. Захист та якісна допомога залежать від вміння розпізнати ці речовини.

Про види засобів індивідуального захисту учасникам тренінгу розказував Юрій Аверін, провідний фахівець цивільної оборони нашого підприємства. Він нагадав слухачам про вогнегасники, протигази, респіратори, спеціальні костюми та інший захисний одяг, який є на підприємстві, а також прилади вимірювання радіації. Ці засоби можна було уважно роздивитися, надягти, спробувати скористатися. «На щастя, нам не доводилося зустрічатися з подібними викликами, але знати про хімічні загрози і мати навички захищатися від них зараз життєво необхідно», – зауважив Аверін.

Сергій Алхімов, в.о. начальника 3-го караулу «АрселорМіттал Кривий Ріг» поділився враженнями від тренінгу: «Про хімічну зброю знаю, свого часу вивчав це, із засобами індивідуального захисту знайомився, ще коли проходив допризовну підготовку. Але з роками все змінюється, стає досконалішим, і методи хімзахисту також. Мені було цікаво дізнатися про порядок дій у разі застосування хімзброї, та яким чином можна максимально захиститися від неї».

«Я приміряв майже усі засоби захисту. З більшістю з них вже мав справу – це окуляри, протигази. Легко надягнув захисний костюм, адже він дуже схожий на рибацький. Ще трохи попрактикуватися – і можна буде це робити за часовими нормативами. Навички дуже корисні, дякую тренерам за небайдужість та бажання ділитися досвідом», – сказав Владислав Яковишен, охоронець-водій ТОВ «Гарда Секюріті».

Звісно, знати як себе захистити потрібно не лише працівникам, пов’язаним з безпекою, але й усім людям. Пропонуємо кілька корисних порад:

При хімічній аварії

Перші ознаки небезпечних хімічних речовин: краплі, дим та туман невідомого походження, специфічні сторонні запахи, показання приладів хімічної розвідки контролю.

Після сигналу про небезпеку (оповіщують електросирени, виробничі гудки, інші сигнальні засоби) потрібно:

  • включити радіоприймач (або телевізор) для отримання інформації;
  • вимкнули електропобутові прилади і газ;
  • зачинити вікна;
  • взяти документи і необхідні речі;
  • надіти гумові чоботи і плащ;
  • для захисту органів дихання використати протигаз або ватно-марлеву пов’язку;
  • вийти із зони можливого ураження.

Якщо немає можливості вийти із зони аварії, залишайтесь у приміщенні. Щільно закрийте вікна, двері, вентиляційні отвори, горища. Використовуйте для цього плівку, лейкопластир, папір.

Радіаційний захист

Своєчасне оповіщення, укриття в захисних спорудах цивільного захисту, використання засобів індивідуального захисту, евакуація з небезпечних територій, проведення йодної профілактики при радіоактивному забрудненні, проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна та транспорту.

Також читайте на нашому сайті, як розпізнати вибухонебезпечні предмети.

Категорії
Наші люди

Замість бронежилета спрацювала вугільна башта

Дмитро Щуко працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» на коксохімі змінним майстром основної виробничої дільниці коксових батарей №№ 3-4. Наше підприємство з найперших робочих днів вразило його охайністю, сучасним коксохімічним обладнанням та ставленням до своєї роботи кожного з працівників.

Щуко відповідає за належну експлуатацію обладнання 3-ї та 4-ї батарей. Каже, що непросто було влаштуватися на наш завод, адже бажаючих завжди вистачає, тому дуже зрадів, що йому це вдалося. Рівень обладнання та підхід до організації роботи тут – один з найкращих, навіть за мірками довоєнної України, зазначає майстер, який попрацював на різних коксохімах. Чого вартує хоча б комплекс коксових батарей №№ 5-6! І хоча сьогодні деякі коксові батареї  на консервації, але обладнання тим більше потребує догляду. Помітно, що працює професійна команда, тому Щуко був радий до неї приєднатися.

Дмитро приїхав до Кривого Рогу з палаючої та майже вщент зруйнованої окупантами Авдіївки.

«Взагалі-то я з Донецька, у мене там квартира, гараж, машина. Все було «як у людей», доки не прийшли «визволителі». Спочатку я залишався у тимчасово окупованому Донецьку, намагався займатися улюбленою коксохімічною справою, – розповідає Дмитро. – Працював майстром на Донецькому коксохімі. Та жити декілька років у комендантському часі, с затримками і так невисоких зарплат, то не мед, звісно. До того ж, мене вже надто часто почала викликати економічна безпека підприємства через мої проукраїнські погляди. Будь-який мій вислів навіть у лазні після зміни доходив до «безпечників» майже миттєво. Чи то все прослуховувалося, чи то такі колеги поряд були, не знаю. Але я зрозумів, що треба виїжджати. Тим більше, що син і дружина вже тоді були у Кривому Розі».

У Дмитра в родині усі працювали на Донецькому коксохімі: два його діди – в цеху вловлювання, батько був  залізничником, а мати – медсестрою. Тому навіть коли доля змусила залишити рідне місто, Дмитро виїхав до Авдіївки і там влаштувався на роботу знову ж на коксохімічний комбінат. Тут він пережив чи не найжахливіші дні в своєму житті. Дмитро з колегами до останнього залишались на заводі, який намагалися підтримувати під обстрілами та постійними бомбардуваннями. Печі законсервували. Люди і працювали, і жили на заводі. В кабінетах поставили розкладачки, там і спали. Здавалося, що там безпечніше, розраховували на міцні заводські стіни. Та й обладнання треба було підтримувати у такому стані, щоб згодом можна було поновити його роботу. На це щиро сподівався і Дмитро. Біля заводу було велике бомбосховище, туди перебралося чимало місцевих з дітьми, тваринами. Усі рятувалися, хто як міг.

«Пам’ятаю свій фактично другий день народження, – продовжує майстер. – Тоді ми мали встановити анкераж коксової батареї, щоб кладка не розсипалася. Пішли робити це  з черговим слюсарем, а він мені каже: «Почекай, пішли покуримо, не поспішай». Послухався тоді його. Тільки-но ми спустилися з коксовиштовхувача – і прилетіло. Воронка від снаряда була величезна. Нашим бронежилетом тоді виступила вугільна башта, вона нас прикрила.

Ані електрики, ані води, ані газу – такою залишав Авдіївку Дмитро. Зруйноване ворогом місто – це жахливе видовище. І це болить, говорить майстер. Непростим виявився для Щуко  і шлях до Кривого Рогу. Але наше місто гостинно прийняло його, як і понад 70 000 внутрішньо переміщених осіб з різних регіонів України.

«На жаль, мирне життя починаєш цінити по-справжньому лише під вибухами, коли твого колегу поранено, коли у твій дім прийшли незвані «асвабадітєлі», – говорить Дмитро. – Я вдячний Кривому Рогу за прихисток. Але точно повернуся до рідного українського Донецька. То ж моя батьківщина, там моя Україна. Все відбудуємо, все запрацює. Я впевнений у цьому. Так, буде нелегко, але ми, українці, незламні, і зараз ми захищаємо своє. Тому нам і наша земля, і Бог допомагає!»

Категорії
Новини

До першого класу під сиренами: як вчитимемося, як підготуватися?

1 вересня – День знань цього року є новим етапом випробувань як для учнів, так і для їхніх батьків. Особливо вразливими через нові реалії є першачки. Як зробити «вхід» до шкільного життя менш травматичним? Ми запитали у психологів та освітян.

Цьогоріч до першого класу у Кривому Розі підуть 5279 дітей. Форма навчання для нашого регіону – дистанційна. Загальну середню освіту в місті надаватимуть 129 закладів, але всі в онлайн-режимі.

З чого починати адаптацію дитини до нового, вже шкільного життя, якщо дитина не йде до закладу, а починає вчитися у стінах рідної домівки? Перш за все, першокласнику потрібно пояснити, що дистанційне навчання не передбачає похід до школи. Вчитель буде виходити на відеозв’язок і пояснювати нові завдання. Часом батьки допомагатимуть їх виконувати. Бажано до початку навчання познайомити маленького учня з вчителем, а за можливістю – і дітей з одного класу поміж собою. Батькам не слід хвилюватись, що дитина одразу всіх не запам’ятає. Все це можна буде надолужити в процесі першого місяця навчання.

Психологи також рекомендують створити у кожній сім’ї плакат під назвою «Хто я?», де будуть наклеєні цікаві фото дитини, які розповідають про її вміння, хобі та досягнення. Їх можна буде завантажити на Google-диск класу. З новими знайомими дітям буде легше налаштуватись на онлайн-навчання. Розкажіть дитині про важливість навчання й цінність нових знань. Зробіть символічне свято, хоча б вдома, щоб позначити та закріпити перехід із відпочинку та літа до нового режиму та більш дорослого життя. 

Психологи радять

– Сформуйте «шкільний» режим у домашніх умовах. Дотримуйтеся графіку. Дитяча та підліткова психологиня Олена Соловйова радить створити розклад занять і не забувати про перерви (все це малечі варто попередньо ретельно роз’яснити та «програти» ситуацію декілька разів).

Під час дистанційного навчання дитина багато часу проводить перед монітором, тому її очі мають більше відпочивати. Короткі перерви необхідні, щоб діти порухалися, зробили зарядку для очей. Якщо бачите, що дитині вже важко спокійно сидіти за столом, потрібно зробити швидку розминку. Чим менші діти, тим частіше потрібні такі перерви. За цей час відпочивають очі, діти встають від комп’ютера, виконують прості вправи і відновлюють дихання після розминки. Рекомендований час перебування за екраном для дітей 6-12 років – 1 година на добу.  

 – Облаштуйте робоче місце – позначте в помешканні робочу зону. Нехай це буде частина столу або лише поличка зі шкільним приладдям – процес упорядкування організовує, а «перехід» в інший простір допомагає налаштуватися на роботу. Важливо, щоб ноги під час сидіння спиралися на підлогу або підставку, щоб у полі зору учня не було іграшок чи інших речей, які нагадують про відпочинок та розваги. Такі дії дозволять розмежувати простір дитини, яка фізично не матиме змоги перейти в інший режим поведінки «я граюсь» або «я навчаюсь».

– Потурбуйтеся про доступ дитини до інтернету в зручній для дитини формі. А також наявності низки технічного обладнання: комп’ютер із необхідними налаштуваннями, щоб дитина могла бути присутньою на онлайн-уроках, за можливості — планшет для додаткового читання чи підготовки до уроків (з комп’ютера читати та засвоювати матеріали важче), флешка передачі та зберігання необхідних навчальних матеріалів, телефон та месенджери — для зв’язку із вчителем та однокласниками.

– Заздалегідь придбайте необхідне канцелярське приладдя: зошити, підручники, олівці, ручки та інше. Наявність необхідного приладдя викликає у дитини інтерес до процесу навчання, навіть якщо вона вчиться дистанційно.

– Підготуйте маленькі сувеніри – дрібнички, які залишатимете впродовж першого тижня або місяця на робочому столі дитини вдома: маленькі листівки або записки, м’який брелок, який можна стискати в руці, браслетик (можна такий, як у мами чи тата), ручку з блискітками, кишенькову дзиґу – такі дрібнички нагадають про вашу турботу та допоможуть зняти напругу.

– Не очікуйте швидких результатів. Не вимагайте одразу значних успіхів у навчанні від вашої дитини. Для неї це все вперше, особливо за таких умов. Краще частіше цікавтесь: «Як тобі зараз? Що було непросто, а що вийшло добре?». Підтримуйте, допоможіть розібратись, уникайте зайвої критики.

– Навчіть дитину простим технікам самодопомоги – дихальним та тілесним. Малеча, як і ви, може хвилюватися перед початком та впродовж навчання. Запропонуйте дитині навчитись дихати глибоко, животиком, наче надуваєш повітряну кульку – вдихати повітря носом протягом 2-3 секунд, потім затримати дихання на 2 секунди, повільно та плавно ротом видихнути повітря протягом 4-5 секунд. Важлива умова дихальних вправ – вдих має бути коротшим за видих та дихальний цикл має бути ритмічним. Повторити 10 разів. Ця вправа допоможе швидко заспокоїтись та зняти зайву тривогу.

А батькам теж краще набратися терпіння та не забувати, що період адаптації у першокласників до навчання може тривати до 1,5-2 місяців, а за сучасних умов, то і до трьох місяців.

Як готувалися родини першачків до нового періоду життя своїх дітей, розповіли їхні батьки – працівники нашого підприємства.

Анастасія Чумаченко, інженер-технолог вальцетокарного цеху:

«Ми збирали до школи свого шестирічного сина Тимофія. Важкого у підготовці, в принципі, нічого не було. Але психологічно треба було налаштувати дитину на незвичний для неї навчальний процес: фактично він вперше іде до школи, а у реальності картинка для нього не змінюється, син залишається дома. Але перший урок офлайн у нас все ж відбувся. Напередодні першого вересня нас збирала вчителька, знайомилася. Звичайно, це відбулося з дотриманням усіх правил безпеки.

З першого вересня у Тимофія почалися вже справжні заняття, але онлайн. Уроки невеличкі, по 10 хвилин. Також буде час на самопідготовку. Ми ж як батьки будемо допомагати дитині управлятися із завданнями. Головне, щоб він відчув шкільну атмосферу, хоча це і важко зробити, бо і вчителька, і однокласники знаходяться в екрані «телевізора». Хотілося б, щоб син також спілкувався з іншими дітьми, якось визначався в соціумі. Я впевнена, що незабаром так і буде, і після війни діти нарешті відчують усі переваги справжньої школи. А поки я хочу привітати свого сина та усіх першачків нашої країни з новим навчальним роком. Мира усім нам і міцних знань».

Ксенія Кіца, машиніст крану МВ:

«У мене до першого класу іде донечка Софія. З іншими батьками та вчителькою ми планували першого вересня зробити свято для наших діточок. Але не судилося. Після останніх прильотів у місті усім нам краще бути особливо обережними. Тому з міркувань безпеки правильно, що місто вирішило вчити дітей онлайн. Втім, з вчителькою та директором батьки познайомилися, а діти вже будуть знайомитися через екран. До речі, деяких своїх однокласників Софія знає, бо вони мешкають поруч. Взагалі школа у нас розташована поряд з будинком, тож в ній навчаються діти з району. Але цього року у нас багато також дітей переселенців, класи повні. Софія зарахована до 1-В класу.

Гадаю перші дні чи тижні навчання будуть складними для усіх. Дитина ще не самостійна, у повній мірі не розуміє, що таке школа. Вона не відчуває її особливої атмосфери, не сідає за парту, а навчається дома. Але заради безпеки своїх дітей ми готові потерпіти. Я впевнена, що незабаром, коли війна скінчиться, у наших дітей буде справжнє шкільне життя».

Ми вітаємо усіх першачків з їхнім першим Днем знань, а старших школярів з початком нового навчального року! Нехай він буде цікавим і найголовніше мирним!

Категорії
Наші люди

Шахта – не для слабких

У цьому впевнений бригадир прохідників шахтоуправління з підземного видобутку руди «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Сьомік.

І справа зовсім не у фізичних параметрах. «Приходили до нас працювати хлопці з м’язами, як у Вірастюка, але ненадовго. А є худі, слабкі на перший погляд, але завзяті та сильні духом, які залишаються. Шахтар – то не м’язи, а внутрішня міць», – каже Олександр.

У 2022-му виповнився 21 рік з дня утворення шахтоуправління підприємства. Майже 20 з них тут працює Олександр Сьомік. Він та його колеги пробивають кілометри скелі, тобто гірських порід, щоб добратися до великих покладів залізної руди та прокласти туди шляхи-тунелі для своїх колег.

«Буває страшно, – зізнається Сьомік. – Адже ми першими входимо до тунелів, де ще не закріплений звід. Над нами – відкрита порода з безліччю небезпек. Щомиті може відколотись і впасти шматок розміром з автомобіль. Ми виконуємо безліч небезпечних операцій: пробурюємо й підриваємо величезні маси порід, вигортаємо їх та кріпимо залізними дугами та дошками, робимо шурфи та орти. І лише після цього починається видобуток руди».

Декілька днів тому найкращі працівники шахтоуправління були нагороджені почесними грамотами міського виконкому. Серед них і Олександр Сьомік. «У шахтарі я йшов за великими грошима, – посміхається бригадир. – Тоді, на початку 2000-х, було небагато варіантів заробити. Хлопці з комерційною жилкою займались бізнесом, хтось зі спортсменів пішов у бандити. Для інших – завод, шахта, кар’єр. Я був спортсменом теж, але у бандити не пішов. Спробував на заводі, потім у рудоуправлінні – не моє. А на шахті сподобалось».

З вдячністю згадує Олександр свого наставника Володимира Логінова, який зробив таки з нього справжнього прохідника. «Я закінчив відповідне училище, – згадує Сьомік. – Але отримати свідоцтво – не означає стати прохідником. Ще років зо три ти повинен вчитися всьому у наставника, поки зможеш працювати самостійно. Професія дійсно складна. Цього року мій син Олег вступив до КНУ на гірничу спеціальність. Якщо відверто, то я його відмовляв. Шахтарі, вони ж світу білого не бачать. Але хлопець впертий, наполіг на своєму. А якщо чесно, взагалі я задоволений, бо, можливо, це початок нової династії. Є в нашій роботі багато й позитивного».

З неймовірною теплотою Олександр розповідає про свою бригаду. Тут найголовніше правило: тримати дане слово. Все ґрунтується на цілковитій довірі. «Взяти хоча б Василя Копінця, – продовжує бригадир. – Ми з ним майже 20 років працюємо поруч. Довіряю, як собі. Майже всі хлопці віком 40+. Надійні, перевірені. Є й стажер Максим. Намагаюсь вчити його, як мене колись навчав мій наставник. Як у нас кажуть, бригада – це не один на одного, а один за одного. Так і живемо. Чого не вистачає? Автоматизації. Багато років шахтарі важко фізично працюють. Добре, ми вже загартовані, але якщо не буде переоснащення, то за кілька років молодь і палицею в шахту не загониш. У них зараз такий вибір! За останні роки з’явилось кілька машин, але хочеться більше. Постійно дискутуємо про це з начальством. А що робити? Треба рухатись вперед».

Категорії
Новини

Смертність від COVID-19 у світі почала знову стрімко зростати

Фото з відкритих джерел

За останні чотири тижні кількість зареєстрованих випадків смерті збільшилась на 35%. Про це заявив генеральний директор ВООЗ Тедрус Аданом Гебреїсус. За його словами, за один з тижнів у серпні у світі зафіксували близько 15 тисяч смертей від коронавірусу.

«15 000 смертей на тиждень – це абсолютно неприйнятно, коли ми маємо всі інструменти для запобігання інфекціям та порятунку життів. Ми всі втомилися від цього вірусу та втомилися від пандемії. Але вірус не втомився від нас», – заявив Гебреїсус.

Як відзначив Гебреїсус, наразі «омікрон» й надалі залишається домінуючим штамом захворювання. Водночас на частку BA.5 припадає понад 90% випадків, виявлених за останній місяць.

Нагадаємо, що в Україні Кабінет міністрів продовжив карантин та надзвичайну ситуацію в Україні через COVID-19 продовжили до 31 грудня 2022 року. В свою чергу Міністерство охорони здоров’я також рекомендує зробити щеплення проти коронавірусу перед початком епідемічного сезону.

В амбулаторіях Кривого Рогу в наявності майже 8 000 доз бустерної вакцини від коронавірусу. Про це повідомив начальник управління охорони здоров’я виконкому міської ради Кривого Рогу Костянтин Мурашко.

«Єдиним шансом захиститися від важкого перебігу коронавірусу залишається вакцинація, – каже головна лікарка медцентру «Стіл Сервіс» Наталія Гардань. – І зробити її краще зараз, не варто відкладати щеплення на потім».

Найближчий до підприємства пункт вакцинації знаходиться за адресою: вул. Криворіжсталі, 2. Також у Кривому Розі діють більше 20 пунктів вакцинації, де можна зробити щеплення. В наявності є вакцини Pfizer та CoronaVac.

Не зволікайте! Захистіть себе від вірусу.

Як зробити щеплення, читайте також на нашому сайті у статті Восени прийде нова хвиля COVID-19. Потурбуйтесь про вакцинацію заздалегідь

Категорії
Новини

В копровому цеху потоп скасовується

У копровому цеху продовжується серія ремонтів виробничих та побутових приміщень у будівлі механічної майстерні першої дільниці. На сьогодні тут вже відремонтували кімнату електромонтерів. Відновили та обладнали приміщення чергових слюсарів, в якому раніше була проблема – затікала вода.

Слюсар-ремонтник Сергій Федьоха виглядає дуже задоволеним. «Відверто кажучи, раніше навіть заходити сюди не хотілось, – розповідає він. – Зі стелі капало, почувалися, як всередині підводного човна. Навіть текло! Наша бригада ремонтує складне обладнання: крани, екскаватори, навантажувачі, які використовуються для переробки металолому, підготовки його для конвертерного цеху. Для цього ми повинні підготувати запчастини. Ну, а в таких умовах яка робота? Дуже було прикро. Пообідати не було де, навіть руки помити».

Ремонтувати майстерню сенсу не було, бо через дірявий дах вода текла і руйнувала все у середині – стіни, стелю, меблі. Коли ж замінили покрівлю і стало сухо, то тоді й розпочався ремонт. Пошпаклювали стелю та стіни, пофарбували їх у корпоративні кольори, поклали плитку у зоні рукомийника, замінили сантехніку, впорядкували  робочі  місця, відновили шафи для речей та інструментів.

Завдяки зусиллям працівників копрового цеху та «Стіл Сервісу» працювати стало безпечно та комфортно.

«Зараз на вулиці спекотно, а встановлений кондиціонер дає прохолоду. Тож можна після «гарячої» роботи в обідню перерву із задоволенням поїсти та чайку випити. Робота робиться, техніка ремонтується, ми задоволені», – завершує Сергій Федьоха.

Зараз у будівлі тривають роботи у приміщеннях чергових електромонтерів та водіїв навантажувачів. У планах – відремонтувати токарну майстерню.