Позначка: кривий ріг

Категорії
Офіційно

«АрселорМіттал Кривий Ріг» у 2025 році спрямував майже 57 млн грн на соціальні проєкти та благодійну допомогу

Упродовж 2025 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» продовжувало реалізацію соціальних і благодійних ініціатив, спрямованих на підтримку місцевих громад, ветеранів, родин загиблих працівників та постраждалих від війни.

Значну частину допомоги під час війни становлять прямі виплати та підтримка працівників та їхніх родин:

  • 25,0 млн грн було спрямовано родинам загиблих працівників,
  • ще 5,9 млн грн — на допомогу співробітникам, які постраждали внаслідок ворожих обстрілів.

Обсяг коштів, спрямованих підприємством на благодійні проєкти, склав понад 9,2 млн грн.

Серед ключових соціально-благодійних проєктів 2025 року — ремонт урологічного відділення Першої міської лікарні, допомога в облаштуванні прикордонної інфраструктури, а також підтримка Криворізького міського краєзнавчого музею у створенні Дзвіниці пам’яті, присвяченої загиблим захисникам України.

Підприємство й надалі підтримує ініціативи, що мають важливе значення для розвитку міста, його обороноздатності та збереження пам’яті про події війни.

Окремим і пріоритетним напрямом соціальної роботи «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишається підтримка ветеранів і військовослужбовців, а також їхніх родин. У 2025 році продовжив роботу Координаційний центр, який надає інформаційну та консультаційну підтримку демобілізованим працівникам. Протягом року проведено 97 індивідуальних інтерв’ю з ветеранами.

Для оперативного інформування та комунікації з ветеранами функціонує телеграм-канал «Ветеран АМКР», до якого станом на кінець року підключилися 254 учасники.

Підприємство зберегло програму додаткового медичного страхування, яка включає санаторно-курортне лікування, стоматологічні послуги та психологічну підтримку. У 2025 році 71 ветеран пройшов лікування та реабілітацію, з них 19 — санаторно-курортне лікування. Стоматологічну допомогу (невідкладну, планову, протезування та імплантацію) отримали 69 осіб. Також продовжувалося безоплатне надання фізіотерапевтичних процедур військовослужбовцям і демобілізованим працівникам.

У межах підтримки родин ветеранів підприємство організовувало дитячі свята, святкові заходи та концерти-подяки, а також зберегло першочергове право ветеранів і членів їхніх родин на відпочинок на заміській базі підприємства. Крім того, у 2026 році продовжує надавати соціальні пільга у вигляді 10% знижки на харчування в їдальнях підприємства.

Важливим напрямом роботи залишається адаптація та створення робочих місць для ветеранів. У 2025 році було створено 5 робочих місць з урахуванням індивідуальних потреб ветеранів, а також адаптовано 1 робоче місце для працівника з інвалідністю II групи.

Підприємство продовжує впроваджувати інклюзивні практики, зокрема забезпечення доступності робочих місць, гнучкі умови праці для працівників, які проходять лікування чи реабілітацію, а також навчання керівників і колективів роботі з ветеранами та людьми з інвалідністю.

«АрселорМіттал Кривий Ріг» також співпрацює з центром зайнятості щодо отримання компенсацій за облаштування робочих місць для осіб з інвалідністю. У 2025 році підприємство отримало компенсацію фактичних витрат на облаштування робочого місця для працівника-ветерана з інвалідністю II групи. Окрім цього, триває взаємодія з комунальним некомерційним підприємством «Сервісний офіс «Ветеран».

Підтримка громад, ветеранів, родин загиблих та соціально вразливих категорій залишається для «АрселорМіттал Кривий Ріг» важливою частиною відповідальності перед містом і країною, особливо в умовах триваючої війни.

Генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо зазначив:

«З початку війни «АрселорМіттал Кривий Ріг» спрямував близько 767 млн грн на соціальні та благодійні ініціативи. Підтримка наших людей залишається для нас безумовним пріоритетом. Зокрема, за цей період 119,40 млн грн було виділено родинам загиблих працівників, ще 11,39 млн грн підприємство спрямувало на допомогу співробітникам, які постраждали внаслідок ворожих обстрілів.

Ми працюємо в надзвичайно складних умовах, але навіть за збиткових фінансових результатів через найвищу в Європі вартість електроенергії та CBAM ми продовжуємо виконувати свої зобов’язання перед працівниками, громадами та державою. Сплачуючи податки, ми підтримуємо обороноздатність країни. Паралельно інвестуємо у програми для ветеранів, допомагаємо родинам наших колег і підтримуємо місцеві громади.

Ми залишаємося в Україні і з Україною — і робимо все можливе, щоб вистояти сьогодні та долучитися до відбудови країни після Перемоги».

Категорії
Новини

Даруємо сердечне тепло

З нагоди Дня усіх закоханих учасники молодіжного проєкту 3Dільниця дарували працівникам «АрселорМіттал Кривий Ріг» валентинки з приємними побажаннями.

День святого Валентина – сьогодні вже не просто свято закоханих, це ще й чудовий привід подякувати тим, хто поруч за увагу та турботу, особливо в наш непростий воєнний час. Щоб подарувати гарні емоції якомога більшої кількості людей, учасники молодіжного проєкту 3Dільниця провели «сердечну акцію» у виробничих підрозділах «АрселорМіттал Кривий Ріг». Для наших колег у цехах вони розробили спеціальні інтерактивні постери зі сталевим серцем та теплими словами вдячності, написаними на відривних листочках-валентинках.

«Дякую, що ти поруч», «Нехай цей день принесе тобі гарний настрій», «Радий працювати з тобою». Ці та інші побажання на постері одразу привернули увагу працівників підприємства. Люди усміхалися, обмінювалися побажаннями, цікавилися молодіжними та дитячими заходами, які проводяться на підприємстві.

«Триває звичайний робочий день, настрій буденний, аж раптом – така приємна несподіванка. Здається все просто – ти береш привітання зі святом, читаєш побажання, а насправді це круто підіймає настрій, і все навколо неначе розфарбовується у яскраві кольори», – ділиться враженнями електромонтер конвертерного цеху Вадим Арсентьєв.

«У нашій молодіжній спільноті завжди цікаво, адже учасниками є вмотивовані, захоплені своєю справою люди, – говорить учасник проєкту 3Dільниця Валерій Федорченко. – Така акція до Дня святого Валентина – це увага до кожного з нас, привід усміхнутися, відчути атмосферу свята та зрозуміти, ти – не один!».

«Ми хочемо додати трохи тепла в наші робочі будні, підняти настрій людям та показати, що молодіжка цінує кожного спеціаліста, кожного працівника. А ще ми прагнемо долучити до нашої спільноти якомога більше людей, адже в 3Dільниці завжди весело, круто, пізнавально. Доведено, що позитив долає час і кордони, надихає на успіх, тому ми впевнені, що ця святкова акція-привітання подарує працівникам підприємства нові емоції та творче натхнення», – сказала Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Наші люди

Два крила родини майстрів

Чи може людина обійтися без кисню, без їжі, без води, без сну? Ну, що за запитання, звісно, що ні. А в родині Олени та Дмитра Вавренюків не можуть обійтися ані дня одне без одного. Разом вони не лише вдома, як родина, а ще й на роботі, як колеги, а по життю – як найрідніші люди і найкращі друзі. 19 років разом.

Думки психологів розподілилися у тому, чи краще разом схожим особистостям, чи протилежностям. У родині Вавренюків Дмитро та Олена зовсім різні, але мають багато спільного. Історія їхньої родини почалася ще під час навчання у Металургійній академії. Вони обидва опановували «Ливарне виробництво чорних та кольорових металів». Дмитром захоплювалися майже усі дівчата на курсі – красень, спокійний, модний, веселий. У нього тоді у єдиного в групі був мобільний телефон – на ті часи це було дивом, він добре розбирався у комп’ютерах. Олена ж була чи не найперша «заводила».

«Я сидів позаду Олени на парах, – розповідає Дмитро. – Не помітить і не відчути її енергію було просто неможливо. Та й списував у неї, чесно кажучи. Вона була яскравою. Але тоді ми ще були молоді, тож протягом навчання то сходилися, то розходилися. Я ще не уявляв, що не зможу без неї ані дня. А зараз, після спільних 19 років, я впевнений, що зробив тоді правильний вибір. Я й зараз кохаю її, от не прийшла звичка, як то кажуть, а залишилося саме кохання. Воно є серцем нашої родини».

По завершенню вишу Олена та Дмитро розійшлися, але довго не витримали, і коли влітку Олена відпочивала на морі з сестрою отримала смс від Дмитра. Почалося листування, і швидко пара знову зійшлася.

«Ой, Дмитро, як дорогий коньяк – з кожним роком стає все кращим і кращим, – усміхається Олена. – Він надійний, яскравий, привабливий, добрий. Я йому й зараз компліменти не втомлююся говорити. Ми все разом робимо. Все плануємо. Я, звісно, пані імпульсивна, а він фундаментальний, все у нього по поличках.  Все зробить і на роботі, і вдома. Господар, одним словом. Але це почалося не одразу. Він дуже змінився, коли ми вирішили зробити свою першу глобальну покупку – машину. А до того було все, молоді ж були. Та найцінніше, що ми не можемо одне без одного. Ми як два крила, без яких жоден птах не полетить».

Олена та Дмитро працюють зараз майстрами у фасонно-сталеливарному цеху ЛМЗ. Роботу свою люблять, у них багато спільних робочих задач, тож завжди є про що поговорити і з ким порадитися. Як і в кожній родині буває всяке. Буває й сваряться, але це не надовго, говорять вони.

«А що, я ж завжди права? – говорить Олена. – І він не хоче визнавати, от тоді я починаю ображатися, мовчу, дуюся, але надовго мене не вистачає. Та й Дмитро знає чим мене порадувати – шубою, наприклад (усміхається). Але мій «шубний» парк невеликий (сподіваюсь, що це говорить, що глобальних сварок у цій родині небагато – авт.). Та й зазвичай намагаюся чимось порадувати Дмитра. А якщо відверто, то щоб зберегти родину, треба говорити про все і чесно. Треба довіряти одне одному, адже довіра завжди будується на чесності. Ну, і кохання – то незамінний компонент щастя будь-якої родини. У нас воно вже 19 річної витримки!»

За свій подружній шлях родині довелося пережити чимало. Складний вибір постав перед ними у лютому 2022 року.  Їхати чи залишитися? На сімейній нараді вирішили залишитися, бо це рідна земля, та й не уявляли, як можна розлучатися? Тому разом і працювали, майже не зупинялися, навіть коли тимчасове зупинилося підприємство, то у ФСЛЦ виготовляли лавки для сховищ міста та заводу. І в горі, і в радості разом – це про родину Вавренюків.

Рецепт успішного сімейного життя від Олени та Дмитра – дослухайтеся одне до одного, довіряйте, підтримуйте, шукайте компроміс та майте одні на двох – кохання та мрії. До речі, ми провели тест – попросили Олену та Дмитра написати найбільше (окрім Перемоги, звичайно) спільне бажання. Вони писали про це окремо, не дивлячись одне на одного. І що за диво? Слово в слово однакове! А про що ж це бажання? Вірю, що ми ще напишемо про це обов’язково, коли воно здійсниться. Бо коли в унісон б’ються два таких потужних серця, коли так палають очі, то неможливе обов’язково перетворюється на реальність. Не вірите? Спитайте в Олени та Дмитра Вавренюків.

Категорії
Новини

А!фішка на 14 та 15 лютого

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

14 лютого о 18:00 запрошуємо на Grand Cabaret Олега Скрипки. Це шоу, де музика звучить як спокуса, де панує атмосфера справжнього кабаре: феєричне сяйво сцени, тепле світло, емоції та пісні, які підхоплює увесь зал.

15 лютого об 11:00 запрошуємо переглянути казку-мікс «Казкові теревені» за мотивами українських казок, які були записані у різних куточках нашої мальовничої країни та у різні часи. Їх об’єднує невичерпна фантазія, гумор та позитивне світобачення. Це вистава, яку корисно переглянути всією родиною.

15 лютого о 16:00 пропонуємо переглянути іронічний детектив «Вісім люблячих жінок». У заміській садибі вісім жінок готуються зустрічати Різдво, але свято затьмарене вбивством господаря будинку: його тіло знайдено в кабінеті з ножем у спині. Під підозрою опиняється кожна з присутніх: його дружина з дочками, теща, своячениця, рідна сестра жертви, економка та покоївка. Поступово з’ясовується, що будь-яка з цих жінок мала свої мотиви, щоб скоїти вбивство. А де ж правда?

 Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв

14 лютого о 12:00 пропонуємо переглянути музичну казку «Омріяні зорі» за мотивами твору Антуана Сент-Екзюпері. Це подорож, яка присвячена пошуку сенсу життя, сутності любові, дружби та важливих людських цінностей. Це роздуми про дорослий світ та необхідність збереження дитячої щирості в душі, а також про важливість справжньої дружби, яка ґрунтується на взаємній довірі, турботі та відповідальності.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

14 лютого о 06:00 (збір туристів по місту) запрошуємо в одноденний тур «Умань без фільтрів: підземелля, святині, легенди». Умань — це місто, яке дивує, зачіпає і відкривається лише тим, хто готовий зазирнути глибше. У цьому турі не буде банальних маршрутів і нудних фактів. Тут — живі історії, містика старих вулиць і місця, про які не розповідають на стандартних екскурсіях. Що на вас чекає: прогулянка старим містом, де кожен поворот має свою легенду, історії людей і подій, які формували Умань — без прикрас і міфів із путівників, єврейський квартал і могила Цадика Нахмана — місце сили, яке притягує паломників з усього світу, спуск до підземелля Василіанського монастиря — атмосфера, від якої йдуть мурахи, несподівана картинна галерея в костелу, яку точно не очікуєш побачити. Цей тур — для тих, хто хоче не просто подивитися місто, а відчути його характер. Збір по місту.  Реєстрація: 380982556455.

15 лютого о 15:00 запрошуємо на автобусну екскурсію «Коли місто засвітилося: історія, рудники та кохання». Ми поговоримо:  на яких заводах і рудниках з’явилися перші електростанції, як і коли вулиці міста вперше засяяли світлом, хто стояв за цими змінами — люди, рішення, мрії. А ще — дата зобов’язує, тож згадаємо історії та легенди про кохання, які народжувалися поруч із цими місцями.  Місце зустрічі: біля пам’ятника Св. Миколаю. Реєстрація: 380982556455.

Криворізьке бюро подорожей та екскурсій

14 лютого запрошуємо на екскурсію, де ми зможемо поспілкуватися з тваринами, підкорити гірські схили та посмакувати полтавськими галушками. Виїзд з Кривого Рога орієнтовно о 05:30. На вас чекає відвідування екопарку Ковалівка – справжнього раю для дітлахів, де можна побачити безліч екзотичних тварин, хижаків, різноманітних птахів.  Це найбільший контактний зоопарк України, який знаходиться у мальовничому куточку с. Ковалівка Полтавської області. Далі посмакуємо в Полтаві полтавськими галушками. А потім переїдемо до чудового комплексу зимових розваг «Сорочин Яр». Реєстрація: 0981067279 (вайбер, телеграм), 0993685133.

Категорії
Наші люди

Міцніше за сталь

Майже 30 років працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» слюсар-ремонтник конвертерного цеху, де плавлять сталь, Олександр Аралов. Юнаком він прийшов сюди після технікуму. Олександрова мама, Лідія Василівна, багато років була машиністкою крана у цьому цеху. Безумовно, вона вплинула на вибір сина, і він про це анітрохи не шкодує.

«У мене цікава робота, ми ремонтуємо підйомні крани, – розповідає Олександр Аралов. – Це мені подобається, відчуваю себе саме там, де й мав би бути. Працюю у чудовому колективі. Ми разом не лише на виробництві. Разом відзначаємо свята, разом їздимо на риболовлю. До речі, я затятий рибалка. Але головне – у цеху я знайшов своє кохання, своє щастя».

У 2002 році в конвертерний цех влаштувалася молода кранівниця Тетяна. Таніна мама, Галина Віленівна, також працювала тут, і також машиністкою кранів. Вона й запропонувала доньці спробувати себе в цій професії. А коли одного разу Тетянин кран відмовився працювати, вона викликала слюсарів-ремонтників. І вгадайте, хто прибув на виклик?

«Ми їх жартома, але з вдячністю називали – наша служба 911, – усміхається Тетяна Аралова. – Сашко з колегами швиденько відремонтували кран, і я поїхала далі. Я зразу якось особливо й не помічала знаків його уваги. Ну усміхається, махає рукою вгору, у напрямку моєї кабіни. Одного разу навіть зліпив невеличку кульку з глини, якою футерують ковші, які я транспортувала краном, і поцілив прямісінько у кабіну. Але я, молода-зелена, вважало те за пустощі. Почала здогадуватися, коли Олександр напросився допомогти мені піднести пакет, бо всі знають: якщо школяр береться понести однокласниці портфель, значить щось є. А серйозніші стосунки почалися з Дня металурга».

Тоді Олександр роздобув два запрошення на стадіон «Металург», де мало відбутися святкування, і запросив Тетянку на перше побачення. Наче мала виступати сама Вєрка Сердючка! Але до стадіону вони так тоді й не дійшли. Присіли у сусідньому парку. Зав’язалася романтична розмова, і пара вирішила, що тет-а-тет їм зараз буде цікавіше, ніж серед натовпу відзначальників. Після того почали зустрічатися. Гуляли парками, їли піцу, почали вголос мріяти про спільне майбутнє. А коли одного разу посварилися і довго не бачилися, то зрозуміли, що їм погано одне без одного.

«Якщо відверто, то ініціаторкою весілля була саме я, – пригадує Тетяна. – Мені подобався Сашко, його доброта, чуйність, готовність підтримати, допомогти. І я вирішила, що хочу бути з ним завжди. Того дня було все те, про що я мріяла: пишна білосніжна весільна сукня, велике сріблясте авто, яке мчало нас на зустріч долі. Коли крали мій черевичок, було дуже весело… А потім почалося серйозне доросле родинне життя».

У подружжя народився син. Тато хотів назвати малого Олександром, а Тетяна наполягала на Іллі. Тож до останньої миті не знали, як воно все буде. І вже перед самою реєстрацією, на порозі РАЦСу Олександр ніжно подивився у кохані вічі, і тихо промовив: «Гаразд, хай буде Ілля».

Щасливі роки промайнули, як одна мить. У квітні 2025 року Ілля Аралов став працівником конвертерного цеху. Він працює сталеваром відділення безперервного розливання сталі. Своє кохання подружжя Аралових пронесло через два десятиліття, зберегло та примножило. Як і тоді, на початку стосунків, Олександр приходить з квітами, і не лише восьмого березня чи Таніного дня народження, а й в інші дні, просто так, щоб порадувати кохану. Вони не дуже люблять подарунків-сюрпризів, а дарують одне одному те, що хотілося б отримати.

«На свята я отримую класику – квіти парфуми та цукерки або ж тортика. Коханий знає, що Київський – мій улюблений», – каже Тетяна.

«Парфуми я обираю сам, і якось вгадую. А от щодо коштовних подарунків, то ми їдемо й обираємо удвох. Таня завжди запитує, що хотілось би отримати мені. Тому в мене є оцей телефон, барсетка, чохли для сидінь автомобіля. Може не надто романтично, але всі задоволені, а це головне у родинному житті», – усміхається Олександр.

У родині Аралових їжу готують і Тетяна, і Олександр. Вони зізнаються, що одна й та ж страва у кожного виходить по-своєму.

«От, наприклад, борщ. Одне й те ж кидаємо у каструлю, наче й варимо однаково, але борщі зовсім різні. Дивина! Сашковий борщ мені подобається набагато більше, ніж той, що варю я. І не лише борщ», – каже Тетяна.

«Таня дуже класно готує, мені все подобається – борщ, салати, пиріжки та багато іншого. Я відчуваю, що з кожним роком кохаю її сильніше і ціную ще більше, відчуваю правильність вислову, що найкращий друг – це хороша дружина», – продовжує Олександр.

За плечима у Аралових більш ніж двадцять років щасливого сімейного життя. І вони відверто зізнаються, що зовсім без сварок і непорозумінь не обходилося.  Олександр вважає, що міцна родина можлива лише тоді, коли кожен з подружжя поважає іншого, готовий йти на компроміси і мати внутрішню силу визнавати помилки й виправляти їх. А ось що напередодні Дня закоханих побажала Тетяна: «Тому, хто поки що самотній, я бажаю знайти свою половинку. А тим, хто вже знайшов – зберегти тепло своїх взаємин. Бажаю кохання, безмежного щастя, родинного добробуту і всього найкращого!»

Редакція «Металурга» приєднується до цих чудових побажань, а Тетяні й Олександрові бажає назавжди зберегти своє кохання!    

Категорії
Наші люди

«До мене на роботу прийшла Любов»

Усміхаючись, говорить Сергій Орищенко. Зі своєю дружиною Любов’ю Орищенко вони виросли неподалік одне від одного, але зустрілися та об’єднали свої долі – на коксохімічному виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Сергій, вже мав 19-річний стаж на КХВ, був досвідченим машиністом електровоза гасильного вагона коксового цеху № 1, працював на коксових батареях №№ 3, 4. Справа серйозна, вимагає глибоких знань, вмінь, значної уваги. Та того дня його увага зосередилася на новенькій дівчині, яка прийшла працювати до їхнього колективу. Красива, усміхнена, весела, щира – від неї наче ниткою протягнулася до Сергія якась особлива, позитивна енергетика. Сергію одразу захотілося підійти до неї та познайомитися. І тут – несподівано відповідальний момент – дівчину призначають до нього в учениці. А звати ученицю – Любов.

«Того дня мені всього було забагато: емоцій від нової роботи, людей, робочої обстановки, побоювань, а чи зможу я і, звичайно, сподівань, що все буде добре, – згадує Любов Орищенко. – У кабіні електровоза мене зустрів Сергій. Він був такий серйозний, мене вже попередили, що він у цеху один з найкращих машиністів електровоза. Але його очі дивилися тепло, і я одразу заспокоїлася. Потім з’ясувалося, що у нього ще й прекрасне почуття гумору. З ним працювалося легко та просто. Навіть пожалітися йому можна було. Він все вислухував, давав поради. Наставник з Сергія вийшов чудовий, він все зрозуміло пояснював, розповідав, що до чого. Одного разу ми з ним стояли у башні під час гасіння коксу, і вже збиралися їхати. Я кажу: «оп, поїхали». І в цей момент ми рушили з місця. Розумієте, так збіглося. Сергій подивився на мене, і запропонував їхати далі разом з ним, тільки вже по життю».

«Люба одразу зачепила мене своєю відкритістю та щирістю, – говорить Сергій. – До того ж у нас виявилося багато спільного, ми обидва з села, я з Радіоновки, а Люба з Новоганнівки. Я добре знаю це село, їздив до нього, а бачите, жодного разу її там не зустрів. Нас познайомила робота, життя підхопило. Тепер ми разом виховуємо двох донечок, Ксюшу та Анну. До речі, Ксюша дуже любить техніку – машини, мотоцикли. Разом ми збираємо маленькі іграшкові машинки. Отже, у нас вдома ще й елітний автопарк (сміється). Напевне, любов до техніки у Ксюши від матусі, адже наша мама – чудова водійка! Люба знається на усіх марках авто, як на легкових, так і на вантажних. Я теж добре почуваюся за кермом».

У родині Орищенків є і спільне захоплення – це подорожі Україною. Будь-яке свято, день народження, ювілей, а також день усіх закоханих вони намагаються відзначити у дорозі. Та й просто у свій вихідний можуть сісти до авто, поїхати до іншого міста кави попити. Родина була у Дніпрі, Кропивницькому, Миколаєві, Жовтих Водах тощо. Планували подивитися Кременчук, але не доїхали. Місто було під ракетною атакою росіян, запах від згарищ відчувався ще здалеку. Орищенки доїхали до Александрії, побували у їхньому парку, погуляли вулицями міста.

«Зараз, на жаль, не до подорожей, війна не дає. А так хочеться, сісти в машину, і з вітерцем, до нових відкриттів, – говорить Любов. – Хочеться, щоб наша земля нарешті стала вільною, не здригалася від вибухів, щоб ми щоразу не хапалися за телефони, щоб дізнатися, як там діти. Знаю, це не святкова тема, але зараз це наше життя. Для нас з Сергієм наша родина – це цілий світ, де панують мир, любов, злагода, повага, взаєморозуміння. Як би зовні страшно не було – родина завжди зігріє, наповнить гарним настроєм та налаштує на настрій де все буде добре!».