Позначка: металургія

Категорії
Новини

Ювіляри не втрачають оптимізму

1 жовтня виповнилося 55 років цеху підготовки составів сталеплавильного департаменту. До 2011 року вся виплавлена в «АрселорМіттал Кривий Ріг» сталь розливалася у форми-виливниці. З часу виникнення на підприємстві сталеплавильного виробництва у сталеплавильних цехах працювали спеціальні дільниці для очищення форм та підготовки залізничних составів, що звались дворами виливниць. Своєчасна та якісна підготовка до розливання сталі стала важливою складовою стабільної роботи підприємства, і в 1967 році на заводі створили окремий підрозділ – цех підготовки составів.

Як і багато років тому, працівники цеху ведуть два основних процеси – підготовку виливниць, піддонів та формування составів, і роздягання сталевих злитків. З моменту пуску першої машини безперервного лиття заготовок частка сталі, розлитої у виливниці, зменшується з кожним роком. Але цех і зараз залишається важливою ланкою виробництва, адже, наприклад,  у довоєнному 2021 році таким способом було розлито близько 1,8 млн тонн, що становить більш ніж третину всієї виробленої сталі.

Зараз не найкращий час для святкування ювілеїв. Йде війна. Комбінат працює не на повну потужність. Вся сталь поки що розливається безперервним способом. Але працівники ЦПС впевнені, що зі збільшенням обсягів виробництва (особливо після Перемоги) підприємству знадобиться багато підготовлених составів з виливницями –  і тоді закипить робота. Тому ювіляри не чекають цього моменту, склавши руки. Вони вдосконалюють обладнання, поліпшують побутові умови, допомагають захисникам. А 24 працівники ЦПС здобувають нашу Перемогу зі зброєю в руках.

«Цех поки стоїть, але з 24 лютого ми багато зробили, – розповідає начальник ЦПС Євген Прохода. – Наприклад, разом з колегами з ЦРМО-4 відремонтували декілька кранів. Крани виконують величезну роботу з роздягання злитків, беруть участь у формуванні составів, очищенні виливниць. Без кранів нам ніяк не можна. Адже виливниця – важка штука, чавунна. Деякі з них важать 12,8  тонни, а маса піддонів під них – 5 тонн. Саме з таких форм виходять 14-тонні злитки. Руками таке не потягаєш. У відділенні роздягання злитків № 3 замінені підкранові рейки – це дасть змогу людям працювати швидше та безпечніше. Я назвав лише невелику частку зробленого. Все обладнання підтримуємо у належному стані. Можемо почати хоч зараз! Щодо побутових умов, то власними силами ми відремонтували чотири кімнати відпочинку, замінили системи опалення в гардеробних, тобто до зими підготувалися, люди будуть у теплі».

З перших днів війни працівники цеху організували допомогу своїм колегам, які зараз захищають країну. В цеху збирають кошти. Вже закупили та доставили воїнам спорядження, взуття, інструменти. «Зараз ми повинні добре підготувати наших хлопців до зими, – продовжує начальник цеху. – Першочергове завдання – придбати та доправити їм термобілизну. На решту купимо термошкарпетки та рукавички. Піклуватися одне про одного – це найкраща цехова традиція. А традиції ми бережемо».

В цеху дуже скучили за виробничими процесами, за справжньою роботою, за гарячими сталевими злитками, які треба звільнити від виливниць та доправити на блюмінг. Дійсно, величезні злитки кольору вогню – то вражаюче видовище! Люди не втрачають оптимізму та вірять, що незабаром цех увімкнеться на повну.  

Дмитро Манко, слюсар-ремонтник ЦПС:

– Зараз всім дуже нелегко. Більшість часу ми на простої. Відповідно і зарплата відчутно зменшилася. Але без надії немає сенсу жити. Тож віримо, що скоро треба буде багато металу, все закрутиться, завертиться, запрацює. Коли викликають на роботу, зайнятися є чим. Саме зараз ремонтуємо бойлерну. То лише ледарям нема чого робити. Поздоровляю всіх нас з днем народження цеху. Все буде добре».

Категорії
Новини

Резерв завжди під рукою

Працівники рудозбагачувальної фабрики № 1 гірничого департаменту облаштували новий майданчик для зберігання запчастин. Завдяки цьому ремонти обладнання стануть швидшими та безпечнішими.

Поки що РЗФ-1 вимушено стоїть, і на те є причини, викликані війною. Але працівники не гають часу: ремонтують, відновлюють, поліпшують. Взагалі рудозбагачувальні фабрики виробляють залізорудний концентрат, який потрапляє з цеху на склад потужними конвеєрами. Стрічки конвеєрів рухаються за допомогою барабанів. Навантаження на них чимале, тож барабани, що вийшли з ладу або відслужили свій термін, треба міняти.

«Резерв барабанів має бути завжди під рукою, – розповідає механік дільниці фільтрації і конвеєрів РЗФ-1 Юрій Коливашко. – Раніше це обладнання ми зберігали на імпровізованому майданчику посеред цеху. Не найзручніше місце для резерву, скажу я вам. Щоб доставити барабан до конвеєра, його доводилось транспортувати з прольоту в проліт, що забирало час. На шляху транспортування їздив транспорт, працювали люди, що безпеки не додавало. Але якось вже звиклись, наче так і треба».

Ситуацію допомогло виправити впровадження колони WCM «Професійне обслуговування». Найперше, що зробили, це визначились з новим місцем зберігання.  

«Око впало на ділянку цеху, де колись було розташоване виробниче обладнання, – продовжив Юрій. – Але що то було за обладнання – зараз це загадка. Я в цеху працюю 18 років, але його вже не застав. Залишився лише напівзруйнований бетонний фундамент, де останнім часом складали промислове сміття, металолом тощо. Прибрати те все – не проблема. Зате місце майже ідеальне: поруч з конвеєрами, зручно для руху кранів, поблизу нечасто ведуться роботи, ще й все це на пристойній відстані від потенціальних джерел забруднення пилом та пульпою. Беремо в роботу!».

Було і стало

Старий фундамент був вичищений. Потім зварили металевий каркас, засипали щебнем та залили бетоном, якого пішло близько 8 кубометрів. А далі встановили перильну загорожу для безпеки та зручності. Зараз на майданчику вже зберігаються барабани. «Хочу подякувати нашим цеховикам-технологам, які допомогли розчистити площу під майданчик, підсумовує Юрій. – А слюсарі-ремонтники Олександр Кручінін, Олександр Чмир разом з колегами з механослужби виконали будівельні роботи. Зараз тут зберігаються лише перевірені, готові до заміни барабани – нові або вже відремонтовані нами. Зусиль і часу на цю справу витратили чимало, але недаремно, адже від швидкості заміни барабанів залежить час простоїв, які дорого коштують підприємству. А безпека людей коштує ще дорожче».

Новий майданчик для зберігання запчастин
Категорії
Наші люди

Як стати зіркою, не покидаючи власного двору

Увага іноземних журналістів до роботи «АрселорМіттал Кривий Ріг» під час війни привела їх і до будинку ветерана нашого підприємства, колишньої прокатниці Раїси Рудчик, яка їх дуже здивувала.

Одного звичайного дня (наскільки він може бути звичайним за умов війни) Раїса Олексіївна Рудчик разом із сусідками сиділа на лавочці біля свого будинку. Двір жінки розташований посеред стареньких двоповерхових житлових будинків у районі зупинки «15 школа». Гомоніли про сьогоднішнє життя-буття, війну, нещодавні «прильоти» в місто, ціни на продукти.

В середині минулого століття будинки на цій ділянці міста будувалися переважно для робітників нашого підприємства. Тоді кімнату площею 13 квадратних метрів в одній із квартир отримала тут і Раїса Рудчик зі своїм чоловіком, теж прокатником Миколою Васильовичем. На роботу ходити їм було дуже зручно – перейшли міст в районі зупинки Першої дільниці – і вже у цеху. З роками квартира повністю стала власністю подружжя. Чоловік Раїси, на жаль, вже помер.

Життєва історія жінки перегукується з історіями багатьох її сусідок, які теж свого часу працювали у різних цехах металургійного заводу. Можливо, саме цей факт і привів до старого району іноземних журналістів. Протягом війни вони частіше стали з’являтися у Кривому Розі, щоб знайомитися з життям прифронтового міста та, зокрема, роботою найбільшого підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Сидимо собі на лавочці, а вони йдуть по дворах із відеокамерою, «по-ненашому» розмовляють. З ними перекладачка. Вона і стала розпитувати, хто з нас і коли працював на підприємстві, що пам’ятає, про які цікаві факти з його історії може розповісти, – розповідає Раїса Рудчик. – Дівчата одразу на мене вказали, бо я пропрацювала на підприємстві 37 років. Вісімнадцятирічною дівчиною приїхала сюди з Петриківки Черкаської області. Дуже хотілося Кривий Ріг подивитися, особливо, як працює завод – його сталеве серце. Так і залишилася працювати у середині цього самого «серця». Була сортувальником-здавальником металу, потім пішла на блюмінг. Підприємство мені і родину подарувало, бо саме тут я познайомилася зі своїм чоловіком».

Цю історію Раїса Рудчик розказала і журналістам.

«А ти їм ще свої роботи покажи», сказала сусідка, коли журналісти вже збиралися йти. Ті спочатку не второпали, про що йдеться. Та коли зайшли додому до Раїси Олексіївни і побачили її вироби, зрозуміли, що на них чекав справжній бонус.

Справа в тому, що Раїса Рудчик захоплюється модульними оригамі – робить різноманітні фігурки із паперу. Звичайний лист формату А4 вона розрізає на невеличкі квадратики, згинає кожен по декілька разів і отримує трикутник. З них, як із конструктора, робить чудернацьких звіряток, вази, скриньки, квіти, серветки і безліч іншої краси.

«Це допомагає мені зосередитись, заспокоїтись, особливо зараз, коли йде війна і нерви у всіх не на місці, – продовжує Раїса Олексіївна. – Раніше мої вироби були просто для краси, а зараз – ще й з особливим сенсом. На моїх вазах яскравіше засяяв український орнамент, соняхи стали більшими, а поряд з гордівливими павичами на моєму столі з’явилися казкові Лисичка-сестричка та Зайчик-Побігайчик».

Зараз Раїса Рудчик працює над створенням фігурки дівчини-україночки, а ще читає… підручник із металургії. Тому що хоче скласти із оригамі металургійний агрегат. Можливо, то буде сталеплавильний ківш, або щось із прокатних агрегатів. Головне, щоб фігурка була впізнаваною і асоціювалася саме з нашим підприємством. «Про це я теж розповіла закордонним журналістам, нехай знають про нас, які ми, – говорить Раїса Рудчик. – Мої сусідки теж залюбки поділилися своїми історіями. Розмовляли довго, усім було цікаво. Правда, з якої країни були ті журналісти, ми забули запитали. Та мабуть неважливо. Головне, що в Європі люди побачать, як ми живемо, дізнаються більше про наш завод та його незвичайних працівників, навіть тих, хто вже на пенсії».

Категорії
Новини

«Наш бізнес – це не лише виробництво сталі, наш бізнес також  – це інвестиції в Україну»

Незважаючи на те, що загарбницька війна проти України триває вже понад півроку, значна частина української економіки все ж спроможна працювати. Зараз відбувається масштабне планування реконструкції зруйнованої інфраструктури та переходу до стійкої післявоєнної економіки. Минулої п’ятниці IHK Düsseldorf, одна з найбільших торгово-промислових палат Німеччини, провела вебінар для німецьких інвесторів для визначення майбутніх можливостей для бізнесу та інвестицій в Україні. Експерти дали поради щодо ведення бізнесу, а підприємці поділилися набутим на цей час досвідом.

Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг», також взяв участь у цьому вебінарі та розповів, як підприємство адаптується до сучасних реалій та шукає нові можливості. Гендиректор виділив чотири ключові виклики сьогодення: це логістика, ситуація на ринку сталі в Європі, енергопостачання та інвестиційні плани на майбутнє.

Логістика

З початку гарячої фази війни логістика є одним з головних проблемних питань для бізнесу. Через це у перші місяці повномасштабної війни більшість компаній зупинили діяльність у безпечний спосіб. Ситуація була небезпечною, і логістика зіграла велику роль. Ми виробляємо 6 млн тонн сталі, з яких 20% завжди йшли на внутрішній ринок, а більша частина решти експортувалася через власний порт у Миколаєві та Одеський порт. Отже, 80% нашої продукції відправлялося у різні куточки світу Чорним морем.

Коли розпочалася активна війна, і порти зачинилися, ми були змушені шукати нове рішення, щоб мати можливість не лише експортувати нашу продукцію, а й водночас імпортувати сировину для виробництва сталі. Наприклад, раніше ми імпортували вугілля з Казахстану через залізничні шляхи, які проходять територією Російської Федерації. На початку війни цей маршрут був скасований. Але навіть у такій надскладній ситуації ми побачили, як високомотивована команда вміє досягати успішних результатів. За один-два місяці ми змогли розробити альтернативні маршрути для експорту. У березні на залізничному сполученні на кордоні з Україною утворилися величезні затори. Проте за два місяці ситуація нормалізувалася, і тепер ми маємо достатньо логістичних можливостей для експорту нашої продукції до Європи, переважно через Польщу. Після вирішення питання з обсягами та новими схемами маршруту, ми мали забезпечити більшу надійність логістики на регулярній основі.

Ринок металургійної продукції в Європі

Наразі є ще одне непросте питання, а саме – ситуація в Європі. Важливо, щоб у Європі також було більше розвитку та інвестицій. Останні два місяці там були важким періодом через високу вартість енергоносіїв. Тож для металургійної промисловості зараз не найкращий час. Але зазираючи у майбутнє, ми вважаємо, що у 4-му кварталі цього року та у 1-му кварталі наступного року може відбутися пожвавлення ринку металургійної продукції в Європі.

Плани інвестицій в Україні

Ми фактично не припиняли роботу у Кривому Розі, окрім перших двох місяців війни. Зараз ми балансуємо обсяги виробництва залежно від ситуації на ринку та воєнної ситуації. Я б сказав, що ведення бізнесу тут і зараз цілком можливе. Ми воліли б, щоб в Україну прийшло більше компаній найближчим часом. Наш бізнес – це не лише виробництво сталі, наш бізнес також полягає в тому, щоб інвестувати в Україну. Нам потрібно оновлювати та модернізувати завод у Кривому Розі, декарбонізувати наше підприємство, – так як це відбувається в Європейському Союзі. Ми планували великі інвестиційні програми в Україні, але нам важлива підтримка інших компаній, які зараз повертаються в Україну. Я говорю про партнерські компанії, які надавали б нам сервісні послуги, необхідні для виведення «АрселорМіттал Кривий Ріг» на новий рівень. Поки наші інвестиційні проекти призупинені, але ми готові відновити роботу, щойно це дозволить ситуація. Важливо, щоб в той момент наші міжнародні партнери також були поруч і мали можливість працювати. Враховуючи, що Україна рухається у напрямку до ЄС, іноземна підтримка дуже важлива. Отже, вважаю, що зараз можливості виглядають ще більшими.

Енергопостачання

Зараз енергоспоживання в Україні зменшилося порівняно із звичайною ситуацією. Раніше споживання становило близько 24 ГВт/рік у звичайний рік, зараз воно становить близько 10-12 ГВт. Запорізька АЕС потужністю 6 ГВт наразі фактично не працює і є окупованою російськими військами. Але все ж в Україні ситуація непогана, набагато краща, ніж ситуація в Європі.


За словами міністра енергетики, протягом літнього сезону в Україні був профіцит електроенергії. Ці надлишки держава намагалася продати в Європу. Тому взимку, якщо Запорізька електростанція не буде працювати, я думаю, буде нульовий баланс. Ми не бачимо великого ризику через перебої з постачанням електроенергії. Енергоносіїв вистачить як для приватного сектору, так і для промисловості в Україні.

Що стосується газу, то в Україні є підземне сховище, яке досить добре заповнене. Ми також не бачимо ризику нестачі газу. Зараз ми укладаємо контракти, щоб забезпечити постачання газу на наступні 6 місяців. Стосовно цін, то ми маємо певну перевагу порівняно з ціною в Європі завдяки наявності атомної енергетики в Україні. Як це не парадоксально, але цієї зими вигідніше виробляти металопродукцію в Україні та відправляти її до Європи, ніж виробляти в самій Європі. Навіть Група АрселорМіттал тимчасово призупинила деякі свої підприємства в європейських країнах, головним чином через вартість електроенергії.

Ми бачимо тимчасову можливість для України заповнити цю прогалину у промисловості в Європі у 4-му кварталі, і сподіваємося, що зможемо повернутися до звичної бізнес-діяльності. Паралельно ми активно співпрацюємо з урядом, щоб розблокувати українські порти для експорту гірничо-металургійної продукції. У цій складній ситуації всі в країні стали єдиною командою: центральна влада, обласна влада, місцева влада. Понад 95% акцій «АрселорМіттал Кривий Ріг» належить німецькій компанії ArcelorMittal Duisburg Beteiligungsgeselschaft mbH. В Україні компанія АрселорМіттал вже інвестувала 10 мільярдів доларів, починаючи з 2005 року, коли відбулася приватизація заводу. Усі ці роки АрселорМіттал працює як найбільший іноземний інвестор, скеровуючи багато зусиль та інвестицій у країну. Я справді вірю, що Україна – це майбутнє, і це майбутнє Європи. Україна стала набагато ближчою до Європи. І процес вступу до Євросоюзу може піти швидше, ніж прогнозувалося до війни.

Категорії
Новини

Шукаємо мотивованих тренерів, які прокачають «м’язи» культури охорони праці

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» триває набір для працівників, які хочуть стати внутрішніми тренерами з безпечної роботи. Після відповідної підготовки ці наставники впроваджуватимуть культуру охорони праці в усіх цехах нашого підприємства.

Незабаром усі ми, від керівників різних рівнів до робітників та спеціалістів, станемо учасниками програми Take Care або «Все починається з мене – мотивація для змін». Її завдання – підвищити рівень знань з охорони праці та виховати в собі культуру безпечного виробництва.

Навчання для керівників є окремим блоком цієї програми та носить назву Safety Leadership – «Лідерство в безпеці» і має нагадати керівникам про те, що саме лідерство і наставництво є важливою складовою культури безпеки. Детальніше про цю програму та внутрішніх тренерів, які нестимуть нам нові знання та навички, «Металургу» розповіла Лариса Кітугіна, начальник відділу з навчання та розвитку персоналу департаменту з персоналу.

– Ларисо, чому виникла потреба у реалізації цієї програми, адже у нас достатньо інших проєктів та програм з охорони праці?

– Насправді цей проєкт народився давно, ще у 2019 році. Пріоритет компанії «АрселорМіттал» – збереження життя та здоров’я робітників. Тому щоб покращити ситуацію з охорони праці, було вирішено активізувати заходи зі створення умов для безпечної роботи та навчити працівників культурі безпеки на виробництві. Тобто сформувати у робітників відповідні традиції, світогляд, норми безпечної поведінки. Головне, щоб кожна людина зрозуміла, що охорона праці починається з власної турботи про себе та про колег, які працюють поряд.

Робота над програмою розпочалася активно. До нас приїжджали корпоративні експерти з охорони праці і проводили навчання для керівників підприємства. Відповідні тренінги пройшли також 18 внутрішніх тренерів, серед них й ті, хто в Університеті АрселорМіттал вже тривалий час надавав знання в різних галузях.

Масштабну частину програми з навчання усіх працівників підприємства планувалося розпочати у березні 2020. Але… прийшов коронавірус, і всі заходи з навчанням великої кількості людей довелося відкласти. Тож програму ми розпочали вже у 2021 році. Та знову але… Ніхто навіть уявити не міг, що згодом на нас чекають ще серйозніші випробування – війна. На перший план вийшло виживання робітників та загалом підприємства в умовах війни. До речі, троє з наших внутрішніх тренерів зараз боронять Україну.  

– Чому вирішили повернутися до цього проєкту зараз, адже бойові дії ще тривають, а Кривий Ріг є прифронтовим містом?

– Ми адаптувалися до сьогоднішніх умов, віримо в ЗСУ і нашу перемогу та вже плануємо роботу на майбутнє. Саме зараз час проводити підготовчу роботу до продовження масштабних проєктів. Для найбільшого з них «Все починається з мене – мотивація для змін» потрібна велика кількість внутрішніх тренерів, адже вони навчатимуть увесь без винятку персонал підприємства. Тому ми і оголосили продовження набору до когорти тренерів.

– Що передбачає це навчання з охорони праці?

– Ми навчимо наших тренерів усіх новинок у сфері безпечної праці і навіть більше. А вони в свою чергу понесуть ці знання у цехи та підрозділи. Продовжать своє навчання і керівники. До 24 лютого програму з культури безпечного виробництва опанували трохи більше 40 відсотків керівників.

Від себе скажу, що програма тренінгу для робітників насичена та цікава. Вона розрахована на три дні, звичайно з відривом від виробництва. Буде і теорія, і практика з виїздом до цеху.

Зараз набір до тренерської команди підприємства продовжується. Щоб стати тренером, людина повинна мати бажання щось змінювати, ставати кращим, постійно вдосконалюватися і залучати до цього своїх колег.

Якщо вас зацікавила ідея стати внутрішнім тренером і ви хочете долучитися до змін в охороні праці та промисловій безпеці шляхом навчання наших співробітників, заповнюйте анкету за посиланням: https://forms.office.com/r/w4j6inzi3Z

https://forms.office.com/r/w4j6inzi3Z
https://forms.office.com/r/w4j6inzi3Z
Категорії
Наші люди

«Всупереч усім випробуванням я бачу життя тільки в яскравих фарбах»

Так говорить дозувальниця агломераційного цеху № 3 Наталія Олекса. У своєму підрозділі вона створює патріотичні мурали, щоб підтримати бойовий дух колег, а ще – в пам’ять про свого чоловіка, який теж працював в цьому цеху. Захищаючи країну він загинув у перші дні війни.

Дівчина, що уособлює Україну, захищає покровом Кривий Ріг та наше підприємство від ворожих атак. Вона, хоч і намальована, першою зустрічає усіх, хто заходить до операторської корпусу шихтових бункерів агломераційного цеху № 3. Раніше це була звичайнісінька непримітна промислова стіна. За тиждень Наталія перетворила її на великий яскравий мурал.

Наталія Олекса

«Мені це було вкрай потрібно: втілити в малюнку все, що я відчуваю, що пережила, події сьогодення та віру в наш народ, в наші сили, перемогу», – говорить Наталія Олекса. – В нашій країні триває кривава та жорстока війна. Але ми, кожен на своєму місці, робимо все можливе, щоб війна найскоріше закінчилася. Тому і фарби у мене яскраві, і сюжети говорять, що все у нас обов’язково буде добре».

Наталія відвертається і плаче. Цей мурал вона присвятила своєму чоловіку Анатолію Прідьмі. До війни він працював у агломераційному цеху № 3 змінним майстром, а 24 лютого добровольцем приєднався до військових лав, щоб виганяти ворога. І загинув, захищаючи країну. Анатолій Прідьма став одним із перших працівників, яких наше підприємство втратило на цій війні. Колеги по цеху в пам’ять про нього встановили пам’ятну дошку на адміністративній будівлі АЦ-3. Тепер там завжди живі квіти.   

На честь Анатолія Прідьми і взагалі усіх, хто загинув на цій війні, Наталія Олекса і малює. Сюжети різні. Один Бойовий Їжачок чого вартий! Його майстриня намалювала у побутовій кімнаті цеху. Цей Їжачок уособлює український бойовий дух. І справді, дивлячись на його суворі очі, «наїжачені» голки, зброю на плечі, одразу стає зрозуміло: жодних шансів у ворога немає!

«За допомоги цих муралів я хочу збільшити нашу життєву енергію, наповнити її позитивом. Щоб колеги дивились і заряджались впевненістю в Перемозі. Зараз нам це дуже потрібно, – говорить Наталія. –  У нас з Анатолієм зростає чотирирічна донечка, і я буду їй розповідати про тата і заради чого він віддав своє життя. А ще я продовжую справу свого чоловіка. Він любив бджолярництво, отже тепер цим займаюся і я. Знаєте, планую намалювати Янгола в образі військового-рятівника, який тримає на руках жінку. Ця жінка – це наша Україна. Завдяки військовим, волонтерам і взагалі усім нашим людям незабаром наша рідна Україна буде звільнена від ворога. Я в це щиро вірю».