Працівники ТЕЦ відновили надважливий агрегат до базових параметрів
Саме генератор № 6 теплоелектроцентралі разом зі своїм «колегою» — четвертим генератором – врятували наше підприємство від жорстких наслідків минулорічного блекауту, спричиненого ударами російських окупантів по енергетичній інфраструктурі України.
За словами начальника ТЕЦ Олександра Дрозача, коли ДТЕК тимчасово не зміг постачати електроенергію на підприємство або ж давав її дуже обмежено, саме енергія, вироблена генераторами теплоелектроцентралі, дозволила врятувати важливі агрегати коксохімічного та енергетичного виробництв. «Для того, щоб відновити генератор № 6, підвищити його надійність, – розповідає Олександр Дрозач, – ми впроваджуємо на ньому автономне обслуговування Виробництва світового класу WCM. А генератор № 4 ми відновили за допомоги методології WCM ще перед війною. Він запрацював надійніше. Впевнений, що автономне обслуговування шостого генератора дасть такі ж результати».
Генератори ТЕЦ — серед найважливіших енергетичних агрегатів підприємства. Генератор №6 виробляє 9 мегават електроенергії на годину, а також трансформує пару з котлів ТЕЦ до потрібних параметрів. «Пара необхідна для роботи багатьох цехів, такий як конвертерний, доменний прокатні та інших, – говорить головний інженер ТЕЦ Роман Старовойт. – Її використовують у технологічних процесах. Також у холодний період паровими системами опалюються приміщення на нашому підприємстві. З котлів виходить пара з температурою 510 градусів за Цельсієм та під тиском 92 бари. Вона крутить вирлицю (турбіну) генератора. При цьому виробляється електроенергія. А виходить пара температурою 350 градусів під тиском 12 бар. Саме такі параметри підходять для багатьох процесів на підприємстві».
За час впровадження автономного обслуговування працівники ТЕЦ-2 ретельно очистили агрегат і виявили його аномалії. «Це було складне завдання, адже трансформатор чималенький, – розповідає інженер WCM Сергій Грецький. – Він має висоту 11 метрів і 18 метрів завширшки. Сюди ж входять маслостанція та ряд комунікацій — паро-, масло- та водопроводи, електрокабелі тощо. Було виявлено більше двох десятків аномалій, а також дефекти електрокомпонентів, засувок трубопроводів, системи збудження. Це дуже важлива система, яка при запуску генератора дозволяє доєднатися до єдиної енергосистеми України. Впроваджено пропоект з покращення системи контролю осьового зміщення ротора, яке суттєво впливало на безаварійну роботу генератора».
Впроваджує автономне обслуговування команда у складі машиністів Сергія Лебединського, Петра Горбеця, старшого майстра Олега Хомяка, майстра Олександра Степанова та багатьох інших. Роботою вміло керували начальники змін ТЕЦ.
Як розповіли цеховики, надійність генератора № 6 суттєво підвищилася. Зараз тривають роботи з візуалізації. Позначки на устаткуванні допоможуть людям працювати безпечніше і ефективніше. А розробка стандартних операційних процедур зі змащування, огляду та підтяжці різьбових з’єднань забезпечить правильний догляд за генератором та підтримку його у найкращому стані. Зараз, як ніколи, треба тримати порох сухим, а генератори – справними.
«АрселорМіттал Берислав», одне з провідних підприємств України з виробництва вапняку для металургійного виробництва, у травні відновило виробничий процес після вимушеної зупинки.
Це підприємство розташовано у смт. Архангельське Херсонської області. Воно було змушене повністю припинити роботу у лютому 2022 року через наступ ворога. З того часу ця територія була окупована, проте 3 жовтня військовослужбовці 129-ої криворізької бригади територіальної оборони ЗСУ звільнили населені пункти Миролюбівка та Архангельське.
– Справжній подвиг військових дозволив нам повернутись до активної роботи вже навесні 2023 року. З березня почали відвантажувати накопичений вапняк з наших складів. Ця сировина використовується аглоцехом «АрселорМіттал Кривий Ріг» для виробництва агломерату. До кінця квітня тривало складне розмінування території нашого підприємства, а з 1 травня ми змогли розпочати видобуток вапняку в кар’єрі. Нам вдалося зберегти свій колектив, і уся команда щиро вдячна ЗСУ, а також колегам з «АрселорМіттал Кривий Ріг» – нас з ними ще більше згуртували усі воєнні випробування, які ми долаємо разом, – сказав Леонід Смоляренко, генеральний директор «АрселорМіттал Берислав».
– Ми радіємо, що «АрселорМіттал Берислав» знову в строю. Ми завжди були тісно пов’язані у виробничих процесах і зараз намагаємося зробити все, щоб зміцнити підприємство в Архангельському. Частина селища після деокупації перебувала в руїнах, тому ми зі свого боку доклалися до відновлення інфраструктури, у першу чергу, допомогли з ремонтом дитячого садочка. Сподіваємося, що життя в цій громаді буде нарешті спокійним, а результат нашої ефективної співпраці піде на користь українській економіці, – прокоментував Володимир Теслюк, заступник генерального директора з виробництва (гірничий департамент) «АрселорМіттал Кривий Ріг».
З березня 2023 року «АрселорМіттал Берислав» відвантажив для криворізького гірничо-металургійного підприємства майже 47 тис. тонн вапняку (з урахуванням складських запасів), видобуток склав майже 20 тис. тонн. Довоєнний обсяг відвантаження вапняку перевищував 500 тис. тонн на рік. Прогнозований показник відвантаження на 2023 рік – близько 200 тис. тонн вапняку для виробничих потреб «АрселорМіттал Кривий Ріг».
На початку війни електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування агломераційного цеху № 3 Сергій Залозний добровольцем пішов захищати Україну. Свій перший бойовий досвід він отримав під час захисту рідного міста Кривого Рогу, а згодом брав участь у визволенні міст: Байрак, Балаклія, Ізюм, Куп’янськ, захищав кордон держави під Бєлгородом, відбивав атаки ворога на Лиманському напрямку під Кремінною.
Зараз Сергій Іванович демобілізувався і повернувся працювати до АЦ № 3. Справа в тому, що йому вже за 60 років, і саме через це на початку війни його не хотіли брати до лав збройних сил. Але Сергій Залозний не здавався і продовжував штурмувати військкомат. І врешті-решт він попав служити до Сил Спеціальних Операцій (ССО) в першу окрему бригаду спеціального призначення імені Івана Богуна в батальйон «Дике поле», де став старшим навідником гранатометного взводу з позивним Дід.
«Дідом мене називали в цеху, тому вирішив нічого не міняти. «Хоча який я дід, я вже прадід! Маю одного правнука, четверо онуків та двійко дітей, – з гордістю говорить Сергій Залозний. – Саме на захист родини, а також звільнення України я й вирішив піти до лав ЗСУ. Не зміг всидіти вдома, коли ворог прийшов до нас. Взагалі я не публічна людина, але хочу, щоб люди знали про військові будні наших українських захисників, серед яких – звичайні українці та патріоти».
Бійся Бога та пацанів з Кривого Рога
Цей крилатий вислів одразу згадався, коли Сергій Залозний почав розповідати про свій перший у житті бій-штурм. Він стався в селі Іванівка біля Кривого Рогу. Саме там засіли росіяни і обстрілювали Ганнівку, Шестерню, Заградівку і дотягувались ракетами до Кривбасу. В батальйоні всі «пацани» були з Кривбасу. В більшості – не обстріляні молоді хлопці, для яких ця серйозна операція була першою в житті.
«У нашому підрозділі тоді були тільки автомати, десять підствольних гранатометів та три ручних гранатомети, – згадує Сергій Іванович. – На той час жоден з нас не мав досвіду штурмових операцій (окрім нашого командира), але ні в кого навіть думки не виникало залишитись і не піти в бій. Ввечері нас вишикував командир та повідомив, що зранку буде розвідка боєм, потрібні 15 добровольців (ризики такої вилазки всі добре розуміли). Я зробив крок вперед і став одним з них. Ще затемно до околиць Іванівки ми під’зжали двома групами. Перша машина попала в ворожу засідку. На щастя в авто не поцілили з гранатомета, граната розірвалась поряд і усі залишилися живими. Але з’явилася така лють! Хлопці швидко покарали ворога. Підтягнулась друга група і почався бій. Для рашистів це було несподіванкою, а хлопці так захопились боєм (був такий вибух адреналіну), що замість розвідки боєм ми зачистили від ворогів половину села. І штурм зупинили тільки тоді, коли патронів майже не залишилось. Наступного дня підійшла інша частина батальйону і ми дочистили Іванівку.
Як потім виявилося, «пацани» з Кривбасу без артпідготовки з одними автоматами вибили з Іванівки бійців якутського підрозділу спеціального призначення «Білий ведмідь» (це було написано на шевронах трупів загарбників). Ми захопили багато ворожої техніки: вісім БМП, дві броньовані машини «Тигр». Першого ж дня за російськими пораненими і командирами, для їх евакуації, прилетів вертоліт МІ-8. Сісти він сів, а от злетіти вже не зміг, ми постаралися – назавжди його приземлили».
Серед трофеїв – російський пайок
Ми – «нє братья»
Наш герой із захопленням говорить про мужність наших хлопців. Але у бою за Іванівку Діду дуже запам’яталася тендітна дівчина-медик із позивним Багіра. Вночі на собі вона витягнула пораненого бійця – міцного великого чоловіка вдвічі більшого за неї, адже наші ніколи не кидають своїх, ні поранених, ні вбитих.
У росіян все навпаки. Коли наші хлопці влаштовують їм черговий гарячий прийом, і вони відступають, залишаючи на полі бою поранених, ті волають про допомогу. Але росіяни не допомагають своїм пораненим, вони добивають їх та залишають тіла лежати напризволяще.
Волохатий друг Мишко
Ця історія сталася із Сергієм Залозним у місті Лиман. Бійці батальйону були виснажені 15-годинним важким переїздом з Бєлгородського кордону до Лиману на Луганщині. Колона зупинилась і бійці розселялися у порожніх покинутих хатах. У двір одного з них з побратимами зайшов і Сергій Іванович. А там їх зустрів велетенський собака розміром з теля. «Обережно, це кавказець. Не простягай до нього руку, відкусить за секунду, бо він слухається лише тільки свого господаря», – сказав один з бійців.
Натомість Сергій Залозний закинув автомат за спину, обережно підійшов до собаки і одразу назвав його Мишком. І справді великий, приблизно 90 кілограмів ваги, волохатий собака дійсно нагадував ведмедя. Пес ретельно обнюхав руку Сергія, а потім, на знак довіри, лизнув її. «Ну, все, тепер він обрав тебе за господаря, забери його, нехай не заважає нам заносити речі до хати», – пожартували побратими. А Мишка Сергій покормив та приголубив. З того часу вона стали друзями.
Сергій Залозний та Мишко
«Того ж дня командир мені дав завдання розшукати командирів рот і передати наказ, щоб підготували людей на наступний день до «бойового чергування на нулю (лінія зіткнення, оборони), – продовжує Сергій Іванович. – Мишко, як завжди, був зі мною. Виконавши завдання я повертався до оселі, де ми зупинилися. Сутеніло, а мені треба було обходити галявину. Вирішив піти навпростець. Зробив кілька кроків, а Мишко як загарчить і став хапати мене за ногу. Така поведінка не була йому притаманна, тож я подумав, тут щось не так. Дістав ліхтарик та спрямував світло собі під ноги. На стежці виявилась міна-розтяжка, яку нам залишили росіяни. Ще крок і вибуху було б не уникнути. Виявляється, собака мене врятував. Про міну я доповів командиру, її знешкодили, а Мишко став улюбленцем бійців. Кожен намагався його підгодувати смачненьким. А він і не відмовлявся».
Наступного дня до підрозділу приїхали волонтери з речами для бійців. Вони теж швидко потоваришували з Мишком, бо його було важко не помітити і не полюбити. Коли бусик розвантажили і четверо волонтерів почали збиратися їхати назад, виявилося, що Мишко заліз до автомобіля, поклав свою велику голову на лапи і не збирався нікуди виходити. «Що ж, мабуть прийшов час прощатися, там, де не стріляють, собаці буде краще. Тепер він вас, волонтерів, буде охороняти», – сказав Сергій Іванович і попрощався з чотирилапим другом.
Згодом ті слова стали пророчими. По дорозі назад автомобіль волонтерів зупинився на узбіччі. А там була міна (росіяни дуже полюбляють мінувати край доріг). Від вибуху бусик відкинуло у канаву та перекинуло. Волонтери отримали травми та втратили свідомість.
Мишка теж поранило, але йому вдалося вилізти із автомобіля. Крім того, він повитягував із машини усіх людей. А бусик відразу вибухнув. Свідки кажуть, що собака потім вийшов на дорогу і кидався під колеса машин – щоб зупинити їх. А коли люди виходили, він тягнув їх до поранених волонтерів. Так він врятував цих людей.
«У цієї історії щасливий кінець, – сказав Сергій Залозний. – Зараз з Мишком все гаразд, його підлікували і в нього є господарі, які його дуже люблять. А я зрозумів, що Мишко не шукав на війні собі нового господаря, він шукав людину, якій знадобиться його допомога. На війні в екстремальних ситуаціях відкриваються надзвичайні риси не лише у людей, а й у тварин. І це тільки одна історія з війни, а скільки є інших, яких треба писати завжди начисто, без чернетки, бо переписати ніколи не вийде».
Останнім місцем бою героя стало місто Бахмут. Саме тут 20 травня обірвалося життя захисника.
У мирному житті Олексій обрав «гарячу» професію – працював підручним сталевара конвертера. Щоб впоратися з розпеченим металом, треба мати міцний характер, силу та витримку. Колеги говорять, що всі ці риси характеру були притаманні Олексію Боярінову.
«Його в колективі поважали, любили за спокійну вдачу та щирість, – говорить начальник дільниці конвертерів конвертерного цеху Володимир Сінченко. – Він на сто відсотків віддавався роботі, ніколи не скаржився на складнощі, був відповідальним та цілеспрямованим. З ним було надійно. Він не служив у армії, але зробив свій вибір -– приєднався до лав ЗСУ. Ми втратили людину з великої літери. Сумуємо, бо, на жаль, Олексій вже ніколи не увійде до цеху. Але в цеху ніколи не забудуть про нього».
Родина захисника втратила гарного сина, сестра – брата.
Понад пів року захисник вважався зниклим безвісти, але, на жаль, родина отримала підтвердження, що Андрій загинув 8 жовтня 2022 року під час звільнення Херсонщини.
Понад 20 років герой працював на підприємстві у конвертерному цеху. Останнє його місце роботи – диспетчер МБРС. Робота відповідальна, в якій важлива кожна дрібниця, коли від твоїх дій залежить результативність та безпека великого підрозділу. Колеги героя розповідають, що Андрій Ляшко був одним з найкращих та найвідповідальніших і в роботі, і у звичайному житті.
«Ми щиро сподівалися усі ці місяці, коли Андрій вважався зниклим безвісти, що наш колега живий, – розповідає старший диспетчер Роман Приставка. – Але не судилося, ця війна забирає найкращих. Андрій був світлою людиною: спокійний, добрий, завжди відповідально ставився до будь-якого доручення, мав «золоті руки». Він міг не піти на передову, але вирішив для себе, що має встати на захист своєї родини та своєї країни. Це вчинок з великої літери. Серце героя припинило битися в боях біля села Давидів Брід на Херсонщині. Це велика втрата не лише для родини захисника, а й для усього нашого цеху. Не забудемо його ніколи!»
У захисника залишилися дружина, донька та син.
Щиро співчуваємо родині та побратимам загиблого героя.
Для зручності та безпеки роботи техніки, яка задіяна у процесі очищення озера-шламонакопичувача, вперше за історію його існування була зроблена спеціальна дамба, яку фахівці називають «промінем».
За свою подовжену форму це «озеро» працівники підприємства вже давно між собою називають «Байкалом». Насправді ж це шламонакопичувач для виробничих відходів – брудної води, що надходить сюди з газоочисток агломераційних цехів №№ 1, 2, 3.
Брудна вода вливається в озеро зі зваженими речовинами – шламом. Коли його там стає забагато, то шламонакопичувач (або його найбільш заповнену частину) треба очищувати. Для цього шлам виймають та висушують, щоб потім застосовувати його у виробництві, адже він є цінною сировиною – вміст заліза у шламі складає близько 45 відсотків. Вода освітлюється і теж використовується багаторазово.
Після таких процедур шламонакопичувач готують до нового заповнення. Це є важливою екологічною та економічною складовими виробництва.
Але очищення шламонакопичувача вручну не виконати, шлам треба діставати за допомогою екскаватора, завантажувати його у великі автомобілі та вивозити. Все це треба робити на твердій поверхні, адже важка техніка може просто загрузнути у вологому густому шламі, як у сипучих пісках.
«Щоб цього не відбулося, ми вперше за історію «Байкала» відсипали там «промінь» – спеціальну дамбу, на який і працюватиме важка техніка, – говорить Юрій Буслов, начальник цеху водопостачання підприємства. – Вона відсипана із доменного шлаку підприємства, є міцною та доволі широкою. Загалом на створення дамби було витрачено 5 тисяч тонн шлаку. У роботі з відсипки «променя» брали участь фахівці ЦВП, спеціалісти та техніка автотранспортного управління. Усі роботи з відсипки були виконанані за два тижні. Зараз ми вже розпочали очищення шламонакопичувача і його підготовку до нового циклу роботи».
