Позначка: наші люди

Категорії
Охорона праці

Зима позаду, але розслаблятися не на часі

Весна, на яку в цьому році ми чекали як ніколи, таки настала. Тож саме час підбивати підсумки зимового сезону. Він був важким за багатьма чинниками. І те, що енергетика країни, хай не без суттєвих втрат, але таки вистояла, додає оптимізму. Енергетика «АрселорМіттал Кривий Ріг» також зазнала важких випробувань, які продовжуються. Саме професіоналізм енергетиків підприємства дозволив не лише пережити зиму, зберігши устаткування, а ще й убезпечити працівників підприємства від величезних ризиків, викликаних збоями подачі електроенергії.

Євгеній Пантело багато років пропрацював у нашому енергетичному департаменті, зокрема, на теплоелектроцентралі. Тож йому, як нікому, відомі ті небезпеки, які є на ТЕЦ, та наслідки,  які могли б спричинити перебої з енергопостачанням. Зараз Євген – провідний інженер з охорони праці і опікується саме цехами енергодепартаменту, разом з колегами він допомагає енергетикам усувати ризики та організовувати безпечну роботу.

«Я вважаю, що енергетика – це серце підприємства. Без енергоресурсів виробництво неможливе. Але енергія здатна не лише приносити користь, а може й наробити багато горя, – говорить Євгеній. – Наприклад, температура пари у котлах ТЕЦ перевищує 500 градусів, а тиск досягає 100 атмосфер! Температура живильної води, яка йде трубопроводами, сягає 150 градусів, а тиск – 170 атмосфер. Не дай боже цій стихії вирватися на волю. Ці ризики багаторазово зростають, якщо є збої у роботі системи.

Цієї зими у зв’язку з шахедними та ракетними атаками по енергетиці країни ці збої не були поодинокими. Одного разу подача електроенергії зовсім зупинилася. Уявіть собі, що кілометрами трубопроводів прокачуються завдяки електроустаткуванню гази, пара та вода під шаленим тиском, і раптом рух зупиняється, бо немає струму. Руху немає, а тиск залишається! І це дуже небезпечно для агрегатів, а особливо – для людей які з ними працюють чи перебувають поблизу, для сотень людей. У цій та інших ситуаціях наші енергетики спрацювали надзвичайно виважено та професійно».

За підсумками зимового сезону Євген з колегами роблять висновки: що спрацювало, що ні. Якщо ні – то чому? Що можна покращити? Над помилками треба працювати завжди, тому що все змінюється швидко, а  зі змінами збільшуються небезпека і ризики.  І ми до цього маємо бути готовими.

«Разом з виробничниками ми розробляємо і впроваджуємо заходи, щоб запобігти помилкам. Це комплекс організаційних і технічних заходів, але і не тільки. Це аудити та перевірки, навчання і бесіди, консультації і корегувальні заходи, – каже Євген. – Впроваджуємо систему  блокування та ізоляції LOTO.  Працюємо над тим, щоб доступ до устаткування, де присутня небезпечна електрична, гідравлічна, пневматична, скрита та інші види енергій,  був неможливим завдяки використання системи  LOTO. Вчимо застосовувати цю систему. І не втомлюємося закликати кожного робітника працювати безпечно. Не заради уникнення покарання за порушення, а заради себе, заради тих, хто чекає вас дома живими та  неушкодженими.

Категорії
Наші люди

Кар’єрні кроки машиніста бульдозера

Коли говорять про видобуток залізної руди у кар’єрах «АрселорМіттал Кривий Ріг», то з гірничої техніки частіше за все згадують бурові верстати, що бурять свердловини для вибухівки, та великовантажні автомобілі, які вивозять руду та покривні породи. А є ще багато важливої техніки, без якої видобуток неможливий, наприклад, бульдозери.

«Бульдозери виконують кілька основних виробничих операцій, без яких гірникам не обійтися, –говорить виконувач обов’язків начальника ремонтної служби гірничотранспортного цеху ГД Олег Голуб. – Бульдозери разом з грейдерами будують дороги у кар’єрах, ті самі кар’єрні шляхи, без яких самоскиди та бурові верстати працювати не зможуть. Бульдозери розчищають п’їзди до гірничих забоїв. Вони ж планують майданчики для бурових робіт та виконують інші важливі завдання. Без бульдозерів у гірничій справі – ніяк».

Олегові слова базуються на багаторічній практиці та величезному особистому досвіді. 18 років він пропрацював машиністом бульдозера на одному з гірничозбагачувальних комбінатів Кривбасу, був серед найкращих фахівців. А ось талант керівника у ньому відкрився на всю потужність, коли він перейшов до ГТЦ ГД «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Спочатку я вивчився на водія та автослюсаря, а вже потім – на машиніста бульдозера, – згадує Олег. –  Пішов працювати у кар’єр. Бульдозерист у кар’єрі – це важка, небезпечна, але дуже потрібна людям праця. За 18 років я багато що зробив, багато чого навчився. Але після повномасштабного вторгнення видобуток на моєму підприємстві практично зупинився. Мені запропонували місце, але зовсім в іншій частині нашого міста. Я спробував, але треба було виїжджати о четвертій ранку, а додому я повертався ближче до опівночі. Для нормального життя – це не варіант. Аж тут кум Олександр Іноземцев, який працює у ГТЦ водієм великовантажного самоскида, підказав, що в «АрселорМіттал» є місце машиніста бульдозера».

Спочатку Олег стажувався на різних типах бульдозерів – колісних та гусеничних. Потім став до роботи, але ненадовго. Керівники цеху запримітили у нього той самий керівний талант і попросили тимчасово замінити начальника автоколони № 3. І він згодився.

«Колона № 3 – це крани, самоскиди, але не великовантажні, вахтові автомобілі тощо, – говорить Олег. – Цю техніку називають допоміжною, але без неї неможливе функціонування кар’єру. Ця техніка доставляє людей на робочі місця, матеріали для будівництва доріг, запчастини для ремонтів, бере участь у цих ремонтах, виконує ще багато необхідної роботи. Машиніст бульдозера – робота відповідальна, керівник колони – також, але межі відповідальності набагато ширші – від організації безпечної роботи для десятків людей і фінансових питань що до придбання запчастин та матеріалів, до відповідальності за стан та якість роботи кожної одиниці техніки. Тож багато чого довелося навчитися, і дуже швидко».

І тільки-но Олег «в’їхав» у курс справ, як його тимчасове, як йому й обіцяли, керівництво колоною завершилося – прийшов новий начальник колони, вже на постійній основі.

«Якщо відверто, то я зрадів, що повернувся на бульдозер, – усміхнувся Олег. – Робота у машиніста бульдозера нелегка, але він відпрацював сумлінно свої день-ніч, а далі – 48 (мова йде про графік роботи, за якого, після денної та нічної змін йде 48 годин відпочинку – авт.), тобто набагато більше вільного часу, і голова не болить, як то кажуть. А у начальника колони навіть після роботи голова кипить, думки рояться: як оте зробити? А як оте? А з оцього що вийде? Але моя радість була недовгою…».

Керівники цеху відзначили для себе успішне керівництво Олега автоколоною, і вирішили запропонувати йому місце начальника ремонтної служби ГТЦ. Не дуже він зрадів, але й не відмовив. Зараз Олег відповідає за стан близько 30 великовантажних самоскидів та більше десятка одиниць іншої техніки. У його службі працюють близько сорока фахівців – слюсарі-ремонтники, зварники, сантехніки, шиномонтажники, вулканізаторники, токарі тощо. Всі ці люди сумлінно працюють для того, щоб техніка своєчасно виїхала на лінію, щоб працювала без простоїв. Людей, як і скрізь, зараз не вистачає, тож і Олегові інколи доводиться йти на допомогу колегам, ремонтувати власноруч. Справа для нього звична, тож він не переймається. Вже більш ніж півроку Олег керує ремонтною службою і робить це вдало. Його визнано «Людиною року ГД», що є яскравим визнанням професіоналізму та відданості своїй справі.

«Роботи багато, і вона непроста. Ремонт техніки – це дуже складна справа, особливо, коли це – ремонт великовантажних автомобілів, які мають і електродвигун, і двигун внутрішнього згоряння, і ще безліч відмінностей від звичайних авто. Багато деталей виготовляємо самі. Я вдячний кожному зі своїх колег, а особливо Віктору Семенову, Артуру Градовому, Олександру Литвяку, Олександру Янькову, Дмитру Звереву, Геннадію Вербицькому, Олександру Скрилю, Олександру Драгожилову, Олексію Трошину та Валерію Усачу. Без цих людей я б нічого не досяг. Зізнаюсь, що коли очолив службу, то було деяке «тертя», так би мовити. Так завжди буває, коли на чолі вже сформованого колективу стає нова людина, яка, що природно, має власні погляди на організацію, свої вимоги. Але ми швидко порозумілися: працювати безпечно, якісно – що тут незрозумілого? І обов’язково працювати командою. Наша мета – щоб техніка працювала і якомога рідше ламалася. Це невід’ємна умова успішної роботи гірничого департаменту».

Категорії
Наші люди

Кермо в руках, а тонни під контролем

Понад 40 років працює на коксохімічному виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг», водійка автонавантажувача коксового цеху № 1 Ольга Жила. і переважну більшість часу – за кермом чотириколісної техніки.

Впевнено повертаючи кермо, Ольга їде дорогами коксохіму. Усі шляхи їй добре знайомі, адже ними за десятиліття своєї роботи вона наїздила не одну сотню кілометрів. Замовлень на перевезення різних вантажів у Ольги дуже багато, і їй треба встигнути всюди. Вона безпосередньо залучена до технологічного процесу, займаючись розвантаженням-завантаженням вугільної шихти та коксу, які доставляються залізничними вагонами, перевозить й інші потрібні вантажі.

«Мій хлопчик, так лагідно я називаю свій електрокар. Він невеликий, але мобільний та сильний, має місткий ківш, здатний підняти до п’яти тонн. Також, користуючись стрілою, яка висувається вперед на 4 метри, а у висоту на 7, я можу діставатися вантажу на значній відстані. Ми з технікою чудово ладимо, машини мене слухаються. Я завжди була з ними на «ти». Це дійсно моя справа, і якщо можна було б час повернути назад, я б знову обрала техніку», – говорить Ольга Жила.     Все почалося у далеких 1980-х роках. У гості до своєї сестри Оксани, яка мешкала з родиною у Кривому Розі, Ольга приїхала з Чернівців. Наше місто одразу їй сподобалося, тут було багато молоді, а ще – роботи. Під час гостин Ользі запропонували познайомитися з виробництвом, про яке вона раніше й не уявляла. Про те вона вже тоді дуже любила техніку, і хотіла «спілкуватися» з нею на професійній основі. Тому з радістю погодилася на пропозицію піти працювати на коксохім. Спочатку влаштувалася сюди прибиральницею. Втім за рік Ольга вже стала електромонтеркою, звичайно, після відповідного навчання. Ще через рік, дізнавшись, що на щойно відкритому складі капітального будівництва КХВ потрібні водії навантажувачів, вона навіть не вагалася з вибором, вирішивши: «Це моє».

«Працювати з технікою, любити її, керувати автомобілем – всьому мене навчив батько Танасій Вовк, який був електромеханіком, – розповідає Ольга Жила. – Спочатку на КХВ я працювала на однотонному електронавантажувачі, потім на тритонному, згодом – на інших, потужніших та складніших. Керувати кожним я щоразу вчилася, і опановувала нове із задоволенням. Я навіть відремонтувати навантажувач можу. Одного разу двигун тритонника повністю «перебрала». До цього подібного ніколи не робила, але у мене є така риса характеру – якщо мені щось треба, є мета, то я її обов’язково досягну. Зняла двигун, розібралася що й до чого, замінила деякі деталі, зібрала… а він не працює. Процес повторила, зрозуміла, що не так, і у мене все вийшло. Допомогу у чоловіків попросила тільки для того, щоб вони перенесли двигун. Важкий він (сміється). Згодом власноруч робила й інші ремонти. І все це не тому, що нікому це зробити, а тому, що мені це подобається».

Зараз Ольга працює на техніці італійського виробництві, яка оснащена вилами та ковшем, що замінюються одне одним.

Це зараз жінка за кермом вже звичне явище, а у далеких 80-х роках побачити жінку, та ще й за кермом спецтехніки, було рідкістю. Проте Ольгу, єдину жінку-водійку автонавантажувача, дуже тепло прийняли у колективі. Тут Ольга познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом, теж водієм. Спочатку він теж працював на навантажувачі, згодом керував автомобілем швидкої допомоги. Разом вони виростили та виховали двох донечок.

«Ольга Танасіївна надзвичайна жінка, ми усі її поважаємо. Вона одразу обрала, так би мовити, чоловічу професію, і так гідно працює, що будь-кому можна повчитися. Наша Ольга дуже відповідальна. Вона буквально живе своєю роботою, поспішає сюди завжди з гарним настроєм, та й нас позитивом заряджає, – говорить про колегу Сергій Сичов, майстер з ремонту дільниці вентиляції, голова цехкому ПМГУ коксового цеху № 1. – А ще Ольга бачила, як демонтували старі, як зводили з нуля нові коксові батареї №№ 5, 6. При цьому вона не просто спостерігала, а брала активну участь у цих процесах. Разом з колективом першого коксового цеху, вже за часи повномасштабної війни Ольга брала участь у гарячій консервації КБ, їх відновленні після аварії, причина якої блекаут тощо. І Ольга завжди була там, де вона потрібна. Звичайно, завжди поруч зі своїм сталевим товаришем».  

«Як же швидко промайнули ці 43 роки, майже, як один день,– говорить Ольга Жила. – А у свою роботу я й досі закохана. У мене навіть настрій покращується, коли я тут поряд зі своєю машиною. Буває встаєш вранці, спати хочеться, щось болить та «ломить». До гаража дійшла – все, здорова і готова працювати. Робота мене надихає, дає мені впевненості у собі, сили та бажання рухатися вперед. Тож, буду їздити й надалі!».

Категорії
Новини

Стійкість б’є рекорди

Працівники конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» встановили рекорд стійкості футеровки конвертера, довівши, що і в надскладні часи наші люди знаходять можливості для вдосконалення.

Сталь на нашому підприємстві плавиться у конвертерах. Кожен з них має сталевий корпус, а в середині стінки покриті вогнетривкою футеровкою для захисту корпусу від високих температур (у середньому 1640 градусів – авт.), а також від дії хімічно активних речовин та механічних пошкоджень при завантаженні металобрухту тощо. Під час роботи конвертера футеровка зношується, і її періодично міняють. Показником стійкості футеровки є кількість плавок сталі, які видає конвертер між перефутеруваннями. Чим вища стійкість, тим більше часу агрегат у роботі, тим вища його продуктивність і, як правило, менша собівартість продукції. Тож робота над підвищенням стійкості триває постійно і дає результати.

«Над підвищенням стійкості футеровки ми працюємо разом з фахівцями технічного управління, – говорить начальник конвертерного цеху Дмитро Васильєв. – Новий рекорд – це дуже важливе досягнення. Щиро дякую нашим партнерам з ТУ, зокрема Сергію Вишинському, Максиму Федоруку, Роману Сухомлину та працівникам конвертерного цеху – сталеварам, машиністам дистриб’юторів, майстрам, начальнику відділення конвертерів Володимиру  Сінченку, заступнику начальника цеху з технології Миколі Стародубову, нашим ремонтникам, всій команді, яка показала, що не зважаючи на війну, перебої з водою та електроенергією, безліччю інших проблем можна досягати видатних результатів. Для цього треба ставити амбіційні цілі, і головне – люди мають вірити в їх досяжність»

Начальник цеху скромно промовчав, що саме ним запропонована ідея стала важливою складовою успіху. Це ідея повітряно-крапельного охолодження конусної частини конвертера, де футеровка найбільш вразлива.

«Ми встановили чотири форсунки, які розбризкували воду, охолоджуючи найпроблемніші зони, – розповідає Сергій Вишинський. – Охолоджувався корпус із зовні. Внаслідок цього охолоджувалася футеровка у середині, і саме на цих ділянках осідав гарнісаж, тобто шлак, захищаючи проблемні зони. Це була лише частина комплексних заходів з підвищення стійкості, але важлива частина. Коли жахнули великі морози, подачу води довелося тимчасово зупинити, щоб не втратити систему водопостачання. Це був найважчий період, але вихід знайшли, і незабаром охолодження продовжилося. Не все було безпомилково. У мене є ідеї, як уникнути помилок наступного разу. Я вважаю, що є сенс розповсюдити цю практику на інші конвертери».

Ще одна важлива складова успіху – покращення якості вогнетривкої цегли, якою футеруються конвертери.

«Пошук якісних вогнетривів, які б змогли максимально витримувати дію руйнівних факторів, ми не припиняємо, – каже начальник технічного відділу (вогнетривкі матеріали) ТУ Максим Федорук. Як доводять останні досягнення, зокрема, рекорд конвертера № 5, нам вдалося підібрати відповідні матеріали для наших конвертерів. Велике значення для стійкості також мали своєчасні сканування футеровки, а якісні торкрет‑ремонти після досягнення граничних зносів дозволили підтримувати придатний стан футерівки до завершення кампанії. Позитивно вплинула оптимізація із застосуванням обпаленого доломіту для підвищення MgO у шлаку, що зменшило агресивність впливу».

Володимир Сінченко керує відділенням конвертерів конвертерного цеху. Він знає як організувати робот так, щоб агрегати використовувалися не лише продуктивно, а ще й ощадливо.

«Правильна експлуатація конвертера – невід’ємна складова високої стійкості футеровки, – пояснює Володимир Сінченко. – Ми маємо досвідчених фахівців, що дотримуються всіх технологічних умов, що є головною умовою збереження устаткування, подовження міжремонтних періодів. Футеровці шкодять навіть короткочасні незаплановані зупинки, які викликають перепади температур. Зменшенню кількості таких зупинок сприяла заміна газоходу п’ятого конвертера у 2024 році, професіоналізм наших технологів і ремонтників, які утримують устаткування в належному стані. Я вдячний кожному з них, а окрема подяка – старшому майстру відділення Дмитру Ковалю. Ми й так мали багато простоїв з відомих усім причин, тож не маємо права гаяти час з-за частих перефутерувань».

Заступник начальника конвертерного цеху з технології Микола Стародубов у 2013 році працював начальником відділенням конвертерів. Саме під його керівництвом було встановлено попередній рекорд стійкості.

«Попередній рекорд протримався майже 13 років, і врешті-решт був побитий, причому з доволі значним відривом – 5589 плавок проти 4934 у 2013 році, – говорить Микола Стародубов. – Звичайно, якби я був хоч трохи молодшим, то взявся б за новий рекорд. А якщо без жартів, то я пишаюся своїм послідовником Володимиром Сінченком та його командою. Нашою командою, і задоволений, що взяв участь у цьому досягненні, але вже у якості заступника начальника цеху. А ще я задоволений, що є чудова зміна, і виробничі традиції не перериваються».

Категорії
Наші люди

Логіка безпеки

Заходимо у бокс для ремонту автомобілів гірничотранспортного цеху гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тут ремонтують не лише авто, а ще й бульдозери, навантажувачі та іншу кар’єрну техніку. Один з найпоширеніших ризиків тут – це ризик падіння з висоти. Здавалося б, де автомобілі, а де висота? Де логіка?  Але якщо усвідомити, що ці авто – великовантажні самоскиди заввишки 6 метрів, та й бульдозери з навантажувачами не дуже відстають за «зростом», то все стає зрозумілим.

«До робіт на висоті у нас особлива увага, – говорить мій супроводжувач, провідний інженер з охорони праці департаменту з охорони праці та промислової безпеки Олександр Шишка. – Я проводжу тренінги з курсу «Take Care (Бережи себе)-2», і робота на висоті викликає неабияку зацікавленість та багато запитань. Для багатьох підрозділів це актуально, а для ГТЦ – й поготів».

Безпека під час таких робіт, як заміна двигуна чи коробки передач, техобслуговування техніки тощо складається з двох важливих частин: підготовчої та власне виконання робіт. І Олександр з колегами намагаються допомогти ремонтникам організувати фундаментальну підготовку та безпечне виконання.

Владислав Галайда механік підрядної організації «Цеппелін Україна», яка постачає потужну техніку Caterpillar, бере участь у її технічному обслуговуванні та ремонтах, зараз обслуговує доволі габаритний бульдозер. Під час виконання деяких операцій він користується запобіжним поясом, що захищає від падінь.

«Ми розуміємо важливість безпечної роботи і тісно взаємодіємо з вашими фахівцями з охорони праці, зокрема, з Олександром, – каже Владислав Галайда. – Вони допомагають визначати ризики та протидіяти їм, підказують, як виправити недоліки. Ми звертаємося за допомогою, наприклад, покращити освітлення за необхідності, ділимося своїми ідеями. Можна сказати, що наша взаємодія триває у форматі взаємодопомоги».

 Олександр Шишка часто буває на виробничих майданчиках. Він інструктує, налаштовує на безпечну роботу, контролює дотримання вимог, вивчає ризики на місці.

«Ми разом з працівниками ГТЦ чи підрядниками обходимо місця виконання робіт, якщо треба – вдягаємо пояси і підіймаємося на висоту, – продовжив Олександр. – Наприклад, дуже важливо визначити місця закріплення поясів, щоб це були не перила, огорожі чи промаслені елементи, а надійні точки кріплення. За потреби я проводжу тренінги з роботи на висоті безпосередньо у місцях, де працюють люди. А потреба така виникає чи не щодня. А щоб ефективно вчити людей, я постійно вчуся сам. Не пропускаю можливості відвідати заняття, що проводяться Європейським співтовариством з охорони праці «ESOSH», «Держпрацею» та іншими, постійно пропрацьовую журнали з охорони праці, а ще вчуся у працівників у цехах. Людям, що мають досвід, є що розповісти чи показати. Це здебільшого практичні знання та вміння, які набувалися роками, лайфхаки, яких не знайдеш у жодному журналі». 

Категорії
Новини

Чистий рух у транспортному

Весна – це час оновлення природи. З початком весни українці масово виходять толоки, тобто на прибирання, благоустрій територій, на яких вони мешкають, відпочивають чи працюють. Серед працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» першими до організованого прибирання стали працівники транспортного департаменту.

Залізничний цех № 2 має чималеньку територію – навколо адміністративно-побутової будівлі, локомотивного депо, депо з ремонту вагонів, екіпірувальних пунктів. Тож, як кажуть, є де розвернутися. На толоку вийшло близько 50 працівників. Робота кипить. Хтось згрібає торішнє сухе листя, і величезні торби для його збирання швидко наповнюються одна за одною. Інші зішкрібають бруд з узбіч доріг та пішохідних доріжок. Кілька учасників зрізають молоду поросль, а інші заходилися білити стовбури дерев та бордюри.

«Про прибирання нам повідомили на оперативці, – говорить старший майстер з ремонту устаткування ЗЦ-2 Олег Данілейко. – Коли я оголосив це своїм колегам з локомотивної служби, то заперечень не було. Всі розуміють, що після зими це актуально. Дякую кожному за самовіддану роботу. Для себе стараємося. Нікого з-під палки не заставляємо, люди сумлінні, свідомі. Самі бачите – ніхто не сачкує, всі при ділі».

Я глянув навколо й ще раз пересвідчився в Олегових словах. Навіть сфотографуватися залізничників було важче вмовити, ніж гребти листя чи бруд. А от працівники автотранспортного управління фотографувалися охочіше. Ну а як же не сфотографуватися на фоні 12-тонної вантажівки, кузов якої вщент набитий сухим гілляччям, листям та іншим непотребом, який автомобілісти згребли зі своєї території. Підходжу ближче, і майстер з ремонту автомобілів, досвідчений та кремезний Віталій Шаровський жартома простягає мені підібрану лопату. «Це ви мене хочете посвятити у рицарі?» – реагую на жарт. Сміємося всі разом, хоча й без того атмосфера позитивна, всі відчувають, що зробили добру справу.

«Раніше у нас була така традиція – прибирати територію, – говорить Віталій Шаровський. – Але останніми роками, може після повномасштабного вторгнення, точно не пам’ятаю, якось ми про неї призабули. А даремно. Добре, що вона знову повернулася. Сьогодні плідно попрацювали. Я мешкаю у багатоповерхівці, свого двору немає, але є наш, який ми прибираємо гуртом із сусідами. Тож рука щодо прибирання у мене набита. Зараз підемо пообідаємо, трохи відпочинемо і візьмемося за виробничі завдання».

Біля будівлі управління транспортного департаменту також людно. Метуть, вантажать, вивозять сміття. Серед працівників – директор транспортного департаменту Андрій Олійник. Він старанно мете поріг будівлі. Запровадити «чисту» традицію – це його ідея.

«Я не дуже давно керую ТД, до цього працював у гірничому департаменті, – пояснює Андрій. – Саме звідти була перейнята традиція, яку там започаткував заступник генерального директора з виробництва (гірниче виробництво) Володимир Теслюк. Я вважаю себе його учнем, найкраще намагаюся переймати. Це не разова акція. Прибиратимемо щочетверга. Всі, починаючи з мене. А також слідкуватимемо за чистотою, бо, як відомо, чисто не там, де метуть, а там, де не смітять».

Вікторія Олійник працює начальницею відділу договірних і претензійних робіт управління залізничного транспорту. Її повсякденна робота – це договори, претензії, протидія недовезенням, крадіжкам на залізниці та ще багато такого, від чого голова йде обертом. Тож зараз у неї перезавантаження з користю.

«Ми із задоволенням підтримали ідею, – говорить Вікторія. – Бо хочеться, щоб навколо було чисто. Наступного четверга або будь-якого дня пропоную долучатися до нас колегам з інших департаментів. Впевнена, що кожен з нас зможе виділити пару годин, чи навіть кілька хвилин, щоб зробити цей світ гарнішим, чистішим, яскравішим».