Лінія подачі регенеруючого розчину на газові холодильники цеху уловлювання отримала підтримку. Працівники спеціалізованого ремонтного цеху та цеху сіркоочищення на ділянці лінії у районі сірчаних скруберів коксохімвиробництва встановили стійку переспирання.
Тимчасово цех сіркоочищення перебуває на паузі. Але господарство цеху не залишається без нагляду. Персонал підрозділу здійснює прокрутку та обстеження обладнання, аби підтримувати його у робочому стані, проводить щоденні обходи-огляди. До речі, під час одного з них і виявили проблему – провисання лінії подачі регенеруючого розчину.
«Уявіть собі, наприклад, будинок, в якому ніхто не живе, з часом у ньому все потихеньку виходить з ладу. У нас дещо схожа ситуація, цех не працює певний час, і це позначається на обладнанні та комунікаціях. Наші трубопроводи не нові, вони зазнають негативного впливу агресивного середовища, тому на деяких ділянках може трапитися корозія, вони прогинаються, – розповідає начальник цеху сіркоочищенняОлександр Матяш. – Ми робимо все, аби підтримувати цех у належному стані, постійно здійснюємо ревізію обладнання, огляд комунікацій. Саме завдяки увазі наших працівників ми вчасно помітили, що на одній з ділянок лінія, якоюподається регенеруючий розчин на підігрів, дещо прогнулася і почала провисати. І через це трубопровід діаметром 600 мм міг просто лопнути, зруйнуватися, а цього ми не мали права допустити. Ми завжди турбуємося про те, щоб за першої ж нагоди цех можна було запустити у роботу, щоб він одразу запрацював без збоїв та аварійних зупинок». Після обстеження проблемної ділянки та проведення товщинометрії труби створили проєкт, виготовили ескіз опори, за яким ремонтники СРЦ виконали роботи з підпирання лінії. Для цього спочатку виготовили «плече» підтримки – опору. ЇЇ зробили з двох частин, а потім підняли лінію і на висоті 20 метрів за допомогою крана-вишки встановили та закріпили цю опору.
24 жовтня під час запеклих боїв на запорізькому напрямку біля Новопрокопівки Михайло прийняв свій останній бій.
Колеги згадують Михайла, як людину-«запальничку». Він завжди випромінював позитив, активний, веселий оптиміст.
«Наш герой працював майстром в шахтоуправлінні гірничого департаменту. Починав 17 років тому зі стажера, потім працював помічником майстра, згодом став професіоналом шахтарської справи, – говорить в.о.начальника дільниці дробарно-сортувальної фабрики ШУ ГД Юрій Веремєєв. – Він був дуже відповідальною людиною. Справжнім лідером, який завжди хотів, щоб його бригада була найкращою і багато робив для цього. Михайло легко сходився з людьми, адже мав позитивну вдачу. Це непоправна втрата для усієї фабрики. Не стало не просто нашого колеги, а справжнього друга для багатьох з нас».
На рудному дворі аглоцеху металургійного виробництва нещодавно працювали «павуки». Так жартома колеги назвали бригади з цеху ремонту металургійного устаткування № 2, які виконали ремонт шляху вагоноопрокиду.
Вагоноопрокид на рудному дворі рухається рейковим шляхом, який спирається на армовану колону. Агресивне середовище, важке навантаження та інтенсивна експлуатація з часом негативно позначилися на її стані. Деякі ділянки шляху почали «здавати позиції», поступово руйнувалися. І, як на будь-якому небезпечному шляху, рух було перекрито. Далі, аби вагоноопрокид міг працювати та безпечно пересуватися, потрібно було відремонтувати його шлях. Довірили цю відновлювальну місію професіоналам з ЦРМУ-2.
«Ремонт ми виконували у декілька етапів, – розповідає заступник начальника ЦРМУ-2 Володимир Вишемірський. – Після розчищення проблемного місця ми взялися за армування зруйнованої ділянки шляху довжиною 13 метрів, облаштували металевий каркас опалубку, відновили монолітну залізобетонну стіну-підпору, виконали монтаж блоків та рейок. Роботи складні, деякі ремонтні операції ми взагалі виконували вперше. Це, наприклад, стосувалося армокаркаса колони. Аби до нього дістатися, нам довелося зчищати старий бетон до металевого скелета, а потім з’єднувати його вцілілі ділянки з новими, якими ми замінили ушкоджені шматки. Каркас нагадував металеве павутиння, ми з’єднували, «зв’язували» його частини в одне ціле, тому нас павуками і прозвали. Але ми закладали основу безпечного шляху, аби техніка (вагоноопрокиди) і ті, хто на ній працює, могли рухатися безпечно».
На етапі бетонування шляху
Ускладнювало ремонт те, що роботи виконувались поряд з робочим обладнанням – грейферними навантажувачами, каркас з’єднували, заливали бетоном безпосередньо на місці. Аби доставити матеріали для ремонту, часто доводилося залучати залізничні крани. Над цим завданням «павуки» працювали два місяці. Попри стислі терміни, великі обсяги ремонту, нестачу персоналу і нестандартне завдання, роботи ремонтники виконали вчасно, адже працювала потужна команда, до складу якої увійшли працівники аглодоменного цеху та ЦРМУ-2.
«Армуванням каркаса опікувалася бригада монтажників на чолі з бригадиром Юрієм Сергієнком, монтаж блоків та рейок виконали монтажники з бригадиром Ігорем Скрипником, – говорить заступник начальника ЦРМУ-2 Володимир Вишемірський. – Дякую майстру з ремонту устаткування Віталію Миронову, колегам з АЦ механіку Костянтину Ілляшику, старшому майстру рудного двора Євгенію Алєксєєнку, заступнику начальника АЦ Борису Боровику за гарну командну роботу. Це відчувалося у всьому, тому результат міг бути лише одним – відтепер цим шляхом вагоноопрокид може рухатися безпечно».
Так говорять працівники залізничного цеху № 2, які напередодні свого професійного свята за методологією Виробництва світового класу власними силами відремонтували приміщення зварювального відділення депо тепловозів серії ТГМта здійснили інші оздоблювальні роботи в цеху.
«Відчуття свіжості, затишку, яскраві корпоративні кольори, зручні робочі зони та місця зберігання потрібних інструментів і матеріалів. Після ремонту у зварювальному відділенні депо тепловозів серії ТГМ ЗЦ № 2 приємно знаходитись і плідно працювати. Все добре видно під сучасним світлодіодним освітленням, а нова проводка сприяє безпеці, – поділився враженнями від ремонту Вадим Славінський, в.о. начальника депо з ремонту рухомого складу серії ТГМ.
У цьому відділенні проводяться зварювальні роботи під час ремонтів вузлів та агрегатів локомотивів, які здійснюють перевезення у гарячих цехах, зокрема у конвертерному цеху. До ремонту все тут було старе, сіре, тож і настрій у людей, які заходили сюди працювати, був відповідний. В цеху вирішили сказати цьому «ні». Плануючи перевтілення, вирішили задіяти методологію Виробництва світового класу, щоб це був не просто ремонт, а й створення зручного та безпечного простору для роботи.
Для початку приміщення ретельно почистили: демонтували старе обладнання та меблі, а зі стін, підлоги і стелі видалили оздоблення. Потім наново все побілили, пофарбували. Меблі замінили на нові, а з системою вентиляції вчинили по-господарськи: стару витяжку модернізували, а саму систему переобладнали.
БулоСтало
«Особливо приємно те, що такі зручні умови створили для себе безпосередньо працівники нашого цеху – працювали люди, які до ремонту знаходилися на двох третинах заробітної плати. Для них це була можливість отримати повноцінну заробітну плату та опанувати (чи вдосконалити) навички справжніх промислових дизайнерів. А цех завдяки їхній праці та ініціативності отримав ще одне відремонтоване відділення з урахуванням системи упорядкування 5S у рамках програми WCM, – сказав начальник залізничного цеху № 2Дмитро Колесник.
БулоСтало
Завдяки працівникам ЗЦ № 2 кардинального перевтілення зазнали і
в’їзні ворота до локомотивного депо серії ТЕМ. Їх пофарбували у корпоративні кольори та нанесли логотип підприємства. Отже, дивимося, як було, і як стало…
Останнім місцем бою для героя стало село Роботине Запорізької області. Серце захисника зупинилося 29 жовтня цього року.
Костянтин працював котельником в цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу. Він завжди першим приходив на допомогу кожному, згадують колеги про нього. Вони впевнені, що і на фронті захисник теж був серед перших.
«Спогади про Костянтина Кузьменка лише світлі та добрі, – говорить начальник зміни ЦМК Максим Сизов. – Це була чуйна людина. В роботі – профі, якому можна було довірити найскладніші завдання. Він міг дати влучну пораду, одразу поспішав допомогти не словом, а конкретною справою, підтримував кожного у важкі хвилини. Дуже любив тварин, і для них завжди знаходив час. Дуже складно уявити та повірити у те, що Костянтин більше не прийде до нашого цеху. Але він житиме в пам’яті кожного з нас».
Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям захисника.
В останню неділю жовтня в Україні відзначається День автомобіліста та дорожника. Цього року це професійне свято відзначатиметься тридцятий раз. На нашому підприємстві це свято відзначають працівники автотранспортного управління, гірничотранспортного цеху гірничого департаменту та всі, хто має свою «ластівку», «болід», «коня» – чотириколісного друга.
Водій, говорять знавці, – це штурман, керманич та ремонтник «в одному флаконі». Практика свідчить, що в «АрселорМіттал Кривий Ріг» працюють майстри керма, які впевнені, що рух шляхами має відбуватися лише за правилами. На нашому підприємстві водії керують легковими та вантажними авто, знаються на спецтехниці та машинах, які здатні з легкістю перевозити гірськими шляхами в кар’єрах тонни породи.
І у транспортному управлінні, і у гірничотранспортному цеху ГД працюють водії, якими можна та варто пишатися, яких справедливо вважають одними з найкращих працівників компанії. Серед них і начальник автоколони № 3 Олександр Меньшиков.
Автомобіль – це друг, свобода, порятунок
Автомобільний світ оточував Олександра з дитинства. Його батько працював водієм автобуса і часто брав із собою сина у подорожі міськими дорогами. Згодом Меньшиков закінчив криворізький автотехнікум за спеціальністю «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів та двигунів». І хоча власної машини в родині тоді ще не було, але Олександр ще у дитинстві вирішив, що точно її матиме, і саме таку, яку він захоче.
«Ось мій чотириколісний друг, – показує Олександр своє авто. – Автомобіль дає мені свободу. Ти можеш поїхати у будь-який час куди забажаєш. Ним ми колись всією родиною попрямували до Львова на спортивні змагання сина. Це була перша поїздка на цій автівці. Я одразу відчув, що це моя машина. Величезну відстань тоді ми подолали успішно, без проблем. З того часу в нас взаємна любов один до одного. Я турбуюся про автівку, а вона в свою чергу бережно доставляє мою родину на дачу та у справах».
Вчасний техогляд, профілактика і дбайливе ставлення до автомобіля – цими принципами Олександр керується і у своїй роботі.
«У нас автоколона особлива, – додає Меньшиков. – В ній є все. Різні легкові авто і спеціальні технічні машини: дорожньо-комбіновані, автовишки, вахтовки, бортові автівки з кран-маніпуляторами, навіть кран Liebherr. Ми доставляємо запчастини, довозимо працівників та ремонтні бригади на робочі місця, посипаємо дороги взимку та зрошуємо влітку. За кермом наших машин професіонали, якими можна пишатися. В автоколоні № 3 працює 70 людей. 22 хлопці зараз служать в ЗСУ. І там вони, впевнений на всі сто, одні з найкращих. До речі, на передовій без авто теж ніяк, там автомобілі – це порятунок. І аби така можливість була у наших хлопців, ми тут можемо подбати про це».
З перших днів лютого 2022 року Олександр разом з колегами почав допомагати обороні міста та ЗСУ. Він готував «спеціальні» коктейлі, насипав та перевозив мішки з піском для обладнання блокпостів. Зараз він донатить і у вільний від роботи час допомагає ремонтувати техніку наших захисників. А ще працює так, щоб наші герої, серед яких чимало колег-водіїв Олександра, були спокійні за ситуацію вдома та на роботі, щоб знали, що їхні робочі авто будуть у порядку.
«22 роки тому я прийшов після автотехнікуму працювати слюсарем з ремонту авто в кар’єрі. А десять років тому очолив автоколону № 3 ГТЦ, – розповідає Олександр Меньшиков. – Я впевнений, що найцінніший скарб нашої компанії – це люди. У нас чудовий колектив. А які у нас водії! Їзда у кар’єрі та міськими дорогами має відмінності. У місті більша швидкість та насиченість шляхів автівками, а гірські шляхи в кар’єрі – це віражі та підйоми. І впоратися з цим може лише досвідчений водій на справному авто. Ми в цеху завжди про це дбаємо. Я як начальник автоколони маю знати стан кожної автівки, планувати ремонти, вміти працювати з людьми та постійно розвиватися сам та спонукати до цього інших».
Не керуй машиною швидше, ніж літає твій янгол-охоронець
«Хочеш бути успішним у житті, у професії – вчися і займайся саморозвитком», – говорить Олександр. Водій-професіонал – це точно не той, хто один раз отримав права, навчився керувати авто і зупинився на цьому.
«Я пам’ятаю своє перше водіння, – розповідає Меньшиков. – Вперше, ще в автотехнікумі, я сів за кермо ЗІЛа. Це був той ще екстрим! Зараз я маю права категорій А, В, С, керую сучасним авто, але продовжую вчитися. Світ рухається вперед, тому маю розвиватися і як водій теж. Змінюється система та способи ремонту авто, та й самі автівки вдосконалюються. Наприклад, ми незабаром маємо отримати вахтовий автомобіль, в якому теж є новинка – система допомоги водію під час руху автомобіля під гору. Коли водій знімає машину з гальма, то система допомагає йому підтримувати авто у непорушному стані без відкочування назад, доки не почнеться рух вгору».
Для себе Олександр виокремив кілька обов’язкових правил. По-перше, досвідчений водій має вчитися все життя. По-друге, безпечна їзда можлива лише за правилами. Певний час може здаватися, що машина без гальм виграє перегони, але що найчастіше стає результатом для такого водія? На щастя, серед колег Олександра таких «гонщиків» немає.
«Ми працюємо і робимо все, щоб наші перевезення були безпечними, – каже Олександр Меньшиков. – І щоб своє професійне свято ми завжди відзначали у повному складі. Вітаю всіх колег з Днем автомобіліста і бажаю всім незламних авто, доріг, які завжди вестимуть до рідної домівки, сімейного затишку та спокою, єдності, миру та Перемоги!».
