Переселенці з інших міст України, які зараз мешкають у Кривому Розі, мали змогу побачити витвори мистецтва українських художників. Екскурсія стала можливою завдяки співпраці її організаторів – ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Інституту розвитку міста Кривого Рогу» та адміністрації картинної галереї ArtCraftOil.
«Побачивши картини, я навіть про час забула». «Я вже пенсіонер, але вхопив олівець і в захваті малюю, наче дитина». «В мене вже онуки, але в картинній галереї я побувала вперше у житті».
Так про свої перші враження казали учасники екскурсії – переселенці з Херсонської, Луганської, Харківської та інших областей України, які через війну приїхали до Кривого Рогу. Картинну галерею ArtCraftOil вони відвідали в межах волонтерського проєкту нашого підприємства «Разом».
«З переселенцями ми працюємо за багатьма напрямками, а зараз ще й долучаємо їх до культурного життя нашого міста, показуємо його красу та різноманітність, розбиваємо стереотипи про те, що тут самі лише труби та сірість, – говорить Марія Головань, фахівець департаменту із соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Мистецтво допомагає людям хоча б трохи відволіктися від сьогодення, а також надає життєвих сил та наснаги для кращого майбутнього».
Як зауважила Ганна Літвінчук, начальник відділу розвитку туризму «Інституту розвитку міста Кривого Рогу», художник живе в кожному з нас, тому, можливо, ця експозиція надихне когось і на власну творчість. Людям, які пережили багато неприємних, трагічних подій, треба якось підтримувати себе духовно. А ті, хто опікується переселенцями, будуть усіляко сприяти цьому й надалі організовувати цікаві заходи.
Залами експозиції
Ця картинна галерея розташована у самісінькому серці Довгинцівського району – поблизу залізничної станції Кривий Ріг-Головний. Експозиція галереї розмістилася в історичній будівлі – колись тут була одна із найстаріших шкіл Кривого Рогу. Зараз у затишних кімнатах галереї представлені витвори мистецтва українських художників. Тут розташовані майже тисяча картин.
«Також у нас проходять літературні вечори, бранчі, зустрічі з цікавими людьми, відбуваються фото та відео зйомки, інші заходи, – розповідає Марина Кравченко, директор картинної галереї ArtCraftOil. – Бачили в одній із кімнат велике ліжко? Багато людей запитують, навіщо воно тут. Це справжнісінький реквізит для лекції «Хіба це мистецтво?» київського художника-концептуаліста Євгена Барабана.
А взагалі з початку війни у нас майже у кожній залі було багато ліжок, адже картинну галерею ми тимчасово переформатували під готель для переселенців. Для багатьох сімей, які були вимушені покинути рідні домівки через бойові дії, ми облаштували тут усе необхідне для побуту: санвузли з гарячою водою, пральні машини, кухню. Також допомагали людям продуктами, одягом, іншими необхідними речами. Загалом сім’ї переселенців жили тут понад три місяці».
Серед переселенців, які співпрацювали з галереєю, були і родини художників. Одна з них – сім’я Ісаєвих, де підростає новий митець – дворічний Семен Ісаєв. У такому юному віці він вже сам створює картини у стилі абстракційного живопису. Їх можна побачити в одній із залів галереї на виставці «Дитячій». Тут все, як у звичайній дитячій кімнаті, є іграшки, речі для малечі. Але кімната пуста, покинута, в ній не лунає дитячий сміх. Усе це символізує втрачене через війну дитинство.
Про війну говорить й інша експозиція – «Порожнеча». Тут розташовані полотна, на яких нічого немає. Концепція розкриває сьогоднішній внутрішній стан українців. На білих полотнах, порожніх цвяхах, що стирчать зі стіни, кожен глядач може побачити те, про що думає, уявляє, переживає під час війни. Керівники галереї говорять, що ідея авторів-митців має успіх у відвідувачів виставки. Сподобалась вона і переселенцям-учасникам нашої екскурсії. Кожній родині було що згадати та розповісти, адже кожна з них пережила свою особисту трагедію.
«Ніколи не думав, що у моєму житті буде війна»
Свою історію розповідає Олександр Сапсай, переселенець із Новоберислава Херсонської області. У Кривому Розі він мешкає лише три тижні. Увесь час від початку війни він був у рідному селі.
«Бомби, ракети, бомби, ракети. І все це майже увесь час летіло на наші голови, – витираючи сльози каже Олександр. – Розбите все. Разом із нашими будинками росіяни зруйнували наш світ, наше життя. За іронією долі я сам свого часу працював водієм автомобіля у російському Норильску. Моя жінка росіянка. Але зі мною вона вже 35 років мешкає в Україні. Вона проклинає ворогів за їх звірства за смерті наших людей і особливо діточок. Тим, хто на власні очі цього не бачив, не відчув ці всі жахіття, важко буде зрозуміти наші відчуття. Та попри все ми залишаємося живі, що безперечно радує.
Я ніколи не думав, що роздивлятися картини, ходити художньою галереєю, то так приємно! Дякую організаторам за цю можливість відволіктися від життєвих проблем. До речі, про «АрселорМіттал Кривий Ріг» (колишню «Криворіжсталь») я багато чув від своїх українських колег-водіїв. Вони казали, що то дуже велике підприємство. Хочеться його на власні очі побачити. От би ще на екскурсію туди!»
Про мистецтво та оптику
«Я і сама трохи художник, в Ізюмі, це Харківщина, вела гуртки образотворчого мистецтва, – розповідає Валентина Корєнюк. – Коли виїжджала з міста, то його вже бомбили. Вже майже рік, як в Україні йде війна, а я й досі не можу повірити, що все це відбувається з нами. Це неначе страшний сон. Хочеться розплющити очі, а навколо все мирно та тихо.
В мене ще є і інша професія – оптик. Я створювала лінзи та призми як для окулярів, так і для промисловості. Хто знає, можливо мої вироби використовуються і на вашому підприємстві?»
«Худобу було дуже шкода, але людське життя важливіше»
«Враження від виставки просто колосальні! Соромно зізнатися, але це моя перша виставка в житті. Я із села Республіканець Херсонської області. Раніше працювала на пошті, а дома вела велике господарство,– говорить Наталя Непомняща. –Ракети на Берислав полетіли майже одразу від початку війни, а потім – і по нашому селу. У підвалі ми з родиною сиділи до останнього, не їхали, бо не могли залишити худобу. Та коли вже добре бахнуло по будинку, їхати довелося. До Кривого Рогу виїжджали вночі. Страшно було, їхали і плакали. Серце рвалося за тваринами, але що поробиш – людське життя важливіше. Тут нас прийняли дуже добре, життя потроху налагоджується. Про Кривий Ріг та про ваше металургійне підприємство я раніше багато чула від чоловіка, який тут колись вчився на футболіста. Зараз вже на власні очі побачила місто та його таке різноманітне життя».
