Автор: Головко Вікторія

Категорії
Новини

Гаряча сталь та крижана Антарктида

Кар’єра відомого українського полярника криворіжця Миколи Маковія розпочиналася з нашого підприємства та набирала обертів у Антарктиді за мінус 70 градусів за Цельсієм, а подекуди й нижче. Як крижані мінуси та інші випробування привели його до успіху почесний громадянин Кривого Рогу та Києва розповідав школярам міста на зустрічі у музеї історії «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Ця зустріч мала передісторію. Під час екскурсії залами музею історії нашого підприємства учні Криворізької гімназії № 66 дуже зацікавилися «найхолоднішим куточком» – стендом з артефактами, фотокартками та особистими речами з антарктичних експедицій Миколи Маковія.

Він відомий полярник України, який 15 разів ставав учасником експедицій в Антарктиду, чотири рази перетинав Південний полюс, здійснив подорож на Північний полюс та двічі підкоряв Гімалаї.

Підлітки поцікавилися, а що поєднує полярника з металургійним підприємством? Про це їм розповів сам Микола Маковій.

Свій професійний шлях він розпочинав саме тут, у залізничному цеху № 2, де п’ятнадцять років працював машиністом тепловоза. А перша його подорож до Антарктиди була відповідальним відрядженням. У крижаних умовах він працював техніком-механіком загону санно-гусеничних машин. Згодом Микола Іванович став інженером транспортного загону, інженером з життєзабезпечення станції, керівником арктичних експедицій.

«Хочеться якнайбільше розповісти молоді про складне, в умовах постійного холоду, але дуже цікаве, щедре на природу антарктичне життя та ще більше заохотити хлопців та дівчат опановувати нових знань, які обов’язково приведуть їх до кар’єрних успіхів у різних галузях життя, – сказав Микола Маковій. – А ще такими зустрічами я хочу морально підтримати молодь, надати їм впевненості у собі, адже їм за часів війни дуже важко. Особливо складно будувати плани на майбутнє, окреслювати свої перспективи. Розповідаючи їм про свій шлях до Антарктиди, життя та роботу там, людські взаємовідносини, підтримку одне одного, я на своєму прикладі хочу довести, що людина може подолати усі перешкоди, була б мета та бажання і наполегливість у її здійсненні. Розповідаючи цікавих історій про Антарктиду та з численних подорожей світом, я хочу розширити світогляд молоді, надати жаги до активного життя».

Дмитро Гурбанов, 14 років:

«Захід унікальний! Мені дуже сподобалося. Ось так, наживо, а не з інтернету, про Антарктиду я жодного разу не чув, особливо від людини, яка багато років працювала там. Цікаво, що туди він потрапив з нашого криворізького металургійного підприємства. До речі, мій тато теж працює тут. Слухаючи Миколу Маковія, я зрозумів, щоб досягти успіху треба бути спеціалістом у своїй справі, треба багато вчитися. Я ще не визначився з професією, хоча деякі плани вже є. А ще мені теж дуже хочеться подорожувати, бачити нові країни, знайомитися з їхньою культурою, з людьми, а потім вже самому розповідати історії про свої мандри».

Каміла Герула, 13 років:

«Коли слухала полярника, візуально уявляла собі картинки Антарктиди. Наприклад, холодно, вітер, заметіль, а там вирує життя – працює українська станція імені Вернадського, у холодному морі плавають кити, на березі живуть пінгвіни, літають птахи. Звичайно, знаходитися там важко, я це добре розумію, але люди долають труднощі. Було дуже щиро, коли Микола Іванович показав талісман, який носить с собою – це фігурка маленького пінгвінчика. За склом стенда у музеї теж стоїть опудало пінгвіна, зараз піду ще раз подивлюся на нього. Тепер для мене це не просто експонат музею.

Сьогодні я зрозуміла, що мрії можуть здійснюватися, якщо справа тобі подобається, вона приведе до успіху. Микола Маковій взяв участь у багатьох антарктичних експедиціях, це значить, що його професія йому до душі, тож він у ній досяг певних вершин». 

Богдан Ткаченко, 14 років:

«Мені найбільше вразила історія першого приїзду Миколи Маковія до Антарктиди та його перший похід до Південного полюсу. Я навіть не уявляв, які там низькі температури, і як людям важко їх витримувати. Дуже цікаво було слухати про пінгвінів та взагалі про тварин, які живуть серед холоду. Хочеться побачити їх на власні очі. Ще мені захотілося більше дізнатися про «АрселорМіттал Кривий Ріг», бо про нього ми знаємо тільки те, що там виробляється метал. Я ще не знаю, ким мені бути, а коли послухав полярника, й собі захотілося отримати якусь корисну професію, відкрити для себе щось нове. Для початку буду вивчати Криворіжжя, історію нашого промислового міста».

Поліна Пахоменко, 14 років:

«Шлях Миколи Маковія розпочинався з металургійного виробництва. Зараз це «АрселорМіттал Кривий Ріг», де працює багато людей, тривають численні складні процеси. Тут починався кар’єрний шлях багатьох особистостей, яких знають в Україні та світі. Тут працюють батьки та знайомі моїх друзів. Тож нам було цікаво дізнаватися про історію підприємства, тим більш, слухати розповідь такої відомої людини, як Микола Маковій, який теж працював тут та звідси отримав путівку у життя».

Категорії
Новини

П’ять днів можливостей – сотні шляхів майбутнього

Протягом п’яти днів у Кривому Розі вирував вже традиційний міський профорієнтаційний захід «Ярмарок професій», головним партнером та співорганізатором якого виступив «АрселорМіттал Кривий Ріг». Що можна було спробувати на смак на Ярмарку або знайти цікавого?

Минулого тижня Палац культури металургів став центром уваги учнівської та студентської молоді, їхніх батьків, навіть бабусь та дідусів нашого міста та регіону. Про популярність цього заходу годі й казати! Понад 8800 учасників та гостей Ярмарку за п’ять днів! Здається, що дізнатися про актуальні професії, яким можна навчатися, та кар’єрні можливості, які надають різні підприємства Кривого Рогу зібралася майже вся молодь міста. Щоб всім було зручніше добиратися до місця події, «АрселорМіттал Кривий Ріг» потурбувався про комфортний та безпечний  проїзд, надавши для гостей комфортабельні автобуси нашого підприємства.

«Серед числених локацій, які були представлені на «Ярмарку професій», три локації «АрселорМіттал Кривий Ріг» привертали найбільшу увагу молоді. Були навіть зовсім маленькі відвідувачі – найменшому нашому учаснику виповнилося 5 років , – говорить Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Ми підготували для усіх цікаву програму, де в ігровій формі пропонували учасникам спробувати себе у різних професіях, а також розповідали молоді про наше підприємство. Коли ми запитували, що про нього знають підлітки, то у відповідь чули: завод, сталь та «у мене там працюють батьки». До речі, на жаль, не всі могли сказати у яких підрозділах, але професії називали: електрогазозварник, ремонтник, доменник… Своєю чергою діти розпитували, як виглядає наше підприємство, адже вони його бачили тільки на фото, та й то лише фрагменти окремих виробництв. Щоб їм було легше уявити усі виробничі ланки ми розповідали про них у цікавій формі – у вигляді невеличкого квесту».

Також учасникам Ярмарку дуже сподобалися інші активності, яких було чимало на усіх трьох локаціях «АрселорМіттал Кривий Ріг». Серед них й «Сейф професій», де по схованому там предмету учасникам пропонувалося назвати спеціальності, які можуть бути з ним пов’язані, меми на спеціальному стенді, дзеркало, де люди бачили своє відображення як члена команди «АрселорМіттал», визначали професії на слух тощо.

Ті з відвідувачів, хто успішно виконав  завдання на усіх локаціях нашого підприємства мав змогу отримати призи – корпоративні сувеніри, а також цукерки. Цікаво, що цукерки у якості приза за вірні відповіді пропонували ще й на інших локаціях Ярмарку представники різних навчальних закладів та підприємств. Тож деякі з молодих людей відкрили справжнє «солодке» полювання на смаколики. Вони підходили до локації та запитували, що їм треба зробити за цукерку. Було смішно, але, водночас, й корисно, адже таким чином солодощі сприяли знайомству з новою інформацією. Отака собі солодка інформація вийшла.

«Багатьом молодим людям запам’ятався квест, на якому вони «ходили» всім ланцюгом нашого виробництва, від видобутку руди, її переробки, збагачення, процесів  агломерації, виробництва чавуну та сталі, до виготовлення готової продукції. Для багатьох учасників ярмарку ця інформація стала справжнім відкриттям, і вони серйозно зацікавилися металургійним процесом, – зазначила Вікторія Коцуба. – Також молодь з подивом дізнавалася, що наше підприємство величезне за розмірами, воно розташоване на території трьох з семи районів міста, що підприємство є важливим платником податків до різних бюджетів, в тому числі й Кривого Рогу, що наша продукція використана у багатьох унікальних спорудах світу. Вся ця інформація викликала не лише захоплення молоді, а і реальний професійний інтерес. Більш усвідомлено її сприймали учні старших класів, особливо ті, хто брав участь у торішніх ярмарках вакансій. За роки свого дорослішання молоді люди більше дізнавалися про наше підприємство, тож їхні запитання були предметними та цілеспрямованими. Особливо їх цікавила можливість участі у наших молодіжних проєктах, серед яких «Нова фабрика», «GoPro», програми для дівчат, які можуть з нуля навчитися у нас на машиністок крана, водійок автотранспорту, помічниць машиніста тепловоза, або опанувати науку охорони праці у проєкті S.H.E. А ми, своєю чергою, допомагали кожному учаснику «Ярмарку професій» визначитися зі своїм майбутнім напрямком роботи та зробити правильний вибір – професійно реалізуватися разом з командою «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Новини

Концентрат – в агломерат, або Спікання зі знаком якості

Михайло Волощенко, майстер з ремонту устаткування (ТГ) та Володимир Кучинський, технік з РтаО механоустаткування

«Обладнання гуде, техніка рухається, продукт виробляється, життя триває», – говорять про своє виробництво працівники агломераційної фабрики «АрселорМіттал Кривий Ріг», яка у березні відзначила своє 65-річчя.

Перший, на той час ще Новокриворізькій, агломерат спікся на щойно запущеній в роботу агломераційній машині у березні 1961 року. Аглопроцес запустила зміна Віталія Шаповалова. Тоді офіційно було повідомлено: «Наша фабрика призначена для спікання концентрату із домішками коксу, вапняку та руди в готову для металургійних заводів сировину – агломерат. Фабрика буде щорічно випускати по 3 216 млн тонн».

Територія аглофабрики на той час складала 3201,24 кв. м. А висота корпусу спікання, до речі, одної з найстарішої будівлі проммайданчика, досягала 10,8 метра.

З перших днів своєї роботи агломераційне виробництво привернуло увагу фахівців країни. Сюди за досвідом приїздили колеги-агломератники з Уралу та Казахстану, тут працювали талановиті розробники-новатори. Їхні ідеї дозволяли працювати ефективніше та економічніше. Агловиробництво отримало низку державних нагород та постійно розвивалося. Це було надзвичайно відповідально для колективу фабрики, тому її фахівці щодня намагалися робити усе можливе для випуску якісного агломерату, який називають годувальником доменних печей, адже він є важливою складовою виробництва чавуну.  

«В історії нашого підрозділу були як злети, так і важкі часи, – говорить Олег Щербук, начальник агломераційної фабрики департаменту з виробництва чавуну та сталі «АрселорМіттал Кривий Ріг». – У 1990-х – занепад і зменшення виробництва. Та з входженням НКГЗК до компанії «АрселорМіттал» справи знову пішли вгору. У рамках інвестиційної програми підприємства у 2013 році стартував перший етап реконструкції агломераційного цеху № 2, впровадження якого дозволило підвищити технічну надійність обладнання, зменшити промислове навантаження на навколишнє середовище, шляхом будівництва нових сучасних ГОУ з досягненням державних нормативів викидів по пилу до 50 мг/м3. Проєкт був складним та багатоетапним. Але, попри складнощі, він був успішно реалізований.  Та повномасштабне вторгнення знову призупинило наше виробництво. На щастя, ненадовго. З березня 2022 року, саме у місяць народження аглофабрики, наша робота почала відновлюватися, а усі ми навчилися жити та повноцінно працювати в умовах війни. У 2024 році усі три аглоцехи були об’єднанні в єдину агломераційну фабрику на правах цеху».

Лариса Ботірова, операторка пульта керування

Зараз агломераційна фабрика складається з шести агломераційних машин, рудного двора, який розташований на території колишнього аглоцеху МВ, де утилізують та штабелюють усі види шламів, відсів вапняку, залізомісткі матеріали тощо. Там працюють рудногрейферні перевантажувачі, вагоноопрокид та інша техніка.

Вагоноопрокид, конвеєри, а також рудний двір є і на дільниці підготовки шихтових матеріалів, де відбувається їх складування та підготовка до виробництва.

Олександр Заїка, змінний майстер основної виробничої дільниці

«Головним викликом на зараз для аглофабрики, як в цілому і для всього нашого підприємства, стали блекаути та великі обмеження у споживанні електроенергії, – продовжує Олег Щербук. – Для цього підрозділу часто доводиться знижувати промислові потужності. Також, через воєнні дії, відчуваються складнощі з постачанням сировини. Але попри всі перешкоди аглофабрика стабільно працює, тримає виробництво, повністю забезпечуючи агломератом дві доменні печі нашого підприємства, а також поповнюючи склад агломерату. Я хочу подякувати за це усім працівникам аглофабрики. Серед них агломератники, які безпосередньо ведуть процес спікання агломерату, дозувальники гарячого повертання, дозувальники, які працюють у відділенні шихтових матеріалів, спеціалісти ремонтної служби та представників  інших спеціальностей. Особливо хочеться відзначити Ігоря Гончаренка, майстра технологічної групи № 5, Андрія Болсуна, майстра технологічної служби № 6, Олену Хібіну, старшого майстра основної виробничої дільниці (ОВД), Валерія Гриценка, старшого змінного майстра ОВД, Олександра Філіпчука, змінного майстра ОВД, Диниса Космачева, майстра технологічної групи № 13, та багатьох інших. Велика шана нашим захисникам,  на захисті країни зараз стоять понад 90 працівників аглофабрики. На  жаль, 7 з них вже ніколи не повернуться додому, а доля ще 4 людей поки невідома. 

Я хочу, щоб наступний ювілей аглофабрики відбувався вже за мирних часів, щоб ми спокійно працювали, дбали про виробництво, започатковували нові трудові династії, виховували сучасних висококласних спеціалістів. З нашим ювілеєм, колеги. Усім витримки, яка нам усім зараз дуже потрібна!».

Категорії
Наші люди

Кермо в руках, а тонни під контролем

Понад 40 років працює на коксохімічному виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг», водійка автонавантажувача коксового цеху № 1 Ольга Жила. і переважну більшість часу – за кермом чотириколісної техніки.

Впевнено повертаючи кермо, Ольга їде дорогами коксохіму. Усі шляхи їй добре знайомі, адже ними за десятиліття своєї роботи вона наїздила не одну сотню кілометрів. Замовлень на перевезення різних вантажів у Ольги дуже багато, і їй треба встигнути всюди. Вона безпосередньо залучена до технологічного процесу, займаючись розвантаженням-завантаженням вугільної шихти та коксу, які доставляються залізничними вагонами, перевозить й інші потрібні вантажі.

«Мій хлопчик, так лагідно я називаю свій електрокар. Він невеликий, але мобільний та сильний, має місткий ківш, здатний підняти до п’яти тонн. Також, користуючись стрілою, яка висувається вперед на 4 метри, а у висоту на 7, я можу діставатися вантажу на значній відстані. Ми з технікою чудово ладимо, машини мене слухаються. Я завжди була з ними на «ти». Це дійсно моя справа, і якщо можна було б час повернути назад, я б знову обрала техніку», – говорить Ольга Жила.     Все почалося у далеких 1980-х роках. У гості до своєї сестри Оксани, яка мешкала з родиною у Кривому Розі, Ольга приїхала з Чернівців. Наше місто одразу їй сподобалося, тут було багато молоді, а ще – роботи. Під час гостин Ользі запропонували познайомитися з виробництвом, про яке вона раніше й не уявляла. Про те вона вже тоді дуже любила техніку, і хотіла «спілкуватися» з нею на професійній основі. Тому з радістю погодилася на пропозицію піти працювати на коксохім. Спочатку влаштувалася сюди прибиральницею. Втім за рік Ольга вже стала електромонтеркою, звичайно, після відповідного навчання. Ще через рік, дізнавшись, що на щойно відкритому складі капітального будівництва КХВ потрібні водії навантажувачів, вона навіть не вагалася з вибором, вирішивши: «Це моє».

«Працювати з технікою, любити її, керувати автомобілем – всьому мене навчив батько Танасій Вовк, який був електромеханіком, – розповідає Ольга Жила. – Спочатку на КХВ я працювала на однотонному електронавантажувачі, потім на тритонному, згодом – на інших, потужніших та складніших. Керувати кожним я щоразу вчилася, і опановувала нове із задоволенням. Я навіть відремонтувати навантажувач можу. Одного разу двигун тритонника повністю «перебрала». До цього подібного ніколи не робила, але у мене є така риса характеру – якщо мені щось треба, є мета, то я її обов’язково досягну. Зняла двигун, розібралася що й до чого, замінила деякі деталі, зібрала… а він не працює. Процес повторила, зрозуміла, що не так, і у мене все вийшло. Допомогу у чоловіків попросила тільки для того, щоб вони перенесли двигун. Важкий він (сміється). Згодом власноруч робила й інші ремонти. І все це не тому, що нікому це зробити, а тому, що мені це подобається».

Зараз Ольга працює на техніці італійського виробництві, яка оснащена вилами та ковшем, що замінюються одне одним.

Це зараз жінка за кермом вже звичне явище, а у далеких 80-х роках побачити жінку, та ще й за кермом спецтехніки, було рідкістю. Проте Ольгу, єдину жінку-водійку автонавантажувача, дуже тепло прийняли у колективі. Тут Ольга познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом, теж водієм. Спочатку він теж працював на навантажувачі, згодом керував автомобілем швидкої допомоги. Разом вони виростили та виховали двох донечок.

«Ольга Танасіївна надзвичайна жінка, ми усі її поважаємо. Вона одразу обрала, так би мовити, чоловічу професію, і так гідно працює, що будь-кому можна повчитися. Наша Ольга дуже відповідальна. Вона буквально живе своєю роботою, поспішає сюди завжди з гарним настроєм, та й нас позитивом заряджає, – говорить про колегу Сергій Сичов, майстер з ремонту дільниці вентиляції, голова цехкому ПМГУ коксового цеху № 1. – А ще Ольга бачила, як демонтували старі, як зводили з нуля нові коксові батареї №№ 5, 6. При цьому вона не просто спостерігала, а брала активну участь у цих процесах. Разом з колективом першого коксового цеху, вже за часи повномасштабної війни Ольга брала участь у гарячій консервації КБ, їх відновленні після аварії, причина якої блекаут тощо. І Ольга завжди була там, де вона потрібна. Звичайно, завжди поруч зі своїм сталевим товаришем».  

«Як же швидко промайнули ці 43 роки, майже, як один день,– говорить Ольга Жила. – А у свою роботу я й досі закохана. У мене навіть настрій покращується, коли я тут поряд зі своєю машиною. Буває встаєш вранці, спати хочеться, щось болить та «ломить». До гаража дійшла – все, здорова і готова працювати. Робота мене надихає, дає мені впевненості у собі, сили та бажання рухатися вперед. Тож, буду їздити й надалі!».

Категорії
Новини

За міжнародними стандартами – успішно

«АрселорМіттал Кривий Ріг» успішно пройшов наглядовий аудит системи екологічного менеджменту на відповідність вимогам міжнародного стандарту ISO 14001:2015. Про це детальніше розповідає Станіслав Сагайдак, менеджер системи екологічного менеджменту департаменту з охорони навколишнього середовища.

– Станіславе, розкажіть що це за стандарт та які процеси він охоплює?

– Стандарт ISO 14001:2015 встановлює вимоги до структури, розподілу відповідальності, виконання законодавчих вимог, оцінки досягнутих результатів та вдосконалення  системи екологічного менеджменту. Він займає важливе місце в системі управління підприємств та організацій, які працюють над зниженням виробничого впливу на навколишнє середовище. ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» розпочав сертифікацію ISO 14001 ще у 2007 році і відтоді система екологічного менеджменту функціонує у нас на належному рівні та постійно удосконалюється. Раз на три роки ми проходимо ресертифікацію, а між ними – два наглядових аудити. У цьому році це був наш перший наглядовий аудит, і він  пройшов на високому професійному рівні – без жодних невідповідностей. Аудит проводили офіційні представники сертифікаційної компанії TUV  AUSTRIA в Україні.

– В яких цехах підприємства побували аудитори?

– До аудиту було задіяно весь ланцюг випуску продукції. Наприклад, у гірничому департаменті аудитори відвідали рудоуправління, на КХВ вони побували у коксовому цеху № 1, в енергетичному департаменті відвідали кисневе виробництво, у прокатному – СПЦ-2. Також аудитори попрацювали на агломераційній фабриці, у першому доменному цеху, які входять до департаменту з виробництва чавуну та сталі. У департаменті з якості перевіряючі побували у лабораторії екологічного контролю та метрологічному центрі, у департаменті з персоналу відвідали відділ навчання та розвитку персоналу. Звичайно, протягом всього аудиту фахівці аудиторської компанії тісно співпрацювали з працівниками департаменту з охорони навколишнього середовища нашого підприємства.

– Які екологічні процеси досліджувалися аудиторами?

– Вони перевіряли стан виконання законодавчих вимог щодо зниження виробничого впливу на навколишнє середовище. Перш за все увага спрямовувалася на технічний стан природоохоронного обладнання – усіх наших газоочисних споруджень. Також аналізувався стан інформування персоналу підрозділів підприємства щодо екологічних питань та в цілому аналізувалася робота системи екологічного менеджменту.

–  На що додатково спрямовувалася увага?

– Приємно, що позитивно було відзначено систему екологічного моніторингу підприємства. В ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» він здійснюється 9 автоматизованими постами спостереження за станом атмосферного повітря на межі санітарно-захисної зони з метою контролю впливу виробничої діяльності усіх виробництв підприємства: гірничого, металургійного, коксохімічного.

Були відзначені і наші щорічні екологічні заходи, як то полив доріг на виробничих майданчиках та на вулицях міста, які межують з підприємством. Серед них вулиці в Металургійному, Інгулецькому, Центрально-Міському та Саксаганському районах міста. Боротьба з пилом проводиться за допомогою техніки підприємства у весняно-літній сезон.

Також при здійсненні виробничих вибухів підприємством здійснюються заходи, які ефективно впливають на нерозповсюдження пилу. Пилопригнічувальні заходи вже є частиною технологічного процесу при підготовці до них.

Були відзначені й наші освітні природоохоронні заходи у різних навчальних закладах  міста та регіону. Ми розповідаємо дітям про важливість збереження природних, енергетичних ресурсів, навчаємо їх відповідального ставлення до довкілля, знайомимо з простими щоденними кроками, які у побуті може зробити кожен з нас, аби допомогти нашій планеті.

У підсумку аудиторська перевірка підтвердила високий рівень організації екологічної роботи, ефективність внутрішнього контролю та відповідальне ставлення колективу до питань охорони довкілля. Приємно зазначити, що цей наглядовий аудит ми пройшли успішно. Завдяки ефективному управлінню підприємство підтвердило стабільність функціонування системи екологічного менеджменту та її відповідність міжнародним вимогам.

Отримані результати є свідченням відповідального ставлення до реалізації екологічної політики, прозорості процесів та постійного вдосконалення діяльності.

Ми й надалі працюватимемо над розвитком, контролем та вдосконаленням внутрішніх процесів, впроваджуючи сучасні управлінські рішення та підтримуючи високі рівень екологічної свідомості.

Я щиро вдячний всім підрозділам ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»,  своїм колегам за підтримку, професіоналізм та злагоджену командну роботу. Саме тому ми й маємо такий гарний результат.

Категорії
Новини

Рудний двигун міста

Активний промисловий видобуток руди розпочався 145 років тому. Це сприяло стрімкому  розвитку та розбудові Кривого Рогу. Про це далі у статі з циклу про історію руди у нашому місті.

На багаті землі

Наприкінці ХІХ століття Кривбас вийшов на перше місце в країні за видобутком руди. Тільки у 1888 році її було видобуто 190,6 тисячі тонн. Провідні економісти тоді стверджували, що скоро Криворіжжя стане найвпливовішим фактором у промисловій імперії. На криворізькій руді вже успішно працювали майже два десятки металургійних заводів півдня. А у 1898 році було поставлено питання про експорт криворізької руди.

Постійне збільшування видобутку руди підвищувало й попит на працівників. І дефіциту у робочих руках не було. Люди масово прибували до Кривого Рогу звідусюди у пошуку заробітку та кращого життя. А це означало, що новим криворіжцям потрібно було десь жити, навчатися, лікуватися, розважатися, купувати продукти, необхідні товари для життя. Місто почало активно розвиватися.

З містечка – на місто

«Там, де серед зелених дерев можна було деінде побачити солом’яний дах селянської хати, тепер, неначе за змахом палички чарівника, поряд з промисловими спорудженнями «виросли» великі будинки. За декілька років невелике містечко Кривий Ріг за благоустроєм та торгівельним обсягом перетворилося на справжнє повітне місто». Так зазначалося у путівнику початку ХХ століття.

І це було правдою. У ті часи у Кривому Розі вже налічувалося 79 рудників, 4 чавуноливарні заводи, фабрика фарб, механічний та пивоварний заводи, лісові пристані та склади, олійниці, млини. У місті працювали відділення комерційного банку, нотаріальна контора, 3 фотосалони, 2 аптеки, 8 аптечних магазинів.

Медична допомога надавалася людям у 11 лікарнях, діяли 25 приймальних покоїв на 80 ліжок, у місті було створено посаду дільничних лікарів. 

На 25 тисяч карбованців, які надали рудопромисловці, велося будівництво великої лікарні. Лікарні були організовані й у Веселих Тернах, Лозуватці, Широкому, Шестерні, Златоустівці, Миколаївці.

Своя медична допомога надавалася людям і на рудниках.

На території Криворіжжя розкинулася ціла мережа торгівельних закладів, їх на початку минулого століття налічувалося понад 256. Найбільш жваво торгівля велася на вулицях Поштовій, Базарній, Миколаївській та Верхньобазарній. Там можна було купити все, що завгодно: одяг, взуття, тканини, різноманітні продукти, городину, грамофони, велосипеди, металеві вироби, ліс, а також вино, горілку та пиво. У місті, а також на Веселих Тернах проводилися великі ярмарки.

Кривий Ріг зростав

І все більше забудовувався. Формувалися нові вулиці, провулки, райони, проспекти з крамницями. Будувалося житло як для звичайних працівників, так і для інженерно-технічних спеціалістів. Наприклад, для робітників руднику Колачевського було зведено 6 гуртожитків. Харчувалися вони у великій їдальні на 1000 місць. Вихідними та по святкових днях їдальня використовувалася, як імпровізований театр, де виступали заїжджі артисти.

Гірничі майстри руднику жили у 12 сімейних двоквартирних будинках. Інженери мешкали у триповерховому будинку. В усіх будинках були вода, газ, світло від власної електростанції. Поряд працювали лікарня, бібліотека та лазня. Для дітей робітників руднику було збудовано школу, де вони навчалися безплатно.

До речі, на початку минулого століття для освіти усіх криворізьких дітей працювали 17 початкових шкіл, однокласна земська школа на 200 учнів. У

Довгинцевому діяли залізнична школа-церква, комерційне та сільськогосподарське училища.

Будувалися і релігійні установи. У ті часи на Криворіжжі були збудовані 8 православних храмів. Головною церквою, до речі, першою на Криворіжжі, була Миколаївська. Спочатку вона була дерев’яною, а з 1863 року – кам’яною.

Також у Кривому Розі діяли православні та єврейські молитовні доми, синагога та також приватні єврейські школи.

Втім, навіть за таких умов, життя та робота працівників рудників було доволі непростим. Яким? Про це читайте у наших наступних публікаціях.

Матеріал створений за сприяння Криворізького історико-краєзнавчого музею.

Фото з фондів музею та з відкритих джерел.