Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Даруємо сердечне тепло

З нагоди Дня усіх закоханих учасники молодіжного проєкту 3Dільниця дарували працівникам «АрселорМіттал Кривий Ріг» валентинки з приємними побажаннями.

День святого Валентина – сьогодні вже не просто свято закоханих, це ще й чудовий привід подякувати тим, хто поруч за увагу та турботу, особливо в наш непростий воєнний час. Щоб подарувати гарні емоції якомога більшої кількості людей, учасники молодіжного проєкту 3Dільниця провели «сердечну акцію» у виробничих підрозділах «АрселорМіттал Кривий Ріг». Для наших колег у цехах вони розробили спеціальні інтерактивні постери зі сталевим серцем та теплими словами вдячності, написаними на відривних листочках-валентинках.

«Дякую, що ти поруч», «Нехай цей день принесе тобі гарний настрій», «Радий працювати з тобою». Ці та інші побажання на постері одразу привернули увагу працівників підприємства. Люди усміхалися, обмінювалися побажаннями, цікавилися молодіжними та дитячими заходами, які проводяться на підприємстві.

«Триває звичайний робочий день, настрій буденний, аж раптом – така приємна несподіванка. Здається все просто – ти береш привітання зі святом, читаєш побажання, а насправді це круто підіймає настрій, і все навколо неначе розфарбовується у яскраві кольори», – ділиться враженнями електромонтер конвертерного цеху Вадим Арсентьєв.

«У нашій молодіжній спільноті завжди цікаво, адже учасниками є вмотивовані, захоплені своєю справою люди, – говорить учасник проєкту 3Dільниця Валерій Федорченко. – Така акція до Дня святого Валентина – це увага до кожного з нас, привід усміхнутися, відчути атмосферу свята та зрозуміти, ти – не один!».

«Ми хочемо додати трохи тепла в наші робочі будні, підняти настрій людям та показати, що молодіжка цінує кожного спеціаліста, кожного працівника. А ще ми прагнемо долучити до нашої спільноти якомога більше людей, адже в 3Dільниці завжди весело, круто, пізнавально. Доведено, що позитив долає час і кордони, надихає на успіх, тому ми впевнені, що ця святкова акція-привітання подарує працівникам підприємства нові емоції та творче натхнення», – сказала Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Наші люди

Два крила родини майстрів

Чи може людина обійтися без кисню, без їжі, без води, без сну? Ну, що за запитання, звісно, що ні. А в родині Олени та Дмитра Вавренюків не можуть обійтися ані дня одне без одного. Разом вони не лише вдома, як родина, а ще й на роботі, як колеги, а по життю – як найрідніші люди і найкращі друзі. 19 років разом.

Думки психологів розподілилися у тому, чи краще разом схожим особистостям, чи протилежностям. У родині Вавренюків Дмитро та Олена зовсім різні, але мають багато спільного. Історія їхньої родини почалася ще під час навчання у Металургійній академії. Вони обидва опановували «Ливарне виробництво чорних та кольорових металів». Дмитром захоплювалися майже усі дівчата на курсі – красень, спокійний, модний, веселий. У нього тоді у єдиного в групі був мобільний телефон – на ті часи це було дивом, він добре розбирався у комп’ютерах. Олена ж була чи не найперша «заводила».

«Я сидів позаду Олени на парах, – розповідає Дмитро. – Не помітить і не відчути її енергію було просто неможливо. Та й списував у неї, чесно кажучи. Вона була яскравою. Але тоді ми ще були молоді, тож протягом навчання то сходилися, то розходилися. Я ще не уявляв, що не зможу без неї ані дня. А зараз, після спільних 19 років, я впевнений, що зробив тоді правильний вибір. Я й зараз кохаю її, от не прийшла звичка, як то кажуть, а залишилося саме кохання. Воно є серцем нашої родини».

По завершенню вишу Олена та Дмитро розійшлися, але довго не витримали, і коли влітку Олена відпочивала на морі з сестрою отримала смс від Дмитра. Почалося листування, і швидко пара знову зійшлася.

«Ой, Дмитро, як дорогий коньяк – з кожним роком стає все кращим і кращим, – усміхається Олена. – Він надійний, яскравий, привабливий, добрий. Я йому й зараз компліменти не втомлююся говорити. Ми все разом робимо. Все плануємо. Я, звісно, пані імпульсивна, а він фундаментальний, все у нього по поличках.  Все зробить і на роботі, і вдома. Господар, одним словом. Але це почалося не одразу. Він дуже змінився, коли ми вирішили зробити свою першу глобальну покупку – машину. А до того було все, молоді ж були. Та найцінніше, що ми не можемо одне без одного. Ми як два крила, без яких жоден птах не полетить».

Олена та Дмитро працюють зараз майстрами у фасонно-сталеливарному цеху ЛМЗ. Роботу свою люблять, у них багато спільних робочих задач, тож завжди є про що поговорити і з ким порадитися. Як і в кожній родині буває всяке. Буває й сваряться, але це не надовго, говорять вони.

«А що, я ж завжди права? – говорить Олена. – І він не хоче визнавати, от тоді я починаю ображатися, мовчу, дуюся, але надовго мене не вистачає. Та й Дмитро знає чим мене порадувати – шубою, наприклад (усміхається). Але мій «шубний» парк невеликий (сподіваюсь, що це говорить, що глобальних сварок у цій родині небагато – авт.). Та й зазвичай намагаюся чимось порадувати Дмитра. А якщо відверто, то щоб зберегти родину, треба говорити про все і чесно. Треба довіряти одне одному, адже довіра завжди будується на чесності. Ну, і кохання – то незамінний компонент щастя будь-якої родини. У нас воно вже 19 річної витримки!»

За свій подружній шлях родині довелося пережити чимало. Складний вибір постав перед ними у лютому 2022 року.  Їхати чи залишитися? На сімейній нараді вирішили залишитися, бо це рідна земля, та й не уявляли, як можна розлучатися? Тому разом і працювали, майже не зупинялися, навіть коли тимчасове зупинилося підприємство, то у ФСЛЦ виготовляли лавки для сховищ міста та заводу. І в горі, і в радості разом – це про родину Вавренюків.

Рецепт успішного сімейного життя від Олени та Дмитра – дослухайтеся одне до одного, довіряйте, підтримуйте, шукайте компроміс та майте одні на двох – кохання та мрії. До речі, ми провели тест – попросили Олену та Дмитра написати найбільше (окрім Перемоги, звичайно) спільне бажання. Вони писали про це окремо, не дивлячись одне на одного. І що за диво? Слово в слово однакове! А про що ж це бажання? Вірю, що ми ще напишемо про це обов’язково, коли воно здійсниться. Бо коли в унісон б’ються два таких потужних серця, коли так палають очі, то неможливе обов’язково перетворюється на реальність. Не вірите? Спитайте в Олени та Дмитра Вавренюків.

Категорії
Наші люди

Міцніше за сталь

Майже 30 років працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» слюсар-ремонтник конвертерного цеху, де плавлять сталь, Олександр Аралов. Юнаком він прийшов сюди після технікуму. Олександрова мама, Лідія Василівна, багато років була машиністкою крана у цьому цеху. Безумовно, вона вплинула на вибір сина, і він про це анітрохи не шкодує.

«У мене цікава робота, ми ремонтуємо підйомні крани, – розповідає Олександр Аралов. – Це мені подобається, відчуваю себе саме там, де й мав би бути. Працюю у чудовому колективі. Ми разом не лише на виробництві. Разом відзначаємо свята, разом їздимо на риболовлю. До речі, я затятий рибалка. Але головне – у цеху я знайшов своє кохання, своє щастя».

У 2002 році в конвертерний цех влаштувалася молода кранівниця Тетяна. Таніна мама, Галина Віленівна, також працювала тут, і також машиністкою кранів. Вона й запропонувала доньці спробувати себе в цій професії. А коли одного разу Тетянин кран відмовився працювати, вона викликала слюсарів-ремонтників. І вгадайте, хто прибув на виклик?

«Ми їх жартома, але з вдячністю називали – наша служба 911, – усміхається Тетяна Аралова. – Сашко з колегами швиденько відремонтували кран, і я поїхала далі. Я зразу якось особливо й не помічала знаків його уваги. Ну усміхається, махає рукою вгору, у напрямку моєї кабіни. Одного разу навіть зліпив невеличку кульку з глини, якою футерують ковші, які я транспортувала краном, і поцілив прямісінько у кабіну. Але я, молода-зелена, вважало те за пустощі. Почала здогадуватися, коли Олександр напросився допомогти мені піднести пакет, бо всі знають: якщо школяр береться понести однокласниці портфель, значить щось є. А серйозніші стосунки почалися з Дня металурга».

Тоді Олександр роздобув два запрошення на стадіон «Металург», де мало відбутися святкування, і запросив Тетянку на перше побачення. Наче мала виступати сама Вєрка Сердючка! Але до стадіону вони так тоді й не дійшли. Присіли у сусідньому парку. Зав’язалася романтична розмова, і пара вирішила, що тет-а-тет їм зараз буде цікавіше, ніж серед натовпу відзначальників. Після того почали зустрічатися. Гуляли парками, їли піцу, почали вголос мріяти про спільне майбутнє. А коли одного разу посварилися і довго не бачилися, то зрозуміли, що їм погано одне без одного.

«Якщо відверто, то ініціаторкою весілля була саме я, – пригадує Тетяна. – Мені подобався Сашко, його доброта, чуйність, готовність підтримати, допомогти. І я вирішила, що хочу бути з ним завжди. Того дня було все те, про що я мріяла: пишна білосніжна весільна сукня, велике сріблясте авто, яке мчало нас на зустріч долі. Коли крали мій черевичок, було дуже весело… А потім почалося серйозне доросле родинне життя».

У подружжя народився син. Тато хотів назвати малого Олександром, а Тетяна наполягала на Іллі. Тож до останньої миті не знали, як воно все буде. І вже перед самою реєстрацією, на порозі РАЦСу Олександр ніжно подивився у кохані вічі, і тихо промовив: «Гаразд, хай буде Ілля».

Щасливі роки промайнули, як одна мить. У квітні 2025 року Ілля Аралов став працівником конвертерного цеху. Він працює сталеваром відділення безперервного розливання сталі. Своє кохання подружжя Аралових пронесло через два десятиліття, зберегло та примножило. Як і тоді, на початку стосунків, Олександр приходить з квітами, і не лише восьмого березня чи Таніного дня народження, а й в інші дні, просто так, щоб порадувати кохану. Вони не дуже люблять подарунків-сюрпризів, а дарують одне одному те, що хотілося б отримати.

«На свята я отримую класику – квіти парфуми та цукерки або ж тортика. Коханий знає, що Київський – мій улюблений», – каже Тетяна.

«Парфуми я обираю сам, і якось вгадую. А от щодо коштовних подарунків, то ми їдемо й обираємо удвох. Таня завжди запитує, що хотілось би отримати мені. Тому в мене є оцей телефон, барсетка, чохли для сидінь автомобіля. Може не надто романтично, але всі задоволені, а це головне у родинному житті», – усміхається Олександр.

У родині Аралових їжу готують і Тетяна, і Олександр. Вони зізнаються, що одна й та ж страва у кожного виходить по-своєму.

«От, наприклад, борщ. Одне й те ж кидаємо у каструлю, наче й варимо однаково, але борщі зовсім різні. Дивина! Сашковий борщ мені подобається набагато більше, ніж той, що варю я. І не лише борщ», – каже Тетяна.

«Таня дуже класно готує, мені все подобається – борщ, салати, пиріжки та багато іншого. Я відчуваю, що з кожним роком кохаю її сильніше і ціную ще більше, відчуваю правильність вислову, що найкращий друг – це хороша дружина», – продовжує Олександр.

За плечима у Аралових більш ніж двадцять років щасливого сімейного життя. І вони відверто зізнаються, що зовсім без сварок і непорозумінь не обходилося.  Олександр вважає, що міцна родина можлива лише тоді, коли кожен з подружжя поважає іншого, готовий йти на компроміси і мати внутрішню силу визнавати помилки й виправляти їх. А ось що напередодні Дня закоханих побажала Тетяна: «Тому, хто поки що самотній, я бажаю знайти свою половинку. А тим, хто вже знайшов – зберегти тепло своїх взаємин. Бажаю кохання, безмежного щастя, родинного добробуту і всього найкращого!»

Редакція «Металурга» приєднується до цих чудових побажань, а Тетяні й Олександрові бажає назавжди зберегти своє кохання!    

Категорії
Наші люди

«До мене на роботу прийшла Любов»

Усміхаючись, говорить Сергій Орищенко. Зі своєю дружиною Любов’ю Орищенко вони виросли неподалік одне від одного, але зустрілися та об’єднали свої долі – на коксохімічному виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Сергій, вже мав 19-річний стаж на КХВ, був досвідченим машиністом електровоза гасильного вагона коксового цеху № 1, працював на коксових батареях №№ 3, 4. Справа серйозна, вимагає глибоких знань, вмінь, значної уваги. Та того дня його увага зосередилася на новенькій дівчині, яка прийшла працювати до їхнього колективу. Красива, усміхнена, весела, щира – від неї наче ниткою протягнулася до Сергія якась особлива, позитивна енергетика. Сергію одразу захотілося підійти до неї та познайомитися. І тут – несподівано відповідальний момент – дівчину призначають до нього в учениці. А звати ученицю – Любов.

«Того дня мені всього було забагато: емоцій від нової роботи, людей, робочої обстановки, побоювань, а чи зможу я і, звичайно, сподівань, що все буде добре, – згадує Любов Орищенко. – У кабіні електровоза мене зустрів Сергій. Він був такий серйозний, мене вже попередили, що він у цеху один з найкращих машиністів електровоза. Але його очі дивилися тепло, і я одразу заспокоїлася. Потім з’ясувалося, що у нього ще й прекрасне почуття гумору. З ним працювалося легко та просто. Навіть пожалітися йому можна було. Він все вислухував, давав поради. Наставник з Сергія вийшов чудовий, він все зрозуміло пояснював, розповідав, що до чого. Одного разу ми з ним стояли у башні під час гасіння коксу, і вже збиралися їхати. Я кажу: «оп, поїхали». І в цей момент ми рушили з місця. Розумієте, так збіглося. Сергій подивився на мене, і запропонував їхати далі разом з ним, тільки вже по життю».

«Люба одразу зачепила мене своєю відкритістю та щирістю, – говорить Сергій. – До того ж у нас виявилося багато спільного, ми обидва з села, я з Радіоновки, а Люба з Новоганнівки. Я добре знаю це село, їздив до нього, а бачите, жодного разу її там не зустрів. Нас познайомила робота, життя підхопило. Тепер ми разом виховуємо двох донечок, Ксюшу та Анну. До речі, Ксюша дуже любить техніку – машини, мотоцикли. Разом ми збираємо маленькі іграшкові машинки. Отже, у нас вдома ще й елітний автопарк (сміється). Напевне, любов до техніки у Ксюши від матусі, адже наша мама – чудова водійка! Люба знається на усіх марках авто, як на легкових, так і на вантажних. Я теж добре почуваюся за кермом».

У родині Орищенків є і спільне захоплення – це подорожі Україною. Будь-яке свято, день народження, ювілей, а також день усіх закоханих вони намагаються відзначити у дорозі. Та й просто у свій вихідний можуть сісти до авто, поїхати до іншого міста кави попити. Родина була у Дніпрі, Кропивницькому, Миколаєві, Жовтих Водах тощо. Планували подивитися Кременчук, але не доїхали. Місто було під ракетною атакою росіян, запах від згарищ відчувався ще здалеку. Орищенки доїхали до Александрії, побували у їхньому парку, погуляли вулицями міста.

«Зараз, на жаль, не до подорожей, війна не дає. А так хочеться, сісти в машину, і з вітерцем, до нових відкриттів, – говорить Любов. – Хочеться, щоб наша земля нарешті стала вільною, не здригалася від вибухів, щоб ми щоразу не хапалися за телефони, щоб дізнатися, як там діти. Знаю, це не святкова тема, але зараз це наше життя. Для нас з Сергієм наша родина – це цілий світ, де панують мир, любов, злагода, повага, взаєморозуміння. Як би зовні страшно не було – родина завжди зігріє, наповнить гарним настроєм та налаштує на настрій де все буде добре!».

Категорії
Новини

Вмотивовані та сертифіковані

«АрселорМіттал Кривий Ріг» починає впровадження системи керування безпекою технологічних процесів «Process Safety Management», яка створена для запобігання техногенним аваріям. Фахівці, які координуватимуть впровадження у своїх підрозділах, успішно пройшли навчання і отримали сертифікати, що засвідчують їх компетентність.

Заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Євгеній Шидловський подякував кваліфікованим тренерам, що провели навчання, і обіцяють бути на зв’язку й допомагати надалі, та учасникам, які зуміли знайти час і зусилля, попри неймовірну завантаженість, пройти курс і мають рішучість застосувати отримані знання та вміння на практиці. Він зазначив, що першочерговим завданням є визначити, де ми зараз, та чого ще необхідно досягти на довгому шляху до повного контролю над безпекою виробництва.

Серед тих, хто отримав сертифікат – Анна Бондаренко. Вона працює менеджеркою з підготовки виробництва управління департаменту з виробництва чавуну та сталі. «Отримані знання та вміння допоможуть запобігти аваріям у цехах, вберегти устаткування, подовжити терміни його роботи, а головне – зберегти життя й здоров’я людей завдяки ефективнішому керуванню безпекою  технологічнихпроцесів.  Надзвичайно корисною була можливість поділитися досвідом між департаментами щодо організації безпечної роботи обладнання та людей».

Виробництво сталі, її розливання, виготовлення заготовок супроводжуються багатьма ризиками. Про це розповів один з найактивніших, найконструктивніших учасників навчання, заступник начальника конвертерного цеху з безперервного розливання сталі Олександр Лук’янов: «Високий тиск рідин та газів, розплавлений метал, його бризки – це далеко не повний перелік небезпечних факторів та ризиків, з якими ми маємо справу щозміни. Тож система, як на мене, потрібна. Цінним було виявлення прогалин у безпекових знаннях та можливість заповнити ці прогалини. Нас ознайомили з практикою оцінювання відмов у роботі устаткування та контролю за ними. Бажаю всім нам чітко дотримуватися вимог інструкцій з охорони праці, пам’ятати, що нас чекають вдома, і щоб кількість виходів з дому на роботу співпадала з кількістю повернень».

Менеджер з культури охорони праці та координації «Process Safety Management» департаменту з охорони праці та промислової безпеки Олексій Можако є куратором впровадження системи PSM в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він не має ілюзій щодо швидкого та легкого впровадження, але впевнений, що результат буде вартим зусиль. «Навчання – це лише підготовча стадія, – пояснює Олексій Можако. – Наше підприємство – одне з найперших  українських підприємств починає впроваджувати цю систему, яка добре себе показала на провідних іноземних підприємствах різних галузей. Порадувала зацікавленість учасників навчання, їх активність, велика кількість відкритих діалогів, запальних дискусій, що доводить актуальність цього напрямку. Впровадження системи почнеться збором інформації, пов’язаної з безпекою технологічних процесів, визначенням відповідного критичного обладнання, збором технологічних схем, перевіркою їх на актуальність тощо. Далі на нас чекає розробка та впровадження заходів, що допоможуть не допустити займання, вибухів, витоків небезпечних речовин та інші явищ, від яких необхідно вберегти людей».

Категорії
Новини

Карта є – рух триває

Дорожня карта – це карта доріг, користуючись якою можна потрапити з початкового пункту в пункт призначення. А протягом останнього часу поширилося паралельне значення цього словосполучення: детальний план досягнення певної цілі з комплексом заходів, дій, необхідних для цього. З минулого року В «АрселорМіттал Кривий Ріг» діє «Дорожня карта», спрямована на досягнення нуля смертельних нещасних випадків на підприємстві. Всі заходи мають бути реалізованими до завершення 2027 року.

Отже, пункт призначення відомий – Нуль смертельних нещасних випадків. Старт – положення, де ми зараз. GPS у смартфоні визначає його самотужки, але тут ситуація складніша. Для досягнення «нуля» необхідно сформувати організаційну культуру з безпеки праці, створити такий рівень свідомості співробітників, від робітників до топменеджерів, щоб люди повірили, що мета досяжна, усвідомили, що це ми можемо зробити лише разом і отримали знання та вміння для цього. Саме на це й спрямована «Дорожня карта». А перш ніж розробити заходи для того, щоб досягти визначеного рівня, треба знати, на якому рівні ми зараз. Для цього була залучена знана у світі аудиторська компанія.

«Авторитетна міжнародна компанія DSS+ провела аудити на різних підприємствах «АрселорМіттал», серед яких – наше, – говорить менеджер з культури охорони праці та координації PSM департаменту з охорони праці та промислової безпеки Олексій Можако. – На основі результатів аудиту був визначений тодішній стан організаційної культури безпеки праці та напрямки для покращень. Ця інформація та рекомендації керівництва корпорації стали базою для створення «Дорожньої карти». Для того, щоб досягти нуля нещасних випадків, треба, щоб кожен повірив, що це можливо, отримав необхідні знання та вміння і почав їх застосовувати. Для цього треба перетворити «Карту» на реальність».

Як пояснив Олексій Можако, визначено п’ять напрямків для вдосконалення. Перший – «Управління безпекою і гарантії». Він спрямований на розвиток керівників, на їхню підготовку щодо керування охороною праці у своїх підрозділах, організації безпечної роботи. Другий – «Лідерські компетенції». Це про те, скільки часу люди приділяють безпеці, про навчання, розвиток кожного працівника. Наступний напрямок – «Управління виробничими ризиками». Він стосується розпізнавання та усунення ризиків як штатними працівниками, так і підрядниками. Четвертий – «Керування безпекою технологічних процесів». Тут йдеться про запобігання техногенним аваріям, катастрофам: вибухам, витокам небезпечних речовин тощо, а також спрацюванню запобіжних систем та інше. А п’ятий напрямок зветься «Вирівнювання допоміжних функцій». Він стосується максимального залучення не лише виробничих підрозділів, а й всіх інших: постачальників, фінансистів, юристів, фахівців ІТ, департаменту з персоналу та інших до підвищення рівня безпеки праці на підприємстві.

«Як бачите, досягнення «нуля» – це комплексна робота, до якої необхідно залучити кожного та озброїти всіх необхідними компетенціями, – продовжив Олексій. – На це спрямовані заходи, які прописані у «Дорожній карті». На початку їх було близько 50-ти. «Карта» – це не щось стале. Якщо ми виявляємо «гепи», як ми їх називаємо, тобто прогалини у безпеці, не покриті заходами, то плануємо додаткові заходи, тому на даний момент їх стало 55. Але всі маємо реалізувати до кінця 2027 року. Для прикладу – навчання за програмою «Бережи себе» (Take Сare). Перший етап пройшли всі наші працівники. Почався другий, навіть раніше, ніж було заплановано. Пройшов тренінг для аудиторів та персоналу з розслідування нещасних випадків. Вони опанували такий інструмент розслідування, як RC-аналіз. Він показує чудові результати на різних підприємствах, дозволяючи докопатися до корінних причин, щоб після їх усунення такі випадки більше не повторювалися.

Триває коучинг-навчання під назвою «Зона трансформації». Пілотним став прокатний департамент. Його керівники – старші майстри, начальники цехів та їхні заступники, співробітники управління департаменту – вчаться ефективної взаємодії з працівниками на виробничих майданчиках з метою виявлення недоліків, ризиків, небезпек та їх усунення. «Зону трансформації» пройдуть керівники всіх виробничих підрозділів. Проводиться поглиблене навчання з ОП для новачків, що проробили на підприємстві менше року, адже за статистикою найчастіше травмуються новачки, або ж ті, хто проробив найдовше, бо втрачають пильність. Почалася робота ад розробкою критеріїв визнання досягнень у сфері безпеки. У планах – захід з оцінювання компетенції керівників різних рівнів у сфері безпеки праці для подальшого їхнього розвитку, а також багато інших заходів, спрямованих на формування організаційної культури світового рівня на нашому підприємстві. Саме це дасть нам можливість досягти спочатку нульового смертельного травматизму, а потім травматизму взагалі. Ми сподіваємося на участь кожного з вас. Ми можемо це зробити лише разом».