25 січня разом з іншими майже сімсотма Тетянами нашого підприємства токар дільниці з виготовлення деталей та запчастин ремонтного цеху гірничого департаменту Тетяна Мажара відзначає іменини.
Одна з версій походження імені стверджує, що це давньогрецьке ім’я значить «упорядниця» чи «засновниця». Ну, тоді ремонтний цех дуже підходить Тетяні, адже ремонтувати – це ж означає приводити до ладу, впорядковувати. А якщо більш серйозно, то колеги справедливо вважають Тетяну однією з найкращих працівниць, професіоналом у токарській справі.
«Я прийшла до цеху одразу після училища, – розповідає Тетяна Мажара. – Мені дуже подобається моя робота. Здавалося б, механічна обробка металу, що тут такого? Але це ж красиво! Це справжнє диво, коли з непоказної заготовки виходить красива деталь. Приємно, що це справа твоїх рук. А коли йде срібляста стружка – це теж красиво. Тож моя професія дійсно пов’язана з красою. Я виточую шпильки, напівмуфти (усміхається), ну, чим не жіночий арсенал?»
Спілкуєшся з Тетяною і постійно хочеться посміхатися. Її сяйні очі та посмішка заряджають на позитив. Вона постійно чомусь вчиться, щось пізнає, розвивається. Недаремно ж в День її ангела, відзначають ще й День студентів, говорить жінка.
Для Тетяни дуже важлива родина. Тому свій колектив, свою робочу родину вона шанує та любить, а рідна домівка взагалі для неї – це місто сили. Коханий чоловік, двоє діточок і улюбленець родини собака Лорд. Свої рідних Танюша любить побалувати смачненьким. Це для неї найкращий відпочинок – приготувати смаколики. Жінка впевнена, що справжній дім має пахнути смачною випічкою. Є в Тетяни мрія – відвідати Львів та випити справжньої львівської кави. І вона це обов’язково зробить одразу ж після нашої Перемоги. А поки що жінка та її родина чим може допомагають нашим захисникам. Свого часу Тетяна навіть допомагала у виготовленні буржуйок. За будь-якої можливості сім’я передає нашим українським героям їжу, теплі речі. Як і більшість з нас, кожен на своєму місці, наближаючи перемогу. Тому на свою роботу Тетяна завжди поспішає із задоволенням, бо її праця – це теж внесок в економіку та підтримку країни, яка сьогодні бореться за свою Незалежність.
Цікаво, що серед працівниць ремонтного цеху є лише одна Тетяна, а ремонтний цех в житті жінки є єдиним місцем роботи. Тут вона працює вже 22 роки. «Наша Танюша» – з теплотою говорять про неї колеги.
«Це людина-сонечко, позитивчик, щира та відкрита душа, – продовжує начальник РЦ ГДІгор Малий. – Дуже радий, що така людина працює в нашому цеху. В неї завжди порядок біля верстата, вона доглядає за ним, дбає. Тетяна – наша помічниця. Яке б складне та оперативне завдання не потрібно було б зробити, вона завжди впорається на «відмінно». Тож бажаю їй й надалі залишатися перлиною нашого цеху. Хай вона та всі Тетяни нашого підприємства будуть щасливими, в їхніх домівках буде мир та спокій! З Днем ангела, Тані, Тетяни, Танюші!»
«АрселорМіттал Кривий Ріг» виводить з експлуатації свою найстаршу агломераційну фабрику, яка раніше забезпечувала агломератом доменний цех №1 на рівні 8000 тонн на добу.
Замість чотирьох аглоцехів на підприємстві залишаться в роботі три плюс рудний двір аглофабрики метвиробництва, де формуватимуть рудну суміш для виробничих процесів. Наразі працює лише модернізований аглоцех №2 – рівень виробництва там не перевищує 3000 тонн агломерату на добу. Аглоцех №3 готує шихтові матеріали для виробництва, а аглоцех №1 поки залишається у резерві через обмежений рівень виробництва в цілому.
Основні фактори для ухвалення рішення про остаточну зупинку аглофабрики метвиробництва – це скорочення обсягів виробництва у воєнний час, а також виконання зобов’язання компанії знизити промислове навантаження у регіоні. Завдяки зупинці роботи цієї аглофабрики щорічні викиди забруднюючих речовин зменшаться на 29,4 тисяч тонн, що складає 13% від загальних викидів «АрселорМіттал Кривий Ріг» (при максимальному завантаженні виробничих потужностей).
Ми розпочинаємо новий 2023 рік з позитивної та довгоочікуваної звістки для мешканців Кривого Рогу – надалі на якість повітря у місті не впливатимуть викиди одного з найстаріших об’єктів агломераційного виробництва. Нещодавня зупинка роботи двох коксових батарей та закриття аглофабрики метвиробництва – це справді нові точки відліку в історії підприємства, які свідчать про перехід до більш безпечного та екологічного майбутнього. Війна завадила нам активно будувати нову фабрику огрудкування, робота якої планувалася як альтернатива аглофабриці метвиробництва. Але незважаючи на усі випробування, ми наполегливо працюємо на виконання природоохоронних зобов’язань підприємства перед містом та рушимо вперед до екологічно безпечнішого виробництва – сказав Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Вивід з експлуатації аглофабрики метвиробництва став можливим завдяки реалізації інвестиційної програми компанії, що містила й реконструкцію інших агломераційних цехів. Так, в аглоцеху №2 реконструйовано комплекси усіх шести агломашин, встановлено нові сучасні газоочистки, замінено газоходи, комунікації, промислове устаткування. Загальна вартість проекту реконструкції аглоцеху №2 перевищує 180 мільйонів доларів. Цей інвестпроект забезпечив як екологічні переваги, так і поліпшення умов праці для співробітників підприємства. На двох агломашинах цього аглоцеху виготовлюють агломерат для поки єдиної працюючої доменної печі №6.
– Працівниками потужної аглофабрики з повним циклом виробництва продукції було понад 200 людей. Ми працюємо над тим, щоб знайти максимальні можливості працевлаштування всередині підприємства для цих працівників. Звісно, усі переваги роботи в «АрселорМіттал Кривий Ріг» для них будуть збережені – конкурентний рівень заробітної плати, соцпакет, усі інші пільги. Загалом у нас зараз відкрито близько 70 вакансій, які ми закриваємо власними резервами, шукаємо кандидатів всередині компанії, проводимо внутрішні конкурси. Збереження нашого колективу, знань та професіоналізму – залишається незмінним пріоритетом компанії у ці надскладні часи, – зазначила Юлія Заболотна, директор департаменту з персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Агломерат
Довідка:
Агломераційна фабрика металургійного виробництва забезпечувала доменників агломератом з 1951 р. Її закриття – це вже не перше планове виведення застарілого обладнання паралельно з оновленням виробничих потужностей.У 2020 р. «АрселорМіттал Кривий Ріг» вивів з експлуатації першу дільницю блюмінга, а також двохванний сталеплавильний агрегат № 6, що означало закриття мартенівського цеху підприємства. У жовтні минулого року коксові батареї №№ 1 та 2 видали свою останню партію коксу. Після зупинки цих батарей обсяг викидів забруднюючих речовин від коксохімічного виробництва зменшиться на 37%.
Переселенці з інших міст України, які зараз мешкають у Кривому Розі, мали змогу побачити витвори мистецтва українських художників. Екскурсія стала можливою завдяки співпраці її організаторів – ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Інституту розвитку міста Кривого Рогу» та адміністрації картинної галереї ArtCraftOil.
«Побачивши картини, я навіть про час забула». «Я вже пенсіонер, але вхопив олівець і в захваті малюю, наче дитина». «В мене вже онуки, але в картинній галереї я побувала вперше у житті».
Так про свої перші враження казали учасники екскурсії – переселенці з Херсонської, Луганської, Харківської та інших областей України, які через війну приїхали до Кривого Рогу. Картинну галерею ArtCraftOil вони відвідали в межах волонтерського проєкту нашого підприємства «Разом».
«З переселенцями ми працюємо за багатьма напрямками, а зараз ще й долучаємо їх до культурного життя нашого міста, показуємо його красу та різноманітність, розбиваємо стереотипи про те, що тут самі лише труби та сірість, – говорить Марія Головань, фахівець департаменту із соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Мистецтво допомагає людям хоча б трохи відволіктися від сьогодення, а також надає життєвих сил та наснаги для кращого майбутнього».
Як зауважила Ганна Літвінчук, начальник відділу розвитку туризму «Інституту розвитку міста Кривого Рогу», художник живе в кожному з нас, тому, можливо, ця експозиція надихне когось і на власну творчість. Людям, які пережили багато неприємних, трагічних подій, треба якось підтримувати себе духовно. А ті, хто опікується переселенцями, будуть усіляко сприяти цьому й надалі організовувати цікаві заходи.
Залами експозиції
Ця картинна галерея розташована у самісінькому серці Довгинцівського району – поблизу залізничної станції Кривий Ріг-Головний. Експозиція галереї розмістилася в історичній будівлі – колись тут була одна із найстаріших шкіл Кривого Рогу. Зараз у затишних кімнатах галереї представлені витвори мистецтва українських художників. Тут розташовані майже тисяча картин.
«Також у нас проходять літературні вечори, бранчі, зустрічі з цікавими людьми, відбуваються фото та відео зйомки, інші заходи, – розповідає Марина Кравченко, директор картинної галереї ArtCraftOil. – Бачили в одній із кімнат велике ліжко? Багато людей запитують, навіщо воно тут. Це справжнісінький реквізит для лекції «Хіба це мистецтво?» київського художника-концептуаліста Євгена Барабана.
А взагалі з початку війни у нас майже у кожній залі було багато ліжок, адже картинну галерею ми тимчасово переформатували під готель для переселенців. Для багатьох сімей, які були вимушені покинути рідні домівки через бойові дії, ми облаштували тут усе необхідне для побуту: санвузли з гарячою водою, пральні машини, кухню. Також допомагали людям продуктами, одягом, іншими необхідними речами. Загалом сім’ї переселенців жили тут понад три місяці».
Серед переселенців, які співпрацювали з галереєю, були і родини художників. Одна з них – сім’я Ісаєвих, де підростає новий митець – дворічний Семен Ісаєв. У такому юному віці він вже сам створює картини у стилі абстракційного живопису. Їх можна побачити в одній із залів галереї на виставці «Дитячій». Тут все, як у звичайній дитячій кімнаті, є іграшки, речі для малечі. Але кімната пуста, покинута, в ній не лунає дитячий сміх. Усе це символізує втрачене через війну дитинство.
Автор картини дворічний Семен Ісаєв
Про війну говорить й інша експозиція – «Порожнеча». Тут розташовані полотна, на яких нічого немає. Концепція розкриває сьогоднішній внутрішній стан українців. На білих полотнах, порожніх цвяхах, що стирчать зі стіни, кожен глядач може побачити те, про що думає, уявляє, переживає під час війни. Керівники галереї говорять, що ідея авторів-митців має успіх у відвідувачів виставки. Сподобалась вона і переселенцям-учасникам нашої екскурсії. Кожній родині було що згадати та розповісти, адже кожна з них пережила свою особисту трагедію.
«Ніколи не думав, що у моєму житті буде війна»
Свою історію розповідає Олександр Сапсай, переселенець із Новоберислава Херсонської області. У Кривому Розі він мешкає лише три тижні. Увесь час від початку війни він був у рідному селі.
«Бомби, ракети, бомби, ракети. І все це майже увесь час летіло на наші голови, – витираючи сльози каже Олександр. – Розбите все. Разом із нашими будинками росіяни зруйнували наш світ, наше життя. За іронією долі я сам свого часу працював водієм автомобіля у російському Норильску. Моя жінка росіянка. Але зі мною вона вже 35 років мешкає в Україні. Вона проклинає ворогів за їх звірства за смерті наших людей і особливо діточок. Тим, хто на власні очі цього не бачив, не відчув ці всі жахіття, важко буде зрозуміти наші відчуття. Та попри все ми залишаємося живі, що безперечно радує.
Я ніколи не думав, що роздивлятися картини, ходити художньою галереєю, то так приємно! Дякую організаторам за цю можливість відволіктися від життєвих проблем. До речі, про «АрселорМіттал Кривий Ріг» (колишню «Криворіжсталь») я багато чув від своїх українських колег-водіїв. Вони казали, що то дуже велике підприємство. Хочеться його на власні очі побачити. От би ще на екскурсію туди!»
Олександр Сапсай
Про мистецтво та оптику
«Я і сама трохи художник, в Ізюмі, це Харківщина, вела гуртки образотворчого мистецтва, – розповідає Валентина Корєнюк. – Коли виїжджала з міста, то його вже бомбили. Вже майже рік, як в Україні йде війна, а я й досі не можу повірити, що все це відбувається з нами. Це неначе страшний сон. Хочеться розплющити очі, а навколо все мирно та тихо.
В мене ще є і інша професія – оптик. Я створювала лінзи та призми як для окулярів, так і для промисловості. Хто знає, можливо мої вироби використовуються і на вашому підприємстві?»
Валентина Корєнюк
«Худобу було дуже шкода, але людське життя важливіше»
«Враження від виставки просто колосальні! Соромно зізнатися, але це моя перша виставка в житті. Я із села Республіканець Херсонської області. Раніше працювала на пошті, а дома вела велике господарство,– говорить Наталя Непомняща. –Ракети на Берислав полетіли майже одразу від початку війни, а потім – і по нашому селу. У підвалі ми з родиною сиділи до останнього, не їхали, бо не могли залишити худобу. Та коли вже добре бахнуло по будинку, їхати довелося. До Кривого Рогу виїжджали вночі. Страшно було, їхали і плакали. Серце рвалося за тваринами, але що поробиш – людське життя важливіше. Тут нас прийняли дуже добре, життя потроху налагоджується. Про Кривий Ріг та про ваше металургійне підприємство я раніше багато чула від чоловіка, який тут колись вчився на футболіста. Зараз вже на власні очі побачила місто та його таке різноманітне життя».
Велика ріка тече спокійно, розумна людина не підвищує голосу, каже народне прислів’я. Саме таким з першої зустрічі сприймаєш начальника цеху уловлювання коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Романа Каренова, який нещодавно отримав нагороду до Дня компанії. До речі, він вважає, що це нагорода всього цеху, а не лише його персональний результат.
За роки праці на нашому підприємстві з Романом В’ячеславовичем доводилися зустрічатися не один раз. І завжди вражала його врівноваженість та те, як він вміє розказати та роз’яснити найскладніші речі, яких в коксохімічній справі вистачає. За 20 років праці на підприємстві він пройшов шлях від електрика до начальника цехів, спочатку цеху сіркоочищення, а зараз уловлювання. Цехи «з характером», непрості, і без них робота коксохіма неможлива.
«Останнє моє призначення – очолити цех уловлювання, я сприйняв, як виклик: або впораюся з цим, або мені нема чого тут робити, – розповідає Роман Каренов. – У цьому, як і раніше, мені допомогла системність. Для мене – це будівництво певної системи в цілому: визначення проблеми, її вирішення, налагоджування необхідних процесів, певної послідовності – як має вирішуватися завдання, контроль за процесами і планування наперед. І, звісно ж, команда. Мені в моєму робочому житті завжди щастило на хороший колектив. Спочатку в мене були чудові вчителі: колишній начальник цеху сіркоочищення Олександр Охотніков, заступник начальника цеху сіркоочищення Анатолій Матяш. Сьогодні – це мої колеги, які розуміють мене з пів слова».
Хто людей питає, той і розум має
Попри чималий робочий досвід начальник цеху уловлювання ніколи не боїться запитати, порадитися з людиною, незалежно від її посади чи віку. Адже всього знати досконало людина не може, говорить Роман, а от розвиватися варто постійно і у будь-якому віці.
«Розумові процеси ніколи не зупиняються, тому постійно потрібно дізнаватися щось нове, застосовувати в роботі нові практики, методи, знайомитися з сучасними процесами розвитку та змін у різних сферах, адже в житті все пов’язано. А ще, я вважаю, що завдань, яких не можна вирішити, не існує. Просто іноді потрібно на них подивитися під різним ракурсами і ретельно обдумати. Впоратися можна з усім. Пам’ятаєте наші блекаути? Такого ми раніше на коксохімі не переживали, але команда впоралася. Ми зберегли наше обладнання, вистояли», – продовжує Роман Каренов.
Для Романа Каренова кожна людина – це окрема галактика. Тому він намагається почути і зрозуміти кожного. Це вважливо, особливо на посаді начальника цеху. Адже ця посада означає не просто сидіння в «керівному» кріслі.
«Мені здається, що виконавцем працювати легше. Перед тобою поставили завдання і потрібно його виконати якісно, ти відповідаєш за себе і лише від тебе залежить, як це буде зроблено. А керівник має думати стратегічно. На його плечах відповідальність за всі процеси, які відбуваються у цеху: від малих до найбільших. Це і технологічні нюанси, і ремонтні роботи, підготовка та організація роботи підлеглих, побудова планів та шляхи їх виконання. Твоя помилка занадто дорого обходиться, тож бажано таких помилок не допускати ніколи. Твої союзники і помічники – це твоя команда», – говорить Роман Каренов.
Кожен день життя додає часточку мудрості
Кухар, бармен, електрик, начальник цеху складного виробництва, як вам такий шлях? В житті Романа В’ячеславовича було і є багато цікавого. Вже на нашому підприємстві він брав участь у будівництві цеху сіркоочищення, який згодом і очолив, демонтажі та будівництві коксових батарей №№ 3-4 і 5-6.
«Я ніколи не думав, що залишуся на коксохімі так надовго. Прийшов на коксохім, адже була стабільна та нормальна зарплата, тут вже працювала моя дружина. На той час я встиг не лише в «общепите» попрацювати, а і курси прохідника закінчити, але працевлаштування не відбулось. Пам’ятаю, що «електричну» справу дуже любив, це в мене генетичне, – усміхається Роман. В мене дід був радіоелектроніком. Тому і я обрав професію електрика, потім вже була й вища освіта за спеціальністю «Електропривід та автоматика». Пам’ятаю величезну залізничну розв’язку та те, що ранок на коксохімі починався з вигуку дівчини з їдальні, яка обходила цехи та майстерні з кошиком біляшів та пиріжків і вигукувала «Біляші! Пиріжки!». Цікаві часи були. Але і зараз нам сумувати не доводиться. Часи складні, але це виклик, з яким ми всі, наша країна маємо впоратися».
Найтяжче народжується найцінніше
Зі 120 працівників цеху вловлювання 21 призвані до лав ЗСУ. На жаль, один з них загинув. Працівники цеху, як і чимало криворіжців, почали волонтерити, збирати на потрібну амуніцію, допомагати колегам на передовій. Й досі коксохіміки у вільний від роботи час допомагають хто чим може. Наприклад, вдома, в гаражах, в майстернях ремонтують автотехніку, донатять на ЗСУ. Навіть звичайна повсякденна робота на підприємстві, вважає начальник цеху, це теж будівництво шляху до Перемоги.
«Війна призвела до того, що ми стали більш свідомими. Так народжується нація, люди починають усвідомлювати свою приналежність. І це мене дуже радує, – говорить Роман Каренов. – Насправді ми, кожен на своєму місці, можемо багато. Коли мої колеги поряд, то це додає впевненості, що ми з усім впораємося. Моя родина зараз поряд зі мною і це додає мені сил будувати плани на майбутнє, наприклад, поїхати всією родиною на відпочинок в Крим. Тож скорішої нам Перемоги. Так точно буде, це лише питання часу!»
11 січня під час бойових дій поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області загинув солдат Андрій Мовчан. До призову на військову службу Андрій працював розливальником сталі машини безперервного лиття заготовок конвертерного цеху.
За словами старшого змінного майстра МБЛЗ Олександра Новака, Андрій Мовчан був веселим, життєрадісним, заряджав позитивною енергією всю бригаду.
«І працівником Андрій був ідеальним, – говорить Олександр Новак. – Ставиш завдання і ніколи від нього не почуєш заперечень або зайвих запитань. Береться і виконує. Постійно всім цікавився, розвивався, вдосконалював майстерність. Легко знаходив спільну мову з людьми, міг організувати роботу, тому часто підміняв майстрів. А останніх два місяці перед війною й взагалі виконував обов’язки майстра. Ми, вся бригада, всі, хто знав Андрія та працював з ним, глибоко сумуємо. Важка, непоправна втрата для нас усіх».
Наші щирі співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.
Спочатку ковід, зараз війна… Останнім часом ми перебуваємо у постійній емоційній напрузі та стресі. На нервовому підґрунті у багатьох людей можуть відбуватися порушення ритму серця, що в свою чергу може стати причиною розвитку серцево-судинних захворювань. За даними МОЗ, в Україні на 10 років «помолодшали» інфаркти та інсульти. До 2014 середній вік хворих становив 60 років, тепер – 45-50.
За останні три роки на нашому підприємстві, на жаль, теж зріс рівень захворюваності на ішемічну хворобу серця та гіпертонічну хворобу. Вони не лише погіршують якість нашого життя, ускладнюючись інсультами, інфарктами та тромбоемболіями, але й можуть призвести до смертельних випадків. За останній рік на нашому підприємстві також були зареєстровані смертельні випадки на робочому місці від серцево-судинної патології.
Шкідливий міф, або Не мовчіть, якщо здоров’я турбує
До цього закликають медики нашого підприємства! Під час щорічних медичних оглядів кожен лікар запитує пацієнта, чи є в нього скарги на стан здоров’я. Але далеко не всі працівники вважають за потрібне говорити про свої проблеми. Найпоширенішою причиною цього стає міф про те, що завдання медиків – позбавити людей роботи через їхні проблеми зі здоров’ям.
Наталія Гардань, головний лікар медичного центру ПП «Стіл Сервіс»:
«Всі працівники нашого підприємства проходять щорічні медичні огляди, та мало хто замислюється над тим, навіщо підприємство витрачає чималі кошти на їх проведення. Головна мета медогляду – попередити розвиток будь-яких захворювань, в тому числі і серцево-судинних, а не залишити вас без роботи, «списати за станом здоров’я», як помилково вважає дехто із співробітників. Навпаки, якщо ви розкажете лікарю ваші скарги, про те, що вас турбує, він зможе вчасно призначити необхідні обстеження, консультації, встановить діагноз і надасть план лікування. Все це допоможе якнайдовше залишатися здоровими, здатними повноцінно працювати та уникнути ускладнення хвороб. А головне – збереже життя людини!
Щодо медвисновку «непридатний», то його ми ставимо вкрай рідко. За результатами медогляду в 2022 році цей висновок отримали лише 0,5% від усіх працівників, що проходили профогляд. Як правило це робітники, які мають групу інвалідності».
Наталія Гардань розповіла, що за її практики був випадок із працівником залізничного цеху. Кожного року під час проведення профілактичного огляду він мав підвищений тиск і відхилення від норми на електрокардіограмі. Відхилення були доволі значні, і кожен рік медики вимушені були госпіталізувати працівника до лікарні. І щороку чоловік був категорично проти цього, казав, що не має скарг і може далі працювати, а тиск йому не заважає. Попри все, його умовляли пролікуватися у стаціонарі, після чого чоловік увесь рік почувався добре та працював без лікарняних. Але перед наступним профоглядом він вирішив звільнитися. Він прийшов за амбулаторною картою як звільнений та сказав, що тепер його ніхто до лікарні «не запхне». На жаль, без вчасного лікування і контролю за два місяці людина померла від серцево-судинної патології.
Як розпізнати серцеву хворобу?
Розпізнати перші ознаки серцевого нападу буває складно через їхню схожість з іншими хворобами. Тож лікарка радить, перш за все, прислуховуватися до свого організму, адже він сам дасть взнаки, що з ним щось не так.
Серед симптомів:
Головний біль. Як правило, ми п’ємо таблетку, яку «турботливо» радить реклама, і таким чином лише ускладнюємо проблему. Краще одразу звернутися до лікаря, який допоможе поставити правильний діагноз та попередити ускладнення хвороби.
Відчуття дискомфорту в грудях. Чимало людей, які пережили інфаркт, описують свої відчуття, як «ніби на груди всівся слон».
Відчуття болю в шиї, щелепі чи плечах.Цей біль ми часто плутаємо з протягами або розтягненнями. Втрата апетиту, нудота, печія або біль у епігастрії (сонячному сплетінні). Ці симптоми часто плутають із шлунково-кишковими захворюваннями.
Прості правила запобігають великим проблемам
Основними факторами ризику серцево-судинних захворювань медики називають стрес, малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування, наявність шкідливих звичок. Чоловіки після 40 років теж перебувають в групі ризику.
«У більшості випадків хворобам серця та судин можна запобігти. І тут дорогих пігулок не треба. Все, що потрібно, це дотримання здорового способу життя. Ми постійно чуємо про ці правила, але, чомусь, мало дослуховуємося до них. Звикли до цієї теми і не звертаємо на неї увагу. Втім, здоров’я починається із найпростішого – профілактики захворювань», – говорить Наталія Гардань.
В першу чергу лікарка радить дотримуватися здорового харчування. Треба надавати перевагу овочам, фруктам, злакам, бобовим, горіхам, кисломолочним продуктам, нежирним сортам м’яса та риби.
Серед обмежень – надмірне вживання солі, спиртних напоїв, солодкого та мучного, бо це впливає на рівень цукру у крові. Припиніть палити.
Важливо підтримувати фізичну активність, адже при цьому міцнішають не лише м’язи, а й судини. Олімпійських рекордів робити не треба, ходити пішки хоча б 30 хвилин на день буде цілком достатньо.
Обов’язково треба пити просту чисту воду, а не солодкі газовані напої. Тіло людини на 80% складається із води, тож підтримуймо цей баланс.
Повноцінний сон дає можливість бути працездатним фізично, розумово та емоційно. Оптимальна тривалість сну дорослої людини 7-8 годин на добу, у дітей – не менше 10 годин. Втрата, наприклад, 4 годин сну знижує реакцію на 45%.
Стресостійкість. Черезвійну стресів в нашому житті суттєво побільшало. Якщо ми не можемо їх уникнути, то змінити власне ставлення до них в наших силах. Не можете це зробити самі? Зверніться до психолога або до свого сімейного лікаря, який порадить заспокійливі засоби.
Ми просимо усіх відповідально ставитися до свого здоров’я, бо життя безцінне. Це ми всі добре усвідомили останнім часом. Тож бережіть себе і допомагайте тим, кому ця допомога необхідна.
