Позначка: арселорміттал кривий ріг

Категорії
Новини

Коли страх дихає поруч

За чотири роки повномасштабної війни ми вже звикли жити та працювати в умовах загроз та обстрілів. Ракетами, дронами та іншою зброєю ворог б’є по наших житлових будинках та цивільній інфраструктурі. Що робити, коли ви під час обстрілу опинилися на вулиці, як уберегтися фізично і витримати це морально? Про це детальніше у відповідях фахівців медичного центру «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Ранок починався, як завжди. Одні люди поверталися з нічної зміни, інші – навпаки, поспішали на роботу, обмірковуючи дорогою плани на день та тиждень, який тільки розпочинався. Лунав сигнал тривоги, але більшість з нас вже звикли до цього.

Раптом небо заторохтіло від звуків пролітаючих «шахедів» та на усі голоси «зазвучала» наша протиповітряна оборона. Пролунав потужний вибух! Всі, хто в цей момент були поблизу центру подій, не на жарт перелякались. Деякі люди в цей час опинилися на відкритій місцевості, а поряд – вогонь, ударна хвиля, летить каміння, небо закриває густий чорний дим, над головами – ворожі дрони. Що робити? «Двох стін» поряд немає, а до найближчого сховища ще треба добігти.

«Подібні ситуації вкотре нам нагадують, що ми живемо у воєнний час, тож варто час від часу оновлювати свої знання, як поводитися у подібних ситуаціях, – говорить Наталія Гардань, начальниця медичного центру нашого підприємства. – Є загально відомі поради, які варто не лише знати, а й дотримуватися їх. Якщо потрапили під обстріл на вулиці – негайно лягайте на землю, бажано знайти хоч невеликий виступ або заглиблення. Якщо ви опинилися, наприклад, на якомусь підвищенні, на мосту, і немає можливості негайно спуститися вниз, теж лягайте та ще й тримайтесь за конструкцію. Закривайте долонями вуха та відкривайте рот, щоб врятуватися від контузії та уберегтися від баротравми. Якщо з вами дитина, постарайтеся прикрити її собою. Лягти необхідно для того, щоб знизити шанс влучення осколків, в тому числі і від збитого дрона. Варто пам’ятати, бігти, коли навколо щось літає та вибухає, не найкраща ідея. Вже коли ви зрозумієте, що пік загрози минув, можна короткими перебіжками прямувати до найближчого сховища, підземного переходу, будівлі, за стінами якої можна сховатися тощо.

Такі поради ми завжди даємо слухачам на наших традиційних тренінгах з долікарської допомоги. І хоч про це вже багато сказано, а за часи війни деякими, на жаль, і відпрацьовано на практиці, все одно, в критичну хвилину люди губляться. Психологічний стан у таких моментах у кожної людини може проявитися по різному.  Ми спостерігаємо, що після кожного обстрілу зростає кількість звернень до нас по допомогу. І здебільшого це психологічні аспекти. Після пережитого багатьом треба заспокоїтися, привести свою нервову систему до ладу».  

Поради

Якщо після обстрілу вас трусить, то це, кажуть лікарі, нормальна реакція на стрес. З’явились сльози, тремтіння, слабкість – не стримуйте своїх емоцій, дайте їм вийти. Якнайшвидше повернути свій організм у стан безпеки допоможе певний алгоритм дихання. Вдих носом на рахунок 4, повільний видих ротом на рахунок 6-8. Три або п’ять хвилин такої вправи, й серцебиття приходить до норми.  

Повернутися до реальності та перестати «прокручувати у голові» жах, який ви щойно пережили, допомагає зосередження на собі. Зосередитись на тому, що ви у цей момент бачите, спробуйте називати предмети поряд з вами, або запах, який відчуваєте. Поговоріть з кимось поряд, загляньте у телефон, а ще краще напишіть рідним, що з вами все гаразд. Це вже так звана «обробка стресу».

Повернутися до реальності допомагає й енергійне стискання кулаків. Сильно стисніть їх на 10 секунд, потім різко розслабте. Повторіть вправу 5 разів.

«Надати сигнал мозку, що небезпека минула допомагає тепла вода, чай, краще з м’ятою, та щось тепле, накинуте на плечі. Це може бути куртка, кофта, пальто, плед тощо. Пам’ятаєте, як у кіно, тим, хто пережив стрес завжди щось накидають на плечі, – зазначає Наталія Гардань. – Вдома варто прийняти теплий душ, бажано не вмикати телевізор з новинами, та взагалі уникати гучних звуків. Натомість легка фізична активність, сон, здорова їжа та рутинні дії по дому швидко повернуть вас до нормального життя. Втім, якщо тривога зберігається, не можете заснути, загострилися хронічні хвороби – це вже привід звернутися до спеціаліста».

Фото з відкритих джерел.

Категорії
Новини

Гаряча сталь та крижана Антарктида

Кар’єра відомого українського полярника криворіжця Миколи Маковія розпочиналася з нашого підприємства та набирала обертів у Антарктиді за мінус 70 градусів за Цельсієм, а подекуди й нижче. Як крижані мінуси та інші випробування привели його до успіху почесний громадянин Кривого Рогу та Києва розповідав школярам міста на зустрічі у музеї історії «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Ця зустріч мала передісторію. Під час екскурсії залами музею історії нашого підприємства учні Криворізької гімназії № 66 дуже зацікавилися «найхолоднішим куточком» – стендом з артефактами, фотокартками та особистими речами з антарктичних експедицій Миколи Маковія.

Він відомий полярник України, який 15 разів ставав учасником експедицій в Антарктиду, чотири рази перетинав Південний полюс, здійснив подорож на Північний полюс та двічі підкоряв Гімалаї.

Підлітки поцікавилися, а що поєднує полярника з металургійним підприємством? Про це їм розповів сам Микола Маковій.

Свій професійний шлях він розпочинав саме тут, у залізничному цеху № 2, де п’ятнадцять років працював машиністом тепловоза. А перша його подорож до Антарктиди була відповідальним відрядженням. У крижаних умовах він працював техніком-механіком загону санно-гусеничних машин. Згодом Микола Іванович став інженером транспортного загону, інженером з життєзабезпечення станції, керівником арктичних експедицій.

«Хочеться якнайбільше розповісти молоді про складне, в умовах постійного холоду, але дуже цікаве, щедре на природу антарктичне життя та ще більше заохотити хлопців та дівчат опановувати нових знань, які обов’язково приведуть їх до кар’єрних успіхів у різних галузях життя, – сказав Микола Маковій. – А ще такими зустрічами я хочу морально підтримати молодь, надати їм впевненості у собі, адже їм за часів війни дуже важко. Особливо складно будувати плани на майбутнє, окреслювати свої перспективи. Розповідаючи їм про свій шлях до Антарктиди, життя та роботу там, людські взаємовідносини, підтримку одне одного, я на своєму прикладі хочу довести, що людина може подолати усі перешкоди, була б мета та бажання і наполегливість у її здійсненні. Розповідаючи цікавих історій про Антарктиду та з численних подорожей світом, я хочу розширити світогляд молоді, надати жаги до активного життя».

Дмитро Гурбанов, 14 років:

«Захід унікальний! Мені дуже сподобалося. Ось так, наживо, а не з інтернету, про Антарктиду я жодного разу не чув, особливо від людини, яка багато років працювала там. Цікаво, що туди він потрапив з нашого криворізького металургійного підприємства. До речі, мій тато теж працює тут. Слухаючи Миколу Маковія, я зрозумів, щоб досягти успіху треба бути спеціалістом у своїй справі, треба багато вчитися. Я ще не визначився з професією, хоча деякі плани вже є. А ще мені теж дуже хочеться подорожувати, бачити нові країни, знайомитися з їхньою культурою, з людьми, а потім вже самому розповідати історії про свої мандри».

Каміла Герула, 13 років:

«Коли слухала полярника, візуально уявляла собі картинки Антарктиди. Наприклад, холодно, вітер, заметіль, а там вирує життя – працює українська станція імені Вернадського, у холодному морі плавають кити, на березі живуть пінгвіни, літають птахи. Звичайно, знаходитися там важко, я це добре розумію, але люди долають труднощі. Було дуже щиро, коли Микола Іванович показав талісман, який носить с собою – це фігурка маленького пінгвінчика. За склом стенда у музеї теж стоїть опудало пінгвіна, зараз піду ще раз подивлюся на нього. Тепер для мене це не просто експонат музею.

Сьогодні я зрозуміла, що мрії можуть здійснюватися, якщо справа тобі подобається, вона приведе до успіху. Микола Маковій взяв участь у багатьох антарктичних експедиціях, це значить, що його професія йому до душі, тож він у ній досяг певних вершин». 

Богдан Ткаченко, 14 років:

«Мені найбільше вразила історія першого приїзду Миколи Маковія до Антарктиди та його перший похід до Південного полюсу. Я навіть не уявляв, які там низькі температури, і як людям важко їх витримувати. Дуже цікаво було слухати про пінгвінів та взагалі про тварин, які живуть серед холоду. Хочеться побачити їх на власні очі. Ще мені захотілося більше дізнатися про «АрселорМіттал Кривий Ріг», бо про нього ми знаємо тільки те, що там виробляється метал. Я ще не знаю, ким мені бути, а коли послухав полярника, й собі захотілося отримати якусь корисну професію, відкрити для себе щось нове. Для початку буду вивчати Криворіжжя, історію нашого промислового міста».

Поліна Пахоменко, 14 років:

«Шлях Миколи Маковія розпочинався з металургійного виробництва. Зараз це «АрселорМіттал Кривий Ріг», де працює багато людей, тривають численні складні процеси. Тут починався кар’єрний шлях багатьох особистостей, яких знають в Україні та світі. Тут працюють батьки та знайомі моїх друзів. Тож нам було цікаво дізнаватися про історію підприємства, тим більш, слухати розповідь такої відомої людини, як Микола Маковій, який теж працював тут та звідси отримав путівку у життя».

Категорії
Новини

П’ять днів можливостей – сотні шляхів майбутнього

Протягом п’яти днів у Кривому Розі вирував вже традиційний міський профорієнтаційний захід «Ярмарок професій», головним партнером та співорганізатором якого виступив «АрселорМіттал Кривий Ріг». Що можна було спробувати на смак на Ярмарку або знайти цікавого?

Минулого тижня Палац культури металургів став центром уваги учнівської та студентської молоді, їхніх батьків, навіть бабусь та дідусів нашого міста та регіону. Про популярність цього заходу годі й казати! Понад 8800 учасників та гостей Ярмарку за п’ять днів! Здається, що дізнатися про актуальні професії, яким можна навчатися, та кар’єрні можливості, які надають різні підприємства Кривого Рогу зібралася майже вся молодь міста. Щоб всім було зручніше добиратися до місця події, «АрселорМіттал Кривий Ріг» потурбувався про комфортний та безпечний  проїзд, надавши для гостей комфортабельні автобуси нашого підприємства.

«Серед числених локацій, які були представлені на «Ярмарку професій», три локації «АрселорМіттал Кривий Ріг» привертали найбільшу увагу молоді. Були навіть зовсім маленькі відвідувачі – найменшому нашому учаснику виповнилося 5 років , – говорить Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Ми підготували для усіх цікаву програму, де в ігровій формі пропонували учасникам спробувати себе у різних професіях, а також розповідали молоді про наше підприємство. Коли ми запитували, що про нього знають підлітки, то у відповідь чули: завод, сталь та «у мене там працюють батьки». До речі, на жаль, не всі могли сказати у яких підрозділах, але професії називали: електрогазозварник, ремонтник, доменник… Своєю чергою діти розпитували, як виглядає наше підприємство, адже вони його бачили тільки на фото, та й то лише фрагменти окремих виробництв. Щоб їм було легше уявити усі виробничі ланки ми розповідали про них у цікавій формі – у вигляді невеличкого квесту».

Також учасникам Ярмарку дуже сподобалися інші активності, яких було чимало на усіх трьох локаціях «АрселорМіттал Кривий Ріг». Серед них й «Сейф професій», де по схованому там предмету учасникам пропонувалося назвати спеціальності, які можуть бути з ним пов’язані, меми на спеціальному стенді, дзеркало, де люди бачили своє відображення як члена команди «АрселорМіттал», визначали професії на слух тощо.

Ті з відвідувачів, хто успішно виконав  завдання на усіх локаціях нашого підприємства мав змогу отримати призи – корпоративні сувеніри, а також цукерки. Цікаво, що цукерки у якості приза за вірні відповіді пропонували ще й на інших локаціях Ярмарку представники різних навчальних закладів та підприємств. Тож деякі з молодих людей відкрили справжнє «солодке» полювання на смаколики. Вони підходили до локації та запитували, що їм треба зробити за цукерку. Було смішно, але, водночас, й корисно, адже таким чином солодощі сприяли знайомству з новою інформацією. Отака собі солодка інформація вийшла.

«Багатьом молодим людям запам’ятався квест, на якому вони «ходили» всім ланцюгом нашого виробництва, від видобутку руди, її переробки, збагачення, процесів  агломерації, виробництва чавуну та сталі, до виготовлення готової продукції. Для багатьох учасників ярмарку ця інформація стала справжнім відкриттям, і вони серйозно зацікавилися металургійним процесом, – зазначила Вікторія Коцуба. – Також молодь з подивом дізнавалася, що наше підприємство величезне за розмірами, воно розташоване на території трьох з семи районів міста, що підприємство є важливим платником податків до різних бюджетів, в тому числі й Кривого Рогу, що наша продукція використана у багатьох унікальних спорудах світу. Вся ця інформація викликала не лише захоплення молоді, а і реальний професійний інтерес. Більш усвідомлено її сприймали учні старших класів, особливо ті, хто брав участь у торішніх ярмарках вакансій. За роки свого дорослішання молоді люди більше дізнавалися про наше підприємство, тож їхні запитання були предметними та цілеспрямованими. Особливо їх цікавила можливість участі у наших молодіжних проєктах, серед яких «Нова фабрика», «GoPro», програми для дівчат, які можуть з нуля навчитися у нас на машиністок крана, водійок автотранспорту, помічниць машиніста тепловоза, або опанувати науку охорони праці у проєкті S.H.E. А ми, своєю чергою, допомагали кожному учаснику «Ярмарку професій» визначитися зі своїм майбутнім напрямком роботи та зробити правильний вибір – професійно реалізуватися разом з командою «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Охорона праці

Зима позаду, але розслаблятися не на часі

Весна, на яку в цьому році ми чекали як ніколи, таки настала. Тож саме час підбивати підсумки зимового сезону. Він був важким за багатьма чинниками. І те, що енергетика країни, хай не без суттєвих втрат, але таки вистояла, додає оптимізму. Енергетика «АрселорМіттал Кривий Ріг» також зазнала важких випробувань, які продовжуються. Саме професіоналізм енергетиків підприємства дозволив не лише пережити зиму, зберігши устаткування, а ще й убезпечити працівників підприємства від величезних ризиків, викликаних збоями подачі електроенергії.

Євгеній Пантело багато років пропрацював у нашому енергетичному департаменті, зокрема, на теплоелектроцентралі. Тож йому, як нікому, відомі ті небезпеки, які є на ТЕЦ, та наслідки,  які могли б спричинити перебої з енергопостачанням. Зараз Євген – провідний інженер з охорони праці і опікується саме цехами енергодепартаменту, разом з колегами він допомагає енергетикам усувати ризики та організовувати безпечну роботу.

«Я вважаю, що енергетика – це серце підприємства. Без енергоресурсів виробництво неможливе. Але енергія здатна не лише приносити користь, а може й наробити багато горя, – говорить Євгеній. – Наприклад, температура пари у котлах ТЕЦ перевищує 500 градусів, а тиск досягає 100 атмосфер! Температура живильної води, яка йде трубопроводами, сягає 150 градусів, а тиск – 170 атмосфер. Не дай боже цій стихії вирватися на волю. Ці ризики багаторазово зростають, якщо є збої у роботі системи.

Цієї зими у зв’язку з шахедними та ракетними атаками по енергетиці країни ці збої не були поодинокими. Одного разу подача електроенергії зовсім зупинилася. Уявіть собі, що кілометрами трубопроводів прокачуються завдяки електроустаткуванню гази, пара та вода під шаленим тиском, і раптом рух зупиняється, бо немає струму. Руху немає, а тиск залишається! І це дуже небезпечно для агрегатів, а особливо – для людей які з ними працюють чи перебувають поблизу, для сотень людей. У цій та інших ситуаціях наші енергетики спрацювали надзвичайно виважено та професійно».

За підсумками зимового сезону Євген з колегами роблять висновки: що спрацювало, що ні. Якщо ні – то чому? Що можна покращити? Над помилками треба працювати завжди, тому що все змінюється швидко, а  зі змінами збільшуються небезпека і ризики.  І ми до цього маємо бути готовими.

«Разом з виробничниками ми розробляємо і впроваджуємо заходи, щоб запобігти помилкам. Це комплекс організаційних і технічних заходів, але і не тільки. Це аудити та перевірки, навчання і бесіди, консультації і корегувальні заходи, – каже Євген. – Впроваджуємо систему  блокування та ізоляції LOTO.  Працюємо над тим, щоб доступ до устаткування, де присутня небезпечна електрична, гідравлічна, пневматична, скрита та інші види енергій,  був неможливим завдяки використання системи  LOTO. Вчимо застосовувати цю систему. І не втомлюємося закликати кожного робітника працювати безпечно. Не заради уникнення покарання за порушення, а заради себе, заради тих, хто чекає вас дома живими та  неушкодженими.

Категорії
Наші люди

Кар’єрні кроки машиніста бульдозера

Коли говорять про видобуток залізної руди у кар’єрах «АрселорМіттал Кривий Ріг», то з гірничої техніки частіше за все згадують бурові верстати, що бурять свердловини для вибухівки, та великовантажні автомобілі, які вивозять руду та покривні породи. А є ще багато важливої техніки, без якої видобуток неможливий, наприклад, бульдозери.

«Бульдозери виконують кілька основних виробничих операцій, без яких гірникам не обійтися, –говорить виконувач обов’язків начальника ремонтної служби гірничотранспортного цеху ГД Олег Голуб. – Бульдозери разом з грейдерами будують дороги у кар’єрах, ті самі кар’єрні шляхи, без яких самоскиди та бурові верстати працювати не зможуть. Бульдозери розчищають п’їзди до гірничих забоїв. Вони ж планують майданчики для бурових робіт та виконують інші важливі завдання. Без бульдозерів у гірничій справі – ніяк».

Олегові слова базуються на багаторічній практиці та величезному особистому досвіді. 18 років він пропрацював машиністом бульдозера на одному з гірничозбагачувальних комбінатів Кривбасу, був серед найкращих фахівців. А ось талант керівника у ньому відкрився на всю потужність, коли він перейшов до ГТЦ ГД «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Спочатку я вивчився на водія та автослюсаря, а вже потім – на машиніста бульдозера, – згадує Олег. –  Пішов працювати у кар’єр. Бульдозерист у кар’єрі – це важка, небезпечна, але дуже потрібна людям праця. За 18 років я багато що зробив, багато чого навчився. Але після повномасштабного вторгнення видобуток на моєму підприємстві практично зупинився. Мені запропонували місце, але зовсім в іншій частині нашого міста. Я спробував, але треба було виїжджати о четвертій ранку, а додому я повертався ближче до опівночі. Для нормального життя – це не варіант. Аж тут кум Олександр Іноземцев, який працює у ГТЦ водієм великовантажного самоскида, підказав, що в «АрселорМіттал» є місце машиніста бульдозера».

Спочатку Олег стажувався на різних типах бульдозерів – колісних та гусеничних. Потім став до роботи, але ненадовго. Керівники цеху запримітили у нього той самий керівний талант і попросили тимчасово замінити начальника автоколони № 3. І він згодився.

«Колона № 3 – це крани, самоскиди, але не великовантажні, вахтові автомобілі тощо, – говорить Олег. – Цю техніку називають допоміжною, але без неї неможливе функціонування кар’єру. Ця техніка доставляє людей на робочі місця, матеріали для будівництва доріг, запчастини для ремонтів, бере участь у цих ремонтах, виконує ще багато необхідної роботи. Машиніст бульдозера – робота відповідальна, керівник колони – також, але межі відповідальності набагато ширші – від організації безпечної роботи для десятків людей і фінансових питань що до придбання запчастин та матеріалів, до відповідальності за стан та якість роботи кожної одиниці техніки. Тож багато чого довелося навчитися, і дуже швидко».

І тільки-но Олег «в’їхав» у курс справ, як його тимчасове, як йому й обіцяли, керівництво колоною завершилося – прийшов новий начальник колони, вже на постійній основі.

«Якщо відверто, то я зрадів, що повернувся на бульдозер, – усміхнувся Олег. – Робота у машиніста бульдозера нелегка, але він відпрацював сумлінно свої день-ніч, а далі – 48 (мова йде про графік роботи, за якого, після денної та нічної змін йде 48 годин відпочинку – авт.), тобто набагато більше вільного часу, і голова не болить, як то кажуть. А у начальника колони навіть після роботи голова кипить, думки рояться: як оте зробити? А як оте? А з оцього що вийде? Але моя радість була недовгою…».

Керівники цеху відзначили для себе успішне керівництво Олега автоколоною, і вирішили запропонувати йому місце начальника ремонтної служби ГТЦ. Не дуже він зрадів, але й не відмовив. Зараз Олег відповідає за стан близько 30 великовантажних самоскидів та більше десятка одиниць іншої техніки. У його службі працюють близько сорока фахівців – слюсарі-ремонтники, зварники, сантехніки, шиномонтажники, вулканізаторники, токарі тощо. Всі ці люди сумлінно працюють для того, щоб техніка своєчасно виїхала на лінію, щоб працювала без простоїв. Людей, як і скрізь, зараз не вистачає, тож і Олегові інколи доводиться йти на допомогу колегам, ремонтувати власноруч. Справа для нього звична, тож він не переймається. Вже більш ніж півроку Олег керує ремонтною службою і робить це вдало. Його визнано «Людиною року ГД», що є яскравим визнанням професіоналізму та відданості своїй справі.

«Роботи багато, і вона непроста. Ремонт техніки – це дуже складна справа, особливо, коли це – ремонт великовантажних автомобілів, які мають і електродвигун, і двигун внутрішнього згоряння, і ще безліч відмінностей від звичайних авто. Багато деталей виготовляємо самі. Я вдячний кожному зі своїх колег, а особливо Віктору Семенову, Артуру Градовому, Олександру Литвяку, Олександру Янькову, Дмитру Звереву, Геннадію Вербицькому, Олександру Скрилю, Олександру Драгожилову, Олексію Трошину та Валерію Усачу. Без цих людей я б нічого не досяг. Зізнаюсь, що коли очолив службу, то було деяке «тертя», так би мовити. Так завжди буває, коли на чолі вже сформованого колективу стає нова людина, яка, що природно, має власні погляди на організацію, свої вимоги. Але ми швидко порозумілися: працювати безпечно, якісно – що тут незрозумілого? І обов’язково працювати командою. Наша мета – щоб техніка працювала і якомога рідше ламалася. Це невід’ємна умова успішної роботи гірничого департаменту».

Категорії
Новини

Концентрат – в агломерат, або Спікання зі знаком якості

Михайло Волощенко, майстер з ремонту устаткування (ТГ) та Володимир Кучинський, технік з РтаО механоустаткування

«Обладнання гуде, техніка рухається, продукт виробляється, життя триває», – говорять про своє виробництво працівники агломераційної фабрики «АрселорМіттал Кривий Ріг», яка у березні відзначила своє 65-річчя.

Перший, на той час ще Новокриворізькій, агломерат спікся на щойно запущеній в роботу агломераційній машині у березні 1961 року. Аглопроцес запустила зміна Віталія Шаповалова. Тоді офіційно було повідомлено: «Наша фабрика призначена для спікання концентрату із домішками коксу, вапняку та руди в готову для металургійних заводів сировину – агломерат. Фабрика буде щорічно випускати по 3 216 млн тонн».

Територія аглофабрики на той час складала 3201,24 кв. м. А висота корпусу спікання, до речі, одної з найстарішої будівлі проммайданчика, досягала 10,8 метра.

З перших днів своєї роботи агломераційне виробництво привернуло увагу фахівців країни. Сюди за досвідом приїздили колеги-агломератники з Уралу та Казахстану, тут працювали талановиті розробники-новатори. Їхні ідеї дозволяли працювати ефективніше та економічніше. Агловиробництво отримало низку державних нагород та постійно розвивалося. Це було надзвичайно відповідально для колективу фабрики, тому її фахівці щодня намагалися робити усе можливе для випуску якісного агломерату, який називають годувальником доменних печей, адже він є важливою складовою виробництва чавуну.  

«В історії нашого підрозділу були як злети, так і важкі часи, – говорить Олег Щербук, начальник агломераційної фабрики департаменту з виробництва чавуну та сталі «АрселорМіттал Кривий Ріг». – У 1990-х – занепад і зменшення виробництва. Та з входженням НКГЗК до компанії «АрселорМіттал» справи знову пішли вгору. У рамках інвестиційної програми підприємства у 2013 році стартував перший етап реконструкції агломераційного цеху № 2, впровадження якого дозволило підвищити технічну надійність обладнання, зменшити промислове навантаження на навколишнє середовище, шляхом будівництва нових сучасних ГОУ з досягненням державних нормативів викидів по пилу до 50 мг/м3. Проєкт був складним та багатоетапним. Але, попри складнощі, він був успішно реалізований.  Та повномасштабне вторгнення знову призупинило наше виробництво. На щастя, ненадовго. З березня 2022 року, саме у місяць народження аглофабрики, наша робота почала відновлюватися, а усі ми навчилися жити та повноцінно працювати в умовах війни. У 2024 році усі три аглоцехи були об’єднанні в єдину агломераційну фабрику на правах цеху».

Лариса Ботірова, операторка пульта керування

Зараз агломераційна фабрика складається з шести агломераційних машин, рудного двора, який розташований на території колишнього аглоцеху МВ, де утилізують та штабелюють усі види шламів, відсів вапняку, залізомісткі матеріали тощо. Там працюють рудногрейферні перевантажувачі, вагоноопрокид та інша техніка.

Вагоноопрокид, конвеєри, а також рудний двір є і на дільниці підготовки шихтових матеріалів, де відбувається їх складування та підготовка до виробництва.

Олександр Заїка, змінний майстер основної виробничої дільниці

«Головним викликом на зараз для аглофабрики, як в цілому і для всього нашого підприємства, стали блекаути та великі обмеження у споживанні електроенергії, – продовжує Олег Щербук. – Для цього підрозділу часто доводиться знижувати промислові потужності. Також, через воєнні дії, відчуваються складнощі з постачанням сировини. Але попри всі перешкоди аглофабрика стабільно працює, тримає виробництво, повністю забезпечуючи агломератом дві доменні печі нашого підприємства, а також поповнюючи склад агломерату. Я хочу подякувати за це усім працівникам аглофабрики. Серед них агломератники, які безпосередньо ведуть процес спікання агломерату, дозувальники гарячого повертання, дозувальники, які працюють у відділенні шихтових матеріалів, спеціалісти ремонтної служби та представників  інших спеціальностей. Особливо хочеться відзначити Ігоря Гончаренка, майстра технологічної групи № 5, Андрія Болсуна, майстра технологічної служби № 6, Олену Хібіну, старшого майстра основної виробничої дільниці (ОВД), Валерія Гриценка, старшого змінного майстра ОВД, Олександра Філіпчука, змінного майстра ОВД, Диниса Космачева, майстра технологічної групи № 13, та багатьох інших. Велика шана нашим захисникам,  на захисті країни зараз стоять понад 90 працівників аглофабрики. На  жаль, 7 з них вже ніколи не повернуться додому, а доля ще 4 людей поки невідома. 

Я хочу, щоб наступний ювілей аглофабрики відбувався вже за мирних часів, щоб ми спокійно працювали, дбали про виробництво, започатковували нові трудові династії, виховували сучасних висококласних спеціалістів. З нашим ювілеєм, колеги. Усім витримки, яка нам усім зараз дуже потрібна!».