Позначка: персонал

Категорії
Наші люди

«Тримаймося! Переможемо!»

Так вітає колег-металургів та всіх українців з Днем Незалежності старший розливальник конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» Валерій Микитенко. Лаконічно та зрозуміло, як людина, яка зі зброєю в руках захищала нашу незалежність від зазіхань російських загарбників. У березні 2022 року він пішов до ТЦК проситися на війну, а вже у квітні став до лав Національної Гвардії України.

Валерій прийшов працювати у конвертерний цех понад три десятки років тому. Він згадує, що ще зі школи хотів піти в металурги.

«Старші хлопці з нашого району тоді вже працювали на металургійному комбінаті, – говорить Валерій. – Вони розповідали про достойні зарплати, путівки, романтику вогняного металу, справжню чоловічу роботу та мужніх людей, які плавлять сталь. Тому я пішов саме у металургійний технікум. А після технікуму – у конвертерний цех, розливальником сталі. Перші враження були яскравими, як сталь, яка варилася у конвертері, а потім розливалася у виливниці. Але втягтися фізично було нелегко. Я хоч і займався у технікумі плаванням, але підняти 30-кілограмовий гідроциліндр для відкривання затворів та встановити його в ківш було нелегкою справою. А це треба було робити щогодини, перед розливанням кожної плавки. А температура сталі у ковші вища ніж 1500 градусів, тож працюють розливальники в екстремальних умовах. Та згодом втягнувся, було б бажання».

А бажання було. Хлопці казали правду: про колектив, про красу металу, про зарплати та соцпакет. З вдячністю Валерій згадує свого наставника Миколу Феофантовича, який вчив професії розливальника, важкій та дуже потрібній.

«Мені подобається моя робота, – говорить Валерій Микитенко. – Так, важка фізично, так, надзвичайно відповідальна, але дуже важлива. З нашої сталі роблять дуже багато для людей – від прокату для будівництва, до амортизаторів для вагонів та найдрібніших метизних виробів. А це десятки, навіть сотні марок сталі з різноманітними властивостями. Є такі, що ми просто розливаємо, а в киплячі сталі ми додаємо рідкий алюміній, безпосередньо у виливниці.  І поцілити алюмінієм з кількох метрів за допомогою спеціальної ложки точнісінько у виливницю непросто. А деякі марки сталі вимагають утеплення спеціальною сумішшю, також у виливницях. Це також наша робота. Тож нудьгувати нам ніколи».

Старший розливальник працює разом з напарником-розливальником. А ще він подає команди машиністові крана, який транспортує  ковші з рідкою сталлю. І саме від цієї трійці багато в чому залежить якість сталевих злитків. У Валерія висококласна команда.

«Ми працюємо злагоджено, чудово розуміємо одне одного. Я вдячний своїм колегам – розливальнику Андрію Білову та машиністу крана Євгенові Бабенку, – каже Валерій. – А ще нашому майстру Валерію Ходирєву за нормальне керування роботою, у нього ніколи нічого зайвого, як кажуть, все по ділу. Взагалі наша бригада – це колектив друзів. Вони й коли я воював підтримували, і зараз я можу на них покластися, як і вони на мене».

Тоді, у 2022-му, Валерій залишив свій колектив, свою родину, і став на захист України. Він, справжній патріот, не зміг вчинити інакше. Спочатку був навчальний центр, де боєць Нацгвардії відновлював свої навички, отримані багато років тому під час служби у війську.

«Але більше нас навчали нового, за стандартами НАТО. Зараз зовсім інша армія, інша техніка, інші підходи, тож багато довелося перенавчатися, – пояснює Валерій Микитенко. – Після центру та полігону ми були на блокпосту під Харковом. А далі потрапили до Золочівської громади, ближче до кордону. Отам вже були окопи, обстріли, бойові сутички. Відбивалися від ДРГ. Звичайно, подеколи було страшно, але коли команда згуртована, коли кожен відчуває підтримку, готовність побратима прийти на допомогу, то страх проходить».

Згодом бійців перекинули на оборону Бахмута, а після Бахмута був Куп’янський напрямок. З болем згадує наш герой, на що ворог перетворив наші раніше квітучі міста й села.

«Особливо врізалася у пам’ять Новоселівка. Там не те що будинків, навіть руїн не залишилося. Лише щебінь, – розповідає Валерій. – Людей немає, лише домашні тваринки шукають, що б попоїсти. Знайшли ми підвал, а у ньому собачка знайшла прихисток. Охороняє, але нас впустила. Нагодували ми за це гостинну чотирилапу господарку. Розумна така собачка. Води немає, а пити хочеться. Так вона банку з консервацією лапкою з полиці скидає, і вже є що попити. Всі хочуть жити».

Так склалися родинні обставини, що Валерій демобілізувався. Він повернувся до рідного конвертерного цеху, у своє розливальне відділення, де продовжує працювати.

«Дуже радісною була зустріч з друзями-колегами, – усміхнувся Валерій. – Скучив я за ними, скучив за металом. Досвід та колеги допомогли швидко пригадати все необхідне. Саме все, бо дрібниць у важливих справах не буває, як на війні, так і на виробництві».

Категорії
Новини

Іскри, шви та спеції

А ви знали, що для пошиття костюмів для плавців потрібен майстер зварювання, адже шви у таких купальниках робляться за допомогою ультразвукового зварювання? Але зробити це може лише висококласний професіонал. І лише досвідчений майстер має своє клеймо – це його персональний підпис. Присвоєння клейма – це свого роду підкорення Евересту у професії зварника. На підприємствах «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Ливарно-механічного заводу такі професіонали працюють.

Величезне металеве коло в цеху металоконструкцій ЛМЗ – це барабан дробарки для аглофабрики. Біля нього заходилися двоє в масках – це майстри-електрозварники, які мають власне клеймо – Олександр Тинок та Дмитро Білов.

Жоден з ремонтів на заводі не обходиться без зварників ЦМК, тому робота в хлопців була, є і буде. Вони беруть участь у ремонтах локомотивного парку заводу, шлакових чаш та спецкоробів, продовжують виготовляти металоконструкції для інших ремонтних робіт, які проходять навіть за умов зниження темпів виробництва.

«Для мене моя професія не стільки складна, скільки творча, – розповідає Олександр Тинок. – Ні на що її б не проміняв. Постійно нові завдання, нові технології. Твій мозок завжди в роботі. Тут не стільки фізична сила, хоча без цього теж не обходиться, а найголовніше – думати, постійно навчатися, мати бажання дізнаватися щось про щось нове. Ви тільки подивіться який зараз прогрес у зварювальній справі. У нас в цеху є зварний робот. Коли є замовлення для нього, то беру його за напарника. І це круто! Але це не межа».

А ось Дмитру Білову, електрозварнику-бригадиру зварної дільниці ЦМК обрати професію зварника порадили батьки. Його мати, Світлана Володимирівна, працювала на заводі кранівником, а батько машиністом електровоза у шахті. Тоді хлопцю порадили обрати саме цю заводську професію, як найбільш перспективну. І справді, на виробництві завжди існував попит на зварників. І зараз теж в цехах не вистачає майстрів цієї справи.

«Щоб стати зварником потрібне перш за все, бажання, звісно й досвід, а ще мати світлу голову та вмілі руки, – говорить  Дмитро Білов. – Понад 25 років тому я прийшов на підприємство. Як і спортсмен, я постійно підвищував свій розряд, зростав у майстерності, йшов до свого олімпійського золота – клейма зварника. Тепер мені довіряють найвідповідальніші замовлення, ті, від яких залежить не лише як і скільки працюватиме устаткування, а й життя людей. Ми зварюємо підкранові балки, ремонтуємо залізничний транспорт, шлаковозні чаші і ще багато чого. Кожна конструкція, кожне нове замовлення – це виклик для мене. Ти примушуєш метал розплавлений «лягати» так, як треба тобі. Ми дресируємо метал».

Сучасний зварник має знатися на електричних схемах, конструкціях різноманітних зварювальних машин, автоматів, напівавтоматів, джерел живлення. Розумітися на властивостях металів, які підлягають обробці. А ще розуміти принципи дії електрозварювальних машин, апаратів для дугового зварювання, газозварювальної апаратури, іншого обладнання, а також правила їхнього використання, вміти виконувати різні види зварних з’єднань, типи швів, знати побудову зварювального шва. «І звісно не обійтися без дотримання норм техніки безпеки, охорони праці, протипожежного захисту, говорить Роман Баюн, майстер складально-зварювальної дільниці ЦМК. –Але коли в тебе є бажання, то все з часом вийде, з усім впораєшся і отримаєш класну спеціальність, на яку попит не вщухає. Тим більше, що колеги в цехах нашого підприємства завжди підтримають, допоможуть, підкажуть. Ти зможеш рухатися у професії швидше».

«Навіть не запитуйте мене про те, ким я став би, якби не був зварником, бо нічого не замінить мені мою професію, від якої я отримую задоволення, –  продовжує Дмитро. – Звісно, можливо б хотілося б більшої зарплати, тут є над чим попрацювати, а ось щодо нудьги та одноманітності – це точно не про нашу роботу. Тому я вже стільки років у професії. От хіба що готую я з таким же задоволенням, як і зварюю».

Цікаво, що Дмитро виявився не лише асом зварювання, а й вправним кухарем. Як охоче він ділиться секретами профмайстерності з новачками-зварниками, так і нам він відкрив коронний рецепт страви «Качка з апельсинами».

Потрібні інгредієнти: молода качка (упізнати можна за рожевим кольором м’яса),  апельсини, мед, гірчиця, спеції, соєвий соус.

Замочуємо качку в розсолі на ніч. Розсіл: на 1 літр води 2 столові ложки солі. Потім робите мед, гірчицю, спеції типу хмелі-сунелі, суміш перців, сухий часник, сік апельсину, мед та соєвий соус перемішуєте та цим натираєте качку. Начиняєте її апельсинами розрізаними навпіл. Потім кладете її у фольгу чи рукав і відправляєте у духовку на 1,5 години. Згодом дістаєте і розгортаєте і ще на 20 хвилин. Не забувайте періодично поливати соусом. І ось вже смачна качка від професіонала-зварника радуватиме вас смаком.

Готуйте сміливо за цим рецептом, бо Дмитро поганого не порадить. А ще приходьте на наше підприємство, якщо бажаєте стати професіоналом електрозварної справи. Тут підтримають, навчать і допоможуть підкорити свій професійний Еверест.

Історія професії

Перші прості методи зварювання застосовувались в V-ІІ тисячолітті до н.е. в районах Єгипту та Ірану. Зварювали в основному деталі з міді, які розігрівали і потім здавлювали. Так виникло так зване «ковальське зварювання».  У 1882 році вченим М. Бенардосом був запатентований спосіб з’єднання і роз’єднання металів за допомогою електричної дуги між металевим виробом і вугільним електродом. Наприкінці XIX століття французький хімік Ле-Шательє винайшов ацетиленокисневе полум’я, а на початку XX французькі інженери Пінар і Фуше застосували його для зварювального пальника. Так розпочалося промислове освоєння газового зварювання.

До речі, саме в Україні вперше у світі були розроблені та стали використовуватися електричні контактно-стикові зварювальні машини та машини для точкового та багатоточкового електричного зварювання, автоматичні зварювальні апарати, створені Є. О. Патоном.

Цікаво

Зварка та ковка активно використовуються сучасними художниками. Ця технологія роботи з металами надихала на створення оригінальних робіт таких художників, як, наприклад, Пабло Пікассо та Віра Мухіна.  При технічному зварюванні поява кольорів райдужності (райдужних розводів) вважається серйозним дефектом. Але те, що називається браком у виробництві, свідомо застосовується в художньому зварюванні як декоративний прийом. Основні матеріали художнього зварювання — титан та сталь.

А ви знали, що близько 75% світового споживання сталевого прокату йде на виробництво зварних конструкцій або об’єктів. І  що понад 50% усіх виробів, створених людиною, потребують зварювання?

Зварювання та космос

При електрозварюванні температура стовпа зварювальної дуги досягає 8000 °C. Подібний колосальний нагрів необхідний для розм’якшення тугоплавких сплавів і перевищує межі плавлення всіх відомих нам металів, що існують у всесвіті.

Температура плазмової дуги сягає 30 000 °C. Для порівняння, це значення в 5-6 разів перевищує температуру поверхні Сонця.

У безповітряному космічному просторі метали та сплави не окислюються киснем, на їхній поверхні не утворюється оксидна плівка, і вони просто злипаються. Якщо в вакуумі два металеві шматки з ідеально гладкою поверхнею зрізів сильніше притиснути один до одного, та ще трохи нагріти (але не до звичної температури плавлення), то отримаємо вже не фокус, а цілком собі зварку. Процес називають холодною зваркою, але механізм його навіть вченим поки не до кінця зрозумілий.

Категорії
Новини

SteelFest: вибух мистецтва та сталі

День молоді в «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначили весело, креативно та з користю.

У Палаці культури металургів відбувся молодіжний івент SteelFest «Молодь. Трансформація. Сталь», де учасники через мистецтво та символи дізнавалися про  трансформації металу – від вибуху в кар’єрі до блиску готового прокату.

Минулими вихідними Палац культури металургів «вибухнув» від приємних емоцій, несподіванок та цікавих локацій, кожна з яких символізувала етапи металургійного виробництва. Організатори заходу – фахівці з розвитку молодіжних проєктів департаменту з персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг» – запропонували учасникам незвичний, але дієвий спосіб дізнатися про трансформацію металу – за допомогою образів, мистецтва, науки, гри та емоційних відкриттів.

Як відбувається трансформація металу в «АрселорМіттал Кривий Ріг» мали змогу дізнатися молодь міста: учні ліцеїв, студенти коледжів, вищих навчальних закладів, працівники різних підприємств та установ нашого міста. Люди приходили цілими родинами, з дітьми, аби відволіктися від буденності, дізнатися про цікаве та зарядитися позитивом.

«Учасники івенту вирушили у символічну подорож усіма ланками виробництва  продукції – від вибуху, до оброблення, виплавляння, загартування металу та випуску готового прокату. Про всі ці складні виробничі процеси, щоб було цікаво та зрозуміло, всім ми розповідали через метафори та образи, – сказала Катерина Солдатенко, фахівчиня з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг». –  Кожен учасник заходу мав змогу обрати свою геометрію руху, ту, яка відповідала його потребам, стану душі. Наприклад, молодь могла зануритися у світ мистецтва, виплеснути свої емоції голосно, за допомогою шуму, або навпаки, зосередитися на тиші, продемонструвати свої знання, стратегічне мислення та спостережливість у квесті. Ми розповідали молоді про наше підприємство, молодіжні проєкти та вакансії, які дають змогу успішного старту та розвитку своєї кар’єри у компанії «АрселорМіттал»».

Відтворювали ритм сталі

Звуки промислових вибухів, ритм роботи цехів учасники відтворювали за допомогою барабанів. Майстерклас гри на ударних інструментах для молоді провів досвідчений музикант, керівник кавер-бенду «Акцент» Ігор Вовкозуб. Він розповів про техніки ударів, значення барабанів у музиці, навчав азів, як, наприклад, правильно тримати барабанні палички. І це було цікаво, захопливо та неочікувано. А скористатися змогою і попрактикуватися у грі на барабанах охочих було чимало.

«Коли дивишся, як грає барабанщик, здається, що все так просто. Та коли сама сідаєш за установку, розумієш, що це ціле мистецтво, і щоб опанувати барабани треба багато вчитися, – ділиться враженнями студентка політехнічного коледжу Ярослава Шевчук. – Я вчуся грати на гітарі, але барабани, то особливий інструмент. Це і фізичне навантаження, і робота мозку, координація рухів. Якщо чесно, мені було важко. Взагалі, цей захід дуже крутий, я записалася на всі локації. Як тільки прийшла сюди, одразу захотілося відкласти телефон якомога далі, в який ми зазвичай, «втикаємо» (сміється), і зануритися з головою у цікаве».

Коксотерапія. Що це і «з чим його їдять»?

Як промислові залишки можна перетворити на мистецький інструмент та насолодитися цим творчим процесом наочно показала учасникам воркшопу криворізька художниця Оксана Жарун. Вона познайомила молодь з основними процесами виробництва коксу та поділилися секретами виготовлення фарби з коксового пилу.   

«Чорний коксовий пил ми з’єднуємо з акриловим медіумом і отримуємо фарбу, якою можна малювати картини. Сьогодні це буде хліб. Втім, політ творчості учасників щодо сюжету не обмежується лише цим, – зазначила Оксана Жарун. – Назва «Коксотерапія» виникла не просто так. Це посилання на книгу Полин Бомонд «Хліботерапія. Вдумливе мистецтво випікання хліба». Малювання коксовим пилом, як і випікання хліба, дає нам можливість займатися творчістю, яка заспокоює, а значить, протидіє стресам життя».

«Я у захваті від малювання коксовим пилом! Коли я йшла сюди, мені було цікаво побачити, що то за матеріал, як він перетвориться на фарбу, як лягатиме на малюнку, – говорить Вероніка Будак, студентка 2 курсу коледжу. – Все виявилося просто, оригінально та дійсно заспокійливо – справжня коксотерапія. А порівняння цього процесу з випіканням хліба, його глибинний зміст для українського народу, додав майстеркласу особливості. Мистецтво мені до душі, адже я навчаюся на кравчиню-закрійника, хочу створювати для людей красивий та зручний одяг».

Як сталь

«Я, як сталь» та «Твердість, як сталь». Під такими назвами пройшли дві сесії арттерапії від психологині Марії Головань. Як колишня працівниця «АрселорМіттал Кривий Ріг», Марія добре знається на нашому виробництві. У своїх мінітренінгах вона поєднала поняття трансформації залізної руди з переосмисленням подій сьогоднішнього дня та ментальним здоров’ям. Говорили й про лідерство та лідерів.

«На прикладі руди, яка перетворювалася на сталь, ми з’ясовували, чи можемо ми в наш непростий час пройти свій шлях трансформації, щоб психологічно зміцнитися, й надалі жити повноцінним життям та успішно самореалізуватися, – зазначила Марія Головань. – Ми не тільки говорили, а й використовували метафоричні картки, малювали та шукали точки опори у нашому житті. Однією з таких точок опори для працівників є наше підприємство, яке попри складнощі, продовжує працювати, дає людям стабільність та відповідає вимогам часу».

Особливою популярністю серед учасників заходу користувалися квіз на знання фільму про Гарі Потера, різноманітні настільні ігри, мінілекція про повний цикл виробництва, яку молодіжною, зрозумілою мовою та з практичними експериментами провів доцент кафедри металургійних технологій ДУЕТ Євген Чупринов.

А чайна церемонія, яку провела Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг», стала тією чашкою чаю, яка може допомогти у боротьбі зі стресом, подарувати спокій, мудрість і все те, що потрібно зараз для внутрішнього балансу.

«Цікавий день, незвичні локації, безліч нової інформації, суперська атмосфера, драйв на квестах та дискотеці, а ще й призи дають, – усміхаючись, говорить газівник КЦ № 1 Євгеній Зіма. – Хочеться, щоб таких заходів було більше, щоб ми активніше спілкувалися, знайомилися, розширювали коло своїх друзів, підживлювали нашу енергію, мотивацію та набували нових знань».

Категорії
Наші люди

Миколина кар’єра

У кримінальних дев’яностих та на початку двохтисячних «Відвезти на кар’єр» багатьма сприймалося, як погроза або жарт в стилі чорного гумору. Микола Агейкін вже більш ніж 10 років возить людей у кар’єр,… розвозить по робочих місцях. Він водій вахтового автомобіля гірничотранспортного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг». А його стаж роботи на підприємстві перевалив за чверть століття.

«Зараз мені 66 років. А у Кривий Ріг я переїхав, коли виповнилося 25, –  розповідає Микола Агейкін. – Місто вже давно стало для мене рідним. Я влаштувався машиністом автомобільного крана на одне з криворізьких підприємств. Також працював на навантажувачі. Допомагав ремонтувати автодвигуни для вантажівок, «Ікарусів» тощо. Робота мені подобалася, бо з технікою дружив з самого дитинства. Велосипед, мопед, мотоцикл. А з 14 років сів за кермо трактора».

Микола виріс у селі. Тато, Іван Семенович, працював трактористом і взяв хлопця в поле своїм помічником. Юнак швидко вчився і за лічені роки став добрим трактористом. А під час служби у війську опанував ще й професію машиніста автокрана. І саме за цим фахом він прийшов працювати у наш гірничий департамент.

«Без кранів у кар’єрі ніяк. Там працює потужна техніка – бурові верстати, екскаватори – яку треба ремонтувати, – пояснює Микола Агейкін. – А якщо двигун важить кілька тонн, то як ти його заміниш без крана? Я та мій кран вантажністю 16 тонн спеціалізувалися саме на ремонтах бурових верстатів. Також брали участь у ремонтах водовідливів, водоводів тощо. Кран – дуже затребувана техніка, і роботи у кранівників вистачає».

Микола пояснив, що переміщення вантажів саме у кар’єрі вимагає від кранівника неабиякої майстерності. Треба знайти рівний майданчик під автокран. Розміститися так, щоб довжини стріли вистачило аби без проблем дістатися до вантажу. Кранівник слідкує, щоб стропальники правильно застропили, бо інакше можна накоїти лиха, і відповідає за це керманич крана.

«До порушень не можна бути толерантним, адже від цього залежать людські життя, –  продовжив Микола Агейкін. – Я ніколи не соромився зупинити роботу і попросити стропальників перестропити вантаж, так щоб було правильно і безпечно, навіть якщо комусь це не подобалося. А ще є невеличкі, але важливі секрети у роботі самого кранівника. Наприклад, якщо з причепленим вантажем повертатися збоку назад, то кран стійкий, і можна брати важчий вантаж. А якщо ззаду в бік, то кран може перевернутися, тож треба обмежити тоннаж. А ще для запобігання перекиданню не варто переміщувати вантаж високо над землею. Та ще багато таких нюансів, які приходять з досвідом. Робота дуже цікава».

Потім наш герой спробував себе водієм самоскида. Його автомобіль не возив сотні тонн руди, але значення його для гірничої справи було не меншим.

«Моїм основним завданням було доставляти робочі запчастини та вузли, устаткування до місця ремонтів у кар’єрах, і навпаки – вивозити на поверхню те, що треба відновити, відремонтувати, довести до робочого стану. Якщо це все своєчасно не привезти, то про стабільну роботу техніки, а, відповідно, плановий видобуток руди, не може бути й мови. Керувати самоскидом у кар’єрі також цікаво. Це не шосейні дороги. Під’їхати до місця ремонту, та ще й так, щоб кран міг «дотягтися» до тебе стрілою, без проблем  розвантажити чи завантажити – справа непроста. Це не те, що біля під’їзду припаркуватися. А ще ж треба враховувати, що у зонах ремонтів працюють люди, техніка. Я керував самоскидом років зо 10 і отримав безцінний досвід».

А далі Микола Агейкін пересів на «вахтовку». Йому довірили возити найдорожчий капітал підприємства – його працівників. Щозміни він скеровує у кар’єр своє авто, щоб машиністи екскаваторів, бурових верстатів, водії великовантажних самоскидів та багато інших безпечно та з комфортом під’їхали точнісінько до своїх робочих місць, які знаходяться скрізь, аж до самого дна кар’єру.

«Дійсно, люди – це інший рівень відповідальності, ніж запчастини. Нещодавно я отримав нову машину. Вона комфортна для людей, зручна щодо керування, потужна та безпечна. Кар’єр – це не чисте поле, тому щоб бачити все навкруги у мене є п’ять додаткових «очей», тобто відеокамер, зображення від яких виводяться на монітор у кабіні. Це дозволяє володіти ситуацією. Я люблю порядок у всьому і не люблю байдики бити, тож коли видається вільна хвилька, використовую її для догляду за своєю машинкою. Дуже ціную своїх колег, ніколи не відмовляю у допомозі. Бо якщо ти відмовиш людині сьогодні, то хто ж тобі допоможе завтра? Вірно написано у мудрій книзі: «Треба ставитися до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе».  

Категорії
Новини

Стабільно кантуємо й безпечно працюємо

Слово «кантувати» прийшло до нас з німецької мови. Ну не все слово, а лише корінь. А дехто взагалі зв’язує його походження з прізвищем німецького філософа Канта. Українською воно несе в собі багато значень – обшивати, облямовувати, перевертати вантаж при переміщенні, обтісувати по краях дошку, брус тощо. У коксохіміків воно має свій унікальний сенс. Коксові батареї мають кантувальний пристрій. Але він не обшиває, не обтісує і не перевертає, він змінює потоки коксового газу, повітря та продуктів згоряння вугільної шихти, захищаючи батарею від нерівномірного нагріву та можливого руйнування.

«Якщо періодично не перемикати потоки, то батарея працюватиме недовго. Вона почне руйнуватися внаслідок нерівномірного нагріву, – пояснює старший майстер виробничої дільниці газового господарства Андрій Золотарьов. – Перепад температур є руйнівним. А робота кантувального пристрою забезпечує рівномірність нагрівання і, відповідно, нормальне функціонування батареї. Перемикання здійснюється кожні 20 хвилин за допомогою гідравлічної системи, тиск оливи в якій нагнітає маслостанція. Донедавна маслостанція коксової батареї № 4 була у ненайкращому стані, тож працювала нестабільно, що впливало на роботу всієї батареї. Розкладання затрат за методологією Виробництва світового класу WCM показало, що маслостанція є однією з найпроблемніших компонентів обладнання батареї, тому її було взято в автономне обслуговування».

Андрій зізнався, що раніше під час роботи маслостанції було багато витоків оливи, що вимагало її доливання у систему, а відповідно, додаткових витрат. Самі ж витоки несли небезпеку. Технічна олива – це по-перше, слизько, можна впасти й травмуватися, а по-друге, це легкозаймистий матеріал, що несе додаткові загрози й без того пожежонебезпечному виробництву. Тож витоки усунули, замінили прокладки на запірній арматурі, забруднені місця вичистили. Виявили аномалії устаткування, все відремонтували та привели маслостанцію до базового стану.

Андрій зізнався, що раніше під час роботи маслостанції було багато витоків оливи, що вимагало її доливання у систему, а відповідно, додаткових витрат. Самі ж витоки несли небезпеку. Технічна олива – це по-перше, слизько, можна впасти й травмуватися, а по-друге, це легкозаймистий матеріал, що несе додаткові загрози й без того пожежонебезпечному виробництву. Тож витоки усунули, замінили прокладки на запірній арматурі, забруднені місця вичистили. Виявили аномалії устаткування, все відремонтували та привели маслостанцію до базового стану.

«Також ми покращили умови праці людей, які обслуговують маслостанцію, – продовжив Андрій Золотарьов. – Стіни побілили наші дівчата. Також було замінено освітлення. Тепер ми маємо потужні та економні LED-лампи, які дозволяють працювати безпечно, у комфортних умовах оглядати, очищати маслостанцію. А для чищення від оливи, бруду, пилу у важкодоступних місцях, було виготовлено спеціальний шкребок. Також у планах – покращити вентиляцію. Тож позитив від впровадження автономного обслуговування очевидний. Обслуговувати устаткування стало безпечніше і комфортніше. Ми не втрачаємо оливу, бо усунули її витоки, а також впорядкували її зберігання. А устаткування за два місяці, протягом яких ми відстежуємо його роботу, не ламається. Сподіваємося, що так надалі й буде, підтримуватимемо маслостанцію в базовому стані».

Обслуговують маслостанцію: кабінники-кантувальники та газівники коксових печей. Газівник Олександр Теслюк веде технологічний процес, виконує ще багато функцій, серед яких і догляд за маслостанцією. «Ну зараз навіть заходити у приміщення маслостанції стало набагато приємніше, – Добре, що ми все довели до ладу. Лідером нашої команди, який нас надихав, був майстер Олександр Кононенко. Обслуговування станції стало простішим. Воно займає менше часу, а значить я можу присвятити себе іншій своїй роботі. Ми зробили добру справу, яка дозволяє працювати у кращих, безпечніших умовах».

Категорії
Новини

Вчимося, впроваджуємо, запобігаємо

З дитинства ми чуємо народну мудрість: «На помилках вчяться». Нещасний випадок – це завжди чиясь помилка, або серія помилок, які призвели до травм. Тож нещасні випадки обов’язково розслідуються, встановлюються причини, впроваджуються заходи, які допоможуть запобігти подібним випадкам в майбутньому. Проаналізувати нещасні випадки за перше півріччя нинішнього року нам допомогли менеджер департаменту з охорони праці та промислової безпеки Сергій Іващенко та його колеги. Сподіваємося, що ця інформація допоможе читачам уникнути біди.

Сергій Іващенко

– Сергію, скільки нещасних випадків сталося на нашому підприємстві за перше півріччя 2025 року?

– Із січня по червень включно взято на облік 7 нещасних випадків, а на сьогодні їх, на жаль, вже 9. Це стільки ж як і за аналогічний період минулого року, і це не радує. Наша мета – нуль.

– Які основні причини нещасних випадків?

– Причини різні. Найпоширеніша формулюється так: невиконання посадових обов’язків та не дотримання вимог охорони праці. За цим формулюванням може бути неналежне ставлення до стану робочого місця, устаткування, невиконання інструкції з охорони праці, недооцінка існуючих ризиків, втрата концентрації тощо. Наприклад, майстер з ремонту устаткування доменного цеху № 1 йшов маршрутом пересування, який був у належному стані, впав, як то кажуть, на рівному місці, зламав руку і отримав ще кілька травм. Він пояснив, що його засліпило сонце. А взагалі-то травмування внаслідок падіння з висоти власного зросту є топ-ризиком на підприємстві бо він впливає на всіх працівників без винятку. Які технічні заходи можна вжити у подібному випадку сказати важко. Сонце – воно скрізь, не лише на підприємстві. Тож про цей випадок сповістили у цехах, ще раз нагадавши людям, що уважне ставлення до безпеки – це те, що залежить саме від них. Прошу не плутати з топ-4 ризиків вбивць, які призводять до найтяжчих травм, у тому числі, з летальними наслідками.

Нагадуємо, що одним з ризиків-вбивць є враження електричним струмом. Ми мали такий випадок у першому півріччі 2025 року. Він стався у сортопрокатному цеху № 2 з доволі досвідченим електромонтером. Як пояснив начальник відділу з охорони праці Ігор Мальований, постраждалий виконував заміри вказівником напруги і був вражений електричною дугою. Розслідування ще триває, а за попередніми даними прилад виявився несправним, що й створило замикання та електричну дугу. Електромонтер отримав опіки рук та обличчя. Таким чином неналежне ставлення до стану приладу й могло стати причиною біди. А ще, знову ж таки за попередніми даними працівник не використовував діелектричні рукавиці, і опіки кінцівок можуть бути пов’язані саме з цим. Тож якщо прилад чи інструмент несправний, то не користуйтеся ним, не намагайтеся ремонтувати самотужки, а сповістить свого керівника, і обов’язково користуйтеся засобами індивідуального захисту.

Звичайно ж, найголовніша цінність детального розбору причин та обставин нещасного випадку – це зрозуміти які небезпеки та ризики призвели до нещасного випадку та як можливо вплинути на них за допомогою організаційних та технічних заходів, які попередять у майбутньому подібних нещасних випадків. І прикладом є комплекс заходів, вжитих на теплоелектроцентралі (ТЕЦ) після нещасного випадку, зафіксованого зі слюсарем-ремонтником ТЕЦ у травні цього року. Як розповів начальник відділу департаменту з охорони праці та промислової безпеки Євген Пантело, слюсар переливав концентрований луг з великої ємності у меншу. Луг використовується у цеху для чищення фільтрів виробничого устаткування. Працівник відчув різкий біль у оці. Вочевидь, туди потрапили краплі чи пари лугу. Після надання першої допомоги він був доставлений до лікарні з хімічним опіком правого ока.

«Ми не маємо більше такого допускати, тому невідкладно вжили заходів, – пояснив Євген Пантело. – Впроваджено низку технічних заходів, які забезпечили герметичне прилягання патрубка насоса на ємності з лугом. Ємність, у яку переливають, обладнана показником рівня рідини. Внесена зміна в інструкцію, і віднині у якості ЗІЗ під час такої операції буде використовуватися повнолицева захисна маска. По підприємству проведена перевірка місць, де зберігаються та переливаються луги і кислоти. У парогазовому цеху, де також виконується операція з переливання, впроваджені подібні заходи. Тобто, не чекаємо, що таке трапиться в іншому цеху, а діємо на випередження».

Підсумувавши вищесказане, Сергій Іващенко закликав кожного з нас ретельно слідкувати за станом устаткування, пристроїв, інструментів тощо, про несправності обов’язково повідомляти керівника, а якщо потрібно, то й фахівця з охорони праці, дотримуватися інструкцій з ОП та ПБ та бути уважними, берегти себе і колег.