Категорії
Наші люди

Кохання переможе

Цю фразу часто повторюють Олена та Сергій Лосі, адже вірять, що дійсно щаслива людина – це та, яка знайшла своє справжнє кохання та пронесе його через роки, відстані та обставини.

 «Головне, щоб у чоловіка на фронті було все гаразд. Ми з донечками дуже чекаємо на татка, віримо, що війна скоро закінчиться, наші чоловіки повернуться додому і ми, як завжди, будемо радити звичайним повсякденним речам. Насправді це і є справжнє щастя, щоб улюблені люди завжди були поруч. Війна чітко дала нам це зрозуміти», – говорить Олена Лось.

У цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу подружжя працює разом. Олена – машиністкою крана, а Сергій електрогазозварником. «Я й на роботі хотіла бути ближче до чоловіка, тому і перейшла з СПЦ № 1, де раніше працювала, до ЦМК. Але в наше життя увірвалася повномасштабна війна. У 2023 році Сергій став на захист України. Він майстер на всі руки, тож служить у складі бригади, які прокладає понтонні мости на різних ділянках фронту», – розповідає Олена.     

Олена та Сергій познайомилися ще студентами. Вони навчалися у тоді ще професійно-технічному училищі № 45. До того ж Олена набувала там навичок кухаря, і спочатку працювала за цією професією. Вона жартує, що вміння смачно готувати дуже стало у пригоді їй саме у сімейному житті, а от професію вона згодом змінила.

«Спочатку ми заглядалися одне на одного у транспорті, адже чомусь часто їздили разом. Вже потім зрозуміли чого так. Це я інтригу зберігаю, – усміхаючись, розповідає Олена. – А познайомилися ми на новорічному вечорі в училищі. Після дискотеки Сергій запропонував провести мене додому. Ось тут і виявилося, що ми мешкаємо в одному будинку. Уявляєте, ми, навіть і не знали, що увесь час знаходилися поруч, нехай і у величезному багатоквартирному будинку. Відтоді стало зрозуміло, чому ми часто зустрічалися у транспорті. Ще на початку 1990-х родина Сергія переїхала до Кривого Рогу з Криму, бо тут жили батьки його батьків. Ми з Сергієм почали зустрічатися. Я дочекалася його з армії і ми продовжили зустрічі. Так тривало довго, поки його матуся врешті-решт не тупнула ногою: «Скільки можна, нумо, до РАЦСу!» Ось так і народилася наша родина».

А далі було звичайне повсякденне життя: турботи одне про одного, робота, домашні справи. А ще часто були квіти та цукерки, Сергій знав, як порадувати Олену.

Яскравим спогадами довоєнного життя стали поїздки на море за путівками від підприємства – відпочинок на пляжі, романтичні вечори біля моря. От тільки діточок у пари довго не було.

«Перша донечка у нас народилася після 10 років нашого спільного з Сергієм життя, – продовжує Олена. – Коли я дізналася, що вагітна, це така радість була, що ніякими словами не передати! Сергій саме прийшов з нічної зміни, а тут така новина! Першу донечку так і назвали, Вікторією, тобто Перемогою. А згодом у нас народилася і друга донечка Даринка. Зараз старшій 15, а молодшій 13 років. Дівчата зростають гарними, розумними та дуже самостійними. Молодь зараз така (усміхається). Ми з чоловіком їх дуже любимо. Зараз з дівчатами ми особливо тримаємося разом, адже переживаємо за нашого татка та усіляко підтримуємо його».

Родина дуже зраділа, коли Сергій прийшов у відпустку. Це був лише тиждень, але він був надзвичайно насичений емоціями. Родина поїхала відпочивати до Одеси, ближче до моря, якого давно не бачила, до яскравого сонечка, приємних подій, яких за останній час їм усім дуже бракувало.

«Чомусь приємне так швидко минає, – підкреслює Олена. – Тепер ми знову далеко одне від одного і спілкуємося телефоном. 14 лютого, у День закоханих у нас обов’язково буде дзвінок і привітання – це вже наша традиція. Головне, щоб зв’язок був, коли його немає, а на фронті таке трапляється, я дуже нервуюся з цього приводу. На свята ми завжди бажаємо чогось хорошого. Сьогодні у мене, і я впевнена, що і в інших українців також, одне бажання – скоріший мир. Нехай ця війна закінчиться, а чоловіки, жінки повернуться додому, до своїх рідних, до мирних справ. Говорять, якщо чогось дуже бажати, то це неодмінно здійснюється. Я в це вірю, а ще вірю в те, що кохання переможе!»  

Категорії
Новини

Вперше – по барабану

Цими вихідними учасники молодіжного проєкту «3Dільниця» взяли участь у майстер-класі гри на барабанах, який провів керівник музичного гурту «Акцент».

Ми неодноразово бачили у відеокліпах та на концертах, як вправно та легко музиканти грають на барабанах. Наші серця одразу наповнювалися шаленою енергією, ми зосереджувалися на ефектних рухах музиканта, відчували неповторну атмосферу самого дійства, адже ударні інструменти відіграють основну роль – разом з бас-гітарою вони задають ритм усій музичній композиції.

На цьому майстер-класі учасники проєкту «3Dільниця» отримали нові знання та захопливий музичний досвід з гри на барабанах від професіонала – керівника «Акценту» Ігоря Вовкозуба. – Молоді випала унікальна можливість  побути у ролі барабанщика і відчути, як це бути основним «метрономом» у колективі.

«Ще з дитинства я дуже хотіла навчитися гри на барабанах, але здійснити цю мрію було не так вже й просто, – сказала Ліза Пасічна, учасниця проєкту «3Dільниця».  – Я одразу згадувала про те, що для цього треба прийти до музичної школи та відвідувати там заняття «по повній» (сміється). А якщо мені не сподобається гра на барабанах, тоді що, кидати усе? Ні, це не у моїх правилах, опановувати нове я люблю, це мені «не по барабану»! А десь посидіти за ударною установкою у мене не було можливості. А тут випала така нагода взяти участь у безкоштовному майстеркласі. Перші враження – супер! Було легко слухати, коли тобі розповідали про базові речі, але було дуже нелегко, коли я взяла палички в руки та сіла за ударну установку. Тут кожна твоя рука та нога має працювати окремо, а в голові ти маєш поєднувати усе це та координувати. Спочатку дисонанс, а потім все виходить. Тут треба вчитися. Тепер я знаю, що хочу це робити».

«Дуже прикольно та незвично, адже ти не кожного разу потрапляєш на музичну «кухню» та сам пробуєш грати. Одна річ – це відбивати чимось у такт музиці, зовсім інше – сісти за барабани та самому виконати якийсь ритмічний малюнок. Це нелегко: одна рука б’є по тарілках, інша по «сольнику», а нога тисне педаль бас-бочки. Але це так захоплює! Це дуже круто, це така небуденність, яка дійсно запам’ятовується», – поділився враженнями учасник проєкту «3Dільниця» Валерій Федорченко

 «Звісно, не всі завтра вийдуть на сцену та гратимуть у музичних колективах, але навички гри на барабанах стануть у пригоді, – зазначив Ігор Вовкозуб, керівник гурту «Акцент». – Гра на ударних інструментах поліпшує координацію рухів, розвиває почуття ритму, навчає швидкої реакції та зосередженості. А ще – підвищує самооцінку. Погодьтесь, завжди приємно навчатися чогось нового та розуміти, що ти завжди можеш більшого». Якщо ви теж бажаєте долучитись до активної та творчої команди «3Dільниці», то заповнюй анкету за посиланням: https://forms.office.com/e/F5SHfypTYw

Більше фото з майстер-класу: https://fex.net/uk/s/evnfez1

https://forms.office.com/e/F5SHfypTYw
Категорії
Новини

LOTO: виграють всі

Сортопрокатний цех № 2 має успіхи у вдосконаленні застосування системи блокування небезпечних енергій LOTO, що робить ремонти безпечнішими та скорочує підготовку до них.

Прокатний цех – це комплекс складного й потужного устаткування (електричного, механічного, енергетичного) для виробництва металопрокату. Його елементи рухаються, обертаються за рахунок електроенергії. Трубопроводами до вузлів подаються енергоресурси. Для попередження запобігання аварійним зупинкам на прокатних станах регулярно проводяться планово-попереджувальні ремонти (ППР). Щоб заблокувати небезпечні енергії під час ремонтів, використовується система LOTO. Для більшої ефективності та спрощення її використання вирішили використати можливості системи SAP.

«Перед кожним ремонтом необхідно застосувати комплекс заходів з блокування/ізоляції небезпечних енергій для того, щоб випадкове вмикання струму, механічного устаткування чи подачі пару або іншого енергоресурсу під час виконання ремонтних робіт не призвело до трагедії, – розповідає менеджер ARMP Валентин Машошин. – Тож перед кожним ППР або іншим ремонтом визначалися ризики, точки їх блокування, ретельно планувалася взаємодія між ремонтниками електро-, енерго-, механослужб та підрядних організацій, які виконують роботи, довго оформлялися та складали наряд-допуски і дозвільні документи на паперовому бланку. Це займало багато часу, а так званий людський фактор безпеки не додавав, бо від помилки ніхто не застрахований. Тож було вирішено зібрати всю інформацію про ризики та способи їх блокування на всіх ділянках, створити бібліотеки (масиви електронної інформації) та помістити їх у систему SAP, де зберігається і трансформується інформація про роботу підприємства та його підрозділів».

Збір інформації стартував на початку минулого року. Працівники СПЦ-2 дослідили місця проведення планово-попереджувальних ремонтів від нагрівальних печей до ліній пакування, виявили і описали ризики, визначили точки та способи блокування небезпечних енергій. А їх колеги зі служби ARMP створили покрокові інструкції блокування небезпечних енергій для основних видів ППР і помістили потрібну інформацію до системи SAP.

«Зараз нам не треба перед кожним ремонтом наново вивчати ризики, визначати точки, способи і порядок блокування, – розповідає старший майстер з ремонту електроустаткування СПЦ-2 Олексій Тихомиров. – Дякуючи електронним бібліотекам в SAP ми, представники всіх ремонтних служб та підрядників, отримуємо чітко прописаний порядок дій – що, де і коли блокувати. Користуючись цією інформацією, представники різних служб встановлюють на відповідних місцях свої блокувальні пристрої і замки, і поки триватиме ремонт, вже ніхто не зможе відновити подачу електроенергії, газу, пару чи будь-якого іншого енергоресурсу, або увімкнути, наприклад, гідравлічне устаткування. Поки всі бригади не покинуть місце ремонту, а кожен з керівників ремонтних підрозділів (а якщо бригад небагато і вони невеличкі за чисельністю, то й кожен учасник ремонту) не зніме свій замок, електрик не зможе відновити подачу струму. Принцип «одна людина, один замок, один ключ» діє безвідмовно. Надійно на сто відсотків!»

Як розповів начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко, застосування автоматизованої системи підготовки до ремонтів за допомогою інструментів SAP SAFETY дозволяє скоротити час підготовки до ремонтів від кількох годин до години у середньому, що підвищує продуктивність роботи цеху за рахунок скорочення часу на ремонти.

«Але головне – це підвищення рівня безпеки для людей, – говорить Олександр Макаренко. – Ми починали з 80-ти одиниць устаткування. А зараз працюємо вже з понад 220 одиницями. Роботи зі створення бібліотек інформації в SAP вже завершені на 80 відсотків. Процес триває. Закуповуються додатково нові моделі блокувальних пристроїв для застосування LOTO в повному обсязі. Закуповуються принтери, за допомогою яких можна швидко роздрукувати дозвільні документи, які вже сформовані у SAP SAFETY. Не дивлячись на складні умови в наш час, пріоритетом номер один на нашому підприємстві залишаються безпека праці і життя працівників»

Категорії
Наші люди

Родинна концепція

Ольга вивчилася на швачку, але вирішила працювати на рудозбагачувальній фабрці.
«Професія швачки якось не вписувалася в нашу родинну концепцію, — усміхається сепараторни
ця Ольга Аврахова. – Батько, Іван Іванович, працював у мартені, а мама, Ніна Олександрівна, — у прокатному цеху. Тож з дитинства я чула розповіді про роботу на заводі.
Мені дуже подобалося слухати історії про люд
ей залізної волі, людей зі сталі, які не бояться труднощів і важкої роботи».

Саме такі приклади надихнули її на вибір професії. На рудозбагачувальну фабрику №1 Ольгу привів її чоловік Сергій. Ольга запам’ятала 6 травня 2000 року на все життя. Це був її перший робочий день. «Спочатку був справжній шок, – згадує наша героїня.. – Все таке величезне! Крутиться, стукає, грюкає! Мабуть, якби того дня я самотужки знайшла вихід, то більше б у цех не повернулася. Але, якщо серйозно, колеги допомогли мені швидко подолати страхи. Професію сепараторника я опановувала з нуля, як то кажуть. Вчила мене досвідчена Оксана Юріївна Біньковська. Найважче було запам’ятати назви устаткування та його елементів. Наприклад, ванна у мене завжди асоціювалася з домашньою, а на дільниці сепарації є свої виробничі ванни. Або от барабан – не той, що паличками ритм вистукувати, а барабан сепаратора.Та вже за тиждень я впевнено називала все своїми іменами».
   

Ольга Аврахова керує устаткуванням для збагачення залізної руди. Вона стежить за якісною та безаварійною роботою сепараторів, які саме й збагачують залізну руду. На запитання, чи є ця робота фізично важкою, Ольга відповіла: «Мабуть, що так, але я звикла й майже не помічаю. Працювати мені комфортно, колектив чудовий. Збагачення руди – це командна робота. Машиніст млинів подрібнює руду, я займаюся її збагаченням, фільтрувальник фільтрує пульпу, оператор координує роботу всієї фабрики, начальник зміни організовує й керує процесами, а ремонтники обслуговують і ремонтують устаткування. Лише злагоджена взаємодія дає змогу отримати якісний концентрат».
   

Разом з Ольгою працює операторка пульта керування Оксана Макарова. Вона впевнена, що Ольга, як ніхто інший, заслужила найвищу нагороду підприємства – «Честь і гордість АрселорМіттал Кривий Ріг», яку їй вручили минулого року. «Оля сумлінна працівниця, – говорить Оксана Макарова. – Вона ідеально знає своє устаткування та технологічний процес і майстерно його веде. Але на цьому не зупиняється. Опанувала професію фільтрувальника й підміняє його, якщо виникає потреба. А ще вона може замінити операторів, тобто вміло координує роботу всіх дільниць. Ольга доброзичлива, завжди готова допомогти. З нею приємно працювати разом».
   

Вдома Ольга Аврахова полюбляє в’язати й шити – цьому її навчила мама. «Воно якось само собою вийшло, – згадує Ольга. – Мама займалася рукоділлям, а я завжди була поруч. Тоді вибір одягу в магазинах був небагатим, усе здавалося однаковим. А я завжди була вдягнена витончено та ексклюзивно завдяки маминим рукам. А ще мені подобається готувати для своїх хлопців. Вони у мене справжні гурмани й полюбляють різні смаколики. Родина моя золота! Сергій став для мене не лише чоловіком, а й наставником, коли я прийшла працювати на рудозбагачувальну фабрику. Старший син, Влад, працює на одній із криворізьких шахт, а молодшому, Максимові, вже чотирнадцять, він навчається в восьмому класі. Вони втрьох надихають мене, заряджають позитивом і дають сенс життю. Отримувати нагороди дуже приємно, і я впевнена, що саме підтримка родини багато в чому сприяла цьому. А ще хочу подякувати своїй бригаді. Я працювала на підміні й в інших змінах, тому знаю, що у нас усі бригади хороші. Але своя – найрідніша».

Категорії
Наші люди

Приємне замовлення

Заходжу до кабінету. Технологи Ливарно-механічного заводу зустрічають привітними усмішками. Над одним з робочих місць під стелею яскраві повітряні кульки на честь дня народження. За столом з комп’ютером сидить сивочолий  пан з розумними проникливими очима. Усміхаюся йому, вітаємося, втаємничено неголосно кажу: «Вас замовили». Співрозмовник розуміє гумор, усміхається у відповідь, і мовить: «Ну що ж, сідайте, поговоримо».

Напередодні до редакції «Металурга» зателефонували працівники ЛМЗ і повідомили, що найдосвідченішому, найкваліфікованішому їхньому технологу Володимиру Демидову виповнюється 70 років, 25 з яких він пропрацював в «АрселорМіттал Кривий Ріг» та на ЛМЗ. Він розробляє технології для цехів ЛМЗ, «АрселорМіттал Кривий Ріг». За його технологіями виготовляються вироби для сторонніх замовників, серед яких є й іноземні підприємства. І цей чоловік, як ніхто інший, заслуговує на те, щоб про його життєвий шлях, талант та сумлінну працю, надзвичайно корисну для підприємства, дізналося якомога більше людей. Бо хто ж тоді приклад, якщо не Володимир Олексійович? І з цим важко не погодитися.

ЛМЗ виготовляє або ремонтує деталі, вузли та інші вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. А провідний інженер-технолог Володимир Демидов разом з колегами розробляють технології для виготовлення виробів та ремонтів.

«Це виглядає приблизно так: я отримую креслення того, що необхідно виготовити чи відремонтувати, – почав Володимир. – Правильно прочитати креслення це задача № 1. А далі ми готуємо детальні документи для того, щоб цей виріб виготовили якісно й швидко з урахуванням всіх вимог замовника, так би мовити – детальну покрокову інструкцію. В технології важливо зазначити все: матеріали та схеми їх розкрою, допуски, схеми з’єднань та багато-багато іншого. І тут дрібниць не буває. Помилка технолога дуже дорого коштує. Особливо, якщо це габаритні, матеріаломісткі вироби, такі, наприклад, як засипний пристрій для доменної печі або кесон для конвертерного цеху. На основі загального креслення технолог виконує креслення окремих деталей, з яких складається виріб. І ці креслення мають бути розгорнутими та деталізованими, щоб у цехах не витрачали зайвого часу на їх розшифровку».

Розробляти точні, чіткі технології, де все враховано, Володимиру допомагає майже 45-річний досвід. А до того, як стати технологом, він, тоді ще молодий слюсар, сам брав участь у виготовленні металоконструкцій.

«Після технікуму та служби у війську, під час якої працював на військовому заводі, я влаштувався в цех металоконструкцій одного з криворізьких заводів, – згадує Володимир, – то була серйозно школа. Я виконував роботи з підготовки деталей для виробництва металоконструкцій. За кілька років довелося опанувати різання металу, його згинання та ще багато різних операцій. Саме тоді я навчився працювати з прес-ножицями, верстатами для згинання металу, гільйотинними ножицями та ще з двома десятками видів устаткування. Тобто спочатку я застосовував виробничі технології, а вже потім став технологом, який їх розробляє. І така робота мені дуже подобається. На неї я йду із задоволенням!»

Різнобічний досвід допомагає Володимирові якісно й швидко виконувати виробничі завдання. А ще він впевнений, що без добре розвиненої просторової уяви гарним технологом не станеш.

«Коли я читаю креслення, які отримав від замовника, то у голові виникає вже готовий виріб, – говорить Володимир. – Він об’ємний, деталізований. Я можу уявити його з різних боків, під різними кутами. І лише уявивши це все і вивчивши технічні вимоги замовника, починаю розробку технології. Деякі вироби прості, а з іншими доводиться поморочити голову, Наприклад, нещодавно ми розробляли технологію виробництва патрубків для гірничого департаменту. Це виріб приблизно 2Х2Х2 метри з гнутими деталями, які ще й кріпляться одна до одної під різними кутами, ще й з нахилом. Довелося робити складне креслення у чотирьох проєкціях. Така технологія – непросте завдання, але цікаве».

Володимир зізнався, що він за те й любить свою роботу, що вона творча, постійно тримає мозок у тонусі.

«Колись послали мене у відрядження на Запорізький автозавод, – згадує технолог. – Цікаве було саме відрядження. Тоді «Таврії» вже почали випускати, а «Запорожці» ще продовжували виготовляти. Але сама робота мені здалася надто нудною. Конвеєри, серійне виробництво, все однакове. Мабуть, я не зміг би довго так працювати. У нас – інша справа. Є, звичайно, й типові вироби, але багато технологій, які розробляємо з нуля. Дуже цікава робота! Але все одно мозок потребує перезавантаження. Для цього я їду на риболовлю. Або у дворі біля будинку граємо з товаришами у шахи чи нарди. Тобто також робота мозку, але іншого типу. Інколи граю на гітарі. Ще молодим навчився. Але зараз не дуже часто, лише коли дружина Галина попросить».

А ще Володимир Демидов – щасливий дідусь. Він обожнює онучку Сашу і з самого її народження став ще й наставником.

«Мені дуже подобається займатися її розвитком. Я її навчав з самого малечку. Намагався зацікавити. Вже у три з половиною дівчинка могла читати, писати, рахувати, – розповідає Володимир. – Зараз вона єдина відмінниця у своєму восьмому класі! Моя гордість. Я навіть палити кинув завдяки онучці. 14 років тому пообіцяв доньці Каті, що як когось мені народить, то кину. Як зараз пам’ятаю: прокинувся 15 вересня 2010 року, дізнався, що народилася Саша, і відчув себе так, ніби ніколи й не палив. І до сьогодні – жодної цигарки. Мрію підтягти своє здоров’я, щоб ще порадуватися, як онучка успішно закінчить школу, а потім і виш, знайде хорошу роботу. Вона дуже талановита, у художній школі навчається».

Колеги надзвичайно поважають Володимира Олексійовича. За майстерність, професіоналізм, за величезний досвід, яким він щедро ділиться. «Він дійсно найкращий фахівець у своєму напрямку, – говорить начальник бюро ЛМЗ Олексій Ніколаєв. – Володимир стояв у витоків розробки програмного забезпечення, яке вже з десяток років допомагає нам швидше і точніше розробляти технології. З ним можна порадитися з найскладніших питань. Чудова людина, що ще додати?»   

Категорії
Разом з Україною

Своїм від своїх

За 60 кілометрів від Кривого Рогу в смт Архангельському Херсонської області розташоване підприємство «АрселорМіттал Берислав». Там видобувають вапняк для металургійного виробництва та будівельної галузі. Працівників підприємства і громаду Архангельського ми вважаємо своєю родиною, тому завжди підтримуємо їх у різних сферах. Підприємство стало частиною корпорації АрселорМіттал майже 15 років тому. Наша спільна історія – це історія співпраці та допомоги.

Кар’єр “АрселорМіттал Берислав”

Працівники «АрселорМіттал Берислав» завжди відчували себе членами великого промислового колективу. За мирних часів діти працівників відправлялися відпочити на моря у дитячі оздоровчі табори, працівники родинами їздили подихати свіжим повітрям у пансіонати. Працювати на підприємстві престижно, адже для Високопільської громади «АрселорМіттал Берислав» вважається громадоутворючим підприємством. Працювати у ньому – це мати стабільну зарплату та повний соцпакет. А ще підприємство завжди допомагало громаді з розв’язанням різних життєвих питань. Наприклад, наприкінці 2021 року Високопільська громада отримала від підприємства подарунки – грейдер та екскаватор. А це для неї допомога практично у всіх «дорожніх справах». Машини планували залучати до впорядкування шляхів, розчищення їх від снігу тощо. Для села така техніка на вагу золота. Подарунок громада отримала, от скористатися ним, як хотілося, не вдалося. Все перекреслило повномасштабне вторгнення.

З початком повномасштабного вторгнення Архангельське потрапило в окупацію, в якій перебувало майже 7 місяців. 3 жовтня 2022 року Високопільську громаду, до якої відноситься і смт Архангельське, завдяки нашим захисникам було звільнено. Під час окупації Херсонської області, зокрема Бериславського району, від постійних обстрілів, мінувань та бойових дій постраждали не лише люди та їхні домівки. І це випробування залишило чимало воєнних «шрамів» на території громади.

Зруйновані будинки під час окупації
Наслідки окупації громади

Руйнувань зазнали і виробничі потужності «АрселорМіттал Берислав». Тоді підприємство довелося відроджувати майже з нуля. Будівлі, гірничотранспортне обладнання були зруйновані або потребували капітального відновлення. Територія промислового майданчика, кар’єру, складів підприємства була засмічена вибухівкою, зброєю та снарядами.

Проммайданчик одразу після звільнення. Наслідки окупації.

Чимало довелося зробити, аби повернути втрачене. Так, наприклад, підприємство звернулося до ремонтників «АрселорМіттал Кривий Ріг»  з проханням «вилікувати» від численних бойових поранень трансформатор, який є практично енергетичним серцем «АрселорМіттал Берислав». Тоді до рук ремонтників потрапили окремі «органи» трансформатора – шість теплообмінників та посудина під масло, які практично були зрешечені уламками. Потрібно було заварити всі дірки та тріщини в теплообмінниках, щоб трансформатор міг працювати, як і раніше. Але «поранення» були у таких важкодоступних місцях, що зробити це могли лише справжні аси, які працюють в ЦРЕУ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Тоді це допомогло розпочати відновлення підприємства. Цей трансформатор надзвичайно важливий для «АрселорМіттал Берислав», адже від нього живиться проммайданчик.

«Працювати без живлення неможливо, – розповідає директор АТ «АрселорМіттал Берислав» Леонід Смоляренко. – Цей трансформатор відповідає за роботу шахтних печей з випалення вапняку, обігрів офісних приміщень, лабораторії, освітлення кар’єру. Але агрегат дуже постраждав від обстрілів і те, що йому надали друге життя, – велика допомога нашому підприємству. Зараз цей трансформатор вже «у зміні». Підприємство працює, ми поновили роботу, і, що найбільше радує, майже весь колектив повернувся на робочі місця. За це вдячний своїм колегам, а вони своєю чергою – корпорації за підтримку. Адже, коли ми вимушені були рятуватися з окупації, то нам надали тимчасовий прихисток у Кривому Розі. Тоді «АрселорМіттал Кривий Ріг» організовував транспорт для перевезення. Родини переселенців з Архангельського та взагалі з Високопільської селищної громади були розміщені у санаторії-профілакторії «Джерело» нашого підприємства, де людям були забезпечені усі умови для проживання. Зараз всі працівники повернулися на свої робочі місця. Відновлення відбувається і у громаді. І у цьому теж є частка нашого підприємства, частка нашої корпорації».

З піклуванням про громаду

Від війни страждає, на жаль, не лише залізяччя та промислові об’єкти. Мешканцям Архангельського довелося побачити і відчути на собі, що таке воєнне життя. Після звільнення селища довелося відновлювати життя громади. Тоді «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг з відновленням адміністративної будівлі Архангельського старостинського округу у селищі міського типу Архангельське, яке було пошкоджено під час окупації російськими загарбниками через численні обстріли та вибухи. На відновлення будівлі пішло понад 800 тисяч гривень. Кошти витратили на заміну вікон та дверей, відновлення покрівлі, яка майже повністю була зруйнована. В цій будівлі ще до війни було розташоване управління старостату. Люди приходили сюди, аби звернутися по соціальну допомогу, вирішити комунальні та адміністративні питання. Сьогодні тут знову облаштувався свого роду «соціальний центр» селища. І не лише він, в будівлі знаходяться приймальні місцевого дільничного, фахівця з протипожежної охорони, керівництва житлово-комунального підприємства. Всі роботи вдалося зробити швидко та якісно завдяки тісній співпраці та допомозі «АрселорМіттал Кривий Ріг», який виділило кошти на ремонт.

Адмінбудівля Архангельського старостинського округу до відновлення
Відремонтована будівля

До речі, «АрселорМіттал Кривий Ріг» в індивідуальному порядку надавало та надає допомогу з відновленням зруйнованих домівок своїм працівникам, зокрема й працівникам «АрселорМіттал Берислав». Неодноразово надавалася допомога й з продуктовими наборами. Щоб працівники мали належні умови для праці підприємство допомогло встановити імпровізоване модульне «містечко», замість зруйнованих будівель АПК.

Привезли продуктові набори для мешканців громади

Крім цього допомогли громаді й з відновленням дитячого садочка у смт Архангельське, який за час окупації російськими загарбниками був пошкоджений. На ці потреби підприємство скерувало понад 250 тисяч гривень. Це допомогло встановити там нові вікна та склопакети, двері, відремонтувати покрівлю. Наразі маленькі мешканці селища із задоволенням та за можливості відвідують садочок, адже життя у громаді відновлюється, попри усі загрози та випробування чимало мешканців повертаються до своїх, на жаль, часто зруйнованих будинків.

Зруйнований дитячий садочок
Дитячий садочок після ремонту

А у  жовтні  2024 в Архангельському урочисто відкрили пам’ятник воїнам, які загинули при звільненні селища у 2022 році. Пам’ятник було виготовлено та встановлено за сприяння та підтримки керівництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та АТ «АрселорМіттал Берислав».

На відкритті пам’ятника були присутні побратими загиблих воїнів, їхні близькі та рідні, представники місцевої громади, керівництво та працівники АТ «АрселорМіттал Берислав».

Пам’ятник воїнам, які загинули при звільненні селища у 2022 році.